ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАБАТ - КОНФЕДЕРАЦІЯ АНАРХІСТСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ

  Бібліографічне посилання: Волковинський В.М. НАБАТ - КОНФЕДЕРАЦІЯ АНАРХІСТСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nabat (останній перегляд: 21.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАБАТ - КОНФЕДЕРАЦІЯ АНАРХІСТСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ

"НАБАТ", конфедерація анархістських організацій України – об'єднання анархістів, що діяли в Україні 1918–20 з метою активізації анархістського руху та здійснення ідей анархізму. Створена після падіння влади гетьмана П.Скоропадського на конференції в Курську (12–16 листопада 1918; нині місто в РФ). В її роботі взяли участь представники протилежних течій в анархізмі – анархо-синдикалісти та анархо-комуністи, які посідали домінуюче місце в конфедерації. До керівного органу обрано В.Воліна, М.Мрачного, А.Которовича, Й.Гутмана та Я.Суховольського. Конфедерація не охопила всі анархістські групи в Україні, куди переїхало багато анархістів з Росії після їх розгрому рад. владою в квітні 1918. Конфедерація мала у своїх лавах летучу групу по організації терору і повстань в Україні, але займалася переважно агітаційно-пропагандистською роботою. Десятки місц. газет "Набат", брошури, листівки та прокламації пропагували ідеї безвладного комуніст. сусп-ва. Конфедерація покладала великі надії на реалізацію своїх планів на масовий сел. повстанський рух – махновщину, з якою встановила зв'язки в січні 1919. З виникненням у серпні 1919 Революц. повстанської армії України (махновців) "набатівці" спробували не лише поширювати свої ідеї серед особового складу армії, а й підпорядкувати собі повстанців та їхнього ватажка Н.Махна. "Батько" скептично поставився до "набатівців". Проте він довірив очолювати її керівникам Реввійськраду: 1919 – В.Воліну, а 1920 – А.Барону. Коли керівники конфедерації побажали підпорядкувати "батька" собі, той вигнав В.Воліна і А.Барона зі своєї армії. На 3-й конференції "Набата", що проходила з 3 по 8 вересня 1920, Н.Махна було піддано нищівній критиці й заявлено, що він не є анархістом. Тоді ж анархістами було вирішено розпочати рішучу боротьбу проти рад. влади і перейти конфедерації на нелегальне становище. Упродовж громадянської війни в Україні 1917–1921 конфедерація була нерозривно пов'язана з махновщиною і дублювала її дії. Коли в жовтні 1920 махновці уклали угоду з більшовиками для боротьби з П.Врангелем, анархісти знову вернулися до Н.Махна, де їм дозволялася агітація своїх ідей. Після розгрому П.Врангеля Червона армія 26 листопада 1920 приступила до ліквідації махновщини. Це означало й крах анархізму в Україні. До 1 жовтня 1921 конфедерація та самостійні укр. анархістські групи були ліквідовані.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Аршинов П.А. История махновского движения (1918–1921). Берлин, 1923
  2. Верстюк В.Ф. Махновщина: Селянський повстанський рух на Україні (1918–1921). К., 1991
  3. Боровик М.А. Анархістський рух в Україні у 1917–1921 рр. "УІЖ", 1999, № 1.

Посилання:
  • АНАРХІЗМ
  • АНАРХО-КОМУНІСТИ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В УКРАЇНІ 1917–1921
  • МАХНО (МІХНЕНКО) НЕСТОР ІВАНОВИЧ
  • СКОРОПАДСЬКІ
  • ВРАНГЕЛЬ ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)