ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676

  Бібліографічне посилання: Степанков В.С. НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Natsionalna_revoliutsiia (останній перегляд: 12.12.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676

НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676 – породжений укр. реаліями раннього Нового часу складний політ. процес, що поєднував у собі, під гаслами захисту православ'я, прав і свобод Війська Запорозького й руського народу, боротьбу за нац. визволення, масовий соціальний протест і збройні форми громадян. протистояння та супроводжувався кардинальними змінами всіх сфер і рівнів життєдіяльності сусп-ва. Типологічно споріднений із масштабними суспіль-
но-політ. рухами в низці країн Центр. і Зх. Європи, які вступали в період створення нац. д-в і вироблення якісно відмінної від середньовічної системи соціальних відносин.

На різних етапах еволюції істор. думки в Україні та за її межами в наук. концепціях щодо ідентифікації подій середини – 2-ї пол. 17 ст. застосовувалися такі терміни, як "Хмельниччина", "козацьке повстання", "руська ребелія", "загальнонародне повстання", "національне повстання"; "козацька війна", "громадянська (домова) війна", "велика війна 1648–1654 рр.", "польсько-козацька війна", "селянська" війна,. "визвольна війна", "національно-визвольна війна"; "козацька революція", "національна революція", "національно-визвольна революція", "українська революція", "велика українська революція" тощо. Однак більшість із запропонованих понять відображає лише певний сегмент цього багатоаспектного явища, не проникаючи в його глибинну сутність.

Дискусійним продовжує залишатися питання його верхньої хронологічної межі, яка коливається в діапазоні 1654–1678. При цьому традиційним в історіографії є виділення 2-х фаз, відокремлених одна від одної смертю Б.Хмельницького (6 серпня (27 липня) 1657). 1-ша з них характеризується наростанням національно-визвол. боротьби і її найвищою результативністю, а
2-га пов'язується із втягненням козац. України в добу старшинських міжусобиць і руйнації ("Руїни") госп. життя, нових форм соціальних зв'язків та державно-політ. структур.

Причини й передумови революції.

Н. р. була спричинена комплексом суперечностей політ., соціального, екон. та духовно-культ. характеру, що нагромадилися на серед. 17 ст. в сусп. житті Речі Посполитої, у складі якої після Люблінської унії 1569 опинилася переважна більшість етнічних укр. земель. Польс. еліта намагалася запобігти відродженню укр. держ. життя. Із цією метою не визнавала "руський політичний народ" рівноправним із польс. і литовським, всіляко сприяла покатоличенню й полонізації його аристократії та шляхти. Проводився курс на ліквідацію православ'я й утвердження католицизму. Хоча 1632–33 елекційним і коронаційним сеймами і польс. королем Владиславом IV Ваза були вироблені й затверджені "Пункти заспокоєння народу руського", які легалізували й легітимізували існування правосл. церкви та її ієрархію, православні продовжували зазнавати обмежень і заборон у заняттях ремеслами, промислами, торгівлею та обійманні посад у міськ. самоуправлінні. Закривалися церкви й монастирі. Масового характеру набуло зневаження реліг. почуттів віруючих; непоодинокими були випадки примусового навернення в греко-католицизм. Вживалися дискримінаційні заходи щодо укр. мови, гальмувався розвиток освіти. Тому не випадково в політиці польс. властей вбачалася загроза самому існуванню "руського народу".

Нехтування прав більшості українців викликало в них спротив, чому значною мірою сприяв лавиноподібний процес розвитку їхньої нац. свідомості. У 1620–30-ті рр. в суспільно-політ. думці чіткіше окреслюється усвідомлення українцями себе як окремішньої від сусідніх етнічної спільноти. Водночас починає виразніше проступати нац. суть реліг. конфліктів і нац. мотивування козац. повстань, відбувалася викристалізація нац. інтересів, осмислення їх значущості в житті як окремої особи, так і соціального стану, сусп-ва в цілому. На пд. України інтенсивно формувався якісно ін. психологічний тип особистості, для якого основою способу життя, мислення, поведінки виступала свобода. Відбувалося становлення нового сусп. стану – козацтва українського, – готового зі зброєю в руках відстоювати свої "права і вольності". У його середовищі зародилася ідея перетворення Війська Запорозького на територіально-політ. організм у складі Речі Посполитої.

Загострювалися суперечності і в соціально-екон. сфері. Еліта Речі Посполитої відмовилася визнати "лицарські" права і привілеї козацтва, а з 1638 намагалася ліквідувати його як стан. Інтенсивний розвиток фільваркового госп-ва (див. Фільварок) призвів до неухильного зростання в зх., центр. і пн. регіонах України панщини (3–6 днів на тиждень), повинностей і податків, обезземелення селян, їх закріпачення. Крайніх меж досягли зловживання орендарів (серед останніх доволі виразним був іноетнічний елемент). У 1630–40-х рр. почастішали спроби поширити кріпацтво й фільваркове госп-во на пд. і сх. регіони, більшість населення яких складали ще відносно вільні селяни та козаки, готові померти, захищаючи свої права й свободи.

Найвище піднесення боротьби. Виборення козацькою Україною незалежності (лютий 1648 – червень 1652).

Намагаючись домогтися поновлення вольностей Війська Запорозького, група старшин і козаків, очолювана Б.Хмельницьким, підготувала восени 1647 план повстання. Невдача в його реалізації спонукала їх перебратися на Запорожжя. Порозумівшись із залогою Микитинської Січі, 4 лютого (25 січня) 1648 вони оволоділи нею; 9 лютого (30 січня) завдали поразки урядовим підрозділам. Обраний гетьманом Б.Хмельницький, уклавши угоду про військово-політичний союз із крим. ханом Іслам-Гіреєм III, розгромив польс. військо на Жовтих Водах 16 (6) травня і під Корсунем (нині м. Корсунь-Шевченківський) 26 (16) травня. Виникли сприятливі умови для походу в центр. райони України, однак гетьман і більшість старшин ще не думали поривати з Річчю Посполитою, сподіваючись реформувати її політ. лад шляхом зведення на королів. трон монарха-некатолика.

Здобуті перемоги та дії розісланих Б.Хмельницьким козац. підрозділів відіграли вирішальну роль у переростанні козац. повстання в Н.р., складовою якої стала сел. війна (червень 1648 – червень 1652). Рушійними силами Н.р. виступали: козацтво, частина шляхти, духовенство, селянство і міщанство. Формувалися сотні загонів, що повели боротьбу проти польс. панування, засилля католицизму, соціального утиску. Протиборство сторін відзначалося жорстокістю, жертвами якої 1648 стали десятки тисяч осіб. Повстанці виношували наміри "дійти до Вісли". Розгромивши 21–23 (11–13) вересня поляків під Пилявцями (нині с. Пилява Старосинявського р-ну Хмельн. обл.), Б.Хмельницький виступив у похід, сподіваючись, що новообраний польс. король визнає за Україною статус рівноправного з Польщею та Литвою суб'єкта федеративної Речі Посполитої. На середину листопада завершилося визволення етнічної укр. території, де інтенсивно формувалися держ. інституції. Однак замість того, щоб закріпитися на зх. рубежах, гетьман і старшини уклали 21 (11) листопада 1648 із польс. королем Яном II Казимиром Ваза перемир'я, унаслідок якого армію було відведено на схід за умовну лінію р. Горинь – м. Кам'янець (нині м. Кам'янець-Подільський).

