ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ

  Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г. НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Natsional_komunizm (останній перегляд: 15.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ

НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ – національно орієнтований напрям у комуніст. русі, що виник 1917–20 серед частини недерж. народів колиш. Російської імперії. Його прибічники вважали, що створення комуніст. економіки приведе до знищення як соціального, так і нац. гноблення. Водночас вони вважали, що комунізм потрібно не уніфікувати за рос. зразком, а пристосовувати до специфічних нац. умов.

Під час революції та в перші пореволюц. роки Н.-к. мав найбільший вплив в Україні, Татарстані та Грузії. Однак до кінця 1923 в останніх двох республіках він був розгромлений. В Україні Н.-к. був поширеним й наприкінці 1920-х рр.

До укр. націонал-комуністів історики традиційно зараховують вихідців з нац. укр. партій комуніст. ґатунку (Українська комуністична партія (боротьбистів) та Українська комуністична партія; УКП) і тих представників більшовицької партії, що, зберігаючи вірність ленінізму, відстоювали укр. нац. специфіку. У роки української революції 1917–1921 для укр. націонал-комуністів характерним було висунення вимоги створення незалежної укр. рад. республіки з окремою червоною армією і під кер-вом організаційно самостійної комуніст. партії. Ці ідеї були розповсюджені не лише серед укапістів та боротьбистів, а й у частини більшовиків, найбільш відомі з яких – Г.Лапчинський, М.Скрипник, С.Мазлах, В.Шахрай. Останнім двом належить видана на поч. 1919 в Саратові праця "До хвилі: Що діється на Україні та з Україною", що теоретично оформила вищеназвану доктрину укр. Н.-к.

Популярність таких ідей в укр. сусп-ві та наявність реального впливу укр. націонал-комуністів на укр. селянство зумовили обережне ставлення центр. більшовицького кер-ва до цього руху, відсутність на той час відверто репресивних дій щодо його представників. Водночас 1920 кер-во РКП(б), вбачаючи реальну небезпеку для своєї влади в орг. оформленні укр. Н.-к., спонукало саморозпуститися боротьбистів, ввівши до складу ЦК КП(б)У двох лідерів останньої – В.Блакитного і О.Шумського – та пообіцявши більш уважно ставитися до нац. питання. Така нейтралізація боротьбистів була оцінена В.Леніним як "перемога, варта кількох добрих битв". 1925, після невдалого звернення до Інтернаціоналу Комуністичного, саморозпустилася й УКП, останній голова якої А.Річицький пізніше теж увійшов до ЦК КП(б)У.

Ліквідація нац. укр. комуніст. партій не привела до знищення самої ідеї. Н.-к. існував і в лавах КП(б)У, тим більше, що до компартії вступила чимала кількість колиш. боротьбистів та укапістів, а частина їх займала високі посади в рад. уряді. Посиленню ідей Н.-к. і водночас забезпеченню підтримки компартії широкими масами сприяла проголошена 1923 політика "коренізації". Важливе місце в ідеології Н.-к. займало неприйняття російського націонал-більшовизму. Націонал-комуністи чимало уваги приділяли боротьбі за пріоритетність розвитку укр. к-ри, чому заважало як нехтування частиною кер-ва нац. питанням, так і надання переваги рос. к-рі як "пролетарській", а відтак передовій ("боротьби двох культур" теорія Д.Лебедя).

Незважаючи на ідейний вплив, укр. націонал-комуністи в КП(б)У, на відміну від всіляких опозицій, ніколи не мали орг. оформлення. Це зумовлювалося як постійними намаганнями розколоти прихильників цієї ідеології та превентивними звинуваченнями моск. центром окремих націонал-комуністів у "націонал-ухильництві", так і небажанням їх самих "піднімати сварку з національного питання" (О.Шумський). Таке ставлення до проблеми мало вагомі підстави: у період боротьби з опозиціями всередині ВКП(б) сталінське кер-во ставилося більш лояльно, хоча б на словах, до національно-культ. вимог українців.

За часи кер-ва М.Скрипником наркоматом освіти УСРР, під орудою якого з 1930 було здійснення українізації політики не лише в культурно-освітніх, а й у державно-громад. установах, дедалі більша частина громадян УСРР усвідомлювала свою нац. окремішність, що об'єктино не могло сприяти виконанню програмного пункту ВКП(б) про "злиття націй". Українці мали автономну систему освіти, що навіть організаційно не була тотожною російській, вимагали більш чіткого дотримання бюджетних прав, задекларованих у Конституції СРСР 1924, виступали проти масового перекачування коштів з України в ін. регіони СРСР, ставили та намагалися вирішувати питання щодо українізації армії тощо.

Більшовицький центр до певного часу терпимо ставився до подібних настроїв, адже водночас укр. націонал-комуністи сприяли планомірному винищенню сталінським кер-вом "як буржуазної" укр. некомуніст. інтелігенції ("Спілки визволення України" справа 1929–1930, "Українського національного центру" справа 1930–1931), ретельно й свідомо виконували сталінські настанови в політиці щодо села. Такі дії, особливо колективізація та хлібозаготівлі 1931–32, підірвали авторитет націонал-комуністів серед селян, істотно зменшили їхню соціальну базу та викликали суперечності серед самих укр. комуністів. Цим скористався Й.Сталін, звинувативши у 1933 М.Скрипника та його прихильників у "націонал-ухильництві" та оголосивши їх винуватцями "кризи сільського господарства".

