ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НАЦІОНАЛЬНЕ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО В УСРР/УРСР 1924–1940

  Бібліографічне посилання: Якубова Л.Д. НАЦІОНАЛЬНЕ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО В УСРР/УРСР 1924–1940 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Natsionalni_rajony (останній перегляд: 15.11.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НАЦІОНАЛЬНЕ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО В УСРР/УРСР 1924–1940

НАЦІОНАЛЬНЕ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО в УСРР/УРСР 1924–1940. Створення нац. адм.-тер. одиниць (сільських і селищних рад, нац. р-нів) посідало окреме місце в політиці "коренізації". Впливовим чинником розробки проектів адм.-тер. структурування УСРР за національною ознакою стала активність етнічних громад.

Підготовка до організації сільських і селищних рад та р-нів була здійснена 1924–25 Центр. комісією в справах нац. меншин (ЦКНМ) при ВУЦВК. Рекомендації ЦКНМ при ВУЦВК здійснювалися відповідно до постанови РНК УСРР "Про виділення національних районів та рад" від 29 серпня 1924. Проекти нац. районування в середовищі етнічних меншин спиралися на норми, затверджені постановою 4-ї сесії ВУЦВК 8-го скликання (15–19 лютого 1925). Згідно з рішеннями форуму мінімальна кількість мешканців відповідної національності мала становити не менше 10 тис. осіб для нац. р-ну і не менше 500 осіб для нац. сільради.

Практична робота з виділення нац. р-нів розпочалася під тиском нім. громади. У травні 1924 ЦКНМ при ВУЦВК, яка ще перебувала в стадії орг. оформлення, звернулася до Президії ВУЦВК з пропозицією виділити наступні р-ни з компактними масами нім. людності: Ландауський (Миколаївська округа Одес. губ.), Люксембурзький (Маріупольська округа Донец. губ.) та Хортицький (Запоріз. округа Катериносл. губ.). Паралельно розгорталася підготовча робота щодо поляків, євреїв і болгар. 25 серпня 1924 ЦКНМ при ВУЦВК розглянула питання "Про виділення болгарського району в Бердянській окрузі", а 2 вересня 1924 – "Проект виділення болгарських адміністративно-територіальних одиниць".

Доволі гострим було польс. питання. 16 вересня 1924 ЦКНМ при ВУЦВК затвердила інструктивний лист "Про виділення однорідних в національному відношенні адміністративно-територіальних одиниць в місцевостях проживання польського населення", яким керувалися її регіональні органи в Київ., Подільській, Волин. та Одес. губерніях. Польс. нац. р-н був створений на базі Довбишанського р-ну Житомир. округи (перейм. на Мархлевський у квітні 1926).

1924–28 позначилися найбільш активною діяльністю уряду зі створення нац. рад і р-нів. На мапі України з'явилися 5 нім., 2 болг. й 1 польс. р-ни. 9-й Всеукр. з'їзд рад (3–10 травня 1925) схвалив подальшу роботу зі створення нац. рад і р-нів, вніс зміни до Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1919, які законодавчо закріпили статус Автономної Молдав. СРР (створеної 12 жовтня 1924), а також затвердив Конституцію Автономної Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки 1925.

У 2-й пол. 1920-х рр. ЦКНМ при ВУЦВК і Центр. адм.-тер. комісія (ЦАТК) доклали багато зусиль для втілення в життя проектів нац. районування, однак деякі з них залишилися тільки на папері внаслідок протидії місц. органів виконавчої влади.

Пленум ЦК КП(б)У (3–8 червня 1927) назвав створення нац. рад серйозним досягненням влади в галузі здійснення нац. політики. 4-та сесія ВУЦВК
10-го скликання (1928) у своїй постанові визнала нац. районування найкращою формою втілення "національної політики радянської влади, що повністю сприяє забезпеченню культурних і господарських потреб національних меншостей та втягненню останніх в радянське будівництво".

Суспільно-політ. запит на виокремлення рос. адм.-тер. одиниць проявився 1927 на тлі загострення "російського питання". Яскравим проявом проблеми став виступ Ю.Ларіна з критикою "крайнощів у проведенні українізації" під час звіту уряду УСРР 2-й сесії ЦВК СРСР у квітні 1926. Претензії до укр. кер-ва звелися до закидів про ущемлення прав рос. населення, штучне обмеження сфери застосування рос. мови, зокрема в навч. закладах. Ю.Ларін назвав українізацію поступкою петлюрівщині.

На цей час російсько-укр. взаємини, особливо в сх. регіонах УСРР, набули ознак конфронтації. Згідно із заг. засадами політики "коренізації" росіяни не мали статусу нац. меншини. З одного боку, це нібито підвищувало сусп. статус етносу. З другого – в міру розширення та якісного поглиблення українізації ставлення росіян до політики укр. уряду зазнавало відчутних змін.

Лобіювання ідеї виділення рос. адм.-тер. одиниць означало новий етап в історії "коренізації", оскільки росіяни були визнані нац. меншиною. Відчутне загострення проблеми неприйняття росіянами зростаючих темпів українізації спонукало укр. урядовців до швидких дій. 1927 представник від росіян був введений до складу ЦКНМ при ВУЦВК, яка розпочала підготовчу роботу з виділення рос. р-нів. Спочатку уряд не мав чіткого уявлення про напрям діяльності в цій справі. Оскільки переважна частина росіян мешкала в містах, виникла думка про необхідність створення в них адм.-тер. одиниць, попри те, що місто не розглядалося як полігон для нац. адм.-тер. експериментів. Доповідаючи 1-й Всеукр. нараді по роботі серед нац. меншин (8–11 січня 1927), затверджений головою ЦКНМ при ВУЦВК А.Буценко сформулював підходи до вирішення "російського питання" наступним чином: "Ми повинні будемо піти по лінії оформлення та виділення російських адміністративно-територіальних одиниць: районів, сіл, селищ міського типу і, мабуть, районів в окремих містах, російських районних рад у містах, де є російські робітничі квартали, де працюють російські робітники, – для того щоб можна було краще обслуговувати, підійти впритул до потреб, інтересів російського населення, російських пролетарів у наших пролетарських центрах". Укр. націонал-комуністи були готові йти на виняткові поступки в питаннях облаштування рос. громади в республіці.

1927 в УСРР були створені 9 рос. р-нів: Путивльський (Глухівської округи), Кам'янський (Запорізької), Петровський, Сорокинський, Станично-Луганський (Луганської), Терпінянський (Мелітопольської), Олексіївський, Старовірівський та Чугуївський (Харків. округи).

Станом на 1931 налічувалося 8 рос. нац. р-нів (Путивльський, Великописарівський, Чугуївський, Олексіївський, Верхньотеплівський, Сорокинський, Кам'янський і Терпінянський).

Розбудова нац. адм.-тер. одиниць виявилася надзвичайно складною справою і зазнала впливу безлічі ускладнюючих факторів. Найгострішою була нестабільність адм.-тер. структури республіки. Унаслідок відсутності визначеної концепції приведення територіальних структур у відповідність до екон. потреб розвитку організація територіальних управлінських структур у роки нової економічної політики набула вкрай суперечливого характеру.

1-ша пол. 1930-х рр. стала часом переосмислення пріоритетів при розробці адм.-тер. карти України. Суцільна колективізація сільського господарства та індустріалізація стали політ. платформою унітаризації адм. моделі України. Адм.-тер. реформа 1930 не випадково була здійснена в розпал суцільної колективізації. Вона запровадила безпосереднє підпорядкування р-нів центру. Метою реформи було посилення контролю центру над колективізованим селом.

До осені 1930 в УСРР діяли 503 адм. одиниці (з них – 484 сільс. р-ни), що керувалися безпосередньо із центру. Безпосереднє підпорядкування районів центру зумовлювалося прагненням локалізувати регіони на час здійснення суцільної колективізації, запобігши таким способом об'єднанню сел. антирад. руху.

Водночас ідея безпосереднього керування із центру більш як півтисячею адм. одиниць досить швидко дискредитувала себе організаційно. У лютому 1932 укр. уряд отримав згоду Кремля на створення 5-ти областей, які за площею перевищували дореволюц. губернії. В Україні з'явилися Київ., Харків., Дніпроп., Одес. та Він. області. Це був початок переформатування адм.-тер. карти відповідно до нових політ. і соціально-екон. обставин життя.

Перманентні зміни безпосередньо позначалися на адм.-тер. підпорядкуванні, кількості нац. р-нів та їхній території. Унаслідок змін 1932 Карл-Лібкнехтівський, Фрідріх-Енгельсівський, Спартаківський нім. р-ни ввійшли до складу Одес. обл.; Високопільський, Люксембурзький, Молочанський були зараховані до Дніпропетровської, Пулинський увійшов до Київ. обл. У контексті адм.-тер. реформ 1934–35 на теренах Донец. обл. внаслідок розукрупнення однойменної адм.-тер. одиниці з'явилися грец. Старо-Караньський р-н і Тельманівський (Остгеймський) українсько-нім. р-н, а на поч. 1935 – останній з німецьких – Ротфронтівський (Вальдгеймський) р-н. У вересні 1937 внаслідок чергового розукрупнення Фріц-Геккертівський (Високопільський) р-н перейшов до складу Миколаїв. обл. У січні 1939 до складу утвореної Запоріз. обл. були передані Молочанський, Ротфронтівський і Люксембурзький німецькі та Коларівський болгарський р-ни. Безперервні зміни величини р-нів, приєднання та від'єднання сільрад і населених пунктів відігравали дезорганізуючу роль у житті нац. адм.-тер. одиниць.

Упродовж 1930–35 не раз укрупнювалися та розукрупнювалися рос. нац. р-ни. Значні зміни відбулися також щодо територій єврейських і болгарських р-нів.

Постанова ВУЦВК та РНК УСРР "Про реорганізацію районів УСРР" від 3 лютого 1931 привела до ліквідації рос. Старовірівського р-ну, внаслідок якої його територія була приєднана до Олексіївського р-ну. Тоді ж більш як удвічі зросла територія Сталіндорфського (Ізлучистого) єврейс. р-ну за рахунок приєднання 12-ти сільрад та 14-ти населених пунктів Нікопольського, Криворізького, Апостолівського, Софіївського і Солонянського р-нів.

1935 відбулася кампанія з розукрупнення р-нів УСРР. Згідно з постановою президії ВУЦВК "Про склад нових адміністративних районів Донецької області" від 13 лютого 1935 розукрупнили рос. Верхнєтеплівський р-н, унаслідок чого з'явився новий рос. р-н – Косіорівський. Відповідно до постанови Президії ВУЦВК "Про склад нових адміністративних районів Дніпропетровської області" від 17 лютого 1935 нім. Молочанський р-н був розукрупнений, з нього виокремили останній з нім. р-нів УСРР – Ротфронтівський (Вальдгеймський). Тоді ж була ухвалена подібна постанова щодо Одес. обл. Її наслідком стало зростання території болг. Вільшанського та єврейс. Калініндорфського р-нів. Аналогічна постанова, що стосувалася Харків. обл., привела до розукрупнення рос. Олексіївського р-ну та повторного виокремлення рос. Старовірівського р-ну в складі 11-ти сільрад. Згідно з нею ж Олексіївський р-н зріс за рахунок Михайлівської, Отраднівської, Петровської 2-ї, Красівівської, Роздольської сільрад Петровського р-ну та Кисельовської сільради Балаклійського р-ну; до складу рос. Чугуївського р-ну була передана Моспавонська сільрада Балаклійського р-ну.

Наприкінці серпня 1936 внаслідок часткових змін районних меж Дніпроп. та Донец. областей укрупнилися єврейс. Калініндорфський та нім. Спартаківський р-ни Одещини, натомість істотно зменшилася територія грец. Велико-Янісольського р-ну на Донеччині.

Крайню межу Н.а.-т.б. в УСРР слід відсунути на 1935, коли був виокремлений Ротфронтівський (Вальдгеймський) р-н. Утім це не заперечує того факту, що з поч. 1930-х рр. Н.а.-т.б. перебувало в стані хронічної лихоманки й виявляло сталу тенденцію до згортання.

У контексті здійснення адм.-тер. реформи 1930 з карти України зникли нім. Хортицький р-н, рос. Петропавлівський (приєднаний до Станично-Луганського р-ну), болг. Ботіївський (приєднаний до Коларівського р-ну), тоді ж змінилися межі грецьких Мангуського та Сартанського, російських Терпінянського, Велико-Писарівського, Старовірівського та Чугуївського р-нів.

1930–35 кількість нац. адм.-тер. одиниць зменшувалася переважно під приводом удосконалення адм.-тер. устрою республіки та переходу спочатку на 2- , а згодом – 3-ступеневу форму управління. Відчутні зміни розмірів, назв, підпорядкування нац. адм.-тер. р-нів відбулися відповідно до постанови ВУЦВК і РНК УСРР "Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління" від 2 вересня 1930, яка втратила чинність уже 20 травня 1931. Згідно з нею до літа 1930 мав бути ліквідований і переданий у відання Запоріз. міськради Хортицький нім. р-н; об'єднані Петропавлівський та Станично-Луганський р-ни (створений на їх основі новий рос. р-н отримав назву Верх-
нє-Теплівського); ліквідовувався Ботіївський р-н із зарахуванням його території до болг. Коларівського р-ну. Згідно з постановою Велико-Писарівський р-н отримав статус національного російського.

1932 в республіці діяли 23 нац. р-ни, 1112 сільських і 65 селищних нац. рад. Відповідно до нового адм.-тер. поділу республіки змінилося підпорядкування р-нів. У складі Одес. обл. перебувало 3 нім. р-ни (Зельцький, Карл-Лібкхнехтівський, Спартаківський), 2 болгарських (Благоївський, Вільшанський) та єврейс. Калініндорфський р-н. Дніпроп. області підпорядковувалися 3 нім. р-ни (Високопільський, Люксембурзький, Молочанський), 2 російських (Кам'янський, Терпінянський), 2 єврейських (Сталіндорфський, Ново-Златопільський), Коларівський болгарський і Велико-Янисольський грецький. У Харків. обл. було 5 рос. р-нів (Велико-Писарівський, Верхньо-Теплівський, Олексіївський, Путивльський, Чугуївський), у Київ. обл. – польс. Мархлевський та нім. Пулинський р-ни, а в Донец. обл. – рос. Сорокинський р-н.

У травні 1933 припинив своє існування рос. Терпінянський р-н. На 1 листопада 1933 в УСРР діяли 22 нац. р-ни.

Станом на 15 грудня 1935 в Харків. обл. було 4 рос. р-ни (Велико-Писарівський, Олексіївський, Старовірівський, Чугуївський); Донецькій – 3 російські (Верхньо-Теплівський, Косіорівський, Сорокинський) та 2 грецькі (Велико-Янисольський, Ста-
ро-Караньський); Дніпропетровській – рос. Кам'янсько-Дніпровський, 4 німецькі (Високопільський, Люксембурзький, Молочанський, Ротфронтівський), 2 єврейські (Новозлатопільський, Сталіндорфський) та болг. Коларовський; у Чернігівській – рос. Путивльський; в Одеській – 3 німецькі (Зельцький, Карл-Лібкнехтівський, Спартаківський), Калініндорфський єврейський, 2 болгарські (Благоївський, Вільшанський), разом – 24 національні р-ни.

З 1934 випадки ліквідації нац. адм.-тер. одиниць стали непоодинокими. 23 листопада 1934 політбюро ЦК КП(б)У затвердило постанову Він. обкому КП(б)У про реорганізацію 18-ти польс. сільрад в українські. 20 грудня 1934 була підтримана пропозиція Київ. обкому КП(б)У про реорганізацію 7-ми польс. сільрад в українські. 1935 вже 40 сільрад ліквідували "як штучно насаджені, населення яких переважно говорить українською мовою". Тих 12-ти польс. сільрад Він. обл., які являли собою залишки Н.а.-т.б. в місцях компактного мешкання поляків, стосувалася постанова політбюро ЦК КП(б)У від 20 серпня 1935, яка наказувала "у зв'язку з масовою засміченістю польськими націоналістами керівницького складу національних польських сільрад (у першу чергу складу голів і секретарів сільрад) ... Київському та Вінницькому обкомам спільно з органами НКВС провести чистку як колишніх, так й існуючих польських сільрад від націоналістів та інших антирадянських елементів".

Згортання Н.а.-т.б. стало закономірним етапом трансформації політ. системи в СРСР. Нац. р-ни підпали під нищівний удар суцільної колективізації. Упродовж 1-ї пол. 1930-х рр. опір етнічних громад у переважній більшості регіонів був подоланий. Найбільш запеклим він виявився в німецьких та польських адм.-тер. одиницях. Нагнітання масової шпигуноманії спричинило розробку Кремлем проектів фронтальних зачисток кордонів СРСР.

Переважна більшість нім. р-нів була організаційно й кадрово розгромлена внаслідок репресій 1933–35 у середовищі колг. кер-ва, районної адміністрації, культосвіт. працівників, духовенства. Претензії більшовицького проводу до нац. р-нів полягали в буксуванні темпів колективізації (це стосувалося передовсім Пулинського та Мархлевського р-нів) і хлібозаготівель. Постанови ЦК КП(б)У "Про німецькі райони" (грудень 1934), "Про Мархлевський та Пулинський райони" (серпень 1935), які обґрунтовували загальнодерж. шовіністичну кампанію т. зв. боротьби з націоналізмом та фашизмом, передували ліквідації найбільш "проблемних" нац. адм.-тер. одиниць. 20 грудня 1934 ЦК КП(б)У прийняв постанову "Про переселення з прикордонних районів", а вже в січні 1935 з України депортували 9470 госп-в (бл. 40 тис. осіб). Постанова політбюро ЦК КП(б)У "Про переселення польських та німецьких господарств з прикордонної смуги" (листопад 1935) ініціювала виселення з Київ. та Він. областей ще 6–7 тис. госп-в. Після здійснення названих заходів Пулинський та Мархлевський р-ни навіть у демографічному плані втратили ознаки національних.

Постановою політбюро ЦК КП(б)У від 17 серпня 1935 було вирішено розформувати Мархлевський і Пулинський р-ни. 3 жовтня 1935 парт. ухвала була дубльована постановою Президії ЦВК УРСР "Про Мархлевський та Пулинський райони Київської області". Згідно з нею польський і німецький р-ни були розформовані "у зв'язку з економічною слабкістю..., незручністю обслуговування МТС колгоспів, а також адміністративною черезсмужністю".

Загалом у 1-й пол. 1930-х рр. припинили своє існування нім. Хортицький (1930), болг. Ботіївський (1930), грецькі Мангуський і Сартанський (1932), рос. Терпінянський (1933), польс. Мархлевський та нім. Пулинський (1935) р-ни. Лише останні два були ліквідовані за очевидними політ. мотивами.

