ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

НИКОН

  Бібліографічне посилання: Таранець С.В. НИКОН [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Nykon_1605_1681 (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

НИКОН

НИКОН (у миру – Микита Минич; 1605–17.08.1681) – патріарх Московський (1652–66). Н. в с. Вальдеманово (згодом село Княгининського пов. Нижньогородської губ., Росія) в сел. родині. Навч. в місц. грамотіїв та Макар'ївському Жовтоводському монастирі (Нижньогородщина). Після прийняття чернечого постригу перейшов в Анзерський скит пустельника Єлеазара (Помор'я). 1646 був представлений рос. царю Олексію Михайловичу, завоював його прихильність і став архімандритом Моск. Новоспаського монастиря. 1648 рукопокладений єпископом на Новгород. єпархію, де здійснив деякі нововведення в богослужбовій практиці. Очоливши Рос. правосл. церкву, від 1653 Н. розпочав реалізовувати задумані ним реформи уніфікації рос. та грец. церк. обрядів, ініціював збір старовинних рукописів. З цією метою в Москву зі Сходу було привезено багато грец. рукописних книг 10–17 ст., звезені давні рус. рукописи з Кирило-Білозерського, Троїце-Сергієвого, Волоколамського та ін. монастирів. З Києво-Печерської лаври в Москву були запрошені Єпіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський та Дамаскин Птицький, які займалися звіркою рукописів, їх виправленням, підготовкою текстів до друку тощо. У Москві Н. відкрив патріарше уч-ще, ін. духовні уч-ща, в яких вивчалися лат. та грец. мови, підтримував уч-ще боярина Ф.Ртищева. Приділяв увагу розвиткові Моск. друкарського двору, при ньому була запроваджена церк. проповідь.

Н. був активним прибічником відновлення ідеї "Москва – третій Рим", згідно з якою Москва могла претендувати на вселенський центр православ'я. Уніфікація рос. церк. обряду з укр. та грец. обрядовою практикою спричинила розкол Рос. церкви на новообрядську ("никоніанську") і старообрядську ("розкольницьку"). Осн. причиною розколу стала не стільки обрядово-книжна реформа патріарха, як істотні зміни в соборних та канонічних принципах буття Церкви. Більшість народу називала введені Н. новшества антихристиянськими. Він виступив за спрощення церк. обряду та його наближення до грец. варіанту, помилково вважав його більш давнім. Несприйняття реформ патріарх намагався подолати силою своєї влади та суворістю покарань.

Н. виступав за невтручання світської влади в церк. справи, на чолі Церкви бачив патріарха з необмеженими повноваженнями. Нововведення патріарха не сподобалися не лише прихильникам церк. старовини, а й самому рос. цареві Олексію Михайловичу, який побачив у никонівській реформі зазіхання на власну владу. 1658 Н. демонстративно покинув патріарший трон і виїхав у Новоєрусалимський монастир, сподіваючись, що цар покличе його назад. Проте Олексій Михайлович не поспішав з поверненням патріарха. Намагаючися зберегти патріаршу владу, його колишня дружина – черниця Наталія – разом із царевою сестрою Тетяною Михайлівною ввійшли в переговори з гетьманом Б.Хмельницьким (п. 1657), під час яких просили заснувати патріаршество в Україні, однак реалізувати цей проект не вдалося, оскільки кількаразові спроби втечі патріарха в Україну успіхом не увінчалися.

Церк. собор 1666–67, прийнявши никонівський реформаторський курс, позбавив Н. патріаршого сану, а його самого заслав у Ферапонтів, згодом – Кирило-Білозерський монастир.

П. у м. Ярославль (Росія), похований у заснованому ним Воскресенському монастирі.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Щапов А.П. Русский раскол старообрядчества, рассматриваемый в связи с внутренним состоянием Русской Церкви и гражданственности в ХVII веке и в первой половине ХVIII. В кн.: Щапов А.П. Сочинения, т. 1. СПб., 1906
  2. Каптерев Н.Ф. Патриарх Никон и царь Алексей Михайлович, т. 1–2. Сергиев Посад, 1912
  3. Зызыкин М.В. Патриарх Никон, его государственные и канонические идеи, ч. 1–3. Варшава, 1931–38
  4. Барановский В., Поташенко Г. Староверие Балтии и Польши: Краткий исторический и биографический словарь. Вильнюс, 2005
  5. Бубнов Н.Ю. Никон – патриарх Московский и всея Руси. В кн.: Бубнов Н.Ю. Книжная культура старообрядцев: Статьи разных лет. СПб., 2007
  6. Його ж. Старообрядческое "антижитие" патриарха Никона. Там само
  7. Чистяков Г.С. Старообрядческая соборность как форма консервативной демократии. В кн.: Традиционная книга и культура позднего средневековья: Труды Всероссийской научной конференции к 40-летию полевых археографических исследований Московского государственного университета имени М.В. Ломоносова (Москва, 27–28 октября 2006 г.), ч. 2. Ярославль, 2008.

Посилання:
  • АРХІМАНДРИТ
  • ЄПІФАНІЙ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКА ЛАВРА
  • МОСКВА
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ПАТРІАРХАТ
  • ПРАВОСЛАВ'Я

  • Пов'язані терміни:
  • НИКОНІВСЬКИЙ ЛІТОПИС
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ПАВЛО ХАЛЕБСЬКИЙ
  • ПОПІВЦІ
  • РОСІЯ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)