ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

  Бібліографічне посилання: Вєдєнєєв Д.В. МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 6: Ла-Мі / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2009. - 790 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Mytna_sluzhba_Ukrainy (останній перегляд: 19.05.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 6: Ла-Мі ) в електронній біблотеці

МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ – сукупність спеціально уповноважених органів виконавчої влади, які здійснюють захист екон. інтересів держави шляхом митного контролю та оформлення товарів, які переміщуються через кордон, стягнення митних зборів, протидію контрабанді й порушенням митних правил.

Митна служба України-Русі. Перші відомості про стягнення мита на користь князівської скарбниці належать до 9 ст., що було пов'язане із товарообігом на шляху "із варягів у греки". Рафельштетський митний статут 906 згадує торгівлю рус. купців із стягуванням мита на Дунаї. Митні процедури передбачалися першою угодою Київ. Русі з Візантією 911 (див. Договори Київської Русі з Візантією). Київська Русь мала ознаки митної системи у вигляді митних тарифів, митних застав, де стягувалися податки. Виокремлюється категорія митників – службовців князівської адміністрації, які стягали митні збори на кордонах, торговельне (по містах) й корчемне мита. 1288 виданий європ. Острогомський митний статут, яким керувалися на Русі в торгівлі з купцями з Баварії, Австрії, Польщі, Чехії.

Активну митну діяльність на торг. шляхах із Зх. Європою (Володимирсько-Торунський шлях) вела Галицько-Волин. д-ва, яка запровадила митниці у Володимирі (нині м. Володимир-Волинський), Бересті, Луцьку та ін. містах. Митні застави існували на торг. шляхах Пониззя (по Дністру й Дунаю).

У період перебування укр. земель у складі Польсько-Литов. д-ви існувала чітка система митних зборів (див. також Митна система), прикордонне мито (цло), яке стягувалося у митних коморах.

Митна служба запорозького козацтва. Запороз. козацтво створило власну систему митного захисту, надходження з якої були одним із провідних джерел прибутків Коша Війська Запорозького. Була створена мережа митних постів на кордонах з Річчю Посполитою, Кримським ханатом, пізніше – Гетьманщиною. Лише на переправі в Переволочній на кордоні Вольностей Війська Запорозького низового станом на 1688 козаки збирали з купців мита ("мостове") на 13 тис. рублів за рік. В апараті управління на Січі виникла окрема група посадовців, на яких покладалися митний догляд, стягування митних зборів та протидія контрабандному провозу товарів. До неї входили: військ. кантаржей, який слідкував за мірами ваги, збирав податки з товарів, які ввозилися на територію Вольностей Війська Запороз. низового; військ. шафарі та їх помічники – підшафарії – стежили за порядком ввезення товарів, збирали мито з приїжджих купців, писарі і підписарі вели відповідну документацію. Для припинення порушень митних правил при шафарях знаходилися козац. підрозділи.

У часи Олешківської Січі (1711–28) та Кам'янської Січі (1728–34) спостерігалася ескалація контрабандної активності. Групи "торгових людей" по 100–300 осіб через важкодоступні місця намагалися обходити козац. митні пости, аби не сплачувати мито. За домовленістю з крим. ханом запорожці виставили додаткові загони на 5-ти переправах через Дніпро і Пд. Буг. Шляхи перекривали митні комори, а мобільні загони наздоганяли контрабандні валки і конфісковували товари. Боротьбою з контрабандою і надалі займалися митники-шафарі. Поряд із стягненням грошей за провіз товарів через мости, греблі, на визначених кордонах Вольностей Війська Запороз. низового, вони виявляли приховані вантажі, застосовували проти порушників митних правил штрафи і конфіскації вантажів разом із транспортом, вели спец. зошити "записання упійманих", що сприяло накопиченню досвіду припинення контрабанди.

Митна служба Гетьманщини 1648–1764. Під час національної революції 1648–1676 розпочалося цілеспрямоване творення підвалин нац. господарсько-екон., торговельно-фінансової систем, формування митних кордонів.

Формування митної служби детермінувалося необхідністю забезпечення екон. інтересів та екон. безпеки Укр. козац. д-ви, потребами пошуку торгово-фінансових джерел для збройних та зовнішньополіт. змагань гетьман.адміністрації.

Властивою рисою екон. політики адміністрації Б.Хмельницького став протекціонізм, захист інтересів торг. представників Гетьманщини, що закріплювалося низкою гетьманських універсалів 1649–57, котрі торкалися як торг. верстви в цілому, так і захисту прав окремих купців. 1648–54 гетьман направив до Москви 10 повноважних посольств, які обстоювали і митні інтереси Гетьманщини. Митні надходження становили осн. статтю держ. бюджету (до 40–45 % у 2-й пол. 18 ст.).