Завершення історії нац. адм.-тер. одиниць пов'язане з постановами Одес. обкому КП(б)У від 5 лютого 1938 "Про реорганізацію національних районів Одеської області в райони звичайного типу"; політбюро ЦК КП(б)У від 16 лютого 1938 "Про реорганізацію національних районів та сільрад УРСР в звичайні райони та сільради". З прийняттям Конституції СРСР 1936 нац. сільради і р-ни втратили правові гарантії свого існування. У ній, на відміну від Конституції СРСР 1924 і Конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки 1929, не оговорювалася можливість утворення адм.-тер. одиниць нац. меншин на рівні р-нів і сільрад.

5 березня 1939 ЦК КП(б)У ухвалив постанову "Про ліквідацію та перетворення штучно створених національних районів і сільрад України". 7 квітня 1939 протокольна постанова ЦК КП(б)У затвердила порядок розподілу сільрад ліквідованих р-нів по ін. адм.-тер. одиницях. Таким чином, через неповних 15 років з моменту ініціювання ідея адм.- тер. буд-ва за нац. ознакою була відкинута.

Окрема доля чекала на рос. нац. р-ни. У 2-й пол. 1930-х рр. статус росіян в Україні в черговий раз змінився: спочатку їх перестали згадувати в переліку нац. меншин, а, починаючи з 1936, в пропаганді запанували вислови про "великий російський народ". Рос. нац. р-ни не ліквідовувалися в установленому законодавством порядку. Формально не ліквідовувалися також єврейс. нац. р-ни. Однак після Другої світової війни як національні вони не відроджувалися.

Загалом упродовж 1924–39 на теренах УСРР/УРСР діяли 32 нац. р-ни і Тельманівський р-н змішаного типу.

Літ.: "Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-селянського уряду України", 1924, ч. 46, від. 1; 1925, ч. 13–14, від. 1; 1930, № 23; 1931, № 5, 18 березня; 1931, № 3; 1935, № 5, 27 лютого; Буценко А. К вопросу районирования Украины: Краткий обзор работ по районированию УССР за 1922–23–24–25 годы, в связи с переходом на трехстепенную систему управления. Х., 1925; Первое Всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 8–11 января 1927 г. Х., 1927; Итоги работы среди национальных меньшинств на Украине: К 10-й годовщине Октябрьской революции: По материалам Центральной Комиссии национальных меньшинств при ВУЦВК. Х., 1927; Сапов І. Єврейський національно-територіяльний район. "Більшовик України", 1928, № 14; Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Нові адміністративні райони УРСР: Райони, що змінили свої межі за постановою ВУЦВК та РНК від 3.09.1930 р. Х., 1930; Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 27–30 ноября 1930 г.: Стенографический отчет и постановления. М.–Х.–Минск, 1931; "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1933, № 55; 1935, № 4; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 октября 1938 года. М., 1938; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940; Комуністична партія України в резолюціях і рішеннях з'їздів, конференцій і пленумів ЦК, т. 1. К., 1976; Єременко Т.І. Польська національна меншина в Україні в 20–30-ті рр. ХХ ст. (Історичні зошити Інституту історії України Національної академії наук України). К., 1994; Яковлєва Л.В. та ін. Німці в Україні: 20–30-ті рр. ХХ ст. (збірник документів державних архівів України). К., 1994; Чирко Б.В. Національні меншини в Україні (20–30-ті роки ХХ століття). К., 1995; Національні меншини в Україні, 1920–1930-ті роки: Історико-картографічний атлас. К., 1996; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998; Рябошапко Л. Правове становище національних меншин в Україні (1917–2000). Львів, 2001.

Німецькі національні райони

З е л ь ц ь к и й (Зельцський; Фрідріх-Енгельський). Адм. підпорядкування: до осені 1930 – у складі Одес. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з 27 лютого 1932 – Одес. обл. Адм. центр – с. Зельци (Зельц). Сільради: Страсбурзька, Баденська, Ельзаська, Зельцьська, Кандельська, Мангеймська, Секретарівська.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 31,7 особи/км². Під засівами перебувало 81,5 % землі, з них 93,1 % становили зернові, 2 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в перебувало 41,5 % господарів р-ну, 1,7 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 104,7 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 509 км². До його складу входили 8 сільрад, 30 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 16 152 особи, з них – 89,8 % селян. Письменними були 78,6 % чоловіків, 73,5 % жінок. Німці становили 85,9 % людності р-ну.

Культурно-освітня мережа р-ну була досить розгалуженою. Загалом тут працювали 11 початкових, 2 семирічні школи, 12 б-к, 3 сел. будинки, 6 хат-читалень, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 2 лікарі лікарні, розрахованої на 66 місць.

Районний центр – с. Зельци (нині смт Лиманське Роздільнянського р-ну Одес. обл.) – був середнім за розміром селищем: його населення 1930 сягнуло 3141 особи. У ньому діяли семирічка, 2 радіоустановки, лікарня, 2 пром. заклади зі 151 робітником.

Здійснення планів суцільної колективізації досягалося типовими засобами. Упродовж 1934 у Зельцькому та Спартаківському р-нах органами ДПУ/НКВС УСРР були ліквідовані 40 "фашистських осередків". За сфабрикованими справами проходили 110 осіб, 56 з яких були засуджені до різних строків ув'язнення. Фальсифікатором дійсності за публікацію відомостей про продовольчі труднощі була названа районна газ. "Koollektivwirschaft", унаслідок чого її редакція зазнала переслідувань.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 351,5 км², у 7-ми сільрадах р-ну мешкали 13 264 особи (відомості на 1 січня 1933).

Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939), сільради передані до Роздільнянського та Біляївського р-нів Одес. області.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник, ч. 2. К., 1997; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998.

К а р л-Л і б к н е х т і в-с ь к и й (до травня 1926 – Ландауський). Урочистості з приводу організації відбулися 11 січня 1925. Офіційно затверджений постановою ВУЦВК та РНК "Про утворення на території Одещини Ландауського району" від 30 квітня 1925. Створений із Зельцьської, Іоганнестальської, Карлсруеської, Катеринентальської, Ландауської, Шмейарської сільрад Варварівського р-ну Миколаївської округи, Рорбахської, Вермської, Раштадської сільрад Березівського р-ну Одес. округи. На поч. 1926 сформовані Гальбштадська та Ватерлооська сільради.

Адм. підпорядкування: до адм. реформи 1930 – у складі Миколаїв. округи, з лютого 1930 підпорядкувався безпосередньо центру, з 9 лютого 1932 – у складі Одес. обл. Адм. центр – Ландау (з травня 1926 – Карл-Лібкнехтово).

У р-ні були сконцентровані значні колонізаційні резерви, загалом більше 11 тис. га ріллі. С.-г. р-н. Спеціалізація: хліборобство, молочарське тваринництво, садівництво, виноградарство. У 2-й пол. 1920-х рр. тут діяли 11 парових млинів, 2 маслобійні, цегляний з-д.

Шкільна мережа наприкінці 1920-х рр. складалася з 19-ти шкіл (з них – 2 семирічки), с.-г. школи. Культ. інфраструктура 1925 складалася з 3-х клубів, 6-ти хат-читалень.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 29,8 особи/км². Під засівами перебувало 77,1 % землі, з них 88,5 % займали зернові, 6,7 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в перебувало 23,1 % господарів р-ну, 0,5 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 98 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 908 км². До його складу входили 14 сільрад, усього – 33 поселення. На 1 січня 1930 населення становило 27 056 осіб, із них – 0,5 % пром. робітників, 96,1 % селян. Письменними були 76,6 % чоловіків, 74,6 % жінок. Німці становили 89,9 % людності р-ну.

Культурно-освітня мережа р-ну була досить розгалуженою. Загалом у р-ні працювали 16 початкових, 4 семирічні школи, школа колгоспної молоді, 3 дитячі майданчики, профшкола на 58 учнів, 14 б-к, 11 сельбудів, 5 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 4 лікарі 4-х лікарень, розрахованих на 42 місця.

Районний центр – с. Карл-Лібкнехтово (колонія Ландау) – був великим селищем: його населення 1930 сягнуло 6330 осіб. У ньому діяли початкова школа, 2 семирічки, радіоустановка, 3 пром. заклади з 41 робітником.

Населення виявило відчутний опір суцільній колективізації: на кінець лютого 1930 в колгоспах перебувало лише 51 % госп-в, надалі рівень колективізації знизився до 23,5 %. Вирішальні перемоги колективізації відбулися впродовж 1931. У травні 1931 69 артілей та 32 т-ва спільного обробітку землі р-ну об'єднали 89 % госп-в, а 1933 у складі колгоспів перебувало 95 % населення.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 879,9 км², в 1 селищній та 11-ти сільс. радах мешкали 22 345 осіб (відомості на 1 січня 1933).

З 1931 по 5 травня 1939 видавалася районна газ. "Der sozialistischer Vormarsch".

1934 співробітники ДПУ УСРР викрили в р-ні "диверсійні осередки", невдовзі тут була ліквідована "фашистська група німців та австрійців", за матеріалами справи якої були репресовані німці-політемігранти, котрі стояли біля витоків розбудови нац. р-ну. Серед них: К.Іванчич – голова Карл-Лібкнехтівського райвиконкому, М.Гольцгофер – директор ландауської МТС, К.Вольгуні – інспектор наросвіти, Ф.Таллєр – директор школи – та ін. У контексті т. зв. справи німців-ксьондзів, сфабрикованої органами НКВС УСРР 1935, в 20-х числах травня 1935 в Карл-Лібкнехтівському р-ні відбулося відкрите виїзне засідання Одес. обласного суду. Зважаючи на похилий вік двох звинувачуваних – ген. вікарія римсько-катол. єпархії в Україні прелата Крушинського (67 років) та настоятеля Зельцьської катол. церкви Лорана (63 роки), – вони були вислані в Казахстан. Ін. священики отримали по 10 років позбавлення волі. Загалом по Україні було репресовано 31 пастора. За словами наркома внутр. справ УСРР В.Балицького, 1935 практично всі госп. та рад. працівники р-ну були репресовані як "фашистські посібники".

Ліквідований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939), його сільради розподілені між Березовським, Веселінівським р-нами Одес. обл. та Варварівським р-ном Миколаїв. області.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник, ч. 2. К., 1997; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998; Немцы в России: Энциклопедия, т. 1. М., 1999.

Л ю к с е м б у р з ь к и й. Створений відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про зміни в адміністративно-територіальному поділі Донеччини" (30 квітня 1925). До вересня 1930 – у складі Маріупольської округи, з вересня 1930 по лютий 1932 підпорядкований центру, з 9 лютого 1932 – у складі Дніпроп. обл., із січня 1939 – Запоріз. обл. Нац. сільради: Карло-Лібкнехтівська, Урицька, Листвянська, Вишнюватська, Мар'янівська, Люксембурзька, Кузнецовська, Новокраснівська, Республіканська.

Територіально межував із Ново-Златопільським єврейським нац. р-ном.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 28,2 особи/км2. За рівнем освоєння с.-г. угідь р-н посідав одне з перших місць у республіці: під засівами перебувало 91,3 % землі, з них 85,1 % становили зернові, 7,1 % – технічні к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 17 % господарів району, 2,3 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 95,1 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 713 км². До його складу входили 1 селищна, 9 сільс. рад, усього – 62 поселення. На 1 січня 1930 населення становило 20 120 осіб, з них – 2,3 % пром. робітників, 91,3 % селян. Одним із найвищих серед нац. р-нів був рівень письменності населення: письменними були 85 % чоловіків, 81,5 % жінок. Німці становили 81,3 % людності р-ну.

Загалом у р-ні працювали 36 початкових, 2 семирічні школи, 10 дитячих майданчиків, 17 б-к, 4 сел. будинки, клуб, 13 хат-читалень, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 4 лікарі єдиної лікарні, розрахованої на 20 місць.

Районний центр – с. Люксембург (Люксембург Український) – належав до невеликих за мірками Степу селищ: його населення 1930 сягнуло 1219 осіб. У ньому діяли семирічка, 4 пром. заклади з 61 працівником. Тут видавалася газ. "Голос колективіста" укр. мовою.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 895,8 км², у 2-х селищних та 10-ти сільс. радах мешкали 22 035 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939). Сільради передані до складу Володарського р-ну Сталінської обл. та Куйбишевського р-ну Запоріз. області.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник, ч. 2. К., 1997.

М о л о ч а н с ь к и й. Створений відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про створення районів Катеринославської губернії з переважаючим німецьким населенням" від 11 червня 1924. Об'єднав 28 менонітських колоній Богданівської (Гнаденфельдської) волості Бердянської округи та 33 менонітські колонії Молочанської (Гальбштадської) волості Мелітопольської округи. На момент створення складався з 19 сільрад.

Адм. підпорядкування: з 1924 – у складі Бердянської округи Катериносл. губ., з 3 липня 1925 – Мелітопольської округи, з 2 вересня 1930 підпорядкувався безпосередньо центру, з 9 лютого 1931 – у складі Дніпроп. обл., з 10 січня 1939 – Запоріз. обл. Адм. центр – колонія Молочанськ (Гальбштадт).

1925 німці становили 75,7 % від людності р-ну, українці – 24, інші – 0,3 %. У подальшому відзначалася тенденція до зростання чисельності етнічних німців за рахунок мігрантів. До колонізаційного фонду в колиш. нім. колоністів було конфісковано бл. 40 тис. десятин землі, на які переселяли українців, духоборів із Канади, німців Волині.

1-ша пол. 1920-х рр. позначилася певним регресом нім. колоній унаслідок різкого скорочення землекористування, однак уже з 1925 економіка р-ну почала відроджуватися. 1928 тут діяли 18 тракторних т-в, роком раніше тракторів у районі було 73 – це був винятковий показник. Наприкінці 1920-х рр. у р-ні діяли насінницьке, 4 меліоративних т-ва, 7 садівницьких артілей, 1 конярське т-во, 21 т-во з розведення племінної рогатої худоби.

Втрата колиш. земельних ресурсів спонукала менонітів до інтенсифікації своїх госп-в. Видатну роль у процесі адаптації менонітських колоній до рад. дійсності відіграв Союз нащадків голл. вихідців на Україні (СГВ; 1921–26), Центр. правління якого до 1925 містилося в колонії Орлово, а відділення – у Молочанську та Вальдгеймі. Прагнення менонітської громади відгородитися від навколишнього світу загострювало й поглиблювало, незважаючи на їхню громадян. лояльність, конфлікт із д-вою, яка домагалася зміцнення свого впливу на найдрібніші складові сусп. та особистого життя. У цих умовах СГВ проявив чітко окреслену тенденцію до політизації своєї діяльності і фактично перетворився на посередника між д-вою та окремими громадянами. Комісія з обстеження СГВ у своїй доповіді Президії ВУЦВК (1925) підкреслила непересічну роль і вплив Центр. правління СГВ на життя громади. Об'єднавча праця союзу була доволі активною – за нетривалий час свого існування він скликав 7 всеукр. з'їздів представників союзу, останній – 25–28 лютого 1925 в колонії Григор'ївка Ізюмської округи Харків. губ.

На виборах 1925 СГВ активно виступав як сусп. орг-ція й домігся істотних змін у новообраних радах. Ці ради, за висновками щойно згадуваної комісії, складалися переважно з менонітів і працювали формально, тобто гальмували радянізацію менонітського села і його поступ у напрямі соціаліст. перебудови.

Ліквідація СГВ прискорила ерозію традиційного менонітського світу. Наприкінці 1928 в р-ні вже діяли 4 с.-г. комуни та 6 артілей (за нац. складом – російсько-українських), 74 нім. т-ва спільного обробітку землі, що були форпостами більшовицьких ідейних ін'єкцій у менонітське середовище.

У госп. відношенні р-н був одним із найбільш розвинених серед національних: поряд із с.-г. вир-вом нім. кооператорам вдалося дати поштовх позитивному розвиткові місц. та кустарної пром-сті. З 1927 тут запрацювали з-д с.-г. машин, 2 цегляно-черепичних з-ди, пивний з-д. Значний внесок у госп. поступ р-ну давали 3 великих с.-г. кредитових, 12 споживчих, 3 птахівничі, садово-городнє т-ва, Гальбштадське, Пришибське та Гнадентальське скотарсько-молочарські об'єднання. На початку 1930-х рр. тут працювали гренажний, пивний, обозно-механічний, цегляно-черепичний з-ди, маслозавод, з-д сухого молока, інкубаційні станції в Пришибі та Молочанську, електростанція в Ліхтенау місц. значення.

На початковому етапі політики "коренізації" в р-ні діяли 58 початкових шкіл, 8 семирічок, школа для глухонімих дітей, дитячий будинок, Молочанська мед. школа, Молочанська й Гнаденфельдська с.-г. школи, 12 сел. будинків, 15 хат-читалень, 7 стаціонарних та 16 пересувних б-к. Надалі тут був створений нім. пед. технікум (157 студентів).

Переважну більшість нім. населення р-ну становили меноніти, тут же – у колонії Шензеє – знаходилося Центр. правління Всесоюзного к-ту менонітів у церк. справах. Меноніти представляли собою тісну етноконфесійну спільноту з усталеними принципами та правилами внутр. організації, яка досить послідовно, хоча й пасивно, опиралася радянізації. Не останнім важелем її внутр. стійкості були міцні родинні зв'язки – більш як 20-тис. менонітська громада налічувала всього 66 прізвищ.

Згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР в травні 1928 Молочанський р-н укрупнився за рахунок об'єднання з Пришибським нім. р-ном. Чисельність його населення 1930 становила 51 667 осіб (з них 22 176 – менонітів, 12 346 – німців-лютеран і католиків). До складу р-ну увійшли 25 німецьких і 1 рос. сільради. На березень 1933 в р-ні було 20 німецьких, 5 українських, 1 рос. сільради.

Темпи колективізації в р-ні буди одними з найвищих в Україні. На початок березня 1930 вона охопила вже 95 % госп-в, значно меншим виявився й відтік із колгоспів навесні 1930. Восени того ж року в колгоспах перебувало 79,9 % нім. госп-в. На квітень 1931 рівень колективізації сягнув 97,8 %, а на поч. 1932 він дорівнював 99,2 %. Високі темпи колективізації викликали госп. занепад нім. колоній, спричинили безгосподарність та апатію селянства, які переросли в масовий голод. Смертність від нього в нім. колоніях була значно нижчою від аналогічних показників в укр. і рос. селах лише завдяки допомозі закордонних доброчинних орг-цій "Фаст та Брилліант", "Центральний комітет допомоги німцям Причорномор'я", яка почала надходити із квітня 1933.

Р-н не випадково розглядався органами держ. безпеки як осередок нім. куркульського опору політиці колективізації – Молочанський р-н і після ліквідації СГВ залишався центром реліг. об'єднання менонітських громад СРСР, тут у колонії Шензєє діяв Всесоюзний к-т менонітів у церк. справах. К-т припинив свою діяльність унаслідок розкуркулення його членів, голова Едінгер вимушений був виїхати з р-ну, секретаря Мартенса вислали на Північ СРСР. Загалом зі 150 менонітських проповідників були репресовані понад 110. Молитовні будинки зачинили й використовували під госп. потреби колгоспів. 1934–35 репресії поширилися на осіб, які роздавали матеріальну допомогу голодуючим. Надалі переслідування набули організованого характеру: 1936 вони відбувалися в контексті сфабрикованої справи "Національного союзу німців України", 1937–38 – т. зв. повстанської орг-ції, за матеріалами якої були репресовані редактор районної газети, помічник секретаря райкому КП(б)У, завідувач школи та лікар, яким приписувалося, що ніби створені ними 10 штурмових загонів та диверсійна група повинні були здійснювати бактеріологічні диверсії у воєнний час. Наприкінці 1930-х рр., таким чином, р-н як національний фактично був розгромлений. Однак увесь час до своєї формальної ліквідації зовн. ознаки його етнічності штучно підтримувалися.

