ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОЛЕКСАНДР ІІ

  Бібліографічне посилання: Шандра В.С. ОЛЕКСАНДР ІІ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Oleksandr_II (останній перегляд: 16.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОЛЕКСАНДР ІІ

ОЛЕКСАНДР II, Олександр II Миколайович (17.04.1818–01.03. 1881) – рос. імператор з 19 лютого 1855. Старший син рос. імп. Миколи І та імператриці Олександри Федорівни. Н. в м. Москва. Освіту здобував під наглядом генералів Ф.Ушакова, К.Мердера, вел. кн. Костянтина Миколайовича, поета В.Жуковського, правознавця К.Кавеліна. Рос. законодавство йому читав граф М.Сперанський, міжнар. відносини – дипломат Ф.Бруно, фінансову політику – міністр фінансів Є.Канкрін. Як спадкоємець престолу брав участь у держ. справах: 1829 призначений отаманом козац. військ, входив до к-ту зі спорудження залізниць, служив флігель-ад'ютантом і генерал-ад'ютантом у почті імп. Миколи I, командиром піхоти окремого гвард. корпусу, а також заступав імператора під час його поїздок за кордон на лікування. Після досягнення повноліття 1834 його було уведено до складу вищих держ. інститутів Російської імперії – Правительствуючого Сенату, Найсвятішого Синоду, Держ. ради Рос. імперії та Комітету міністрів Російської імперії. Очолював таємні к-ти з сел. справ 1846 і 1848; 1849 отримав посаду гол. начальника військово-навч. закладів. Під час Кримської війни 1853–1856 командував усіма столичними військами. Аби набути навиків держ. управління, багато подорожував по Росії, пізнавав побут і звичаї населення. 1837 здійснив 8-місячну поїздку по 29 губерніях Росії, включаючи Сибір, Кавказ, Крим. Започаткував традицію заходити до сел. хат, на ф-ки, з-ди, відвідував уроки в сільс. школах, виставки місц. нар. промислів, інспектував канали. Хоча такі візити й були програмованими, але цесаревич час від часу змінював маршрути поїздок, щоб побачити справжній стан справ у д-ві, відчути соціальні настрої нижчих станів сусп-ва. 1838 і 1839 побував у Пруссії, Австрії, Італії, Голландії, Данії, Швеції, Англії. 1841 одружився з гессен-дармштатською принцесою Максиміліаною-Вільгельміною, яка, змінивши лютеранське віросповідання на православне, прибрала ім'я Марія Олександрівна (1824–80). Їхні діти: Микола, Олександр (майбутній рос. імп. Олександр III), Володимир, Олексій, Сергій, Павло, Олександра, Марія. Після смерті імператриці (22 травня 1880) таємно обвінчався 6 липня з княжною К.Долгоруковою, зігнорувавши заборону рос. правосл. церкви протягом року не одружуватися. Від цього морганатичного шлюбу мав 3-х дітей: Георгія, Ольгу, Катерину, яким таємно присвоїв дворянське звання під прізвищем Юр'ївських.

