ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАРОДНА ВОЛЯ

  Бібліографічне посилання: Вол­ко­винський В.М. НАРОДНА ВОЛЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Narodna_volia (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАРОДНА ВОЛЯ

"НАРОДНА ВОЛЯ" – найбільш впливова революц. народницька орг-ція. Офіційно виникла 15 серпня 1879 в Санкт-Петербурзі внаслідок розколу т-ва "Земля і воля" на "Н.в." та "Чорний переділ". Фактично розкол "Землі і волі" почався на її Липецькому (15–17 червня 1879) з'їзді, де більшість революціонерів-народників проголосили тероризм гол. формою боротьби проти самодержавства. Вони й склали ядро "Н.в.". Для її кер-ва було створено виконавчий к-т, переважну більшість в якому посідали українці (А.Желябов, О.Михайлов, С.Перовська, М.Фроленко, Л.Колоткевич та ін.). Восени 1878 виконавчий к-т розробив програму, яка передбачала повалення самодержавства шляхом здійснення політ. перевороту народовольцями, скликання на основі заг. виборчого права Установчих зборів, запровадження демократ. свобод, передачу землі селянам тощо. 1879–80 у 50 містах Російської імперії діяли народовольчі організації. В Україні, зокрема – в Одесі, Києві, Харкові, Єлизаветграді (нині м. Кіровоград), Миколаєві, Кам'янець-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський), Ніжині та ін. "Н.в." випускала нелегальні газети "Народная воля", "Листок Народной воли", "Рабочую газету". Агітаційно-пропагандистська робота велася серед усіх верств населення, але не давала значних результатів. Головним у діяльності "Н.в." був тероризм, який мав не лише паралізувати роботу царського уряду, залякати представників влади, а й підняти народ на масове повстання проти самодержавства. Виконавчий к-т вважав, що поштовхом до революції стане вбивство царя. 26 серпня 1879 комітет виніс смертний вирок рос. імп. Олександру II. Теракти готувалися також на одеського генерал-губернатора Є.Тотлебена та його помічника Л.Панютіна, петерб. генерал-губернатора Й.Гурка, командуючого Київ. військ. округом генерала П.Ванновського, київ. військ. прокурора Ф.Стельникова й жандармського офіцера Г.Судєйкіна. Місцем проведення теракту проти імп. Олександра II було обрано Україну, по території якої цар повертався з Криму до Москви. Члени виконавчого к-ту організували невдалі замахи під Одесою, біля Олександрівська (нині м. Запоріжжя), а потім – Москви. 5 лютого 1880 народоволець С.Халтурін разом з А.Желябовим влаштував потужний вибух у Зимовому палаці, але імп. Олександр II залишився неушкодженим. 1 березня 1881 терористи здійснили заплановане – убили царя. У цьому, як зазначав М.Грушевський, чітко простежується "український слід" – більше 10 бойовиків були вихідцями з України. Безпосередньо керували і здійснювали цю акцію А.Желябов, С.Перовська та М.Кибальчич. Виконавчий к-т, як завжди після здійснення народовольцями теракту, звернувся "К русскому рабочему народу" і "Европейскому обществу" з відозвою, в якій пояснювалася причина вбивства царя. Після вбивства царя сел. революція не відбулася, а розпочалися масові єврейс. погроми, насамперед в укр. губерніях імперії, де пролягала "смуга осілості". 10 березня 1881 виконавчий к-т "Н.в." звернувся з листом до нового рос. імп. Олександра III, в якому заявив, що тероризм зникне, якщо царський уряд припинить переслідування революціонерів. Імператор, навпаки, почав жорстоку боротьбу з народовольцями. Учасники вбивства імп. Олександра II (А.Желябов, С.Перовська, М.Кибальчич, Т.Михайлов та М.Рисаков) були засуджені до смерті й прилюдно повішені 3 квітня 1881 на Семенівському плацу в С.-Петербурзі. Десятки членів "Н.в." потрапили до в'язниць або на заслання до Сибіру. Численні спроби в серед. 1880-х рр. відродити "Н.в." не мали успіху. Найгучнішим терактом стало вбивство 16 грудня 1883 колиш. ад'ютанта Київ. гол. жандармського управління Г.Судєйкіна, який обіймав посаду інспектора столичного охоронного відділення та заарештував 120 членів "Н.в.", а одного з них – С.Дегаєва зробив провокатором і добре знав про все, що робили члени орг-ції. 1886 народовольчий рух спробувала активізувати терористична фракція партії "Народна воля" – студенти петерб. вузів П.Шевирьов, О.Ульянов, П.Андреюшкін, В.Генералов, В.Осипанов та ін. О.Ульянов написав "Программу", в якій тероризм характеризував як боротьбу інтелігенції з самодержавством, що позбавляло її можливості мирним шляхом культурно впливати на сусп-во. Молоді народовольці планували здійснити 1 березня 1887 замах на імп. Олександра III, але департамент поліції за допомогою Харків. гол. жандармського управління викрив цю змову й заарештував терористів, які були страчені 8 травня 1887. Невеликі групи народовольців існували і в 1890-х рр., останній гурток був ліквідований поліцією в С.-Петербурзі 24 червня 1896.