Згідно з постановою ВУЦВК УРСР від 17 лютого 1935 р-н розукрупнили. З метою створення нового Ротфронтівського р-ну з нього виділили 11 сільрад. На поч. 1937 населення р-ну становило 41 858 осіб. Територія р-ну складала 932 км², тут діяли 64 колгоспи та 2 МТС, 27 підпр-в місц. пром-сті, 53 млини.

Мережа культурно-освіт. установ складалася з 5-ти середніх, 10-ти неповних середніх, 45-ти початкових шкіл, Молочанських ветеринарно-фельдшерського технікуму, фельдшерсько-акушерської школи, Пришибської ветеринарно-фельдшерської школи, 60-ти сел. будинків, 9-ти кінозалів, 55-ти б-к.

Упродовж 1930 – квітня 1939 в р-ні виходили газети "Deutscher Kollektivist" та "Fur bolschewistische Kollektive", заг. наклад яких 1937 перевищував 500 тис. примірників, а також газ. "За більшовицькі колгоспи". Однак і тоді досягнення більшовиків у прищепленні нової ідеології були непоказними, 1938 місц. партійна орг-ція налічувала 124 члени КП(б)У та 48 кандидатів, серед яких частка німців була незначною.

Ліквідований згідно з постановою ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939) та протокольною постановою ЦК КП(б)У від 7 квітня 1939, нім. сільради були передані до складу Мелітопольського, Михайлівського та Велико-Токмацького р-нів Запоріз. області.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 27–30 ноября 1930 г.: Стенографический отчет и постановления. М.–Х.–Минск, 1931; Осташева Н.В. На переломе эпох…: Меннонитское общество Украины в 1914–1931 гг. М., 1998; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.

П р и ш и б с ь к и й. Створений відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про створення районів Катеринославщини з переважною німецькою людністю" (7 червня 1924). Адм. підпорядкування – в складі Мелітопольської округи.

На момент утворення складався з 8-ми нім. сільрад, до жовтня 1926 були створені ще 3 німецьких, російська та українська сільради. На 1925 у р-ні налічувався 41 населений пункт: 27 нім. колоній з дореволюц. стажем, 9 рос. сіл, створених 1922–23 емігрантами-духоборами з Канади, 5 новостворених укр. поселень. До жовтня 1927 місц. безземельні нім. селяни створили 3 нових поселення, ще 3 німецьких та 3 українських села заклали переселенці з ін. регіонів України. Адм. центр – с. Пришиб.

У березні 1925 в р-ні мешкали 12 727 осіб, з них 91,6 % – німці, 4,8 – росіяни, 3,6 % – українці.

За напрямами економічного розвитку – типовий с.-г. р-н. Наприкінці 1925 діяли 22 племінні (166 членів), кілька конярських (62 члени) та птахівничих (1102 члени) т-в.

Переробна пром-сть 1925 була представлена 4-ма паровими та 9-ма вітряними млинами.

Досить активно розвивався кооп. рух: на жовтень 1927 тут діяли с.-г. артіль, 15 т-в спільного обробітку землі, 9 тракторних т-в, с.-г. кредитові т-ва.

Мережа культурно-освіт. закладів 1925/26 складалася з німецьких 23-х трирічних, 3-х п'ятирічних та 1-ї семирічної, 7-ми укр. початкових шкіл, Пришибського пед. технікуму (112 студентів), Пришибського дитячого будинку, 7-ми сел. будинків та 4-х хат-читалень. Мед. заклади: 2 мед. дільниці та 2 амбулаторії.

Наприкінці 1924 парт. осередок р-ну налічував 13 членів КП(б)У (із них – 11 німців), 246 осіб були членами комітетів незаможних селян, 62 члени налічувала піонерська орг-ція.

2 квітня 1928 ЦАТК ухвалила рішення про ліквідацію Пришибського р-ну (населеного переважно лютеранами) та приєднання його території до Молочанського р-ну (де більшість населення становили меноніти). 15 травня 1928 згідно з рішенням ВУЦВК об'єднаний із Молочанським нім. районом.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Немцы в России: Энциклопедия, т. 1. М., 1999; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.

П у л и н с ь к и й. Сформований відповідно до постанови ВУЦВК від 3 квітня 1930. Створення р-ну було приурочене до XVI з'їзду ВКП(б). Перший розширений пленум р-ну урочисто відкрився 9 серпня 1930. У ньому взяли участь члени райвиконкому, голова к-ту незаможних селян, представники скотарсько-вироб. осередків, голови споживчих кооперативів, Молочарспілки, представники громад. і держ. орг-цій, представники Волин. окружного виконкому та Волин. окружного к-ту КП(б)У, ЦК КП(б)У і ЦКНМ (Ф.Бітнер), військові. Головою р-ну був затверджений Швебер, секретарем – Рабе.

Адм. підпорядкування: до вересня 1930 – у складі Волин. округи, з вересня 1930 по лютий 1932 підпорядкований центру, з лютого 1932 – у складі Київ. обл.

Територіально межував із Мархлевським польс. нац. р-ном. На момент створення до нього входило 30 сільрад. Національними німецькими були Буряківська, В'язовецька, Видумська, Вольвахівська, Габрівська, Грінтальська, Мартинівська, Пули-
но-Гутянська, Олександрівська, Крем'янська, Будо-Бобрицька, Солодирська, Сороченська, Лісківська, Курганська, Цвітянська, Старо-Олександрівська, Фрайнвальдська.

Для респ. та місц. кер-ва не було секретом, що з госп. та адм. точок зору створення р-ну є досить проблемним. Однак воно не зважало на виступи місц. населення (зокрема с. Солодирів) про складнощі, пов'язані з реорганізацією. У випуску "Радянської Волині", приуроченому до події, зазначалися відсутність культ. і громад. сил, проблеми в с.-г. секторі. З пром. закладів зазначені механізований маслозавод (с. Пошта Рудня), 8 ручних і напівмеханізованих маслозаводів (колонії Стара Буда, Окілок). На час створення р-ну в ньому було 36 колгоспів (об'єднували 9929 га землі, 1617 госп-в), з них – 7 німецьких, 2 чеських та 1 єврейський. Передбачалося, що з вирішенням адм. проблем укр. колгоспи перейдуть до ін. адм.-тер. одиниць, німецькі ж колгоспи стануть основою докорінної перебудови економіки р-ну.

Скотарсько-молочарський р-н, зважаючи на плани суцільної колективізації, поділили на 7 вироб. кущів. Планувалося, що Старобудський кущ спеціалізуватиметься на молочному тваринництві та свинарстві, Соколівський – вирощуванні молодняку; Мартинівський і Старчанський – молочарстві, свинарстві, хмільництві, птахівництві, Курненський дорощуватиме вибракуваний молодняк, Пулинський спеціалізуватиметься на птахівництві, городництві, садівництві та молочарстві; Черемошанський мав стати центром племінного скотарства та свинарства, вирощування хмелю.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 55,7 особи/км², причому 7,9 % людності проживало в міських населених пунктах. Під засівами перебувало 81,3 % землі, з них 79 % становили зернові, 1,4 % – тех. к-ри (переважно льон). У складі колективних госп-в було 4,8 % господарів р-ну, 2,1 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 95,3 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 806 км². До його складу входили 1 селищна, 52 сільс. ради, усього – 149 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 44 909 осіб, із них – 2,1 % пром. робітників, 94,4 % селян. Письменними були 59,9 % чоловіків, 40,7 % жінок. Німці становили 55 % людності р-ну.

Загалом у р-ні працювали 53 початкових, 5 семирічних шкіл, школа колг. молоді, 3 дитячі майданчики, 12 б-к, сел. будинок, клуб, 12 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі єдиної лікарні, розрахованої на 13 місць.

Районний центр – с. Пулин – належав до пересічних селищ: його населення 1930 сягнуло 3457 осіб. У ньому діяли 2 семирічки, 1 пром. заклад із 8-ма працівниками.

У січні 1934 р-н укрупнився за рахунок приєднання населених пунктів Бабичівка та Будище-Ясне Бабичівської сільради Черняхівського р-ну.

Виношувані на початку 1930-х рр. радянсько-парт. активом плани перебудови соціально-екон. життя р-ну в контексті колективізації не справдилися. Здійснення планів суцільної колективізації наразилося на сильний опір місц. населення, який був доволі стійким завдяки поширенню хутірської системи землекористування, що досить складно піддавалася усуспільненню. Перший натиск колективізаційної кампанії був відбитий: упродовж 1-ї пол. 1932 відсоток колективізації в р-ні знизився з 80 до 35 %. Місц. органи влади при виконанні планів хлібозаготівель масово застосовували методи соціального та фізичного насилля до непокірного одноосібного селянства. Відомості про голодування селян мали місце 1931, оскільки хлібозаготівлі виконувалися за рахунок посівного матеріалу. Багато хто із селян розпродував худобу і майно та безслідно зникав із р-ну. Інші ставали на шлях організованої протидії заходам рад. властей чи індивідуального терору. Так, у Пулинському та Черняхівському р-нах Г.Мерк, Ф.Лаговський та інші організували для розправи з комуністами групу із 30–35 осіб.

Селяни здійснювали спроби добитися легального виїзду із СРСР, загалом на Волині впродовж 1932 р. 70 колоністів були засуджені за спроби отримати нім. громадянство. Щомісячно кілька десятків осіб затримували при спробі нелегально перейти рад. кордон. Невдовзі політ. репресій зазнала й місц. інтелігенція: 1934 були заарештовані директор та викладачі нім. школи, яких звинуватили в націоналістичній та контрреволюц. агітації, шкідництві госп. розбудові
р-ну. Впродовж одного лише січня 1934 в р-ні були піддані переслідуванням 29 "класово-ворожих" учителів нім. шкіл.

Неприхований опір колективізації та недовіра більшовицького проводу до німців Волині зумовили визрівання планів ліквідації р-ну. Постановою від 17 серпня 1935 внаслідок опитування членів політбюро ЦК КП(б)У Пулинський р-н було вирішено розформувати. 3 жовтня 1935 партійна ухвала була дубльована постановою Президії ЦВК УСРР "Про Мархлевський та Пулинський райони Київської області". Згідно з нею р-н скасували, а на його основі сформували Червоноармійський р-н звичайного типу.

Літ.: "Радянська Волинь", 1930, 11 червня, 13 серпня; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1934, № 5, 14 лютого; Національні меншини в Україні, 1920–1930-ті роки: Історико-картографічний атлас. К., 1996; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998; Костюк М.П. Пулинський німецький національний район на Волині. В кн.: Вопросы германской истории: Сборник научных трудов. Дніпропетровськ, 2002.

Р о т ф р о н т і в с ь к и й (Вальдгеймський). Сформований згідно з постановою Президії ВУЦВК УРСР "Про склад нових адміністративних районів Дніпропетровської області" від 17 лютого 1935 з частини Молочанського р-ну. До нього увійшли Олександротальська, Гнадетнальська, Гросвейдська, Лібенауська, Маківська, Рікенауська, Вальдгеймська, Гнаденфельдська, Замостянська, Ліхтенфельдська та Широко-Ярська сільради. Адм. підпорядкування: 1935–37 – у складі Дніпроп. обл., із січня 1939 – Запоріз. обл.

Адм. центр – с. Ротфронт (до 31 серпня 1935 – колонія Вальдгейм).

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 835,6 км², в 11-ти сільрадах р-ну мешкали 19 718 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939). Сільради передані до складу Велико-Токмаківського, Ново-Василівського та Чернігівського р-нів Запоріз. області.

Літ.: "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1935, № 24, 7 сентября; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998.

С п а р т а к і в с ь к и й (Грос-Лібентальський, Гросс-Лібентальський). Створений згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР "Про утворення на території Одеської округи Грос-Лібентальського району з переважною німецькою людністю" (28 квітня 1926) на пн. сх. від Одеси.

Адм. підпорядкування: до осені 1930 – у складі Одес. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з 27 лютого 1932 – у складі Одеської обл. Адм. центр – с. Спартаківка (колонія Гросс-Лібенталь). Нац. сільради: Фрейдентальська, Петерстальська, Йозефстальська, Францфельдська, Нейбурзька, Гросс-Лібентальська, Кляйн-Лібентальська, Олександрогільфська, Марієнтальська.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 37,9 особи/км². Під засівами перебувало 86,2 % землі, з них 85,7 % становили зернові, 1,7 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 44,5 % господарів р-ну, 2,5 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 103,7 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 364 км². До його складу входили 9 сільрад, загалом – 14 поселень. Р-н активної колонізації. Письменними були 50,9 % чоловіків, 21,8 % жінок. Німці становили 91,4 % людності р-ну.

Культурно-освітня мережа р-ну була досить розгалуженою. Загалом тут працювали 8 початкових, 2 семирічні школи, профшкола на 42 учні, 8 б-к, 3 сел. будинки, 5 хат-читалень, 2 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі лікарні, розрахованої на 23 місця.

Районний центр – с. Спартак (Спартаківка; колонія Гросс-Лібенталь) – був типовим степовим селищем: його населення 1930 сягнуло 3671 особу. У ньому діяли семирічка, 2 радіоустановки, с.-г. профшкола і політехнікум, 2 пром. заклади з 15-ма робітниками.

Здійснення суцільної колективізації в р-ні перспективної колонізації відбувалося швидкими темпами і спричинило високий рівень ураження голодом. Втім, імідж р-ну як передового підтримувався досить послідовно. 8 травня 1933 в постанові РНК УСРР "Про преміювання районів, МТС, колгоспів і виробничих бригад колгоспників за успішне виконання весняної сівби на 1 травня 1933 р." відзначений за зразкове виконання весняних польових робіт і збереження працездатності кінського поголів'я та премійований 10-ма тис. карбованців.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 319,4 км, у 9-ти сільрадах р-ну мешкали 14 629 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Наприкінці серпня 1936 укрупнився за рахунок приєднання 161 га земель колиш. допоміжного госп-ва з-ду ім. Старостіна Біляївського р-ну.

Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939), сільради відійшли до складу Біляївського та Овідіопільського р-нів Одес. області.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1933, № 22; 1936, № 43; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник, ч. 2. К., 1997.

Т е л ь м а н і в с ь к и й (до лютого 1935 – Остгеймський). Створений у листопаді 1934 відповідно до постанови Президії ВУЦВК "Про розукрупнення Старо-Каранського району Донецької області". Входив до складу Донец. обл. Мав змішаний українсько-нім. статус. Заг. площа на момент утворення – 75 420 га, 1936 – 78 100 га. Заг. чисельність сільрад – 17, адміністративний центр – с. Тельманове (до 1935 – колонія Остгейм). Населення 1935 сягало 16 529 осіб.

Створений в місцях розселення нащадків прусських і баденських вихідців – німців-менонітів, які отримали у 1822–24 рр. 46 тис. десятин землі на землях Всевеликого Війська Донського і заснували тут 27 колоній. 1835–52 на ці землі переселилося ще 145 нім. родин, які утворили 5 сіл. Колоністи залюднили пд.-зх. частину Маріупольського пов. і, отримавши бл. 40 тис. десятин від колиш. грец. земельного фонду, клином врізалися поміж грец. та укр. селищ. Надалі з'явилося 17 нових нім. поселень, серед них – колонія Остгейм.

Основа госп-ва – рільництво й м'ясо-молочне тваринництво. На серед. 1930-х рр. у р-ні діяли зернорадгосп, 2 зернові МТС (Остгеймська, Греко-Олександрівська). Показники екон. розвитку р-ну були невисокими, влітку 1935 плани хлібозаготівель виявилися під загрозою зриву, більшість колгоспів визнано відстаючими. На 2-х промислових підпр-вах були зайняті 8 робітників. Торг. мережа складалася з 35-ти точок (з них 24 були магазинами споживчих кооперативів) та базару.

Культурно-освітні заклади: 37 початкових, 5 неповних середніх, середня школи, дитсадок, 4 дитячих майданчики, 11 клубів, 6 б-к. Мед. установи: аптека, 4 амбулаторії, фельдшерський пункт, лікарня на 20 місць. Районна газ. "Більшовик" виходила укр. мовою.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 781,4 км², в 1 селищній та 17-ти сільс. радах мешкали 16 529 осіб (відомості на 1 січня 1933).

За складом населення – змішаний українсько-німецький.

Станом на 1 квітня 1937 Тельманівський районний парт. к-т налічував 141 члена КП(б)У, з них – 90 українців, 33 росіянина, 5 німців.

Міжетнічні взаємини чимдалі загострювалися внаслідок розселення на території р-ну спецпереселенців із прикордонних регіонів.

1939 реорганізований із втратою змішаного нац. статусу та відповідними змінами в території і складі населення.

Літ.: "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1935, № 24, 7 сентября; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Немцы в России: Энциклопедия, т. 1. М., 1999; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006

Х о р т и ц ь к и й. Створений згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР "Про утворення на території Запорізької округи Хортицького району з переважною німецькою людністю" (18 вересня 1929). Адм. центр – с. Верхня Хортиця. На момент утворення складався з 12-ти сільрад (Верхнє-Хортицька, Нижньо-Хортицька, Кичкаська, Широчанська, Павлівська, Бабурська, Смолянська, Миколайпільська, Веселовська, Лукашевська, Ново-Запорізька, Зеленогайська; з них 8 – німецькі). Із 18 485 мешканців р-ну 11 815 становили німецькомовні особи (переважно меноніти).

З 10 березня 1930 Дніпрогес взяв шефство над р-ном. 1929 парт. орг-ція р-ну складалася зі 112 членів КП(б)У (із них – 22 німці), 1930 – 180 членів КП(б)У (30 німців), комсомольські осередки об'єднували 36 осіб.

За напрямами госп. розвитку – сільськогосподарський, однак близькість Запоріжжя та його прискорений пром. підйом наприкінці 1920-х рр. позначилися на економіці р-ну. Тут діяли ливарний та сепараторний з-ди, 12 вітряних і 10 парових млинів, 14 кузень, крупорушка, олійниця, у р-ні налічувалося 127 німців-кустарів. Переважну більшість населення р-ну складали меноніти, їхні міцні реліг. громади затято опиралися радянізації й намаганням властей прискорити процеси соціального розшарування. До 1930 в р-ні продовжувалася діяльність недільних релігійних шкіл для дітей. Водночас тут працювали 18 нім. трудових шкіл, Хортицький нім. пед. технікум, Хортицький машинобуд. технікум. Мед. обслуговування населення здійснювали районна лікарня та пологовий будинок у с. Остервік.

