Бібліографічне посилання: Пошивайло О.М. НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА В Опішному [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nats_m_zap_ukr_hon (останній перегляд: 24.03.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ-ЗАПОВІДНИК УКРАЇНСЬКОГО ГОНЧАРСТВА в Опішному. 1904 відомий кераміст-технолог Петро Ваулін заснував у м-ку Опішне перший в Україні Музей старовинних гончарних виробів. Через два роки його збірку було продано Полтав. природничо-істор. музею. На поч. 1970-х рр. заслужений майстер нар. творчості України, член Спілки художників СРСР, один із найбільш відомих творців укр. нар. кераміки 2-ї пол. 20 ст. й один із найсамобутніших представників опішнянської школи худож. кераміки, гончар Гаврило Пошивайло (1909–91) та його дружина, одна з найцікавіших гончарних малювальниць в Україні, яскрава представниця опішнянської школи худож. мальовки, гончарка Явдоха Пошивайло (у дівоцтві – Бородавка; 1910–94) створили у своїй хаті в Опішні перший в Україні домашній музей кераміки. Родинний музей Пошивайлів за доби рад. тоталітаризму став осередком уславлення нар. мист-ва, своєрідним форпостом укр. гончарського духу. Домашній музей став і зародком, й ініціатором створення та розбудови в гончарній столиці України Нац. музею гончарства.

На основі настанов і заповітів Явдохи й Гаврила Пошивайлів, за ініціативою їхнього внука Олеся Пошивайла, дорученням РМ УРСР від 11 березня 1986 та відповідним рішенням Полтав. облвиконкому від 12 серпня 1986 в Опішному було засновано перший в СРСР держ. Музей гончарства. До заснування музею також були причетні відомі діячі укр. науки, літератури й мист-ва, зокрема М.Дерегус, О.Лопухов, Б.Олійник, В.Скуратівський, І.Власенко, Л.Сморж. 3 листопада 1989 прийнято постанову РМ УРСР про створення на його базі Держ. музею-заповідника укр. гончарства в Опішному – етномистецького науково-дослідного й культурно-освіт. закладу, нац. гончарної скарбниці України. Враховуючи виняткове значення музею-заповідника в справі збереження, вивчення й популяризації гончарної спадщини українців, Президент України Указом від 29 березня 2001 надав закладові статус національного з відповідною зміною назви. Діяльність музею-заповідника спрямовано на збирання польових матеріалів, проведення археол. розкопок, формування колекцій, наук. дослідження, експонування й популяризацію укр. гончарства. Нині заклад володіє найбільшою в Україні колекцією творів нар. майстрів-гончарів та художників-керамістів (бл. 45 тис. одиниць зберігання). У ній представлено творчі досягнення митців усіх історико-етногр. регіонів України, усіх провідних нац. шкіл худож. кераміки. Є іменні колекції, передані на постійне зберігання Ю.Лащуком, В.Титаренком, О.Клименко, Л.Сморжем. Окрім творів кераміки, в музеї-заповіднику зберігаються також гончарні інструменти, побутові знаряддя праці, нар. меблі, рушники, сорочки, верхній одяг, тканини, живопис. На поч. 1988 в структурі музею-заповідника створено перший в Україні Меморіальний музей-садибу славетної гончарки Олександри Селюченко (1921–87). Після смерті нар. майстрині в непорушному вигляді збережено її дворище, надвірні будівлі, у т. ч. горно, інтер'єр житла, предмети побуту й творчі роботи. Спадщина видатної мисткині глиняної іграшки лише в Опішному налічує більше 1 тис. творів кераміки, майже 300 аркушів декоративної мальовки. Велику цінність мають приватний архів гончарки (листи, щоденники, спогади) та б-ка.

