ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Шандра В.С. МИКОЛА І, Микола Павлович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mykola_I (останній перегляд: 16.06.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ

МИКОЛА І, Микола Павлович (06.07.1796–02.03.1855) – рос. імператор (1825–55). Третій син рос. імп. Павла І. Н. в Царському Селі (нині м. Пушкін Санкт-Петерб. міськ. ради, РФ). Його вчитель генерал-лейтенант (з 1810 – генерал від інфантерії) М.Ламздорф, дир. сухопутного кадетського корпусу, не маючи глибокої освіти, постійно спонукав царевича займатися самостійно. Університетські лекції з переважанням військово-інженерних та політ. наук начитувалися йому вдома. Правові науки викладали М.Балудянський і В.Кукольник. До коронації командував 1-ю гвард. д-зією і займав посаду генерал-інспектора інженерної частини, унаслідок чого зросло значення військово-інженерної справи в армії. За його ініціативою засновано інженерне уч-ще, що пізніше стало Інженерною академією. Вел. кн. Микола Павлович 1814–15 їздив до Парижа (Франція), Берліна (Німеччина), а також до Лондона (Велика Британія). Під час поїздки до Великої Британії ознайомився з діяльністю держ. установ та англ. конституцією. Як великий князь 1816 об'їхав Російську імперію для детального з'ясування діяльності держ. установ, зокрема, відвідав Чернігівську губернію, Полтавську губернію, Слобідсько-Українську губернію, Київську губернію та Херсонську губернію.

Зайняв престол після раптової смерті імп. Олександра I та відречення від царювання вел. кн. Костянтина Павловича. Повстання декабристів (див. Декабристів рух) відобразилося на його зовн. і внутр. політиці й визначило основний її принцип – непорушність самодержавства.

У внутр. політиці рішуче порвав з конституційними мріями ранніх років царювання Олександра I, зміцнив самодержавну владу та посилив централізацію управління. Потребу реформ, що їх здійснював імп. Олександр I, з'ясовував таємний к-т 6 грудня 1826 на чолі з кн. В.Кочубеєм і членом 2-го відділу Власної його імператорської величності канцелярії М.Сперанським. Ін. таємні к-ти розглядали можливості ліквідації кріпацтва. З кількох проектів була втілена в життя лише реформа управління державними селянами, хоча вона й не виправдала сподівань ні селянства, ні держави. Селяни потрапили під дріб'язкову опіку, терпіли від малоземелля. Проте реформа припиняла захоплення поміщиками держ. земель, сприяла ліквідації панщини в орендних маєтках, поширенню подвірно-індивідуального землекористування. Указом про зобов'язаних селян від 2 квітня 1842 М. I намагався розпочати ліквідацію кріпацтва; запровадженням інвентарної реформи в зх. (1847), зокрема і в правобереж. укр. губерніях (див. Інвентарні правила 1847–1848), д-ва намагалася привабити одновірних (православних) селян на свою сторону, використовуючи їх соціальні настрої проти нелояльної польс. шляхти.

Механізм центр. управління ускладнено створенням нових департаментів і канцелярій у вищих органах влади і управління. Вищі к-ти і комісії засновувалися з кожного нового держ. питання, найголовніші з яких – Сибірський, Кавказький, Зх. губерній, комісія прохань. Частина з них перебувала в безпосередньому віданні імператора. За М. I було засновано мін-во імператорського двору (1826), у складі якого перебували уділи, театральна дирекція, управління імператорським кабінетом, та мін-во держ. маєтностей (1837). Створенням цих мін-в завершився процес розмежування власності імператорського двору і держ. власності.

Імператор особисто розглядав багато законодавчих справ і виносив їх на схвалення Правительствуючого Сенату (див. Сенат Російської імперії), Комітету міністрів Російської імперії, Держ. ради Рос. імперії. Укладено зводи законодавчих актів щодо умови держ. служби ("Свод уставов о службе гражданской" у складі "Свода устава по определению от правительства", "Свода устава о пенсиях и единовременных пособиях" (1832), "Положение о порядке производства в чины по гражданской службе" (1834), "Общая роспись начальствующих, и всех должностных лиц Российской империи", "Устав о службе по выборам" (1835) та ін.). Для кожної держ. установи підготовлено нормативні акти, визначалися функції посадовців, порядок діловодства.