Переосмисливши результати боротьби, Б.Хмельницький узимку 1649 сформулював держ. ідею, що передбачала розрив із Річчю Посполитою й утворення незалежної соборної України. Відбулося зміцнення прерогатив гетьман. влади; у пошуку військ. допомоги уряд вів переговори з Росією, Кримським ханатом, Османською імперією та Трансильванським князівством. У травні 1649 поновилися воєнні дії. У бою під Лоєвим (нині с-ще міськ. типу Гомельської обл., Білорусь) 31 (21) липня було зупинено наступ литовців. Одне польс. військо потрапило в облогу під Збаражем (10 липня–23 серпня (30 червня – 13 серпня), інше виявилося розгромленим 15 (5) серпня під Зборовом. Союзник гетьмана – крим. хан Іслам-Гірей III, намагаючись протидіяти утвердженню незалежної України, пішов на угоду з Польщею і змусив гетьмана укласти 18 (8) серпня Зборівський договір (див. також Зборівський договір Криму з Польщею 1649). Його умови викликали в козац. Україні восени 1649 – у 1650 нову хвилю виступів населення. Щоб не допустити розв'язання громадян. війни, гетьман проводив виважену соціально-екон. політику. Здійснив реорганізацію адм.-тер. устрою, реформував Запорозьку Січ, зміцнив міжнар. становище д-ви. Щоб отримати військ. допомогу, обіцяв володарям Росії і Осман. імперії прийняти їхню протекцію.

У лютому 1651 польс. армія розпочала воєнні дії на Брацлавщині. Вирішальна битва відбулася під Берестечком 28 червня – 10 липня (18–30 червня). Внаслідок залишення поля бою військом Іслам-Гірея III українці зазнали поразки. Після укладення невигідного для козац. України Білоцерківського договору 28 (18) вересня 1651 населення повело боротьбу проти реалізації його умов. Б.Хмельницький перейшов у наступ і в битві під м-ком Батіг (нині с. Четвертинівка Тростянецького р-ну Він. обл.) 1–2 червня (22–23) травня 1652 розгромив польс. військо. Унаслідок повстання звільнилися терени Брацлавщини і Чернігівщини. Козац. Україна (у складі Брацлавського воєводства, Київського воєводства та Чернігівського воєводства) виборола незалежність. Тут сел. війна завершилася визнанням із боку уряду головніших соціально-екон. завоювань поспільства. На решті укр. земель польс. власті поновили дореволюц. політ. і соціально-екон. порядки. Національно-визвол. боротьба зазнала тут остаточної поразки. Так стався трагічний за наслідками поділ України на 2 частини: меншу, де внаслідок революц. боротьби утворилася Укр. д-ва (козац. Україна, Гетьманщина), і більшу, що продовжувала залишатися у складі Речі Посполитої.

Погіршення внутрішньо- і зовнішньополітичного становища козацької України. Прийняття царської протекції та провал визвольного походу в західноукраїнські землі (червень 1652 – серпень 1657).

Здобувши перемогу, Б.Хмельницький не скористався нею для визволення західноукр. регіону. Відступивши 23 (13) червня 1652 з-під Кам'янця, розпочав переговори з Варшавою про визнання Укр. д-ви, що завершилися провалом. У березні–квітні 1653 польс. військо зробило невдалу спробу оволодіти Брацлавщиною. Тим часом дедалі відчутнішими ставали негативні наслідки тривалої боротьби. Були зруйновані сотні поселень, а тому занепадали сільс. госп-во, ремесла, промисли, мануфактурне виробництво і торгівля. Воєнні дії, голод, епідемії, захоплення татарами ясиру та міграційні процеси призвели до зменшення населення більш ніж на 40 % і вдвічі – чисельності війська. Частина козаків ухилялася від військ. служби, росло несприйняття політики уряду, посилювалася психологічна втома населення. Через бунт невдоволених діями Б.Хмельницького вояків (бл. 20 (10) червня 1653) під Городком-Бедриківським (нині м. Городок Хмельницької обл.; див. Городок-Бедриківський виступ козаків 1653) було зірвано похід армії в зх. райони. Військ. втручання гетьмана в боротьбу за владу в Молдові погіршило геополіт. становище козац. України. У пошуках виходу із ситуації пожвавилися переговори з Москвою щодо прийняття протекції рос. царя Олексія Михайловича, і 11 (1) жовтня 1653 Земський собор ухвалив відповідне рішення. Наслідки Жванецької кампанії виявилися для козац. України катастрофічними: укладена 15 (5) грудня 1653 польсько-крим. угода не передбачала визнання її як д-ви. За таких обставин 18 (8) січня 1654 Переяславська рада ухвалила прийняти протекцію рос. царя. Договір 1654 з Росією зберігав внутр. суверенітет козац. України і частково обмежував зовнішній.

Цей крок укр. еліти не поліпшив зовнішньополіт. становища д-ви. Річ Посполита і Крим. ханат уклали військово-політ. союз. Виникла загроза війни на два фронти. Рос. уряд, зайнятий військ. діями в Білорусі та Прибалтиці, вчасно не надав Б.Хмельницькому військ. допомоги. Тому польс. військо впродовж листопада–грудня 1654 оволоділо Брацлавщиною. Битва під Охматовим (нині село Жашківського р-ну Черкас. обл.) 29 січня–1 лютого (19–22 січня) 1655 переможця не виявила. 11 (1) липня 1655 українсько-рос. війська перейшли в контрнаступ і обложили Кам'янець. Порозумівшись зі Швецією, гетьман продовжив похід до Львова, взяв 29 (19) вересня його в облогу і розгромив поляків під Городком (нині місто Львів. обл.). До кінця жовтня були звільнені майже всі західноукр. землі. Проте під тиском Швеції та перед загрозою з боку татар Б.Хмельницький змушений був 8 листопада (29 жовтня) 1655 розпочати відступ. Після боїв із татарами під Заложцями (нині смт Залізці; 14–15 (4–5) листопада) та Озерною (нині село; обидва Зборівського р-ну Терноп. обл.; 20–21 (10–11) листопада) було укладено угоду з крим. ханом Мегмед-Гіреєм IV. Із кінця 1655 Росія пішла на зближення з Польщею й підписала з нею Віленське перемир'я (3 листопада (24 жовтня) 1656). Козац. Україна не сприйняла його і стала на шлях створення антипольс. коаліції зі Швецією та Трансильванією. Корпус А.Ждановича взяв участь у невдалому поході Ракоці Дєрдя II на Польщу. Проводячи незалежну зовн. політику, Б.Хмельницький рішуче протидіяв спробам Москви запровадити воєводське управління і взяти під контроль збір податків. Відчуваючи наближення смерті, він передав владу синові Юрію, що засвідчило запровадження монархічної форми правління. Регентом при ньому було призначено І.Виговського. 6 серпня (27 липня) творець Укр. д-ви помер.

