ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОЧАКІВСЬКО-СІЛІСТРІЙСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ

  Бібліографічне посилання: Кресін О.В. ОЧАКІВСЬКО-СІЛІСТРІЙСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ochakivskyj_ejialet (останній перегляд: 20.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОЧАКІВСЬКО-СІЛІСТРІЙСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ

ОЧАКІВСЬКО-СІЛІСТРІЙСЬКИЙ ЕЙЯЛЕТ (Озю-Сілістра) – адм. одиниця в Османській імперії в Пн.-Зх. Причорномор'ї 1599–1864 (з 1792 – Сілістрійський ейялет). Займав територію Добруджі, Буджаку, Єдисану (у сучасних Туреччині, Болгарії, Румунії, Молдові та Україні (Одеська, Миколаївська, Херсонська області)).

Територіальне формування. Сілістрійський санджак створено на основі території Добруджанського князівства, яке було окуповане військами султана Мехмеда I 1396 й остаточно ліквідоване 1420. Входив до Румелійського ейялету. 1484 до нього включено від'єднані від Молдавського князівства після його підкорення військами султана Баязида II Дервіша Кілію та Четата-Альбу (ін. назви – Акерман, Монкастро; нині м. Білгород-Дністровський), наприкінці 15 ст. – лівобережжя Дунаю від впадіння р. Іаломіти до р. Сірет (прит. Пруту, бас. Дунаю), 1526 – від Кримського ханату – м. Очаків, 1529 – від Великого князівства Литовського – м. Качукленов (Хаджибей; нині м. Одеса), 1538 – від Молдав. князівства – м. Тягиня (Бендери), у 16 ст. – від Валахії – міста Бабадаг та Єні-Сале.

Адміністративний поділ. 1599 на основі Сілістрійського, Акерманського, Очаківського та ін. санджаків створено О.-С.е. Причиною створення була необхідність військ. посилення на прикордонні для захисту від козац. набігів та забезпечення осман. суверенітету над Валахським і Молдавським князівствами. Першим бейлербеєм (губернатором) О.-С.е. був крим. хан. У 17 ст. територію ейялету розширено і він охопив також більшу частину сучасних Болгарії та європ. Туреччини, складався з 11 кадиликів (суд. округів) та шести санджаків (районів): Сілістра, Нікополь (нині місто Плевенської обл., Болгарія), Доган (нині с. Доганово Софійської обл., Болгарія), Бендери-Акерман (до цього санджаку входили міста: Бендери (нині місто в Молдові), Акерман, Кілія, Ізмаїл та ін.), Очаків (до цього санджаку входили міста: Очаків, Хаджидерех (нині м. Овідіополь), Хаджибей, Дубоссари (нині місто в Молдові) та ін.), Кілбурун (нині м. Кінбурн); пізніше Хаджибей став окремим санджаком. Адм. центрами О.-С.е. були Сілістра (ін. назва – Драстар; нині адм. центр Сілістринської області в Болгарії) та Очаків (ін. назви – Дашев, Озі, Ачі-Кале, Ак-Чакум, Кара-Керман). Деякі джерела вказують, що в серед. 17 ст. О.-С.е. було поділено на два ейялети – Очаківський та Сілістрійський. 1864 Сілістрійський ейялет поділено на Дунайський (Туна) та Едірнський вілайєти.

Основою економіки О.-С.е. були: сільськогосподарське вир-во та експорт, а також транзитна торгівля. У О.-С.е. кількаразово створювалися провінційні кодекси – канун-наме.

Населення й міграції. Основу населення становили кримські й ногайські татари, румуни, молдовани, турки. Були також значні громади греків, вірмен, євреїв, українців, циган. Окрім етнічних татар та ін. татаризованого кочового населення, що проживало на цих землях із 13 ст., 1606 сюди переселилася частина ногайців Кубані та Прикавказзя. 1672 за султанським наказом частину буджацьких татар було виселено на територію Крим. ханату. Кримськотатарське та ногайське населення мало подвійне підпорядкування – бейлербею та наміснику крим. хана. Ногайське населення – Білгородська орда та Єдисанська орда – становили автономні політ. утворення на чолі з мурзами. Після 1774 (Кючук-Кайнарджійський мирний договір 1774) до ейялету, а саме до дельти Дунаю, емігрувала частина кубанських та ін. ногайських, а 1783 та після Кримської війни 1853–1856 у 1856 – крим. татар. Крим. татари побудували нові міста, зокрема Медцидіє (нині м. Меджидіа, Румунія) на руїнах м. Карасу. 1708 до О.-С.е. – у дельту Дунаю – переселилася частина учасників Булавінського повстання 1707–1709 (т. зв. некрасівці). Значні міграції українців до ейялету відбулися після 1775 (після ліквідації Запорозької Січі) та починаючи з 1830-х рр. (із Західної України).

