ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОХОРОНА ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

  Бібліографічне посилання: Кот С.І. ОХОРОНА ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Okhorona_pamiatok (останній перегляд: 21.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОХОРОНА ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ОХОРОНА ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ – комплекс заходів, що здійснюються на держ. або громад. рівні з метою захисту і збереження об'єктів історико-культ. спадщини та істор. середовища в цілому. Включає в себе облік (виявлення, наук. вивчення, класифікацію, держ. реєстрацію), консервацію, реставрацію, музеєфікацію, належне утримання й використання пам'яток. Цілеспрямовані пошуки старожитностей почали широко здійснюватися протягом 18 ст., однак ставлення до них обмежувалося фіксацією й описом. Лише з поч. 19 ст. наук. та культ. громадськість почала порушувати питання про охорону пам'яток старовини й мист-ва. До 1917, за умов відсутності відповідного законодавства та системи держ. органів охорони пам'яток, вивчення і збереження старожитностей базувалися на громад. ініціативі й меценатстві. На укр. землях, які входили до складу Російської імперії, істотний внесок у вирішення питань збереження культ. спадщини зробили наук. т-ва, губернські вчені архівні комісії та стат. к-ти, зокрема, Київська археографічна комісія, Київське товариство старожитностей і мистецтв, Київське товариство охорони пам'ятників старовини та мистецтва, Київ. церковно-археол. т-во, Товариство дослідників Волині, Харківське історико-філологічне товариство, Подільський єпархіальний історико-стат. к-т та ін. Значна пам'яткоохоронна діяльність була пов'язана також із підготовкою і проведенням на теренах України Археологічних з'їздів. У Західній Україні, що перебувала у складі Австро-Угорщини, зокрема в Галичині, протягом 19 – поч. 20 ст. діяли центральна та місцеві громад. комісії з вивчення й охорони пам'яток арх-ри, історії та мист-ва. Значну увагу збереженню укр. старовини приділяло Наукове товариство імені Шевченка. Однак наслідком перебування укр. земель у складі ін. д-в стало вивезення до столиць метрополій найцінніших пам'яток, особливо до Санкт-Петербурга і Москви у зв'язку з діяльністю на теренах України Імператорської археол. комісії та Моск. археол. т-ва.

1917 за Української Центральної Ради та Української Народної Республіки розпочали діяльність Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні та відділ музеїв і охорони пам'яток старовини й мист-ва ген. секретарства (згодом – нар. мін-ва) освіт. справ, Київ. археол. ін-т. 1918 за Української Держави справа контролю за вивченням та збереженням старожитностей покладалася на відділ охорони пам'яток старовини і мист-ва у складі гол. управління мист-в і нац. к-ри. 1919–20 нагляд за пам'ятками здійснювало нар. мін-во нар. освіти УНР, а в прифронтових районах – культурно-освіт. відділ при гол. управі Ген. штабу військ УНР. На територіях, контрольованих рад. владою, діяв Всеукраїнський комітет охорони пам'яток мистецтва і старовини при нар. комісаріаті освіти УСРР. Гол. зусилля в цей час спрямовувалися на фізичне збереження старожитностей і творів мист-ва, разом із тим уперше було оголошено їх держ. захист, започатковано заг. реєстрацію, заходи із запобігання незаконним археол. розкопкам і вивезенню культ. цінностей, розроблено проекти законодавчих актів про охорону пам'яток. Проте численні визначні культ. цінності в період 1917–22 було втрачено, особливо багато загинуло поміщицьких палаців і садиб.

У добу т. зв. укр. відродження 1920-х рр. відбулося піднесення пам'яткоохоронного руху. Наук. кер-во й контроль за збереженням пам'яток здійснювали Всеукраїнський археологічний комітет при ВУАН та Гол. інспектура охорони пам'яток к-ри у складі нар. комісаріату освіти УСРР, крайові комісії охорони пам'яток, Український комітет охорони пам'ятників культури. У цей час ухвалено низку важливих рішень уряду з питань збереження культ. спадщини, вперше по всій території України були організовані систематичні археол. дослідження, здійснена реєстрація нерухомих пам'яток (у 1929 – 3 тис., у т. ч. 562 респ. значення), започаткована мережа історико-культурних заповідників.

