ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НОМЕНКЛАТУРА КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА

  Бібліографічне посилання: Дорошко М.С. НОМЕНКЛАТУРА КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nomenklatura (останній перегляд: 19.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НОМЕНКЛАТУРА КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА

НОМЕНКЛАТУРА КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА – керівне ядро апарату влади в УСРР/ УРСР та СРСР 1917–91. Термін "номенклатура", що означає перелік найважливіших керівних посад у партійно-держ. апараті, заміщення яких відбувалося виключно із санкції центр. парт. органів РКП(б) та її респ. філій, з'явився в парт. документах восени 1923. З часом цей термін став самоназвою прошарку керівників компартійно-держ. органів влади, а з поч. 1970-х рр., після виходу друком наук. монографії М.Восленського "Номенклатура: Панівний клас Радянського Союзу", став загальновживаним в історико-публіцистичній літературі.

Ідейно-теор. й істор. витоки номенклатури пов'язані зі створенням 1903 більшовицької партії "нового типу", становим хребтом якої, згідно з планом її засновника В.Леніна, мала стати "організація професійних революціонерів". Саме їй, за задумом В.Леніна, належало після захоплення влади в Росії перетворитися на "організацію" професійних керівників країни.

Здобувши владу внаслідок Жовтневого перевороту в Петрограді 1917, більшовики ліквідували "буржуазну державну машину" й розпочали розбудову апарату влади д-ви диктатури пролетаріату. В основу владного механізму в Росії в умовах тотального диктату партії більшовиків над усіма сферами життєдіяльності сусп-ва було покладено принцип, що вів фактично до злиття парт. і держ. структур. Досягнувши цілковитого контролю над представницькими й виконавчими органами влади (радами робітн., сел. та червоноармійських депутатів і їх апаратом), профспілковими та громад. орг-ціями, органами безпеки, правоохоронними установами, збройними силами й засобами масової інформації, більшовицька партія перетворилася за кілька місяців з урядової на державну. Одні й ті ж особи керували справами комуніст. партії і рад. д-ви.

Оскільки ленінська орг-ція "професійних революціонерів" була нечисленною, а її представники не могли в умовах одержавлення всіх сфер життя і монопольного становища правлячої партії у величезній країні заповнити всі відповідальні посади в партійно-держ. апараті, цей вакуум на поч. 1920-х рр. заповнився вихідцями з партій політичних, заборонених або поглинутих більшовиками, робітниками-висуванцями і "буржуазними спеціалістами", які стали на службу до нової влади. Найважливішими критеріями добору до складу номенклатури стали: членство в більшовицькій партії, робітничо-сел. походження, активна участь у боротьбі за встановлення рад. влади. Морально-етичні якості, освіт. та культ. рівень працівника не відігравали практично жодного значення.

В Україні формування більшовицьких органів влади та їх номенклатури розпочалося після проголошення в грудні 1917 в Харкові рад. влади і створення першого уряду рад. УНР – Народного секретаріату. Оскільки рад. влада в Україну була експортована з Росії, формування номенклатури в республіці відбувалося в тісному зв'язку з практикою, що мала місце в діяльності РКП(б), адже КП(б)У від часу її створення в липні 1918 була складовою частиною єдиної РКП(б). Кадрова політика в республіці здійснювалася під диктовку моск. парт. центру.

Уся робота з добору й розстановки керівних кадрів зосереджувалася у вищих парт. установах. Для формування партійно-рад. апарату в квітні 1919 в ЦК КП(б)У було створено обліково-розподільчий відділ, який займався обліком, "мобілізацією, переміщенням та призначенням" членів партії. Про значну роль обліково-розподільчого відділу ЦК КП(б)У свідчить те, що від 1920 кураторство над його роботою здійснював один із секретарів ЦК КП(б)У. Якщо на початку існування облікрозподіл займався переважно мобілізацією комуністів, то з розростанням адм. апарату і у зв'язку з виходом на перший план завдань госп. буд-ва виникла потреба, зі слів Й.Сталіна, "кожного працівника вивчати до кісточок". Задля цього на поч. 1923 ЦК РКП(б) розширив апарат обліково-розподільчих відділів у центрі і на місцях.

