ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАРОДОВЦІ

  Бібліографічне посилання: Яни­шин Б.М. НАРОДОВЦІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Narodovtsi_z (останній перегляд: 18.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАРОДОВЦІ

НАРОДОВЦІ – громадсько-культ. та суспільно-політ. течія укр. нац. руху в Галичині, що виникла в 1860-х рр. Народовський рух постав на ґрунті ідей романтизму й нац. відродження, започаткованих "Руською трійцею" та Кирило-Мефодіївським товариством. Вирішальний вплив на формування світогляду Н. мала творчість Т.Шевченка, П.Куліша, М.Костомарова. На противагу старорусинам, Н. відстоювали ідею етнокульт. та нац. єдності українців у Російській імперії й Австро-Угорщині на території від Кавказу до Карпат, виступали за єдність усіх укр. земель та розвиток єдиної української мови на основі нар. говірок. Упродовж 1860-х рр. (т. зв. ранні народовці) лідери Н. – С.Воробкевич, В.Шашкевич, К.Климкович, Ф.Заревич, К.Горбаль, К.Устинович, Д.Танячкевич проводили насамперед значну культурницьку роботу. У цей час засновано низку журналів ("Вечерниці" (1862–63), "Мета" (1863–64), "Нива" (1865), "Русалка" (1866), "Правда" (1867)), культурно-освітніх т-в ("Руська бесіда" у 1861, "Просвіта" 1868; див. Просвіти). Вони відкривали читальні, б-ки, видавали твори укр. письменників, шкільні підручники, влаштовували театральні вистави й щорічні Шевченківські вечори. На зразок київ. Громади галицька молодь засновувала відповідні учнівські та студентські орг-ції (громади) в навч. закладах Галичини – спочатку у Львові, а згодом у Тернополі, Станіславові (нині м. Івано-Франківськ), Бережанах, Самборі, Перемишлі (нині м.Пшемисль, Польща), Дрогобичі та ін. 1873 за безпосередньої ініціативи й матеріальної підтримки діячів Наддніпрянської України у Львові створено Літ. т-во ім. Шевченка, яке 1892 реорганізоване в Наукове товариство імені Шевченка. На зламі 1860–70-х рр., із завершенням ідейного виокремлення народовського руху та приходом до кер-ва нового покоління діячів, відбулися перші спроби активізації його політ. діяльності. Вони були зумовлені двома факторами: загостренням 1869–70 стосунків між галицькими Н. і П.Кулішем та з проектом польсько-укр. угоди Ю.Лаврівського. Цей процес супроводжувався суперечками всередині народовського руху між т. зв. молодшими (А.Січинський, В.Барвінський, В.Ганкевич, В.Навроцький, М.Бучинський) і старшими (А.Вахнянин, О.Партицький, К.Климкович, К. Сушкевич, Ю.Романчук, Ом.Огоновський). Центром політ. життя Н. 1870 став "Клуб українців". На його засіданнях вирішувалися питання участі в політ. т-ві "Русска рада", складено програму діяльності Н. у цій орг-ції. Її осн. пунктом стало твердження про єдиний "українсько-руський" народ. Запрошення багатьох "старших" Н. на з'їзд політ. угруповань, скликаний польс. федералістами Ф.Смолькою і Ф.Земялковським, а також проект примирення ворогуючих сторін у рус. русі в Галичині митрополита Й.Сембратовича свідчили про зростання ролі народовського руху.