Узгоджувалося центр. і місц. управління і в основу діяльності держ. апарату покладено ідею поліцейської д-ви.

У дотриманні законності М. I орієнтувався на модель прусської поліцейської д-ви з чітким виконанням букви закону, санкціонованого верховною владою. Для здійснюваної кодифікації законів, після 133 років безуспішних намірів, створювався 2-й відділ Власної його імператорської величності канцелярії, котрий готував до видання Повне зібрання законів (45 томів) та Звід законів (15 томів) Рос. імперії (див. Звід законів Російської імперії). Удосконалено судоустрій та судочинство, із зосередженням на кримінальному законодавстві. "Уложение о наказаниях исправительных и уголовных" (1845) впорядкувало чинне законодавство та відмінило покарання батогами.

У царювання М. I запанувала політ. атмосфера, спрямована на обмеження західноєвроп. впливів, будь-яких проявів громад. чи особистої думки про недосконалість держ. ладу, що досягалося шляхом опіки і детальної регламентації громад. життя. Запроваджено держ. політ. поліцію (1826), діяльність якої зосередилася в 3-му відділі Власної його імператорської величності канцелярії (див. Третій відділ) з виконавчим місц. органом – корпусом жандармів (див. Жандармерія), який очолив генерал-ад'ютант, генерал від кавалерії (з 1829) О.Бенкендорф, особистий друг М. I. Третій відділ розслідував діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (1847). При М. I реформовано цензуру, внаслідок чого запроваджено два цензурні статути, світський і церковний (1826, 1828), згідно з якими в гол. містах імперії, у т. ч. Києві, Харкові й Одесі, засновувалася мережа цензурних к-тів, особовий склад яких постійно зростав. Друковані твори та переклади з іноз. видань проходили попередню цензуру, видані за кордоном – перепровірялися к-том іноз. цензури. Церк. цензуру забезпечував Найсвятіший Синод (див. Синод).

Ідеологічна доктрина "православ'я, самодержавство й народність" сформувалася для протиставлення просвітницькому революц. девізу: "свобода, рівність і братерство". Її суть зводилася до того, що Росія є самобутньою д-вою, з порядком, заснованим на релігії та самодержавстві, патріархальних стосунках, в основі яких лежало кріпосне право, від котрих якщо й варто звільнятися, то лише поступово. Особлива увага приділялася військово-навч. закладам, була значно розширена їхня мережа, підвищувалися вимоги до професійного рівня офіцерства. Засновано Військову і Морську академії, відкрито 11 кадетських корпусів з панівною системою зовн. військ. підготовки, із недостатньою увагою до заг. освіти й до виховання самостійних і свідомих дій на полі бою. Певна увага приділялася спец. навч. закладам: відкрито Санкт-Петербурзький технологічний (1828), Горигорецький землеробний (1840) в Білорусі, Костянтинівський межовий (1844), Дерптський ветеринарний (1848) ін-ти; буд. уч-ще (1842), що стало Ін-том цивільних інженерів, архіт. уч-ще (1830), а також школу тех. малювання (1826). Для підготовки фахівців суд. діяльності за проектом статуту М.Сперанського засновано Імператорське уч-ще правознавства (1835). Запроваджено систему середньої класичної гімназійної освіти, посилено контроль за приватними навч. закладами. Жін. освіта перебувала під опікою імператриці і зосереджувалася в інститутах шляхетних дівчат. Із 20 ін-тів чотири відкрито в Україні – у Полтаві, Києві, Одесі та Керчі. Особливості організації освіти в набутих імперією територіях ліквідовувалися з поширенням там загальнодерж. мережі освіт. закладів та запровадженням стандартизованих навч. програм. Особливий к-т 1826 під головуванням О.Шишкова встановив загальнодерж. уніфікацію програм навч. закладів. Починаючи від 1827, до вищих навч. закладів приймалися лише діти вільних громадян та обмежувався вступ до середніх шкіл вихідців із непривілейованих станів. Система парафіяльних шкіл та повітових шкіл як етапних у підготовці до навчання в г-зії втратила свою універсальність, школи перетворились у замкнуті зі своїми навч. дисциплінами та рос. мовою викладання. Після закриття Віленського ун-ту (нині Вільнюський університет; 1832) відкрився Ун-т св. Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка), осн. завданням якого було надання рос. освіти польс. шляхті. Як він, так й ін. ун-ти отримали статут із частковою долею самоврядування (1835), однак були підпорядковані попечителям навчальних округів. У заг. систему держ. школи введені єврейс. навч. заклади, а з 1844 вони були підпорядковані контролю мін-ва нар. освіти.

