ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАЦІОНАЛ-БІЛЬШОВИЗМ

  Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г. НАЦІОНАЛ-БІЛЬШОВИЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nats_bilshovyzm (останній перегляд: 20.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАЦІОНАЛ-БІЛЬШОВИЗМ

НАЦІОНАЛ-БІЛЬШОВИЗМ – ідеологія та політ. практика в СРСР і веймарській Німеччині, основою якої стало поєднання консервативних національно-державницьких ідей із радикальними "лівими" при безумовному запереченні лібералізму. Виник після закінчення Першої світової війни спочатку на німецькому і майже одразу на рос. ґрунті під впливом важкого внутр. та міжнар. становища обох країн. Німецький і російський націонал-більшовизми мали істотні відмінності у своїх виявах та орг. засадах, а їх вплив на укр. дійсність виявився несхожим за своїм вектором.

"Націонал-більшовизм" з'явився в Німеччині на рівні ідей. Навесні 1919 цим терміном позначалися погляди тих політ. діячів, які схвалювали соціальні заходи більшовиків та виступали за військ. співробітництво Німеччини і РСФРР. Першим виступом, що поклав початок націонал-більшовицькому напряму в політ. думці, вважається стаття П.Ельцбахера (1868–1928) "Останній засіб", опублікована 2 квітня 1919 в газ. "Der Tag" ("День"). У ній, як і в більш пізніх публікаціях, д-р права і член Нім. нар. партії П.Ельцбахер закликав здійснити соціалізацію засобів вир-ва та укласти союз із рад. Росією й рад. Угорщиною з метою захисту нац. інтересів Німеччини. Під час обговорення цих пропозицій і виник термін "національний більшовизм". Ідея Н.-б. знайшла певний відгук серед нім. інтелектуальної еліти. Теоретиками націонал-більшовицького руху були Е.Нікіш, К.-О.Петель, Г.Ебелінг. Н.-б. став популярним тоталітарним рухом міжвоєнної Німеччини, проміжною ланкою між націонал-соціалізмом (див. Нацизм) та комунізмом.

Ключовим теор. постулатом нім. Н.-б. була концепція побудови нац. соціалізму заради нац. величі країни. При цьому наголошувалося на всесвітній революціонізуючій ролі пригнобленої нації. Найбільш революційними діячі націонал-більшовицького напряму вважали російську та німецьку нації. Під червоним прапором соціальної революції і з орієнтацією на воєнний союз із РСФРР націонал-більшовики бачили шлях до вирішення нац. проблем Німеччини.

В орг. плані націонал-більшовицькі ідеї намагалися втілити нім. комуністи Г.Лауфенберг та Ф.Вольфгейм. Перший із них після Листопадової революції в Німеччині 1918 деякий час очолював Гамбурзьку раду робітників, солдатів і матросів. Ці діячі брали активну участь у створенні Комуніст. партії Німеччини й очолили в ній ліву опозицію. Згодом вони увійшли до новоствореної Комуніст. робітн. партії Німеччини, відомої ще як "Гамбурзька", до якої перейшло до 40 % складу Комуніст. партії Німеччини. Н.Лауфенберг та Ф.Вольфгейм називали свою програму дій націонал-більшовицькою. Вони закликали до нар. війни проти Антанти в союзі з усіма патріотичними силами Німеччини. Акцент на національних, а не класових засадах, викликав відверто негативну реакцію кер-ва Інтернаціоналу Комуністичного та особисто В.Леніна, який у праці "Дитяча хвороба лівизни в комунізмі" назвав подібні настанови "вопиющей нелепостью". За наполяганням кер-ва Комінтерну Г.Лауфенберга та Ф.Вольфгейма виключили як із лав Комуніст. партії Німеччини (жовтень 1919), так і з лав Комуніст. робітн. партії Німеччини (квітень 1920). Оскільки вони не визнали свої заклики помилковими, їх затаврували як "націоналістичних зрадників".

Влітку 1920 Г.Лауфенберг і Ф.Вольфгейм створили "Союз комуністів", ідейною платформою якого був Н.-б. Однак ця орг-ція не стала єдиним центром націонал-більшовицького руху, який продовжував існувати у вигляді розпорошених груп та гуртків. Цьому сприяли як періодичні потепління у відносинах між нацистами й комуністами, так і подібність гасел цих двох найбільш потужних тоталітарних рухів з націонал-більшовицьким.

Ідеологія Н.-б. була особливо близькою лівому крилу націонал-соціалістів. На поч. 1930-х рр. більша частина прихильників Н.-б. перейшла під гітлерівські прапори, а менша – до комуністів. 1932 та на поч. 1933 Е.Нікіш та К.-О.Петель зробили спробу виставити єдиний список націонал-більшовиків на парламентських виборах, але було вже запізно. З приходом до влади А.Гітлера частина керівників націонал-більшовицького руху емігрувала, друга була репресована.

