ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МОСКВОФІЛЬСТВО

  Бібліографічне посилання: Середа О.В. Москвофільство [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Moskvofilstvo (останній перегляд: 22.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

МОСКВОФІЛЬСТВО

МОСКВОФІЛЬСТВО, русофільство – національно-культ. і сусп.-політ. течія серед укр. ("руського") населення Галичини (включно з Лемківщиною), Буковини, Закарпатської України та укр. емігрантів у Пн. Америці в 2-й пол. 19 ст. – 30-х рр. 20 ст., яка постулювала приналежність зх. українців ("русинів"; див. Русини) до єдиного рос. ("русского") народу.

У національно-культ. сфері М. проявлялося в намаганнях вживати рос. літ. мову, поширювати рос. істор. та нац. свідомість. Москвофіли обґрунтовували свою позицію істор. традицією східнослов'ян. народів, спільністю нац. назви "Русь", подібністю етнонімів "руський" і "русский", участю багатьох письменників, митців та вчених з України у творенні новочасної рос. к-ри та науки. Також церк. "обрядовий" рух, скерований на очищення Української греко-католицької церкви від т. зв. латинських запозичень, підштовхнув частину церк. діячів Галичини та Закарпаття не тільки до переходу на православ'я, а й до самоідентифікації з рос. традицією. Політ. М., мотивоване прагненням здобути зовн. допомогу в нац. боротьбі, полягало в прихильному сприйнятті панславістських тенденцій (див. Панславізм) у рос. зовн. політиці 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст. та в підтримці планів приєднання до Російської імперії.

Термін "москвофільство" початково мав негативний відтінок, поряд з ним в офіц. документах наприкінці 19 – на поч. 20 ст. був поширений термін "русофільство". Сьогодні серед істориків є різні погляди на датування виникнення М. та розрізнення або ж ототожнення його з русофільством і старорусинством, оскільки М. включало широкий діапазон поглядів – від часткового визнання укр. етнічної самобутності до обстоювання повної етнокульт. єдності з росіянами. Традиційно виникнення М. датується серед. 19 ст., однак дехто з дослідників (О.Аркуша, М.Мудрий, О.Сухий та ін.) вважають, що прагнення до включення в ширший панруський культ. простір доречніше окреслювати терміном "русофільство", а М. як ототожнення себе з власне Росією та рос. к-рою кристалізується лише наприкінці 19 ст. Деякі історики (М.Андрусяк ще в 1930-х рр., В.Вендлянд, О.Добржанський, частково – П.-Р. Магочій та ін.) наголошують на тому, що ті діячі 60–80-х рр. 19 ст., яких традиційно зараховували до москвофільського табору, насправді були "старорусинами", тобто місц. патріотами, політ. та мовно-культ. консерваторами, лояльними до монархії Габсбургів та церк. ієрархії. Старорусини, що стали попередниками як русофілів, так і народовців, вели істор. та фольклорно-етногр. пошуки, намагалися визначити і утвердити національно-культ. самобутність та ідентичність західноукр. населення. Русофіли, хоч і були ідейними опонентами народовців та попередниками москвофілів, об'єктивно також зробили певний внесок у процес нац. відродження на західноукр. землях. Відповідно до цих підходів старорусинство і русофільство трактуються як стадія нац. руху на етапі переходу від традиційної етноконфесійної руської до модерної української ідентичності національної, що мала істотне значення для ідеологічного відокремлення зх. українців від сусідніх націй – польс., угор., румунської.

Початково русофільство було пов'язане з поширенням ідей про слов'ян. взаємність і самобутність та орієнтацією на Росію як єдину на той час незалежну слов'ян. державу. Стимулом для виникнення панруських та пророс. поглядів на західноукр. землях стали переїзд наприкінці 18 – на поч. 19 ст. закарпат. освітніх діячів І.Орлая, М.Балудянського, В.Кукольника, П.Лодія, Ю.Венеліна та ін. у Рос. імперію, а також наук. і культ. контакти з рос. слов'янознавцями, що розпочалися в 1820-х рр. і посилилися в 1830–50-х рр. (поїздки П.Кеппена, М.Надєждіна, М.П.Погодіна та ін., листування останнього з Д.Зубрицьким).