Громадянська війна й розпад козацької України на дві Гетьманщини (серпень 1657 – червень 1663).

Скориставшись недосвідченістю Ю.Хмельницького, І.Виговський на початку вересня усунув його від влади, у жовтні на Корсунській раді 1657 домігся обрання себе гетьманом. Якщо його зовн. політика сприяла зміцненню міжнар. становища д-ви, то ігнорування соціально-екон. завоювань поспільства й козац. низів, традиційних прав і свобод запорожців, загравання зі старшиною та послаблення прерогатив гетьман. влади викликало (у листопаді 1657) опозиційний до нього потужний соціально-політ. рух. Його очолили січові старшини (прагнули домогтися провідної політ. ролі Запорожжя в козац. Україні) та полтав. полковник М.Пушкар (плекав надію перехопити гетьман. булаву). Рушійними силами виступали запорожці, козаки Полтавського полку, обездолене козацтво й поспільство. Унаслідок опосередкованої підтримки рос. урядом та прорахунків гетьмана у березні 1658 масштабна акція протесту переросла в громадян. війну. Запобігти її розгортанню не вдалося ані внаслідок розгрому (10 червня (31 травня) 1658) І.Виговським під Полтавою армії повстанців, ані репресіями проти опозиційно налаштованих старшин і населення.

Усупереч договору Москва повела політику обмеження держ. самостійності козац. України, що вилилося у формування серед населення "проросійської партії", наполегливі домагання запровадження воєводського управління, грошових зборів до рос. скарбниці, проведення перепису селян і міщан, їхніх повинностей та податків, млинів і оренд, виведення залог зі Старого Бихова (нині м. Бихов) і Чаусів (нині місто; обидва Могильовської обл., Білорусь). У липні 1658 рос. військо кн. Г.Ромодановського ввійшло в Україну. І.Виговський у пошуку союзників уклав у лютому 1658 угоду із Кримом і вступив у переговори з Польщею. Вони завершилися підписанням 16 (6) вересня Гадяцького договору 1658, що передбачав розрив відносин із Росією і повернення козац. України у формі Князівства Руського (див. Велике князівство Руське) до складу Речі Посполитої. Почалася українсько-рос. війна, що тривала до серпня 1659. Союзні українсько-крим. війська в битві під Конотопом 8 липня (28 червня) 1659 завдали поразки рос. армії. Однак закріпити успіх не вдалося. Невдоволене обмеженням Варшавою умов Гадяцького договору 1658 козацтво змусило гетьмана припинити воєнні дії й у вересні передати булаву Ю.Хмельницькому. Скориставшись зміною влади, рос. армія кн. О.Трубецького зайняла Лівобережжя. 27 (17) жовтня відбулося підписання Переяславських статей 1659, що перетворювали козац. Україну на автономну частину Росії. Невдоволена їх змістом старшина під час Чуднівської кампанії пішла на укладення 17 (7) жовтня 1660 з Польщею Чуднівського договору, який в основному поновлював умови Гадяцького договору 1658. Частина лівобереж. старшини, очолювана Я.Сомком, опираючись на підтримку Росії, виступила проти Ю.Хмельницького. Громадян. війна набула нових обертів. Зазнавши невдач у спробах підпорядкувати Лівобережжя, Ю.Хмельницький на поч. 1663 поклав булаву. Гетьманом став П.Тетеря. Намагаючись зміцнити контроль над Лівобережжям, Москва взяла курс на створення тут окремої гетьманщини, підтримавши із претендентів на булаву кошового отамана І.Брюховецького. Скликана в Ніжині чорна рада обрала 28 (18) червня 1663 його гетьманом. Так соціально-політ. боротьба розколола козац. Україну на 2 держ. утворення.

Боротьба національно-патріотичних сил за возз'єднання Української держави (липень 1663 – червень 1668).

Прийшовши до влади, П.Тетеря активізував заходи із об'єднання козац. України, зробивши ставку на допомогу Польщі та Криму. Поновлення в Правобережжі "польських порядків" призвело до спалаху наприкінці травня Паволоцького повстання 1663 під проводом І.Поповича. Після його придушення гетьман підтримав похід польс. короля Яна II Казимира Ваза в Лівобережжя. Він розпочався в листопаді 1663 і тривав до середини березня 1664. Участь у ньому правобереж. козац. полків на перших порах забезпечила успіх кампанії, але через викликаний репресіями жовнірів і татар спротив населення вона закінчилася поразкою. У цей час група старшин, очолювана І.Виговським, підготувала змову, щоб позбавити влади П.Тетерю та розірвати Чуднівський договір 1660. Хоча вона була викрита, все ж у лютому 1664 спалахнуло правобережне повстання 1664–1665, що охопило терени Правобереж. гетьманщини, Полісся, півдня Волині та сходу Подільського воєводства і, незважаючи на жорстокі репресії з боку польс. підрозділів, завершилося перемогою. П.Тетеря в червні 1665 втратив булаву, яку перехопив С.Опара. Однак у серпні гетьманом був обраний П.Дорошенко, котрий до кінця року утвердив владу в Правобережжі. У Лівобережжі І.Брюховецький пішов восени 1665 на укладення Московських статей, що звели нанівець його політ. автономію в складі Росії.

П.Дорошенко повів політику на унезалежнення від Речі Посполитої та возз'єднання козац. України. 19 (9) грудня 1666 в бою під Браїловим він розгромив польс. військо. Не визнавши умов Андрусівського договору (перемир'я) 1667, восени 1667 П.Дорошенко здійснив Західний похід українського та татарського війська. Проте внаслідок угоди калги-султана з поляками змушений був укласти Підгаєцький договір Правобережної гетьманщини з Польщею 1667, що передбачав визнання влади польс. короля Яна II Казимира Ваза. Активізувалися його спроби порозумітися із Запорожжям та І.Брюховецьким, котрий, невдоволений інкорпораційною політикою Москви, у лютому 1668 підняв повстання. На середину березня майже вся територія Лівобережжя була звільнена від рос. залог. Наприкінці травня сюди з'явився П.Дорошенко, на сторону якого перейшли місц. полки. Після вбивства І.Брюховецького козац. рада 18 (8) червня 1668 обрала його гетьманом возз'єднаної козац. України.

Криза й поразка революції (червень 1668 – вересень 1676).

