ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОБЛАСТЬ

  Бібліографічне посилання: Верменич Я.В. ОБЛАСТЬ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Oblast (останній перегляд: 13.11.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОБЛАСТЬ

ОБЛАСТЬ (від старослов'ян. "обладать" – володіти) – одиниця адм.-тер. поділу. Станом на 2010 таку назву мають одиниці адм.-тер. поділу в Україні, а також у Білорусі, Болгарії, Казахстані, Киргизстані, Росії. Традиційно терміном "область" перекладають назви одиниць адм.-тер. поділу деяких ін. країн (напр., "реджіоне" в Італії, "вілаєт" у Таджикистані, "департамент" у Конго). В Україні області поділяються на райони та території, підпорядковані міським радам міст обласного значення.

У Російській імперії "областями" називали деякі адм.-тер. одиниці, які були рівнозначні з губерніями, але управлялися згідно з особливими положеннями. Вони утворювалися від кінця 18 ст., переважно на новоприєднаних територіях, а також на землях козац. військ (Донського, Кубанського, Терського). Області не мали органів самоврядування і, як правило, управлялися військ. губернаторами. Упродовж 19 – поч. 20 ст. було утворено 34 області і скасовано 14. На території України та Молдови 1818 створено Бессарабську О. з авто-номним статусом, яка підпорядковувалася подільському, а з 1828 – новорос. генерал-губер-наторові; на чолі цієї О. стояв цивільний губернатор. Частково на території сучасної України знаходилася Область Війська Донського (до 1870 – Земля Війська Донського). В СРСР О. виступала як основна адм.-тер. одиниця у складі союзних республік. Області вводилися в ході адм.-тер. реформи 1923–32 замість раніше існуючих губерній і округ. Необхідність утворення областей мотивувалася потребою введення в систему адм.-тер. поділу екон. принципу, але в процесі реформування перевага віддавалася фактично політичним (забезпечення дійового парт. кер-ва) і мобілізаційним завданням. Особливо активне перекроювання територій збіглося із періодом масових репресій – упродовж 1937–41 було утворено 42 області, ліквідовано 9, перейменовано або переформатовано 3. За Конституцією СРСР 1936 питання утворення областей перебувало в компетенції Союзу РСР, законом від 11 лютого 1957 передане до відання союзних республік.

Органом держ. влади в О. вважалася обласна рада депутатів трудящих, яка обиралася на 2 роки; її виконавчим і розпорядчим органом був виконавчий к-т. Але реально влада на місцях належала обласним к-там Комуністичної партії Радянського Союзу.

В Україні обласний поділ введено 1932. Перші 5 областей (Вінницька, Дніпропетровська, Київська, Одеська, Харківська) були утворені відповідно до постанови ВУЦВК "Про утворення обласних виконавчих комітетів на території УСРР" від 9 лютого 1932. Як найвища ланка чинного адм. поділу вони мали стати базовим рівнем д-ви і забезпечити організацію роботи виконавчої вертикалі. 1932 було утворено також Донецьку та Чернігівську області, у 1937–39 – Полтавську, Житомирську, Кам'янець-Подільську, Миколаївську, Ворошиловградську, Сумську, Кіровоградську та Запорізьку; Донецьку О. було перейменовано на Сталінську. Після входження до складу УРСР Західної України, Буковини Північної та частини Бессарабії було утворено Волинську, Ровенську, Львівську, Тернопільську, Станіславську, Дрогобицьку, Чернівецьку й Акерманську (згодом – Ізмаїльську) області.

