ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОБУХІВ

  Бібліографічне посилання: Верменич Я.В., Вортман Д.Я. ОБУХІВ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Obukhiv_r_t_Kyivskoi_obl (останній перегляд: 24.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОБУХІВ

ОБУХІВ – місто Київської області, райцентр. Розташов. у долині р. Кобринка (прит. Стугни, бас. Дніпра) за 45 км від Києва. Населення 32,7 тис. осіб (2005).

Попередником О. вважають с. Лукавиця, яке відоме з 1430-х рр., коли воно входило до маєтностей, що їх отримав воєвода Юрша від кн. Свидригайла. 1482 ці землі були спустошені крим. татарами і ціле століття залишалися майже незалюдненими. Їхнім власником на поч. 16 ст. був кухмістр Петро Олехнович, і відтоді вони називалися Кухмістровщиною. У 2-й пол. 16 ст. на р. Лукавиця (нині р. Кобринка) існував хутір селянина Обуха, за іменем якого Кухмістровщину стали називати Обухівщиною або Обухівським ключем (див. Ключ). Цим комплексом земель 1588–98 володів кн. В.-К.Острозький, який заснував кілька поселень, у т. ч. села Великий Обухів і Малий Обухів та м-ко Новий Обухів.

1649 і 1654 документи фіксують м-ко О. як центр сотні Київського полку.

За умовами Андрусівського договору (перемир'я) 1667 О. мав відійти до Речі Посполитої, але де-факто залишався під контролем Рос. д-ви. Після "Вічного миру" 1686 О. залишився на рос. стороні держ. кордону, що був установлений цим договором. Спустошений під час "Руїни", О. був знов заселений 1704 київ. полк. К.Мокієвським і належав йому як рангова маєтність. 1708 переданий "у користування" київ. комендантові, 1710 – київ. губернаторові. 1727 О. був поділений на 2 частини, одна з яких належала київ. губернаторові, а друга – комендантові. При цьому з 1714 і до кінця 18 ст. номінальними власниками однієї з частин вважалися польс. графи Тарновські.

Від кінця 17 ст. О. – м-ко Київ. сотні Київ. полку, із 1782 – Київ. пов. Київського намісництва, із 1797 – Київ. пов. Київської губернії. Указом рос. імп. Павла І одна з частин м-ка стала власністю генерал-лейтенанта М.Бердяєва та його нащадків, друга – держ. власністю.

Із 1845 в м-ку діяли полотняна ф-ка і цегельний з-д, відбувалося 6 ярмарків на рік. 1872 новий власник кн. О.Горчаков побудував винокурний з-д.

1917–20 влада в м-ку належала Українській Народній Республіці (листопад 1917 – січень 1918, березень–квітень 1918, травень–червень 1920), більшовикам (січень–березень 1918, березень–вересень 1919, грудень 1919 – травень 1920), Українській Державі (квітень–листопад 1918), денікінцям (вересень–грудень 1919). У березні–листопаді 1918 О. був під контролем німецьких, а в травні–червні 1920 – польс. військ. 1919 О. був у зоні дій повстанців отамана Зеленого, які не раз намагалися оволодіти м-ком. На початку червня 1920 остаточно утвердилася рад. влада.

Із 1923 О. – райцентр Київської округи у складі Київ. губ. Із 1932 – у складі Київ. обл. 1962 у зв'язку з укрупненням районів Обухівський р-н увійшов до складу Кагарлицького. 1966 Обухівський р-н поновлено.

Із поч. 1920-х рр. О. мав статус села, від 1959 – с-ще міськ. типу, із 1979 – місто.

У 1970–80-ті рр. О. перетворився на значний пром. центр. Найбільші підпр-ва – Київ. картонно-паперовий комбінат і Трипільський біохімзавод.

В О. провели дитинство брати С.Бердяєв і М.Бердяєв, народився і навч. А.Малишко.

Пам'ятки історії та арх-ри: археол. пам'ятки 1 тис. (див. Обухів, група археол. пам'яток), краєзнавчий музей, садиба-музей А.Малишка, пам'ятник А.Малишкові.

Інформаційно-довідковий портал міста: http://www.obukhiv.com.

Дж.: Книга Київського підкоморського суду (1584–1644). К., 1991.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Похилевич Л.И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. К., 1864
  2. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 7. Warszawa, 1888
  3. Шамрай С. Київська сотня на Гетьманщині в XVII–XVIII вв. (історико-географічна та економічна характеристика). В кн.: Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва, зб. 1. К., 1930
  4. ІМіС УРСР: Київська область. К., 1971
  5. Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV–XVIII ст.: Кордони воєводств у світлі джерел. К., 1993
  6. Домотенко Ю.К. Обухів: Історичний нарис. К., 2007.

Посилання:
  • АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1667
  • БЕРДЯЄВ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ХУТІР
  • КЛЮЧ, ЯК КАТЕГОРІЯ КОРОЛІВСЬКИХ ДОБР І СИМВОЛ ПОСАДИ
  • КУХМІСТР, УРЯД ПРИ ДВОРІ МОНАРХА
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КИЇВСЬКА ОКРУГА
  • КИЇВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • КИЇВСЬКИЙ ПОЛК
  • МАЛИШКО АНДРІЙ САМІЙЛОВИЧ
  • МОКІЄВСЬКИЙ КОСТЯНТИН
  • ОБУХІВ
  • ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ-КОСТЯНТИН КОСТЯНТИНОВИЧ
  • ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ
  • РАНГОВІ МАЄТНОСТІ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • СОТНЯ
  • СВИДРИГАЙЛО, СВИДРИГАЙЛО-БОЛЕСЛАВ ОЛЬГЕРДОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • ВІЧНИЙ МИР 1686 Р.
  • ЯРМАРОК
  • ЗЕЛЕНИЙ, ОТАМАН

  • Пов'язані терміни:
  • КОМУНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА 1919


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)