Доволі швидко обліково-розподільчий відділ ЦК перетворився на непомітний, але могутній важіль контролю над представницькими та виконавчими органами влади. Так, на поч. 1920-х рр., по суті, було визнано й проголошено владу більшовицької партії в усіх сферах політики та системи управління. На найвищому рівні її гол. роль при остаточному визначенні політики забезпечувалася владою політбюро ЦК. У справі адм. управління нар. комісари звітувалися перед наркоматом робітничо-сел. інспекції, а з 1923, після злиття останнього з ЦК КП(б)У, – безпосередньо перед парт. органами.

Через облікрозподіл ЦК КП(б)У здійснювалися практично всі, за винятком тих, що входили до компетенції ЦК РКП(б), призначення на керівні посади в парт., держ., госп., профспілковій, кооп. та ін. ланках управління УСРР. Усі посадовці входили до штатної або виборної номенклатури ЦК, яка, у свою чергу, поділялася на 2 групи – основну (розподільчу) та облікову. Пропагуючи на словах демократ. форми добору і розстановки керівних кадрів, комуніст. партія цілковито контролювала кадрові призначення. За нею (а точніше – за партапаратом) залишалося право рекомендації, а також остаточного затвердження працівника на керівній посаді. Кандидатура кожного претендента, висунутого губкомом КП(б)У або облікрозподілом ЦК КП(б)У, мала пройти обговорення на засіданні оргбюро або секретаріату ЦК КП(б)У і тільки потім вносилася на затвердження політбюро ЦК КП(б)У. Заміщення т. зв. виборних посад відбувалося також лише із санкції політбюро ЦК КП(б)У.

Так, зокрема, проходили вибори до рад усіх рівнів, що не були ні прямими, ні рівними, ні таємними. Оскільки за царату значна частина активістів більшовицької партії, перебуваючи у в'язницях або на засланні за діяльність, спрямовану на повалення існуючого ладу, були позбавлені виборчих прав, таку ж практику вони поширили щодо своїх опонентів після Жовтневого перевороту в Петрограді 1917. Існувала категорія т. зв. позбавленців – осіб, які вилучалися з політ. життя через належність у минулому до експлуататорських верств населення. Також при формуванні органів влади представники пром. пролетаріату отримали майже 5-разову перевагу над вихідцями з "дрібнобуржуазного" сел. середовища. Депутатський корпус рад. представницьких органів формувався в кабінетах парт. к-тів і був цілком "ручним". Перебравши на себе всі найважливіші держ. функції, партійно-держ. апарат неухильно розростався, посилювалося його всевладдя. Недарма вождь номенклатури Й.Сталін стверджував, що "володарюють не ті, хто обирає і голосує, а ті, хто “править”, – люди, які опанували на ділі виконавчими апаратами держави, які керують цими апаратами".

Таким чином, у 1920-ті рр. було створено цілком специфічну адміністрацію, котра з моменту виникнення об'єднувала політ., ідеологічні, госп., військ., суд. і репресивні функції. Кер-во в політ. та ідеологічній сферах вищі парт. установи здійснювали безпосередньо, в ін. галузях – через кадрові призначення на всі ключові посади представників "номенклатурної касти". У результаті один і той же номенклатурний працівник обіймав одразу кілька керівних посад або ж переміщувався з однієї відп. посади в парт. і держ. структурах на іншу.

Система добору та розстановки кадрів, "батьком" якої вважають Й.Сталіна, украй ускладнювала процес висування на керівні посади самостійних, компетентних і енергійних працівників. Адже весь кадровий каркас був малорухомим. Окремі переміщення відбувалися в рамках тієї ж кадрової "колоди". За таких умов знаком атестації працівника ставала його належність до номенклатури, яка, у свою чергу, залежала здебільшого від політ. благонадійності та відданості "вождю" і своєму патрону.

Відсутність належних знань і к-ри представники нової "еліти" компенсували політ. спритністю. При цьому вони намагалися оточувати себе людьми, котрі своїм становищем були зобов'язані протекції свого начальника. Недемократ. умови діяльності багатьох керівників нерідко призводили до зловживань владою й навіть до створення мікрокультів вождів місц. масштабу (як приклад, "культ П.Постишева" в період його перебування на посаді секретаря Київ. обкому КП(б)У 1934–37).

Разом із владою номенклатура отримала величезні привілеї. Матеріальний достаток вищих ешелонів керівників забезпечувався не лише високою зарплатою, а й напівприхованими привілеями: доступом до закритих спецрозподільників, можливістю одержувати додаткові послуги соціально-культ. характеру тощо.

