ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МИКОЛА II

  Бібліографічне посилання: Шандра В.С. МИКОЛА II [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mykola_II (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МИКОЛА II

МИКОЛА II (Микола Олександрович Романов; 18(06).05.1868 – вночі з 16 на 17.07.1918) – останній рос. імператор (02.11 (21.10).1894–15(02).03.1917). Н. в Царському Селі (нині м. Пушкін Санкт-Петерб. міськ. ради, РФ). Із династії Романових, старший син рос. імп. Олександра III й імператриці Марії Федорівни. Його царювання відзначено значним екон. розвитком Росії й одночасно наростанням соціально-політ. протиріч та революц. руху. 1894 одружився з внучкою королеви Великої Британії Вікторії, принцесою Алісою Гессенською, яка прийняла ім'я Олександри Федорівни. Мав чотирьох доньок: Ольгу, Тетяну, Марію, Анастасію і сина – спадкоємця престолу Олексія. Вихованням і освітою великого князя (з 1881 – цесаревича) Миколи Олександровича займався його батько цесаревич Олександр Олександрович (з 1881 – імп. Олександр III), й здійснювалися вони на правосл. традиціях в умовах, наближених до спартанських. З дитинства вивчав англ., франц. та нім. мови, якими володів досконало; значну увагу приділяв фізкультурним заняттям. Лекції читали кращі університетські професори та військ. викладачі. Курс політ. економії, екон. політики і фінансів читав М.Бунге, хімію – М.Бекетов, історію – Є.Замисловський, В.Ключевський, міжнар. право – М.Капустін, військ. справу – М.Драгомиров, військ. стратегію – О.Редігер. Із учителів-наставників найбільший вплив мав обер-прокурор Найсвятішого Синоду К.Побєдоносцев, що читав курс заг. права. Він виховував цесаревича Миколу Олександровича на ідеях патерналізму, божественного походження самодержавства, його непорушності та консолідуючої сили національного духу імперії.

Як спадкоємець престолу 1890–91 здійснив кругосвітню подорож (Єгипет, Індія, Цейлон (нині Шрі-Ланка), Сіам (нині Таїланд), Китай, Сінгапур, Японія). На відміну від попередників, які знайомилися із Заходом, цесаревич Микола Олександрович вивчав Схід. Залучався, хоча й недостатньо, до держ. справ, головував у К-ті у справах Сибірської залізниці, очолював к-т із боротьби з голодом 1891–92; був присутнім на засіданнях Ради міністрів Російської імперії, Держ. ради Рос. імперії. У перші роки царювання в питаннях зовн. і внутр. політики покладався на міністрів, хоча до 1905 об'єднаного уряду не запровадив. Був не самостійним у прийнятті рішень і перебував під впливом то одного, то ін. міністра (Д.Сипягіна, С.Вітте, І.Горемикіна, П.Столипіна), а також видавця газ. "Гражданин" В.Мещерського, своєї матері – імператриці Марії Федорівни та дружини Олександри Федорівни. Разом з тим, хворобливо переживав висунення прем'єр-міністрів на перший план держ. життя, вважав, що ті обмежують його самодержавні права.

Коронація ("вінчання на царство") 26 (14) травня 1896 у Свято-Успенському соборі Кремля, на яку прибули численні делегації від європ. д-в та представники всіх станів і народів Російської імперії, завершилася трагедією. На Ходинському полі в Москві в очікуванні урочистостей свята, видовищ та роздачі подарунків зібралося бл. 500 тис. осіб, однак поліція не передбачила такої чисельності і не вжила відповідних заходів, щоб організувати безпечні нар. гуляння. Унаслідок некерованості натовпу загинули бл. 1,5 тис. осіб і 1,3 тис. зазнали фізичних ушкоджень.

Під впливом міжнар. імперської політики перерозподілу сфер впливу, колоній і ринків збуту між осн. капіталіст. країнами (див. Імперіалізм) відбулася переорієнтація на Далекий і Близький Схід, унаслідок чого Росією було окуповано Порт-Артур (нині м. Люйшунь, Китай; 1897–98). Такі заходи імператора загострювали російсько-англ. і російсько-японські протиріччя, і Росія втяглася в гонку озброєнь, почала створювати Тихоокеанський флот. Територіальні претензії на Сході призвели до російсько-японської війни 1904–1905.