Розпочав царювання під час Крим. війни 1853–56, саме тоді, коли рос. флот зазнавав поразок в мор. битвах. Для збільшення чисельності армії вдався до 3-х додаткових рекрутських наборів та нар. ополчень, зокрема й серед укр. козаків, з котрих було сформовано 6 полків, з яких 4 – з Полтавської губернії, 2 – з Чернігівської губернії. Війна продемонструвала глибоку соціально-екон. кризу миколаївської Росії, й О. II намагався закінчити її почесним миром. Об'єктивні умови екон. розвитку, поразка у війні змусили О. II провести в 1860–70-х рр. низку ліберальних реформ. Для їх забезпечення спирався на гласність, діячів другого ешелону бюрократії, дворянську інтелігенцію. Було здійснено структурні зміни в системі вищої і центр. влади та управління. Створено Раду міністрів, що виконувала роль дорадчого органу, який не мав статусу уряду з посадою прем'єр-міністра та програмою проведення реформ. Її очолив імператор, йому безпосередньо підпорядковувалися всі міністри. У складі Держ. ради почав діяти Гол. к-т з облаштування сільс. стану для укладання законодавчих актів сел. реформи. Гол. викупна установа в системі Мін-ва фінансів та податна комісія готували механізми кредитної операції. У МВС було створено Гол. управління в справах друку, яке забезпечувало гласність проведення реформ. Засноване 1865 Мін-во шляхів напрацьовувало плани спорудження загальнодерж. та місц. доріг. Імператор зробив рішучий крок назустріч громад. думці, яка вважала кріпосне право застарілим інститутом і моральною ганьбою для Росії. Він об'їжджав губернські дворянські зібрання (див. дворянські збори), виступав там з промовами, які потім друкувалися на сторінках "Журнала Министерства внутренних дел", аби переконати поміщиків підтримати урядові реформи і звільнити селян. Для вироблення проекту сел. реформи було створено Гол. комісію та губернські дворянські комітети на місцях, які запропонували кілька проектів звільнення селян від кріпосної залежності. Один з них апробувався в маєтку Карлівка Полтав. губ., що належав вел. кн. Олені Павлівні. Імператор підтримав проект звільнення селян із забезпеченням їх землею за викуп у розмірах колиш. землекористування, унаслідок чого створювалися дрібні сел. госп-ва при общинній формі землекористування. Розміри викупу не були ринковими, селянин мусив відшкодувати поміщику не лише вартість землі, а й вартість виконуваних повинностей. Селянська реформа 1861 проводилася поступово (кошти виплачувалися впродовж 49-ти років), під держ. контролем, для чого спеціально створено інститут мирового посередника із завданням відстоювати сел. інтереси. Це унеможливило зосередження землеволодіння в руках великих землевласників. Після 2-х тимчасовозобов'язаних років слідом за поміщицькими від кріпацької залежності звільнялися палацові селяни, удільні селяни, приписні селяни й державні селяни, які набували особистої свободи та громадян. прав: права мати власність, отримувати освіту, вступати в шлюб, переходити в ін. стани тощо. Однак через фіскальні та поліцейські інтереси д-ви селяни залишалися прикріпленими до общини.

Одночасно із аграрною в низці реформ важливе місце зайняла організація місц. управління, котра розпочалася 25 березня 1859 виданням указу про перетворення губернських і повітових управлінь. Створено земства (1864) – всестанові органи місц. самоврядування, що формувалися на виборному принципі. На них покладалися завдання благоустрою, опікування торгівлею й пром. закладами, нар. продовольством, освітою, охороною здоров'я, грошовими зборами та їхнім використанням для місц. і загальнодерж. значення, страхуванням маєтностей, буд-вом храмів, утримання в'язниць тощо. Слідом за земською реформою 1864 підготовлено міську реформу 1870, у результаті якої розпорядчі функції передавалися виборним всестановим органам – міським думам. За положенням від 16 червня 1870 міста отримували значне самоврядування. Думи облаштовували муніципальне госп-во, охорону здоров'я, освіту, пром-сть. Судова реформа 1864 ввібрала в себе нові для Росії принципи права: підняла роль закону, декларувала незалежність суду від адміністрації, гласність, змагальність і публічність процесу, рівність усіх станів перед законом, незмінність суд. посад та участь громадськості в суд. процедурі через заснування інституту присяжних повірених та засідателів. Однак реформи мали територіальну обмеженість (поширювалися лише на 34 губернії) через неоднаковий політ. і соціально-екон. розвиток істор. країв Рос. імперії, відсутність дворянства та подекуди через недовіру до місц. еліт, яким верховна влада побоювалася передавати місц. управління. Зберігався також контроль губернатора над постановами земських установ.

В результаті військових реформ 1860–1870-х років армія, заснована на станових принципах, переходила до заг. військ. всестанової повинності. Істотно змінювався колиш. 25-річний термін проходження військ. служби: на 6 років у піхоті, 7 – на флоті. Були скасовані військові поселення та покарання солдат різками. В армії засновувався гласний суд. Централізоване управління змінювалося на окружне (1864), унаслідок чого д-ва поділялася на 10 військових округів. У галузі освіти за О. II запроваджено заг. університетський статут (1863), що надавав ун-там академічну автономію з виборною адміністрацією. Жінки отримали право на держ. середню та вищу освіту. Розпочалась організація в губернських містах жін. шкіл відомства імператриці Марії та Мін-ва нар. освіти: жін. г-зій, вищих жін. курсів, що відкривалися в Санкт-Петербурзі, Москві, Києві, Казані й Одесі, а реформа середньої та початкової освіти сприяла розширенню її змістового наповнення та урізноманітненню типів шкільних закладів. Новий цензурний статут 1865 скасував попередню цензуру, знімав контроль за друком та дозволяв через пресу обговорювати різні політ. проблеми, за винятком релігії, держ. ладу та нац. політики. Створювалася ситуація гласності й можливого громад. контролю за діями адміністрації щодо використання держ. бюджету. Імператор сам читав основні рос. й зарубіжні газети, у т. ч. й "Колокол" О.Герцена. Уперше в історії Росії реформи О. II через пресу стали надбанням громадськості. Напрацьовувалися законодавчі акти податкової реформи, паспортної системи, створення мережі банків та переселення селян на вільні землі. Скасування кріпацтва й проведення реформ спричинило істотні зміни в соціально-екон. політиці верховної влади. О. II намагався перетворити інтелігенцію на спільника в реформаторській справі уряду. У прийнятих положеннях (закони від 1 січня 1863 та 9 лютого 1865) формально ліквідували станові обмеження в підприємницькій діяльності. Право займатися торгівлею і пром-стю отримали всі особи, як російськопіддані, так й іноземці. Кількість купецьких гільдій обмежилася двома, замість трьох.

