ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОХОРОННІ ВІДДІЛЕННЯ

  Бібліографічне посилання: Шандра В.С. ОХОРОННІ ВІДДІЛЕННЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Okhoronni_viddilennia (останній перегляд: 16.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОХОРОННІ ВІДДІЛЕННЯ

ОХОРОННІ ВІДДІЛЕННЯ – назва місц. органів департаменту поліції МВС, які здійснювали політ. розшук у Російській імперії. Перші 3 О.в. створені в столицях – Санкт-Петербурзі 1866 після замаху Д.Каракозова на рос. імп. Олександра II, у Москві 1880 та Варшаві 1900. Функціонували на правовій основі схваленого рос. імп. Олександром III 1882 положення про облаштування таємної поліції в імперії, 1903 його було замінено тимчасовим, а з 1907 діяли згідно із законодавчим актом "Положение об охранных отделениях". Засобами політ. розшуку були внутрішнє (агентурне) та зовнішнє стеження і перлюстрація кореспонденції, спрямовані на отримання оперативно-розшукової та доказової інформації. Методику їх діяльності напрацював військовий прокурор В.Стрельников, звівши її до провокацій та дезорганізації шляхом створення конфліктних ситуацій в революц. русі, поширення неправдивих свідчень про його учасників, дискредитації та компрометації активних діячів, а також визвол. ідей. Її було значно вдосконалено полковником Окремого корпусу жандармів С.Зубатовим, який для організації розшуку використовував західноєвроп. зразки, зокрема запровадив реєстрацію, фотографування, конспірацію внутр. агентури. З 1902 створюється широка мережа розшукових відділень (27), які з 1903 отримали назву "отделения по охранению общественной безо-пасности и порядка". В укр. губерніях діяло кілька з них, які засновувалися в районах з розвинутим революц. рухом: у Катеринославі (нині м. Дніпропетровськ), Києві, Одесі, Харкові, Сімферополі. 1906 міністр внутр. справ П.Столипін схвалив положення про районні О.в. Рос. імперії, яких спочатку діяло 8, а потім їхня кількість зросла до 15. Завданням було об'єднати штаби всіх органів кількох губерній для боротьби з революц. рухами, терористичними актами, аграрними виступами, із пропагандою у військах і на флоті. Губернські жандармські управління зобов'я-зувалися забезпечувати їх необ-хідною для розшуку інформацією. Обшуки та арешти здійснювалися лише з відома начальників О.в.

Сфера їх діяльності збігалася з районами дій революц. партій і орг-цій. На території, що входила до районного охоронного відділення, всі органи, що займалися політ. розшуком, зокрема губернські жандармські, жандармські поліцейські управління, О.в., міська і повітова поліція, керувалися вказівками начальника районного охоронного відділення. Кілька районних О.в. функціонували в укр. губерніях: Південно-Східне поширювало дії на Харківську, Катеринославську, Воронезьку, Тамбовську губернії та Область Війська Донського; Південно-Західне (1907–14) – на Чернігівську, Полтавську, Подільську і Волинську губернії; Київське (1902–17) існувало паралельно з Південно-Західним охоронним відділенням. Південне (Одеське) охоронне відділення (1902–17) поширювало свою діяльність на Одесу, Херсонську, Таврійську та Бессарабську губернії. Миколаїв. розшуковий пункт, заснований 1904, став охоронним відділенням 1907 з підпорядкуванням Херсонському губернському жандармському управлінню. Контролював політ. ситуацію в м. Миколаїв, 1907–14 входив до Пд. охоронного відділення. Розшуковий пункт Полтав. губернського жандармського управління засновано 1903, з 1914 перебував у його складі. Під час революції 1905–1907 створювалися реєстраційні бюро, співробітники яких забезпечували особисту безпеку осіб імператорської фамілії, здійснюючи перевірку жителів шляхом з'ясування їхньої благонадійності.