Пророс. погляди спочатку найсильніше проявилися на Закарпатті. У поетичних творах Г.Тарковича та О.Духновича (1-ша пол. 19 ст.) наголошувалося на прихильному ставленні до Росії. Також у громад. житті Галичини періоду "Весни народів" 1848 (див. Революції 1848–1849 років в Європі) вже існувала "російсько-руська" течія (відповідно до класифікації автора твору "Слово перестороги" В.Подолинського). Участь рос. військ під командуванням генерал-фельдмаршала кн. І.Паскевича в боротьбі з угор. революцією, зокрема, їх перехід через Галичину, Буковину та Закарпаття 1849, придушення царським урядом польського повстання 1863–1864, водночас компроміс офіц. Відня з угор. і польс. політ. колами в 2-й пол. 1860-х рр. стали осн. факторами поширення пророс. політ. орієнтації серед руських національно-культ. діячів монархії Габсбургів. Основи національно-культ. русофільства в 1840–50-х рр. заклали діячі гуртка Д.Зубрицького (т. зв. Погодинська колонія) в Галичині та гуртка А.Добрянського на Закарпатті. Перехід Я.Головацького на пророс. позиції в 1850-х рр. дав можливість пізнішим русофільським і москвофільським діячам претендувати на зв'язок із діяльністю "Руської трійці". Починаючи з 1860-х рр., частина руських діячів Галичини та Закарпаття співпрацювали з рос. панславістами (Слов'ян. благодійним т-вом) та урядом (зокрема із священиком при рос. посольстві у Відні М.Ф.Раєвським), отримуючи від них видання та фінансову допомогу. Утвердження русофільської течії було складовою ширшої трансформації поглядів багатьох слов'ян. діячів у Габсбурзькій монархії – від австрославізму до панславізму. У Слов'ян. з'їзді в Москві (травень–червень 1867 ) взяла участь делегація руських діячів Галичини та Закарпаття на чолі з Я.Головацьким.

У мовно-правописних дискусіях 1850–70-х рр. представники русофільського напряму обстоювали необхідність запозичень з рос. літ. мови та використання етимологічного правопису на противагу як урядовим планам запровадження лат. абетки (т. зв. Азбучна війна 1859 в Галичині), так і народомовним фонетичним засадам народовців. Вони намагалися русифікувати мову вже перших укр. періодичних видань у Галичині та Закарпатті ("Зоря Галицька" 1850–54, "Церковна газета", "Слово" та ін.). На їхню думку, в усіх частинах Русі з часом мала сформуватися одна літ. мова та правопис, однак з двома осн. варіантами вимови – північно- та південноруським. Граматико-правописні форми тогочасної книжної мови, що використовувалася в русофільських виданнях, т. зв. язичія, вважалися перехідними й тимчасовими, їх намагалися наблизити до рос. літ. мови. Спроби створення місц. повноцінної літератури на "язичії" були невдалими (В.Залозецький, В.Хиляк та ін.). Водночас мовою оригіналу видавалися твори рос. літератури. Натомість у публікаціях, що мали на меті просвітницьку та агітаційну роботу серед селянства, тоді й пізніше використовувалася розмовна нар. мова.

У Галичині угруповання русофілів (Я.Головацький, І.Головацький, І.Гушалевич, Б.Дідицький, Й.Лівчак, І.Наумович, Т.Павликів, А.Петрушевич та ін.) остаточно виокремилося з середовища старорусинів у серед. 1860-х рр. як наслідок розчарування в австрійс. урядовій політиці та посилення польс. впливів. Роль маніфесту нової орієнтації відіграла стаття у львів. газ. "Слово" (8 серпня 1866) під назвою "Погляд в будучность" авторства І.Наумовича із закликом відмовитися від попередньої "опортуністичної" політики щодо Відня і заявити про мовно-літ., церк. і нар. єдність з усім "русским миром". Однак прагнення до культ. єдності з Росією та надії на захист рос. уряду далі поєднувалися з деклараціями політ. лояльності до Габсбурзької монархії. Австрійс. лоялізм особливо помітно проявився в програмних документах та діяльності політ. т-ва "Руська (Русская) рада", заснованого у Львові 1870.

Протягом 1860–70-х рр. русофіли взяли під свій вплив осн. національно-культ. інституції галицьких українців – Ставропігійський інститут, Народний дім у Львові, Галицько-руську матицю – і до 1890-х рр. переважали в укр. громад. житті Галичини. Також русофільської орієнтації дотримувалися студентське т-во "Академічний кружок" (створене у Львові, 1870), т-во "Русское касино" (Львів, 1876), "Общество русских дам" (Львів, 1879). Для впливу на селянство з ініціативи І.Наумовича 1874 в Коломиї (з 1877 – у Львові) засновано "Общество имени М.Качковского". Протягом 1870-х рр. це т-во швидко зростало чисельно: станом на 1878 воно налічувало бл. 6 тис. членів, згодом розвивалося повільніше від народовецької "Просвіти" (див. Львівське товариство "Просвіта"). Це т-во також поширило свій вплив на Буковину, а на поч. 20 ст. – на укр. емігрантів у Пн. Америці.

