ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НЕКРАСІВЦІ

  Бібліографічне посилання: Тара­нець С.В. НЕКРАСІВЦІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nekrasivtsi_kozaky (останній перегляд: 21.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НЕКРАСІВЦІ

НЕКРАСІВЦІ – етноконфесійна група рос. старообрядців, що виникла внаслідок "переродження" донських козаків, які переселилися на Кубань після поразки Булавінського повстання 1707–1709 та прийняття ними підданства крим. хана. За носіння синіх кафтанів ногайці називали їх "кара-гнатами", тобто "чорними гнатами", турки та крим. татари – "гнат-козаками". Аутоетнонім "некрасівці" утворився всередині громади кубанських козаків від імені отамана Гната Некрасова. Сприятливі умови проживання Н. у володіннях крим. хана протягом 18 ст. спричиняли швидке формування нової соціокульт. спільноти, яка увійшла в історію козацтва під назвою "кубанських козаків", або "козаків-некрасівців", з офіц. самоназвою "Військо Кубанське Гнатове Кавказьке" або "Велике Військо Кубанське".

Роком заснування козац. війська за межами Росії прийнято вважати 1688. Причиною переселення донських козаків-старообрядців була поразка в боротьбі з рос. військами. Вони перебралися за межі Росії у володіння шамхала Тарновського. Після придушення повстання К.Булавіна частина його учасників під проводом Г.Некрасова пішла на Кубань та оселилася поряд з уже існуючими старовірськими козац. поселеннями.

Під час кубанського періоду співжиття формуються культурно-побутові традиції Н., які остаточно завершилися в унікальному зводі соціокульт. нормативів – "Заповіті Гната" – усному кодексі прав козаків-некрасівців. Осн. положенням заповіту вважалася стаття: "Царю не покорятися, до царя в Расєю не повертатися". У Приазов'ї Н. створили т. зв. Старообрядську некрасівську республіку. Н. були притаманні високе військ. мист-во, чесність та хоробрість, що лягли в основу їхніх взаємостосунків з кримськотатар. династією Гіреїв. Завдяки цьому фактору Н. зайняли гідне місце у соціально-політ. структурі ханства. Хан Девлет-Гірей II визнав особливий статус своїх підданих, визначив територію їхнього проживання, зберіг військ. регалії козац. старшини, наділив Н. військ. автономією. Із самого початку Н. були служилими людьми, провідниками крим. політики в регіоні та за його межами. Сотня Н. знаходилася в постійній особистій охороні персони ханів та їх бунчука.

Під час російсько-турец. кампанії 1710–11 Н. брали участь у складі турец. флоту. Г.Некрасов обіцяв осман. султану Агмеду III зруйнувати та спалити Білгородський розряд (Росія). По завершенні воєн. кампанії уряд Османської імперії пропонував кубанським козакам переселитися на свою територію, оскільки був зацікавлений у використанні некрасівського фактора як у місц., так і в зовн. геополітиці. Рос. цар Петро І зненавидів отамана Г.Некрасова та його козаків. Це незадоволення підкріплювалося ще й тим, що 1712 Н. звернулися до єрусалимського патріарха Хрисанфа з проханням висвятити для них єпископа. У 1750-х рр. з аналогічним проханням Н. звертаються до осман. султана Мустафи III, який наказав крим. архієпископу Гедеону рукопокласти в єпископи вибраного козаками ченця Феодосія. Таким чином, у Н. з'явився старообрядський єпископ Кубанський і Терський, який, однак, через внутр. суперечності покинув Кубань і переселився в Добруджу. Не увінчалися успіхом діяння лжеархієрея Анфіма, який почав претендувати не лише на духовне, а й світське лідерство, вступаючи в суперечки з некрасівським отаманом. Разом з тим, він сприяв поширенню та ствердженню старообрядської віри на Пн. Кавказі. Більша частина Кубанського козац. війська, включаючи старшину на чолі з Г.Некрасовим, трималася "старої віри". У серед. 18 ст. каплиці та старовірські церкви з освяченими престолами існували в кожному козац. містечку.

Перше масове переселення Н. на Дунай відбулося після смерті отамана Г.Некрасова в 1740–50-х рр. До початку російсько-турецької війни 1768–1774 некрасівське населення Пониззя Дністра та Дунаю стало доволі чисельним. Цей регіон був добре відомий некрасівцям, оскільки ще в 1720-ті рр. вони відправляли сюди експедиції для рибної ловлі. Село Сарикьой (берег лиману Разельм; нині в Румунії) стало адм. центром Н. у Подунав'ї. На поч. 1740-х рр. відбувся остаточний політ. розкол Н. на "кримську" та "російську" партії.

1769 рос. імп. Катерина II підписала указ про дозвіл Н. повернутися в Росію. Козакам прощалися їхні попередні провини та надавалося місце для поселення по р. Терек, проте козаки не захотіли бути під протекцією Росії. Під час держ. перевороту в Криму Н. підтримали осман. ставленика Девлет-Гірея III, знову повернувши зброю проти Росії. 1777 пророс. хан Шагін-Гірей розпорядився переселити в Крим частину Н., яка мешкала на Таманському п-ові, проте, попереджені татарами, козаки втекли за межі ханату. У союзі з турками та запорожцями Н. брали участь у російсько-турецькій війні 1787–1791.