Дбаючи про збереження екон. передумов для єдності укр. земель, Б.Хмельницький також брав під опіку права купців Правобережної України та Західної України. В універсалі 1657 податківцям і митникам приписувалося, щоб вони "…з людьми міста Львова, як з власними нашими поводилися та у всякій торгівлі купецтву не робили перешкоди…". Протекціонізм стимулював боротьбу з контрабандою як один з інструментів митної діяльності.

Фінансова й митна служба доби Б.Хмельницького носила назву Військ. скарбу і збирала на кордоні мито з купців. Особисто гетьман був куратором скарбу, його рішенням встановлювався розмір мита, призначалися збирачі мита. Приблизно з 1652 оформляється такий орган, як фінансова канцелярія гетьмана, яка з 1728 отримує офіц. статус на чолі з генеральним підскарбієм, доглядаючи, зокрема, за надходженням мита. Цей же орган координував роботу митних службовців – дозорців, індукторів та екзаторів.

Через митниці та митні застави в Казікермені (нині м. Берислав; крим. митниця), Бахмачі, Гарді (нині с. Богданівка Доманівського р-ну Миколаїв. обл.; див. також Бугогардівська паланка), Путивлі (рос. митниця), Новгороді-Сіверському, Переяславі (нині м. Переяслав-Хмельницький) та в ін. пунктах щодня переходило кордон від 100 до 400 купецьких валок, без урахування дрібних торговців. Арабський письменник Павло Алеппський зазначав, що гетьман віддав "на викуп" орендарям митниць усю митну плату з купців на укр. кордонах, а також прибутки з горілчаних виробів і меду за 100 тис. динарів (550 тис. польс. злотих).

В універсалах Б.Хмельницького давалося визначення ввізного (індукта) та вивізного (евекта) мита. Одним з універсалів гетьман встановив мережу митних постів на кордонах з Річчю Посполитою, Османською імперією та Рос. д-вою, визначив їх статус, режим і порядок роботи. Створювався спец. підрозділ з козаків, придатних до несення митної служби, яких спеціально навчали знанням, необхідним митникам.

Особливе значення для творення митної служби мав гетьман. універсал від 28 квітня 1654 – на чолі митної служби поставили грека О.Астматія (Остматенка), людину з європ. освітою, знаннями у фінансово-екон. сфері. Йому на орендних засадах (поширена в тогочасній Європі практика) передавався збір мита з іноз. купців для передання його до Військ. скарбу. Визначалися фіксовані, диференційовані митні тарифи з різних категорій товарів (від 2 до 15 %). Універсал спрямовував на рішучу протидію контрабанді, встановлював зацікавленість митників ("дозорців", "військових екзакторів") у пильному припиненні контрабанди: вони отримували 50 % вилученої контрабанди, решта надходила до "скарбу військового". Полково-сотенна адміністрація зобов'язувалася надавати сприяння митникам, карати порушників митних правил, контрабандистів.

О.Астматій організував за дорученням гетьмана митні установи ("митні комори") на кордонах з Рос. д-вою та Молдавським князівством. Там митні службовці (екзактори та індуктори) стягували індикту та евекту, протидіяли безмитному перевезенню товарів, контрабанді.

За умов територіальної розчленованості укр. земель виникла митна анархія, яка відкривала простір контрабандній діяльності. Україна вкрилася мережею приватних митниць, що діяли поряд із державними. На 10-кілометровому відтинку шляху з Дрогобича до Ярослава (місто в Польщі) мито збиралося 174 рази. Під Києвом на пд. напрямку на дистанції в 600 метрів побудували 4 містки, на кожному з яких брали мито-"мостовщину", що лише стимулювало потік контрабанди.

Станом на 1714 на кордоні між Росією та Гетьманщиною функціонувало 40 митних застав (найбільші – у Києві, Полтаві, Любечі, Стародубі, Переяславі), де митники оглядали, оцінювали товари й конфісковували контрабанду. З'являються елементи провадження дізнання по фактах порушення митних правил. Ефективним засобом протидії контрабанді став інститут конфіденційних інформаторів, які могли розраховувати на половину вилученої контрабанди в разі успішної операції з її затримання.

Митники Гетьманщини не підлягали місц. судам, а лише Генеральному військовому судові, їм суворо заборонялося брати хабарі, стягати мито з товарів, визначених для внутр. торгівлі. Профілактиці службових порушень сприяла система сплати мита: на митній заставі купець після перевірки вантажів отримував спец. ярлик і з ним прямував до Київ. губернської канцелярії (див. Київська губернія), потім – до магістрату, де відбувалася й документувалася друга ревізія товарів, потім відбувалася сплата мита й отримувався дозвіл на реалізацію товару. Місц. полково-сотенна старшина зобов'язувалася надавати митникам сприяння в затриманні порушників на кордоні, на ярмарках.

