ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ

  Бібліографічне посилання: Віднянський С.В., Черевко О.С. НОВІТНЯ ІСТОРІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Novitnia_istoriia (останній перегляд: 16.06.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ – сучасний період всесвітньої історії, який охоплює 20 – поч. 21 ст., тобто добу індустріального суспільства та становлення постіндустріального суспільства (постмодерного сусп-ва). Термін "новітня історія" було введено в наук. обіг істор. школою М.ПокровськогоГ.Панкратової, які вбачали в Жовтневому перевороті 1917 в Росії початок "нової епохи пролетарських революцій і переходу від загниваючого імперіалізму до соціалістичної формації". Але більшовицький режим дуже швидко трансформувався в одіозну тоталітарну диктатуру, а налякані ним народи Європи не наважилися здійснювати т. зв. пролетарські революції. Невдалі спроби експортувати більшовицьку модель тоталітарної диктатури в Європу в 1920-ті рр. лише спонукали прихід до влади реакційних сил і встановлення подібних тоталітарних режимів: фашистського – в Італії та нацистського – в Німеччині. Їхня агресивність на міжнар. арені та неспроможність лідерів зх. д-в, насамперед Великої Британії та Франції (політика умиротворення), ефективно протидіяти цій агресії ("крицевий пакт" між Німеччиною та Італією), злочинна змова гітлерівського та сталінського режимів (серпень 1939), укладення "троїстої" угоди між Німеччиною, Італією та Японією призвели, зрештою, до розв'язання Другої світової війни, у ході якої сталінський тоталітарний режим змушений був після нападу Німеччини на СРСР у червні 1941 вступити в переговори із країнами зх. демократії – Великою Британією і США – і приєднатися до Атлантичної хартії (серпень 1941), що започаткувало створення антигітлерівської коаліції. Зрештою, по II світ. війні за угодами Кримської (Ялтинської) (лютий 1945) та Потсдамської (липень–серпень 1945) конференцій лідери Великої Британії та США не спромоглися протидіяти прямій експансії тоталітаризму більшовицького зразка в ряді країн Центр., Пд.-Сх. Європи та Пд.-Сх. Азії, у підсумку чого світ на довгі десятиліття було поділено на 2 частини: демократ. захід і тоталітарний схід, між якими впродовж 1945–91 точилася "холодна війна", хоча через наявність в обох протидіючих сторін ядерної зброї, здатної знищити світ. цивілізацію, вона не переросла у всеосяжне глобальне зіткнення двох систем. Непосильний тягар у гонитві озброєнь зрештою призвів до повного банкрутства технологічно відсталого воєнно-промислового комплексу СРСР у його нерівному змаганні з передовими екон. комплексами країн зх. світу і насамперед країн Північноатлантичного альянсу. У 2-й пол. 1980-х рр. спроби кремлівських реформаторів на чолі з М.Горбачовим здійснити косметичні трансформації тоталітарного режиму в бік його демократизації (т. зв. перебудова) завершилися крахом т. зв. світ. системи соціалізму.

Як і в попередній період нової історії, великі д-ви (імперії) в новітній час прагнули здійснювати експансіоністську політику з метою збереження колоніальних імперій або розширення території метрополій. Проте спроби продовження експансіоністської політики зазнали краху. Ілюзорними виявилися наміри Б.Муссоліні відтворити Рим. імперію. Попри всю могутню мілітарну силу зазнав тотальної поразки нацистський режим, так і не досягши глобальної мети А.Гітлера – забезпечити Німеччину "життєвим простором" на сході за рахунок слов'ян. народів та поглинути брит. колонії в Азії і Африці. Поразкою завершилася й експансія япон. мілітаристів у Китай, Пд.-Сх. Азію та тихоокеанські простори.

