Бібліографічне посилання: Вортман Д.Я., Верменич Я.В. НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Novhorod_Siverskyj (останній перегляд: 24.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ (у середньовічних джерелах – також Новий Город, Новгородок) – місто Чернігівської області, райцентр. Розташов. на правому березі р. Десна (прит. Дніпра). Населення 15,0 тис. осіб (2005).

У середньовіччя місто розвивалося навколо городища на Замковій горі (дитинця/замку) – високого (50 м над рівнем річки) і невеликого за площею (у минулому – до 3 га) останця, відокремленого від плато ярами й ровом. Територія на плато на пд. від Замкової гори (окольний город/місто площею 30 га) у 12–18 ст. була оточена 2-ю лінією укріплень. За 2 км вниз за течією Десни розташований Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир, територія якого була заселена з 11 ст.

Перша згадка про Н.-С. у писемних джерелах міститься в "Повчанні" Володимира Мономаха у зв'язку з описом поразки половецького загону в околицях міста (1078/79). Попередником давньорус. міста у 9–10 ст. було досліджене на Замковій горі городище роменської культури, що його інтерпретують як один із племінних центрів літописних сіверян. Імовірно, його захопило і зруйнувало військо київ. князя (про що свідчать сліди пожежі), і наприкінці 10 ст. на його місці спорудили нову фортецю – очевидно, один із тих "городів", які заснували за наказом вел. кн. київ. Володимира Святославича на берегах Десни згідно з літописною статтею 988.

Як вважають дослідники, в 11 ст. Н.-С. був одним із найважливіших пунктів Чернігово-Сіверської землі, одним із форпостів держ. освоєння земель сх. сіверян та в'ятичів. У 1-й пол. 12 ст. місто стало столицею удільного Новгород-Сіверського князівства. Княжий двір, за археол. даними, містився в зх. частині дитинця (тут виявлено великий льох для зберігання напоїв). Про високий рівень розвитку міста свідчать рештки мурованих споруд, зокрема Спаського собору і світської будівлі на території Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. Під час міжусобних війн Н.-С. не раз зазнавав облог і штурмів. Літописна розповідь про штурм 1146 згадує Чернігівські, Курські та Острожні ворота міських укріплень.

Із Н.-С. 1185 почався невдалий похід кн. Ігоря Святославича на половців – подія, що лягла в основу сюжету "Слова о полку Ігоревім".

1239 місто зазнало руйнувань під час монголо-татарської навали. За археол. даними, життя на дитинці припинилося в серед. 13 ст. й відродилося десь через півстоліття.

У серед. 14 ст. Н.-С. увійшов до складу Великого князівства Литовського. Аж до 15 ст. місто залишалося центром удільного князівства. Перший новгород-сіверський князь із династії Гедиміновичів – Дмитро-Корибут Ольгердович – 1393 був силоміць позбавлений свого князівства вел. кн. литов. Вітовтом, якому довелося здобувати місто штурмом. Під час литовсько-московської війни 1500–1503 союзник ВКЛ хан Великої (Заволзької) орди Ших-Ахмет зруйнував місто (1501), яке на той час уже контролювалося Москвою. За умовами перемир'я 1503, Н.-С. у складі чернігово-сіверських земель відійшов до Великого князівства Московського. До 1523 власником міста був кн. Василь Іванович Шем'ячич (див. Шем'ячичі); після того, як його ув'язнили в Москві, владу в Н.-С. здійсню-вали намісники (воєводи).

У листопаді–грудні 1604 рос. залога на чолі з воєводою П.Басмановим обороняла Н.-С. від військ Лжедмитрія І, які зазнали під стінами міста нищівної поразки. 31 березня 1610 Н.-С. здався загонові запороз. козаків і визнав владу королевича Владислава (див. Владислав IV) як рос. царя. Після обрання рос. царем Михайла Федоровича Романова (1613) місто контролювалося Москвою, а за Деулінським перемир'ям 1618 перейшло під владу Речі Посполитої. 1619 в Н.-С. призначений капітан – пред-ставник адміністратора Чернігово-Сіверщини королевича Владислава. Під час польсько-московської війни 1632–1634 Н.-С. захопило рос. військо (грудень 1632), але за Полянівським миром 1634 його повернули Речі Посполитій. Із 1635 Н.-С. – центр повіту новоутвореного Чернігівського воєводства. 1625 засновано монастир домініканців, 1636 – місію єзуїтів. Із серед. 1640-х рр. проводилися ярмарки.