1907 Росія стала членом Антанти, (у складі якої 1914 вступила в Першу світову війну). Під час балканської кризи зросли панслов'янські настрої (див. Панславізм), підтримувалась ідея втручання Росії для захисту Сербії. I світ. війна значно загострила соціальні протиріччя, показала неспроможність верховної влади консолідувати сусп-во.

В екон. політиці М. II підтримав програму прискореного розвитку нац. пром-сті С.Вітте, яка мобілізувала внутр. ресурси д-ви. Протекціонізм поєднувався з підвищенням непрямих податків і збільшенням пром. збору. Внаслідок цього в рос. економіці відбулися помітні зрушення, особливо в спорудженні залізниць, протяжність яких була найдовшою з усіх європ. д-в. Видобуток вугілля в Донбасі значно зріс, розпочалося освоєння Кузнецького вугільного басейну. Розвивалася нафтова пром-сть в околицях Баку (нині столиця Азербайджану), Грозного (нині столиця Чеченської Республіки, РФ) і на р. Емба (нині р. Жем, бас. Каспійського моря). Піднесення економіки сприяло появі нових соціальних груп – крупної пром. і фінансової буржуазії та робітн. класу (див. Пролетаріат), які дестабілізували політ. систему Росії, що традиційно спиралася на дворянство і селянство.

У сел. питанні М. II підтримав переселенський рух селян в окраїнні райони імперії (Сибір, Південноуссурійський край, Кавказ, Тургайську область, Мурман), надавши його стихійному характерові організованості, особливо після голоду 1891–92. Для цього в системі МВС Рос. імперії було створено переселенське управління (1896), введено пільговий залізничний тариф, запроваджено паспортні правила (1895). Унаслідок цього та наступних переселень серед далекосх. населення почали переважати селяни з укр. губерній (на 1909 – в Амурській області – 40,6 %, Примор. області – бл. 75 %, на 1917 – у Сибіру і на Далекому Сході – до 87 %; див. Далекосхідні поселення українців). С.-г. криза, викликана общинним господарюванням, характерним для внутр. губерній, змусила М. II створити комісію для з'я-сування її причин. У всіх губерніях європ. Росії засновувалися к-ти (усього 600), аби з'ясувати потреби с.-г. пром-сті. Сел. виступи в Полтавській губернії (Костянтиноградський і Полтав. повіти) та Харківській губернії (Валківський і Богодухівський повіти) 1902, викликані малоземеллям та підсилені вмілою антисамодержавною пропагандою, прискорили та конкретизували їхню діяльність.

1908 М. II схвалив почин Державної думи Російської імперії про поступове запровадження в країні обов'язкової початкової освіти.

Імперська політика М. II, особливо на початку царювання, спрямовувалася на з'ясування питань, пов'язаних з відцентровими, сепаратистськими тенденціями набутих Росією територій. Для пом'якшення російсько-польс. відносин М. II відвідав 1897 Варшаву. У Західному краї скасовано особливий податок, що його сплачували поміщики польс. походження, запроваджений унаслідок польського повстання 1863–1864. Дозволено спорудження пам'ятника А.Міцкевичу у Варшаві. Ці та ін. заходи сприяли появі серед поляків угодовської течії, представники якої сподівалися знайти спільну мову з М. II при умові запровадження виборного самоврядування та припинення русифікації. За схваленням імператора міністр внутр. справ І.Горемикін подав проект закону на розгляд Держ. ради про запровадження земств у дев'яти зх. губерніях, який, однак, тоді не був схвалений міністрами. Земства в Правобережній Україні були запроваджені лише 1911 для забезпечення обрання до Держ. думи Рос. імперії представників від рос. дворянства. Під тиском революц. події 1905 послаблено чинність законів про обмеження польс. землеволодіння, але заборона прийому поляків на держ. службу залишалася в силі.

