ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАГЛЯД ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ

  Бібліографічне посилання: Чисні­ков В.М. НАГЛЯД ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nahliad_polits (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАГЛЯД ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ

НАГЛЯД ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ у Російській імперії – один із засобів адм. примусу, а також додатковий вид покарання, який застосовувався органами поліції до визначеного кола осіб із метою "запобігання злочинам проти існуючого державного порядку". Н.п. був гласним і таємним. Законодавство передбачало кілька видів гласного нагляду: за суд. вироком як додаткове покарання; як міру припинення способів ухиляння від слідства та суду; за політично неблагонадійними особами та ін. Серед об'єктів Н.п. значилися також особи, які відбували покарання в арештантських ротах, і ті, кого було поселено в Сибіру замість покарання. У цілому рос. законодавство щодо Н.п. було недосконалим. Так, у Статуті про запобігання злочинам та їх припинення Н.п. згадується під різними назвами: "поліцейський нагляд", "суворий нагляд", "винятковий нагляд", "особливо суворий догляд начальства", "особливий нагляд", "суворий догляд" тощо. Більш-менш ґрунтовним було законодавство щодо Н.п. за політично неблагонадійними особами, який регламентувався спочатку Правилами про поліцейський нагляд від 12 травня (30 квітня) 1867, а потім – Положенням про поліцейський нагляд від 24 (12) березня 1882. Нагляд здійснювався в адм. порядку за особами, "небезпечними для громадського спокою", – як у місцях їх поселення (адм. заслання), так і за місцем постійного проживання. Порядок встановлення гласного Н.п. передбачав наступні дії. Місц. поліція, переконавшись у необхідності нагляду за певною особою, складала подання, яке надсилалося міністру внутр. справ Рос. імперії. Подання розглядалося на засіданні Особливої наради при МВС Рос. імперії. Строк нагляду визначався конкретно по кожній справі, але не міг перевищувати 5-ти років. У піднаглядного відбиралися документи про його звання і вид на проживання, натомість видавалося свідоцтво на проживання в певній місцевості без зазначення, що дана особа перебуває під наглядом поліції. Піднаглядний не мав права без дозволу відлучатися з визначеного йому місця проживання. Тимчасові виїзди дозволялися лише з особливо поважних причин і при "належній" поведінці.

Здійснення гласного нагляду покладалося на заг. поліцію, що мала право будь-коли входити до житла піднаглядного, проводити обшуки та виїмки, складати при цьому протоколи. Піднаглядний був зобов'язаний з'являтися до поліції за першою вимогою. Йому заборонялося зберігати в себе будь-яку зброю, займатися певною низкою занять і професій. За невиконання встановлених правил піднаглядний підлягав арештові. За зразкову його поведінку міністр внутр. справ Рос. імперії міг за поданням місц. начальства скасувати деякі обмеження, скоротити й навіть скасувати нагляд до закінчення строку. Звільнені від гласного Н.п. особи за циркуляром МВС Рос. імперії від 21 (9) квітня 1882 підлягали таємному Н.п. строком на рік.

Таємний Н.п. регламентувався спочатку циркуляром МВС Рос. імперії від 4 червня (23 травня) 1873, а потім – таємним положенням від 13 (1) березня 1882. Встановлювався "для запобігання державним злочинам із допомогою нагляду за особами сумнівної політичної благонадійності". У положенні зазначалося, що піднаглядний не повинен знати про Н.п. за ним і що йому не можна чинити "перешкоди у свободі пересування, способі життя та виборі занять". Таємний Н.п. встановлювався виключно департаментом поліції МВС Рос. імперії – за його безпосередньою вказівкою або поданням місц. органів поліції. Виняток становили тільки 3 категорії осіб, таємний Н.п. за якими встановлювався без дозволу департаменту поліції. Це: 1) студенти, виключені з вищих навч. закладів за участь у політ. заворушеннях; 2) особи, які повернулися з адм. заслання і звільнені від гласного нагляду; 3) особи, які відбули тюремне ув'язнення за скоєння держ. злочинів. Нагляд здійснювався жандармерією і заг. поліцією. Відомості про піднаглядних збирали чини заг. поліції, пунктові унтер-офіцери, агенти зовн. (філери) і внутр. (таємні співробітники) нагляду та надсилали їх до жандармського управління, де проводився заг. облік осіб, що підлягали таємному Н.п. На всіх піднаглядних велися особові списки: у департаменті поліції – у масштабах імперії; у жандармських управліннях – по губерніях. Облік піднаглядних здійснювався за спеціально розробленими формами. Крім того, на кожну особу заводилася персональна справа, в якій збиралися всі матеріали про неї. На місцях поліцейські чини (станові пристави, дільничні наглядачі та ін.), на території яких проживали піднаглядні, були зобов'язані вести спец. "книгу про тих, хто перебував під наглядом поліції".

Положенням не передбачався строк встановлення таємного нагляду. Це вирішували департамент поліції і жандармське управління на свій розсуд. Пізніше таємним циркуляром МВС Рос. імперії від 13 (1) грудня 1889 встановлювалося, що "нормальним терміном таємного нагляду вважаються два роки від моменту його введення". Якщо впродовж вказаного часу в поведінці піднаглядного нічого негідного не було помічено, то жандармське управління одночасно зі звітом за півроку відправляло до департаменту поліції подання про припинення таємного нагляду. Департамент поліції розглядав подання, і, якщо в ньому не було ганебних для піднаглядного свідчень, нагляд припинявся. Такий порядок припинення нагляду використовувався щодо всіх без винятку категорій піднаглядних осіб, незалежно від того, яка установа встановлювала таємний нагляд. Таємний Н.п. був скасований циркуляром МВС Рос. імперії від 23 (10) січня 1904.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. О полицейском надзоре по законодательству русскому и некоторых иностранных государств. [СПб., 1871]
  2. Селиванов Н. Отдача под надзор полиции как уголовное наказание. "Юридический вестник", 1883, № 10
  3. Краевский К.Ф. Практические основы полицейской службы. М., 1904
  4. Гессен В.М. Лекции по полицейскому праву. СПб., 1908
  5. Тарасов И.Т. Лекции по полицейскому (административному) праву, т. 1–2. М., 1909–10
  6. Снигирев И. Безопасность и полиция. Витебск, 1912
  7. Веревкин П.В. О полицейском надзоре. "Вестник полиции", 1913, № 36
  8. Полицейский надзор: Руководство по осуществлению подследственного, судебного и административного надзора. Ломжа, 1913
  9. Попов В.М. Спутник полицейского урядника и старшего стражника. Кобеляки, 1914
  10. Дерюжинский В.Ф. Полицейское право. Пг., 1917
  11. Полиция России: Документы и материалы. Саратов, 2002
  12. Чисніков В.М., Буран В.В. Нагляд поліцейський. В кн.: Юридична енциклопедія, т. 4. К., 2002.

Посилання:
  • ГУБЕРНІЯ
  • ЖАНДАРМЕРІЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)