Крім офіц. штату, із 2–3 співробітниками та начальником, призначеним директором департаменту поліції МВС, О.в. організовували службу таємних агентів, яких засилали до політ. орг-цій, або вербували нестійких, слабохарактерних, невпевнених та зневірених у правоті своєї діяльності. Серед них були й ображені парт. кер-вом, без глибоких переконань та ті, що потребували матеріальної підтримки, особливо після втечі із заслання, а також ті, хто свідомо працював на О.в., отримуючи кошти за надані їм послуги. Вербування закінчувалося підписанням угоди про співпрацю, після чого таємний агент отримував псевдонім, оволодівав знаннями з історії революц. рухів, парт. підпільною літературою та набував професійних навиків розшуку. Його завдання полягало у збиранні потрібної інформації про становище в місц. антисамодержавному русі та узгодженні її з департаментом поліції МВС. Чисельність таємних агентів 1907 була такою: у Катеринославі – 15 осіб, Києві – 25, Одесі та Харкові – по 15. До цієї категорії співробітників зараховувалися також жандарми, пристави, городові, урядники, стражники та квартальні. Окремо формувалася група філерів із непрофесіоналів, малограмотних, але фізично витривалих осіб, котрі за етнічним походженням не мусили бути поляками та євреями та які вели щоденники зовн. спостереження за революц., громад. і держ. діячами. Напрями діяльності охоронного відділення вплинули на його структуру. Кожне мало 2 підрозділи: агентурного та зовн. спостереження. Канцелярські службовці на основі листування й донесень створювали алфавітні картотеки з прізвищами та кличками і фототеки на учасників радикальних рухів, які проходили в діловодних справах О.в. Використовувалися інформація таємної агентури і зовн. спостереження.

На 1914 в Рос. імперії існувало бл. 50 О.в. Припинили свою діяльність на основі циркуляру від 9 травня 1913, за винятком С.-Петербурга, Москви, Варшави. О.в. вдалося ліквідувати низку терористичних груп, внести дезорганізацію в підпільні революц. партії. У цілому їм не вдалося захистити д-ву від революц. та антиурядової пропаганди, утримати її під контролем влади, що й стало однією з причин повалення самодержавства. Діяльність О.в. засвідчила його кризу. З радикальними та опозиційними рухами уряд боровся деморалізуючими засобами, замість того, щоб зосередитися на соціально-екон. реформах, на вдосконаленні політ. системи влади, забезпеченні національно-культ. розвитку. Його методи боротьби зменшували авторитет д-ви та призводили до втрати довіри до неї в найширших сусп. колах.

Дж.: Агентурная работа политической полиции Российской империи: Сборник документов, 1880–1917. М.–СПб., 2006.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Жилинский В.Б. Организация и жизнь охранного отделения во времена царской власти. М., 1918
  2. Рууд Ч., Степанов С. Фонтанка, 16: Политический сыск при царях. М., 1993
  3. Овсієнко О.Ф. Провокація як основний метод діяльності царської таємної поліції (1907–1910 pp.). В кн.: Проблеми історії України ХIХ – початку ХХ ст., вип. 1. К., 2000
  4. Воробьев Ю.С., Перегудова З.И. Охранное отделение. В кн.: Государственность России: Словарь-справочник, кн. 3. М., 2001
  5. Жандармы России. М., 2002.

Посилання:
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ХАРКІВ
  • КИЇВ
  • МОСКВА
  • МИКОЛАЇВ
  • ОБЛАСТЬ ВІЙСЬКА ДОНСЬКОГО
  • ОДЕСА
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ОЛЕКСАНДР ІІІ
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СТОЛИПІН ПЕТРО АРКАДІЙОВИЧ
  • ВАРШАВА
  • ЗУБАТОВ СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ГУБЕРНСЬКІ ЖАНДАРМСЬКІ УПРАВЛІННЯ
  • РІЗНИЧЕНКО (РІЗНИКОВ) ВАСИЛЬ ФЕДОРОВИЧ
  • ЖАНДАРМЕРІЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)