До числа найбільш відомих укр. націонал-комуністів, окрім щойно названих, можна зарахувати Г.Гринька, М.Полоза, М.Хвильового, М.Волобуєва, П.Солодуба та ін., серед представників еміграції – В.Винниченка.

У повоєнні роки ідеї укр. Н.-к. тією чи іншою мірою відроджувалися. Зокрема, вони проявилися в діяльності укр. радянофільської інтелігенції (І.Дзюба і його праця "Інтернаціоналізм чи русифікація?"). До націонал-комуністів частина дослідників зараховує суверен-комуністів 2-ї пол. 1980-х – поч. 1990-х рр. на чолі з Л.Кравчуком.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Мазлах С., Шахрай В. До хвилі: Що діється на Україні і з Україною. Саратов, 1919; Нью-Йорк, 1967
  2. Кошелівець І. Микола Скрипник. Мюнхен, 1972
  3. Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. Мюнхен, 1979
  4. Агурский М. Идеология национал-большевизма. Париж, 1980
  5. Mace J. Communism and the dilemmas of national liberation: National communism in Soviet Ukraine, 1918–1933. Cambridge, 1983
  6. Лисяк-Рудницький І. Український комуністичний маніфест. В кн.: Лисяк-Рудницький І. Історичні есе, т. 2. К., 1994
  7. Юренко О.П. Василь Шахрай: сторінки життя й діяльності. Світогляд. Доля. "УІЖ", 1995, № 1
  8. Мейс Д., Панчук М. Український національний комунізм: Трагічні ілюзії: К., 1997
  9. Дзюба І.М. Інтернаціоналізм чи русифікація? К., 1998
  10. Солдатенко В.Ф. У пошуках соціальної і національної гармонії (ескізи до українського комунізму). К., 2006
  11. Мейс Дж. Великий експеримент. До історії національного комунізму в Україні. В кн.: Мейс Дж. "Мертві вибрали мене". К., 2008.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БЛАКИТНИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ
  • ДЗЮБА ІВАН МИХАЙЛОВИЧ
  • ГРИНЬКО ГРИГОРІЙ ФЕДОРОВИЧ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ КОМУНІСТИЧНИЙ, ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ, КОМІНТЕРН
  • ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • КОМУНІЗМ, ЯК ТЕРМІН
  • КОНСТИТУЦІЯ СРСР 1924
  • КОРЕНІЗАЦІЯ
  • КРАВЧУК ЛЕОНІД МАКАРОВИЧ
  • ЛАПЧИНСЬКИЙ ГЕОРГІЙ (ЮРІЙ) ФЕДОРОВИЧ
  • ЛЕБІДЬ ДМИТРО ЗАХАРОВИЧ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • МАЗЛАХ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • НАЦІОНАЛ-БІЛЬШОВИЗМ
  • НАЦІОНАЛ-УХИЛЬНИЦТВО
  • ПОЛОЗ (ПОЛОЗОВ) МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • РІЧИЦЬКИЙ АНДРІЙ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СЕЛЯНСТВО
  • ШАХРАЙ ВАСИЛЬ МАТВІЙОВИЧ
  • ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • СОЛОДУБ ПЕТРО КИРИЛОВИЧ
  • СПІЛКА ВИЗВОЛЕННЯ УКРАЇНИ- СПРАВА (1929-1930)
  • СРІБЛЯНИК
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • УКРАЇНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКА
  • УКРАЇНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ (БОРОТЬБИСТІВ)
  • УКРАЇНСЬКА КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ (УКП)
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР (УНЦ) СПРАВА (1930- 1931)
  • ВОЛОБУЄВ МИХАЙЛО СИМОНОВИЧ
  • ВИННИЧЕНКО ВОЛОДИМИР КИРИЛОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • АВДІЄНКО МИХАЙЛО ОВЕР'ЯНОВИЧ
  • ДИМАНШТЕЙН СЕМЕН МАРКОВИЧ
  • ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960–1980-Х РОКІВ В УКРАЇНІ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛИ
  • ХВИЛЯ АНДРІЙ АНАНІЙОВИЧ
  • ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
  • ЛАПЧИНСЬКИЙ ГЕОРГІЙ (ЮРІЙ) ФЕДОРОВИЧ
  • МАЛАНЧУК ВАЛЕНТИН ЮХИМОВИЧ
  • МАЗЛАХ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • НАЦІОНАЛ-БІЛЬШОВИЗМ
  • НАЦІОНАЛ-УХИЛЬНИЦТВО
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • ПОПОВ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ШАХРАЙ ВАСИЛЬ МАТВІЙОВИЧ
  • ВЕЛИКОДЕРЖАВНИЙ ШОВІНІЗМ
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ В УСРР 1920–1930-Х РОКІВ
  • ЗАКОРДОННА ГРУПА УКРАЇНСЬКОЇ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТІЇ
  • ЖУК АНДРІЙ ІЛЛІЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)