Ще однією важливою ознакою новітнього часу є розпад колоніальних імперій. Після поразки Центр. д-в та їхніх союзників у Першій світовій війні 1914–18 розпочався розпад Австро-Угорщини, Османської імперії, Російської імперії. У результаті на політ. арену вийшла низка незалежних країн. Розпад Рос. імперії був призупинений більшовицьким переворотом 1917, відтворенням імперії в образі СРСР, а німецькі і частину турецьких колоній поділили між собою країни-переможці, одержавши на них мандат від Ліги Націй (1919–46). Визвол. рухи в брит. і франц. колоніях після II світ. війни примусили власті метрополій спочатку надати статус домініонів деяким найбільшим колоніальним територіям: Австралії, Новій Зеландії, Канаді, Південноафр. Союзу, або статус заморських департаментів та протекторатів (Алжир, Чад, Марокко тощо). Остаточний розпад колоніальних імперій почався в 1950-ті рр. і прискорився у 1960-ті рр., коли здобули незалежність брит., франц., іспанські та португальські колонії, а в політ. й істор. обігу з'явилося таке поняття, як "третій світ", або країни, що розвиваються (Рух неприєднання). З розпадом блоку країн Варшавського договору відбулися якісні зміни й у стратегії та структурі НАТО. Втягуючи у свою орбіту нові д-ви, Північноатлантичний альянс перетворюється на своєрідний глобальний організм, покликаний перебрати на себе певні функції Організації Об'єднаних Націй, особливо в регіонах, де вона виявила неспроможність врегулювати перманентні конфлікти (проблеми Бл. Сходу: Ізраїль, Палестина, Ірак, Кувейт; Лівія, Пн. Корея, Югославія).

На рубежі 19–20 століть та у міжвоєнні роки в країнах зх. демократії відбувалися еволюційні трансформації вільного ринкового способу господарювання від епохи товарного капіталізму до індустріального, а згодом – і постіндустріального (інформаційного) сусп-ва, в якому на сучасному етапі домінують інтеграційні й глобалізаційні процеси, що втягують у свою орбіту і країни колиш. "соціалістичного табору", а також новоутворені на теренах колиш. СРСР нові незалежні д-ви (балт. республіки, Україна, Грузія та ін.).

Зважаючи на складність і розмаїтість екон., соціальних і політ. процесів, що відбувалися впродовж 20 і на поч. 21 ст., є підстава погодитися до певної міри із рос. істориками Є.Язьковим, М.Сівачовим, А.Пономарьовим, А.Кредером, В.Сіроткіним, які відстоюють право на життя терміна "новітня історія". Хоча більшість зх. дослідників уникають його, вживаючи натомість формулювання: "історія 20 століття" (Дж.Гренвілл, Е.Гобсбаум, А.Палмер), "сучасна історія" (Н.Джонсон) або "світова політика" (П.Кальвакорессі). Дискусійною досі залишається проблема періодизації новітнього часу всесвітньої історії. Рос. історіографи (М.Сівачов, Є.Язьков) пропонують відкривати новітній період всесвітньої історії 1918 роком, тобто від завершення I світ. війни, мотивуючи це її визначальним впливом на подальший істор. поступ. Англ. історик Е.Гобсбаум дотримується думки, що початком новітнього часу має вважатися 1914, тобто рік розв'язання I світ. війни, проводячи ідею, що I і II світові війни, а також чисельні регіональні конфлікти визначали увесь перебіг подій упродовж 20–21 ст. Натомість укр. історики, одностайно відкинувши осн. постулат рад. історіографії про те, що Н.і. розпочалася з перемоги більшовицького Жовтневого перевороту в Петрограді 1917, розділилися у визначенні її хронологічного початку. С.Кульчицький дотримується думки, що початком новітнього часу має вважатися 1914, тобто рік розв'язання Великої (I світ.) війни як вирішальної події 20 ст. С.Віднянський пропонує вважати початком періоду Н.і. I світ. війну (1914–18) як найважливішу подію 20 ст., що стала проявом найбільшої кризи європ. та світ. цивілізації, але водночас довела її єдність та взаємозалежність і поклала початок Н.і. людства, мотивуючи це докорінними змінами в економіці, внутрішньополіт. житті, міжнар. відносинах, к-рі, а також у свідомості й поведінці людей. Обґрунтованою можна вважати концепцію англ. дослідника Дж.Гренвілла та укр. історика А.Трубайчука, які пропонують покласти в основу періодизації новітнього часу екон. й соціальні чинники, а саме перехід від товарного до монополістично-корпоративного вир-ва, процес складання індустріального сусп-ва, зростання в сусп. житті ролі його пересічних членів (поява масових профспілок та партій політичних, громад. рухів), взаємодію к-р, що зрештою зумовило й ті політ. зміни, які відбувалися в демократ. сусп-вах у 20 – на поч. 21 ст., і вважати хронологічним вододілом рубіж 19–20 ст. Має право на життя й підхід англійського та французького дослідників П.Кальвакорессі і Ж.-Б.Дюрозеля, які подають історію 20 ст. крізь призму міжнародних відносин, з огляду на 3 глобальні конфлікти: I та II світові війни, "холодну війну", а також безліч локальних конфліктів, що охоплювали практично всі регіони, і пропонують трактувати ці конфлікти визначальною рисою 20 ст.