План суцільної колективізації р-ну передбачав її завершення до травня 1930, але вже в квітні 1930 р-н був проголошений р-ном суцільної колективізації. На той момент було усуспільнено 96 % госп-в. На цей же час припав пік еміграційного руху та розкуркулювань. У лютому 1930 районна влада спростила процедуру розкуркулювання, ввівши голосування списком.

Ліквідований відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР від 2 вересня 1930, унаслідок чого територія р-ну була приєднана до Запоріз. міської ради, апарат якої був неспроможний обслуговувати нім. сільради нац. мовою.

Літ.: "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1930, № 23, відділ перший; Осташева Н.В. На переломе эпох…: Меннонитское общество Украины в 1914–1931 гг. М., 1998; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.

Ф р і ц-Г е к к е р т і в с ь к и й (до травня 1936 – Високопільський). Створений згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР "Про утворення на території Херсонської округи Високопільського району з переважаючою німецькою людністю" (31 березня 1926). Адм. підпорядкування: до адм. реформи 1930 – у складі Херсон. округи, з вересня 1930 підпорядковувався безпосередньо центру, з лютого 1932 – у складі Дніпроп. обл., з вересня 1937 – Миколаїв. обл. На момент створення включав 7 сільс. рад (німецькі Високопільську, Озерську, Григорівську, Кочубеєвську, українську Заградівську, змішані Іванівську, Натальїнську). Створювався як р-н перспективної нім. колонізації, наркомат землеробства УСРР планував упродовж 10-ти років розселити на колонізаційних фондах Херсонщини 2676 малоземельних німців республіки. На момент створення в ньому мешкало бл. 14 тис. осіб, з них – 89 % німців. 1928 тут створена Орловська нім. сільрада, тоді ж з'явилися 4 нових населених пункти. 1926 заг. площа становила 35 089 десятин, населення – 13 874 особи, з них – 67,5 % німців.

Розбудовувався на базі дореволюц. нім. колоній з центром у Високопіллі (до 1915 – колонія Кронау), заснованому 1869 німцями-переселенцями з Таврійської губ. Упродовж доби революц. змагань – центр антирад. колоністського руху. 1922 під час повстання німці напали на Високопілля, розгромивши при цьому волосний виконком та пошту.

Досить активний розвиток р-ну розпочався після його перетворення на національний. С.-г. р-н, спеціалізація – хліборобство, тваринництво. 1928 в р-ні діяли 16 с.-г., 6 кредитових, 6 споживчих, 12 скотарських, 8 тракторних т-в. Місц. пром-сть була представлена цегляним з-дом, млинами, маслобійнями, елеватором. Упродовж 1927–28 у Високопіллі були створені колгоспи ім. Шевченка, "Ауфбау", "Нойдорф", "Роте фройндшафт".

1927/28 навч. р. тут працювали 24 німецькі та 4 українські школи, 3 сільс. клуби, 10 хат-читалень, районна б-ка, 3 радіоустановки та кіноустановка. На 1936 кількість шкіл зросла до 37. Упродовж 1932–39 видавалася районна газ. "Für bolshewistisches Tempo".

Населення р-ну відрізнялося конфесійною строкатістю: німці були прибічниками лютеранського, менонітського та катол. віровчень. За офіц. відомостями, 1927 лютеранські общини налічували 1633, менонітські – 1861, католицькі – бл. 800 членів.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 32,4 особи/км. Під засівами перебувало 81,6 % землі, з них 88,8 % становили зернові, 5,8 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 23,1 % господарів р-ну. На 100 осіб дорослого населення припадало 102,5 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 465 км2. До його складу входили 8 сільрад, усього – 45 поселень. На 1 січня 1930 населення складало 15 078 осіб, з них – 1,4 % пром. робітників, 93,4 % селян. Письменними були 84,6 % чоловіків, 77,7 % жінок. Німці становили 65,1 % людності р-ну.

У р-ні працювали 29 початкових, 3 семирічні школи, 5 дитячих майданчиків, 13 б-к, 4 сел. будинки, 9 хат-читалень. Мед. обслуговування населення здійснював 1 лікар установи, розрахованої на 10 місць.

Районний центр – с. Високопілля – був невеликим селищем: його населення 1930 сягнуло 1051 особи. У ньому діяли семирічка, лікарня і невеликий пром. заклад.

Суцільна колективізація в р-ні розпочалася відповідно до ухвал щодо колективізації степової смуги України на поч. 1930. На кінець лютого 1930 рівень колективізації сягнув 91,2 % госп-в. Після виходу статті Й.Сталіна "Запаморочення від успіхів" він знизився до 27 %, але вже в листопаді 1931 досяг 96,8 %. Підосновою її повторного безальтернативного зростання стали репресивні заходи рад. властей. З 1930 по 1932 розкуркулили 69 госп-в, 44 родини були вислані у віддалені місця СРСР. 1930–31 ДПУ УСРР ліквідувало тут 13 т. зв. контрреволюц. угруповань із заг. кількістю засуджених 67 осіб. 1932 "за суцільний куркульський саботаж" були репресовані 94 колоністи. Показники колективізації та хлібозаготівель не в останню чергу зростали внаслідок того, що за цей час правління 14-ти нім. колгоспів (53 особи) засудили за саботаж хлібозаготівель. Голові колгоспу "Ейнігкейт" винесли смертний вирок. Загалом упродовж 1934 в р-ні були репресовані 35 осіб, у 1935 – 34, у 1936 – 26. Пересічні колоністи поплатилися за перешкоджання планам хлібозаготівель, отримання закордонної допомоги під час голодомору 1932–1933 років в УСРР, культивування антирад. настроїв, спроби емігрувати з СРСР.

Насильницькі методи колективізації були підосновою голоду, на поч. 1933 р-н потрапив до зведення інформаційного сектору організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У серед р-нів, що потерпають від голоду. В ньому, зокрема, зазначалися масові захворювання туберкульозом та тропічною малярією через недоїдання, неспроможність місцевих властей організувати захоронення померлих від голоду. В березні 1933 голодною смертю в р-ні померли 106 осіб, становище 162 оцінювалося як безнадійне.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 484,2 км², у 9-ти сільрадах р-ну мешкали 17 610 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Наприкінці 1930-х рр. у районному центрі діяли цегляний з-д, маслозавод, цех із переробки соняшнику, млин, елеватор, лікарня, 2 середні школи з укр. та нім. мовами викладання, б-ка, кіноустановка.

Восени 1936 р-н відзначив десятиліття з моменту створення. Під час урочистостей у райцентрі був встановлений пам'ятник на могилі розстріляних денікінцями мешканців села, на мітингу та засіданні був присутній нім. письменник-комуніст Е.Вайнерт.

1936, за неповними підрахунками, в р-ні репресовано бл. 100 осіб, упродовж 1929–41 у вислання відправлено 474 особи. 1934 удар був спрямований на священиків: за звинуваченням у націоналістичній пропаганді були осуджені лютеранський пастор М.Бауман, кюстер (у протестантів – доглядач молитовних будинків), 4 церк. старости, катол. священик М.Вализер, 9 менонітських проповідників.

Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939). Сільради передані до складу Володимирського та Великоолександрівського р-нів Миколаїв. області.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник, ч. 2. К., 1997; Ченцов В.В. Трагические судьбы: Политические репрессии против немецкого населения Украины в 1920–1930-е годы. М., 1998; Немцы в России: Энциклопедия, т. 1. М., 1999.

Єврейські національні райони

К а л і н і н д о р ф с ь к и й (Сейдемінухський). Перший з утворених у СРСР єврейс. нац. р-нів. Сформований 1927 в межиріччі Інгульця (прит. Дніпра) та Дніпра. Адм. центр – колонія Велика Сейдемінуха, 1927 перейм. на Калініндорф. Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Херсонської округи, з вересня 1930 підпорядковувався безпосередньо центру, з 1932 – у складі Одеської обл., з 1937 – Миколаївської обл.

Населення Калініндорфа 1926 налічувало 1855, 1930 – 1915 осіб. Тут розміщувалися семирічка, лікарня (1 лікар, 10 місць), МТС.

До складу р-ну ввійшли 39 єврейс. та 8 неєврейс. поселень, які згодом об'єднали у 8 єврейс. нац. рад, 1 німецьку, кілька українських. Основу р-ну склали 4 єврейс. с.-г. колонії Херсонщини з дореволюц. стажем та 22 переселенські виселки, що з'явилися на землях держ. фонду 1925. У складі р-ну перебували Калініндорфська (1931 населення становило 2238 осіб), Бобровокутська (831), Фрайлебенська (1157), Молотовська (878), Ерштмайська (1652), Львівська (1549 осіб) єврейс. сільс. ради. 1928 євреї становили 85,7 % населення р-ну, німці – 2,6 %, українці – 11,7 %. У р-ні діяли 4 к-ти незаможних селян (569 членів), 17 колективних об'єднань (з них: 3 артілі, 9 машинно-тракторних т-в, 5 т-в спільного обробітку землі), с.-г. кооперація об'єднувала 78,7 % госп-в, а споживча – 88,8 %. Соціально-екон. обстеження р-ну 1928 показало, що 52,8 % госп-в були безкінними, 27,2 % мали одного коня, 19 % – двох, лише 1 % – 3-х і більше.

У дореволюц. колоніях на госп-во припадало 0,78 корови, 4,8 десятини ріллі, 118 виноградних кущів, 9,4 плодових дерев. Зважаючи на високий рівень розвитку виноградарства та садівництва, кер-во р-ну вважало переважну більшість госп-в р-ну середняцькою. 73,4 % людності р-ну становили селяни, 9,1 % – ремісники, 5,6 – робітники й наймити з наділом, 3,5 – службовці, 2,8 – крамарі, 5,6 % – декласовані елементи. Згідно з урядовими планами р-н мав розвиватися як с.-г. багатогалузевий.

Завдяки значним капіталовкладенням упродовж першого переселенського року була закладена госп. та культ. основа його подальшого розвитку: створені 9 нових шкіл, семирічка з інтернатом для дітей переселенців, 2 медпункти, 2 сел. будинки, 2 хати-читальні. Перші кроки розбудови р-ну відбувалися на тлі настороженого ставлення окружних властей та значного підвищення антисемітизму оточуючого укр. селянства.

На поч. 1930-х рр. у р-ні мешкали понад 16 тис. осіб (12 916 євреїв, 3492 українці, 722 німці). 1932 з 13 674 мешканців р-ну 11 198 були євреями, 71 % з них складали нові поселенці. 1935 до складу р-ну входили 8 неєврейс., 39 єврейс. поселень.

На території р-ну діяли Калініндорфський пед. технікум та агрономічний технікум у с. Львове, у Калініндорфі розміщувався міжрайонний єврейс. колг. театр. Упродовж 1930–35 тут видавалися районні газети "Колвиртемес" (мовою ідиш) та "Колгоспна правда" (укр. мовою), а також працював Єврейс. колг. театр.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 23,2 особи/км² (та була найнижчою серед нац. р-нів), 92,5 % засівів становили зернові, 1,8 % – тех. к-ри. Незважаючи на непоказні відомості про стан сільс. госп-ва, р-н був передовим у темпах колективізації: у складі колективних госп-в перебувало 66,2 % господарів р-ну. Площа р-ну дорівнювала 502 км². До його складу входили 7 сільрад. На 1 січня 1930 населення становило 11 657 осіб, з них 77,4 % були євреями. Р-н був маломіцним сільськогосподарським: велика пром-сть була відсутньою, малих пром. і ремісничих закладів, за відомостями держ. служб, налічувалося 225, вони забезпечували зайнятість 329 осіб, з яких 27 були найманими працівниками. У районі діяли 40 зернових т-в (2292 члени), 1 скотарсько-молочарське (325 членів), 8 с.-г. споживчих товариств (5886 членів), 20 крамниць, 2 комуни, 34 с.-г. артілі (1942 члени), 6 т-в спільного обробітку землі (42 члени). Радгоспів у районі не було. На 100 осіб дорослого населення припадало 107,3 учнів.

Згідно з відомостями Одес. обкому КП(б)У р-н входив до десятка р-нів з найвищою смертністю від недоїдання. Утім, офіц. документи в розпал голодомору 1932–33 в УСРР заперечували його згубні наслідки в р-ні, зокрема, у постанові секретаріату ВУЦВК "По доповіді Калініндорфського РВК" (1 листопада 1933) зазначалося, що врожайність у р-ні порівняно з 1932 зросла з 4,2 ц до 8,5, кінське поголів'я зросло на 3,7 %, рогатої худоби – на 2, свиней – на 15 %. Вартість трудодня збільшилася з 1–1 1/2 кг до 8 кг, а в колгоспах "Ройтер Октябрь", "Смидович" – перевищила 12 кг. Упродовж голодомору 1932–33 в УСРР і після нього найгострішою проблемою р-ну було незадовільне розгортання переселенської кампанії, що стояло на перешкоді планам рад. влади з вирішення "єврейського питання".

Не раз укрупнювався. Відповідно до постанови ВУЦВК "Про склад нових адміністративних районів Одеської області" (17 лютого 1935) збільшив свою територію за рахунок приєднання Ново-Гнеднівської сільради Снігурівського р-ну.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну дорівнювала 860,2 км2, в 1-й селищній та 13-ти сільс. радах р-ну мешкали 14 359 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Наприкінці серпня 1936 укрупнився за рахунок приєднання селищ Червоно-Любецьке, Заповіт та Полтавка Мар'янівської сільс. ради Снігурівського р-ну.

26–27 грудня 1937 відбулися численні мітинги, урочистий пленум райвиконкому з нагоди десятиліття існування нац. р-ну, які засвідчили "торжество ленінської національної політики в УРСР".

За відомостями 1938, площа р-ну зросла до 0,9 тис. км², а кількість сільрад – до 13. У місц. пресі підносився як взірець втілення програм ВКП(б) із колективізації сільс. госп-ва. 1939 колгоспи р-ну засіяли 42 351 га. У колективних госп-вах налічувалося 139 тракторів, 81 комбайн, 56 вантажних автомашин. Пересічна врожайність дорівнювала 17 ц з 1 га. У середньому на колгосп припадало 3 ферми. У р-ні діяли 46 шкіл (із них – 3 се-
редні, 14 неповних середніх, 29 початкових), педагогічна та сільськогосподарська школи, 7 фельдшерських пунктів, 7 пологових будинків, районна лікарня, 3 стаціонарні та 3 пересувні кіноустановки.

Наприкінці 1930-х рр. найвидатніші діячі р-ну були репресовані. Серед них – секретарі райкому КП(б)У Лезман та Абрам, голова райвиконкому Бабичев, зав. земельного відділу Сигал, директор МТС Мільштейн, редактор районної газети Мендель.

У законодавчому порядку не ліквідовувався. Упродовж 1939–41 повноцінно функціонував і розвивався як адм.-тер. одиниця. У лютому 1939 відзначив своє 5-річчя Калініндорфський робітничо-колг. театр.

Станом на 1 травня 1940 площа р-ну дорівнювала 0,9 тис. км². У ньому налічувалося 13 сільрад.

З осені 1941 – у зоні окупації. Унаслідок масових страт у с. Штерндорф (Мала Сейдемінуха) загинуло 667, Бобровий Кут – 917, Калінінському (Велика Сейдемінуха) – 1875, Молотово – 1496, Львово – 550 осіб єврейс. національності. Після Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941–45 р-н як національний не відновлювався, переважну більшість населення становили українці. 1946 перейм. на Калінінський, 1958 скасований.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1935, № 5, ст. 24; 1936, № 43, ст. 220; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 октября 1938 года. М., 1938; "Колгоспна правда", 1939, 27 лютого; Калініндорфський район до ХХII роковин Жовтня. "Колгоспна правда", 1939, 7 листопада; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940; Калининдорф. Web: Электронная еврейская энциклопедия (http://www.eleven.co.il).

Н о в о-З л а т о п і л ь с ь к и й (Новозлатопольський, Новозлатопільський). Створений відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про створення на території Запорізької округи Новозлатопольського району з переважаючою єврейською людністю" (12 червня 1929) на базі 12-ти єврейс. с.-г. колоній з дореволюц. стажем та 18-ти нових єврейс. поселень, створених упродовж 1926–28 за сприяння Єврейс. колонізаційного т-ва. На момент створення включав Ново-Златопільську, Роскошанську, Межерічеську, Красноселівську, Майдорфську, Святодухську, Фрайдорфську сільради Запоріз. округи, Зеленопільську, Солодководненську, Ротендорфську сільради Маріупольської округи. Надалі з 10-ти сільрад р-ну 9 були єврейськими. Створений з метою аграризації єврейства УСРР на колонізаційних фондах. 1929 з 12 148 мешканців р-ну євреї складали 68 %, 1935 їхня питома частка зменшилася до 53,8 %, наприкінці 1930-х рр. вона стабілізувалася на 50 %. Територіально межував із Люксембурзьким нім. нац. р-ном.

Адм. підпорядкування: до вересня 1930 – у складі Запоріз. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з лютого 1932 – у складі Дніпроп. обл., з січня 1939 – Кіровогр. обл.

Адм. центр – колонія Ново-Златополь (Най-Златополь), створена євреями-вихідцями з Вітебської губ. 1848. 1914 в Ново-златополі мешкали 950 євреїв та 150 німців. Колонія вціліла впродовж погромів 1917–20 завдяки добре організованій самообороні (до загонів входило бл. 200 осіб), тоді як сусідні Трудолюбівка та Нечаївка були вщент зруйновані. 1924 в Ново-Златополі мешкали 686 євреїв та 70 німців.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 38,6 особи/км². Під засівами перебувало 75,7 % землі, з них 78,2 % становили зернові, 6,6 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в були 36,2 % господарів р-ну, 2,1 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 95,3 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 438 км². Створений із метою збільшення частки євреїв-землеробів р-н повільно примножував свою людність. Згідно з переписом 1926, тут мешкало 15 780 осіб. На 1 січня 1930 населення становило 16 884 особи. Євреї складали 73 % людності р-ну.

Загалом у р-ні працювали 21 початкова, 3 семирічні школи, 10 б-к, 4 сел. будинки, 15 хат-читалень, кіноустановка. Мед. закладів у р-ні не було.

Районний центр – с. Ново-златопіль – належав до невеликих селищ: його населення 1930 сягнуло 815 осіб. У ньому діяли семирічка та радіоустановка, а також видавалася газ. "Колгоспна зоря".

Розглядався як р-н першочергового здійснення суцільної колективізації. Розширений пленум райвиконкому вже 17 січня 1930 ухвалив рішення про усуспільнення не менш як 70 % посівних площ до березня 1930. Утвердження колг. ладу в р-ні відбувалося за сценарієм, типовим для України. На поч. 1932 р-н фігурував серед інших, які мали зриви в хлібозаготівлях, збиранні податків та погано готувалися до весняної сівби. Для інспекції р-ну прибула бригада Ради національностей ЦВК СРСР на чолі з А.Мережиним. У серпні 1933 вже Дніпроп. обком КП(б)У розглядав питання функціонування Новозлатопільського р-ну і дав негативну оцінку його керівництву.