Протягом 1930-х рр. справа охорони пам'яток перебувала в занедбаному стані, припинили існування центральні й місцеві органи, що її здійснювали. Нищення культ. цінностей було піднесено на рівень офіц. політики. Особливо масово руйнувалися пам'ятки церк. зодчества, серед них – Свято-Михайлівський Золотоверхий собор 12 ст. в Києві. Істотних втрат зазнала культ. спадщина України під час Другої світової війни. За неповними даними, було зруйновано бл. 1 тис. цінних пам'яток арх-ри, з яких 347 втрачені повністю. У результаті масових руйнувань населених пунктів практично повністю була знищена істор. забудова багатьох старовинних міст. Постраждало чимало історико-меморіальних пам'яток, зокрема будинки-музеї Т.Шевченка, М.Гоголя, Л.Глібова, М.Коцюбинського, Ю.Федьковича, Ю.Словацького та ін.

Протягом 1944–47 в Україні було відновлено держ. систему органів охорони пам'яток на центральному й обласному рівнях, яка включала в себе Урядову комісію по охороні пам'яток к-ри і старовини, Управління охорони пам'яток к-ри і старовини при К-ті у справах культурно-просвітніх установ (історія, археологія, мист-во), відділ охорони пам'яток при Управлінні у справах арх-ри та спеціалізований трест "Будмонумент". 1948 в результаті запровадження загальносоюзної структури органів Урядову комісію було скасовано. Із 1953 збереження пам'яток історії, археології та мист-ва покладено на Мін-во к-ри УРСР, пам'яток арх-ри – на Держбуд УРСР. Протягом 1940-х – серед. 1950-х рр. були затверджені списки історичних міст (6 – загальносоюзного й респ. значення, 27 – із великою кількістю архіт. пам'яток), держ. реєстри пам'яток арх-ри (2070 одиниць), історії (21 200), археології (7027), мист-ва (818), розгорнуті реставраційні роботи на 600 об'єктах, з яких 118 були завершені. Однак із кінця 1950-х рр. охорона пам'яток стала розглядатися як марнотратство, держ. реєстри були скорочені: архіт. об'єктів – на 36 % (на 740 одиниць), історичних – на 23 % (на 6701), переважно за рахунок дожовтневого періоду. Кошти на реставрацію практично не виділялися. Зі створенням 1966 Українського товариства охорони пам'яток історії та культури відбулося пожвавлення пам'яткоохоронної діяльності. Починає відновлюватися система органів охорони пам'яток, запроваджується їх нова реєстрація. Ухвалення 1976 і 1978 відповідно загальносоюзного та республіканського законів про охорону й використання пам'яток історії та к-ри сприяло підвищенню уваги держ. органів і громадськості до збереження культ. спадщини. 1988 УРСР приєдналася до Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини 1972. 1977 в Україні налічувалося понад 47 тис. пам'яток, у 1987 – 107 тис. У 1977 реставраційні роботи були проведені на суму 13,5 млн карбованців, 1979 – 18,8 млн крб., у 1980–85 – 123 млн крб. З 1986 розгорнуто підготовку багатотомного "Зводу пам'яток історії та культури України". Однак пам'яткоохоронна діяльність велася під щільним ідеологічним наглядом, зосереджувалася переважно на пам'ятках революц. боротьби й рад. доби, які складали 88,8 % від заг. числа істор. об'єктів.

Із проголошенням незалежності України з поч. 1990-х рр. питання охорони пам'яток знайшли відображення в Конституції України (ст. 56), Основах законодавства про к-ру (1992), 2000 було ухвалено "Закон про охорону культурної спадщини". Започатковано Держ. реєстр нац. культ. надбання. Відбулося значне зростання кількості облікованих об'єктів – із 121 801 в 1991 до понад 147 000 у 1999. Виявляються і зберігаються пам'ятки козаччини, укр. національно-визвол. руху, пов'язані з масовими політ. репресіями та голодоморами за рад. режиму. Значна увага приділяється питанням комплексного збереження історико-культ. середовища, зокрема істор. міст, створенню історико-культ. заповідників. Розроблено й розпочато реалізацію держ. програми відтворення втрачених визначних пам'яток арх-ри, зокрема, 2000 відбудовано Київ. Свято-Михайлівський Золотоверхий собор та Успенський собор Києво-Печерської лаври. Нац. заповідник "Софія Київська", Києво-Печерський національний історико-культурний заповідник та істор. частина Львова включені до Списку всесвітньої культ. спадщини ЮНЕСКО.

