ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОКРУЖНИЙ СУД

  Бібліографічне посилання: Шандра В.С. ОКРУЖНИЙ СУД [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Okruzhnyj_sud (останній перегляд: 17.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОКРУЖНИЙ СУД

ОКРУЖНИЙ СУД – заг. суд. інституція для розгляду карних і цивільних справ, крім тих, що з'ясовувалися мировим судом. Окружні суди створювалися в ході судової реформи 1864 згідно із суд. статутами від 20 листопада 1864 на нових принципах судочинства – незалежності суду від адміністрації, професійності суддів та пожиттєвого обіймання ними суддівських посад, гласності, відкритості, рівності всіх станів перед законом, змагальності суд. процесу з правом захисту підсудних. Повноваження О.с. поширювалися на кілька повітів, що входили до округу судової палати. Очолював О.с. голова, якого, як і його товаришів (заступників) та членів, призначав імператор за поданням міністра юстиції. Товариші голови очолювали відділення. Суд. слідчі вважалися його членами. До складу суду як допоміжні входили прокурори з товаришами (заступниками), які набували великого значення в суд. процесі. Прокурорський нагляд керував слідством, виступав обвинувальною стороною на суді, стежив за виконанням суд. вироку. Суд. слідчі округу підпорядковувалися прокуророві О.с. Крім того, при суді діяли присяжні повірені (адвокати); суд. пристави, яких призначав голова суду, вони забезпечували виконання суд. вироків, а також нотаріальні й приватні повірені, перекладачі, розсильні (з 1882). В апараті кожного О.с. діяли канцелярія голови суду, регістратура, каса і нотаріальний архів. До 1867 судді користувалися правом дожиттєвого обіймання посади; за законами від 10 червня 1877 і 30 травня 1885 принцип незмінності суддів було обмежено.

У роботі О.с., починаючи з 1874, брали участь присяжні засідателі. Вироки, винесені О.с. без їхньої участі, могли бути оскаржені через подання апеляцій до суд. палат. Вироки, винесені за участю присяжних засідателів, вважались остаточними і щодо них допускалося лише касаційне оскарження у відповідних департаментах Правительствуючого Сенату. Цивільні справи окружними судами розглядалися без участі колегії присяжних засідателів, а до участі в розгляді карних справ для встановлення вини підсудного вони вже активно залучалися. На відміну від призначуваних урядом суд. чиновників О.с. присяжні засідателі комплектувалися з виборних представників усіх станів згідно з віковим, майновим цензом і цензом осілості та благонадійності. Їхні списки складалися земськими та міськ. управами.

Крім загальних, окружні суди розглядали в особливому порядку справи про посадові злочини чиновників усіх відомств з 14-го по 9-й клас Табелю про ранги, а також справи осіб, які обіймали виборні посади дворянського, міського і селянського станів та не мали чину. Однак їхня компетенція не поширювалася на голів і членів повітових земських управ та земських зібрань, присяжних засідателів, суд. приставів, губернських і повітових нотаріусів, канцелярських службовців усіх відомств й посадових осіб волосного і сільс. управління та нижчих поліційних чинів. Справи про держ. злочини окружними судами не розглядалися, а справи про злочини і проступки, за які встановлювалося покарання у вигляді позбавлення або обмеження прав власності, розглядалися за участю присяжних засідателів.

Засідання по карних справах могли відбуватися не тільки в містах розміщення окружних судів, а й в ін. населених пунктах, якщо вони перебували в цьому ж суд. окрузі. У першому випадку вони діяли як постійні суд. установи, а на місцях злочину – як тимчасові.

За час чинності суд. статутів 1864 окружні суди не раз змінювали свої повноваження; зокрема, на основі законів від 19 грудня 1866 були вилучені та передані суд. палатам справи про злочини у видавничій справі й справи про спротив розпорядженням уряду і непідкорення владі, явну образу й неповагу до присутствених місць і чиновників при виконанні ними службових обов'язків від 9 травня 1878. До цієї категорії злочинів також зараховували пошкодження в'язниць, вчинення образ начальникам тощо. 11 травня 1882 частина справ цієї категорії була повернута на розгляд окружних судів. 18 березня 1906 їм було доручено розглядати справи про посягання на землю під час сел. виступів.

При запровадженні суд. контрреформи компетенції О.с. також були змінені і спрямовані на підпорядкування їх адм. владі. Положенням від 12 липня 1889 "Про земських дільничних начальників" запроваджувалася нова посада – повітовий член О.с., який одноособово розглядав справи, що виходили за межі підсудності земських дільничних начальників і міських суддів. До того ж повітовий член О.с. ставав і обов'язковим членом повітового з'їзду, на якому в разі відсутності повітового предводителя дворянства виконував обов'язки голови. А кількість справ за участю присяжних засідателів значно зменшувалася.