Революц. події 1848 в Європі (див. Революції 1848–1849 років в Європі) спричинилися до посилення політ. нагляду за університетами, які в Україні були підпорядковані в адміністративно-політ. управління генерал-губернаторів. З 1850 припинено викладання філософії, відрядження молодих учених для стажування за кордон, збільшена плата за слухання лекцій.

Армія відігравала центр. роль у сусп. житті, беручи участь як у безперервних війнах, так і в контролі за місц. населенням, особливо на набутих імперією територіях. Вона вважалася гарантом зовн. політ. могутності й внутр. спокою, а також використовувалася як засіб покарання й перевиховання соціальних елементів і політ. "злочинців". Рекрутська повинність упорядковувалася запровадженням рекрутського статуту 1832. Утримували армію найменш забезпечені стани. Кримська війна 1853–1856 виявила, що не враховувалися суттєві потреби армії: її озброєння та професійна військ. підготовка командирів і солдатів, які замінялися парадністю.

Церк. політика за М. I з держ. опікою і регламентуванням сприяла поширенню старообрядництва; було насильно ліквідовано унійну церкву (див. також Українська греко-католицька церква) з її приєднанням до рос. православної (1839), за винятком Холмської єпархії. Унійні монастирі, у т. ч. і Почаївська Свято-Успенська лавра, були передані правосл. церкві.

За царювання М. I набрала значного розмаху імперська експансія. У результаті війни з Персією (нині Іран; 1826–28) приєднані Єреванське і Нахічеванське ханства Сх. Вірменії. Продовжився рух імперії в Середній Азії, де 1822 була повалена влада хана Середньої орди з включенням її під управління сибірської адміністрації. За Середньою ордою 1824 була приєднана до імперії Мала, 1845 – Внутрішня, а 1848 – Велика орда.

Клятва вірності польс. конституції, дана при вступі на польс. престол 1829 (див. також Царство Польське), не зупинила М. I, і він жорстоко придушив польське повстання 1830–1831, вважаючи, що поляки першими її порушили. Натомість М. I надавав підтримку фінам у їхній культурно-мовній політиці як один із засобів протистояти швед. впливам.

Україна при М. I входила до складу Рос. імперії трьома великими істор. регіонами із збереженням певних локальних особливостей. Губернії Лівобережної України разом із Слобідсько-Українською губернією (з 1835 – Харківська губернія) склали Малоросійське генерал-губернаторство (1802–56), упродовж існування якого ліквідовувались останні правові, соціально-госп. відмінності цього регіону. Здійснено низку заходів, спрямованих на інтеграцію краю в єдину загальноімперську систему, серед яких: ліквідовано залишки привілейованого вільного гуральництва й торгівлі спиртними напоями, запроваджено нові торг. шляхи й підпорядковано їх імперським інтересам, ліквідовано відмінності в становищі станів – шляхти, козацтва, купецтва і селянства – з переведенням у відповідність до загальнорос. держ. системи.Правобережна Україна була виокремлена після придушення польського повстання 1830–31 в Київське генерал-губернаторство (1832–1914), осн. завдання якого полягало в ліквідації політ., соціоетнічних та культ. відмінностей краю та посиленні русифікації його еліти – шляхти. Західному краю М. I приділяв більше уваги, ніж Царству Польс., бо саме його він обрав ареною для апробації політ. курсу на об'єднання та повну асиміляцію колиш. польських областей з корінними рос. губерніями. Для подолання польс. культ. та інтелектуального спротиву його осередки – Кременецький ліцей, Віленський ун-т та ін. навч. заклади – зачинялися.