Разом із тим, в умовах переходу до ринкової економіки держ. система охорони пам'яток виявилася недостатньо ефективною. Загальна кількість пам'яток культури, що перебувають на державному обліку, зменшилася і складала понад 130 тис. одиниць у 2007. Набули поширення незаконні археол. розкопки з метою продажу знайдених речей. Численними є факти проведення орних робіт на місцях розташування курганів і старовинних поселень. В істор. центрах міст руйнується давня забудова, споруджуються висотні будинки й офісні центри. Так, значний громад. і міжнар. резонанс викликала забудова навколо Нац. заповідника "Софія Київська", що стало предметом розгляду фахівцями ЮНЕСКО.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Історичне краєзнавство в Українській РСР. К., 1989
  2. Акуленко В.І. Охорона пам'яток культури в Україні (1917–1990). К., 1991
  3. Міжнародна охорона, захист і повернення культурних цінностей: Збірник документів. К., 1993
  4. Історико-культурна спадщина України (ХIХ ст. – початок ХХ ст.): Збірник документів. К., 1995
  5. Історико-культурна спадщина України: Проблеми дослідження та збереження. К., 1998
  6. Пам'ятки історії та культури України: Каталог-довідник. Зошит 1: Пам'ятки історії та культури України. Дослідження та збереження. К., 2005
  7. Пам'яткознавчі студії в Україні: теорія і практика. К., 2007.

Посилання:
  • АРХЕОЛОГІЧНІ З'ЇЗДИ
  • АВСТРО-УГОРЩИНА
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ФЕДЬКОВИЧ ЮРІЙ АДАЛЬБЕРТОВИЧ
  • ГАЛИЧИНА
  • ГЛІБОВ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ
  • ГОГОЛЬ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГУБЕРНСЬКІ ВЧЕНІ АРХІВНІ КОМІСІЇ
  • ІСТОРИЧНЕ МІСТО, ТЕРМІН
  • ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНІ ЗАПОВІДНИКИ
  • ХАРКІВСЬКЕ ІСТОРИКО-ФІЛОЛОГІЧНЕ ТОВАРИСТВО
  • КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ВСЕСВІТНЬОЇ КУЛЬТУРНОЇ ТА ПРИРОДНОЇ СПАДЩИНИ 1972
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК, НАЦІОНАЛЬНИЙ КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНИЙ ЗАПОВІДНИК
  • КИЇВСЬКА АРХЕОГРАФІЧНА КОМІСІЯ
  • КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ'ЯТНИКІВ СТАРОВИНИ ТА МИСТЕЦТВА
  • КИЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО СТАРОЖИТНОСТЕЙ І МИСТЕЦТВ
  • ЛЬВІВ
  • МОСКВА
  • НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМ. ШЕВЧЕНКА У ЛЬВОВІ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СЛОВАЦЬКИЙ ЮЛІУШ
  • СОФІЯ КИЇВСЬКА, НАЦІОНАЛЬНИЙ ЗАПОВІДНИК
  • ТОВАРИСТВО ДОСЛІДНИКІВ ВОЛИНІ
  • ЦЕНТРАЛЬНИЙ КОМІТЕТ ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК СТАРОВИНИ І МИСТЕЦТВА НА УКРАЇНІ (ЦКОПСІМУ)
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ (1966)
  • УКРАЇНСЬКИЙ КОМІТЕТ ОХОРОНИ ПАМ'ЯТНИКІВ КУЛЬТУРИ
  • УСПЕНСЬКИЙ СОБОР, СВЯТО-УСПЕНСЬКИЙ СОБОР КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКОЇ ЛАВРИ
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АРХЕОЛОГІЧНИЙ КОМІТЕТ (ВУАК)
  • ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КОМІТЕТ ОХОРОНИ ПАМ'ЯТОК МИСТЕЦТВА І СТАРОВИНИ (ВУКОПМИС)
  • ЗАХІДНА УКРАЇНА, ЯК ТЕРМІН
  • ЗВІД ПАМ'ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)