У липні 1999 відкрито ще один Меморіальний музей-садибу гончарської родини Пошивайлів – однієї з найдавніших укр. гончарських династій, представники якої займалися гончарством щонайменше з 18 ст. Нині там зберігається найбільша колекція гончарних виробів, архів. документів і аудіовізуальних матеріалів, які відображають життєвий і творчий шлях видатних нар. митців. Тільки колекція кераміки Гаврила і Явдохи Пошивайлів налічує бл. 1400 творів. У непорушному вигляді збереглися інтер'єри домашнього помешкання й надвірні будівлі. З 2009 в складі музею функціонує ще один музейний заклад – Меморіальний музей-садиба філософа й колекціонера опішнянської кераміки Леоніда Сморжа (1927–2009). Його сформовано в сусідньому гончарському с. Міські Млини на основі найбільшої в Україні приватної колекції опішнянської кераміки відомого укр. вченого, д-ра філос. наук, професора. Вона містить бл. 630 глиняних виробів, численну збірку іконопису, вишиваних рушників, скатертин, сорочок, а також твори кераміки й живопису Леоніда Сморжа, його наук. архів і б-ку. В Україні та країнах близького зарубіжжя не мають аналогів музейна Нац. галерея монументальної й садово-паркової глиняної скульптури (176 творів) і Галерея символічних панно провідних художників-керамістів і гончарів України (110 творів). Музей-заповідник – єдиний музейний заклад в укр. музеологічній практиці, у структурі якого було створено загальноосвіт. мистецько-гончарський навч. заклад – Колегіум мист-в в Опішні (1997). 2004 він набув прав юрид. особи і статусу Держ. спеціалізованої худож. школи-інтернату 1–3 ст. "Колегіум мистецтв в Опішні". При музеї-заповіднику функціонує Гончарська книгозбірня України – респ. спеціалізована б-ка з питань укр. й світ. гончарства (бл. 100 тис. одиниць зберігання). Книгозбірня володіє найбільшою в Україні збіркою зарубіжної керамологічної літератури, видає унікальний у світ. наук. практиці нац. наук. щорічник "Бібліографія українського гончарства". На його основі музей-заповідник проводить щорічні нац. конкурси публікацій на теми керамології, гончарства, кераміки ("КеГоКе"). Музей-заповідник має власне наук. видавництво "Українське народознавство", яке спеціалізується на виданні літератури в галузях укр. керамології й народознавства. Книги музейного вид-ва відзначені нагородами найпрестижніших нац. конкурсів книги та книговидавців. Заклад є засновником і видавцем нац. культурологічного щорічника "Українське гончарство", нац. наук. щорічника "Українська керамологія" та єдиного на пострад. просторі фахового час. "Український керамологічний журнал". Музей-заповідник – єдиний у світ. наук. практиці музеологічний заклад, у структурі якого було створено академічну н.-д. установу – Ін-т керамології – відділення Ін-ту народознавства НАН України. За короткий проміжок часу він став провідним у галузі керамології, ствердивши пріоритетні позиції України в розвитку цієї новітньої наук. дисципліни. З вересня 2002 установа набула прав юрид. особи. Н.-д. діяльність музею-заповідника була визначальною для виділення досліджень гончарства, кераміки в сучасну наук. дисципліну – керамологію, а також для формування опішнянської наук. школи укр. керамології.

У структурі музею-заповідника функціонує також Нац. архів укр. гончарства, який займається пошуком і збереженням писемних та аудіовізуальних матеріалів, пов'язаних з історією гончарства (документи, негативи, слайди, фотографії, кіно- і відеофільми, аудіозаписи), в архіві сформовано персональні фонди дослідників (дисертації, рукописи, спогади, щоденники, звіти експедицій), гончарів і художників-керамістів (спогади, біографічні матеріали), зберігаються документи керамічних підпр-в. Архів володіє найчисельнішою в Україні колекцією фільмів на теми гончарства. Аудіовізуальна студія укр. гончарства займається фотографуванням і фільмуванням вироб. процесів, пов'язаних із гончарством, звичаїв та побуту майстрів. Упродовж 1991–2010 в різних регіонах України й ін. країнах відзнято бл. 4 тис. відеосюжетів. Функціонують фотостудія, відеозйомочний та монтажний комплекси, студія знімає й монтує документальні фільми про гончарні події, видатних укр. гончарів і художників-керамістів. Фактично діяльністю музею-заповідника започатковано розвиток в Україні візуальної керамології. Діють також реставраційна лабораторія, Центр розвитку духовної к-ри з мистецькою галереєю.

У музеї-заповіднику збереглася унікальна гончарна вироб. споруда – будівля колиш. Опішнянського гончарного навчально-показового пункту Полтав. губернського земства, споруджена 1916 за проектом славетного укр. митця-архіт. В.Кричевського. Завідувачем гончарного закладу був відомий укр. кераміст-технолог Юрко Лебіщак (1873–1927). Нині в будівлі влаштовуються виставки худож. кераміки. До заповідної території музею-заповідника включено унікальне скіф. городище "Кардашів Вал" (4–3 ст. до н. е.), слов'ян. городище роменської культури (8 ст.), гончарські кутки Опішного.

Музей-заповідник ініціював і став місцем проведення всеукр., нац. і міжнар. симпозіумів гончарства, всеукр. гончарських фестивалів, нац. конкурсів худож. кераміки, всеукр. і міжнар. керамологічних симпозіумів, конференцій і семінарів, Селюченківських наук. читань, нац. свята відродження гончарських традицій "День гончаря", установчого з'їзду Укр. керамічного т-ва, щорічних Тижнів нац. гончарного здвиження в Опішному, Міжнар. мистецьких фестивалів-ярмарків.

Відвідувачі музею-заповідника мають можливість спостерігати за роботою гончаря й малювальниці, а також спробувати власноруч виготовити свій перший глиняний твір, отримати урок гончарної мальовки. В Опішному впродовж кінця 20 – поч. 21 ст. знайшли практичне втілення комплексна програма Полтав. губернського земства щодо підтримки гончарства Опішного (1917), ідеї мислителя М.Реріха про духовне оновлення світу (1927), письменника О.Довженка про створення в Опішні нац. культ. центру (1954), філософа Л.Сморжа про перетворення гончарської столиці на унікальний заповідник нар. к-ри (1968). Опішне стало місцем паломництва туристів, мандрівників, художників, діячів науки і к-ри, урядовців, численних громадян України й ін. держав.