1873 більшість Н. виступила за свідомий тимчасовий відхід від ведення активної політ. діяльності. Це рішення було зумовлене низкою причин, зокрема провалом ініційованої Ю.Лаврівським політики порозуміння з поляками на основі федеративної рівноправності та смертю цього діяча. Незначна участь Н. у політ. житті зумовлювалася нечисленністю і віковим цензом. Вони також не мали свого політ. часопису, який зазвичай виступав у тогочасній Галичині потужним консолідуючим чинником різних політ. угруповань і формував громад. думку. Осн. зусилля у 1870-х рр. Н. спрямували на вироблення й кристалізацію ідейно-програмних засад руху, на яких помітно позначилися листування й дискусії з М.Драгомановим. Розбіжності в поглядах на нац. питання та ставленні до соціалізму й соціаліст. ідей призвели до розриву стосунків між М.Драгомановим і народовським рухом. Після галицьких суд. процесів 1877–78, коли на лаві підсудних опинилися провідні діячі радикального крила укр. руху в Галичині (І.Франко, М.Павлик та ін.), майже всі відносини між Галичиною і Наддніпрянщиною перервалися. Контакти наддніпрянських діячів з галичанами активізувалися на поч. 1880-х рр., коли київ. громада прагнула створити в Галичині часопис із виразно задекларованим загальноукр. спрямуванням. Для цього навіть вдалося на деякий час примирити радикальну групу на чолі з І.Франком із загалом народовського руху, що, у свою чергу, стало однією з причин розриву громадівців з М.Драгомановим.

Криза "народної" партії 2-ї пол. 1870-х рр. проявилася в зміні редакторів "Правди" і виборах нового голови т-ва "Просвіта". Це, а також небажання накликати на себе звинувачення в розколі укр. табору, зумовило утримання Н. від участі в сеймовій виборчій кампанії 1876. Однак уже 1879 за наполяганням В.Барвінського Н. скористалися з нищівної поразки старорусинів на парламентських виборах і повернулися до активної політ. діяльності. 1880 було засновано політ. час. "Діло", що став одним із консолідаційних центрів народовського руху. В.Барвінський вважав тогочасну ситуацію сприятливою для реформування укр. руху загалом і виведення його з глибокої кризи. Ці ініціативи були неоднозначно сприйняті Н. Частина з них вважала, що угруповання ще не готове до таких новацій, інші ж (за К.Левицьким – "принципіалісти") відстоювали самостійний виступ на політ. арені і боротьбу зі "старою" партією. Врешті, більшість (значною мірою під тиском провінційних діячів) вирішила спробувати порозумітися зі старорусинами, вважаючи найбільш оптимальною політику лавірування між поляками і "старими". Восени 1882, завдяки активній участі В.Барвінського, Н. і старорусинам таки вдалося домогтися певного modus vivendi, згідно з яким передбачалося спільне проведення виборів, віч та ін. загальнонар. заходів на засадах рівноправності. Про те, що В.Барвінський вважав угоду зі "старими" лише тактичним ходом, свідчать ведені ним паралельні переговори з польс. політиками Я.Червінським і кн. Р.Чарторийським з питань виборчої співпраці. Але його смерть 1883 послабила позиції "принципіалістів" у народовському русі, де впродовж ще кількох років більшість тяжіла до співпраці зі старорусинами.

Одними з гол. напрямів політ. діяльності народовського руху 1880-х рр. стали активізація вічевої традиції в Галичині, створення повітових політ. т-в, вироблення перших укр. програм сусп. орг-ції, серед осн. положень яких були поширення просвіти, створення власного наук. т-ва, читалень, госп. спілок, збереження нар. традицій.

Інституалізація Н. як політ. течії відбулася 1885 зі створенням політ. т-ва – Народної ради. Прийнята на перших заг. зборах 1888 програма Нар. ради виразно задекларувала ліберальні, національно-демократ. принципи на укр. основі. Цим завершилося парт. оформлення народовського руху. Підтвердженням став розрив Н. зі старорусинами внаслідок "нової ери" (порозуміння проводу "народної" партії з намісником Галичини К.Бадені, яке мало виразне антимосквофільське спрямування). На цьому етапі відбувся перехід Н. до самостійної політ. діяльності. 1890 частина радикально налаштованих Н., головно молоді, об'єдналася в Русько-українську радикальну партію, яка різко засудила політику "нової ери" і продовжила опозиційну боротьбу. 1894 від угодовської політики відійшла більшість Н. на чолі з Ю.Романчуком, а на позиціях "нової ери" залишився митрополит С.Сембратович та невелика група Н. на чолі з О.Барвінським і А.Вахнянином (згодом це крило Н. оформилося в Християнсько-сусп. партію). 1899 осн. маса Н. з частиною радикалів утворили Укр. національно-демократ. партію, яка вже невдовзі стала наймасовішою укр. партією в Галичині, забезпечивши перемогу укр. нац. ідеї.