Таким чином, питання про періодизацію новітнього часу всесвітньої історії залишається відкритим. Його умовно можна поділити на 2 підперіоди: 1) 1-ша пол. 20 ст. до 1945 і 2) 2-га половина 20 ст. від 1945 до поч. 1990-х рр. Зміст цих підперіодів чітко окреслюють визначальні події, що мали кардинальний вплив на подальший істор. поступ.

Перший підперіод включає: нерівномірність розвитку країн світу, формування осн. рис індустріального сусп-ва і посилення урбанізації, наростання глобальних суперечностей між двома групами індустріально розвинутих країн і створеними ними воєнно-політ. блоками, I світ. війну, створення Версальсько-Вашингтонської системи міжнар. відносин та її ревізію, подолання екон. і соціальних наслідків війни й екон. піднесення (період "проспериті") 1920-х рр., світ. екон. кризу 1929–33 та перехід до регульованої ринкової економіки (кейнсіанство) як засобу подолання наслідків великої депресії, встановлення тоталітарних режимів в СРСР, Італії та Німеччині, політику умиротворення щодо нацистської Німеччини урядів Великої Британії та Франції, формування осі "Рим–Берлін–Токіо", укладення радянсько-нім. пакту про ненапад (23 серпня 1939), розв'язання й перебіг II світ. війни, переможну боротьбу об'єднаних націй проти фашизму і нацизму.