Боротьба з контрабандою входила й до функцій найманого гетьман. війська. У березні 1669 гетьман Д.Многогрішний вніс до ст. 22 нової українсько-рос. угоди (див. Глухівські статті 1669) положення про створення особливого полку для підтримки внутр. спокою (1 тис. найманців). На серед. 1670-х рр. чисельність "охотницького" або "охочекомонного" війська сягала 7 тис. вояків (див. Охотницькі полки). Крім боротьби з незаконним проникненням у Гетьманщину "свавільних куп" та "гультяїв", найманці перехоплювали контрабандні валки, захищали від харцизяк купців. "Гетьманську гвардію" складали т. зв. сердюки, один із загонів яких за розпорядженням гетьмана І.Мазепи стояв біля важливої Переволоченської митниці (див. Переволочна), допомагаючи збирати індукту.

Важливою ланкою митної системи ставали спец. органи судочинства. Окремою їх формою були митні (ін. назва – купецькі) суди, згадки про які зустрічаються з 1699, ліквідували їх у ході імперської митної реформи 20 грудня 1753. Вони не мали постійного складу, засідали безпосередньо при митних пунктах або митних коморах, вели провадження по справах у конфліктних ситуаціях, пов'язаних із провозом товарів. До компетенції суду входили цивільні справи із розгляду скарг на купівлю-продаж товарів, їх переміщення через кордон. За аналогією з ярмарковими судами можна припустити, що в роботі митних судів брали участь уповноважені члени полкової старшини (осавули), митні бурмистри (див. також Бурмистер). Провадження велося в усній формі, з відмітками в суд. книгах, рішення виконувалися негайно.

Рос. царат послідовно проводив лінію на обмеження державно-політ. та екон. прав Гетьманщини. Відповідно до Переяславських статей 1659, Батуринських статей 1663, Конотопських статей 1672, Коломацьких статей 1687 (правових актів, котрі визначали правовий статус Гетьманщини та українсько-рос. взаємин) обмежувалися, зокрема, і зовнішньоекон. та митні повноваження України.

У Києві, Чернігові, Ніжині, Полтаві та ін. значних містах Лівобережної України насаджувалися царські воєводи (військово-адм. представники) з гарнізонами. Усупереч встановленим Генеральною військовою канцелярією і Військ. скарбом порядкам стягнення податків й митних платежів, до компетенції представників Рос. д-ви поступово переходив контроль над податковою та митною справами Гетьманщини, проте індукта та евекта вважалася "гетьманським авантажем" (привілеєм). Хоча очільники Гетьманщини І.Скоропадський, І.Мазепа, Д.Апостол, К.Розумовський намагалися протестувати проти наступу на осн. елементи укр. державності, засуджували свавілля рос. податківців та митників, процес поглинання екон. прав Гетьманщини набув незворотного характеру.

На серед. 18 ст. на сторожі контрабанди в Україні стояло до 40 митних закладів (застав), від яких виносилися численні форпости (у Чернігівському полку – 53, Стародубському полку – 66, Київському полку – 59, Переяславському полку – 62, Полтавському полку – 52), які виконували функції митних постів. На митних заставах товари "ревендувалися", оцінювалися, конфіскувалася контрабанда. Діяв штат митників – доглядачів, цолнерів та унтер-цолнерів (митних службовців), канцеляристів. Для припинення контрабанди існував штат кінних об'їждчиків, які прикривали ділянки митного кордону між заставами і форпостами.

Негативні для козацько-гетьман. державності зміни відбулися під час митної реформи 1753–57. У той час царський уряд, прагнучи прискорити процес інкорпорації Гетьманщини до Російської імперії, ухвалив рішення про скасування кордону між Гетьманщиною та Росією й запровадження на території першої загальнорос. митної системи. 1754 були скасовані гетьманські індукта та евекта, 1756 на укр. землі була поширена чинність імператорського Митного статуту, по периметру кордонів Лівобережжя були організовані рос. митниці. До 1761 митна автономія Гетьманщини остаточно припинила існування, в Україні митна діяльність відтоді здійснювалася виключно на основі імперського законодавства та під повним контролем царського уряду. На той час на укр. ділянку держ. кордону припадала третина імперського імпорту та сьома частина експорту.

Митні органи царської Росії в Україні 1764–1917. У зв'язку з приєднанням Пн. Причорномор'я до Росії розширилася мережа митних установ, найбільшими з яких стали Одеська (1794) та Маріупольська (1799) митниці. З 1811 діяла нова структура митних установ (поділялися на 11 митних округів, митниці та митні застави) під орудою департаменту митних зборів мін-ва фінансів Рос. імперії, до складу митних округ в Україні ввели митну та прикордонну варти. 1835 митну варту приєднали до прикордонної варти, а 1898 створили Окремий корпус прикордонної варти, який у мирний час підлягав мін-ву фінансів Рос. імперії. 1870 в Києві та Харкові були відкриті одні з найбільших в імперії головні складські митниці.