Гол. політ. пресовими органами русофільства (згодом – і москвофільства) в Галичині австрійс. періоду були часописи "Слово" (після 1866–1887), "Русская рада" (1871–1912), "Наука" (1871– 99, 1902–14), "Пролом" (1880–82), "Новый пролом" (1883–87), "Червонная Русь" (1888 –91), "Галицкая Русь" (1891–92), "Галичанин" (1893–1913), "Прикарпатская Русь" (1909–15), "Русское слово" (1890–1914), "Голос народа" (1909–14).

Позиції русофілів в Галичині підірвав суд, відомий як "процес Ольги Грабар" (червень–липень 1882), викликаний переходом громади прикордонного с. Гнилички (нині село Підволочиського р-ну Терноп. обл.) на православ'я (заарештовані і звинувачені А.Добрянський, який переїхав у Галичину із Закарпаття, його донька О.Грабар, О.Марков, І.Наумович, В.Площанський та ін.). Спроби досягти порозуміння між народовцями і русофілами в 1880-х рр. (зокрема спільне проведення виборчих кампаній 1883 і 1889 до Галицького крайового сейму) припинилися у зв'язку з т. зв. новою ерою 1890.

На Закарпатті, під впливом А.Добрянського, О.Духновича, А.Кралицького, О.Павловича, І.Раковського та ін., русофільської орієнтації дотримувалися ужгородське "Общество святого Василія Великого" (засноване 1864) та перша газета закарпат. русинів "Свѣт" (1867–71). У 1850–60-х рр., порівняно з Галичиною, рос. літ. мова тут частіше вживалася та відігравала більшу роль у суспільно-культ. житті. Нею намагалися писати твори І.Раковський, К.Сабов, Є.Фенцик та ін. Русофільство було мотивоване протистоянням мадяризації та намаганням зберегти слов'ян. самобутність. Після австро-угор. компромісу діяльність угор. адміністрації в 70–80-х рр. 19 ст. привела до обмеження русофільських впливів на Закарпатті й тимчасового занепаду русофільських установ.

У громад. житті Буковини найвизначнішими прибічниками русофільського напряму в 60–70-х рр. 19 ст. були І.Браник, І.Глібовицький, Т.Дронь, В.Продан. Під їхнім впливом початково перебувало чернівецьке т-во "Руська бесіда" (засноване 1869), учнівське т-во "Согласіє" (засноване 1870), ж. "Родимий листок" (1879–82). Одним з факторів посилення пророс. настроїв була діяльність рос. консульства в Чернівцях, а також контакти з галицькими русофілами. У серед. 1880-х рр. відбулося розмежування русофільських і народовецьких угруповань, зокрема, на українофільські позиції перейшли т-ва "Руська бесіда" (1884), "Союз" (1886), "Руська рада" (1889; див. Руська рада на Буковині).

Починаючи з 90-х рр. 19 ст. молодше покоління русофільських діячів у Галичині, т. зв. новокурсники (С.Бендасюк, М.Глібовицький, В.Дудикевич, Д.Марков та ін.), почали послідовно використовувати в публіцистиці та науково-літ. працях рос. мову, заявляти про повну етнонац. єдність русинів і росіян та критикувати традиційний прогабсбурзький лоялізм старшого покоління, тим самим еволюціонуючи до послідовного М. 1900 в Галичині створено "Русскую народную партию" (до її кер-ва увійшли як старші, так і молодші діячі русофільського руху), в програмі якої ще зберігалася нечітка формула нац. самоідентифікації (галицько-руське населення визначалося як частина "малоруського племені", приналежного до "русского" народу). 1908–09 відбувся остаточний розкол у рамках партії та ін. інституцій на "старокурсників" (В.Давидяк, М.Король, І.Костецький, М.Матковський та ін.), які далі дотримувалися лояльності щодо Відня і наголошували на своїй "малоруськості", та "новокурсників". Позицію "новокурсників" у Галичині найяскравіше представляла газета "Прикарпатская Русь", позицію "старокурсників" – газ. "Галичанин". Незважаючи на протистояння, обидва угруповання співіснували в усіх русофільських інституціях.

