ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НОВА СІЧ

  Бібліографічне посилання: Панашенко В.В. НОВА СІЧ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nova_Sich (останній перегляд: 20.11.2017)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НОВА СІЧ

НОВА СІЧ, Підпільненська Січ – остання козац. січ на Запорожжі (1734–75). Згідно з царською грамотою від 31 серпня 1733 козаки колиш. Олешківської Січі одержали офіц. дозвіл на повернення в рідний край, 1734 зайняли запороз. землі, що раніше належали Чортомлицькій Січі, визнали себе підданними рос. імп. Анни Іванівни і підпорядковувалися київ. генерал-губернаторові як головнокомандуючому всіма військами в Україні. У внутр. житті запорожці дотримувалися традиційних звичаїв, військ., адм.-тер. та церк. устрою, засад госп. життя, судочинства тощо. 1734 запорожці розпочали споруджувати січ (поблизу нинішнього с. Покровське Нікопольського

р-ну), за якою закріпилася назва – Нова Січ. Місце січі нагадувало півострів, який з пд. і зх. омивався правим рукавом Дніпра та р. Підпільна, а з пн. і сх. межував зі степом. Січ являла собою фортецю, оточену земляним валом у 3,5–4 м заввишки, з дубовими палями та баштами по ньому. Навколо пролягав глибокий рів, наповнений водою. Довжина укріплення сягала 4 км, а заг. площа – бл. 40 га. Посеред фортеці був майдан, де відбувалися козац. січові ради. Там же знаходилися будинок кошового отамана, військ. канцелярія, пономарня, курінні комори-скарбниці, житла січовиків – курені. Неподалік гол. входу до січі стояла церква Покрови Пресвятої Богородиці. До фортеці примикало передмістя, відоме під назвами "форштадт", "базар", "гасан-баша". Це був осередок торг., госп. і вироб. діяльності запорожців з численними ринковими будівлями, майстернями-зброярнями, кузнями й козац. дворами. Тут же знаходилися січова школа, пушкарня, 2 невеликі земляні укріплення – редути. Н.С. була місцеперебуванням вищого органу управління Запорожжям – Коша Запорозької Січі, що відав адм., військ., фінансовими, суд. та ін. справами. До його складу входила козацька старшина – кошовий отаман, військ. писар, суддя, осавул. В устрої козац. війська традиційно зберігалося 38 куренів запорозьких. Заг. кількість козаків Н.С., за підрахунками Д.Яворницького, становила: стройового війська – до 10–12 тис. осіб, а разом із мешканцями слобід, зимівників і хуторів – до 100 тис.

Тактичними одиницями Війська Запороз. низового часів Н.С. були команди і партії (у ньому не існувало полків і сотень). Військо від 2 до 20 тис. осіб складало команду, яку очолював паланковий старшина, полковник або військ. старшина (залежно від кількісного складу). Військ. загін до 2 тис. осіб становив партію, яка формувалася для виконання певного завдання і яку очолював здебільшого військ. старшина. Після виконання завдання партія припиняла своє існування і вливалася в осн. частину діючого Війська Запороз. низового. Гол. командуючим усім військом Н.С. був кошовий отаман, який визначав стратегічні завдання всіх команд і партій. Тактичні дії кожного військ. підрозділу спрямовував його командир, який приймав рішення єдиноначально. Військо Запороз. низове входило до складу діючої рос. армії і підпорядковувалося її верховному командуючому. Останньому підлягав і кошовий отаман. Окремі запороз. команди вливалися в рос. військ. підрозділи, а їхні командири підлягали команді генералів та офіцерів регулярних рос. військ.