В галузі нац. і реліг. прав під тиском подій 1905–07 М. II схвалив указ від 12 грудня 1905, яким відмінено обмеження на видання Святого Письма (див. Біблія) укр. мовою, дозволено перехід з православ'я в ін. віровчення. На вимоги освіти рідною мовою уряд М. II видав правила (1908) про використання рідної мови лише в першому класі початкових шкіл. Тоді ж заборонено діяльність просвітницьких орг-цій: української "Просвіти" (див. Просвіти) та польс. "Maticy". Для обмеження поширення католицизму серед правосл. українців Холмщини створювалась однойменна губернія (див. Холмська губернія), навч. заклади якої перейшли у відання попечителя Київ. навч. округу (1912). 1914 заборонялося відзначення 100-річчя Т.Шевченка. Неспроможність нац. політики М. II загострила I світ. війна, коли почалися переслідування німців-колоністів, євреїв, як і русифікація укр. населення Галичини. Ворожість до нац. меншин проявилася також у спротиві влади запровадити земства в Прибалтиці. Під загрозою військ. дій на зх. уряд обіцяв полякам відродження під скіпетром рос. царя, але Німеччина і Австро-Угорщина, проголосивши створення незалежного Польс. королівства, випередили наміри М. II.

При М. II набирало гостроти єврейс. питання. Країною прокотилося кілька єврейс. погромів – у Шполі (1897), Миколаєві (1899), Кишиневі (нині столиця Молдови; 1903) і Гомелі (нині місто в Білорусі; 1903), але влада не виявила достатньої енергії, розторопності для їх припинення, не організувала просвітницько-культ. пропаганди. Було визнано, що однією з причин погромів стало надмірне зосередження євреїв у межі їхньої осілості (див. Смуга осілості), а тому для поселення євреям відкривалося 150 міст і містечок. Після революції 1905–07 були уніфіковані відсоткові норми для прийому євреїв у вищі і середні навч. заклади. Права реакція намагалася перекласти відповідальність і вину за революцію на євреїв, що проявилося в чорносотенних антисемітських істеріях, таких як Бейліса справа (Київ, 1913).

У Казахстані та Середній Азії недалекоглядність нац. політики проявилася в заселенні прикордонних земель селянами, зокрема й з укр. губерній (див. Сірий Клин), що супроводжувалося виселенням казахів у непристосовані до землеробства райони.

Поразка у російсько-япон. війні 1904–05 пришвидшила початок революції 1905–1907, з якою імператор намагався боротися шляхом каральних заходів. Він недооцінював наслідків чисельних подань земських діячів про нар. представництво при верховній владі та запровадження конституції. Власні політ. погляди щодо майбутнього Росії М. II виклав у зверненні до земських депутатів 29 (17) січня 1895, в якому заявив, що його завдання полягає в служінні народу і збереженні самодержавства як форми правління. Активний ліберальний рух, що вийшов за межі земської діяльності, розпочався з підготовки та проведення всерос. з'їздів (1900–05), де формувалися загальнонац. вимоги – політ. свобод, громадян. прав і рівності станів. Їх проведення не було з розумінням сприйнято М. II. Запровадження представницького органу об'єднало проти верховної влади широкий фронт сил – від соціалістів-революціонерів зліва (див. Партія соціалістів-революціонерів) до земських конституціоналістів справа.