На поч. 20 ст. галицькі польс. кола почали підтримувати русофільсько-москвофільських політиків на противагу діячам укр. нац. орієнтації. За результатами парламентських виборів 1907 русофіли отримали 5 мандатів, тоді як представники укр. партій – 22. На виборах 1908, за підтримки провінційної адміністрації, русофіли отримали 9, натомість політики укр. орієнтації – 12 місць у Галицькому крайовому сеймі. Загалом за русофільських кандидатів проголосували лише бл. третини укр. виборців у Галичині.

На Буковині ідейним натхненником М. наприкінці 80-х рр. 19 ст. став Г.Купчанко. Москвофільської орієнтації дотримувалися газети "Русская правда" (1888–92, виходила у Відні), "Православная Буковина" (1893 –1904), "Русская правда" (1910–12) та ін., молодіжні орг-ції "Буковина" та "Карпатъ", гімнастично-протипожежні т-ва "Русские дружины". Намагання їхніх членів перейти на "чисту" рос. мову викликали невдоволення старшого покоління (т. зв. консервативних русинів). Під вплив москвофілів 1896 також перейшло політ. т-во "Народная рада". Намагаючись протистояти в усьому народовцям, буковинські москвофіли вели окремі виборчі кампанії, час до часу співпрацюючи з румун. політиками. Провідними діячами москвофільського руху на Буковині на поч. 20 ст. були К.Богатирець, О.Геровський, К.Могильницький.

Посилення пропаганди рос. панславізму та неославізму на теренах Австро-Угорщини на поч. 20 ст. привело до фінансового та орг. зміцнення "новокурсників". Інтелектуальну допомогу москвофільському рухові регулярно надавали рос. славісти А.Будилович, В.Ламанський, І.Філевич, Ф.Арістов та ін. Представники москвофілів брали участь у складі рос. делегації в Празькому (1908) та Софійському (1910) слов'ян. з'їздах. У липні 1907 депутат Д.Марков уперше зробив спробу виступити в австрійс. парламенті рос. мовою, домагаючися запровадження рос. мови в шкільництві.

Перед Першою світовою війною допомога москвофільським орг-ціям здійснювалася через "Галицко-русское благотворительное общество" в м. Санкт-Петербург (голова – А.Будилович, згодом – граф В.Бобринський) та ін. панславістські й рос. націоналістичні т-ва. У зв'язку із загостренням відносин Австро-Угорщини та Рос. імперії рос. уряд посилив фінансову підтримку москвофільським орг-ціям з метою нейтралізувати діяльність укр. інституцій та підготувати майбутнє приєднання Галичини, Закарпаття і Буковини до Рос. імперії. Щойно вибухнула I світ. війна, 11 серпня (29 липня) 1914 в Києві галицькі емігранти на чолі з Ю.Яворським і С.Лабенським за сприяння командуючого рос. Південно-Західним фронтом генерала від артилерії М.Іванова утворили "Карпато-русский освободительный комитет".

Частиною пророс. діяльності москвофілів був рух за поширення православ'я в Галичині та Закарпатті. Відомо кілька спроб групового переходу на православ'я серед греко-катол. населення Галичини 1911–14, спровокованого правосл. місіонерами (як правило, вихідцями з Галичини, що здобули освіту в рос. правосл. духовних закладах). На Буковині москвофіли намагалися посилити свої впливи, загострюючи агітацію проти поширення впливів греко-католиків, тобто галичан. Перехід на православ'я кількох десятків тисяч вірних (укр. емігрантів з Австро-Угорщини) відбувся в Пн. Америці. Москвофільські орг-ції займалися організацією подорожей селян до Почаївської Свято-Успенської лаври, Києво-Печерської лаври, а також переселенським сел. рухом в Рос. імперію (головно в Бессарабію та Новоросійський край).

Пророс. діяльність викликала арешти (Марамарош-Сігетський 1913–14 та Львівський 1914 судові процеси). На Буковині австрійс. власті провели перші антимосквофільські акції ще в травні 1910: за звинуваченнями в шпигунстві та держ. зраді було закрито кілька москвофільських т-в на Буковині ("Общество русских женщин", "Карпатъ", "Русская дружина", бурси в Чернівцях і Сереті; нині м. Сірет, Румунія), а їхнє майно конфісковане і розпродане.

Загалом перед I світ. війною москвофільські впливи були найсильнішими в прикордонних з Рос. імперією місцевостях Галичини, на Закарпатті та Лемківщині.