Незважаючи на тяжкі наслідки голодомору 1932–33 в селах р-ну, обласне кер-во ставило перед районними властями суворі вимоги щодо розбудови сільс. госп-ва, розгортання переселенської кампанії. Проте суворі кліматичні умови, неналагодженість системи артезіанського водопостачання, тяжкий побут переселенських колективів (більшість з яких об'єднувала 20–30 госп-в), розкиданість їх на території р-ну, відсутність культурно-освіт. установ і надалі гальмували переселенський рух. Одне з останніх переселень відбулося навесні 1935, коли з 59-ти новоприбулих сімей був створений колгосп ім. Куйбишева. Надалі обласне та респ. кер-во не раз висловлювало незадоволення з приводу відтоку євреїв-колгоспників до міст республіки та гальмування переселенської кампанії.

Чисельність єврейс. населення р-ну значно скоротилася під час голодомору 1932–33 в УСРР внаслідок зростання смертності та відтоку єврейс. селянства до міст. Ситуація дещо стабілізувалася після відновлення (1933–38) діяльності Агро-Джойнта в Україні.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 520,5 км², у 12-ти сільрадах р-ну мешкали 13 347 осіб (відомості на 1 січня 1933).

1936 в р-ні діяли 37 шкіл (з них більше половини – єврейські), у с. Ново-Златополь працювали 2 єврейс. десятирічки, зоотехнікум, б-ка. З 25 лютого 1930 по 20 серпня 1941 тут виходила районна газета мовою ідиш "Колвирт-штерн" (в окремі роки – під ін. назвою).

В адм. порядку не ліквідовувався, але наприкінці 1930-х рр. його життєдіяльність не мала етнонац. специфіки.

Станом на 1 травня 1940 площа р-ну дорівнювала 0,5 тис. км². У ньому налічувалося 12 сільрад.

Під час окупації в р-ні було знищено більше 8 тис. євреїв. У повоєнні роки діяльність р-ну як національного не відновлювалася. Як зазначено в "Електронній єврейській енциклопедії", "євреї, які повернулися в Новозлатополь, сподівалися на відновлення єврейського характеру району, але антисемітизм влади та місцевого населення, яке зайняло їхні домівки, згодом розформування району змусили їх оселитися в Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку та інших містах України, а решту – приєднатися до двох ешелонів переселенців до Біробіджану (1948)".

Літ.: "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1929, № 16; Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940; Орлянский В. История евреев Запорожья, кн. 4: Новозлатопольский еврейский национальный район (1929–1939 гг.). Запорожье, 1999; Його ж. Євреї України в 20-ті – 30-ті роки ХХ сторіччя: Соціально-політичний аспект. Запоріжжя, 2000; Новозлатополь. Web: Электронная еврейская энциклопедия (http://www.eleven.co.il).

С т а л і н д о р ф с ь к и й (початкова назва – Ізлучистський, Ізлучистий). Створений 1930 із центром у колонії Ізлучиста (с. Ізлучисте). Адм. центр: 1930 – колонія Ізлучиста, з 1931 – с. Чемериськ.

Адм. підпорядкування: до вересня 1930 – у складі Криворіз. округи, 1930–32 підпорядкований безпосередньо центру, з 1932 – у складі Дніпроп. обл.

Створений на основі старих єврейс. с.-г. колоній (Ізлучиста, Нововітебське, Новожитомир, Новоковно, Новоподольськ, Кам'янка та ін.). 1930 до складу р-ну входили Новоковнінська, Кам'янська, Нововітебська, Сталіндорфська, Новожитомирська, Ізлучиста, Красінська, Новозорянська, Войковдорфська, Ларинська, Леккертівська, Фрайдорфська єврейс. сільради. Загалом включав 16 єврейс. та 2 нім. нац. сільради.

Значну частку поселень р-ну становили переселенські села на 15–20 госп-в, віддалені одне від одного на 3–4 версти, що вкрай ускладнювало госп. прогресування р-ну. Районний центр – колонія Ізлучиста – не відповідав вимогам до районного адм. центру. 1930 він не мав приміщень, придатних для розташування рад. та сусп. установ. Рад. органи, за словами представника р-ну на 2-й Всеукр. нараді по роботі серед нац. меншин Гершенбейна, розміщувалися по сел. хатах.

Здійснення адм. реформи 1930 поставило районні власті перед тяжкими випробуваннями. 1931 р-н укрупнили за рахунок приєднання нових сільрад, райцентр перенесли з колонії Ізлучиста до новоствореного переселенського с-ща Чемериськ. На той час це був найбільший із єврейс. нац. р-нів заг. площею 99 232 га, з них у користуванні єврейс. селянства перебувало бл. 54 %. Землекористування за нац. групами розподілялося наступним чином: євреї – 54 %, українці – 30, німці – 11, росіяни – 5 %.

На момент реорганізації округ під засівами перебувало 81,4 % землі, з них 87,3 % становили зернові, 2,6 % – тех. к-ри (соняшник). До складу колективних госп-в входило вже 45,3 % господарів р-ну.

Площа р-ну дорівнювала 432 км². До його складу входило 11 сільрад. Це був типовий переселенський р-н, що перебував на стадії становлення. На 1 січня 1930 населення складало 13 709 осіб, з них 72 % були євреями.

Загалом у р-ні працювали 27 початкових, 2 семирічні школи, 3 дитячі майданчики, 7 б-к, 10 сел. будинків, 7 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 6 лікарів лікарні, розрахованої на 50 місць.

Районний центр – колонія Ізлучиста – порівняно з 1926 (788 осіб) збільшив своє населення до 861 поселенця. У ньому діяли початкова школа та радіоустановка.

Упродовж голодомору 1932–33 в УСРР р-н не раз зазначався в інформаційних зведеннях до ЦК КП(б)У як один з найбільш уражених. 1 квітня 1933 значилося, що в Сталіндорфському р-ні становище колгоспників по Ворошиловградській сільраді відчайдушне, люди перестали просити про допомогу, лежать у холодних, нетоплених будинках і чекають смерті, опухлі, з відкритими ранами, які свідчили, що вони розкладаються живцем.

У лютому 1931 укрупнений за рахунок приєднання 12-ти сільрад та 14-ти населених пунктів Нікопольського, Криворізького, Апостолівського, Софіївського та Солонянського р-нів відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про реорганізацію районів УСРР" (3 лютого 1931).

1931 в ньому жили 7312 євреїв, що становило 22,18 % його населення. Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 1000 км², у 23-х сільрадах р-ну мешкали 28 698 осіб (відомості на 1 січня 1933). За даними "Електронної єврейської енциклопедії", в 2-й пол. 1930-х рр. частка євреїв в населенні р-ну істотно зменшилася.

1930–37 тут видавалася районна газета мовою ідиш "Сталиндорфер емес", у 2-й пол. 30-х рр. – газ. "Ленінський шлях" укр. мовою. 1931 організований єврейс. колг. театр.

У законодавчому порядку не ліквідовувався, до початку Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941–45 доволі активно розвивався як с.-г. р-н. У січні 1939 відзначений за наслідками змагання з Єжовським, Ново-Златопільським та Калініндорфським р-нами.

Упродовж січня–квітня 1939 в р-ні відбулися торжества з нагоди 80-річчя Шолом-Алейхема.

Станом на 1 травня 1940 площа р-ну дорівнювала 1 тис. км². У ньому налічувалося 23 сільради.

1944 перейменований на Сталінський, а його райцентр отримав назву с. Сталінськ.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 27–30 ноября 1930 г.: Стенографический отчет и постановления. М.–Х.–Минск, 1931; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1931, № 3, 15 березня; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; "Ленінський шлях", 1939, 15 січня; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940; Сталиндорф. Web: Электронная еврейская энциклопедия (http://www.eleven.co.il).

Болгарські національні райони

Б л а г о ї в с ь к и й (Благоєвський; до кінця 1926 – Велико-Буялицький, Велико-Буяликський). Створений відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про утворення на території Одеської округи Велико-Буяликського району з переважаючим болгарським населенням та інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи" (28 квітня 1926). Адм. підпорядкування: до осені 1930 – у складі Одес. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з 27 лютого 1932 – у складі Одес. обл.

Нац. сільради: Благоївська, Кубанська, Свердловська, Куяльницька, Улянівська. Адм. центр – с. Благоєве (с. Великий Буялик, Голям Буялик).

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 30,2 особи/км². Під засівами перебувало 78,7 % землі, з них 89,3 % становили зернові, 5,9 % – тех. к-ри. У складі колективних госп-в було 39,1 % господарів р-ну, 0,7 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 105,4 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 528 км². До його складу входили 7 сільрад, усього – 39 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 15 962 особи, з них – 97,1 % селян. Письменними були 72,4 % чоловіків, 49,8 % жінок. Болгари становили 66,7 % людності р-ну.

Загалом у р-ні діяли 16 початкових, 3 семирічні школи, 9 б-к, 3 сел. будинки, 2 хати-читальні, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі єдиної лікарні, розрахованої на 10 місць.

Районний центр – с. Благоєве – належав до великих селищ: його населення 1930 сягнуло 6170 осіб. У ньому діяли 2 початкові школи, 2 семирічки, 2 радіоустановки.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 509,1 км², у 8-ми сільрадах р-ну мешкали 14 988 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Упродовж 1930-х рр. тут видавалися газети "Комунар" та "Ленински завет" болг. мовою.

Розформований відповідно до постанови Одеського обкому КП(б)У "Про реорганізацію національних районів Одеської області в райони звичайного типу" (5 лютого 1938) і постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939). Замість нього був сформований Яновський р-н (з центром у с. Благоєво), в якому болгари не становили домінуючої етнічної групи, Свердловська сільрада була передана до складу Комінтернівського р-ну Одес. області.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1931, № 3, 15 березня; "Комунар", 1935, 19 септемари; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; "Ленінський шлях", 1939, 15 січня.

Б о т і ї в с ь к и й (Ботєвський; до 1927 – Цареводарівський). Створений згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР "Про утворення на території Мелітопольської округи Цареводарівського району з переважною болгарською людністю й інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи" (31 березня 1926).

Скасований відповідно до постанови ВУЦВК і РНК УСРР "Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління" (2 вересня 1930) з віднесенням його території до Коларівського болг. району.

Літ.: "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1930, № 23, 31 жовтня; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.

В і л ь ш а н с ь к и й (Ольшанський). Створений 1926. Адм. підпорядкування: до осені 1930 – у складі Одес. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з 27 лютого 1932 – у складі Одес. обл. Сільради: Вільшанська, Добрівська, Маловільшанська, Маломазницька, Станкуватська, Ташлицька.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 67,5 особи/км². Під засівами перебувало 96,8 % землі, з них 80,9 % становили зернові, 4,8 % – тех. к-ри. У складі колективних госп-в було 8,5 % господарів р-ну, 0,6 % становили пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 94,6 учнів.

За розмірами це був найменший із нац. р-нів, його площа дорівнювала 182 км². До його складу входили 7 сільрад, усього – 24 поселення. На 1 січня 1930 населення становило 12 289 осіб, з них – 0,6 % пром. робітників, 96,9 % селян. Письменними були 63,9 % чоловіків, 29,4 % жінок. Болгари становили 64,6 % людності р-ну.

У р-ні працювали 14 початкових, 1 семирічна школи, 11 б-к, 5 сел. будинків, 3 хати-читальні, кіноустановка. Районний центр – с. Вільшанка – належав до типових великих степових селищ: його населення 1926 становило 5756 осіб. У ньому діяли 2 початкові, 1 семирічна школи.

За результатами всесоюзного конкурсу на кращу сільраду (1933) була відзначена Червоно-Ташлицька сільрада р-ну. Голова сільради Рибчиський був премійований 300 крб. з фонду ВУЦВК, а члени культурно-соціальної секції отримали 100 крб. з фонду Наркомосу УСРР.

Відповідно до постанови ВУЦВК "Про склад нових адміністративних районів Одеської області" (17 лютого 1935) істотно збільшив свою територію за рахунок приєднання 11-ти сільрад Первомайського р-ну, 2-х сільрад Добровеличківського та Казимирівської сільради Голованіського р-ну, внаслідок чого питома вага болгар у р-ні відчутно знизилася.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 622,6 км², у 21 сільраді р-ну мешкали 44 039 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Упродовж 1930-х рр. тут видавалася газ. "Колгоспна праця" укр. мовою.

Припинив своє існування до 1939. Точна дата реорганізації не встановлена.

Станом на 1 травня 1940 площа колиш. нац. р-ну дорівнювала 0,6 тис. км². У ньому налічувалася 21 сільрада.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1934, № 18, 17 травня; 1935, № 5, ст. 24; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940.

К о л а р і в с ь к и й. Створений шляхом об'єднання Романівського (1926 перейм. на Коларівський) та Цареводарівського (1927 перейм. на Ботіївський)
р-нів. Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Мелітопольської округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з 1932 – у складі Дніпроп. обл., з січня 1939 – Запоріз. обл. Адм. центр – с. Коларівка (до 1933 – Романівка).

На момент створення Романівський р-н складався з 18-ти сільрад (32 949 осіб), Цареводарівський – із 10-ти (за відомостями 1926, населення становило 23 585 осіб). Романівський р-н сформований відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про скасування Бердянської округи й інші зміни в адміністративно-територіальному поділі Катеринославщини" (3 червня 1925). Цареводарівський р-н створений відповідно до постанови "Про утворення на території Мелітопольської округи Цареводарівського району з переважною болгарською людністю й інші зміни адміністративно-територіального поділу тої самої округи" (31 березня 1926).

Безпосередньо межував з Молочанським нім. нац. р-ном. Нововасилівський укр. р-н відділяв його від Терпінянського рос. нац. р-ну.

Р-н був найбільшим серед болг. р-нів за територією та чисельністю мешканців: 1931 до його складу входили 24 із 45-ти болг. нац. сільрад УСРР. Найбільшими серед них були: Радолівська (1931 населення – 1453 осіб), Гюнівська (1423), Зеленівська (1978), Полоузівська (1289), Андріївська (2335), Мануйлівська (1812), Коларівська (2129), Першо-Миколаївська (1851), Петрівська (2081), В'ячеславська (2264), Банівська (1531), Маринівська (1657), Луначарська (1596), Федорівська (1060), Ганнівська (1774), Діанівська (1564), Інзівська (2965), Богданівська (1687), Преславська (3078), Райнівська (1812), Ботіївська (3507), Строганівська (1654), Степанівська (1907 осіб). Йому підпорядковувалися також Волинська нім. та Орловська рос. національні сільс. ради.

На території р-ну діяли Преславська болг. с.-г. школа та створений 1924 Преславський болг. пед. технікум із 3-річним курсом навчання. 1925/26 навч. р. останній мав 152 студенти, із них – 137 болгар. Більшість викладачів пед. технікуму були політ. емігрантами. 1928–33 його очолювала відомий педагог і вчений Райна Кандева (1882–1967). Р-н задумувався парт. та рад. органами як осередок радянізації болгар і пропагування ідей пролетарської революції за кордоном.

У місц. та центр. пресі культ. заклади р-ну, зокрема в с. Преслав, називалися "болгарськими Афінами". Зусиллями болг. політемігрантів Преславський пед. технікум був перетворений на вогнище, як тоді вважалося, прогресивного рад. виховання. Ознаками навч. процесу стало очищення навч. програм від "непотрібного мотлоху" – конфесійних дисциплін, впровадження "єдино наукового матеріалістично-діалектичного підходу навчання", політехнізація школи та її ув'язка з практикою, впровадження "активно-трудових методів навчання". Викладачі й студенти технікуму складали актив Преславського сел. будинку, який налічував 160 членів і мав сількорівський, наук., агрономічний, осоавіахімівський, фізкультурний, драм. і хоровий гуртки.

1927 в Преславі за ініціативою ЦКНМ створили болг. пересувну трупу (Болг. пересувний сел. театр), який при заснуванні складався з 25 артистів, а 1930 налічував 16 осіб.

Болг. р-ни очолювали болг. політ. емігранти: Романівський – Ангел Грамчев, Цареводарівський (Коларівський) – Петр Петров, 1934–37 ним керував Степан Васильович Цвятков (репресований 1937).

1925 на території р-ну налічувалося 65 комуністів і 45 кандидатів у члени КП(б)У. Однак у масштабах цього багатолюдного р-ну відомості були непоказними. У розпал суцільної колективізації наприкінці 1930 серед голів сільрад не було жодного комуніста. Втім, центр. урядові органи вміло підтримували відповідний імідж р-ну. Р-н був центром болг. рад. і парт. форумів, конференцій, "змичок". Зокрема, 5–9 квітня 1925 відбулася Всеукр. конференція працівників болг. нац. р-нів у Преславі, яка поставила питання про проведення курсів секретарів сільрад, вирішення проблем землекористування, мед. обслуговування, створення с.-г. уч-ща.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 41,1 особи/км², під засівами перебувало 72,7 % землі, з них 81,5 % становили зернові, 9 % – тех. к-ри. Упродовж кінця 1920-х – 1930-х рр. у р-ні намагалися налагодити вирощування бавовни, 1933 її засіви займали 5 тис. га. У складі колективних госп-в було 21,3 % господарів р-ну, 0,7 % налічували пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 89,7 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 1454 км². До його складу входили 29 сільрад, 55 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 59 700 осіб, із них – 0,7 % пром. робітників, 96,4 % селян. Письменними були 69,5 % чоловіків, 52,4 % жінок. Болгари становили 74,2 % людності р-ну. Р-н був розвиненим сільськогосподарським: велика пром-сть була відсутньою, малих пром. і ремісничих закладів, за відомостями державних служб, налічувалося 702 (з них – 1 паровий млин, 57 вітряків, 3 цегельні, 8 олієнь), вони забезпечували зайнятість 921 особи, з яких лише 113 були найманими працівниками. Р-н відзначався високими показниками кооперування селянства в усіх його формах: тут діяли 8 кредитних с.-г. т-в (5942 члени), 3 скотарсько-молочарських (1355 членів), 2 птахівничих (825 членів), 9 с.-г. споживчих т-в (10 333 члени), 33 крамниці, 2 комуни (169 членів), 15 с.-г. артілей (824 госп-ва), 95 т-в спільного обробітку землі (1854 члени). Радгоспів у р-ні не було.

Запровадження колективізації в р-ні розпочалося восени 1929, відповідні ухвали прийняли парт. збори Коларівського р-ну. Представник ЦКНМ Планінський (Кузман Стойков) заявив про необхідність залучення бідняцтва до "боротьби з куркулем". На грудень 1930 рівень колективізації в районі досяг 48,2 %, а 1935 він становив 95 %. Утвердження колг. ладу відбувалося в запеклій боротьбі уряду та народу на тлі голодомору 1932–33 в УСРР. Тоді як людність р-ну потерпала від голоду, місц. преса ганьбила її за низькі темпи хлібозаготівель: на 10 січня 1932 було зібрано 1,7 % від квартального плану. В подальшому, не зважаючи на реальний стан речей із продовольством, райком КП(б)У та районна контрольна комісія КП(б)У шляхом збільшення адм. тиску та політ. переслідувань нарощували темпи хлібозаготівель, врешті, призвівши болг. р-н до страхіть голодомору та репресувавши весь місц. рад. і парт. апарат.