Станово-професійна структура кер-ва народовського руху в Галичині останньої третини 19 ст. характеризувалася домінуванням світської інтелігенції, однак соціальне походження представників проводу народовського руху виразно засвідчує, що духовенство залишалося осн. джерелом для його поповнення – батьки бл. 2/3 його членів були священиками. Вищу освіту мали 92 % членів народовського проводу (більше половини з них закінчили Львів. ун-т). Високий освіт. рівень підтверджується також наявністю докторського ступеня в майже 13 його учасників. Упродовж 1870–80-х рр. члени кер-ва "народної" партії у віковому відношенні були молодою групою (1874 їхній середній вік становив 30 років). Наприкінці 1880-х рр. серед молоді популярними стають радикальні ідеї, унаслідок чого багато її представників групується поза народовським табором. Це призвело до певних труднощів в омолодженні руху. Місце народження, здобуття середньої освіти і професійної діяльності членів кер-ва руху говорить про широке регіональне представництво і мобільність.

Народовська ідеологія ґрунтувалася на засадах лібералізму й укр. нац. ідеї. Лідери Н. підкреслювали необхідність забезпечення природних прав кожної людини, незалежно від її соціального походження, класової приналежності, реліг. чи світоглядних переконань. Водночас Н. ставили нац. інтереси вище особистих, вважаючи обов'язком кожного індивіда через службу своєму народові знайти і власне добро. Ідею нації та нац. відродження вважали новою гол. ідеєю 19 ст. Осн. фактором у процесі націотворення виділяли суб'єктивно-психологічний, зазначаючи чималу роль і таких природних нац. рис, як мова, культурно-побутові особливості, соціально-екон. інтереси. Роль інтелігенції української, на їх погляд, полягала в духовному об'єднанні українців, формуванні почуття нац. спільності та поширенні нац. свідомості серед усіх прошарків укр. спільноти. На відміну від старорусинів, нац. самоідентифікація яких була невиразною, Н. чітко декларували самостійність "русько-українського" народу і його нац.окремішність від поляків та росіян. Спираючись на пріоритетність етногр. принципу й природного права народу на самостійний розвиток, вони відмовилися від концепції "історичного права", яким (старорусини і польс. політики) традиційно обґрунтовували справедливість національно-політ. вимог. Одним із пунктів своєї ідеологічної програми Н. ставили створення слов'ян. федерації на основі нац. самостійності кожного слов'ян. народу, його вільного культурно-нац. розвитку. Гол. роль у створенні такої федерації "вільного слов'янства", на їх думку, мала б відіграти Австро-Угорщина. Укр. народові (враховуючи його геополіт. розташування) відводилася в цьому проекті посередницько-консолідаційна функція.