Пд. України та Крим у складі Новоросійського і Бессарабського генерал-губернаторства (1822–74) зазнали також помітних змін: представники франц. адміністрації були замінені російською. Багатоетнічне населення цього регіону поступово втягувалося в загальнорос. порядки. На зміну стихійній колонізації краю прийшла політика імперського регіонального врядування, при якій поєднувалися інтереси рос. та міжнар. ринку. Мобілізувався місц. госп. потенціал, з допомогою якого імперія змогла освоїти південь й перетворити його на стабільну прикордонну територію та використати мор. порти для сприятливої міжнар. торгівлі.

За період царювання М. I держ. устрій Рос. імперії еволюціонував у бік правової монархії, самодержавство, хоча й поволі, самообмежувалося, створювалася чиновницька бюрократія, дії котрої регулювалися правовими нормами.

Як монарх М. I оточував себе царською пишністю, але як людина вирізнявся невибагливістю та стриманістю. Одружений з 1817 з дочкою прусського короля Фрідріха-Вільгельма III Гогенцоллерна, принцесою Шарлоттою, котра взяла ім'я Олександри Федорівни. Мав дітей: Олександра (Олександра II), Костянтина, Миколу, Михайла, Марію, Ольгу, Олександру. Поразка Росії в Крим. війні 1853–56 стала причиною глибокої кризи його режиму та прискорила його смерть у березні 1855, можливо через самогубство.

М. I багато разів приїжджав до України, зокрема 12 разів до Києва.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. А. Л. Русские государи в Киеве (1706–1885). К., 1896
  2. Полиевктов М. Николай I: Биография и обзор царствования. М., 1918
  3. Любош С.Л. Последние Романовы. Пг., 1924
  4. Блудов Д.Н. Последние часы жизни императора Николая Первого. М., 1991
  5. Российские самодержцы (1801–1917). М., 1994
  6. Национальные окраины Российской империи: Становление и развитие системы управления. М., 1997
  7. Миронов Б.Н. Социальная история России, т. 1–2. СПб., 2000
  8. Выскочков Л.В. Император Николай I: человек и государь. СПб., 2001
  9. Гершензон М. Николай I и его эпоха. М., 2001
  10. Жидков В.С., Соколов К.Б. Десять веков российской ментальности: картина мира и власть. СПб., 2001
  11. Уортман Р.С. Сценарии власти: Мифы и церемонии русской монархи, т. 1: От Петра Великого до смерти Николая I. М., 2004
  12. Шандра В.С. Генерал-губернаторства в Україні: ХIХ – початок ХХ ст. К., 2005.

Посилання:
  • АСИМІЛЯЦІЯ
  • БАЛУДЯНСЬКИЙ МИХАЙЛО АНДРІЙОВИЧ
  • БЕНКЕНДОРФ ОЛЕКСАНДР ХРИСТОФОРОВИЧ
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ДЕКАБРИСТІВ РУХ В УКРАЇНІ
  • ДЕРЖАВА
  • ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ
  • ІНСТИТУТИ ШЛЯХЕТНИХ ДІВЧАТ
  • ІНВЕНТАРНІ ПРАВИЛА 1847–1848
  • КЕРЧ
  • ХАРКІВ
  • ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХЕРСОНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КОМІТЕТ МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КУКОЛЬНИК ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • МАЛОРОСІЙСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • НАВЧАЛЬНІ ОКРУГИ
  • НОВОРОСІЙСЬКЕ І БЕССАРАБСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • ОДЕСА
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ПАНЩИНА
  • ПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • ПОЧАЇВСЬКА СВЯТО-УСПЕНСЬКА ЛАВРА
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • ПОЛТАВА
  • ПОЛТАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • РЕКРУТСЬКА ПОВИННІСТЬ
  • РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • СЕЛЯНСТВО
  • СЕНАТ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ, ПРАВИТЕЛЬСТВУЮЧИЙ СЕНАТ
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СЛОБІДСЬКО-УКРАЇНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • СТАРООБРЯДСТВО
  • СИНОД
  • ТРЕТІЙ ВІДДІЛ
  • ЦАРСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • УКРАЇНСЬКА ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА
  • ВІЛЬНЮСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • ЖАНДАРМЕРІЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
  • ЗОБОВ'ЯЗАНІ СЕЛЯНИ
  • ЗВІД ЗАКОНІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