Упродовж 1930-х рр. видавалася багатотиражка "Колхозен труд" та газ. "Колективно поле" болг. мовою. У селах Ботєво, Преслав, Орловка, Нанівка діяли гуртки сільс. кореспондентів (сількорів). У листопаді 1934 в Коларівці відбулася Всеукр. болг. конференція сількорів, яка відзначила високий рівень болг. преси, зростання письменності до 60 % населення, екон. підйом у болг. колгоспах.

1935 пройшов під гаслами підготовки до десятиріччя р-ну. 10 вересня 1935 в Коларівці відбулося засідання президії Дніпроп. облвиконкому, на якому було вирішено до десятиліття р-ну збудувати лікарню, палац піонерів, будинок рад, водолікарню в с. Ботєво, висадити 200 тис. дерев та завершити геол. розвідки на Корсак-Могилі. Тоді ж було прийняте рішення про перейменування с. В'ячеславівка на Кара-Степанівку на честь заслуженого червоного партизана. 100 ударників р-ну були нагороджені грамотами та 10-ма тис. крб. 10 вересня 1935 Коларівський р-н масовим нар. святом відзначив своє 10-ліття. У святі взяли участь бл. 1 тис. гостей із нац. р-нів області, делегати болг. Благоївського р-ну Одес. обл. та ін.

На 1938 площа р-ну внаслідок перманентних реорганізацій зменшилася до 1,2 тис. км², а кількість сільрад – до 23-х.

Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939). Сільради р-ну були передані до Приазовського, Андріївського, Ново-Василівського та Приморського р-нів Запоріз. області.

Літ.: "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1925, № 29–30, ст. 236; 1933, № 24, ст. 321; Адресная и справочная книга "Вся Украина" на 1927 – 1928 год. Одесса, 1928; Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 27–30 ноября 1930 г.: Стенографический отчет и постановления. М.–Х. –Минск, 1931; "Колективно поле", 1932, 11 януари, 6 февруари; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 октября 1938 года. М., 1938; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.

Російські національні райони

В е л и к о-П и с а р і в- с ь к и й (Великописарівський). Вважався нац. російським з 1927. Про це йдеться в низці офіц. документів ЦКНМ. Однак офіційно його статус був затверджений постановою ВУЦВК і РНК УСРР "Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління" від 2 вересня 1930.

Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Харків. округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з 1932 – у складі Харків. обл., із січня 1939 – Сум. обл.

Сільради: Верхньопожнянська, Верхньолюджанська, Катанська, Кам'янецька, Люджанська, Ницахська, Порозчанська, Полянська, Печинська, Солдатська, Спірнянська, Вільненська, Їздецька, Крамчанська, Лугівська, Пожнянська, Сидорово-Ярузька, Стрілецько-Пушкарська, Тарасівська, Дернівська, Добрянська.

На момент реорганізації округ це був один із найзаселеніших нац. р-нів, за рівнем освоєння с.-г. угідь він посідав одне з перших місць у республіці: під засівами перебувало 89,7 % землі, з них 89,1 % становили зернові, 5,3 % – тех. к-ри (цукровий буряк). У складі колективних госп-в перебувало 5,6 % господарів р-ну.

Загалом у р-ні працювали 31 початкова, 3 семирічні школи, школа колгоспно-сел. молоді, 22 б-ки, 11 сельбудів, 14 хат-читалень. Мед. обслуговування населення здійснювали лікарня, 9 амбулаторій, вендиспансер, консультація охматдиту.

Районний центр – с. Велика Писарівка – був одним із найбільших нац. районних центрів: його населення 1930 сягнуло 8961 особи. У ньому діяли 3 початкові школи та семирічка, профшкола, кіноустановка, лікарня (на 131 ліжко), амбулаторія.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 798,1 км², у 32-х сільрадах мешкали 71 515 осіб (відомості на 1 січня 1933). Населення райцентру – с. Велика Писарівка – становило 7981 особу.

Упродовж 1930-х рр. тут видавалася районна газ. "Колективіст" укр. мовою, "Путь к социализму", "Знамя коммунизма" російською.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1930, № 23, відділ перший, артикул 225; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.

К а м ' я н с ь к и й (Кам'янсько-Дніпровський, Кам'янський на Дніпрі). Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Запоріз. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центрові, з 1932 – у складі Дніпроп. обл., із січня 1939 – Запоріз. обл.

Адм. центр – с. Кам'янське (з 1927 – Кам'янка-Дніпровська, з 1935 – Кам'янка Дніпрова). За відомостями 1926, населення селища становило 9458, 1930 –
10 365 осіб. 1930 в районному центрі розміщувалися радіоустановка, 5 початкових шкіл, семирічка, технічно-аграрна школа, кравецька школа, амбулаторія (5 лікарів), МТС, 3 пром. заклади (606 робітників).

На 1925 площа р-ну складала 341,1 версти², населення – 25 192 особи. 1927 людність р-ну становила 26 783 особи, росіяни складали 95,5 %.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 58,4 особи/км², під засівами перебувало 93,9 % землі, з них 80,2 % складали зернові, 6,1 % – тех. к-ри. У складі колективних госп-в було 5,6 % господарів р-ну, 2,4 % становили пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 69,9 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 895 км². До його складу входили 10 сільрад, 131 поселення. На 1 січня 1930 населення становило 52 289 осіб, із них – 2,4 % пром. робітників, 94,8 % селян. Письменними були 70,8 % чоловіків, 37,3 % жінок. Росіяни складали 71,2 % людності р-ну.

Р-н був типовим сільськогосподарським: велика пром-сть була відсутньою, малих пром. і ремісничих закладів, за відомостями держ. служб, налічувалося 704, вони забезпечували зайнятість 1719 осіб, з яких лише 79 були найманими працівниками. У р-ні діяли 5 кредитних с.-г. т-в (4426 членів), 1 скотарсько-молочарське (380 членів), 2 птахівничих (120 членів), 4 с.-г. споживчі т-ва (8124 члени), 15 крамниць, 3 с.-г. артілі, 1 т-во спільного обробітку землі. Радгоспів у р-ні не було, рівень колективізації в рос. нац. р-ні був одним з найнижчих серед нац. р-нів України.

Упродовж років значився як зразковий стосовно врожайності, вартості трудодня та виконання політично-господарських кампаній. За наслідками всесоюзного конкурсу 1933 за кращу по роботі сільраду Ново-Дніпровська сільрада р-ну була премійована 1500-ма крб. для обладнання ветеринарного пункту, 250-ма крб. з фонду "Геть неписьменність!" для придбання літератури, 300 крб. з фонду ВУЦВК отримала персонально голова сільради – Савушкіна.

Видавалася районна газ. "Ударник".

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну зросла до 1103,3 км², у 10-ти сільрадах р-ну мешкали 44 103 особи (відомості на 1 січня 1933).

На 1938 площа р-ну становила 1,1 тис. км², кількість сільрад не змінилася.

У законодавчому порядку не ліквідовувався.

Літ.: Адресная и справочная книга "Вся Украина" на 1927–1928 год. Одесса, 1928.; Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1933, № 55, ст. 709; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду Украини", 1934, № 18, 17 травня; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 октября 1938 года. М., 1938.

К о с і о р і в с ь к и й (Станично-Луганський, Верхньо-Теплівський, Верхньо-Теплицький). Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Луган. округи, лютий–липень 1932 – Харків. обл., з 2 липня 1932 – Донец. обл.

Створений згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР "Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління" від 2 вересня 1930 шляхом об'єднання Петропавлівського (Петровського) та Станично-Луганського р-нів, отримав назву Верхньо-Теплівський (1930). Петровський та Станично-Луганський р-ни статус національних, райвиконкоми яких працюють рос. мовою, набули відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. 1935 перейм. на Косіорівський. На сх. межував із РСФРР.

Адм. центр: до вересня 1930 р. – с. Станично-Луганське; з вересня 1930 – с. Верхньо Тепле (населення – 2271 особа); з 1932 – с. Станично-Луганське; 1935 перейм. на с. Косіорово Донец. обл.

Найбільші населені пункти: Валуйське (1931 населення становило 2519 осіб), Бахмутівка (3265), Нижнє Платине (3200), Старий Айдар (3450), Передільське (4914), Станично-Луганське (6787 осіб).

Район був типово сільськогосподарським малопотужним, на їдця пересічно припадало 1,33 десятини землі. У 1927 робочої худоби не мали 42,5 % госп-в, 1928 – 36,6 %. Втім, більше занепокоєння центр. органів влади викликала не ця обставина (навантаження на голову робочої худоби становило 5 десятин ріллі), а тех. відсталість госп-в – на плуг (букер) припадало 20,7 десятини ріллі. Бідність селянства була причиною повільного відродження їхніх госп-в, не рятувало й досить значне поширення кооперації, тим більше, що пай складав 3–4 крб. замість 10–15-ти в середньому по УСРР. Ощадні каси р-ну об'єднували 153-х вкладників, а їхній сукупний фонд становив 62 крб.

Досить істотні проблеми відзначалися в культ. житті р-ну: у 1928 з 20-ти шкіл Петровського р-ну 8 були українськими, хоча росіяни становили 75,8 % його населення; забезпеченість шкіл підручниками сягала 40–50 %. Спеціальна постанова Президії ВУЦВК на доповідь Петровського райвиконкому зазначила пасивність виконавчих органів рос. р-ну (зокрема, відсутність періодичних засідань сільрадівських комісій та їхньої звітності населенню й райвиконкому), відсутність у ньому сусп. орг-цій ("Червоний Хрест", "Геть неписьменність!").

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 31,9 особи/км², під засівами перебувало 77,6 % землі, із них 83,6 % становили зернові, 10,1 % – тех. к-ри. У складі колективних госп-в було 36,1 % господарів р-ну, 1,1 % становили пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 78 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 1970 км² (р-н був найбільшим серед національних за територією). До його складу входили 29 сільрад, 91 поселення. На 1 січня 1930 населення становило 62 899 осіб, з них – 1,1 % пром. робітників, 96,3 % селян. Письменними були 67,9 % чоловіків, 35,6 % жінок. Росіяни становили 82,5 % людності р-ну. Р-н був типовим сільськогосподарським: великої пром-сті не було. У р-ні працювали 53 початкові школи, 5 семирічок, школа колг. молоді, 3 дитячі майданчики, 22 б-ки, 14 сел. будинків, 26 хат-читалень, 9 кіноустановок, 2 лікарні на 30 місць. У районному центрі працювали робітничий факультет, фабрично-заводське уч-ще, тех. уч-ще.

1932 укрупнений. Згідно з постановою президії ВУЦВК УСРР "Про склад нових адміністративних районів Донецької області" від 13 лютого 1935 знову відокремлений у складі Станично-Луганської, Верхньо-Герасимівської, Нижньо-Герасимівської, Комишинської, Валуйської, Нижньо-Ольховської, Верхньо-Ольховської, Нижньо-Плотинської, Болотинської, Благовіщенської, Петровської II, Красно-Таловської, Красно-Дерульської, Олександрівської, Верхньо-Чугінської сільрад.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 1120,9 км², у 14-ти сільрадах р-ну мешкали 28 330 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Видавалася районна газета "Колективіст" (1930), "Коллективист" (1931), "Сталинский путь", "Коллективист", "Путь Октября".

У законодавчому порядку як національний не ліквідовувався.

Літ.: Бугай І. Робота російського Петрівського району на Луганщині. "Радянська Україна", 1928, № 9; Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1930, № 23, відділ перший, артикул 225; Те саме, 1932, № 22–23; "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1935, № 4, 24; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936.

К р а с н о д о н с ь к и й (до 1936 – Сорокинський). Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. На той час у ньому було 10 сільрад із переважно рос. населенням заг. чисельністю 13 216 осіб, що становило 80,5 % його людності.

Найбільш сх. із нац. районів УСРР, межував із РСФРР. До складу р-ну входили 3 з 9-ти рос. селищних рад УСРР: Сорокинська (1931 населення становило 9660 осіб; сучасне м. Краснодон), Ізваринська (2300), Краснодонська (11 000 осіб; сучасне смт Краснодон).

Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Луган. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з 1932 – у складі Донец. обл., з червня 1938 – Ворошиловградської обл.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 52,9 особи/км². Р-н був одним із найбільш промислово розвинених і урбанізованих серед національних, міські мешканці складали 46,1 % його людності. Під засівами перебувало 76,5 % землі, із них 87,3 % становили зернові, 6,1 % – тех. к-ри (переважно соняшник). У складі колективних госп-в було 48,4 % господарів р-ну, 33,1 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 74,1 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 720 км². До його складу входили 3 селищні та 10 сільс. рад, загалом – 56 поселень. На 1 січня 1930 в р-ні мешкало 14 458 міських мешканців, 18 116 селян, з них – 33,1 % пром. робітників, 52,7 % селян. Письменними були 75,2 % чоловіків, 51,5 % жінок. Росіяни становили 65,3 % міської та 77,6 % сільс. людності р-ну. У районному центрі – с. Краснодон (Сорокине) – діяли семирічна школа, 6 радіоустановок, гірниче уч-ще, курси підготовки до вузів. Загалом у р-ні діяли 27 початкових шкіл, 5 семирічок, 3 заклади профосвіти (227 учнів), 13 б-к, 5 сел. будинків, 12 хат-читалень, кіноустановка, 3 лікарні на 115 місць, 2 дитячих ясел на 60 осіб. З 1932 в районному центрі видавалася газ. "Ударник", з 1939 – "Социалистическая Родина".

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 779,8 км², у 3-х селищних та 10-ти сільс. радах р-ну мешкали 51 770 осіб (відомості на 1 січня 1933).

В установленому законодавством порядку не ліквідовувався. Наприкінці 1930-х рр. перетворився на осередок гірничо-добувної пром-сті, населення р-ну швидко зростало за рахунок трудової міграції та вербування на шахти. Наприкінці 1930-х рр. Краснодон отримав статус міста. Станом на 1 травня 1940 площа р-ну дорівнювала 0,8 тис. км². У ньому налічувалося 7 сільрад, 1 місто, 10 с-щ міськ. типу.

У майбутньому – центр молодіжного підпільного руху, відомого під назвою "Молода гвардія".

Літ.: Ялі С. Російські ради на Україні й завдання до пожвавлення їхньої роботи. "Радянська Україна", 1927, № 9; Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940.

О л е к с і ї в с ь к и й. Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927. Сільради: Олексіївська, Борецька, Верхньобишкинська, Дячківська, Єфремівська, Маслівська, Мелихівська, Охочанська, Старовірівська 1, Старовірівська 2, Старовірівська 3. Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Харків. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центру, з лютого 1932 – у складі Харків. обл.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 53 особи/км². Під засівами перебувало 85,3 % землі, з них 79,8 % становили зернові, 4,9 % – тех. к-ри (цукровий буряк). У складі колективних госп-в було 40,3 % господарів р-ну, 0,8 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 101,3 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 777 км². До його складу входили 13 сільрад, які об'єднували 114 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 41 181 особу, з них – 0,8 % пром. робітників, 96,3 % селян. Письменними були 58,4 % чоловіків, 25,1 % жінок. Росіяни складали 58,2 % людності р-ну.

Культурно-освітня мережа р-ну була досить розгалуженою. Загалом у р-ні працювали 31 початкова, 3 семирічні школи, школа колг. молоді, 4 дитячі майданчики, профшкола, 16 б-к, 5 сел. будинків, 8 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі лікарні, розрахованої на 38 місць.

Районний центр – с. Олексіївське – був великим селищем: його населення 1930 сягнуло 5894 особи. У ньому діяли початкова школа, семирічка, агропрофшкола, с.-г. зимова школа, лікарня, 2 пром. заклади зі 126-ма робітниками.

Не раз реорганізовувався. Згідно з постановою Президії ВУЦВК "Про склад нових адміністративних районів Харківської області" (17 лютого 1935) розукрупнений із повторним виокремленням Старовірівського р-ну в складі 11-ти сільрад. Тоді ж зріс за рахунок Михайлівської, Отрадновської, Петровської II, Красівовської, Роздольської сільрад Петровського р-ну та Кисельовської сільради Балаклійського
р-ну.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 1114,9 км², у 20-ти сільрадах р-ну мешкали 62 962 особи (відомості на 1 січня 1933).

В установленому законодавством порядку як національний не ліквідовувався.

Станом на 1 травня 1940 площа р-ну дорівнювала 1,1 тис. км². У ньому налічувалося 22 сільради.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1935, № 4, 25 февраля; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.

П е т р о п а в л і в с ь к и й (Петровський). Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927.

1928 його площа дорівнювала 640 км². 25,8 % населення становили росіяни, 23,9 % – українці, у р-ні мешкали також цигани, німці, євреї. Загалом до складу р-ну входили 12 сільрад: 8 російських та 4 українських.

Це був типовий маломіцний с.-г. р-н, де на їдця в середньому припадало 1,33 десятини. Не мали взагалі робочої худоби в 1927 42,5 % госп-в, у 1928 – 36,6 %. У р-ні працювали 20 шкіл, з них – 8 українських. Забезпеченість підручниками в них ледве дотягувала до 40–50 %.

У постанові Президії ВУЦВК на доповідь Петровського райвиконкому зазначалися суспільно-політ. відсталість р-ну, відсутність таких поширених орг-цій, як "Червоний Хрест", "Геть неписьменність!", навіть у районному центрі. Не менш непоказними були досягнення кооп. руху: хоча споживча кооперація об'єднувала 80 % госп-в, а сільськогосподарська – 72 %, пай пересічно становив 3–4 крб. замість прийнятих 10–15. На 153-х вкладників ощадних кас припадало сукупно 62 крб., що давало підстави говорити про те, що ці об'єднання існували на папері.

Екон. малопотужність р-ну стала підосновою його реорганізації. Ліквідований згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР "Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління" (2 вересня 1930). Територія увійщла до складу Станично-Луганського рос. нац. району.

Літ.: Бугай І. Робота російського Петровського району на Луганщині. "Радянська Україна", 1928, № 9; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1930, № 23, 31 жовтня; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст. К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.

П у т и в л ь с ь к и й (Путівельський). Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927.

Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Глухівської (далі – Конотопська) округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з лютого 1932 – у складі Харків. обл., з 15 жовтня 1932 – Черніг. обл., із січня 1939 – Сум. обл.

Створений у місцях розселення старожитнього автохтонного рос. населення, зокрема горюнів, яких нині відокремлюють як специфічну субетнічну групу рос. народу. Вважається, що горюни є автохтонним населенням Сумського Полісся, яке оселилося тут із часів Київської Русі, мова горюнів зберігає архаїчні елементи. Цікаво, що самосвідомість етносу відмежовує його як від росіян, так і від українців та білорусів. У соціально-екон. відношенні були доволі відсталі, обробку землі здійснювали найпростішими знаряддями; зберігали низку рис традиційної сел. громади, зокрема кругову поруку. Внаслідок зазначеного політика колективізації просувалася тут дуже складно.