Наступ поляків на Брацлавщину змусив П.Дорошенка залишити Лівобережжя. У серпні 1668 боротьбу за владу розпочав підтримуваний Запорожжям і Кримом П.Суховій (див. П.Суховієнко). Наступного місяця на територію Лівобережної України вступили рос. підрозділи, на сторону яких перейшла більшість старшин. Знову спалахнула політ. боротьба, що зумовила глибоку кризу революції. У березні 1669 лівобереж. гетьманом був обраний Д.Многогрішний, котрий уклав із Росією Глухівські статті 1669, які поновлювали автономію Лівобережної гетьманщини. П.Дорошенко та більшість правобереж. еліти з метою домогтися возз'єднання України й нейтралізації політ. намірів Рос.
д-ви, Речі Посполитої та Криму пішли на прийняття в березні 1669 протекції турец. султана Мегмеда IV. До кінця року були розгромлені сили опозиції в Правобережжі. Упродовж 1670 П.Дорошенко зміцнив свою владу, проводив політику, що спрямовувалася на пошук порозуміння з Д.Многогрішним, а в переговорах із Варшавою домагався поновлення Гадяцького договору 1658. Річ Посполита, прагнучи ліквідувати Правобереж. гетьманщину, уклала Острозький договір 1670 із запороз. гетьманом М.Ханенком. Восени 1671 її армія окупувала Брацлавщину. За підтримки польс. командування М.Ханенко був проголошений гетьманом. Узимку 1672 П.Дорошенку вдалося домовитися з Д.Многогрішним разом захищати "суспільне добро і цілісність України". Однак лівобереж. старшина, невдоволена політикою Д.Многогрішного, у березні 1672 змістила його, а в червні обрала володарем булави І.Самойловича, котрий уклав із Росією Конотопські статті 1672.

Улітку почалася турецько-польс. війна. П.Дорошенко 18 (8) липня 1672 розгромив під Четвертинівкою (нині село Тростянецького р-ну Він. обл.) польс. військо та взяв участь разом із турками і татарами в боях за Кам'янець 16–27 (6–17) серпня) й облозі Львова. Відповідно до Бучацького мирного договору 1672 (18 (8) жовтня), Річ Посполита визнала незалежність Укр. д-ви, однак у "давніх кордонах". Не вдалося П.Дорошенкові домогтися не лише включення до її складу західноукр. регіону, але навіть розширити держ. межі до р. Горинь (прит. Прип'яті, бас. Дніпра). Невдоволений позицією Осман. імперії, він 1673 погодився на переговори з Росією, засвідчуючи згоду прийняти її протекцію за умови возз'єднання Укр. д-ви. Проти його порозуміння з Москвою виступив І.Самойлович. На поч. 1674 останній разом із рос. армією перейшов у наступ і до середини березня захопив гол. міста Правобереж. гетьманщини. 25 (15) березня 1674 Переяслав. рада обрала І.Самойловича гетьманом об'єднаної козац. України.

Із появою влітку турецько-татар. війська розпочалися бої, внаслідок яких Правобережжя до середини вересня 1674 було спустошене. У листопаді перейшли в наступ поляки, які до кінця року окупували Брацлавщину. У квітні 1675 гетьманом наказним польс. король Ян III Собеський призначив О.Гоголя. Порозумівшись із Запорожжям, П.Дорошенко зробив спробу весною 1676 скликати ген. раду для обрання єдиного гетьмана, але зазнав невдачі. Улітку його становище різко погіршилося На осінь майже всі держ. інституції в Правобережжі були ліквідовані. Влада гетьмана поширювалася лише на столицю та її околиці. Тому у вересні 1676, коли під стінами Чигирина з'явилися лівобереж. полки й росіяни, він відмовився від булави. Правобереж. гетьманщина припинила існування. Н.р., яка коштувала життя, вочевидь, не менше 2,6–3,2 млн осіб (із 4–5-ти млн українців), зазнала поразки.

Причинами цього стали відсутність в еліти досвіду держ. буд-ва, незавершеність процесу її консолідації навколо укр. держ. ідеї, переважання у свідомості еліти, соціальних верств і прошарків особистих, групових, станових інтересів над національними та державними; слабкість центр. влади й утвердження після смерті Б.Хмельницького республікансько-олігархічної форми правління, що сприяло розгортанню міжусобної боротьби за булаву, породило всевладдя старшин на місцях; прорахунки гетьман. урядів у внутр. політиці, значні масштаби люмпенізації сусп-ва, анархо-охлократичні рухи соціальних низів, деструктивна політ. роль, яку відігравала наприкінці 1650-х – у 1-й пол. 1670-х рр. Запороз. Січ; втручання (у різних формах) іноз. д-в, спрямоване на ліквідацію самостійної Укр. д-ви.