В основу обласного районування було покладено пріоритет вироб. принципу, посилення централізації управління економікою і парт. контролю на місцях. 1944 була утворена Херсонська, 1946 – Закарпатська області. 1954 Україні було передано Кримську О., тоді ж було ліквідовано Ізмаїльську та утворено Черкаську О. 1959 Дрогобицьку О. об'єднано із Львівською, Ворошиловградська О. 1958–70 називалася Луганською, таку ж назву вона має і від 1990. 1962 Станіславську О. перейменовано на Івано-Франківську. Незалежна Україна успадкувала обласний поділ від УРСР. Нині до складу України, згідно з Конституцією України 1996 (ст. 133), входять 24 області (Він., Волин., Дніпроп., Донец., Житомир., Закарпат., Запоріз., Івано-Франк., Київ., Кіровогр., Луган., Львів., Миколаїв., Одес., Полтав., Рівнен., Сум., Терноп., Харків., Херсон., Хмельн., Черкас., Чернів., Черніг.), а також АР Крим (колишня Кримська О.).

У незалежній Україні області утворюють верхній рівень адм.-тер. устрою. О. є осн. структуроутворюючим елементом країни, що реалізує соціально-екон., політ. і культ. зв'язки свого центру з ін. територіально-адм. утвореннями, які входять до її складу. Економісти застосовують поняття "обласний регіон" на означення складової частини країни, яка виступає осн. провідником держ. політики на місцях. У політико-правовому визначенні О. є територіальною базою для функціонування органів держ. влади і місц. самоврядування, виконавчої та суд. інфраструктури, організації референдумів, виборів. Органом виконавчої влади в О. є обласна держ. адміністрація; органом місц. самоврядування на рівні О. є обласна рада.

Те, що нинішній обласний поділ недосконалий, визнається на всіх управлінських рівнях. Області різняться за розмірами (Одеська за площею в 4 рази перевищує Чернівецьку), кількістю населення, кількістю міст (від 9 до 51). Більше третини селищ міського типу зосереджено у 3-х областях. Кількість сільрад у Вінницькій О. (662) більш ніж утричі перевищує цей показник у Луганській О. (202). Обласні ради не мають своїх виконавчих органів і тому є обмежено дієздатними. Питання про реформування наявного обласного поділу назріло і рано чи пізно постане в практичній площині.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Заєць І. Обласний поділ в Україні: Етапи та тенденції розвитку. "Право України", 1999, № 9
  2. Дністрянський М.С. Україна в політико-географічному вимірі. Львів, 2000
  3. Адміністративно-територіальний устрій України: Історія та сучасність. К., 2001
  4. Адміністративно-територіальний устрій України: Проблемні питання та можливі шляхи їх вирішення. К., 2003
  5. Реформа для людини: Збірник матеріалів про шляхи реалізації адміністративно-територіальної реформи в Україні. К., 2005
  6. Шульгина О.В. Административно-территориальное деление России в ХХ веке: Историко-географический аспект. "Вопросы истории", 2005, № 4
  7. Верменич Я.В Адміністративно-територіальний устрій України: еволюція, сучасний стан, проблеми реформування, ч. 1–2. К., 2009.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • БЕССАРАБІЯ
  • БУКОВИНА ПІВНІЧНА
  • ГУБЕРНІЯ
  • КОМУНІСТИЧНА ПАРТІЯ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ
  • КОНСТИТУЦІЯ СРСР 1936
  • КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ 1996
  • ОБЛАСТЬ ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО
  • ОКРУГА
  • РАЙОН
  • СЕЛИЩЕ МІСЬКОГО ТИПУ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН

  • Пов'язані терміни:
  • УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ФОРМУВАННЯ ТЕРИТОРІЇ ТА ІСТОРІЯ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОГО УСТРОЮ
  • ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВНИЙ ФОНД УСРР/УРСР (ЄДАФ УСРР/УРСР)
  • ІСТОРИЧНА НАУКА В УКРАЇНІ ТА В УКРАЇНСЬКІЙ ДІАСПОРІ
  • МЕТРИЧНІ КНИГИ
  • МІЖНАРОДНІ РЕГІОНАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
  • НАЦІОНАЛЬНЕ АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО В УСРР/УРСР 1924–1940
  • ПРЕЗИДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ
  • РАЙОН
  • РІВНЕ
  • ЖІНОЧИЙ РУХ В УКРАЇНІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)