Загалом за царювання імп. Олександра III (від 1 березня 1881 до 20 жовтня 1894), який розгромив "Н.в.", був притягнутий до суду 5851 революціонер. З них 27 були страчені, 342 – засуджені на каторгу, 5482 дістали ін. покарання.

Послідовниками народовольців на поч. 20 ст. стали соціалісти-революціонери, значну частину яких теж становили вихідці з України.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Народовольцы 80-х и 90-х годов. М., 1929
  2. "Народная воля" в документах и воспоминаниях. М., 1930. Волк С.С. "Народная воля": 1879–1882. М.–Л., 1966
  3. Катренко А.Н. В борьбе за пробуждение народной революции. К., 1988
  4. Його ж. У пошуках шляхів побудови справедливого суспільства (діяльність народовольців і чорнопередільців в Україні у 80-х роках ХIХ ст.). К., 2001
  5. Політичний терор і тероризм в Україні: ХIХ–ХХ ст.: Історичні нариси. К., 2002.

Посилання:
  • ЧОРНИЙ ПЕРЕДІЛ
  • ФРОЛЕНКО М.
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГУРКО ЙОСИП ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬК
  • ХАЛТУРІН СТЕПАН
  • ХАРКІВ
  • КІРОВОГРАД
  • КИБАЛЬЧИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • КИЇВ
  • МОСКВА
  • МИКОЛАЇВ
  • НІЖИН
  • ОДЕСА
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ОЛЕКСАНДР ІІІ
  • ПЕРОВСЬКА С.
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СМУГА ОСІЛОСТІ
  • ТОТЛЕБЕН ЕДУАРД ІВАНОВИЧ
  • ВАННОВСЬКИЙ ПЕТРО СЕМЕНОВИЧ
  • ЗАПОРІЖЖЯ
  • ЗЕМЛЯ І ВОЛЯ 1876–1879
  • ЖЕЛЯБОВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • БАХ ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • БОГДАНОВИЧ АНГЕЛ ІВАНОВИЧ
  • БУЦИНСЬКИЙ ДМИТРО ТИМОФІЙОВИЧ
  • ГАЗЕТА
  • ГОВОРУХІН ОРЕСТ МАКАРОВИЧ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • КРАВЧЕНКО ВАСИЛЬ ГРИГОРОВИЧ
  • КИБАЛЬЧИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛАНГАНС МАРТИН РУДОЛЬФОВИЧ
  • ЛЕБЕДИН
  • ЛЕПЕШИНСЬКА ОЛЬГА ВАСИЛІВНА
  • ЛОРИС-МЕЛИКОВ (ЛОРІС-МЕЛІКОВ) МИХАЙЛО ТАРІЕЛОВИЧ
  • МАСОНСТВО, ФРАНКМАСОНСТВО
  • МІНСЬК
  • НАРОДНИКИ
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ПЕРШОМАРТОВЦІ
  • ПОГРОМИ ЄВРЕЙСЬКІ
  • РОСІЯ
  • ВЕСТНИК НАРОДНОЙ ВОЛИ
  • ВОЛКЕНШТЕЙН ЛЮДМИЛА ОЛЕКСАНДРІВНА
  • ЗАНЬКОВЕЦЬКА МАРІЯ КОСТЯНТИНІВНА
  • ЗЕМЛЯ І ВОЛЯ 1876–1879
  • ЖЕБУНЬОВИ
  • ЖЕЛЯБОВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)