Н.р. становила важливу й невід'ємну складову європ. революц. руху раннього Нового часу. За довготривалістю, складністю та суперечливістю протікання боротьби за незалежність, нерівномірністю й імпульсивністю розвитку, важливою роллю реліг. фактора, переплетінням національно-визвол. боротьби із соціальною, подібністю соціально-екон. районів, що стали ядром утворення держ. організмів, відсутністю єдності серед політ. еліти, що негативно позначилося на перебігові революц. процесу, тощо вона є найбільш спорідненою з революцією 1566–1609 в Нідерландах. Її значення полягало у відновленні держ. життя, формуванні укр. держ. ідеї, розвиткові нац. свідомості, становленні на теренах д-ви нової моделі соціально-екон. відносин, збагаченні традицій національно-визвол. та соціальної боротьби.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Vimina A. Historia delle querre di Polonia. Venetia, 1671
  2. Wojna domowa z kozaki, tatari, moskwą, szwedami i węgry Calissu, 1681 Twardowski S.
  3. Pamiętniki o wojnach kozackich za Chmielnickiego przez nieznanego autora. Wrocław, 1842
  4. Jerlicz J. Latopisiec albo Kroniczka Joachima Jerlicza, t. 1–2. Warszawa, 1853
  5. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 3–15. СПб., 1862–92
  6. Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego, t. 1, cz. 1–2. Kraków, 1880–81
  7. Жерела до історії України-Руси, т. 4–6, 8, 12, 16. Львів, 1894–1924
  8. Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов, т. 1–3. К., 1898
  9. Oświęcim S. Dyaryusz 1643–1651. Kraków, 1907
  10. Архив Юго-Западной России, ч. 3, т. 6. К., 1908; Ч. 3, т. 4, 6; К., 1914
  11. Переписні книги 1666 року. К., 1933
  12. Історія України в документах і матеріалах, т. 3. К., 1941
  13. Воссоединение Украины с Россией: Документы и материалы, т. 1–3. К., 1953
  14. Pasek J. Pamiętniki. Warszawa, 1960
  15. Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. К., 1960
  16. Документи Богдана Хмельницького (1648–1657). К., 1961
  17. Документы об освободительной войне украинского народа 1648–1654 гг. К., 1965
  18. Hadży Mehmed Senai Historia chana Islam III. Warszawa, 1971
  19. Літопис Самовидця. К., 1971
  20. Radziwiłł A.S. Pamiętnik o dziejach w Polsce: 1647–1656, t. 3. Warszawa, 1980
  21. Pisma polityczne z czasów panowania Jana Kazimierza Wazy 1648–1668, t. 1–3. Wrocław–Warszawa, 1989–91
  22. Величко С. Літопис, т. 1–2. К., 1991
  23. Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. К., 1992
  24. Реєстр Війська Запорозького 1649 року. К., 1995
  25. Kochowski W. Historya panowania Jana Kazimierza, t. 1–3. Poznań, 1859
  26. Костомаров Н.И. Гетманство Выговского. В кн.: Исторические монографии и исследования, т. 2. СПб., 1872
  27. Його ж. Гетманство Юрия Хмельницкого. Там само, т. 12
  28. Його ж. Богдан Хмельницкий, т. 1–3. СПб., 1884
  29. Czermak W. Plany wojny tureckiej Władyslawa IV. Kraków, 1895
  30. Томашівський С. Народні рухи в Галицькій Руси 1648 р. "ЗНТШ", 1898, т. 23–24
  31. Костомаров Н.И. Руина. В кн.: Исторические монографии и исследования, т. 15. СПб., 1905
  32. Kubala L. Wojna moskiewska (1654–1655). Lwów, 1910
  33. Hnilko a. Wyprawa cudnowska w 1660 roku. Warszawa, 1931
  34. Яковлів А. Українсько-московські договори в ХVII–ХVIII віках. Варшава, 1934
  35. Петровський М.Н. Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648–1654). К., 1940
  36. Оглоблин О. Хмельниччина і українська державність. Нью-Йорк, 1954
  37. Wójcik Z. Traktat andruszowski 1667 i jego geneza. Warszawa, 1959
  38. Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст. К., 1959
  39. Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648–1654 гг. К., 1962
  40. arend H. On Revolution. New York, 1963
  41. Wócik Z. Mięłdzy traktatem andruszowskim a wojna turecką: Stosunki polsko-rosyjskie 1667–1672. Warszawa, 1968
  42. Preconditions of Revolution in Early Modern Europe. Baltimore–London, 1970
  43. Koenigsberger H.G. Estates and Revolutions: Essays in Early Modern European History. Ithaca–London, 1971
  44. Czescik L. Sejm warszawski w 1649/50 roku. Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk, 1978
  45. Липинський В. Твори, т. 2–3. Філадельфія, Пенсильванія, 1980, 1991
  46. Bercé Y.V. Révolteé et révolutions dans l'Europe moderne. XVII–XVIII si'cles. Paris, 1980
  47. Заборовский Л.В. Россия, Речь Посполитая и Швеция в середине XVII в.: Из истории международных отношений в Восточной и Юго-Восточной Европе. М., 1981
  48. Wójcik Z. Jan Sobieski: 1629–1696. Warszawa, 1983
  49. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко: Огляд його життя і політичної діяльности. Нью-Йорк, 1985
  50. Ochmann S. Sejm koronacyjny Jana Kazimierza w 1649 r. Warszawa, 1985
  51. Sysyn F.E. Between Poland and the Ukraine: The dilema of adam Kysil, 1600–1653. Harvard, 1985
  52. Chynczewska-Chenel T. Świadomość narodowa szlachty ukraińskiej i Kozaczyzny od schylku XVI do połowy XVII wieku. Warszawa, 1985
  53. Санин Г.А. Отношения России и Украины с Крымским ханством в середине XVII века. М., 1987
  54. Крип'якевич І.П. Богдан Хмельницький. Львів, 1990
  55. Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. Львів, 1993
  56. Грушевський М. Історія України-Руси, т. 8–10. К., 1995–98
  57. Мицик Ю. Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. Дніпропетровськ, 1996
  58. Стороженко І.С. Богдан Хмельницький і воєнне мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII століття: Воєнні дії 1648–1652 рр., кн. 1. Дніпропетровськ, 1996
  59. Федорук Я.О. Міжнародна дипломатія і політика України 1654–1657. Львів, 1996
  60. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея XVII–XVIII ст.: Проблеми формування, еволюції, реалізації. К., 1997
  61. Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50-х років ХVII ст.: Причини і початок Руїни. К., 1998
  62. Эйзенштадт Ш. Революция и преобразование обществ: Сравнительное изучение цивилизаций. М., 1999
  63. Perdeni J. Hetman Piotr Doroszenko a Polska. Kraków, 2000
  64. Горобець В. Еліта козацької України в пошуках політичної легітимації: Стосунки з Москвою та Варшавою, 1654–1665. К., 2001
  65. Staropolska sztuka wojenna XVI–XVII wieku. Warszawa, 2002
  66. Струкевич О. Політико-культурні орієнтації еліти України-Гетьманщини (інтегральний погляд на питання). К., 2002
  67. Яковлева Т. Руїна Гетьманщини. Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659–1667). К., 2003
  68. Чухліб Т. Гетьмани і монархи. Українська держава в міжнародних відносинах 1648–1714. К., 2005
  69. Смолій В.А., Степанков В.С. Політична система українського суспільства в роки Національної революції XVII ст. К., 2008
  70. Їх же. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. К., 2009
  71. Їх же Українська національна революція XVII століття (1648–1676 рр.). К., 2009
  72. Сас П.М. Витоки українського націотворення. К., 2010.

