ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НОВА ЕРА

  Бібліографічне посилання: Аркуша О.Г. НОВА ЕРА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nova_era_1890 (останній перегляд: 21.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НОВА ЕРА

"НОВА ЕРА" – спроба українсько-польс. порозуміння 1890 в Галичині за участі австрійс. уряду та укр. громад. діячів Наддніпрянщини. Поняттям "Н.е." окреслюють не так конкретні політ. домовленості, які офіційно не були обнародувані, як попередній кількарічний переговорний процес і спроби реалізації угоди, під знаком яких у Галичині минули 1890-ті рр. "Н.е." стала наслідком не тільки внутр. розвитку українсько-польс. відносин у Галичині та укр. нац. руху, а й зовнішньополіт. обставин, в яких опинилася Австро-Угор. монархія. Зовн. політику Австро-Угорщини від 1870-х рр. визначали наростання суперечностей із Росією і зближення з Німеччиною. Створення Троїстого союзу, формування французько-рос. блоку ставили під сумнів узгоджену політику Росії, Німеччини та Австро-Угорщини в польс. питанні. Австро-нім. зближення посилило інтерес правлячих кіл і громадськості Російської імперії до укр. (рус.) населення Галичини, активізувало заходи на підтримку русофільства. Можливість використати укр. питання проти Росії та Польщі в 1880-х рр. обговорювалася в правлячих колах Німеччини, занепокоєних зміцненням поляків у Галичині. Під тиском цих обставин правлячі кола Австро-Угорщини наприкінці 1880-х рр. підкреслено цікавилися становищем українців, демонстрували готовність підтримати їхній національно-культ. розвиток взамін на лояльність і задля цього були готові виступити посередниками в нормалізації українсько-польс. відносин. Укладення міжнац. угоди в Галичині відповідало й внутрішньополіт. інтересам Відня. Зміцнілі на базі конституційних перетворень нац. рухи розхитували цілісність д-ви і вимагали дедалі більшої уваги. Одночасно з польсько-укр. зближенням уряд готував чесько-нім. угоду.

Інтересові з боку правлячих кіл Австро-Угорщини до укр. питання відповідали такі ж імпульси з боку лідерів народовецької (українофільської) течії. У конкурентній боротьбі зі старорусинами й русофілами народовці на поч. 1880-х рр. домоглися рівноправної участі в політ. житті провінції. Обмеження політ. прав українців змушувало політиків народовецького кола шукати прямі контакти з австрійс. урядом. 1882 між народовцями й русофілами була укладена угода, яка передбачала узгоджені дії в політ. житті Галичини та зняття гостроти дискусій щодо ідентичності національної. Вона дала змогу народовцям здобути депутатські мандати та активізувати парламентську діяльність, але з часом почала гальмувати розвиток народовського руху, давала приводи до звинувачень усіх галицьких українців у пророс. симпатіях, не задовольняла діячів Наддніпрянщини. У 2-й пол. 1880-х рр. у Києві сформувалася група укр. діячів (В.Антонович, О.Кониський та ін.), які наполягали на тісніших контактах з укр. народовцями в Галичині та виступали проти їх зближення з русофілами, мотивуючи це загальноукр. інтересами.

Польс. політики протидіяли прямим контактам австрійс. урядовців з укр. діячами Галичини і Наддніпрянщини, непокоячись, що втручання Відня призведе до втрати поляками переваги в Галичині. Спостерігаючи за зміцненням укр. руху, польс. діячі воліли завчасно порозумітися з українцями, аніж робити це під примусом Відня. Ключовою фігурою в переговорах з польс. боку був кн. А.Сапєга. Як активний учасник польс. визвол. руху кн. А.Сапєга не міг розраховувати на політ. кар'єру і зосередився в 2-й пол. 1880-х рр. на переговорах з українцями. На заключних етапах до них були залучені краківські консерватори, які утримували важелі управління провінцією; будучи віддаленими від осн. лінії українсько-польс. конфлікту, вони ставали ініціаторами й реалізаторами всіх політ. домовленостей з українцями. Переговори супроводжувалися геополіт. риторикою, яка включала широке трактування загальноукр. питання як чинника європ. політики і передбачала стратегічний польсько-укр. союз задля спільного протистояння імперській політиці Росії та Німеччини.