Другий підперіод у соціальній та екон. сферах характеризується: повоєнним екон. піднесенням, циклічністю екон. розвитку та переходом в умовах нової фази науково-технічної революції від регульованого ринкового госп-ва – "демократичного соціалізму" лейбористів, неокейнсіанства в умовах 1960-х рр. ("Нові рубежі" Дж.Кеннеді, "дирижизм" Ш. де Голля) – до політики неоконсерватизму та монетаризму 2-ї пол. 1970–1980-х рр. (тетчеризм, рейганоміка тощо) і перемоги ринкових відносин. 2-га пол. 20 ст. супроводжувалася також становленням постіндустріального сусп-ва в розвинутих країнах світу, розширенням та поглибленням інтеграційних процесів (транснаціональні корпорації, Євровугілля, Євроатом, Євросталь, ЄЕС, згодом – Європейський Союз, Рада економічної взаємодопомоги, ОПЕК та ін.), зростанням чисельності населення світу та його добробуту в провідних країнах. Остання фаза науково-тех. революції супроводжується завоюванням навколоземного простору, а також техногенними катастрофами (забруднення річок, світ. океану, парниковий ефект, Чорнобильська катастрофа 1986 тощо). У політ. сфері 2-га пол. 20 ст. характеризується процесами повоєн. переоблаштування світу внаслідок перемоги антигітлерівської коаліції над державами осі "Рим–Берлін–Токіо" та їхніми сателітами (Ялтинсько-Потсдамська система міжнар. відносин), заснування ООН як міжнар. арбітра, що мав відвернути можливість виникнення нової світ. воєнної катастрофи, експансія СРСР у країни Центр. й Пд.-Сх. Азії та утворення т. зв. світ. системи соціалізму, розв'язання "холодної війни" в умовах утворення політ. блоків НАТО (1949), Орг-ції Варшавського договору (ОВД; 1955), Орг-ції центр. договору, Орг-ції договору Пд.-Сх. Азії, ядерного протиборства та військово-технологічного протистояння між СРСР і США, а згодом – між блоками НАТО й ОВД, що супроводжувалося численними локальними конфліктами (Берлінські кризи, Корейська війна, В'єтнамська війна, конфлікти в Індокитаї, Карибська криза, близькосх. кризи, трайбалістські та політ. перевороти в колиш. афр. колоніях, афганська інтервенція), відлиги в міжнар. напруженості (поч. 1960-х, серед. 1970-х, 2-га пол. 1980-х рр.), криза та падіння комуніст. режимів, розпад т. зв. світ. системи соціалізму й крах СРСР і становлення сучасної демократії як наслідок закінчення "холодної війни", прояв її рецидивів, а також нових локальних конфліктів (югославські події, близькосхідні зіткнення) і активізація міжнар. зусиль щодо збереження миру.

Характеристика новітнього періоду в історії людства була б неповною без зазначення таких явищ, як революції та міжнар. тероризм, а також перевороти, у т. ч. й військові, у д-вах, яким бракувало розвинутих стабільних демократ. традицій. Найбільше революц. виступів припадає на Росію (революція 1905–1907, Лютнева революція 1917, укр. революція 1917 та визвол. змагання 1917–21). Відбулися революція в Польщі 1918, революція в Китаї 1911, Листопадова революція в Німеччині 1918, революція 1918 в Австро-Угорщині та розпад Австро-Угор. монархії, Кемалістська революція 1922 в Туреччині та ін.

Процес становлення незалежних д-в на араб. Сході супроводжувався численними військ. переворотами (Ірак 1958, 1979, Єгипет 1952, Сирія 1963) та ін. Але найбільше військ. переворотів припадає на країни Лат. Америки з їх характерним явищем хунтизму (Чилі, Перу, Венесуела, Гватемала, Куба, Мексика, Нікарагуа та ін.). Міжнар. тероризм – ще одна характерна риса новітнього періоду історії, що бере початок в народницьких та більшовицьких терористичних актах як засобах боротьби за владу. Тероризм досяг особливо великих масштабів після утворення Д-ви Ізраїль (1948), коли Орг-ція визволення Палестини та її союзники вдалися до терористичних засобів боротьби за утворення окремої Палестинської д-ви. Відтоді хвиля терору поширилася по всьому світові. Це явище притаманне і Європі – Ірландська респ. армія та Орг-ція визволення басків. Новий поштовх для розвитку світ. тероризму дала агресія СРСР проти Афганістану 1979, звідки рад. війська змушені були евакуюватися 1989. Апогеєм світ. терористичної діяльності стали теракти 11 вересня 2001 в Нью-Йорку та Вашингтоні міжнар. терористичної орг-ції Аль-Каїда, у відповідь на що США вдалися до каральної експедиції щодо талібів в Афганістані (2001–02), які співпрацювали з Аль-Каїдою, та акції з ліквідації диктаторського режиму С.Хусейна й агресії проти Іраку (2003–04). Та нові силові дії США і їхніх союзників виявилися неспроможними, оскільки не досягли гол. мети – таліби не припинили своєї боротьби в Афганістані, прибічники С.Хусейна методами партизан. війни продовжують вбивати амер. солдатів та їхніх союзників, а доктрина випереджувальної військ. інтервенції в Іраку виявилася неефективною. Окрім того, вона стала викликом принципам ООН і загальновизнаним засадничим міжнар. правовим постулатам, що стосуються миру й стабільності у світі. Неоднозначна оцінка силової політики США (2-га пол. 1990-х – поч. 2000-х рр.) з боку деяких членів Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй (Франції та ФРН) свідчить про наявність істотних розбіжностей серед демократ. країн у їхніх підходах до вирішення найгостріших проблем сучасності.