Посилання:
  • АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1667
  • АРИСТОКРАТІЯ
  • БЕРЕСТЕЧКО
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1651 Р.
  • БРАЇЛІВ
  • БРАЦЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БРЮХОВЕЦЬКИЙ ІВАН МАРТИНОВИЧ
  • БУЧАЦЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1672 Р.
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЧОРНА РАДА 1663
  • ЧУДНІВСЬКА КАМПАНІЯ 1660
  • ЧИГИРИН-ДІБРОВА
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ЕЛІТА
  • ФІЛЬВАРОК
  • ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658
  • ГЕТЬМАН
  • ГЕТЬМАН НАКАЗНИЙ
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ 1669
  • ГОГОЛЬ ОСТАП
  • ГОРОДОК-БЕДРИКІВСЬКИЙ ВИСТУП КОЗАКІВ 1653
  • ІСЛАМ-ГІРЕЙ III
  • КАЛГА, КАЛГА-СУЛТАН
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • ХАНЕНКО МИХАЙЛО СТЕПАНОВИЧ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ
  • КОНОТОП
  • КОНОТОПСЬКІ СТАТТІ 1672
  • КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ
  • КОРСУНСЬКА РАДА 1657
  • КОШОВИЙ ОТАМАН
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КОЗАРОВИЧІ, БАГАТОШАРОВА АРХЕОЛОГІЧНА ПАМ'ЯТКА
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛЬВІВ
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • МЕГАЛІТИ
  • МЕГМЕД-ҐЕРЕЙ IV СОФУ
  • МНОГОГРІШНИЙ ДЕМ'ЯН ГНАТОВИЧ
  • МОСКОВСЬКІ СТАТТІ 1665
  • МИКИТИНСЬКА СІЧ
  • НІЖИН
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ОПАРА СТЕПАН
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ОСТРОЗЬКА УГОДА 1670
  • ПАНЩИНА
  • ПАВОЛОЦЬКЕ ПОВСТАННЯ 1663
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ 1659
  • ПІДГАЄЦЬКИЙ ДОГОВІР УКРАЇНИ З ПОЛЬЩЕЮ 1667
  • ПОДІЛЬСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПОЛТАВА
  • ПОЛТАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ПОСПІЛЬСТВО
  • ПРАВОБЕРЕЖНЕ ПОВСТАННЯ 1664–1665
  • ПРАВОСЛАВ'Я
  • ПУШКАР МАРТИН
  • РАКОЦІ ДЄРДЬ ІІ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОМОДАНОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • РУЇНА
  • САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ
  • СЕЛЯНСТВО
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • СОМКО ЯКИМ СЕМЕНОВИЧ
  • СУХОВІЄНКО ПЕТРО
  • ТЕТЕРЯ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ТРАНСИЛЬВАНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО РУСЬКЕ
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВІЛЕНСЬКЕ ПЕРЕМІР\'Я 1656 Р.
  • ВЛАДИСЛАВ IV ВАЗА
  • ВОЛИНЬ
  • ВИГОВСЬКИЙ ІВАН ОСТАПОВИЧ
  • ЯН II КАЗИМИР ВАЗА
  • ЯН ІІІ СОБЄСЬКИЙ
  • ЯСИР
  • ЗАХІДНИЙ ПОХІД УКРАЇНСЬКОГО ТА ТАТАРСЬКОГО ВІЙСЬК 1667
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЗБАРАЖ
  • ЗБОРІВ
  • ЗБОРІВСЬКИЙ ДОГОВІР КРИМУ З ПОЛЬЩЕЮ 1649
  • ЗЕМСЬКИЙ СОБОР
  • ЖДАНОВИЧ АНТОН МИКИТОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • АБАЗИН (АБАЗИНЕЦЬ) АНДРІЙ
  • АБСОЛЮТИЗМ
  • АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
  • АКТЫ МОСКОВСКОГО ГОСУДАРСТВА
  • АКТЫ ЮЖНОЙ И ЗАПАДНОЙ РОССИИ
  • АКТЫ ЗАПАДНОЙ РОССИИ
  • АРХІВ ГЕНЕРАЛЬНИЙ
  • АРХИВ ЮГО-ЗАПАДНОЙ РОССИИ
  • БАНДОЛЕТ
  • БАР, М.ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • БАРВІНСЬКИЙ ВІКТОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • БАТУРИН
  • БЕРЕСТЕЧКО
  • БЕРЕСТЕЙСЬКА ЗЕМЛЯ, БЕРЕСТЕЙЩИНА
  • БЕРЕСТЕЙСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БЕРЕЖИЦЬКИЙ ПРОКІП
  • БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 Р.
  • БЕРШАДЬ
  • БІБРКА
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БІЛОБОЦЬКИЙ ЯН
  • БІЛОГОРОДКА
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ПОЛК
  • БІЗАЧЧІОНІ МАЙОЛІНО
  • БОБРОВИЦЯ
  • БОБИЛІ
  • БОГАЧЕНКО СЕМЕН
  • БОЛЕХІВ
  • БРАЇЛІВ
  • БРАЇЛІВСЬКА БИТВА 1666 Р.
  • БРАЦЛАВ
  • БРОДИ
  • БРЮХОВЕЦЬКИЙ ІВАН МАРТИНОВИЧ
  • БУКОВИНА
  • БУРЖУАЗІЯ
  • БУШІ ОБОРОНА 1654
  • БУСЬК
  • БУЖИНСЬКА БИТВА 1662
  • ЧЕХІЯ, ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛК
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЧОПОВЕ
  • ЧОРНОБИЛЬ, МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧОРНОТА ІВАН
  • ЧОРНИЙ ОСТРІВ, СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧИГИРИН, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧИГИРИНСЬКИЙ ПОЛК
  • ДАНИЛО ГРЕК
  • ДАШІВ
  • ДЕМИДІВКА
  • ДІЛЯТИН
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ДОБРОМИЛЬ
  • ДОБРОМИЛЬСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • ДОЛИНА
  • ДОМІНІАЛЬНИЙ СУД
  • ДОМОНТОВИЧІ
  • ДОНЕЦЬ ІВАН
  • ДОРОШЕНКО АНДРІЙ ДОРОФІЙОВИЧ
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ
  • ДРАГУНИ
  • ДРОГОБИЧ
  • ДУХА СВЯТОГО ЦЕРКВА
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДУМИ
  • ДВОРЕЦЬКИЙ ВАСИЛЬ