1930 до складу р-ну входили Берюхівська, Білогалицька, Бояро-Лежачівська, Бунякинська, Бувалинська, Воронівська, Волинцівська, Веселівська, Гірківська, Зінківська, Ілліно-Суворівська, Кардашівська, Князє-Козаченська, Линівська, Манухівська, Мачулищанська, Новогончарська, Новослобідська, Пилеківська, Почепцівська, Погаричанська, Рев'якинська, Стрільниківська, Сиром'ятниківська, Плахівська, Уцьківська, Чаплищанська, Чорнобривкінська, Шулешівська, Юр'ївська, Яцинська сільради.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 88,8 особи/км² і була однією з найвищих в Україні, 11,9 % людності проживало в міських населених пунктах. Під засівами перебувало 89,3 % землі, з них 69,5 % становили зернові, 5,4 % – тех. к-ри (конюшина). У складі колективних госп-в було 7,3 % господарів р-ну, 1,3 % складали пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 84,1 учнів.

Площа р-ну дорівнювала 788 км². До його складу входили 1 селищна, 36 сільс. рад, усього – 250 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 69 967 осіб, з них – 1,3 % пром. робітників, 93,5 % селян. Письменними були 70,5 % чоловіків, 32,7 % жінок. Росіяни в місті становили 90,7 %, у сільс. місцевості – 84,7 % людності.

Загалом у р-ні працювали 55 початкових, 2 семирічних школи, дитячий майданчик, 2 школи профосвіти (246 учнів), 15 б-к, 8 сел. будинків, 10 хат-читалень, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 6 лікарів єдиної лікарні, розрахованої на 50 місць.

Районний центр – с. Путивль – належав до великих селищ: його населення 1930 сягнуло 8265 осіб. У ньому діяли 3 початкові школи, семирічка, лікарня, 3 пром. заклади з 1189-ма працівниками. З 1931 тут видавалася районна газ. "Ленинский путь".

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 788 км², в 1-й селищній та 29-ти сільс. радах мешкали 60 375 осіб (відомості на 1 січня 1933).

В установленому законодавством порядку як національний не ліквідовувався.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1935, № 24, 7 сентября; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х рр. ХХ ст.: К., 2002; Її ж. Етнічні меншини в суспільно-політичному та культурному житті УСРР. К., 2006.

С т а р о в і р і в с ь к и й. Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927.

Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Харків. округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центрові, з лютого 1932 – у складі Харків. обл.

На момент реорганізації округ під засівами перебувало 90,7 % землі, з них 90,8 % становили зернові, 5,9 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 38,1 % господарів р-ну.

Загалом у р-ні працювали 27 початкових, 3 семирічні школи, с.-г. школа, 14 б-к, 9 сел. будинків, хата-читальня, 2 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали лікарня, 5 амбулаторій, 2 дитячі консультації.

Районний центр – с. Старовірівка – належав до типових за мірками Степу селищ: його населення 1930 сягнуло 3807 осіб. У ньому діяли 2 початкові та семирічна школи, кіноустановка, лікарня, амбулаторія, МТС.

Відповідно до постанови ВУЦВК та РНК УСРР "Про реорганізацію районів УСРР" (3 лютого 1931) реорганізований із зарахуванням території до Олексіївського р-ну.

Згідно з постановою Президії ВУЦВК "Про склад нових адміністративних районів Харківської області" (17 лютого 1935) повторно виокремлений у складі 11-ти сільрад.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 698,1 км², в 11-ти сільрадах р-ну мешкали 44 797 осіб (відомості на 1 січня 1933). Районний центр – с. Старовірівка (3005 осіб).

Видавалася районна газ. "За высокий урожай".

Станом на 1 травня 1940 площа р-ну дорівнювала 0,6 тис. км². У ньому налічувалося 11 сільрад.

Літ.: Бугай І. Робота російського Петровського району на Луганщині. "Радянська Україна", 1928, № 9; Нові адміністративні райони УСРР: Райони, що змінили свої межі за постановою ВУЦВК та РНК від 3.09.1930 р. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1931, № 3, 15 березня; "Собрание законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины", 1935, № 4, 25 февраля; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940.

Т е р п і н я н с ь к и й. Адм. підпорядкування: до вересня 1930 – у складі Мелітопольської округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з 1932 – у складі Дніпроп. обл. Сільради: Терпінянська, Тамбовська, Семенівська, Новопилипівська, Тихонівська, Астраханська, Ясненька, Богданівська, Троїцька, Спаська, Новобогданівська, Федорівська, Матвіївська.

На вересень 1930 під засівами перебувало 78,9 % землі р-ну, з них 90,1 % займали зернові, 8,4 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 35,5 % господарів р-ну.

У р-ні працювали 41 початкова, 2 семирічні школи, профшкола, 9 б-к, 11 сел. будинків, 2 хати-читальні, 4 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 4 лікарі єдиної лікарні, розрахованої на 20 місць.

Районний центр – с. Терпіння – належав до великих за мірками Степу селищ, однак таких, що мали невлаштовану інфраструктуру. Його населення 1930 сягнуло 6424 осіб. У ньому діяли 4 початкові школи та семирічка, амбулаторія з лікарем, промисловий заклад із 10-ма працівниками.

Скасований відповідно до постанови ВУЦВК "Про ліквідацію Терпінянського району та часткові зміни в адміністративно-територіальному поділі Дніпропетровської області" (20 травня 1933).

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Райони, що змінили свої межі за постановою ВУЦВК та РНК від 3.09.1930 р. Х., 1930; Національні меншини в Україні, 1920–1930-ті роки: Історично-картографічний атлас. К., 1996.

Ч у г у ї в с ь к и й. Статус національного, райвиконком якого працює рос. мовою, отримав відповідно до ухвали Президії ВУЦВК від 12 серпня 1927.

Адм. підпорядкування: до вересня 1930 – у складі Харків. округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з лютого 1932 – у складі Харків. обл.

Сільради: Введенська, Граківська, Зарожненська, Іванівська, Кам'яноярузька, Клушно-Башкирівська, Коробочкинська, Кочетівська, Неїлівська, Новогнилицька, Новопокровська, П'ятницька, Старопокровська, Тетлецька, Тернівська.

Статус р-ну як національного підтверджений постановою ВУЦВК і РНК УСРР "Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління" від 2 вересня 1930.

У цей час під засівами перебувало 72,2 % землі, з них 87,8 % становили зернові, 3,4 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 3,4 % господарів р-ну.

Загалом у р-ні працювали 27 початкових, 4 семирічні школи, 3 профшколи, 24 б-ки, 7 сел. будинків, клуб, 12 хат-читалень, 4 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі лікарні, розрахованої на 70 місць, та 17 лікарів 8-ми амбулаторій, вендиспансер, 2 консультації охматдиту.

Районний центр – с. Чугуїв – був найбільшим районним центром серед національних: його населення 1930 сягнуло 13 482 особи. У ньому діяли 4 початкові та 2 семирічні школи, індустріальна профшкола, кіноустановка, лікарня, поліклініка з 9-ма лікарями, амбулаторія, 3 пром. заклади з 895 працівниками.

З 1931 тут видавалася газ. "Путь к социализму", надалі – "Красная звезда".

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 955,5 км², в 1-й міській, 2-х селищних та 13-ти сільс. радах р-ну мешкали 78 799 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Як національний не ліквідовувався.

На 1 травня 1940 площа р-ну дорівнювала 1 тис. км². У ньому налічувалося 13 сільрад, місто та 5 селищ міськ. типу.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Райони, що змінили свої межі за постановою ВУЦВК та РНК від 3.09.1930 р. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1930, № 23, відділ перший, артикул 225; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940.

Грецькі національні райони

В е л и к о-Я н і с о л ь с ь к и й (Велико-Янисольський). Створений відповідно до постанови Президії ВУЦВК про районування грец. національності в Сталінській окрузі (9 жовтня 1928). Згідно з нею Андріївський р-н Сталінської округи був розформований, а його грец. сільради (Новобагатирську, Багатирську, Константинопольську, Улаклицьку) приєднали до Велико-Янісольського р-ну.

Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Сталінської округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з лютого 1932 – у складі Дніпроп. обл., з 2 липня 1932 – Донец. обл., з 1939 – Сталінської обл.

Від заг. маси людності (36 062 особи) на 1931 греки складали 58,6 %. До складу р-ну входили: Велико-Янісольська сільрада (адм. центр р-ну), Комарська, Богатирська, Улаклицька, Константинопольська грецькі сільради, Нейгеймська, Марскфельдська німецькі сільради та кілька українських.

На початок суцільної колективізації Велико-Янісольський р-н був типово сільськогосподарським. Згідно з доповідною запискою сектору районування та планового сектору Вищої ради нар. госп-ва середньорічна кількість робітників у ньому становила 230 осіб, які виробляли продукції на 135 тис. крб. Серед промислів найбільш продуктивними були вир-во цегли та черепиці, килимарство, художнє ткання і вишивання. На весь р-н залишилося 2 млини, тоді як до революції 1917–18 стільки їх було практично в кожному грец. селі середніх розмірів.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 32,3 особи/км². Під засівами перебувало 72 % землі, з них 86,3 % становили зернові, 8 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 28,7 % господарів р-ну. 0,3 % становили пром. робітники. На 100 осіб дорослого населення припадало 87 учнів.

За розмірами це був найбільший із грец. нац. р-нів, його територія охоплювала 1118 км². До його складу входили 11 сільрад, усього – 59 переважно старих грец., нім. та укр. поселень. На 1 січня 1930 населення становило 36 042 особи, із них 0,3 % були пром. робітниками, 96,6 % селянами. Письменними були 78,4 % чоловіків, 53,9 % жінок.

Р-н мав укорінені освітянські традиції. Культурно-освітня мережа р-ну була досить розгалуженою. Тут діяли 31 початкова, 6 семирічних шкіл, школа колг. молоді, 4 профшколи на 193 учні, 15 б-к, 11 сел. будинків, 105 хат-читалень. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі 2-х лікарень, розрахованих на 28 місць.

Районний центр – с. Великий Янісоль – був великим населеним пунктом, заснованим греками-переселенцями з Криму наприкінці 18 ст.: його населення 1930 сягнуло 5600 осіб. У ньому діяли 2 початкові школи, семирічка, лікарня, пром. заклад на 7 робітників. З 1931 тут видавалася районна газ. "Ленінський шлях" укр. мовою.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 1218,5 км², в 1-й селищній та 13-ти сільс. радах р-ну мешкали 35 860 осіб (відомості на 1 січня 1933).

Наприкінці серпня 1936 р-н зменшився внаслідок передання 1279 га (Первомайська сільс. рада та х. Нові Улакли) до приміської смуги Сталінської ради у зв'язку з буд-вом Кураховської держ. районної електростанції.

Відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939) перетворений на звичайний р-н.

Станом на 1 травня 1940 площа р-ну дорівнювала 1,2 тис. км². У ньому налічувалося 14 сільрад.

Літ.: "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1932, № 22–23; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; СССР: Административно-территориальное деление союзных республик на 1 мая 1940 года. М., 1940; Національні процеси в Україні: історія і сучасність: Документи і матеріали: Довідник, ч. 2. К., 1997; Якубова Л.Д. Маріупольські греки (етнічна історія): 1778 р. – початок 30-х років ХХ ст. К., 1999.

М а н г у с ь к и й. Створений відповідно до постанови Президії ВУЦВК про оформлення нац. грец. р-нів на теренах Маріупольської округи від 30 травня 1928. Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Маріупольської округи, з вересня 1930 підпорядкований безпосередньо центрові, з лютого 1932 – у складі Дніпроп. обл., з 2 липня 1932 – Донец. обл., з 1939 – Сталінської обл.

За постановою ВУЦВК та РНК УСРР "Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління" (2 вересня 1930) населені пункти Самарина Балка, хутір Шевченка та Бердянські хутори були відібрані від р-ну та підпорядковані Маріупольській міськраді.

За рівнем освоєння с.-г. угідь р-н посідав одне з перших місць у республіці: під засівами перебувало 81,6 % землі, з них 85,5 % становили зернові, 9,5 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 15,6 % господарів р-ну.

Загалом у р-ні працювали 11 початкових, 4 семирічні школи, 10 б-к, 5 сел. будинків, клуб, 4 хати-читальні, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 3 лікарі 4-х амбулаторій та консультації охматдиту.

Районний центр – с. Мангуш – належав до великих селищ Степу: його населення 1930 сягнуло 6271 особи. У ньому діяли 3 початкові і семирічна школи, кіноустановка, амбулаторія, 1 пром. заклад із 2-ма працівниками.

На липень 1931 населення р-ну складало 19 231 особу, з яких 16 421 були греками (з них 8895 становили греки-елліни, 7526 – греко-татари), 2314 – українцями, 532 – росіянами. До складу р-ну входили 6 сільрад (2 – греко-еллінські, 2 – греко-татарські, 2 – українські). Загалом у р-ні налічувалося 4039 госп-в.

Суцільна колективізація в р-ні ознаменувалася створенням т. зв. суцільної комуни, в якій об'єднали всі госп-ва р-ну. Справа дійшла до поголовного усуспільнення продуктивної худоби, а в деяких випадках – курей. Лівацькі плани перетворення р-ну на суцільну комуну провалилися навесні 1930, однак вони започаткували госп. занепад грец. колоній. Навесні 1931 р. 32 артілі р-ну об'єднали 80 % госп-в, 78 % землі, 70 % робочої худоби та 10 % корів. Тоді ж поголів'я рогатої худоби, порівняно з 1926, становило 62 %, овець – 16 %, свиней – 13 %. Влітку розпочався масовий падіж усуспільненої робочої худоби. Селяни почали тікати на з-ди Маріуполя. З 504 госп-в Старо-Кримської сільради господарі 216-ти полишили заняття сільс. госп-вом і працювали на гранітних кар'єрах та заводах, 48 індивідуальників планували залишити працю на землі найближчим часом. Загалом на виробках піску та гравію, в кустарній пром-сті р-ну 1931 були зайняті 590 робітників. Саме цими обставинами були започатковані процеси швидкого розселювання грец. громади.

На теренах р-ну розміщувалися кар'єри з видобутку піску та гравію, каменоломні. Місц. пром-сть була представлена закладами з вир-ва цегли, черепиці, ремонту с.-г. техніки, овочепереробною ф-кою, 2-ма млинами, маслозаводом. Робилися спроби з налагодження шовківництва.

1931 греки в складі райвиконкому становили 54 %, у президії райвиконкому та техапараті – 50 %, серед кер-ва – 54,5 %. Жоден з них не був письменним нац. мовою, тому вся діяльність райвиконкому, зокрема й збори та засідання, здійснювалася рос. мовою.

1931 в р-ні діяли 5 будинків колгоспника (з них 4 – у грец. селах), 21 куток колгоспника (20 – грецьких), 3 стаціонарні кіноустановки та 2 пересувні, драм. гурток. Упродовж зими 1930/31 в р-ні було здійснено бл. 80-ти сценічних постановок рос. та укр. мовами.

Районні газети – "По ленинскому пути", "За сталинский урожай" – видавалися рос. мовою.

Ліквідований відповідно до постанови ЦВК УСРР "Про створення в УРСР Донецької області" (2 червня 1932). Територія р-ну була приєднана до Маріупольської міськради. За інструкцією "Про порядок ліквідації деяких районів у зв'язку із утворенням областей на території УСРР" був ліквідований Мангуський райвиконком.

Цікаво, що згідно з постановою Президії ЦВК УРСР "Про створення адміністративних районів на територіях приміських зон міських рад Сталінської та Ворошиловградської областей" (25 червня 1938) Мангуський р-н був відновлений, але вже не як національний: до його складу ввійшли Мангуська, Білосарайська, Мелекинська, Урзуфська, Ялтинська сільради.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Райони, що змінили свої межі за постановою ВУЦВК та РНК від 3.09.1930 р. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1930, № 23, 31 жовтня; "Сборник законов и распоряжений рабоче-крестьянского правительства УССР", 1938, № 35; Якубова Л.Д. Маріупольські греки (етнічна історія): 1778 р. – початок 30-х років ХХ ст. К., 1999.

С а р т а н с ь к и й. Створений відповідно до постанови Президії ВУЦВК про оформлення нац. грец. р-нів на теренах Маріупольської округи (30 травня 1928).

Адм. підпорядкування: до 1930 – у складі Маріупольської округи, з вересня 1930 по 1932 підпорядкований безпосередньо центрові; з 1932 – у складі Донец. обл.

Створення р-ну урочисто святкувалося на 5-му Сартанському районному з'їзді рад (3–5 березня 1929). У вітальній промові, зокрема, говорилося: "Сьогодні у нас велике свято – ми відкриваємо 5-й районний, він же 1-й національний, з'їзд рад, сьогодні ми вперше можемо говорити своєю мовою. Завдяки радянській владі ми можемо навчати наших дітей своєю мовою. Лише ради розв'язали національне питання, кожна нація може розвиватися на своїй національній мові, мати свою культуру... Партія та радвлада ставлять перед нашим грецьким районним з'їздом завдання – перевести наше селянське господарство на колективне, укріпити союз селянства з робітниками... Ми повинні всі думки і сили спрямувати на те, щоби наше господарство поставити на тверді ноги, ми практично повинні здійснити союз робітників і селян і забезпечити робітників хлібом. Ми повинні за 5 років поставити нашу країну в таке становище, коли вона, твердо ставши на ноги, буде здатна дати рішучу відсіч у випадку війни своїм ворогам".

Делегати з'їзду зосередилися не стільки на розгляді нагальних проблем повсякденного життя, скільки на гострих політ. питаннях про необхідність підсилення екон. і політ. боротьби із заможним селянством ("куркульськими та непманськими елементами"), здійснення чистки сільрадівського апарату, прискорення колективізації. Виступи певної частини делегатів про відсутність агрономічної та мед. допомоги, тяжкі побутові умови нац. шкіл, похибки с.-г. політики д-ви потонули в заг. атмосфері колективізаційної істерії. На тридцяти сторінках протоколу з'їзду вміщена неймовірна кількість лозунгів, які супроводжувалися криками "Ура!" та виконанням "Інтернаціоналу".

Згідно з постановою ВУЦВК та РНК УСРР "Про ліквідацію округ та перехід на двоступеневу систему управління" (2 вересня 1930) р-н втратив Червоно-Волонтерівську та Успенівську сільради, підпорядковані Маріупольській міськраді.

Стресові умови життєдіяльності склалися в р-ні у зв'язку з переходом на двоступеневу систему управління. Представник р-ну на 2-й Всеукр. нараді по роботі серед нац. меншин Тадуров зауважив, що на листопад 1930 адм. одиниця, яка мала підтримувати безпосередній зв'язок із центром, не мала секретаря президії райвиконкому. Із початку 1930-х рр. частка етнічних греків у виконавчих структурах р-ну постійно зменшувалася, врешті вся їхня робота впродовж 1930-х рр. здійснювалася рос. мовою.

На час реформи 1930 під засівами перебувало 82,1 % землі р-ну, з них 83,9 % становили зернові, 8,9 % – тех. культури (соняшник). У складі колективних госп-в було 5,1 % господарів р-ну.