Останнє десятиліття 20 – поч. 21 ст. характеризується спалахами націоналізму і загостренням міжетнічних конфліктів в Європі й на Бл. Сході, посиленням ролі ООН, НАТО та Організації з безпеки і співробітництва в Європі в їх урегулюванні.

До визначних подій історії новітнього часу слід зарахувати прийняття ВР УРСР 24 серпня 1991 Акта проголошення незалежності України, чим завершився багатовіковий період перебування укр. земель у складі Рос. (рад.) імперії та ін. сусідніх держав. Проголошення Українською Центральною Радою IV Універсалу УЦР про незалежність Української Народної Республіки (25 січня 1918), утворення Західноукраїнської Народної Республіки (1 листопада 1918) й проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР (22 січня 1919) не завершилися здобуттям Україною незалежності. У нерівному протистоянні в ході визвол. змагань 1918–21 проти агресії більшовицької Росії та Польщі Україна зазнала поразки, а її землі було поділено між СРСР, Польщею, Чехословаччиною і Румунією. Утворення УСРР у складі Союзу РСР мало на меті відтворити обмежену укр. державність. Але трансформація рад. влади в тоталітарну диктатуру поклала край спробам укр. комуністів провести українізацію і домогтися обмеженого суверенітету. На зміну політики українізації та коренізації прийшли голодомор, тотальне пограбування та винищення укр. села і цілеспрямоване зросійщення великих міст України.

Всеукр. референдум 1 грудня 1991 схвалив рішення Верховної Ради про суверенітет України і відокремлення від СРСР. Цим розпочався якісно новий етап новітньої історії незалежної України. Актуальним залишається питання пошуку місця України в глобальному світі на шляху прилучення до європ. та світ. демократ. спільноти в умовах розширення ЄС і НАТО.