Період української революції 1917–1921. У перші місяці існування Української Центральної Ради в Україні діяли митні установи Росії, підпорядковані мін-ву фінансів Тимчасового уряду. 9 листопада 1917 Генеральний секретаріат Української Центральної Ради вперше заявив про необхідність розробки власної фінансової політики України. 16 листопада 1917 у складі ген. секретарства фінансів УЦР запроваджений департамент митних зборів.

Принципове значення для оформлення правового базису митної справи мало положення IV Універсалу УЦР (див. Універсали Української Центральної Ради), яким наголошувалося, що Українська Народна Республіка "бере в свої руки найважливіші галузі торгівлі і весь доход з неї поверне на користь народу. За товарами, які будуть перевозити з-за кордону і вивозитися за кордон, буде доглядати сама Держава наша…" Циркуляр нар. мін-ва фінансів УНР від 1 березня 1918 скасовував чинність в Україні всіх розпоряджень царського й Тимчасового урядів, на зміну яким заступали нормативно-розпорядчі документи уряду суверенної України. Водночас митна служба в оперативній діяльності тимчасово керувалася нормами законодавства, митними тарифами й митним кодексом імперського часу. Параграф 10-й проекту Конституції УНР зараховував митну справу до компетенції центр. органів держ. влади.

З 1 березня 1918 у складі нар. мін-ва фінансів УНР відкрився департамент митних зборів як центр. осередок управління митною системою, усі митниці в Україні перейшли у підпорядкування цього департаменту. Станом на 30 квітня 1918 він складався з канцелярії, розпорядчо-законодавчого, рахункового, тарифного й господарсько-буд. відділів. Для припинення контрабанди й торг. анархії 6 квітня 1918 урядовим обіжником приписувалося товарообіг з закордоном вести лише через уповноважені держ. установи, а до їх розгортання заборонявся вивіз усіх без винятку товарів за кордон. Д-ва видала низку конкретних розпоряджень щодо заборони вивозу за кордон сировини й дефіцитних товарів.

Для розробки порядку переміщення товарів через митний кордон, формування митної системи й заходів з протидії безмитному переміщенню товарів, врегулювання тарифів у березні 1918 при департаменті митних зборів створюється комісійна рада з організації митної служби. Обіжником від 26 квітня 1918 рада повідомила митним установам, що до ратифікації Брестського мирного договору УНР з державами Четверного союзу 9 лютого 1918 вони повинні керуватися Митним статутом 1910, Заг. митним тарифом 1903, а також торг. угодами Росії з Німеччиною та Австро-Угорщиною 1894–1904–06.

До 1 травня 1918 в Україні існували Одеська й Південно-Західна "митні ділянки" (округи), 12 митниць 1-го класу, 5 митниць 2-го класу, 21 митна застава, Київ. і Харків. внутрішні митниці, у митній системі працювало 316 урядовців, 312 допоміжних службовців, 814 митних наглядачів.

Поряд з департаментом митних зборів нар. мін-ва фінансів УНР органи митного регулювання створюються й у складі нар. мін-ва торгу і пром-сті УНР, де організується митно-тарифно-трактатний департамент з відділом закордонного догляду. До налагодження сталої системи митного контролю постановою уряду від 26 березня 1918 запроваджується інститут "комісаріат-агентур" (комісарів) на гол. кордонних пунктах митного догляду, підпорядкованих митно-тарифно-трактатному департаментові нар. мін. торгу і пром-сті УНР. Затверджена главою мін-ва торгу і пром-сті С.Гутником 29 квітня 1918 "Інструкція комісарам при митницях" покладала на них вжиття всіх заходів для дотримання експортно-імпортних умов міжнародних договорів, догляд за роботою митних установ. Станом на 24 квітня 1918 діяло 11 комісарів нар. мін-ва торгу і пром-сті УНР при Брест-Литовській, Волочиській, Густинській, Збаразький, Акерманській, Бендерській та ін. великих митницях.