  • Пов'язані терміни:
  • АКЕРМАНСЬКА КОНВЕНЦІЯ 1826
  • АКСАКОВ ІВАН СЕРГІЙОВИЧ
  • АПОСТОЛ-КЕГИЧ ЄГОР ІВАНОВИЧ
  • БАЛАСОГЛО ОЛЕКСАНДР ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ
  • БЕНКЕНДОРФ ОЛЕКСАНДР ХРИСТОФОРОВИЧ
  • БІБІКОВ ДМИТРО ГАВРИЛОВИЧ
  • БІЛА РУСЬ (БІЛОРУСІЯ, БІЛОРУСЬ, БІЛАРУСЬ)
  • БРАНИЦЬКІ
  • БУЛГАРІ МИКОЛА ЯКОВИЧ
  • БУРЦОВ ІВАН ГРИГОРОВИЧ
  • ЧЕТВЕРТИНСЬКІ
  • ДЕКАБРИСТІВ РУХ В УКРАЇНІ
  • ДЄНЄЖКА
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ РОСІЇ
  • ДОЛГОРУКОВ МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ
  • ДУБЕЛЬТ ЛЕОНТІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ДВОРЯНСТВО
  • ДИБИЧ ІВАН ІВАНОВИЧ
  • ЕТИКЕТОЗНАВСТВО
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ГАКСТГАУЗЕН (HAХTHAUSEN) АВГУСТ ЛЮДВІГ МАРІЯ ФРАЙГЕР
  • ГАНГЕБЛОВ (ГАНГЕБЛІДЗЕ) ОЛЕКСАНДР СЕМЕНОВИЧ
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ГЛИНКА ФЕДІР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГНЄДИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ГРАББЕ ПАВЛО ХРИСТОФОРОВИЧ
  • ГУБЕРНАТОР
  • ГВАРДІЙСЬКІ КОЗАКИ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ В 18 – НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • КАХОВСЬКИЙ ПЕТРО ГРИГОРОВИЧ
  • КАМ'ЯНСЬКА УПРАВА
  • КАНІВ
  • КАНКРІНА РЕФОРМА 1839–1843
  • КАНТОНІСТИ
  • КНЯЗЬ
  • КОМІТЕТ МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • КОНОВНІЦИН ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КОНОВНІЦИН ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • КОНСТАНТИНОВ ЙОСИП (ОСИП) ІЛЛІЧ
  • КОРНІЛОВ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • КОРНИЛОВИЧ (БЕЗ-КОРНИЛОВИЧ) ОЛЕКСАНДР ЙОСИПОВИЧ
  • КОСТЕНЕЦЬКИЙ ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • КОСТЕНЕЦЬКИЙ ЯКІВ ІВАНОВИЧ
  • КРАСНОКУТСЬКИЙ СЕМЕН ГРИГОРОВИЧ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ФРАНЦИСКАНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ЛІЦЕЙ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КРИЖАНОВСЬКИЙ МАКСИМ КОСТЯНТИНОВИЧ
  • КРИЖАНОВСЬКИЙ СЕВЕРИН ТАДЕЙОВИЧ
  • КРЮКОВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КРЮКОВ ОЛЕКСАНДР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КУЛЬЖИНСЬКИЙ ІВАН ГРИГОРОВИЧ
  • КУШЕЛЬОВ-БЕЗБОРОДЬКО ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КУЗЬМИН АНАСТАСІЙ ДМИТРОВИЧ
  • КИЇВСЬКА АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ
  • КИЇВСЬКА ФОРТЕЦЯ
  • КИЇВСЬКА КОЗАЧЧИНА 1855