У 17–18 ст. в результаті козац. набігів та війн із Рос. д-вою, Валахським і Молдавським князівствами, "Священною Римською імперією германської нації", кількаразовою окупацією (1771–74, 1790–91, 1809–10, 1829 та 1853) рос. військами, різким скороченням території відбулися занепад і депопуляція решти ейялету. Для виправлення ситуації султанським декретом від 9 березня 1857 було надано пільги новим поселенцям, і утворилися нові значні громади німців, італійців, балканських слов'ян, болгар, українців, росіян-старовірів, угорців, сирійців, курдів. Значна частина цих громад поступово румунізувалася.

Формування кордонів. Згідно з Хотинським договором 9 жовтня 1621 між Річчю Посполитою та Осман. імперією сторони відмовлялися від встановлення лінії кордону на відрізку прикордоння між Брацлавським воєводством і Подільським воєводством – з одного боку, та О.-С.е. – з другого, визнаючи пн. частину останнього "Диким полем" – буферною зоною, госп. використання якої (без заснування поселень) дозволено для населення обох д-в. Але традиційно пн. кордоном О.-С.е. з Річчю Посполитою вважалася р. Ягорлик. У 1670-х рр. встановлено кордон О.-С.е. з Молдав. князівством ("кордон Халіл-паші"): від гирла р. Прут до с. Троян, звідси – до р. Ботна й до гирла р. Бик. 1705 в результаті роботи т. зв. Межової комісії Російської та Османської імперій було визначено міждерж. кордон на відрізку прикордоння між Вольностями Війська Запорозького низового – з одного боку, та О.-С.е. – з другого: від місця впадіння р. Синюха в Пд. Буг – до р. Дніпро.