З початком I світ. війни австро-угор. власті в серпні–вересні 1914 закрили практично всі москвофільські інституції та провели арешти їх діячів, які охопили також частину тих укр. священиків і селян, які не брали участі в москвофільському русі. Під час відступу австро-угор. військ траплялися випадки стихійної розправи над заарештованими, а також страти укр. населення за рішенням військ. судів (див. також Евакуаційні заходи австрійського та російського урядів на українських землях у роки Першої світової війни). Більшість заарештованих утримувалися в таборі Талергоф (Thalerhof) біля м. Грац (Австрія), що діяв протягом вересня 1914 – травня 1917. За даними москвофільської публіцистики, за звинуваченням у пророс. діяльності в серпні 1914 у Львові було ув'язнено бл. 2 тис. осіб, у таборі Талергоф восени 1914 утримувалося 6–8 тис. осіб, з яких від знущань, антисанітарії, епідемій тифу померло понад 1700 осіб. 1915 частина талергофських в'язнів була звільнена й надалі проживала під поліційним наглядом у різних австрійс. місцевостях; восени 1916 до Талергофа знову відправлено бл. 2 тис. осіб; наприкінці 1917 табір ліквідовано. У той же час ті москвофільські діячі, які залишилися під рос. окупацією 1914–15, брали участь у репресіях проти укр. громад. інституцій, а дехто з них зайняв посади в рос. адм. апараті (див. Галицьке генерал-губернаторство).

У міжвоєнний час москвофільські діячі видали 4 вип. збірника "Талергофский альманах" (Львів, 1924–32), який попри тенденційність, зокрема антиукр. спрямування упорядників, містить цінні джерела (спогади, щоденники інтернованих, газетні публікації, офіц. розпорядження тощо). Будуючи культ мартирології "карпато-русского народа", москвофільські діячі використовували його для поширення звинувачень проти укр. діячів у співпраці з австро-угор. властями.

З відступом рос. армії 1915 і 1917 на територію Рос. імперії втекли москвофільські діячі та селяни, що перебували під їхнім впливом і боялись австро-угор. урядових переслідувань (частина була виселена під примусом), усього бл. 100 тис. осіб. Центром москвофільської громадсько-культ. діяльності стало м. Ростов-на-Дону (нині місто в РФ), де діяли "Галицко-русский комитет" на чолі з В.Дудикевичем та г-зія для галичан. У січні 1918 з галицьких біженців сформовано військ. загін у білогвард. Добровольчій армії.

У міжвоєнний період М. зберегло сильні позиції тільки на Закарпатті. Там продовжувало діяти "Общество имени Духновича" , що співпрацювало з "Обществом имени М.Качковского" в Галичині та рос. емігрантськими орг-ціями і виступало за впровадження рос. літ. мови в місц. шкільництві та проти навчання укр. мовою. "Общество имени Духновича" проводило щорічний фестиваль "Русский день". 1932 в Ужгороді споруджено "Русский народный дом". Виходили друком часописи "Карпаторусский голос", "Карпатский свет", "Русская земля", "Русский народный голос", "Православная Русь" та ін. У 1920-х рр. за часткової підтримки чехословац. уряду на Закарпатті зміцнилися позиції православ'я: 1921–30 кількість правосл. вірних зросла з 61 тис. до 112 тис. осіб. Чільними москвофільськими діячами були Й.Камінський, А.Карабелеш, С.Фенцик. 1938 деякі діячі москвофільського напряму виступили проти уряду Карпатської України А.Волошина, дехто з них дотримувався проугор. орієнтації (С.Фенцик), ін. залишалися вірними Чехословаччині.

У Галичині продовжували діяти наук. та культ. москвофільські т-ва: Ставропігійський ін-т (1916–22 перебував під впливом укр. діячів), Народний дім, Галицько-руська матиця, "Общество русских дам", кооп. "Русский ревизионный союз", "Общество имени М.Качковского", т-во "Русская школа", студентське т-во "Друг". 1923 заснована "Русская народная организация", що обстоювала "национальное и культурное единство всех русских племен" (згодом розділилася на "Русскую аграрную партию" і "Русскую селянскую организацию", які знов об'єдналися 1931). Гол. москвофільськими діячами міжвоєн. періоду були С.Бендасюк, В.Ваврик, Т.Мишковський, В.Труш, Ю.Яворський; осн. періодичними виданнями – газ. "Русский голос" (1921–39), тижневик для селян "Земля и воля", ілюстрований популярний місячник "Наука" та ін.