У р-ні працювали 11 початкових, 2 семирічні школи, 6 б-к, 3 сел. будинки, кіноустановка. Мед. обслуговування населення здійснювали 4 лікарі 2-х амбулаторій.

Районний центр – с. Сартана – належав до великих за мірками Степу селищ: його населення 1930 сягнуло 5655 осіб. У ньому діяли початкова та семирічна школи, кіноустановка, амбулаторія, 5 пром. закладів із 197 працівниками.

За відомостями на 10 травня 1931, населення р-ну становило 14 928 осіб, з яких 11 924 (80 %) були етнічними греками. Із 2938 госп-в р-ну 223 були зараховані до куркульських, 1510 – середняцьких, 1197 – до бідняцьких. Порівняно з 1928/29 засівні площі р-ну зросли на 20,3 %, участь населення в перевиборах зросла з 79,8 до 91 %. Екон. перспективи розвитку р-ну визначалися близькістю до маріупольських пром. підпр-в та кар'єрів: значна частка селянства з початком суцільної колективізації виявляла сталу тенденцію до переходу в пром-сть.

Суцільна колективізація в р-ні розпочалася на поч. 1930. За невиконання плану хлібоздачі в р-ні було розпродане 121 госп-во. Частка позбавлених виборчого права по р-ну становила 10%, у Сартанській сільраді вона сягала 20,3 %.

На першому етапі колективізації селянство ставилося до колгоспів формально: артілі перейшли на відрядну оплату праці, а натуральна оплата розподілялася за їдцями; у переважній більшості артілей жін. праця використовувалася на 30–40 %, оскільки, за нац. традиціями, гречанки в полі не працювали. Упродовж 1930 – 1-ї пол. 1931 вартість трудодня в колгоспах р-ну становила від 20 до 70 копійок. Колективізація спровокувала госп. занепад у грец. селищах, уже наприкінці травня 1931 грец. колгоспники масово голодували.

Здійснення суцільної колективізації полегшило держ. регулювання госп. розвитку р-ну, який з 1931 був визначений наркоматом землеробства УСРР як зерновий пшенично-соняшниковий. У р-ні, згідно з урядовими планами, мали закласти 6 молочних ферм, свинарський колгосп, радгосп овочівництва.

Сартанський р-н був найбільш промислово розвиненим із нац. р-нів: на його території розміщувалися Маріупольські металургійний та металообробний з-ди об'єднання "Сталь", Ново-Рудний з-д, Маріупольська коксова установка (союзного підпорядкування) та гранітні кар'єри (місц. підпорядкування), на яких упродовж року пересічно працювали 14 255 осіб, що майже дорівнювало заг. кількості мешканців р-ну.

Коренізаційні заходи не встигли розгорнутися наприкінці 1920-х рр., і вже з початком адм.-тер. реформи 1930 р-н втратив низку надбань політики "коренізації". Наступ суцільної колективізації виявився шоком для пересічних мешканців р-ну та його кер-ва. Обстеження р-ну навесні 1931 інспектором ЦКНМ з'ясувало, що жодна із сільрадівських секцій не працювала, у більшості сільрад навіть не проводилися орг. збори. З 1931 діяльність районних установ здійснювалася виключно рос. мовою. Тоді ж була висловлена думка про доцільність його об'єднання з ін. грец. р-ном з метою екон. зміцнення.

Однак виокремлення р-ну як національного мало й позитивні наслідки, оскільки збільшилося його фінансування з держ. бюджету. Напр., асигнування на охорону здоров'я 1928/29 складали 15 049 крб., 1929/30 – 18 845 крб., 1930/31 – 27 000 крб. Обслуговування населення здійснювали 3 лікарі (при потребі – 6) в амбулаторіях.

2 червня 1932 ВУЦВК ухвалив постанову, підтриману пізніше ЦВК СРСР, "Про створення в УСРР Донецької області". Згідно з нею Сартанський р-н було розформовано і приєднано до Маріупольської міськради. За інструкцією "Про порядок ліквідації деяких районів у зв'язку із утворенням областей на території УСРР" був ліквідований і його райвиконком.

Літ.: "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1930, № 23, 31 жовтня; Второе всеукраинское совещание по работе среди национальных меньшинств: 27–30 ноября 1930 г.: Стенографический отчет и постановления. М.–Х.–Минск, 1931; Нові адміністративні райони УСРР: Райони, що змінили свої межі за постановою ВУЦВК та РНК від 3.09.1930 р. Х., 1930; Якубова Л.Д. Маріупольські греки (етнічна історія): 1778 р. – початок 30-х років ХХ ст. К., 1999.

С т а р о-К а р а н ь с ь к и й (Старо-Каранський, Старокаранський). З'явився відповідно до постанови Президії ВУЦВК "Про розукрупнення Старо-Караньського району Донецької області" (5 листопада 1934). До нього увійшли Старо-Караньська, Старо-Гнатівська, Ласпинська, Ново-Гнатівська, Ново-Караньська сільради, станція Карань та радгосп "Сартана".

Адм. підпорядкування: у складі Сталінської (Донец.) обл.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 26 осіб/км². За рівнем освоєння с.-г. угідь р-н посідав одне з перших місць у республіці: під засівами перебувало 94,5 % землі, з них 91,9 % становили зернові, 5,5 % – тех. к-ри (соняшник). У складі колективних госп-в було 20,5 % господарів р-ну. На 100 осіб дорослого населення припадало 72,2 учня.

Площа р-ну дорівнювала 1282 км². До його складу входили 13 сільс. рад, усього – 120 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 33 338 осіб, з них – 0,5 % пром. робітників, 96,2 % селян. Греки складали 40,2 % населення р-ну.

Загалом у р-ні працювали 33 початкові, 4 семирічні школи, 7 дитячих майданчиків, 14 б-к, 8 сел. будинків, 6 хат-читалень, 3 кіноустановки. Мед. обслуговування населення здійснювали 6 лікарів 3-х лікарень, розрахованих на 40 місць, та 3-х амбулаторій. У р-ні розміщувалися 2 туберкульозні пункти, щоправда, у них працював лише один лікар. Тут же працювали ясла на 34 дитини.

Районний центр – с. Стара Карань – належав до типових за мірками Степу селищ: його населення 1930 сягнуло 4217 осіб. У ньому діяли семирічка, початкова школа, амбулаторія, 4 цензові пром. заклади, що мали 40 робітників.

З 1931 в р-ні видавалася газ. "Вперед" рос. мовою.

Станом на 15 грудня 1935 площа р-ну складала 642,4 км², в 1-й селищній та 8-ми сільс. радах р-ну мешкали 14 722 особи (відомості на 1 січня 1933).

Уже в 2-й пол. 1930-х рр. життєдіяльність р-ну практично не відзначалася етнічною специфікою. Кер-во р-ну та його парт. осередки вимушено переймалися виконанням планових хлібозаготівель, організацією польових робіт та суспільно-політ. кампаній. Етнонац. життя населення було загнане в підпілля, а його періодичні прояви суворо переслідувалися. Так, постанова Старо-Караньського райкому КП(б)У від 12 серпня 1938 засудила поведінку кандидата в члени КП(б)У Дмитрієва, який організував весілля за старим обрядом. Участь селян у весіллі була оцінена не інакше, як спроба затягти збирання "рясного сталінського врожаю", внаслідок чого учасники весілля отримали дисциплінарні та адм. стягнення.

На той час ані населення р-ну, ані його кер-во були неспроможні протистояти політиці зросійщення. Прикметною була реакція місц. інтелігенції на переведення шкіл на рос. мову викладання. У статті "Итоги первой четверти учебного года", підписаній директором старо-караньської школи Ф.Іваніц, ішлося про те, що викладання на т. зв. нац. мові гальмувало успішність учнів та зростання школи. Переведення навчання на рос. мову розцінювалося цілком позитивно, так само, як і зростання кількості учнів за рахунок німців, росіян, українців.

Скасований 1939 відповідно до постанови ЦК КП(б)У про ліквідацію та реорганізацію нац. р-нів і сільрад (5 березня 1939), його сільради передані до складу Ольгінського, Тельманівського та Волноваського р-нів Сталінської області.

Літ.: Нові адміністративні райони УСРР: Статистичний довідник. Х., 1930; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1934, № 33, 25 листопада; Райони УСРР, т. 1: Статистичний довідник. К., 1936; "Вперед", 1938, 14 августа; "Вперед", 1938, 3 декабря; Якубова Л.Д. Маріупольські греки (етнічна історія): 1778 р. – початок 30-х років ХХ ст. К., 1999.

Польський національний район

М а р х л е в с ь к и й (до 1926 – Довбишанський). Створений відповідно до постанови Малої Президії ВУЦВК від 21 липня 1925 з населених пунктів Новоград-Волинського, Баранівського, Пулинського, Чуднівського й Миропільського р-нів Житомир. округи. Територіально межував з Пулинським нім. нац. р-ном.

Для втілення ідеї створення польс. нац. р-нів на теренах УСРР та Білорус. СРР (там був відокремлений польс. нац. р-н ім. Ф.Дзержинського) на землі колиш. польс. маєтків переселили більше 30 тис. польс. родин. Р-н розташувався в далекій від залізничного сполучення місцевості, в якій чисельно переважали поселення хутірського типу. Село Довбиш було невеликим поселенням навколо порцелянового з-ду. Р-н не мав телефонного та телеграфного зв'язку й за заг. оцінками був економічно відсталим.

На початковому етапі до складу р-ну (загальною площею 620 км²) входило 26 сільрад. Пізніше – 108 населених пунктів, об'єднаних у 34 (спочатку – 33) сільради, серед яких було 30 польських, 2 українські, 2 німецькі. Поляки становили 68,8 %, українці – 19,2, німці – 8,8, євреї – 2,5, росіяни – 0,5 % людності адм.-тер. одиниці. 1932 тут було 38 сільрад, з яких 34 – польські.

Урочисте відкриття р-ну відбулося 27 березня 1926 за участю Ф.Дзержинського, Ф.Кона, С.Лазоверта, Б.Скарбека, Й.Уншліхта на 1-му районному з'їзді рад (27–30 квітня 1926), в якому загалом взяли участь 103 делегати та 500 гостей. Головою виконкому р-ну обрали В.Олдаківського, райком КП(б)У очолив Я.Струтинський. Новоутворений р-н отримав цінні подарунки: від московського вид-ва "Трибуна" – 2 трактори із плугами, від т-ва "Праця" – радіоприймачі, від польського відділу Наркомосу УСРР – отоскопи.

1927 відбувся 2-й з'їзд рад Мархлевського р-ну, на якому були присутні В.Домбаль, Б.Скарбек, С.Лазоверт. Польс. р-н під час святкування 10-ї річниці Жовтневої революції 1917 відвідала польс. делегація.

Діяльність польс. нац. р-ну мала яскраво виражений політ. зміст. Про це не раз говорив очільник польс. секції ЦКНМ Я.Саулевич: "...розташований на пограниччі України, польський район є живим контрастом до капіталістичної політики поляків, є постійним нагадуванням утисків українців і білорусів у Польщі; ... організація району стала одним із чинників притягнення основних мас польського селянства до радянського будівництва, відданості їх спільній справі Батьківщини всіх працюючих – СРСР". 5-та річниця утворення р-ну широко відзначалася рад. пресою.

На момент реорганізації округ щільність населення в р-ні становила 65,7 особи/км², під засівами перебувало 80,2 % землі, з них 78,1 % становили зернові, 1,1 % – тех. к-ри (переважно льон). До колективних госп-в входило 3,9 % господарів р-ну (найнижчий показник серед нац. р-нів), 5,1 % складали пром. робітники.

Площа р-ну дорівнювала 660 км², до нього входили 35 сільрад, 120 поселень. На 1 січня 1930 населення становило 40 904 особи, з них – 5,1 % пром. робітників, 91,7 % селян. Письменними були 46,4 % чоловіків, 37,4 % жінок. Поляки становили 69,3 % людності р-ну. Районний центр – с. Мархлевськ (Довбиш) – належав до пересічних селищ: його населення 1930 сягнуло 2159 осіб, інфраструктура райцентру залишалася непоказною – семирічна школа, 13 радіоустановок, 1 пром. заклад із 225 робітниками.

На поч. 1930-х рр. у р-ні діяли 4 великі з-ди і кілька дрібних пром. закладів: скляні – в Мар'яновці та Биковці, порцеляновий з-д у Мархлевському, фаянсовий з-д і газовий млин у Кам'яних Бродах, у с. Тартак – смолокурний з-д, у Новому Заводі – паровий млин і лісопильний з-д, у Дубниках – шкіряний з-д та черепично-цементна майстерня, де загалом працювало 1600 робітників. Довбишанський (Мархлевський) порцеляновий з-д, заснований 1840, відновив свою діяльність 1922. 32 % його працівників були селянами, які сполучали працю на підпр-ві із с.-г. вир-вом.

За роки існування р-ну кількість навч. закладів у ньому збільшилася з 29-ти до 38-ми чотирирічних, 3-х семирічних шкіл, профшколи, школи сел. молоді (з них 31 була польською). Маючи одні з найнижчих показники колективізації (69 %), р-н, поряд з тим, мав позитивну динаміку госп. розвитку: 1932 посівні площі сягали 24,8 тис. га, 1934 – 28,4 тис. га; на 1 березня 1935 в ньому працювали 48 молочних, 16 свинарських і 11 вівцеферм. МТС р-ну налічувала 22 трактори. Не менш промовистими були позитивні тенденції в розвитку культ. інфраструктури: 1934/35 тут працювали 89 шкіл, де навчалося 8168 учнів, 4 клуби, 21 будинок колгоспника, 37 хат-читалень, 2 червоні кутки, 4 стаціонарні кінотеатри, 5 кінопересувок, 1 звукове кіно. На поч. 1930-х рр. р-н був телефонізований.

Незважаючи на виняткові фінансові вливання, ставлення поляків до рад. влади залишалося настороженим. Причини цього перебували в площині духовного життя. Політика атеїзації навч. процесу сполучалася з наступом на духовні заклади. Уже наприкінці 1934 бл. 40 тис. католиків р-ну були надійно "захищені" від впливу духовенства шляхом масового закриття костьолів.

Упродовж 1930–34 тут виходила газ. "Радянська Мархлевщина" ("Marchlewszczyzna Radziecka") – орган райкому КП(б)У, райвиконкому і районного к-ту незаможних селян. З 7 лютого 1934 перейм. на "Штурмовик ланів" ("Szturmowiec Pól"). Останній випуск найстарішої з радянських польської газети вийшов 15 серпня 1935, а з 17 серпня 1935, відповідно до постанови районного к-ту КП(б)У, вона втратила статус польської й отримала назву "За більшовицький наступ".

У 1-й пол. 1930-х рр. територія р-ну зазнавала неодноразових змін, які відбувалися внаслідок здійснення землевпорядження. Останні істотно не впливали на заг. міцність р-ну. Так, у червні 1934 зі складу р-ну була виведена колонія Будище, натомість до нього передали села Корчівка Троянівського р-ну, Людвиківка та частину колонії Синявка Дзержинського р-ну, колонії Осова та Лугова, частину Гуто-Жабокрицької сільради Барановського р-ну, села Кам'яний Майдан та Болярка Новоград-Волинського р-ну. Невдовзі адм.-тер. зміни в р-ні набули ін. характеру.

26 липня 1935 голова Київ. облвиконкому М.Василенко та секретар Київ. обкому КП(б)У М.Налімов адресували секретарям ЦК КП(б)У С.Косіору та П.Постишеву меморандум, в якому йшлося про засміченість р-ну антирад. елементом, виселення 1188 неблагонадійних госп-в та необхідність виселення ще принаймні 357 госп-в. Для покращення політ. ситуації в р-ні керівники області просили санкції респ. проводу на виселення 300 польс. родин на сх. УСРР, а 50-ти – до віддалених районів СРСР. 17 серпня 1935 датована ухвала політбюро ЦК КП(б)У, а 3 жовтня 1935 – постанова Президії ВУЦВК про розформування Мархлевського польс. району.

Літ.: Василенко М. Польський національний район імені Мархлевського. "Радянська Україна", 1930, № 8–9; "Збірник законів та розпоряджень робітничо-селянського уряду України", 1934, № 22, 11 червня; Кондрацький А.А., Стронський Г.Й. Польський національний район в історії і сучасності. В кн.: Україна: Короткі нариси з історії. К., 1992; Стронський Г. Злет і падіння: Польський національний район в Україні у 20–30-і роки. Тернопіль, 1992; Єременко Т.І. Польська національна меншина в Україні в 20–30-ті рр. ХХ ст. (Історичні зошити Інституту історії України Національної академії наук України). К., 1994.

дата публікації: 2010 р.

Посилання:
  • БАЛИЦЬКИЙ ВСЕВОЛОД АПОЛЛОНОВИЧ
  • ЧУГУЇВ, МІСТО ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ДЕСЯТИНА
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ДУХОБОРИ, ДУХОБОРЦІ
  • ГОЛОДОМОР 1932–1933 РОКІВ В УСРР
  • ГОРЮНИ
  • ГУБЕРНІЯ
  • ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ У ВЕЛИКІЙ БРИТАНІЇ, РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ, СРСР, ЛІВОБЕРЕЖНІЙ ТА ПІВДЕННІЙ УКРАЇНІ, УРСР
  • КАРБОВАНЕЦЬ
  • КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УСРР/ УРСР
  • КОЛГОСПИ
  • КОМІТЕТИ НЕЗАМОЖНИХ СЕЛЯН, КОМНЕЗАМИ
  • КОНАР ФЕДІР МИХАЙЛОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЯ АВТОНОМНОЇ МОЛДАВСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 1925
  • КОНСТИТУЦІЯ СРСР 1924
  • КОНСТИТУЦІЯ СРСР 1936
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 1919
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ СОЦІАЛІСТИЧНОЇ РАДЯНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ 1929
  • КОПІЙКА
  • КОРЕНІЗАЦІЯ
  • КОСІОР СТАНІСЛАВ ВІКЕНТІЙОВИЧ
  • КРАСНОДОН
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • МАРІУПОЛЬ
  • МОЛОДА ГВАРДІЯ
  • НЕП, НОВА ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА
  • ОБЛАСТЬ
  • ОДЕСА
  • ПОСТИШЕВ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ
  • ПУТИВЛЬ
  • РАЙОН
  • РОБІТНИЧІ ФАКУЛЬТЕТИ
  • ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ
  • СКАРБЕК БОЛЕСЛАВ ВОЛОДИСЛАВОВИЧ
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ТРУДОДЕНЬ
  • ВЕРСТА
  • ВОЛИНЬ
  • ВСЕВЕЛИКЕ ВІЙСЬКО ДОНСЬКЕ

  • Пов'язані терміни:
  • АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ
  • АВТОНОМІЯ
  • ЛАНДАУСЬКИЙ НІМЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОКРУГ
  • ЛЮКСЕМБУРЗЬКИЙ НІМЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОКРУГ
  • НАЦІОНАЛЬНІ РАЙОНИ
  • ПУТИВЛЬ
  • ЯЛІ САВА ГЕОРГІЙОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)