ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НЕПОРОЖНІЙ ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Єфіменко Г.Г. НЕПОРОЖНІЙ Петро Степанович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Neporozhnyj_P (останній перегляд: 18.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НЕПОРОЖНІЙ ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ

НЕПОРОЖНІЙ Петро Степанович (13.07(30.06).1910–09.07. 1999) – рад. держ. діяч, учений. Один із головних творців Єдиної енергетичної системи СРСР. Професор (1958), д-р тех. н. (1959). Чл.-кор. АН СРСР (1979). Н. на хуторі Тужилів (нині Яготинського р-ну Київ. обл.) в селянській родині. Від 1929 – нач. іригаційної системи Середньоазійського водного госп-ва. Від 1930 – нач. відділку буд-ва електростанції. 1931 поступив до Ленінгр. ін-ту інженерів водного транспорту, який закінчив 1933 за спеціальністю інженер-гідротехнік. 1933–35 відбував строкову військ. службу у Військово-мор. флоті, був нач. об'єкта Управління мор. сил Балт. флоту в м. Кронштадт. Від 1935 працював старшим інженером Ленінгр. відділення ін-ту Гідроенергопроект наркомату важкої пром-сті СРСР. Від 1936 – нач. тех. відділу дирекції буд-ва Чирчикської ГЕС в Узбекистані. 1937 став нач. виробничо-розпоряджувального відділу гол. управління буд-ва гідроелектростанцій наркомату важкої пром-сті СРСР. 1940 був гол. інж. Енсогесбуду, м. Енсо (нині Свєтогорськ) Ленінгр. обл. Від 1941 – гол. інженер Середньоазійського відділення Гідроенергопроекту наркомату електростанцій СРСР. Від 1944 – знову на посаді гол. інженера Енсогесбуду. 1946 був призначений на посаду гол. інж. тресту "Свірбуд", м. Підпоріжжя Ленінгр. обл. Упродовж 1953–59 працював в Україні. Займав такі посади: гол. інженер Дніпробуду по буд-ву Каховської ГЕС у м. Нова Каховка (1953); заст. голови РМ УРСР (від 1954) і водночас (від 1956) голова Держбуду УРСР; заст. голови Держплану УРСР (від 1957). У ці роки він став професором (1958) та д-ром тех. н. (1959). Від 1959 перейшов на роботу в центр. союзні структури. Спочатку (1959) був 1-м заст. міністра буд-ва електростанцій СРСР, потім (листопад 1962) став міністром енергетики та електрифікації СРСР. Від березня 1963 очолив Держ. вироб. к-т з енергетики та електрифікації СРСР (міністерська посада). З жовтня 1965 знову на посаді міністра енергетики та електрифікації СРСР. 1979 обраний чл.-кор. АН СРСР. Від березня 1985 – персональний пенсіонер, водночас – наук. співробітник Ін-ту високих температур Академії наук СРСР. Автор багатьох наук. праць.

2000 ім'я Н. було присвоєне Каховській ГЕС, а 2002 – Саяно-Шушенській ГЕС.

дата публікації: 2010 р.

Посилання:
  • НОВА КАХОВКА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)