Проти нар. руху самодержавство перейшло у відкритий наступ під час подання царю петиції 22 (9) січня 1905, інспірованої Г.Гапоном, організатором "Собрания русских фабрично-заводских рабочих Санкт-Петербурга" (1904), який намагався мирною демонстрацією з'ясувати робітн. питання. Її розстріл сколихнув усі опозиційні і радикальні рухи, що об'єднувалися навколо заклику до всенар. представництва. Навіть Найсвятіший Синод (див. Синод), переймаючись кризою віри, унаслідок залежності церкви від д-ви, висловився за відновлення патріаршества. Весною і влітку 1905 революція перекинулася в села, зводячи нанівець уявлення М. II про відданість народу своєму цареві. Унаслідок заг. політ. страйку у жовтні 1905 М. II видав низку маніфестів та указів, за яким населення Рос. імперії отримувало громадян. свободи, право на утворення спілок та орг-цій, скликання Держ. думи, запроваджено конституційний лад (маніфести від 19 (6) серпня 1905 (див. Булигінська дума) і 30 (17) жовтня 1905; див. Маніфест 17 жовтня 1905). Були скасовані правові обмеження для сел. стану, які полягали у відміні викупних платежів за землю (див. Викупна операція), зрівнянні можливостей селянства щодо держ., військ. служби, вступу до навч. закладів. 9 травня (26 квітня) 1906 опубліковані Осн. закони, які обмежили самодержавну владу, хоча М. II наполягав на визначенні його влади як "самодержавной и неограниченной". Була скликана Державна дума Російської імперії і оновлена Держ. рада Рос. імперії. 1-ша та 2-га Держ. думи Рос. імперії через склад депутатів (кадети (див. Конституційно-демократична партія) й трудовики) не задовольняли верховну владу, особливо у вирішенні аграрної проблеми. Цар, заручившись підтримкою уряду, розпустив 1-шу Держ. думу напередодні голосування за закон про експропріацію землі. Цей крок вказав, що М. II не зрозумів ситуації, що склалася, й неадекватно реагував на виклики часу. Прем'єр-міністром призначено П.Столипіна, якому імператор доручив покінчити з кризою шляхом силового захисту влади, зокрема запровадженням військово-польових судів.

Склад 2-ї Держ. думи не вніс нічого нового в політ. розстановку сил, оскільки у виборах брали участь соціал-демократи й есери, які бойкотували 1-шу Держ. думу, і тому більшість депутатів знову вимагали переділу землі. У діяльності 1-ї та 2-ї Держ. дум активну участь взяли члени укр. фракції, очолюваної І.Шрагом (у 1-й – 44, у 2-й – 47 осіб). Із В.Шеметом, П.Чижевським, А.В'язловим, М.Біляшівським та ін. депутатами від укр. губерній, І.Шраг заснував клуб укр. послів (депутатів). Гол. метою їхньої діяльності стала підготовка законопроекту про автономію України. 14 (1) червня П.Столипін і в. о. прокурора Петерб. суд. палати П.Камишанський висунули вимогу усунути соціал-демократ. фракцію 2-ї Держ. думи й зняти депутатську недоторканість з 16 членів Російської соціал-демократичної робітничої партії. Результатом цієї вимоги став маніфест М. II від 16 (3) червня 1907 про розпуск 2-ї Держ. думи та запровадження нового положення про вибори, що мали відбутися 14 (1) листопада 1907.

Новий виборчий закон сформував соціальний та парт. склад 3-ї і 4-ї Держ. дум, унаслідок чого рос. парламент перестав відображати дійсні настрої виборців, зате уряд отримав більш надійного партнера. М. II не раз намагався обмежити компетенцію Держ. думи Рос. імперії, перетворити її в законодорадчий орган, зберегти недоторканною систему і методи управління як на місцях, так і у центрі.