Конструктивною працею із захисту митних інтересів України відзначилася адміністрація Української Держави гетьмана П.Скоропадського. Гол. чинником розвитку митної справи виступали торговельно-екон. стосунки з Німеччиною та Австро-Угорщиною. Згідно із 7-ю статею Брестського мирного договору УНР з д-вами Четверного союзу 9 лютого 1918, "Господарським договором" від 23 квітня 1918, 3-ю статтею "Торгівельного договору" від 15 травня 1918 зберігали чинність дореволюц. угоди про торгівлю та мореплавство, товарообмін вівся сторонами лише через центр. держ. установи, визначалися митні правила та тарифи, іноз. партнери зобов'язувалися виконувати законні вимоги укр. митниці. "Економічний договір" від 10 вересня 1918 супроводжувався окремою "Угодою про мито". Стимулами до дальшого творення митної системи стали переговори про кордон та взаємини з рад. Росією (див. Мирні переговори між Українською Державою та РСФРР 1918), підписання екон. та прикордонної угоди від 7 вересня 1918 з Областю Війська Донського, договір з Грузією від 5 грудня 1918 (передбачав розробку митної угоди), прикордонні конфлікти з Румунією.

Митна діяльність базувалася на дореволюц. нормативно-правових актах (насамперед, статті 1045 про контрабанду Митного статуту 1910), з 28 червня 1918 розпочалася переробка Митно-тарифного статуту 1903. 26 вересня 1918 затверджуються "Правила для прийому закордонних суден", де визначався порядок догляду їх вантажів. Порядок пропуску громадян через кордон визначав розроблений департаментом митних зборів мін-ва фінансів Укр. Д-ви "Обіжник про порядок пропуску через кордон пасажирів" № 633 від 25 травня 1918, оснований на 700-й статті Митного статуту 1910. Обіжник департаменту митних зборів мін-ва фінансів Укр. Д-ви від 9 липня 1918 № 2100 визначав порядок догляду особистого багажу, обіжник для митних комісарів мін-ва торгу і пром-сті Укр. Д-ви визначав порядок проведення дізнання у справах про порушення митних правил.

При затриманні контрабанди, визначав обіжник мін-ва торгу і пром-сті від 29 червня 1918, митні комісари повинні передавати затримані товари кордонній охороні для доставки до найближчої митниці або міліції і надалі вчиняти з нею згідно зі статтею 1116 Митного статуту й статтею 1125 Карного закону. У червні 1918 мін-во фінансів Укр. Д-ви звернулося до уряду з пропозицією розробки законів щодо протидії контрабанді.

До вересня 1918 працювали Пд. та Пд.-Зх. митні райони, 21 митниця, 6 митних застав, 2 митні пости. У зв'язку із завершенням у цілому формування системи митних органів, 29 вересня 1918 скасовуються посади комісарів мін-ва торгу і пром-сті при митницях. Номенклатуру осн. посад становили ревізори (контролери) 1–2-го рангів, пакгаузні та корабельні наглядачі, доглядачі 1–3-го рангів, експерти.

У липні 1918 для охорони кордонів та сприяння митній службі на базі Запоріз. корпусу створюється Окремий корпус прикордонної охорони, в основу діяльності якого поклали "Правила про окремий корпус прикордонної сторожи" 1910. Корпус складався з 8 районів, кожен з яких охороняла окрема сухопутна бригада, бригада поділялася на 6 відділів по 5 загонів з 3-х постів кожний. Створюються Одеська та Азовська морські бригади (21 загін, 62 пости). У листопаді 1918 уряд затвердив штат Окремого корпусу прикордонної охорони (701 офіцер, 4274 кінних, 10 733 піших та 2378 нестройових козаків). Прикордонники зобов'язувалися тісно взаємодіяти з митниками, у штабі корпусу існували посади офіцерів для зв'язку з митними інспекторами.

У період Директорії УНР не скасовувалися акти екон. законодавства гетьманату. Внаслідок агресії Рад. Росії та "Білого руху" уряд УНР контролював лише частину Правобереж. України і проблема митної діяльності в практичній площині не стояла.

У Західноукраїнській Народній Республіці (з січня 1919 – Західна область Української Народної Республіки) митні функції покладалися на держ. секретаріат фінансів ЗУНР, до якого входили митна служба, підпорядковані їй "скарбова сторожа", органи мір і ваги, прикордонні митні установи ("митні уряди"). Обіжник держ. секретаріату фінансів ЗУНР від 2 грудня 1918 підпорядкував фінансові органи ("дирекції скарбових округів") місц. органам влади – повітовим комісаріатам. Певні митні функції належали і держ. секретаріатові торгівлі і промислу ЗУНР. Після евакуації уряду ЗОУНР в Тернопіль митні функції закріплюють за "Дирекцією скарбу", яка мала територіальні "скарбові округи" та податкові відділи при повітових комісаріатах. У лютому–березні 1919 ЗОУНР підписала торг. угоду з Австрією та Чехословаччиною (залишилася нереалізованою). Уряд ЗУНР на еміграції розробив проект "Урядів для фінансів, торгівлі і промислу" (16 листопада 1920), за яким митні функції покладалися на відомство торгівлі і пром-сті.