  • ДЖАЛАЛІЙ
  • ЕКСТРАКТ МАЛОРОСІЙСЬКИХ ПРАВ 1767
  • ЄПИСКОПСТВА ІНСТИТУТ У КАТОЛИЦЬКІЙ ЦЕРКВІ
  • ЄРЛИЧ ЯКИМ
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ЄЗУПІЛЬ
  • ФАСТІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ФРАНЦІЯ, ФРАНЦУЗЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ
  • ГАЙСИН
  • ГАЛИЧ
  • ГАННОВЕР НАТАН ТА ЙОГО ХРОНІКА
  • ГАНЖА ІВАН
  • ГАРКУША (ГОРКУША, ОРКУША) ФИЛОН
  • ГАВРОНСЬКИЙ-РАВІТА
  • ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА КАНЦЕЛЯРІЯ
  • ГЕНЕРАЛЬНА ВІЙСЬКОВА РАДА
  • ГЕТЬМАН
  • ГЕТЬМАН ПОЛЬНИЙ КОРОННИЙ
  • ҐІЗЕЛЬ ІНОКЕНТІЙ
  • ГЛАДКИЙ МАТВІЙ
  • ГЛУХ ЙОСИП
  • ГЛИНЯНИ
  • ГОГОЛЬ ОСТАП
  • ГОЛІНСЬКИЙ МАРЦІН
  • ГОЛОТА ІЛЛЯ
  • ГОРОДЕНКА
  • ГОЩА
  • ГОЩАНСЬКИЙ ПОЛК
  • ГОТЬЄ ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ГОВТВА (ГОЛТАВ, ГОЛТОВ, ГОЛТВА, ОЛТВА)
  • ГРАБ'ЯНКА ГРИГОРІЙ ІВАНОВИЧ І ЙОГО ЛІТОПИС УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ ТА ІСТОРІЇ КОЗАЦТВА
  • ГРОДСЬКИЙ СУД
  • ГРОМИКА МИХАЙЛО
  • ГРОНДСЬКИЙ САМУЇЛ
  • ГРИМАЙЛІВ
  • ГУЛЯНИЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ
  • ГУНАШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО ГНАТОВИЧ
  • ГУРКА ОЛЬГЕРД
  • ІЧНЯ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • ІЛЛІНЦІ
  • ІЛОВАЙСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НАН УКРАЇНИ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • ІРПІНЬ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ В 19 СТОЛІТТІ
  • ІСТОРИЧНІ УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ
  • ІТАЛІЯ, ІТАЛІЙСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ІЗЯСЛАВ
  • КАГАРЛИК
  • КАЛУШ
  • КАЛИНОВСЬКІ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КАМ'ЯНКА-БУЗЬКА
  • КАМ'ЯНИЙ ЗАТОН
  • КАНІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ХАНЕНКО МИХАЙЛО СТЕПАНОВИЧ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКА ОБЛАСТЬ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОБЛАСНИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТИМІШ
  • ХМІЛЬНИК, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ХОДИКИ
  • ХОРСТКІВ, МІСТО ТЕРНОПОЛЬСЬКОЇ ОБЛ.
  • ХРОНІКА ЮЗЕФОВИЧА
  • КЛЮЧЕВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ЙОСИПОВИЧ
  • КОДАЦЬКА ОБЛОГА 1648
  • КОДАК
  • КОДИФІКАЦІЙНІ РОБОТИ В УКРАЇНІ 18–19 СТ.
  • КОХОВСЬКИЙ ВЕСПАСІАН
  • КОЛІНС САМУЕЛЬ
  • КОНСТИТУЦІЙНИЙ ВИМІР УКРАЇНСЬКОЇ ІСТОРІЇ (ДО ПОЧАТКУ 1990-Х РОКІВ)
  • КОРЕЦЬКІ
  • КОРОП
  • КОРОСТЕНЬ, ІСКОРОСТЕНЬ
  • КОРОСТИШІВ
  • КОРСУНСЬКИЙ ПОЛК
  • КОСОВ СТЕФАН-АДАМ
  • КОСТЕНКО ЛІНА ВАСИЛІВНА
  • КОВЕЛЬ
  • КОЯЛОВИЧ АЛЬБЕРТ, ВІЮК-КОЯЛОВИЧ АЛЬБЕРТ
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КОЗАЦЬКА ТЕМАТИКА В УКРАЇНСЬКОМУ ТА СВІТОВОМУ МУЗИЧНОМУ МИСТЕЦТВІ
  • КОЗАЦЬКІ ЛІТОПИСИ
  • КОЗАЦЬКІ СУДИ ТА ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПРАВ У СУДОВО-АДМІНІСТРАТИВНИХ ОРГАНАХ ГЕТЬМАНЩИНИ
  • КОЗАЦЬКІ ВІЙСЬКА
  • КОЗАЦТВО І ФОЛЬКЛОР
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ
  • КОЗЕЛЕЦЬ
  • КРАСНЕНСЬКА ОБОРОНА 1651
  • КРАСИЛІВ
  • КРАТКАЯ ЛЕТОПИСЬ МАЛОЙ РОССИИ С 1506 ПО 1776 ГОД, С ИЗЪЯВЛЕНИЕМ НАСТОЯЩЕГО ОБРАЗА ТАМОШНЕГО ПРАВЛЕНИЯ И С ПРИОБЩЕНИЕМ СПИСКА ПРЕЖДЕ БЫВШИХ ГЕТМАНОВ, ГЕНЕРАЛЬНЫХ СТАРШИН, ПОЛКОВНИКОВ И ИЕРАРХОВ
  • КРЕМЕНЕЦЬКИЙ ФРАНЦИСКАНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КРИЛІВ
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КРИП'ЯКЕВИЧ ІВАН ПЕТРОВИЧ
  • КРОПИВНЯНСЬКИЙ ПОЛК, КРОПИВЕНСЬКИЙ ПОЛК
  • КУЛЯБКИ
  • КУНАКОВ ГРИГОРІЙ
  • КУЦЕВИЧ-МИНЬКІВСЬКИЙ ІВАН
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • КИЇВСЬКИЙ ПРАВОСЛАВНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР 1640
  • КИЇВСЬКИЙ МЕЖИГІРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КИЇВСЬКИЙ ПОЛК
  • КИСІЛЬ АДАМ ГРИГОРОВИЧ
  • ЛЕКЛЕРК НІКОЛЯ-ГАБРІЕЛЬ
  • ЛЕСНИЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ
  • ЛЕТИЧІВСЬКИЙ ДОМІНІКАНСЬКИЙ МОНАСТИР УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • ЛИСОВЕЦЬ ДЕМКО
  • ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ
  • ЛІТОПИСЕЦЬ АБО ХРОНІЧКА ЙОАХИМА ЄРЛИЧА
  • ЛИЗОГУБІВСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • ЛОХВИЦЯ
  • ЛУБНИ
  • ЛУПУ (ЛУПУЛ) ВАСИЛЬ
  • ЛУЦЬК
  • ЛЬВІВСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • ЛИСЯНКА
  • ЛЮБАР
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • ЛЮБОМИРСЬКИЙ ЄЖИ-СЕБАСТІЯН
  • ЛЮБОМЛЬ
  • МАДЗІНІ (MAZZINI) ДЖУЗЕППЕ
  • МАГЕРІВ
  • МАГІСТРАТСЬКІ СЕЛЯНИ
  • МАГНАТИ
  • МАКАРІВ
  • МАКРОХРИСТИЯНСЬКИЙ ЦИВІЛІЗАЦІЙНИЙ СВІТ
  • МАКСИМОВИЧІ
  • МАСКЕВИЧ БОГУСЛАВ-КАЗИМИР
  • МАСЛІВ СТАВ
  • МЕЇР, МЕЇР БЕН САМУЕЛЬ ЗІ ЩЕБЖЕШИНА
  • МЕНА
  • МЕЖИГІРСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ЛІТОПИС
  • МІХАЛОВСЬКИЙ ЯКУБ