Урядовий курс з провалами та поразками під впливом пропаганди різноманітних політ. партій (див.Партії політичні) підривав віру в авторитет М. II, який він намагався зберегти шляхом активізації діяльності правих орг-цій, використання ритуалів і символів допетровської Русі, спираючись на релігійність населення (поїздки у святі місця, благословляння військ перед черговими походами, сповідування культу старчества, канонізація святих) тощо. Ізольованість М. II від найширших верств створювала ілюзію, що йому безмежно вірить народ. Насправді своєю непоступливістю він відштовхував робітників у табір більшовиків, через нереалізованість аграрної реформи втратив сел. підтримку. Недооцінка ліберальної інтелігенції не давала можливості спертися на її інтелектуальний потенціал, а боязнь буржуазії призвела його до повної ізоляції. Вона поглиблювалася щирою релігійністю М. II, яка переросла в містицизм. Цим скористався Григорій Распутін ("человек из народа") – зокрема психотерапевтичною допомогою в лікуванні хвороби (гемофілії) спадкоємця престолу Олексія, узалежнивши цим волю імператора та імператриці. У цих умовах ініціативу перехопили ліберали й соціалісти, позиція яких сприяла поваленню самодержавної форми правління в Росії з переходом до демократ. республіки. Наприкінці 1916 (за ст. ст.) в Петрограді (нині м. Санкт-Петербург) почалися виступи, які через кілька днів переросли в масовий рух проти династії Романових. У демонстрації 12 березня (27 лютого) 1917 взяли участь 385 тис. осіб (див. також Лютнева революція 1917). Для придушення безпорядків у столиці М. II прислав кілька полків і сам повернувся в Царське Село. Ідея зречення М. II народилася в Ставці Верховного головнокомандувача (у Могильові; нині місто в Білорусі). Управляючий дипломатичною канцелярією М.Базілі підготував проект маніфесту, який військ. кер-во переслало царю. Згідно з проектом та з Осн. законами 1906 цар мав зректися престолу на користь спадкоємця Олексія. Через його малоліття (12 років) М. II мав призначити регента за власним вибором. Проект маніфесту підтримали інші військ. сановники, а також Найсвятіший Синод, унаслідок чого цар написав власний. Він поспішно відрікався сам і від свого імені проголосив зречення Олексія на користь молодшого брата – вел. кн. Михайла Олександровича. Вел. кн. Михайло Олександрович також відмовився прийняти верховну владу з тим, щоб Установче зібрання, обране всенар. голосуванням, запропонувало нову модель управління Росією. Одночасно передав усю повноту влади Тимчасовому урядові. Після його зречення Рос. імперія перестала існувати. Парадокс особистості і царювання М. II пояснюється об'єктивними протиріччями рос. дійсності поч. 20 ст., коли Росія вступала в нову епоху свого розвитку, а в М. II забракло волі й рішучості, а також компетентності зрозуміти й опанувати реальну ситуацію. Намагаючись за будь-яку ціну зберегти самодержавні принципи управління, він маневрував, ідучи на невеликі поступки, і як тільки ситуація змінювалася, відмовлявся від них. Відкидаючи реформи, імператор сприяв початку соціальної революції, яка стала виразником усіх проблем, що накопичувалися впродовж століть

Заарештований Тимчасовим урядом М. II разом із сім'єю проживав у Царському Селі, згодом був відправлений до м. Тобольськ (нині місто Тюменської обл., РФ), потім – до м. Єкатеринбург (нині місто в РФ), й у ніч з 16 на 17 червня 1918 за постановою РНК РСФРР і Всерос. ЦВК рос. імператор, його дружина і неповнолітні діти були розстріляні чекістами (див. ЧК), а останки спалені. Канонізований православною зарубіжною церквою 1981 і РПЦ 2000. Останки 1998 захоронені в С.-Петербурзі, на території Петропавловського собору Петропавловської фортеці.

М. II не раз приїжджав в Україну, зокрема, 1909 відвідав "поле Полтавської битви", брав участь в освяченні собору св. Василія в Овручі, 1911 був у Чернігові. У Києві був кілька разів: при освяченні 1896 Володимирського собору, 1911 приїздив на відкриття пам'ятника імп. Олександру II. М. II відпочивав з родиною в Криму в Лівадійському палаці (Лівадія).