Ідеологія рос. Н.-б. мала ін. коріння, оскільки народилася в середовищі рос. еміграції, однак назва була запозичена саме з Німеччини. На відміну від нім.
Н.-б. у російському йшлося не про стимулювання революції, а про її подолання. Стрижневою думкою було визнання більшовицької влади національно-російською і такою, що єдина в конкретних істор. умовах має змогу відновити великодержавність Росії. Н.-б. став гол. ідейним обґрунтуванням зміновіхівства. Як політ. практика він виявився, насамперед, у держ. політиці з початком доби "Великого перелому".

Гол. ідеологом Н.-б. став колиш. кадет М.Устрялов, який свого часу перебував в Омському уряді О.Колчака. У лютому 1920 він переосмислив свою позицію: "Як це, можливо, не парадоксально, але об'єднання Росії йде під знаком більшовизму, який став імперіалістичним та централістичним ледь не більше, аніж сам П.М.Мілюков". Оскільки великодержавність була одним із головних мотивів існування Білого руху, М.Устрялов виступив категорично проти продовження збройної боротьби з більшовиками. Натомість, застосовуючи логічні міркування та користуючись істор. аналогіями, він запевняв рос. еміграцію в майбутньому переродженні більшовизму на нац. доктрину.

"Націонал-більшовизм" М.Устрялов визначав як "використання більшовизму в національних цілях". При цьому він вбачав у більшовизмі вияв рос. нац. характеру та категорично наголошував на нетотожності понять "більшовизм" і "комунізм": перше він розглядав як суто рос. явище, а друге – як інтернаціональне, антиросійське. Близькою для зміновіхівського руху була теза М.Устрялова поч. 1920-х рр. про те, що "лише в зживанні, подоланні комунізму – запорука господарського відродження держави". Непівську Росію він порівнював із редискою: "Червона ззовні, біла зсередини".

Якщо зміновіхівський рух остаточно вичерпався після повернення до комуніст. методів господарювання доби "Великого перелому", то Н.-б. знайшов у ньому друге дихання. М.Устрялов визнав свої помилки у сфері екон. теорії та цілковито підтримав Й.Сталіна як рос. державника. Сталінську тезу про соціалізм в одній країні він інтерпретував як своєрідну формулу рос. великодержавності. Переконавшись у тому, що сталінське кер-во фактично виконує націонал-більшовицьку програму, М.Устрялов 1935 повернувся до СРСР, де через 2 роки був репресований. На термін "націонал-більшовизм" було накладено табу, оскільки рад. влада публічно позиціонувала себе як "інтернаціональну".

Загибель творця ідеї не зупинила її реалізацію. Саме в 1930-ті рр., після остаточного розгрому укр. націонал-комунізму та ліквідації подібних настроїв в ін. республіках, сталінське кер-во почало відверто здійснювати національно-рос. курс, передбачений (чи запроектований) М.Устряловим. Тобто Н.-б. реально перетворився на політ. практику владної еліти. Нинішня рос. нац. свідомість, усі її гол. риси були сформовані розпочатим у 1930-ті рр. сталінським націонал-більшовицьким курсом, який історики часто визначають як "сталінізм". Насамперед це стосується культів кн. Олександра Невського, кн. О.Суворова та рос. імп. Петра I, активне формування яких розпочалося ще до війни з Німеччиною, а також гол. сьогоднішнього культу – "Перемоги у Великій Вітчизняній війні".

Термін "націонал-більшовизм" використовувався і в рад. Україні міжвоєн. періоду. М.Хвильовий вживав його в рос. значенні, але при захисті тези про необхідність нац. розвитку укр. к-ри: "Коли наші погляди в цьому випадку зійдуться з “чаяніями” нашої ж таки дрібної буржуазії і навіть фашистів, то це зовсім не значить, що ми помиляємось. ... Словом, коли “націонал-більшовик” Устрялов приймає програму компартії, то це зовсім не значить, що ця програма потребує коректив".