Забезпечення Війська Запороз. низового здійснювалося за рахунок щорічної плати коштами й хлібним жалуванням від царського уряду (як правило, нерегулярної і недостатньої), госп. розвитку краю та воєнних трофеїв. Військ. скарб мав прибутки від торгівлі, із шинків, крамниць, мостів, перевозів, конвоювання купецьких валок, з подимного, посполитих тощо. Край, що відійшов у володіння Н.С., відомий під назвою Вольності Війська Запорозького низового. Усе Запорожжя поділялося на паланки (округи). Гол. формою землеволодіння на Запорожжі був зимівник. Провідною галуззю госп-ва залишалося скотарство, насамперед розведення породистих коней, а також худоби й овець. Важливе місце займали: рибальство, землеробство, полювання, видобуток солі, ремесла тощо. Стабільності екон. становища на Запорожжі сприяв розвиток торгівлі. Запорожці дотримувалися правосл. віри, підтримували Церкву. Святинями були Самарський Пустинно-Миколаївський монастир та Нехворощанський монастир Успіння Пресвятої Богородиці. Особливу шану запорожці віддавали Києво-Межигірському Спасо-Преображенському монастирю, відносини з яким січова рада скріпила офіц. актом. З роками виникло кілька нових слобід, в яких облаштовувалися церкви. Запорожці завжди вважали церкву незалежною від рос. вищої духовної ієрархії. Ієромонах – управитель запороз. церквами – був членом січової ради. Запорожці дотримувалися звичаю не приймати у свої лави іновірців. З іноземців козаком міг стати лише той, хто погоджувався на охрещення.

Судочинство на Запорожжі базувалося на засадах давніх військ. правових норм, козацького звичаєвого права, кругової поруки, відповідальності куреня за всіх приписаних до нього козаків, складання присяги на дотримання доброчинності. Суддями виступали курінний отаман, паланочний полковник, військ. суддя. Верховним суддею залишався кошовий отаман. Найвищою суд. інстанцією була січова рада.

Гол. обов'язком запорожців залишався захист укр. земель від татар. і ногайських орд з боку степів. Н.С. постійно тримала польову сторожу. Вздовж порубіжжя існували бекети (пікети), редути, т. зв. фігури та могили. 1767 запороз. бекети (традиційні чатування козац. загонів) зосереджувалися на 20 постах. Уздовж лівого берега Дніпра від р. Орель до р. Кінські Води на відстані 10, 20 чи 30 верст один від одного були розташов. редути (шанці). Заставу на редутах очолював осавул. За чверть або півверсти від кожного редуту монтувалися фігури (з 20-ти однотипних діжок і 1-ї діжки без дна). Сторожова служба запорожців поєднувалася із розвідувальною діяльністю.

Запорожці часів Н.С. постійно були втягнуті у вир політ. відносин Російської імперії з Османською імперією і Кримським ханатом, залучалися до участі в російсько-турецькій війні 1735–1739, російсько-турецькій війні 1768–1774. Звитяжні дії запорожців у цих війнах сприяли успішним для Росії результатам, хоча Запорожжя зазнавало від цього чималих екон. збитків, а також політ. утисків. Зокрема, усі зимівники та садиби, розташов. в Кам'янці (біля Милового), на Білозерці, Рогачику, Кінських Водах та на лівому боці Великого Лугу, згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774, відійшли до Крим. ханату. Мости в Гарду, на Бузі, Самарі, Солоній, Базавлуку та всі дніпровські переправи були передані до рос. держ. скарбниці, соляні озера в Прогноях стали власністю імперії.