Дж.: Отречение Николая II: Воспоминания очевидцев, документы. М., 1990 (репринтне відтворення вид. 1927); Дневники императора Николая II. М., 1991; Палеолог М. Царская Россия накануне революции. М., 1991; Мосолов А.А. При дворе последнего императора: Записка начальника канцелярии министра двора. СПб., 1992; Ананьич Б.В., Ганелин Р.Ш. Государственные деятели России глазами современников: Николай Второй: Воспоминания. Дневники. СПб., 1994; Платонов О.А. Терновый венец России: Николай II в секретной переписке. М., 1996.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Ферро М. Николай II. М., 1991
  2. Мэсси Р. Николай и Александра. М., 1992
  3. Обнинский В.П. Последний самодержец: Очерк жизни и царствования императора России Николая II. М., 1992
  4. Ольденбург С.С. Царствование императора Николая II, т. 1–2. М., 1992
  5. Хереш Э. Николай II. Ростов-на-Дону, 1998
  6. Киркевич В. Время Романовых: Киев в империи. К., 2004
  7. Уортман Р.С. Сценарии власти: Мифы и церемонии русской монархии, т. 2: От Александра II до отречения Николая II. М., 2004.

Посилання:
  • АНТАНТА
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • АВТОНОМІЯ
  • БЕЙЛІСА СПРАВА
  • БЕКЕТОВ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • БІБЛІЯ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БІЛЯШІВСЬКИЙ МИКОЛА ФЕДОТОВИЧ
  • БУЛИГІНСЬКА ДУМА
  • БУНГЕ МИКОЛА ХРИСТИЯНОВИЧ
  • БУРЖУАЗІЯ
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ДАЛЕКОСХІДНІ ПОСЕЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ
  • ДЕРЖАВНА ДУМА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • ДРАГОМИРОВ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ДВОРЯНСТВО
  • ЕКСПРОПРІАЦІЯ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАПОН ГЕОРГІЙ АПОЛЛОНОВИЧ
  • ІМПЕРІАЛІЗМ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • КАНОНІЗАЦІЯ
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХОЛМЩИНА
  • ХОЛМСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КЛЮЧЕВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ЙОСИПОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЯ
  • КИЇВ
  • ЛІВАДІЯ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАНІФЕСТ 17 ЖОВТНЯ 1905, НАЙВИЩИЙ МАНІФЕСТ (ВЫСОЧАЙШИЙ МАНИФЕСТ)
  • МІЦКЕВИЧ АДАМ
  • МОСКВА
  • МИКОЛАЇВ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ОЛЕКСАНДР ІІІ
  • ОВРУЧ
  • ПАНСЛАВІЗМ
  • ПАРЛАМЕНТ
  • ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА
  • ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТРОПАВЛОВСЬКА ФОРТЕЦЯ
  • ПОБЄДОНОСЦЕВ КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
  • ПОЛЕ ПОЛТАВСЬКОЇ БИТВИ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864
  • ПОЛТАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ПРОЛЕТАРІАТ
  • ПРОСВІТА (1868–1939)
  • ПРОТЕКЦІОНІЗМ
  • РАДА МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • РЕСПУБЛІКА
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РОМАНОВИ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ (БІЛЬШОВИКІВ)
  • РОСІЙСЬКО-ЯПОНСЬКА ВІЙНА 1904–1905
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕЛЯНСТВО
  • ШЕМЕТ ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • ШПОЛА, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ШРАГ ІЛЛЯ ЛЮДВИГОВИЧ
  • СІРИЙ КЛИН, СІРА УКРАЇНА
  • СМУГА ОСІЛОСТІ
  • СТОЛИПІН ПЕТРО АРКАДІЙОВИЧ
  • СИНОД
  • ТРУДОВИКИ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • ВАРШАВА
  • ВЧК (ВСЕРОСІЙСЬКА НАДЗВИЧАЙНА КОМІСІЯ)
  • В'ЯЗЛОВ АНДРІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • ВІЙСЬКОВО-ПОЛЬОВІ СУДИ
  • ВІТТЕ СЕРГІЙ ЮЛІЙОВИЧ
  • ВОЛОДИМИРСЬКИЙ СОБОР У КИЄВІ
  • ВИКУПНА ОПЕРАЦІЯ
  • ЗАЛІЗНИЦІ, ЗАЛІЗНИЧНІ ШЛЯХИ НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРИТОРІЯХ В 19–20 СТ.
  • ЗЕМСТВА