У близькому до нім. визначення вживав цей термін В.Сосюра в одному з варіантів вірша "Два Володьки" (1931): "Довго, довго я був із собою в бою… /Обсипалось і знов зеленіло в гаю, /Пролітали хвилини, як роки… /Рвали душу мою два Володьки в бою, /І обидва, як я, кароокі. /І в обох ще не знаний, невиданий хист, – /Рвали душу мою комунар і червоний фашист. /Другий (той, що ішов на Ейхгорна) /Очі мав не вперед, а назад і убік, – /Об'єктивно й по суті був чорний, /Або націонал-більшовик". Надалі з метою уникнення аналогії між комунізмом і фашизмом замість "червоний фашист" (по тексту – синонім терміна "націонал-більшовик") при цитуванні В.Сосюри вживався термін "націоналіст", а останні чотири рядки мало відомі навіть дослідникам творчості В.Сосюри. Пізніше з приводу цього вірша П.Любченко в листі Й.Сталіну зауважив, що поет В.Сосюра назвав себе "націонал-більшовиком", та звинуватив М.Скрипника в популяризації цього терміна.

В Україні на офіц. рівні цей термін уперше було вжито на червневому (1927) пленумі ЦК КП(б)У при обговоренні ситуації з Комуністичною партією Західної України. У доповіді на пленумі М.Скрипник процитував проект резолюції, який навесні 1927 пропонував представник Комінтерну пленумові ЦК КПЗУ. У ньому, зокрема, зазначалося: "Найбільшою ідейною загрозою перед пролетаріатом Західної України є націонал-більшовизм". Як у процитованому документі, так і під час обговорення доповіді М.Скрипника Н.-б. розумівся як синонім "націонал-ухильництва", при цьому деякі виступаючі сумнівалися в доцільності його вживання. Окремо зупинився на питанні про Н.-б. В.Затонський, який щодо визначення "націонал-більшовизм" зауважив, що "його варто вживати тоді, коли справа ходить про масовий рух, наприклад про селянський рух, який іде під гаслом національним і одночасово виставляються гасла, які наближаються до більшовизму". Він рішуче заперечив можливість характеристики прихильників О.Шумського і К.Саврича (Максимовича) в КПЗУ як "націонал-більшовиків" та різко розмежував "націонал-більшовизм" і "націонал-ухильництво": "В першому випадкові маси, може й несвідомо, але все-таки політично наближаються до більшовизму, а тут навпаки – від більшовиків відходять".

На поч. 1930-х рр., уже після офіц. засудження теорії двокорінності КП(б)У, нарком освіти УСРР та член політбюро ЦК КП(б)У М.Скрипник спробував поширити вживання цього терміна саме в запропонованому В.Затонським напрямі. Він намагався перенести термін "націонал-більшовик" на тих членів КП(б)У, які перебороли свій "український націоналізм" і прийшли до більшовизму. Це визначення формально було дещо подібним до того, що вживалося в нім. зразку (приклад колиш. комуністів Г.Лауфенберга та Ф.Вольфгейма). Але були й істотні відмінності, які не дають підстави розглядати дані випадки як синоніми. М.Скрипник цей термін вживав винятково щодо тих діячів, які були членами КП(б)У, тобто не могли скласти конкуренції більшовикам. А в Німеччині націонал-більшовицький рух був опонентом комуністичному.

В Україні дане визначення стосувалося насамперед членів розпущеної 1925 Української комуністичної партії, а також колишніх "розламівців" із КПЗУ. Фактично це був пошук шляху до ліквідації суперечностей, що існували в КП(б)У з приводу парт. минулого її окремих членів. Зокрема, в одному з виступів М.Скрипник зазначив: "Практичні заходи, за які боролася і які обстоювала УКП, все, що вона вважала за потрібні умови для своєї ліквідації… вони є лише укапістською формою, націонал-більшовицьким виразом того, що вже намічено, що комуністична партія більшовиків УСРР та СРСР провадить в життя".

Після обговорення в політбюро ЦК КП(б)У, що відбулося навесні 1932, М.Скрипник погодився з недоцільністю вживання цього терміна. Він зауважив, що, застосовуючи щодо УКП термін "націонал-більшовизм", не вкладав у нього якогось особливого змісту, такого, як, напр., ті ж нім. націонал-більшовики. Ймовірно, про цей термін би геть забули, якби не пошуки "помилок" М.Скрипника в нац. питанні, що розпочалися на поч. 1933. Оскільки вживання терміна "націонал-більшовизм" було чи не єдиною доведеною помилкою М.Скрипника, яку, до того ж, він визнав сам, то саме з цього й розпочалося його цькування. У зданому до друку в березні 1933 номері "Більшовика України" було надруковано статтю П.Любченка "Про національ-більшовизм", в якій, без згадування прізвища, автора терміна "націонал-більшовизм" було піддано суворій критиці. "Націонал-більшовизм" як одна з осн. помилок М.Скрипника визначався майже у всіх резолюціях та антискрипниківських статтях до осені 1933. Про існування "шкідливої теорії націонал-більшовизму, що становив немовби синтез між націоналізмом та більшовизмом", ішлося і в проекті доповіді з питань нац. політики ЦК КП(б)У, з якою С.Косіор мав виступити на найближчому після смерті М.Скрипника пленумі ЦК КП(б)У. Але Й.Сталін особисто перекреслив процитовані вище рядки: зайвих згадок про Н.-б. він вирішив уникнути, тим більше, що з його ініціативи М.Скрипнику були пред'явлені більш вагомі звинувачення. Надалі в рад. пропаганді, а згодом і в історіографії, термін "націонал-більшовизм" не вживався.