На початку національної революції 1648–1676 (у червні 1648) Н.-С. був захоплений козац. загоном і перейшов під контроль Війська Запорозького. Він став центром сотні, яка спочатку належала до Ніжинського полку, а від 1663 – до Стародубського полку. Епізодично Н.-С. був центром полку (див. Новгородський полк). Під час російсько-польської війни 1654–1667 в 1664 місто витримало облогу польс. війська на чолі з польс. королем Яном II Казимиром. 1668 під час антимоск. повстання козаки та міщани здобули новгород-сіверську фортецю. 1708 новгород-сіверський сотник Л.Журавка відвернув спробу шведів захопити місто.

1752 місто отримало магдебурзьке право (поширена в літературі думка, що це сталося 1620, не знаходить підтвердження у джерелах). У 18 ст. площа міської забудови значно збільшилася за рахунок передмість. Як у межах міських укріплень, так і в передмістях, було збудовано кілька храмів, з яких збереглися мурований Успенський собор і дерев'яна церква св. Миколая (решту знищено в рад. час). У 18 ст. Замкова гора стала незаселеною, і тут влаштували селітровий з-д, який знищив земляні укріплення і значною мірою – культ. шар городища.

Із серед. 17 ст. Н.-С. стає значним культ. центром. Після 1648 православним був повернутий Спасо-Преображенський монастир, в якому з 1635 господарювали єзуїти. Черніг. архієпископ і місцеблюститель Київ. митрополичої кафедри Л.Баранович розбудував його і влаштував тут свою резиденцію. 1674–79 в монастирі діяла Новгород-Сіверська друкарня.

1785–97 монастир був резиденцією єпископа Новгород-Сіверського та Глухівського Іларіона Кондратковського, який переніс у Н.-С. із Переяслава (нині м. Переяслав-Хмельницький) колегіум, перетворений на духовну семінарію (діяла до 1797). 1788–89 в місті засновано чоловіче нар.

уч-ще, перетворене пізніше на г-зію.

Із містом пов'язана діяльність патріотичного Новгород-Сіверського гуртка, що діяв в останній чв. 18 ст.

Із 1782 Н.-С. – центр Новгород-Сіверського намісництва.

Значною подією для міста стало його відвідання рос. імп. Катериною II (1787).

Із 1796 – повітове місто Малоросійської губернії, від 1802 – Чернігівської губернії. 1804 засновано Новгород-Сіверську г-зію, в якій навчалися М.Максимович, К.Ушинський, П.Куліш, Д.Самоквасов, М.Кибальчич.

Мешканці міста брали участь у Війні 1812 у складі Черніг. ополчення. 1805 затверджений план розвитку міста, який передбачав перепланування вулиць і був частково реалізований.

1899 до міста прокладено залізницю. 1901 побудовано електростанцію.

У жовтні 1917 міська дума визнала владу Української Народної Республіки. 6 січня 1918 Н.-С. був захоплений більшовицькими військами. 7 квітня 1918 у місто ввійшли нім. війська. У травні–грудні 1918 Н.-С. – у складі Української Держави. У цей період рад. партизани, які базувалися в "нейтральній зоні", тричі намагалися оволодіти містом. Остаточно рад. владу встановлено 9 грудня 1918.

Із 1923 – райцентр Новгород-Сіверської округи, із 1925 – у складі Глухівської округи, 1930 – Конотопської округи. Від 1932 – у складі Черніг. обл.

Місто було окуповане нім. військами із 26 серпня 1941 до 16 вересня 1943. У серпні 1941 – березні 1942 на території Спасо-Преображенського монастиря діяв табір військовополонених, у якому загинуло бл. 20 тис. осіб.

За президентства Л.Кучми, який народився на Новгород-Сіверщині, у місті побудовано нові залізничний вокзал та готель, реставровано Спасо-Преображенський монастир.

У місті жили й працювали церк. діячі – Л.Баранович та Димитрій Ростовський (Туптало), літописець Л.Боболинський, композитор і диригент А.Рачинський та його син, скрипаль, гітарист і композитор Г.Рачинський, фольклорист та етнограф О.М.Маркович.

Археол. пам'ятки: палеолітична стоянка, поселення епохи бронзи, багатошарове городище на Замковій горі (юхнівська к-ра, роменська к-ра, Київ. Русь – пізнє середньовіччя), культ. шар міста 11–18 ст.

Пам'ятки арх-ри: Успенський собор (закладений 1671, освячений після 1721), церква св. Миколая (1764), Спасо-Преображенський монастир (16–19 ст.), торг. ряди і склади (кін. 18 – поч. 19 ст.), Тріумфальна арка (1787).

Пам'ятники героям "Слова о полку Ігоревім" (1989): Бояну, кн. Ігорю Святославичу та кн. Ярославні.