Царський уряд Рос. імперії постійно здійснював контроль над Запорожжям. 1735 поблизу Н.С. споруджено укріплення – Новосіченський ретраншемент, в якому розмістився гарнізон із регулярних рос. полків. 1744 на січ прибув командирований полковник О.Глібов для нагляду за адміністрацією Н.С. Царські гарнізони стояли в Усть-Самарському або Новобогородицькому ретраншементі, на місці колиш. Чортомлицької Січі, Біркутському і Сокальському редутах, на берегах Дніпра. Після відновлення в Україні гетьманства (1750) Запорожжя підпорядковувалося також гетьманові К.Розумовському. У червні 1753 вийшов царський указ про заборону запорожцям переобирати кошового отамана без відома гетьмана. З метою припинення припливу втікачів на Запорожжя рос. уряд запровадив обов'язкову реєстрацію козаків і паспортизацію всього населення краю. 1756 разом із гетьман. правлінням Н.С. із відомства Колегії закордонних справ була передана у відання Правительствуючого Сенату, що зумовило посилення на ній влади центр. органів Рос. імперії. Протягом 1740–60-х рр. царський уряд здійснював планомірні заходи для оточення Запорожжя військовими поселеннями: 9-ма ландміліцейськими полками вздовж р. Орель (1746), сербськими поселеннями біля пд.-зх. земель Запорожжя (1751) тощо. Згодом з'явилася низка указів про утворення там Нової Сербії (1752), Слов'яносербії (1753) та Новослобідського козацького полку (1754), які підпорядковувалися безпосередньо Правительствуючому Сенату та Військ. колегії. Затягуючи зашморг навколо Запорожжя, царський уряд встановив митниці в Переволочній та Кременчуці (1753). У політ. відношенні з 1775 Запорожжя опинилося стиснутим кордоном регулярних військ, що пов'язувалося зі спорудженням Дніпровської лінії, відбудовою Азова й Таганрога, карантинними запобіжними службами. Надалі автономне існування запороз. козацтва ставало явищем, несумісним з абсолютистською монархією. Після завершення російсько-турец. війни 1768–74 і з проголошенням незалежності Крим. ханату Запорожжя втрачало своє значення як важливий стратегічний форпост у боротьбі проти турецько-татар. агресії. Царський уряд схилявся до рішучих дій щодо ліквідації Н.С. Особливо непримиренно ставилася до Запорожжя імп. Катерина II. Наприкінці травня 1775 командуючий 1-ю рос. армією, яка поверталася з турец. фронту, ген. П.Текелій вступив зі своїми військами на Запорожжя, зайняв усі паланки і слободи. 4 червня один із загонів підійшов до Н.С., блокував її, оволодів укріпленнями. Наступного дня гарнізон Н.С. капітулював перед царськими військами. Козац. артилерія, боєзапаси, військ. регалії, січовий архів та матеріальні цінності були вивезені. У січі і паланкових укріпленнях розмістилися царські гарнізони. Катерина II розправилася із заарештованою запороз. старшиною.

Уся територія Вольностей Війська Запороз. низового була поділена між Новоросійською губернією та Азовською губернією. Частина запорожців переселилася на підвладну Осман. імперії територію, де утворила Задунайську Січ. Козаки, які залишалися на запороз. землях, започаткували нове об'єднання – Чорноморське козацьке військо. 1791 чорноморців переселено на Тамань, а згодом – на р. Кубань, де 1860 шляхом об'єднання Чорномор. козац. війська і Лінійного козацького війська було утворене Кубанське козацьке військо.


Література:
  1. Загоровский Е. Взаимоотношения Запорожья и русской правительственной власти во времена Новой Сечи. "Записки Одесского общества истории и древностей", т. 31, 1913
  2. Голобуцький В.О. Запорозька Січ в останні роки свого існування. 1734–1775. К., 1961
  3. Скальковський А.О. Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького. Дніпропетровськ, 1994
  4. Яворницький Д. Твори, т. 1–8. К., 2004–2006
  5. Історія українського козацтва: Нариси, т. 1–2. К., 2006–2007.

Посилання:
  • АННА ІВАНІВНА
  • АРТИЛЕРІЯ
  • АЗОВ
  • АЗОВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ЧОРТОМЛИЦЬКА СІЧ
  • ДНІПРОВСЬКА ЛІНІЯ
  • ГЕТЬМАН
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • ХУТІР
  • КІШ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
  • КОШОВИЙ ОТАМАН
  • КОЗАЦЬКА СТАРШИНА
  • КОЗАЦЬКЕ ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО В УКРАЇНІ 16–18 СТ.
  • КРЕМЕНЧУК
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (ККВ)
  • КУРЕМСА
  • КУРЕНІ ЗАПОРОЗЬКІ 16–18 СТ.
  • КУРІННИЙ ОТАМАН
  • КИЇВСЬКИЙ МЕЖИГІРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КЮЧУК-КАЙНАРДЖІЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1774
  • ЛАНДМІЛІЦІЯ, УКРАЇНСЬКА ЛАНДМІЛІЦІЯ
  • ЛІНІЙНЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО, КАВКАЗЬКЕ ЛІНІЙНЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • НЕХВОРОЩАНСЬКИЙ МОНАСТИР УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
  • НОВА СЕРБІЯ
  • НОВОРОСІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • НОВОСЛОБІДСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛК
  • ОЛЕШКІВСЬКА СІЧ
  • ОСАВУЛ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАЛАНКА
  • ПЕРЕВОЛОЧНА
  • ПОДИМНЕ
  • ПОСПОЛИТІ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1735–1739
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1768–1774
  • РОЗУМОВСЬКИЙ КИРИЛО ГРИГОРОВИЧ
  • САМАРСЬКИЙ ПУСТИННО-МИКІЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР
  • СІЧ, ЯК ТЕРМІН
  • СКОТАРСТВО
  • СЛОБОДА
  • СЛОВ'ЯНОСЕРБІЯ
  • ВЕЛИКИЙ ЛУГ
  • ВЕРСТА
  • ВІЙСЬКОВІ ПОСЕЛЕННЯ
  • ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО НИЗОВОГО
  • ЯВОРНИЦЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ
  • ЗИМІВНИК