Москвофільські інституції та часописи продовжували існувати в Галичині до 1939, але відігравали вже маргінальну роль. Станом на 1930 чисельність членів "Общества имени М.Качковского" зменшилася до 4614 осіб. Частина галицьких москвофілів лівої орієнтації (К.Вальницький, К.Пелехатий) увійшла 1926 до об'єднання "Сельроб" і перейшла на укр. позиції. Погляди "старокурсників" отримали своєрідний розвиток в публіцистичних творах А.Камінського, що виходили друком розмовною укр. мовою. У них автор намагався досягнути порозуміння москвофілів з народовцями через визнання українства як складової частини "общерусскости" ("визнання ширшої єдности всіх Русей і всіх Україн").

Хоча москвофіли здебільшого позитивно сприймали приєднання західноукр. земель до СРСР, їхні орг-ції та пресові видання припинили своє існування. Після Другої світової війни дехто з останніх москвофільських діячів (В.Ваврик, Р.Мирович) зайняли наук. посади в рад. установах та за допомогою окремих рос. учених і публіцистів (Т.Арістова, Н.Водовозов, В.Малкін) намагалися легітимізувати М. як прогресивний рух за поширення рос. к-ри на західноукр. землях, що викликало критичні відповіді з боку низки укр. учених. У повоєн. час москвофільські ідеї далі популяризувалися в окремих емігрантських закарпат. виданнях у Пн. Америці.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Материалы по истории возрождения Карпатской Руси, т. 1–2. Львов, 1905–09; Аристов Ф.Ф. Карпато-русские писатели, т. 1. М., 1916
  2. Гординський Я. До історії культурного й політичного життя в Галичині у 60-их рр. ХIХ в. Львів, 1917
  3. Ваврик В.Р. Карпатороссы в корниловском походе и Добровольческой армии. Львов, 1923
  4. Талергофский альманах, вып. 1–4. Львов, 1924–32
  5. Його ж. Справка о русском движении в Галичине с библиографией за 1929 год. Львов, 1930
  6. Маковський В. Талєргоф: спогади і документи. Львів, 1934
  7. Андрусяк М. Нариси з історії галицького москвофільства. Львів, 1935
  8. Студинський К. "В адін час": Російська мова серед москвофілів у Галичині. "Наша культура", 1936, кн. 5
  9. Зарубежные славяне и Россия: Документы архива М.Ф. Раевского: 40–80 годы ХIX в. М., 1975
  10. Magocsi P.R. Old Ruthenianism and Russophilism: a New Conceptual Framework for analyzing National Ideologies in Late-Nineteenth-Century Eastern Galicia. В кн.: american Contributions to the Ninth International Congress of Slavists. Kiev, 1983, vol. 2. Columbus, Ohio, 1983
  11. Рудловчак О. Шляхи російського друкованого слова до закарпатських українців: Закарпатоукраїнські кореспонденти російської періодичної преси в 50–70-ті роки ХIХ ст. "Науковий збірник Музею української культури у Свиднику", 1988, вип. 13
  12. Магочій П.Р. Формування національної самосвідомості: Підкарпатська Русь (1848–1948). Ужгород, 1994
  13. Аркуша О. Русофільська орієнтація в Галичині в останній чверті ХIХ ст. В кн.: Третій Міжнародний конгрес україністів (Харків, 26–29 серпня 1996 р.): Історія, ч. 1. Х., 1996
  14. Турій О. Галицькі русини між москвофільством і українством (до питання про так зване "старорусинство"). Там само
  15. Макарчук А. Москвофільство: витоки та еволюція ідеї. В кн.: Вісник Львівського університету: Серія історична, вип. 32. Львів, 1997
  16. Середа О. Місце Росії в дискусіях щодо національної ідентичності галицьких українців у 1860–1867 роках. В кн.: Россия–Украина: история взаимоотношений. М., 1997
  17. Турій О. Конфесійно-обрядовий чинник у національній самоідентифікації українців Галичини в середині ХIХ століття. "ЗНТШ", 1997, т. 233
  18. Аркуша О., Мудрий М. Русофільство в Галичині в середині ХIХ – на початку ХХ ст.: генеза, етапи розвитку, світогляд. В кн.: Вісник Львівського університету: Серія історична, вип. 34. Львів, 1999
