ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НІКОЛАЄНКО ІВАН ГНАТОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Чисніков В.М. НІКОЛАЄНКО Іван Гнатович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nikolaienko_I (останній перегляд: 17.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НІКОЛАЄНКО ІВАН ГНАТОВИЧ

НІКОЛАЄНКО Іван Гнатович (1881, за ін. даними, 1886 – листопад 1937) – рад. держ. і парт. діяч. Н. в м. Луганськ у сім'ї коваля. Отримав початкову освіту. Трудову діяльність розпочав на Луганському паровозобудівному заводі, спочатку учнем, а потім молотобійцем, ресорщиком. Від 1905 – член РСДРП(б), не раз був заарештований за революц. діяльність. Після Лютневої революції 1917 – член Луган. к-ту РСДРП(б), очолював робітн. к-т залізничників і був одним з організаторів червоногвард. загонів у Луганську, брав участь в обороні Царицина (нині м. Волгоград, РФ). 1918–20 – заст. голови ЧК Північнокавказ. фронту, голова Тамбовської губернської ЧК – член Колегії ВУЧК, голова Донец. губернської ЧК – заст. голови Донец. губернського виконкому. 1921–23 – голова Волинського і Подільського губернських виконкомів. Від грудня 1921 – член ЦК КП(б)У. У вересні–грудні 1923 – нарком внутр. справ УСРР, член Колегії НКВС УСРР. У цей період підтримував прихильників "робітничої опозиції". 1924–26 керував тютюновим трестом у Києві. Автор спогадів "Революционное движение в Луганске" (1926). 1927 переведений до Москви, де очолював тютюновий, соляний і консервний синдикати. 1930 призначений управляючим моск. відділенням "Союзкоксу". З 1933 – комерційний директор тресту "Газоочистка".

20 січня 1935 заарештований у справі "Московської контрреволюційної організації" й виключений із ВКП(б). Йому інкримінували членство в підпільній контрреволюц. групі "робітничої опозиції", "...різку контрреволюційну критику політики партії і радянської влади, вироблення власних контрреволюційних настановлень, які розповсюджувалися серед своїх прихильників у Москві і на периферії". 14 квітня 1935 постановою Особливої наради при НКВС СРСР засуджений до 5-ти років ув'язнення. У листопаді 1937 за сфабрикованим обвинуваченням у підготовці терористичних актів проти керівників партії і рад. уряду постановою "трійки" Управління НКВС по Челябінській обл. РРФСР засуджений до смерті. Страчений.

Реабілітований 1965, кримінальні справи припинені за відсутністю в діях Н. складу злочину.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. "Рабочая газета" (Москва), 1923, 7 октября (№ 226)
  2. Новый комиссар внутренних дел УССР. "Щит революционного порядка", 1923, № 4
  3. О так называемой "московской контрреволюционной организации" – группе "рабочей оппозиции". "Известия ЦК КПСС", 1989, № 10
  4. Реабилитация: Политические процессы 30–50 гг. М., 1991
  5. Міліція України: Історичний нарис, портрети, події. К., 2002
  6. Чисніков В.М. МВС України в особах (1917–2001 рр.). "Юридичний вісник України", 2002, 23 лютого – 1 березня.

Посилання:
  • КИЇВ
  • ЛУГАНСЬК
  • ЛУГАНСЬКИЙ ПАРАВОЗОБУДІВНИЙ ЗАВОД
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МОСКВА
  • РОБІТНИЧА ОПОЗИЦІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)