Бібліографічне посилання: Білокінь С.І. МИКОЛАЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mykolay (останній перегляд: 22.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МИКОЛАЙ (у миру – Ярушевич Борис Дорофійович; 13.01.1892 (31.12.1891)–13.12.1961) – рос. церк. діяч. Н. в м. Ковно (нині м. Каунас, Литва) в сім'ї протоієрея. Закінчив Петерб. духовну академію (1914) зі ступенем кандидата богослов'я. 1914 прийняв чернецтво. Від 1915 викладав літургіку, гомілетику, практичне кер-во для пастирів, церк. археологію та нім. мову. 1917 удостоєний ступеня магістра богослов'я за дис. (його канд. твір) на тему: "Церковний суд у Росії до видання Соборного укладу Олексія Михайловича 1649 р.". 1918 – настоятель Петергофського собору. Навесні 1919 зведений у сан архімандрита, того самого року поставлений намісником Олександро-Невської лаври. 25 березня 1922 хіротонований у єпископа Петергофського, вікарія Ленінгр. єпархії. Від 1935 – архієпископ. Від 1940 – архієпископ, від 9 березня 1941 – митрополит Волинський і Луцький, екзарх України і Білорусії. Від 15 липня 1941 – формальний митрополит Київський і Галицький. Підписав документ про засудження Полікарпа (Сікорського). Від 1942 управляв Моск. єпархією. 1944–60 – митрополит Крутицький. 1946–60 очолював відділ зовн. церк. зносин. Видав "Слова и речи" в 4-х т. (1947–57). Д-р богослов'я Троїце-Сергіївської (1949) та Софійської (1952) духовних академій, Богословського євангелічного ф-ту в Празі (Чехословаччина; 1950), Угор. реформатської (1953) та Румун. православної (1954) церков.