З укр. боку гол. фігурою переговорів був Ол.Барвінський, який на зламі 1870–80-х рр. разом із братом В.Г.Барвінським відігравав провідну роль серед галицьких народовців, після смерті брата (1883) і переїзду до Тернополя відійшов на другий план, однак зберіг контакти і з львів. народовцями, і з укр. діячами Наддніпрянщини. Під час поїздки до Києва 1885 Ол.Барвінський обговорив із В.Антоновичем план видання "Руської історичної бібліотеки". У листопаді 1888 за протекцією кн. А.Сапєги Ол.Барвінський отримав посаду викладача вчительської семінарії у Львові. Тут він згуртував частину львів. народовців (А.Вахнянин, Д.Гладилович, Т.Грушкевич, Є.Гузар, К.Кахникевич, К.Телішевський, І.Чапельський), які вирішили діяти в порозумінні з укр. діячами Наддніпрянщини та вважали помилковими компроміси з русофілами. Улітку 1888 було досягнуто угоди про видання за фінансової підтримки кн. А.Сапєги час. "Правда", який мав стати органом усієї України, пропагувати духовну єдність розділеного держ. кордонами укр. народу, підштовхувати народовців до розриву з русофілами, відстоювати тезу, що укр. інтереси пов'язані з польс. і австрійськими. Серед цієї групи діячів на зламі 1880–90-х рр. сформувалась укр. концепція "органічної праці", реалізувати яку Ол.Барвінський сподівався завдяки українсько-польс. порозумінню.

Ідея чергової польсько-укр. угоди неоднозначно сприймалася політиками. Особи, які її оприлюднили, – галицький намісник К.Бадені і голова політ. т-ва народовців "Народна рада" Ю.Романчук – наважилися на публічні виступи після значних сумнівів. Кер-ву Нар. ради угодова акція була представлена як ініціатива австрійс. уряду. Уже на час проголошення угоди її ініціатори розуміли, що вона не розв'яже всіх проблем. Народовці сподівалися на ефективне посередництво австрійс. уряду, здобутки в національно-культ. сфері, витіснення русофілів. "Н.е." була проголошена у виступах укр. депутатів-народовців на засіданнях Галицького крайового сейму 25–27 листопада 1890. Обрання сеймової трибуни мало засвідчити готовність українців спільно з поляками розбудовувати галицьку автономію. У виступі Ю.Романчук протиставив "москвофілам" іншу "частину русинів", вірних програмі національної самостійності укр. народу, що 1848 була проголошена Головною руською радою, та визначив їхні політ. засади: 1) самостійність своєї "народності" й мови; 2) вірність Австрійс. д-ві та династії Габсбургів; 3) відданість Греко-катол. церкві; 4) поміркований лібералізм; 5) екон. розвиток селянства й міщанства. Гол. акцент він поставив на необхідності зміни "неприязної русинам системи". К.Телішевський закликав українців і поляків до порозуміння, зважаючи на спільні небезпеки і потребу співпраці задля розвитку Галичини. М.Січинський говорив про потребу створення в Австрії центру тяжіння для всіх українців, трактуючи це в контексті перемоги зх. цивілізації. Важливим моментом була підтримка акції греко-катол. митрополитом Сильвестром Сембратовичем, оскільки раніше церк. верхівка в Галичині уникала чітких висловлювань щодо нац. ідентичності галицьких українців і навіть була опорою русофільського руху. У відповідь К.Бадені пообіцяв, що австрійс. уряд підтримуватиме нац. розвиток галицьких українців за умови їх лояльності та боротьби з москвофільством. Лідери польс. сил сприйняли заяви українців стримано, посилаючись на те, що вони звернені до уряду. Зваживши на позицію К.Бадені, який заперечив будь-які кулуарні домовленості, найбільше занепокоєні угодою східногалицькі консерватори не наважилися відкрито її засудити й обмежилися застереженням до уряду про те, що укр. питання не може обговорюватися без участі польс. політиків.