Під впливом українців Галичини народовський рух розгорнувся на Буковині й у Закарпатській Україні. У серед. 1880-х рр. у діяльності народовських орг-цій на Буковині ("Руській бесіді" і "Руській раді") активну участь брали Ю.Федькович, Є.Пігуляк, І.Тимінський, О.Попович та ін. Національно-культ. відродження на Закарпатті наприкінці 19 – на поч. 20 ст. відбувалося під ідеологічним впливом Н., ідеї яких відстоювали такі громадсько-політ. діячі, як Л.Чопей, А.Волошин, Ю.Жаткович, Г.Стрипський та ін.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Барвінський О. Спомини з мого життя, ч. 1–2. Львів, 1912
  2. Левицький К. Історія політичної думки галицьких українців 1848–1914: На підставі спогадів і документів, ч. 1–2. Львів, 1926–27
  3. Трусевич С. Суспільно-політичний рух у Східній Галичині в 50–70-х рр. ХIХ ст. К., 1978
  4. Стеблій Ф. Слов'янська ідея в інтерпретації української публіцистики в Галичині 60–80-х рр. ХIХ ст. (за матеріалами народовецької преси). В кн.: Другий Міжнародний конгрес україністів (Львів, 22–28 серпня 1993 р.): Доповіді і повідомлення: Історія, ч. 1. Львів, 1994
  5. Мудрий М. Галицькі народовці в 60-х роках ХIХ ст.: спроба модернізації української національної ідеї. "Молода нація" (К.), 1996, вип. 3
  6. Аркуша О. Олександр Барвінський (до 150-річчя від дня народження). Львів, 1997
  7. Himka J.–P. The Construction of Nationality in Galician Rus: Icarian Flights in Almost All Directions. В кн.: Intellectuals and the Articulation of the Nation. Ann Arbor, 1999
  8. Його ж. Religion and Nationality in Western Ukraine (1867–1900). Montreal, 1999
  9. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини XIX – початку XX ст. Чернівці, 1999
  10. Мудрий М. Листування Б.Дідицького з В.Барвінським як джерело до вивчення українського національного руху в Галичині початку 80-х років ХIХ ст. В кн.: Рукописна україніка: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 20–21 березня 1996 р. Львів, 1999
  11. Середа О. Національна свідомість і політична програма ранніх народовців у Східній Галичині (1861–1867). "Вісник Львівського університету: Серія історична" (Львів), 1999, вип. 34
  12. Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. Львів, 2000
  13. Романюк М., Галушко М. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження, т. 1: 1848–1900 рр. Львів, 2001
  14. Середа О. Громади ранніх народовців у Східній Галичині (60-ті рр. 19 ст.). В кн.: Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність, вип. 9. Львів, 2001
  15. Чорновол І. Українська фракція Галицького крайового сейму (1861–1901): Нарис з історії українського парламентаризму. Львів, 2002
  16. Янишин Б. Галицькі народовці 70–80-х років ХIХ ст.: соціальна характеристика. "Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки" (К.), 2003, вип. 8
  17. Грицак Я. Пророк у своїй Вітчизні: Франко та його спільнота. К., 2006
  18. Янишин Б. Взаємини Івана Франка та народовців у контексті розвитку українського руху в Галичині (1880-ті роки). "Дрогобицький краєзнавчий збірник", 2006, № 9
  19. Його ж. Політика Відня в українському питанні у Галичині наприкінці ХIХ ст. (на прикладі листів барона Ерба до галичан). В кн.: Проблеми історії України ХIХ – початку ХХ ст., вип. 14. К., 2007
  20. Його ж. Українська міська політична еліта в Галичині й народовський рух останньої третини XIX ст.: становлення та інституційний розвиток. К., 2008.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАДЕНІ КАЗИМИР
  • БАРВІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ
  • БЕРЕЖАНИ
  • БУЧИНСЬКИЙ МЕЛІТОН ОСИПОВИЧ
  • БУКОВИНА
  • ДІЛО
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ДРОГОБИЧ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ФЕДЬКОВИЧ ЮРІЙ АДАЛЬБЕРТОВИЧ
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГРОМАДА
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
  • КОСТОМАРОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • КУЛІШ ПАНТЕЛЕЙМОН ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • ЛАВРІВСЬКИЙ ЮЛІАН ГРИГОРОВИЧ
  • ЛЕВИЦЬКИЙ КОСТЬ АНТОНОВИЧ
  • ЛЬВІВ
  • НАДДНІПРЯНСЬКА УКРАЇНА, НАДДНІПРЯНЩИНА, ПРИДНІПРОВ'Я, ПОДНІПРОВ'Я
  • НАРОДНА РАДА
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • НАВРОЦЬКИЙ ВОЛОДИМИР
  • НОВА ЕРА
  • ОГОНОВСЬКИЙ ОМЕЛЯН МИХАЙЛОВИЧ
  • ПАРТИЦЬКИЙ ОМЕЛЯН
  • ПАВЛИК МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ПОПОВИЧ ОМЕЛЯН
  • ПРАВДА
  • ПРОСВІТА (1868–1939)
  • РОМАНЧУК ЮЛІЯН
  • РОМАНТИЗМ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУСЬКА БЕСІДА
  • РУСЬКА ТРІЙЦЯ
  • РУСЬКО-УКРАЇНСЬКА РАДИКАЛЬНА ПАРТІЯ (РУРП)
  • СЕМБРАТОВИЧ ЙОСИФ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СМОЛЬКА ФРАНЦІШЕК
  • СОЦІАЛІЗМ
  • СТРИПСЬКИЙ ГІАДОР (ЯДОР)
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • УКРАЇНСЬКА МОВА
  • ВАХНЯНИН АНАТОЛЬ
  • ВЕЧЕРНИЦІ
  • ВІЧЕ
  • ВОЛОШИН АВГУСТИН ІВАНОВИЧ
  • ВОРОБКЕВИЧ СИДІР (ІСИДОР) ІВАНОВИЧ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗЕМЯЛКОВСЬКИЙ ФЛОРІАН
  • ЖАТКОВИЧ ЮРІЙ-КАЛЬМАН