  • МІЛЛЕР ІЛЛЯ СОЛОМОНОВИЧ
  • МІЩАНИ
  • МІСТО
  • МНОГОГРІШНИЙ ДЕМ'ЯН ГНАТОВИЧ
  • МОДЕРНІЗАЦІЇ ТЕОРІЇ
  • МОГИЛА (МОГИЛЕНКО, МИГУЛА) АНДРІЙ
  • МОГИЛА ПЕТРО СИМЕОНОВИЧ
  • МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • МОГИЛІВСЬКИЙ ПОЛК
  • МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • МОНАСТИРИСЬКА
  • МОРОЗЕНКО НЕСТОР
  • МОСТИСЬКА
  • МОЗИРЯ
  • МУРОВАНІ КУРИЛІВЦІ
  • МУЖИЛОВСЬКИЙ СИЛУЯН АНДРІЙОВИЧ
  • МИКОЛАЇВ
  • МИКИТИНСЬКА СІЧ
  • МИКИТИНСЬКИЙ ШЛЯХ, СІЧОВИЙ ШЛЯХ
  • МИРГОРОД
  • МИРГОРОДСЬКИЙ ПОЛК
  • МИРОПІЛЬ
  • МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ
  • НЕЧАЙ ІВАН
  • НЕМИРІВ, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • НОБІЛІТЕТ
  • НОСАЧ ТИМІШ
  • НОВА ІСТОРІЯ
  • НОВА УШИЦЯ
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ
  • ОЧКОВЕ
  • ОЛЕВСЬК
  • ОРАТІВ
  • ОСТРОГ
  • ОВРУЧ
  • ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ
  • ПАНЩИНА
  • ПАСТОРІЙ ЙОАХИМ
  • ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ
  • ПЕРЕВОЛОЧНА
  • ПЕТРАХНОВИЧ (МОРОХОВСЬКИЙ) МИКОЛА
  • ПІДКАМІНЬ
  • ПІДПРИЄМНИЦТВО В УКРАЇНІ
  • ПОЧОБУТ-ОДЛАНИЦЬКИЙ ЯН-ВЛАДИСЛАВ
  • ПОГОЛОВЩИНА
  • ПОГРЕБИЩЕ
  • ПОЛІСЬКЕ
  • ПОЛІССЯ, ПРИП'ЯТСЬКЕ ПОЛІССЯ
  • ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ
  • ПОЛОНІЗАЦІЯ
  • ПОЛЬЩА
  • ПОЛТАВА
  • ПОМОРЯНИ
  • ПОВОЛОВЩИНА (ВОЛОВЩИНА)
  • ПРАПОР ДЕРЖАВНИЙ УКРАЇНИ
  • ПУТИВЛЬ
  • РАДА ГЕНЕРАЛЬНОЇ СТАРШИНИ
  • РАДА КОЗАЦЬКА ЗАГАЛЬНА
  • РАДИВИЛІВ
  • РЕВОЛЮЦІЇ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РУДКИ
  • САББАТАЙ БЕН МЕІР ХА-КОГЕН
  • САТАНІВ - СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ
  • САВИЧ СЕМЕН
  • ЩОДЕННИК ТАБІРНИЙ Я.РАДЗИВІЛЛА
  • СЕЛЯНСЬКА ВІЙНА
  • СЕРБІЯ
  • ШЕПЕТІВКА, МІСТО ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ШЕРЕМЕТЄВ ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ
  • ШЕРЕМЕТЄВ ВАСИЛЬ БОРИСОВИЧ
  • СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВО
  • СМОТРИЧ , СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СОМКО ЯКИМ СЕМЕНОВИЧ
  • СТАРОДУБ, МІСТО БРЯНСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТЕПАНЬ, СМТ РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТЕПАНКОВ ВАЛЕРІЙ СТЕПАНОВИЧ
  • СУБОТІВ, СЕЛО
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • ТЕРНОПІЛЬСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ТРАХТЕМИРІВ, СЕЛО
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІСТОРИЧНИЙ АРХІВ УКРАЇНИ У ЛЬВОВІ
  • ТУЛЬЧИН, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ТВАРДОВСЬКИЙ САМУЕЛЬ
  • ТИХОМЕЛЬ
  • УМАНСЬКИЙ ПОЛК
  • ВАРВА
  • ВАЗА
  • ВЧЕНИЙ ГУРТОК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
  • ВЕЛИЧКО САМІЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ ТА ЙОГО ЛІТОПИС
  • ВЕЛИКІ КОРОВИНЦІ
  • ВЕРДУМ УЛЬРІХ ФОН
  • ВЕРЖБОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • ВЕШНЯК-ЯКУБОВИЧ ФЕДІР
  • ВЕСТЕРФЕЛЬД АБРАГАМ
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВІЛЬНІ ВІЙСЬКОВІ МАЄТНОСТІ
  • ВІННИЦЯ
  • ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ
  • ВІННИЦЬКІ ОБОРОНИ 1651, 1671 РР.
  • ВІННИЦЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ
  • ВІРМЕНСЬКІ КОЛОНІЇ В УКРАЇНІ 16-18 СТ.
  • ВОЙНИЛІВ
  • ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО НИЗОВОГО
  • ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ
  • ВОЛИНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ВОЛИНСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ВОРОНОВИЦЯ
  • ВОССОЕДИНЕНИЕ УКРАИНЫ С РОССИЕЙ
  • ВИГОВСЬКІ
  • ВИГОВСЬКИЙ ІВАН ОСТАПОВИЧ
  • ВИШГОРОД
  • ВИШНЕВЕЦЬКИЙ ЯРЕМА (ІЄРЕМІЯ)
  • ВИШНІВЧАНСЬКА КАТАСТРОФА ТРАНСІЛЬВАНСЬКОЇ АРМІЇ 1657 Р.
  • ВИСОЧАН СЕМЕН (СЕНЬ) ГНАТОВИЧ
  • ВИВІД ПРАВ УКРАЇНИ 1712
  • ЯБЛОНОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ-ЯН
  • ЯМПІЛЬ, СМТ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ЯН II КАЗИМИР ВАЗА
  • ЯНЕНКО-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ЗАБІЛА ПЕТРО МИХАЙЛОВИЧ
  • ЗАБОЛОТІВ
  • ЗАБОЛОТТЯ
  • ЗАБУЗЬКИЙ СЕМЕН
  • ЗАЛІЗЦІ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЗАСЛАВСЬКИЙ ВЛАДИСЛАВ–ДОМІНІК
  • ЗАВИСНА
  • ЗАЙМАНЩИНА
  • ЗБАРАЖ
  • ЗБОРІВСЬКА БИТВА 1649
  • ЗЕЛЕНСЬКИЙ МИХАЙЛО
  • ЗЕМЕЛЬНА ВЛАСНІСТЬ
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЗЕМСЬКІ СУДИ
  • ЖАШКІВ
  • ЖДАНОВИЧ АНТОН МИКИТОВИЧ
  • ЖОВКВА
  • ЖОВТОВОДСЬКА БИТВА 1648
  • ЖУРАВНО
  • ЖИДАЧІВ
  • ЖИТОМИР
  • ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЖИВОТОВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЗОЛОЧІВ
  • ЗОЛОТАРЕНКО ІВАН НЕЧИПОРОВИЧ
  • ЗОЛОТАРЕНКИ
  • ЗОЛОТОНОША
  • ЗОЛОТИЙ ПОТІК
  • ЗВЕНИГОРОДКА
  • ЗВЯГІЛЬСЬКИЙ ПОЛК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)