Митні заклади в радянській Україні. 29 травня 1918 РНК РСФРР видала Декрет про митні збори та установи, за яким митні функції мали спільно здійснюватися прикордонною охороною та департаментом митних зборів (з 29 червня 1918 – гол. управління митного контролю) нар. комісаріату фінансів РСФРР. Згідно із договором між РСФРР та УСРР від 28 грудня 1920 сфера зовн. торгівлі та митної політики ставала "об'єднаною", на підставі "Тимчасового положення про управління митною частиною в УСРР" кер-во митною справою в Україні покладалося на уповноваженого РНК РСФРР. За декретом РНК РСФРР від 31 березня 1922 і тимчасовим положенням про місц. митні установи створюється, зокрема, Укр. митна округа. Із утворенням СРСР зовнішньоекон. й митні функції перейшли у виключну компетенцію союзного центру. 1922–24 в УСРР функціонували 46 митниць, підпорядковані митному відділу уповноваженого наркомату зовн. торгівлі СРСР при РНК УСРР.

Митний статут 1924 включав у митну службу наркомат зовн. торгівлі СРСР, його гол. митне управління, його уповноважених у союзних республіках, відділення (серед них Українське), районні митні управління, митниці та митні пости. 1920–30 в УРСР діяли Київ., Одес., Миколаїв., Херсон. митниці, підпорядковані гол. митному управлінню наркомату зовн. торгівлі СРСР, після 1945 були додатково відкриті Львів., Чопська, Виноградівська, Ренійська, Вадул-Сіретська та ін. митниці. За Митним статутом СРСР 1964 до митної служби входили гол. митне управління (з 12 лютого 1986 – гол. управління держ. митного контролю при РМ СРСР) Мін-ва зовн. торгівлі СРСР і місц. митні установи (митниці та митні пости). На 1991 в Україні існувало 26 митниць і 41 митний пост (2,6 тис. співробітників).

Митна служба суверенної України. 24 травня 1991 створено Держ. к-т митного контролю України (Указом Президента України 11 грудня 1991 перетворений у Держ. митний к-т України). Закон "Про митну справу в Українській РСР", ухвалений ВР УРСР 25 червня 1991, проголосив, що Україна як суверенна д-ва самостійно створює власну митну систему як складову зовнішньоекон. діяльності, держ. кордон визначав межі митної території України.

До кінця 1996 завершився перший етап формування митної системи України, митним контролем охоплено всі зовнішньоекон. операції, сформовано мережу митних установ та пунктів пропуску (1994 – 8 територіальних митних управлінь, 70 митниць та 245 митних постів), 12 лютого 1991 набув чинності Митний кодекс України. 5 лютого 1992 ухвалено Закон України "Про єдиний митний тариф", розроблено митно-тарифні документи. Держ. митному к-ту України підлягали територіальні митні управління, що включали митниці та митні пости. Встановлено персональні звання держ. митної служби. 7 лютого 1994 КМ України затверджено Положення про Митно-тарифну раду України.

Указом Президента України від 29 листопада 1996 № 1145 створено Держ. митну службу України. Згідно із Положенням про Держ. митну службу України, вона є центр. органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя держ. митної політики, організовує функціонування митної системи. На Держ. митну службу України покладаються захист екон. інтересів України, контроль за додержанням вимог митного законодавства України, створення сприятливих умов для участі України в міжнар. співробітництві, захист інтересів споживачів, боротьба з контрабандою, запобігання порушенням митних правил. 1997 митна служба перерахувала до держ. бюджету 2 млрд 732 млн гривень (12,5 % доходної частини), 2007 – 46 млрд грн.

Станом на кінець 2007 структуру Держ. митної служби України (понад 17 тис. співробітників) складали центр. апарат на чолі з головою (11 департаментів, 7 управлінь, 3 самостійні відділи), спеціалізовані установи, Академія митної служби (Дніпропетровськ), Київ. та Хмельн. центри підвищення кваліфікації, 8 регіональних митниць, 2 митниці прямого підпорядкування, 41 митниця, 156 митних постів, понад 200 пунктів пропуску.

Діючий Митний кодекс України затверджений Указом Президента України № 92 від 11 липня 2002. Реалізується Державна програма "Контрабанді – СТОП" (затверджена постановою КМ України від 1 квітня 2005 № 260). Митна служба України є важливим інструментом захисту екон. інтересів д-ви, забезпечення надходжень до держ. бюджету, суттєвим джерелом розвитку продуктивних сил та соціальної сфери країни. Лише за перші два місяці 2008 Держ. митна служба України забезпечила надходження в бюджет 9,4 млрд гривень.