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • ЛАМБЕРТ КАРЛ ЙОСИФОВИЧ (ЙОСИПОВИЧ), ДЕ
  • ЛАНЖЕРОН ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • ЛІСОВСЬКИЙ МИКОЛА ФЕДОРОВИЧ
  • ЛОРЕР МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛОРИС-МЕЛИКОВ (ЛОРІС-МЕЛІКОВ) МИХАЙЛО ТАРІЕЛОВИЧ
  • ЛУКАШЕВИЧ ВАСИЛЬ ЛУКИЧ
  • ЛУКОМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • МАЛИНОВИЙ КЛИН
  • МАНІФЕСТ 19 ЛЮТОГО 1861
  • МАРТОС ОЛЕКСІЙ ІВАНОВИЧ
  • СМУГА ОСІЛОСТІ, СМУГА ПОСТІЙНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ ОСІЛОСТІ
  • МУРАВЙОВ МИКИТА МИХАЙЛОВИЧ
  • МИКЛАШЕВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ
  • НАВЧАЛЬНІ ОКРУГИ
  • НІКОЛАЄВ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ
  • НОВОПСКОВ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ОЛІЙНИЧУК СЕМЕН МИКИТОВИЧ
  • ОРЛОВ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ
  • ОСТЕН-САКЕН ФАБІАН-ГОТЛІБ
  • ОСТЕН-САКЕН ДМИТРО ЄРОФІЙОВИЧ
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • ПОДЖІО ОЛЕКСАНДР ВІКТОРОВИЧ
  • ПОГОДІН МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • ПОТОЦЬКА СОФІЯ СТАНІСЛАВІВНА
  • ПРАВОСЛАВНИЙ КАТЕХІЗИС
  • РЄПНІН МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • РЕВОЛЮЦІЇ В ЄВРОПІ 1848–1849 РОКІВ
  • РОСІЯ
  • РОСІЙСЬКЕ БІБЛІЙНЕ ТОВАРИСТВО
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1828–1829
  • РУССКИЙ АРХИВ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • РИЛЄЄВ КІНДРАТ ФЕДОРОВИЧ
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНГУШКО РОМАН СТАНІСЛАВ АДАМ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СЄРАКОВСЬКИЙ ЗИГМУНТ
  • СОФІЙСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • СОФІЇВКА, НАЦІОНАЛЬНИЙ ДЕНДРОЛОГІЧНИЙ ПАРК
  • СПІВДРУЖНІСТЬ ПОЛЬСЬКОГО НАРОДУ
  • СПРАВНИК
  • СТАРООБРЯДСТВО
  • ТАБЕЛЬ ПРО РАНГИ 1722
  • ТАЄМНІ КОМІТЕТИ
  • ТАВРІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ТРЕТІЙ ВІДДІЛ
  • ЦАРСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ЦИГАНИ В УКРАЇНІ
  • ТУЛЬЧИНСЬКА УПРАВА
  • УМАНЬ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ВАСИЛІАНИ
  • ВЕГЕЛІН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ВЕНЯВСЬКИЙ ГЕНРИК
  • ВІЙСЬКОВІ ПОСЕЛЕННЯ
  • ВІТГЕНШТЕЙН ЛЕВ ПЕТРОВИЧ
  • ВІТТ ІВАН ЙОСИПОВИЧ
  • ВОЛОДИМИР МОНОМАХ
  • ЯЛТА, МІСТО АРК
  • ЗАВОДОВСЬКИЙ МИКОЛА СТЕПАНОВИЧ
  • ЗОБОВ'ЯЗАНІ СЕЛЯНИ
  • ЗУБРИЦЬКИЙ ДЕНИС ІВАНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)