Здобуття Україною незалежності відкрило нові можливості й для вітчизн. історичної науки, насамперед щодо розробки проблематики Н.і. З'явилися, зокрема, новаторські історіософські та історіографічні праці Л.Зашкільняка, Я.Ісаєвича, Г.Касьянова, Я.Калакури, І.Колесник, В.Масненка, Ю.Павленка, В.Потульницького, С.Стельмаха, які розглядають питання теорії, методології історії світ. та укр. історичного процесу. Щодо висвітлення власне проблем всесвітньої історії, то найбільшу увагу дослідників цілком закономірно привертає саме період Н.і., який є одним із найбільш складних і багатих на важливі події періодів європ. і світ. історії, що зазнав найбільшої фальсифікації і спотворення в істор., зокрема рад., науці, був, і подекуди все ще залишається, найбільш заполітизованим на сторінках численних наук. праць і навч. та науково-популярних видань і тому потребує нового погляду й всебічного об'єктивного вивчення.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Джонсон П. Современность, т. 1–2. М., 1995
  2. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. К., 1995
  3. Язьков Е. История стран Европы и Америки в новейшее время 1918–1945. М., 1998
  4. Гренвилл Дж. История ХХ века. М., 1999
  5. Кредер А.А. Словарь по новейшей истории. М., 1999
  6. Palmer A. The Dictionary of XXth century history. Harmondsworth, 1999
  7. Програма кандидатського іспиту зі спеціальності 07.00.02 – "всесвітня історія". Автор-розробник Віднянський С.В. К., 1999
  8. Кальвакоресси П. Мировая политика после 1945 года. М., 2000
  9. Гобсбаум Е. Вік екстремізму: Коротка історія ХХ віку. К., 2001
  10. Масненко В.В. Історична думка та націотворення в Україні (кінець XIX – перша третина ХХ ст.). К.–Черкаси, 2001
  11. Потульницький В.А. Україна і всесвітня історія: Історіософія світової та української історії ХVII–ХХ століть. К., 2002
  12. Язьков Е.Ф. История новейшего времени стран Европы и Америки 1945–2000. М., 2003
  13. Віднянський С. Перша світова війна як найбільша криза європейської цивілізації (до 90-річчя початку Великої війни). "Український історик", 2004, № 9
  14. Кульчицький С. Перша світова війна: Початок ХХ століття, що закінчилося... 1991 року. "Дзеркало тижня", 2004, № 32
  15. Стельмах С.П. Історична наука в Україні епохи класичного історизму (XIX – початок ХХ століття): Монографія. К., 2005
  16. Віднянський С. Рецепції всесвітньої історії на сторінках "Українського історичного журналу". "УІЖ", 2007, № 6
  17. Зашкільняк Л. Сучасна світова історіографія. Львів, 2007
  18. Віднянський С. Стан та перспективи наукових досліджень у всесвітній історії в Україні. "УІЖ", 2010, № 5.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ
  • АКТ ЗЛУКИ (1919)
  • АНТИГІТЛЕРІВСЬКА КОАЛІЦІЯ У ІІ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА
  • ЧОРНОБИЛЬСЬКА КАТАСТРОФА 1986
  • ДЕМОКРАТІЯ
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ЄС
  • ФАШИЗМ
  • ГІТЛЕР АДОЛЬФ
  • ГОЛЛЬ ШАРЛЬ ДЕ
  • ГОРБАЧОВ МИХАЙЛО СЕРГІЙОВИЧ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ІСАЄВИЧ ЯРОСЛАВ ДМИТРОВИЧ
  • ІСТОРИЧНА НАУКА
  • ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС
  • КАЛАКУРА ЯРОСЛАВ СТЕПАНОВИЧ
  • КАПІТАЛІЗМ
  • КАСЬЯНОВ ГЕОРГІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ХОЛОДНА ВІЙНА
  • КОЛЕСНИК ІРИНА ІВАНІВНА
  • КУЛЬЧИЦЬКИЙ СТАНІСЛАВ ВЛАДИСЛАВОВИЧ
  • ЛІГА НАЦІЙ
  • ЛИСТОПАДОВА РЕВОЛЮЦІЯ В НІМЕЧЧИНІ 1918
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ
  • МУССОЛІНІ БЕНІТО
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • НАЦИЗМ
  • НОВА ІСТОРІЯ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ З БЕЗПЕКИ І СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ
  • ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ'ЄДНАНИХ НАЦІЙ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАНКРАТОВА ГАННА МИХАЙЛІВНА
  • ПАРТІЯ ПОЛІТИЧНА
  • ПЕРЕБУДОВА
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНИЙ АЛЬЯНС
  • ПОКРОВСЬКИЙ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПОСТІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО
  • ПРОФЕСІЙНІ СПІЛКИ В УКРАЇНІ
  • ПРОТЕКТОРАТ
  • РАДА БЕЗПЕКИ ООН
  • РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ
  • РАДА ЕКОНОМІЧНОЇ ВЗАЄМОДОПОМОГИ (РЕВ)
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • СРІБЛЯНИК
  • ТОТАЛІТАРИЗМ
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УРБАНІЗАЦІЯ
  • ВАРШАВСЬКИЙ ДОГОВІР 1955 Р.
  • ВОЄННО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (ВПК)
  • ЮГОСЛАВІЯ
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917
  • ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР)

  • Пов'язані терміни:
  • НІМЕЧЧИНА
  • НОВІТНЯ ІСТОРІОГРАФІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)