Згідно із наказом ДМСУ від 29 січня 2008 № 61 "Про ліквідацію митних органів" з 1 травня 2008 розпочалася реорганізація територіальних митних органів. На той час в Україні діяли Київська, Західна, Центральна, Східна, Південна, Кримська, Енергетична, Інформаційна регіональні митниці та 41 митниця. При реорганізації припинили діяльність Західна, Північна, Східна, Кримська й Центральна регіональні митниці, а також – Магістральна та Приморська митниці. Залишилися регіональні митниці – Київська, Енергетична, Регіональна інформаційна митниця, працюватимуть 44 митниці на місцях. Натомість почали функціонувати Донец., Львів., Крим., Одес., Харків. і Київ. обласні підрозділи ДМСУ. Вони стануть кураторами зовн. торг. операцій в обласних та районних центрах, а до сфери компетенції Одес. обласного підрозділу віднесені Одес. та Іллічівський мор. торг. порти, порт "Південний" та аеропорт Одеси. Всі згадані обласні підрозділи будуть напряму підпорядковуватися Центр. апарату ДМСУ.

Водночас, на думку кер-ва д-ви й правоохоронних органів, серйозною проблемою залишається високий рівень корумпованості й службових зловживань серед митників. Відповідно до наказу Голови ДМСУ від 31 січня 2008 № 68, в структурі центр. апарату відомства передбачено Департамент власної безпеки у складі відділів: профілактики проявів корупції; аналітичної роботи; інформаційного; реагування та контрольних заходів. У регіональних митницях та митницях створено підрозділи власної безпеки (відділи, сектори), підпорядковані безпосередньо Голові ДМСУ та Департаменту власної безпеки.

Робота із відвернення корупційних проявів у власних лавах поставлена на довгострокову планову основу. Її зміст визначають, передовсім, "Концепція подолання корупції в Україні "На шляху до доброчесності" на період до 2010 року" та "Комплексна програма профілактики правопорушень на 2007–2009 роки". Відповідно до них вживаються заходи, спрямовані на підвищення ефективності роботи з попередження і профілактики проявів корупції та службових правопорушень, запобігання втягуванню посадових осіб митної служби у протиправну діяльність. Упродовж 2008 в митних органах проведено 256 службових розслідувань, 1861 перевірку та 1796 контрольних заходів. За їх результатами до дисциплінарної відповідальності притягнуто 839 працівників митної служби, в т. ч. звільнено з митних органів 33 особи.

Органи митної служби України продовжують виконання трьох осн. функцій – фіскальної, інформаційної та правоохоронної. Фіскальна функція полягає в зборі мита за експортно-імпортні операції, а також в оформленні документів юрид. та фізичних осіб, яке обкладається митним збором; інформаційна – у зборі й обробці інформації, поширенні статистики серед відповідних держ. структур; правоохоронна функція реалізується шляхом боротьби зі злочинністю, передусім із котрабандою.

Дж.: Закон України "Про митну справу в Україні" від 25 червня 1991 р.; Закон України "Про Єдиний митний тариф" від 5 лютого 1992; Митний кодекс України з постатейними матеріалами. К., 2004; Указ Президента України "Про Державну митну службу України" від 23 березня 1998 № 216/98; Митниці Слобожанщини: Збірник архівних документів і матеріалів. Х., 2000.

дата публікації: 2009 р.