Друге "дихання" в характеристиці укр. діячів міжвоєн. періоду термін "націонал-більшовизм" отримав в історіографії незалежної України. Перш за все це стосується тих праць, де так чи інакше досліджується діяльність М.Скрипника, а відтак ідеться про його "націонал-більшовицькі" помилки. В основному на походження цього терміна та його істор. зміст увага не звертається – і тому він досить часто вживається як синонім "націонал-комунізму", а його реальне значення залишається поза увагою. "Націонал-більшовиками" називають, приміром, і самого М.Скрипника, і М.Хвильового, які ніколи в укр. нац. партіях не перебували, а відтак до націонал-більшовиків, навіть за скрипниківським тлумаченням, не належали.

Що ж до більш поширеного в межах СРСР поняття про Н.-б. як пропаговану М.Устряловим теорію, то М.Скрипник, М.Хвильовий, як і загалом усі ті, кого зараховують до націонал-комуністів, були його непримиренними ворогами. Такий Н.-б. був антагоністом націонал-комунізму. Різниця між ними кардинальна. Націонал-комуністи від самого початку були прихильниками радикальних поглядів, комунізм становив для них гол. цінність, і вони були переконані в тому, що створення комуніст. економіки саме по собі знищить нац. гноблення. Натомість Н.-б. виник у середовищі консервативних діячів, які намагалися використати революцію для захисту інтересів імперської нації, а в комунізмі бачили тимчасову добавку такого становлення. Націонал-комуністи розглядали СРСР як союз рівноправних націй, прообраз майбутнього комуніст. світу, тоді як ідеологія Н.-б. бачила СРСР своєрідним плавильним казаном, де нац. к-ри переплавляються й, додаючи щось до існуючої рос. к-ри, стають її частиною. Таким чином, Н.-б. був спробою застосувати комуніст. ідеї в інтересах імперського націоналізму, тоді як націонал-комунізм був по своїй суті антиімперським явищем. Про антагоністичність націонал-комуністичних та націонал-більшовицьких поглядів свідчить і політ. практика СРСР – відверте втілення націонал-більшовицьких ідей розпочалося лише після ліквідації націонал-комунізму.

Після розпаду СРСР на території Росії виникло чимало рухів, які позиціонують себе як націонал-більшовицькі і ведуть свій родовід від рос. та нім. Н.-б. міжвоєн. періоду.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Любченко П. Про "національ-більшовизм". "Більшовик України", 1933, № 3–4; Агурский М. Идеология национал-большевизма. Париж, 1980
  2. М., 2003
  3. Политическая история русской эмиграции: 1920–1940 гг.: Документы и материалы. М., 1999
  4. Устрялов Н.В. Национал-большевизм. М., 2003
  5. Штрассер О. Гитлер и Я: Красные в НСДАП. М., 2005
  6. Кара-Мурза С. и др. Коммунизм и фашизм: Братья или враги?: Сборник. М., 2008
  7. Бранденбергер Д.Л. Национал-большевизм: Сталинская массовая культура и формирование русского национального самосознания (1931–1956 гг.). СПб., 2009.

Посилання:
  • АНТАНТА
  • БІЛЬШОВИК УКРАЇНИ - ЖУРНАЛ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БІЛЬШОВИЗМ
  • БІЛИЙ РУХ В УКРАЇНІ
  • ЕЛІТА
  • ФАШИЗМ
  • ГІТЛЕР АДОЛЬФ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • КОЛЧАК ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
  • КОМУНІЗМ, ЯК ТЕРМІН
  • КОСІОР СТАНІСЛАВ ВІКЕНТІЙОВИЧ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ В НІМЕЧЧИНІ 1918
  • ЛЮБЧЕНКО ПАНАС ПЕТРОВИЧ
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ
  • НАЦІОНАЛ-УХИЛЬНИЦТВО
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • НАЦИЗМ
  • ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО ОРДЕН
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • САВРИЧ КАРЛ АВКСЕНТІЙОВИЧ
  • ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • СОСЮРА ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ
  • СРІБЛЯНИК
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • СУВОРОВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ (УКП)
  • ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ
  • ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ
  • ЗМІНОВІХІВСТВО

  • Пов'язані терміни:
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)