ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАЦІОНАЛ-УХИЛЬНИЦТВО

  Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г. НАЦІОНАЛ-УХИЛЬНИЦТВО [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Natsional_ukhylnytstvo (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАЦІОНАЛ-УХИЛЬНИЦТВО

"НАЦІОНАЛ-УХИЛЬНИЦТВО" – своєрідний ідеологічний штамп, негативна оцінка, що вживалася в агітаційно-пропагандистській роботі в СРСР і стосувалася тих членів компартії, які в теорії і практиці нац. політики "переоцінювали, перебільшували значення місцевих особливостей". Змістовне наповнення поняття "націонал-ухильництво" не завжди було однаковим і змінювалося залежно від політ. ситуації. Проте "Н.-у." завжди пов'язувалося з "дрібнобуржуазним впливом".

До націонал-ухильників традиційно зараховували тих членів нац. компартій, погляди яких не збігалися з лінією моск. кер-ва. При цьому суть поглядів "націонал-ухильників" між собою могла істотно відрізнятися. Найбільш відомі "персоніфіковані" вияви "Н.-у." – "султан-галієвщина", "шумськизм", "волобуєвщина", "хвильовизм", "скрипниківщина", а також грузин. "Н.-у." поч. 1920-х рр. Оцінки "Н.-у." рад. істориками змінювалися залежно від політ. ситуації в країні. Напр., у період лібералізації режиму в 1960-х – на поч. 1970-х рр. ім'я М.Скрипника було вилучене з числа "націонал-ухильників".

В Україні 1920-х рр. поняття "націонал-ухильництво" не набуло широкого розповсюдження. Це пояснюється тим, що на проведеному 1923 ХII з'їзді РКП(б) було проголошено політику "коренізації", важливою складовою частиною якої була боротьба з двома ухилами в нац. питанні, або, як їх назвав Й.Сталін 1930, "повзучими ухилами" – місц. націоналізмом та великодерж. шовінізмом. Таким чином, термін "націонал-ухильництво" не мав чіткого смислового навантаження, оскільки офіційно пропагувалася боротьба з двома ухилами, до того ж осн. небезпекою до 1933 офіційно вважався великодерж. шовінізм. Натомість для означення боротьби з націонал-комуністами говорили про ухил до "українського націоналізму", "націоналістичний ухил" О.Шумського, М.Хвильового, М.Волобуєва.

1933 "націонал-ухильництво" стає ключовим терміном в агітаційно-пропагандистській роботі компарт. органів, діставши широке розповсюдження під час ініційованого Москвою наступу в Україні на М.Скрипника та його прихильників. Термін остаточно закріпився після визнання в листопаді 1933 ухилу до укр. націоналізму осн. небезпекою в нац. питанні і поширився на представників усіх "ухилів" до укр. націоналізму 1920-х рр., фактично – на прихильників націонал-комунізму (це визначення не вживалося в рад. пропаганді). Його утвердженню сприяла поступова відмова компарт. кер-ва навіть від декларації про боротьбу з ухилом до великодерж. шовінізму. Під час боротьби зі "скрипниківщиною" її ідеологи серед іншого звинувачували скрипниківців у націонал-більшовизмі (М.Попов), ідеологія якого, репрезентована М.Устряловим, насправді була антиподом націонал-комунізму.

Комуніст. пропаганда розрізняла націонал-ухильників та "українських буржуазних націоналістів". Осн. відмінність полягала в тому, що останні не були членами комуніст. партії. Проте в рад. пропаганді цього дотримувалися не завжди. Напр., членів ЦК КП(б)У П.Любченка і А.Хвилю 1937 звинувачували саме в бурж. націоналізмі. Останнім серед кер-ва Комуністичної партії України в "Н.-у." 1972 був звинувачений П.Шелест. Загроза подібного звинувачення постійно нависала над членами КПУ. Тому значна частина комуністів в Україні намагалася убезпечити себе шляхом байдужо-нігілістичного ставлення до нац. потреб українців.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. Мюнхен, 1979
  2. Агурский М. Идеология национал-большевизма. Париж, 1980
  3. Mace J. Communism and the dilemmas of national liberation: National communism in Soviet Ukraine, 1918–1933. Cambridge, 1983
  4. Мейс Д., Панчук М. Український національний комунізм: Трагічні ілюзії. К., 1997
  5. Дзюба І.М. Інтернаціоналізм чи русифікація? К., 1998.

Посилання:
  • ХВИЛЯ АНДРІЙ АНАНІЙОВИЧ
  • ХВИЛЬОВИЙ МИКОЛА ГРИГОРОВИЧ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ РАДЯНСЬКОЇ ДОБИ, КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ УКРАЇНИ
  • КОРЕНІЗАЦІЯ
  • ЛЮБЧЕНКО ПАНАС ПЕТРОВИЧ
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • ПОПОВ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • ШЕЛЕСТ ПЕТРО ЮХИМОВИЧ
  • ШОВІНІЗМ
  • ШУМСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • СРІБЛЯНИК
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ВОЛОБУЄВ МИХАЙЛО СИМОНОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • БЕРЕЗІЛЬ, ТЕАТР
  • КАГАНОВИЧ ЛАЗАР МОЙСЕЙОВИЧ
  • ЛИТОВЦІ В УКРАЇНІ
  • НАЦІОНАЛ-БІЛЬШОВИЗМ
  • НАЦІОНАЛ-КОМУНІЗМ
  • СКРИПНИК МИКОЛА ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)