Література:
  1. Кулишер И.М. Очерки истории таможенной политики. СПб., 1903
  2. Джиджора І. Економічна політика російського правительства супроти України в 1710–1730 рр. "ЗНТШ", 1910, т. 98
  3. Чубатий В. Державний лад на Західній області УНР. Львів, 1921
  4. Слабченко М.Є. Організація господарства України: від Хмельнищини до Світової війни, ч. 1. Одеса, 1923
  5. Шапошников П.П. Таможенная политика в России до и после революции. М., 1924
  6. Барвинський В. До питання про індукту та евекту в Гетьманщині. "Наукові записки науково-дослідної катедри історії Української культури", 1927, № 6
  7. Загоровський Є.О. Запорозько-російська митна політика за часів Нової Січи. В кн.: Ювілейний збірник на пошану академіка Дмитра Івановича Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п'ятдесятих роковин наукової діяльності. К., 1927
  8. Марков Л.Н. Очерки по истории таможенной службы. Иркутск, 1987
  9. Кисловский Ю.Г. История таможни государства Российского. М., 1995
  10. Кольбенко А.В. Історико-правові аспекти утворення та діяльності митних органів України: Дис. … канд. юрид. наук. Львів, 1997
  11. Деркач Л. Українська митниця: вчора, сьогодні, завтра. К, 2000
  12. Кормич Б.А. Державно-правовий механізм митної політики України. Одеса, 2000
  13. На варті митних рубежів: Митна справа на Слобожанщині: 1660–1870–1992–2000. Х., 2000
  14. Рисіч Й.Л. Історія митної справи та митної політики в Україні. Дніпропетровськ, 2000
  15. Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень–грудень 1918 р.). Х., 2000
  16. Чорний В.Б. Україна і митна справа: Історичний нарис. К., 2000
  17. Ківалов С.В. Митна політика України. Одеса, 2001
  18. Бойко В.М. та ін. Історія митної справи. К., 2002
  19. Дідусенко П.М. Розвідки про митну справу в Українській державі – Гетьманщині. К., 2002
  20. Основи митної справи. К., 2002
  21. Павлов А.П. Українська митниця на шляху відродження та розвитку. К., 2002
  22. Гай-Нижник П.П. Фінансова політика уряду Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. К., 2004
  23. Ліцоєва О.В. Митна справа в Гетьманщині 17–18 ст.: Дис. … канд. істор. наук. К., 2004
  24. Мицак А.П. Становлення і розвиток митного законодавства на території України: Дис. … канд. юрид. наук. Львів, 2004
  25. Тищик Б.Й. Західно-Українська Народна Республіка (1918–1923): Історія держави і права. Львів, 2004
  26. Гальський К.Є. Торгівля і митна справа Запорозької Січі. К., 2005
  27. Нариси з історії митної справи та митного законодавства України-Русі. К., 2005
  28. Гальський К.Є. Торгівля і митна справа Гетьманської України середини 17–18 століття. К., 2006
  29. Ковальський В.К. Становлення та розвиток митної справи на півдні України з давніх часів до 1917 року: Історико-правове дослідження. Одеса, 2006
  30. Регулювання митної справи. Хмельницький, 2007.

Посилання:
  • АПОСТОЛ ДАНИЛО ПАВЛОВИЧ
  • АСТАМАТІЙ (ОСТАМАТЕНКО) ОСТАФІЙ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАХМАЧ
  • БАТУРИНСЬКІ СТАТТІ 1663 Р.
  • БАВАРІЯ
  • БЕРЕСТЯ
  • БЕРИСЛАВ
  • БІЛИЙ РУХ В УКРАЇНІ
  • БРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР З ДЕРЖАВАМИ ЧЕТВЕРНОГО СОЮЗУ 9 ЛЮТОГО 1918 Р.
  • БУГОГАРДІВСЬКА ПАЛАНКА
  • БУРМИСТЕР
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ДЕРЖАВА
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДОГОВОРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ З ВІЗАНТІЄЮ
  • ДРОГОБИЧ
  • ДИНАР
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ЕВЕКТА
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПІДСКАРБІЙ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ВІЙСЬКОВИЙ СУД
  • ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ
  • ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ 1669
  • ГРИВНЯ
  • ІНДУКТА
  • КАМ'ЯНСЬКА СІЧ
  • ХАРКІВ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • КІШ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
  • КОЛОМАЦЬКІ СТАТТІ 1687
  • КОНОТОПСЬКІ СТАТТІ 1672
  • КОЗАК, СЛОВО
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИЇВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛУЦЬК
  • ЛЮБЕЧ
  • МАГІСТРАТ
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МНОГОГРІШНИЙ ДЕМ'ЯН ГНАТОВИЧ
  • МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • МОСКВА
  • МОСТОВЕ
  • МИРНІ ПЕРЕГОВОРИ МІЖ УКРАЇНСЬКОЮ ДЕРЖАВОЮ ТА РСФРР 1918
  • МИТНА КОМОРА
  • МИТНА СИСТЕМА
  • МИТО
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • НІЖИН
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • ОБЛАСТЬ ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО
  • ОХОТНИЦЬКІ ПОЛКИ
  • ОЛЕШКІВСЬКА СІЧ
  • ОСАВУЛ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАВЛО ХАЛЕБСЬКИЙ
  • ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ 1659
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ПОЛКУ ПОВСТАННЯ 1666
  • ПЕРЕВОЛОЧНА
  • ПОЛТАВА
  • ПОЛТАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ПОНИЗЗЯ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРОТЕКЦІОНІЗМ
  • ПУТИВЛЬ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ
  • РУБЛЬ
  • СЕРДЮКИ
  • ШЛЯХ ІЗ ВАРЯГІВ У ГРЕКИ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ІВАН ІЛЛІЧ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТАРОДУБ, МІСТО БРЯНСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРОДУБСЬКИЙ ПОЛК
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УНІВЕРСАЛИ УЦР
  • ВОЄВОДА
  • ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО НИЗОВОГО
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ЯРМАРОК
  • ЗАХІДНА ОБЛАСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (ЗО УНР)
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗЛОТИЙ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • ПРИКОРДОННА СЛУЖБА УКРАЇНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)