Немає підстав стверджувати про існування схваленого хоча б кількома сторонами підсумкового документа угоди з переліком вимог українців. На підставі аналізу чернеткових записів і оприлюднених поетапно вимог можна зробити висновок, що йшлося про: відкриття кількох укр. середніх навч. закладів і укр. кафедр у Львів. ун-ті, підтримку укр. національно-культ. і фінансово-госп. інституцій, розширення прав укр. мови в адміністрації та судочинстві, повернення із зх. у сх. частину Галичини чиновників-українців, надання переваг при призначенні на посади і священичі парафії народовцям перед русофілами тощо. Деякі з цих вимог були реалізовані. Мін-во віросповідань і освіти рескриптом від 4 березня 1891 змінило програми навч. курсів для вчительських семінарій Львова, Тернополя і Станіслава (нині м. Івано-Франківськ), збільшивши кількість предметів з укр. мовою викладання. Мін-во юстиції 9 червня 1891 розпорядилося робити записи в іпотечних книгах мовою подання. Розпорядження галицького намісника зобов'язували підвладні органи листуватися з українцями укр. мовою, але на практиці вони не завжди виконувалися. На держ. установах поряд із написами нім. та польс. мовами почали з'являтися українські. Наприкінці 1890 почала виходити офіц. газета укр. мовою "Народна часопись". Рідшими стали випадки конфіскації укр. преси цензурою. Важливим успіхом народовців у Галичині стало введення, на підставі розпорядження мін-ва віросповідань і освіти від 25 листопада 1892, у школах фонетичного правопису. 1891 рішення про використання в україномовному діловодстві фонетичного правопису ухвалив Крайовий виділ Галицького сейму. 1892 створено 3 укр. школи вправ при вчительських семінаріях у Львові, Станіславі й Тернополі та двомовну, однак із перевагою укр. мови, вчительську семінарію в Самборі, засновано укр. г-зію в Коломиї. 1893 Ол.Барвінський став членом Крайової шкільної ради. Угода дала імпульс для активізації в 1890-х рр. т-ва "Просвіта", заснування 1891 страхового т-ва "Дністер", реорганізації Т-ва ім. Шевченка в наук. інституцію. Українофільські національно-культ. т-ва й періодичні видання почали отримувати невеликі дотації з крайового бюджету. 11 квітня 1894 М.Грушевський був призначений професором утвореної у Львів. ун-ті "другої кафедри загальної історії з особливим оглядом на історію Східної Європи" з укр. мовою викладання. Серед першочергових заходів, які не вдалося реалізувати, була спроба народовців перебрати від русофілів контроль над Народним домом у Львові і заснування ще кількох укр. кафедр у Львів. ун-ті. У зв'язку з новоерівськими процесами розглядають також перебіг Львів. собору Греко-катол. церкви 1891, на якому були відкинуті спроби латинізації сх. обряду. "Н.е." спричинила важливі зміни в укр. парламентській політиці. Збільшилася чисельність укр. депутатів, зі складу парламентського представництва на деякий час були витіснені русофіли, 1891 перший українець увійшов до австро-угор. спільних делегацій (К.Мандичевський, з 1893 – Ол.Барвінський).

Найбільшим був вплив "Н.е." на внутр. розвиток укр. руху в Галичині. Вона започаткувала 10-річний період гострих ідейно-політ. дискусій, що на зламі 19–20 ст. втілилося в утворення укр. політ. партій європ. взірця з включенням до парт. програм положення про укр. державність та спричинило падіння популярності русофілів. Критика "Н.е." укр. громадськістю почалася відразу після її проголошення. Спершу її очолили русофіли, які звинувачували народовців в односторонньому порушенні нац. солідарності, й радикали, що були противниками компромісів з урядом. Коли стало зрозуміло, що угода не веде до негайного й істотного зміцнення позицій українців, лави критиків угоди поповнили самі народовці, у т. ч. Ю.Романчук. Багато народовців уважали, що "москвофільство" характерне для невеликої групи осіб, тоді як більшість русофілів можна переконати в програмі укр. нац. окремішності, не розпалюючи міжпартійної конфронтації. На серед. 1890-х рр. прихильником "новоерівського курсу" залишилася нечисельна група прихильників Ол.Барвінського. У результаті вчинених галицькою адміністрацією брутальних правопорушень під час т. зв. баденівських виборів до Галицького крайового сейму (1895) і Держ. ради (1897) ці діячі встановили контроль над парламентською політикою галицьких українців, однак їх діяльність не користувалася підтримкою укр. громадськості та не приносила результатів через опір польс. політиків будь-яким поступкам на користь українців.