Розподіл території. За Бєлградським мирним договором 29 (18) вересня 1739 між Османською і Російською імперіями та протоколами й додатками до нього 1739–41 територія між нижніми течіями Дніпра й Пд. Бугу (т. зв. Ханська Україна) стала бар'єрною. Згідно з Кючук-Кайнарджійським мирним договором від 15 липня 1774, від Осман. імперії до Крим. ханату було передано частину О.-С.е. між нижніми течіями Пд. Бугу та Дністра (Єдисан), окрім м. Очаків з округою, а до Рос. імперії – територію між нижніми течіями Дніпра і Пд. Бугу та м. Кінбурн. Згідно з Айнали-Кавакською конвенцією 10 березня 1779 між Російською та Османською імперіями до Осман. імперії від Крим. ханату відійшла територія між нижніми течіями Пд.Бугу та Дністра (Єдисан). Згідно з Ясським мирним договором від 29 грудня 1791 (за н. ст. – 9 січня 1792) між Російською і Османською імперіями, кордон між ними встановлювався по р. Дністер, до Росії відійшла територія Єдисану та м. Очаків, зайнята рос. військами ще 1788. Згідно з Бухарестським мирним договором 28 (16) травня 1812 між Російською та Османською імперіями новий кордон між ними встановлювався по р. Прут, до Росії відійшла, серед іншого, частина території О.-С.е. між Дністром, Прутом та Дунаєм – Буджак, а також територія Бендерського санджаку. Згідно з Адріанопольським мирним договором 14 (2) вересня 1829 між Російською та Османською імперіями до Росії відійшла також уся дельта Дунаю. Згідно з багатостороннім Паризьким мирним договором 30 (18) березня 1856 Росія повернула Осман. імперії дельту Дунаю. Згідно з багатостороннім Берлінським договором 13 (1) липня 1878 до Рос. імперії відійшла пн. (ліва) частина дельти Дунаю, обмежена його Кілійським гирлом, пн. частина новоствореного Дунайського вілайєту (більшість Добруджі) відійшла до Румунії, а пд. частина разом з м. Сілістра – до Болг. князівства під осман. протекторатом.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Юзефович Т. Договоры России с Востоком политические и торговые. СПб., 1869
  2. Бухаров Д. Россия и Турция: От возникновения между ними отношений до Лондонского трактата 13/25 марта 1871 г. (включительно): Исторический очерк. СПб., 1878
  3. Сборник договоров России с другими государствами: 1856–1917. М., 1952
  4. Весела З. Турецкий трактат об османских крепостях Северного Причерноморья в начале XVIII в.: Восточные источники по истории народов Юго-Восточной и Центральной Европы, вып. 2. М., 1969
  5. Pitcher D.E. An Historical Geography of the Ottoman Empire. Leiden, 1972
  6. Historia diplomacji polskiej, t. 2. Warszawa, 1982
  7. Veinstein G. Inoccupation ottomane d'Ocakov et le probleme de la frontiere lituano-tatare, 1538–1544. В кн.: Passe turco-tatar present sovietique: Etudes offertes a Alexandre Bennigsen. Paris, 1986
  8. Кресін О.В. Османська імперія: Політика, право, роль в історії України. "Правова держава", 2002, вип. 13
  9. Imber C. The Ottoman Empire, 1300–1650: The structure of Power. Houndmills, Basingstoke, Hampshire, 2002
  10. Gradeva R. Administrative system and provincial government in the central Balkan territories of the Ottoman Empire, 15th century. В кн.: Rumeli under the Ottomans, 15th – 18th centuries: Institutions and communities. Istanbul, 2004
  11. Якубова Т.А. Історія фортеці Очаків XVI–XVIII ст. у контексті дослідження суспільних відносин. В кн.: Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства, т. 3. К., 2004
  12. Її ж. Місто-фортеця Очаків та його стратегічне значення в російсько-українсько-турецькому протистоянні XVIII ст.: Дис. … канд. істор. наук. K., 2006
  13. Popescu A. The Region of Dobrudja under Ottoman Rule. В кн.: Εγκυκλοπ αίδεια Μείζονοσ Ελλη νισμ ού, Εύξεινοσ Пόντοσ. Б/м, 2008.

Посилання:
  • АДРІАНОПОЛЬСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1829
  • АЙНАЛИ-КАВАКСЬКА КОНВЕНЦІЯ 1779
  • БЄЛГРАДСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1739 Р.
  • БІЛГОРОД-ДНІСТРОВСЬКИЙ
  • БІЛГОРОДСЬКА ОРДА
  • БРАЦЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БУДЖАК
  • БУХАРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1812 Р.
  • БУЛАВІНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1707-1709 РР.
  • ДОБРУДЖА
  • ЄДИСАНСЬКА ОРДА
  • ЕЙЯЛЕТ
  • ІЗМАЇЛ
  • КАДИЛИК
  • ХАН
  • ХАНСЬКА УКРАЇНА
  • ХОТИНСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1621
  • КІЛІЯ
  • КІНБУРН
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КЮЧУК-КАЙНАРДЖІЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1774
  • МЕЖОВА КОМІСІЯ 1705
  • МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • НЕКРАСІВЦІ
  • ОЧАКІВ
  • ОДЕСА
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ОВІДІОПОЛЬ
  • ПОДІЛЬСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • САНДЖАК
  • СВЯЩЕННА РИМСЬКА ІМПЕРІЯ ГЕРМАНСЬКОЇ НАЦІЇ
  • ТЯГИНЯ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВОЛЬНОСТІ ВІЙСЬКА ЗАПОРОЗЬКОГО НИЗОВОГО
  • ЯССЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1792 (1791)
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ЕЙЯЛЕТ
  • КАДИЛИК
  • ХЕРСОНСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КІЛІЯ
  • КЮЧУК-КАЙНАРДЖІЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1774
  • МАЗЕПИНСЬКА ЕМІГРАЦІЯ
  • ОЧАКІВ
  • ОДЕСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ОВІДІОПОЛЬ
  • СУЛЕЙМАН I КАНУНІ
  • ТАТАРИ В УКРАЇНІ
  • ТИГІНА, МІСТО
  • ТІМАР


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)