  • Пов'язані терміни:
  • АЛЕКСЄЄВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ
  • АШЕНБРЕННЕР МИХАЙЛО ЮЛІЙОВИЧ
  • БАЧИНСЬКИЙ ЄВГЕН ВАСИЛЬОВИЧ
  • БЕКЕТОВ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • БОБРИНСЬКИЙ ГЕОРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • БОБРИНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • БОГРОВ ДМИТРО ГРИГОРОВИЧ
  • БОЙОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПАРТІЇ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • БРИГЕН ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ ФОН ДЕР
  • БУЛГАРІ ЯКІВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ДЕРЖАВНА ДУМА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • ДУРНОВО ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЕМСЬКИЙ АКТ 1876
  • ЕВАКУАЦІЙНІ ЗАХОДИ АВСТРІЙСЬКОГО ТА РОСІЙСЬКОГО УРЯДІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У РОКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ФІНЛЯНДІЯ
  • ГАПОН ГЕОРГІЙ АПОЛЛОНОВИЧ
  • ГЕНДРИКОВ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ГІЛЯРОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ГОРЛІВСЬКЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ 1905
  • ГРУДНЕВЕ ЗБРОЙНЕ ПОВСТАННЯ В УКРАЇНІ 1905
  • ГУБЕРНАТОР
  • ІГНАТЬЄВ ОЛЕКСІЙ ПАВЛОВИЧ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІВАНОВ МИКОЛА ІУДОВИЧ
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ
  • ХОЛМЩИНА
  • ХОЛМСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КРИМСЬКИЙ РЕСПУБЛІКАНСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
  • КУПРІН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • КИЇВСЬКИЙ СВЯТО-ПОКРОВСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЛАЗАРЄВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ЛАЗАРЕВСЬКИЙ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ЛЕВАШОВ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛИХАЧОВ МИКОЛА ПЕТРОВИЧ
  • ЛІВАДІЯ
  • ЛУКОМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МАНІФЕСТ 17 ЖОВТНЯ 1905, НАЙВИЩИЙ МАНІФЕСТ (ВЫСОЧАЙШИЙ МАНИФЕСТ)
  • МАРТОСИ
  • СМУГА ОСІЛОСТІ, СМУГА ПОСТІЙНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ ОСІЛОСТІ
  • МІЛЮКОВ ПАВЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ УКРАЇНИ В КИЄВІ
  • НОВИЙ СВІТ
  • ОБНОВЛЕНСТВО
  • ОЛЕКСАНДР ІІІ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТРОПАВЛОВСЬКА ФОРТЕЦЯ
  • ПОБЄДОНОСЦЕВ КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
  • РАДА МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • РАДЗИМОВСЬКА ВАЛЕНТИНА ВАСИЛІВНА
  • РАШЕВСЬКІ
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РІДНА СПРАВА – ВІСТИ З ДУМИ
  • РОСІЯ
  • ШТУНДИЗМ
  • ШУЛЬГИН ВАСИЛЬ ВІТАЛІЙОВИЧ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СОЮЗ РУССКОГО НАРОДА
  • СТАРООБРЯДСТВО
  • СТОЛИПІН ПЕТРО АРКАДІЙОВИЧ
  • СУДОВА РЕФОРМА 1864
  • ТОЛСТОЙ ЛЕВ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ТРЕТІЙ ВІДДІЛ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ КІНОФОТОФОНОАРХІВ УКРАЇНИ
  • ВАДКОВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • ВІЙСЬКОВО-ПОЛЬОВІ СУДИ
  • ВІТТЕ СЕРГІЙ ЮЛІЙОВИЧ
  • ВИБОРЗЬКА АКЦІЯ ДЕПУТАТІВ І ДЕРЖАВНОЇ ДУМИ 1906
  • ВИКУПНА ОПЕРАЦІЯ
  • ВИШНЕГРАДСЬКИЙ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ЗЕМСЬКИЙ СОЮЗ
  • ЗАПОРІЖЖЯ
  • ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЗЕМЛЕВПОРЯДНІ ГУБЕРНСЬКІ ТА ПОВІТОВІ КОМІСІЇ
  • ЗУБАТОВ СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)