  • Пов'язані терміни:
  • АКАДЕМІЧНЕ БРАТСТВО
  • БАДЕНІ СТАНІСЛАВ
  • БАРВІНСЬКИЙ ОСИП ГРИГОРОВИЧ
  • БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • БАРВІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ
  • БУЧИНСЬКИЙ МЕЛІТОН ОСИПОВИЧ
  • ДІЛО
  • ДРАЧИНСЬКИЙ ТЕОФІЛ
  • ДРУКАРСТВО І КНИГОВИДАННЯ В УКРАЇНІ
  • ДРУЖНІЙ ЛИХВАР
  • ФРАНКО ІВАН ЯКОВИЧ
  • ГАЛІП ТЕОДОТ
  • ГАЗЕТА
  • ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА
  • ГОРБАЧЕВСЬКИЙ АНТІН
  • ГРОМАДИ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ ЕТНІЧНА
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ІСТОРІЯ ПРЕСИ В УКРАЇНІ
  • КАЧАЛА СТЕПАН
  • КАЛЬНОКІ ГУСТАВ
  • КРАВЧЕНКО УЛЯНА
  • ЛАВРІВСЬКИЙ ЮЛІАН ГРИГОРОВИЧ
  • ЛУКАШЕВИЧ АНТІН
  • ЛЬВІВ
  • ЛЬВІВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • МАНАСТИРСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • МИР
  • НАРОДНА РАДА
  • НАРОДНИЙ ДІМ У ЛЬВОВІ
  • НАУМОВИЧ ІВАН
  • НОВА ЕРА
  • ПІГУЛЯК ЄРОТЕЙ
  • ПОПОВИЧ ОМЕЛЯН
  • РУСЬКА БЕСІДА
  • РУСЬКА РАДА НА БУКОВИНІ
  • ШУХЕВИЧ ВОЛОДИМИР ОСИПОВИЧ
  • СІЧ ЛЬВІВСЬКА
  • СІОН РУСЬКИЙ
  • СМАЛЬ-СТОЦЬКИЙ СТЕПАН ЙОСИПОВИЧ
  • СВЯТОЮРЦІ
  • СВОБОДА - ТИЖНЕВИК, ЛЬВІВ (1897-1938)
  • ТЕРЛЕЦЬКИЙ ОСТАП СТЕПАНОВИЧ
  • ВЕЧЕРНИЦІ
  • ВІСНИК ДЛЯ РУСИНІВ АВСТРІЙСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  • ЗАКАРПАТСЬКА УКРАЇНА, ЗАКАРПАТТЯ
  • ЗГАРСЬКИЙ ЄВГЕН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)