Остаточним завершенням "новоерівського курсу" став відхід від нього 1901 Ол.Барвінського. Його однодумці обійняли праве крило укр. руху і створили кілька організацій християнсько-сусп. напряму. Провідною укр. політ. силою в Галичині стала утворена 1899 Укр. національно-демократ. партія. Важливу роль для "Н.е." відіграло падіння інтересу австрійс. уряду до укр. питання після стабілізації зовнішньополіт. ситуації та внаслідок наростання внутрішньополіт. проблем, через які уряд був зацікавлений у присутності польс. парламентського представництва в проурядовій більшості. Польс. політики використали ситуацію для запобігання контактам українців із Віднем, запевнюючи австрійс. уряд у збереженні угоди 1890, що насправді не діяла. Серед східногалицьких консерваторів зростало переконання в доцільності чинити опір будь-яким нац. здобуткам українців як таким, що прямо загрожують польс. нац. інтересам у Східній Галичині. Теза про провал "Н.е." стала їхнім аргументом на користь недоцільності спроб міжнац. порозуміння. Дискусії довкола "Н.е." відбувалися й навколо моральних категорій – про відповідальність у політиці, нац. солідарність, межі дозволеного в міжнац. боротьбі тощо. Їх обговорення сприяло залученню до нац. руху широких верств.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Grucha ła J. Rząd austriacki i polskie stronnictwa polityczne w Galicji wobec kwestii ukraińskiej (1890–1914). Katowice, 1988
  2. Аркуша О. Галицький сейм: Виборчі кампанії 1889 і 1895 рр. Львів, 1996
  3. Partacz Cz. Od Badeniego do Potockiego: Stosunki polsko-ukraińskie w Galicji w latach 1888–1908. Toruń, 1996
  4. Чорновол І. Польсько-українська угода 1890–1894 рр. Львів, 2000
  5. Цьольнер Е. Історія Австрії. Львів, 2001
  6. Барвінський О. Спомини з мого життя. К., 2004
  7. Moklak J. W walce o tożsamość Ukraińców: Zagadnienie języka wykładowego w szkołach ludowych i średnich w pracach galicyjskiego Sejmu Krajowego 1866–1892. Kraków, 2004
  8. Maciak D. Próba porozumienia polsko-ukraińskiego w Galicji w latach 1888–1895. Warszawa, 2006.

Посилання:
  • АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР БОНІФАТІЙОВИЧ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • БАДЕНІ КАЗИМИР
  • БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • БАРВІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ГРИГОРОВИЧ
  • ДНІСТЕР
  • ГАЛИЧИНА
  • ГАЛИЦЬКИЙ КРАЙОВИЙ СЕЙМ
  • ГОЛОВНА РУСЬКА РАДА
  • ГРУШЕВСЬКИЙ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ГРУШКЕВИЧ ТЕОФІЛ
  • ГАБСБУРГИ
  • ІДЕНТИЧНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНА
  • ІВАНО-ФРАНКІВСЬК
  • КОЛОМИЯ
  • КОНИСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛЬВІВ
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • НАРОДНА РАДА
  • НАРОДНИЙ ДІМ У ЛЬВОВІ
  • НАРОДОВЦІ
  • ПРАВДА
  • РОМАНЧУК ЮЛІЯН
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУСЬКА ІСТОРИЧНА БІБЛІОТЕКА
  • САМБІР
  • САПІГА АДАМ
  • СХІДНА ГАЛИЧИНА
  • СИЛЬВЕСТР ІГУМЕН
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • ВАХНЯНИН АНАТОЛЬ

  • Пов'язані терміни:
  • БАНКИ
  • БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ГРИГОРОВИЧ
  • БІСМАРК ОТТО ЕДУАРД ЛЕОПОЛЬД ФОН ШЬОНГАУЗЕН
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ УКРАЇНСЬКА
  • КАЛЬНОКІ ГУСТАВ
  • МАЗЕПИНСТВО
  • МОСКВОФІЛЬСТВО
  • НАРОДНА РАДА
  • НАРОДОВЦІ
  • ПОТОЦЬКИЙ АНДЖЕЙ
  • САПІГА АДАМ
  • СЕМБРАТОВИЧ СИЛЬВЕСТР
  • СІЧ ВІДЕНСЬКА - ОРГ-ЦІЯ У ВІДНІ
  • ВЕЛИКИЙ ПЕРЕЛОМ
  • ВИЩА РАДА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА 1917-1932


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)