1778 відбулося друге масове переселення Н. у Придунав'я і Туреччину. Вони селилися поряд з уже існуючими некрасівськими поселеннями та заснували нові поселення на Дунавці, на березі лиману Разім і в лісах Бабадагу: Вилкове, Карагорман, Сарикьой, Журилівка, Слава Руська, Слава Нова (Слава Черкеська), Нове Село (Гиздар-Кьой), Камінь (Каркаліу), Некрасівська Кучуголь (Липованська Кучуголь) тощо. Тут Н. змішалися з липованським населенням, яке поповнило ряди козаків. Перепливши Чорне море, Н. розселилися навколо великих турец. портових міст: Самсуна, Синопа та Трапезунда. У кінці 18 – на поч. 19 ст. розпочалася нова дисперсія Н.: 1783 – на Буковину, 1811–35 – у Бессарабію, 1814 – на оз. Майнос, 1814–15 – на р. Мариця. Однак більшість Н. залишилася на попередніх місцях проживання, оскільки ті, хто переселявся з Добруджі в Бессарабію, в переважній своїй частині виявилися колиш. кріпаками-втікачами.

Починаючи від кінця 18 ст., позиція частини дунайських Н. стосовно рос. присутності в Подунав'ї дещо змінюється. Мешканці Вилкова допомогли військам М.Кутузова переправитися в Добруджу. У районі Бабадагу сарикьойські Н. були провідниками військ М.Орлова. Потепління стосунків Н. і рос. військ спричинило клопотання М.Кутузова перед рос. урядом про повернення Н. у Росію. 1811 він дав доручення генерал-майору С.Тучкову представити детальну інформацію про Н., які бажають переселитися в Пд. Бессарабію. Пільги для переселення виявилися значними, оскільки стосувалися не лише соціально-екон., а й реліг. життя Н. Козакам дозволялося споруджувати старообрядські храми та відправляти служби за "старим обрядом". 1831–32 з Бессарабії Н. переселяються в Астраханську, Симбірську, Катеринославську, Тамбовську, Московську та Черніг. губернії.

Значна частина некрасівського населення, яка залишилася в Добруджі, продовжувала негативно ставитися до рос. присутності в регіоні. 1814 вона переселилася в глибину Осман. імперії, осівши на берегах Пд. Причорномор'я та Мармурового моря (Бандорма, Бин-Євле, Казак-Кіой). Ці Н. брали участь у війні на боці турків, обороняючи важливі стратегічні об'єкти в Добруджі. Таким чином, військ. дії 1806–12 остаточно розділили Н. 1864 румуни позбавили Н. козац. статусу. Решта нащадків Н. повернулася з Туреччини до СРСР у 1960-ті рр.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Скальковский А.А. Некрасовцы, живущие в Бессарабии. "Журнал Министерства внутренних дел" (СПб.), 1844, № 8
  2. Записки барона Тотта о татарском набеге на Ново-Сербию. "Киевская старина", 1883, т. 7 (сентябрь–октябрь)
  3. Вожин. Некрасовцы в Анатолии. "Новое время" (СПб.), 1898, № 8059
  4. Бачинский А.Д. Основные этапы крестьянско-казацкой колонизации Буджацкой степи и низовий Дуная в ХVIII – начале ХIX вв. В кн.: Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы. 1964 г. Кишинев, 1966
  5. Його ж. Некрасовские поселения на Нижнем Дунае и в Южной Бессарабии (ХVIII – начало ХIX ст.). В кн.: Материалы по археологии Северного Причерноморья, вып. 7. Одесса, 1971
  6. Волкова Н.Г., Заседателева Л.Б. Казаки-некрасовцы: основные этапы этнического развития. "Вестник Московского государственного университета: Серия 8: История", 1986, № 4
  7. Бачинський А.Д. Дунайські некрасівці і задунайські запорожці. В кн.: Історичне краєзнавство Одещини, вип. 6. Одеса, 1995
  8. Маленко Л.М. Південна Україна ХVIII–ХIX ст.: Переселення колишніх "некрасівців" на землі Азовського козачого війська в 30-х рр. ХIX ст. В кн.: Записки Науково-дослідної лабораторії історії південної України Запорозького державного університету, т. 2. Запоріжжя, 1997
  9. Сень Д.В. "Войско Кубанское Игнатово Кавказское": Исторические пути казаков-некрасовцев (1708 – конец 1920 гг.). Краснодар, 2001
  10. Пригарин А.А. Возникновение старообрядческих общин на Дунае в ХVIII – первой трети ХIX вв. В кн.: Липоване: история и культура русских-старообрядцев, вып. 1. Одесса, 2004
  11. Сень Д.В. Казаки-старообрядцы на Северном Кавказе: от первых ватаг к ханскому казачьему войску (некоторые теоретические аспекты оценки роли крымско-османского государственного фактора в становлении и развитии кубанского казачества). Там само, вып. 2. Одесса, 2005
  12. Його ж. Переселение кубанских казаков-некрасовцев в Османскую империю в ХVIII в.: Дискуссия, новые источники, перспективы изучения. Там само, вып. 5. Одесса, 2008
  13. Пригарін О.А. Козаки-некрасівці на Дунаї: Кінець ХVIII – перша половина ХIX ст. Web: http://www.cossackdom.com/articles/ p/prigarin_nekrasov.htm.

Посилання:
  • АГМЕД ІІІ
  • БЕССАРАБІЯ
  • БУКОВИНА
  • БУЛАВІНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1707-1709 РР.
  • ДОБРУДЖА
  • ДОНСЬКІ КОЗАКИ
  • ГІРЕЇ
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • ХАН
  • КУБАНЬ
  • КУТУЗОВ МИХАЙЛО ІЛАРІОНОВИЧ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ОТАМАН
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1787–1792
  • ШАГІН-ГІРЕЙ
  • СРІБЛЯНИК
  • ВИЛКОВЕ

  • Пов'язані терміни:
  • ГОНЧАРОВ ЙОСИП СЕМЕНОВИЧ
  • ІГНАТ-КОЗАКИ
  • КАФИНСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ
  • НЕКРАСОВЦІ
  • ОЧАКІВСЬКО-СІЛІСТРІЙСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)