Перші окружні суди були відкриті наприкінці 1866 у Санкт-Петербурзі та Москві. До кінця царювання Олександра II розпочали свою діяльність в усіх укр. губерніях, зокрема в суд. округах Харків., Одес. і Київ. судових палат. Усього в Рос. імперії діяло 104 окружні суди.

На відміну від внутр. рос. губерній окружні суди в укр. губерніях запроваджувалися з деяким запізненням та не в повній мірі. На Лівобережжі й на Півдні відкривалися у 1874. Щоб суд. влада була незалежною від виконавчої, територіальні повноваження окружних судів не збігалися з адм.-тер. поділом. У віданні Харківської суд. палати перебували окружні суди: Харківський, Ізюмський, Сумський, Полтавський, Лубенський, Таганрозький. З них, зокрема, Харківський поширював свої повноваження на Харків, Богодухівський, Валківський, Вовчанський і Змієвський повіти. Одеська суд. палата контролювала діяльність Одеського, Вінницького, Херсонського, Єлизаветградського, Катеринославського, Сімферопольського, Кам'янець-Подільського і Кишинівського окружних судів. З них, напр., Сімферопольський поширював свої функції на міста Сімферополь та Севастополь, Сімферопольський, Ялтинський, Феодосійський, Перекопський, Євпаторійський, Мелітопольський повіти та Керч-Єнікальське градоначальство. Катеринославському О.с. (1864–1918) підпорядковувалися Верхньодніпровський, Новомосковський, Павлоградський, Олександрійський та Катеринославський повіти. 1905–07 він розглядав справи про участь місц. населення в революц. подіях.

Через опозицію місц. еліти до рос. самодержавства окружні суди в Правобережній Україні відкривалися найпізніше та в значному часовому відриві від мирових судів (1871). На основі ухвали Держ. ради Рос. імперії від 19 листопада 1879, затвердженої рос. імп. Олександром II, прийнято указ Правительствуючого Сенату від 14 червня 1880 про відкриття окружних судів у правобереж. губерніях разом із Київ. суд. палатою. Для обслуговування населення Київської, Волинської та Подільської губерній відкривалися одночасно 29 червня 1880 окружні суди в Києві, Умані, Житомирі, Луцьку і Кам'янці-Подільську (нині м. Кам'янець-Подільський). Житомирський окружний суд, зокрема, обслуговував населення Житомирського, Овруцького, Старокостянтинівського, Заславського, Новоград-Волинського і Острозького повітів. Луцький – поширював свою чинність на Луцький, Володимир-Волинський, Дубенський, Ковельський, Кременецький та Ровенський повіти. 1918 до цього округу було приєднано Пінський та Острозький повіти. Кількість окружних судів, хоча повільно, але зростала та змінювала кількість дільниць свого підпорядкування. 1913 на вимогу міської думи було відкрито Черкас. окружний суд, оскільки місц. населенню було незручно вирішувати свої справи в Київ. окружному суді. 1909 засновано окружний суд у Вінниці.

Окружні суди мали традиційні відділення – карне і цивільне, а також реєстраційне відділення, час відкриття якого в кожному суді залежав від кількості вироб., споживчих, просвітніх та ін. т-в, які тут реєструвалися. Службовців О.с. налічувалося від 50 осіб і більше; серед них значне місце займали наймані дрібні чиновники. Окружні суди в укр. губерніях припинили свою діяльність у вересні 1919.

Дж.: Адрес-календарь: Общая роспись на 1883 год; на 1913 год; Российское законодательство Х–ХХ веков, т. 8: Судебная реформа. М., 1991; Центральний державний історичний архів України в м. Київ, ф. 442, оп. 518, спр. 172; оп. 542, спр. 34; оп. 707, спр. 194.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Щербина П.Ф. Судебная реформа 1864 года на Правобережной Украине. Львов, 1974
  2. Корнева Н.М. Окружной суд. В кн.: Государственность России: Словарь-справочник, кн. 3. М., 2001.

Посилання:
  • ІМПЕРАТОР
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • ХАРКІВ
  • КИЇВ
  • ЛУЦЬК
  • МОСКВА
  • МИРОВИЙ СУД
  • ОЛЕКСАНДР ІІ
  • ПОВІТ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРЕДВОДИТЕЛЬ ДВОРЯНСТВА
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕВАСТОПОЛЬ, МІСТО АРК
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СТАНИ, УСТАЛЕНІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ СУСП-ВАХ
  • СУДОВІ ПАЛАТИ
  • СУДОВА РЕФОРМА 1864
  • ТАБЕЛЬ ПРО РАНГИ 1722
  • УМАНЬ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ВІННИЦЯ
  • ЗЕМСЬКІ УПРАВИ
  • ЗЕМСЬКИЙ ДІЛЬНИЧНИЙ НАЧАЛЬНИК
  • ЖИТОМИР

  • Пов'язані терміни:
  • СУДОВІ ПАЛАТИ
  • СУДОВА РЕФОРМА 1864
  • СУДОВО-АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА 1889


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)