  19. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХIХ – початку ХХ ст. Чернівці, 1999
  20. Himka J.-P. The Construction of Nationality in Galician Rus': Icarian Flights in almost all Directions. В кн.: Intellectuals and the articulation of the Nation. ann arbor, 1999
  21. Киричук О. Ставропігійський інститут у політичних змаганнях русофілів і народовців 70–90-х років ХIХ століття. "Україна модерна", 2000, ч. 4–5
  22. Мацевко І.І. Неославізм у суспільно-політичному житті Галичини (1908–1914 рр.): Автореф. дис. … канд. істор. наук. Львів, 2001
  23. Москвофільство: Документи і матеріали. Львів 2001
  24. Мудрий М. Галицьке русофільство в сучасній історіографії: стан і перспективи дослідження. "Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність", 2001, вип. 9
  25. Himka J.-P. The Propagation of Orthodoxy in Galicia on the Eve of World War I. Там само
  26. Wendland a.V. Die Russophilen in Galizien: Ukrainische Konservative zwischen Österreich und Russland, 1848–1915. Wien, 2001
  27. Мудрий М. Угода між галицькими народовцями та русофілами 1882 року. "ЗНТШ", 2002, т. 243
  28. Середа О. Епізод з історії поширення російських панславістських ідей у Габсбурзькій монархії (1868 рік). В кн.: Вісник Львівського університету: Серія історична, вип. 37. Львів, 2002
  29. Любченко В.М. Москвофільський фактор в політиці Російської імперії напередодні та на початку Першої світової війни. В кн.: Проблеми історії України ХIХ – початку ХХ ст., вип. 6. К., 2003
  30. Сухий О. Від русофільства до москвофільства: Російський чинник у громадській думці та суспільно-політичному житті галицьких українців у ХIХ столітті. Львів, 2003
  31. Уська У. Політичне розмежування в русофільському русі Галичини у 1908–1914 рр. В кн.: Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені І.Франка, вип. 12. Дрогобич, 2003
  32. Аркуша О. Українське представництво в Галицькому сеймі 1901–1907 років. "ЗНТШ", 2006, т. 251
  33. Матюшко Л.І. Галицьке москвофільство міжвоєнного періоду: Автореф. дис. … канд. істор. наук. Львів, 2007
  34. Орлевич І. Боротьба між українофілами та русофілами за "Народний дім" у Львові. В кн.: Львів: місто–суспільство–культура, т. 6. Львів, 2007
  35. Передерко В.П. Галичина в політиці Російської імперії (1900–1914 рр.): Автореф. дис. … канд. істор. наук. Чернівці, 2007.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АКАДЕМІЧНИЙ КРУЖОК
  • АНДРУСЯК МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • АРІСТОВ ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • АВСТРОСЛАВІЗМ
  • АЗБУЧНА ВІЙНА
  • БАЛУДЯНСЬКИЙ МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ
  • БЕССАРАБІЯ
  • БОБРИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • БУКОВИНА
  • БУРСА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЧЕРНІВЦІ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДЕРЖАВА
  • ДІДИЦЬКИЙ БОГДАН (ФЕОДОСІЙ) АНДРІЙОВИЧ
  • ДОБРОВОЛЬЧА АРМІЯ
  • ДОБРЯНСЬКИЙ АДОЛЬФ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДУДИКЕВИЧ ВОЛОДИМИР
  • ДУХНОВИЧ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЕВАКУАЦІЙНІ ЗАХОДИ АВСТРІЙСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО УРЯДІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
  • ФЕНЦИК СТЕПАН
  • ФІЛЕВИЧ ІВАН ПОРФІРІЙОВИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАЛИЦЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • ГАЛИЦЬКИЙ КРАЙОВИЙ СЕЙМ
  • ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИЦЯ
  • ГАЛИЦКО-РУССКОЕ БЛАГОТВОРИТЕЛЬНОЕ ОБЩЕСТВО
  • ГЕРОВСЬКИЙ ОЛЕКСІЙ ЮЛІАНОВИЧ
  • ГОЛОВАЦЬКИЙ ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ
  • ГУШАЛЕВИЧ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГАБСБУРГИ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • ІВАНОВ МИКОЛА ІУДОВИЧ