Загалом, номенклатура – це явище, притаманне однопарт. системі, коли в країні діє політ. партія, що керує д-вою, її громадянами і всією політ. системою сусп-ва. Номенклатурність як одна з характерних рис командно-адм. системи управління (див. Компартійно-радянська система державної влади в СРСР) безпосередньо пов'язана з непрофесіоналізмом і некваліфікованістю управління, оскільки головним був не відбір кадрів у результаті конкуренції знань і талантів, а номенклатурний добір, при якому на перше місце завжди ставилися відданість партії і комуністичному ладу, і лише потім – ділові якості.

Разюча відмінність осн. принципів формування еліти й номенклатури не дає нам жодних підстав ототожнювати ці два поняття. Головне, що їх різнить, то це відсутність в абсолютної більшості номенклатури 1920–30-х рр. таких найважливіших для еліти ознак, як освіченість, інтелігентність, толерантність, відданість нац. ідеалам та інтересам тощо. Кардинально відрізняє номенклатуру від еліти й те, що тільки за некомпетентної компарт. влади стала можливою поява управлінців (т. зв. висуванців), які могли "керувати" будь-якою галуззю чи сферою життєдіяльності сусп-ва.

Перетворившись на панівну верству рад. сусп-ва, номенклатура відіграла надзвичайно негативну роль у його житті. Десятки мільйонів людських жертв, бідність населення, ліквідація свобод, позбавлення членів сусп-ва елементарних умов для нормального існування, створення тоталітарної системи влади – ось неповний перелік наслідків її панування в СРСР. Найжахливішими наслідками панування більшовицької номенклатури в Рад. Україні стали голодомори 1921–23, 1932–33 і 1946–47, фізичне знищення нац. інтелігенції, підрив генофонду укр. нації, масові репресії проти носіїв укр. нац. свідомості в респ. партійно-рад. кер-ві. Необмежене й безкарне панування ленінсько-сталінського тоталітарного більшовицького режиму в Рад. Україні стало можливим лише тому, що Україна була окупованою й колоніально залежною територією, на якій кремлівські вожді будь-що прагнули утвердити антиукр. владу і знищити прагнення укр. народу до самостійного держ. існування.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Восленский М.С. Номенклатура: Господствующий класс Советского Союза. М., 1991
  2. Фролов М.О. Компартійно-радянська еліта в УСРР (1917–1922 рр.): становлення і функціонування. Запоріжжя, 2003
  3. Дорошко М.С. Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20–30-ті роки ХХ століття: соціоісторичний аналіз. К., 2004
  4. Фролов М.О. Компартійно-радянська еліта в Україні: особливості існування та функціонування в 1923–1928 рр. Запоріжжя, 2004
  5. Дорошко М.С. Номенклатура: Керівна верхівка Радянської України (1917–1938 рр.). К., 2008.

Посилання:
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ
  • ЕЛІТА
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • ХАРКІВ
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • НАРОДНИЙ СЕКРЕТАРІАТ
  • ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА
  • ПРОЛЕТАРІАТ
  • СРІБЛЯНИК
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917

  • Пов'язані терміни:
  • ФОРОС , МІСТО АРК
  • ХРУЩОВ МИКИТА СЕРГІЙОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В СРСР 1936
  • КОНСТИТУЦІЙНА РЕФОРМА В СРСР 1988
  • КООПЕРАТИВНОГО СОЦІАЛІЗМУ КОНЦЕПЦІЯ
  • КОРОТЧЕНКО ДЕМ'ЯН СЕРГІЙОВИЧ
  • КУЛИК ІВАН ЮЛІАНОВИЧ
  • ЛІТЕРАТУРНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХІДНЯ УКРАЇНА, СПІЛКА РЕВОЛЮЦІЙНИХ ПИСЬМЕННИКІВ ЗАХІДНЯ УКРАЇНА, ЛІТЕРАТУРНО-АРТИСТИЧНЕ ТОВАРИСТВО У КИЄВІ
  • ЛИТВА, ЛИТОВСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • НОВО-ОГАРЬОВСЬКИЙ ПРОЦЕС
  • ПЕРЕБУДОВА
  • ПОЛІТБЮРО, ПОЛІТИЧНЕ БЮРО ЦЕНТРАЛЬНОГО КОМІТЕТУ РКП(Б)/ВКП(Б)/КПРС
  • ТАДЖИКИСТАН, РЕСПУБЛІКА ТАДЖИКИСТАН
  • ЯЛТА, МІСТО АРК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)