  • Пов'язані терміни:
  • АННА ІВАНІВНА
  • БЕССАРАБІЯ
  • БУГОГАРДІВСЬКА ПАЛАНКА
  • ЧЕПІГА ЗАХАР ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ДОБРУДЖА
  • ДОЛГОРУКОВ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ
  • ЄЛИЗАВЕТА ПЕТРІВНА
  • ЕМІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ
  • ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ
  • ГЛОБИНЕ
  • ГОЛОВАТИЙ АНТОН АНДРІЙОВИЧ
  • ІНОЗЕМНИЙ КАПІТАЛ В УКРАЇНІ В 18 – НА ПОЧАТКУ 20 СТОЛІТЬ
  • ІСТОРИЧНІ УКРАЇНСЬКІ ПІСНІ
  • КАЛНИШЕВСЬКИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • КАМ'ЯНСЬКА СІЧ
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • КІШ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
  • КЛЕЙНОДИ КОЗАЦЬКІ
  • КОДАЦЬКА ПАЛАНКА
  • КОДАК
  • КОШОВИЙ ОТАМАН
  • КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ТИМОФІЙ ТЕРЕНТІЙОВИЧ
  • КОВПАК ОПАНАС ФЕДОРОВИЧ
  • КОЗАЦТВО І ФОЛЬКЛОР
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ
  • КРАТКАЯ ЛЕТОПИСЬ МАЛОЙ РОССИИ С 1506 ПО 1776 ГОД, С ИЗЪЯВЛЕНИЕМ НАСТОЯЩЕГО ОБРАЗА ТАМОШНЕГО ПРАВЛЕНИЯ И С ПРИОБЩЕНИЕМ СПИСКА ПРЕЖДЕ БЫВШИХ ГЕТМАНОВ, ГЕНЕРАЛЬНЫХ СТАРШИН, ПОЛКОВНИКОВ И ИЕРАРХОВ
  • КРИМСЬКИЙ ШЛЯХ, ЧУМАЦЬКИЙ ШЛЯХ
  • КУБАНСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО (ККВ)
  • КУРЕНІ ЗАПОРОЗЬКІ 16–18 СТ.
  • КУТУЗОВ МИХАЙЛО ІЛАРІОНОВИЧ
  • МАЛАШЕВИЧ ІВАН ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • МОЛДОВА
  • МОЛОДИКИ
  • МИШЕЦЬКИЙ СЕМЕН ІВАНОВИЧ
  • НОВОМОСКОВСЬК
  • НОВОРОСІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ОЛЕКСАНДРІЯ
  • ПАЛАНКА
  • ПАВЛОГРАД
  • ПІВДЕННА УКРАЇНА
  • ПОКРОВСЬКЕ
  • ПОЛКОВНИК КОЗАЦЬКИЙ
  • ПОЛТАВСЬКА СТАНИЦЯ
  • ПОТЬОМКІН ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • РАДА СІЧОВОЇ СТАРШИНИ
  • РЕЄСТРИ КОЗАЦЬКІ
  • РЯБКОВ ПАВЛО ЗАХАРОВИЧ
  • РОСІЯ
  • САМАРСЬКА ПАЛАНКА
  • САМАРСЬКИЙ ПУСТИННО-МИКІЛЬСЬКИЙ МОНАСТИР
  • СІЧ, ЯК ТЕРМІН
  • СІЧОВІ ШЛЯХИ
  • СІРОМИ БУНТ 1768
  • СОКАЛЬСЬКИЙ ВОЛОДИМИР
  • ВЕЛИКИЙ ЛУГ
  • ЗАЛІЗНЯК МАКСИМ ІЄВЛЕВИЧ
  • ЗАПОРІЖЖЯ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ
  • ЖУРБА АНДРІЙ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)