  • КАРПАТО-РУССКИЙ ОСВОБОДИТЕЛЬНЫЙ КОМИТЕТ
  • КАРПАТСЬКА УКРАЇНА
  • КЕППЕН ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • КОЛОМИЯ
  • КРАЛИЦЬКИЙ АНАТОЛІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • КУКОЛЬНИК ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • КИЇВ
  • ЛАМАНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ
  • ЛЕМКІВЩИНА
  • ЛОДІЙ ПЕТРО ДМИТРОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • МАГОЧІЙ ПАВЛО-РОБЕРТ
  • МАРКОВ ДМИТРО АНДРІЙОВИЧ
  • МАРКОВ ОСИП АНДРІЙОВИЧ
  • МОСКВА
  • НАРОДНИЙ ДІМ У ЛЬВОВІ
  • НАРОДОВЦІ
  • НАЦІЯ
  • НАУМОВИЧ ІВАН
  • НОВА ЕРА
  • НОВОРОСІЙСЬКИЙ КРАЙ, НОВОРОСІЯ
  • ОБЩЕСТВО ІМЕНІ ДУХНОВИЧА
  • ОРЛАЙ ІВАН СЕМЕНОВИЧ
  • ПАНСЛАВІЗМ
  • ПАСКЕВИЧ (ПАСЬКЕВИЧ) ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ПЕЛЕХАТИЙ КУЗЬМА МИХАЙЛОВИЧ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТРУШЕВИЧ АНТІН СТЕПАНОВИЧ
  • ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ФРОНТ (ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА)
  • ПЛОЩАНСЬКИЙ ВЕНЕДИКТ
  • ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА
  • ПОДОЛИНСЬКИЙ ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
  • ПОГОДІН МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ПРОДАН ВАСИЛЬ
  • ПРИКАРПАТСКАЯ РУСЬ
  • РАЄВСЬКИЙ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУСЬ
  • РУСЬКА БЕСІДА
  • РУСЬКА РАДА НА БУКОВИНІ
  • РУСЬКА ТРІЙЦЯ
  • РУССКОЕ СЛОВО
  • РУСИНИ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕЛЯНСТВО
  • СЕЛЬРОБ
  • СЛОВО - ГАЗЕТА
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАВРОПІГІЙСЬКИЙ ІНСТИТУТ У ЛЬВОВІ
  • ТАРКОВИЧ ГРИГОРІЙ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • УЖГОРОД
  • ВЕНЕЛІН ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ВІДЕНЬ
  • ВОЛОШИН АВГУСТИН ІВАНОВИЧ
  • ЯЗИЧІЄ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗОРЯ ГАЛИЦЬКА
  • ЗУБРИЦЬКИЙ ДЕНИС ІВАНОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • БАДЕНІ СТАНІСЛАВ
  • БОБРИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • БОБИКЕВИЧ ОЛЕКСА ХРИСТОФОРОВИЧ
  • БУДИТЕЛІ
  • БУКОВИНА
  • ЧЕРВОНА РУСЬ
  • ДОБРЯНСЬКИЙ АДОЛЬФ
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • ДУДИКЕВИЧ ВОЛОДИМИР
  • ЕВАКУАЦІЙНІ ЗАХОДИ АВСТРІЙСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО УРЯДІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ГАЛІП ТЕОДОТ
  • ГАЛИЦЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • ГАЛИЦЬКО-РУСЬКА МАТИЦЯ
  • ГАЛИЦКО-РУССКОЕ БЛАГОТВОРИТЕЛЬНОЕ ОБЩЕСТВО
  • ГАЗЕТА
  • ГОЛОВАЦЬКИЙ ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ
  • ГУШАЛЕВИЧ ІВАН МИКОЛАЙОВИЧ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ ЕТНІЧНА
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • КАЧКОВСЬКИЙ МИХАЙЛО ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • КАЛІНКА ВАЛЕРІЯН
  • КАЛЬНОКІ ГУСТАВ
  • КАРПАТО-РУССКИЙ ОСВОБОДИТЕЛЬНЫЙ КОМИТЕТ
  • КРИП'ЯКЕВИЧ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КИЇВСЬКЕ СЛОВ'ЯНСЬКЕ БЛАГОДІЙНЕ ТОВАРИСТВО
  • ЛАВРІВСЬКИЙ ЮЛІАН ГРИГОРОВИЧ
  • ЛЕВИЦЬКИЙ ІВАН ОМЕЛЯНОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • МАРКОВ ДМИТРО АНДРІЙОВИЧ
  • МАРКОВ ОСИП АНДРІЙОВИЧ
  • МАСАРИК ТОМАШ-ГАРРІГ
  • МАЗЕПИНСТВО
  • МИР
  • НОВА ЕРА
  • ПАНСЛАВІЗМ
  • ПОЛІТИЧНІ В'ЯЗНІ
  • РАЄВСЬКИЙ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • РУСЬКА ІСТОРИЧНА БІБЛІОТЕКА
  • РУСОФІЛЬСТВО
  • СІОН РУСЬКИЙ
  • СЛОВ’ЯНСЬКИЙ З’ЇЗД 1908 У ПРАЗІ
  • СМАЛЬ-СТОЦЬКИЙ СТЕПАН ЙОСИПОВИЧ
  • ТАРНОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • ЦЯПКА ІВАН
  • ЯЗИЧІЄ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ
  • ЗГАРСЬКИЙ ЄВГЕН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)