У зовн. політиці О. II після крим. поразки і Паризького мирного договору 1856 усунувся від західноєвроп. подій, займаючи нейтральну позицію. Франко-прусська війна 1870–71 дала можливість скасувати невигідні для Росії статті Паризького мирного договору 1856. 1877, прагнучи поширення впливу Росії на Балканах, О. II підтримував національно-визвол. боротьбу Болгарії, почав російсько-турецьку війну 1877–1878.

О. II притримувався догматів теорії офіц. народності з вірою в істор. місію самодержця і відданість йому рос. народу. Розглядав свої владні повноваження як прямі особисті з ним стосунки без будь-якого представницького органу. 1862 припинив перші спроби конституційного руху в дворянському середовищі. Однак поступово, суперечливо все ж запроваджував зх. доктрини та ідеї європеїзму у сфери держ. життя. Ним переоцінювалася концепція поліцейської д-ви, внаслідок якої обмежувалася його абсолютна влада на користь місц. самоврядування і професійної компетентності бюрократії. Його царювання ввійшло в історію не лише прогресивними реформами ("Царь-Освободитель"), але й жорстоким придушенням польського повстання 1863–1864, що свідчило про його політику, орієнтовану на збереження цілості імперії. Хоча О. II спершу зайняв позицію примирення з польс. дворянством, зняв воєнний стан у Зх. краї, проголосив амністію учасникам польського повстання 1830–1831, а також скасував обмеження і особливі правила для зх. уродженців при вступі на військ. і цивільну службу. Тим, хто перебував під наглядом поліції за участь у польс. повстанні 1830–31, було надано право вступати на держ. і виборну службу. Сподівався на підтримку польс. дворянства у скасуванні кріпосного права, яке він хотів розпочати з Пн.-Зх. краю. Однак інвентарні правила зразка інвентарних правил 1847–1848 Правобережної України там не вдалося впровадити, і місц. дворянство скористалося обговоренням шляхів ліквідації кріпацтва для обезземелення селянства. Маніфестації, якими розпочалося польс. повстання 1863–64, поклали край політиці примирення, і О. II став на шлях репресій та покарань: розстрілів, спалення миз, конфіскацій, секвестрів майна, контрибуцій, поземельних зборів, заборони видавати закордонні паспорти. Він підтримав та схвалив практично всі заходи, що пропонувалися віленським генерал-губернатором М.Муравйовим, хоча й не всі вони були впроваджені в життя. Серед них – проселянська політика в укр. і білорус. губерніях з 20 %-ною знижкою розміру викупних платежів та припинення тимчасових (дворічних) обов'язкових відносин, а також повернення наділів, забраних поміщиками напередодні скасування кріпацтва, та пільговий продаж маєтків рос. поміщикам. Змінилося ставлення й до катол. церкви, статки якої та заміщення духовних посад перейшли під жорсткий контроль д-ви.

Лібералізація перших років царювання О. II позначилася й на становищі укр. нац. руху: учасників Кирило-Мефодіївського товариства було повернуто із заслання, знято заборону на публікацію їхніх творів з дозволом займатися громад. діяльністю. Однак адм., політ. й соціально-культ. уніфікація та інтеграція, а також модернізація управління, що здійснювалася на основі русифікації, як і польс. повстання 1863–64, спричинили заборону розвитку укр. мови та літератури, спершу – Валуєвським циркуляром 1863, а згодом – Емським актом 1876, підписаним особисто О. II. Остання заборона протрималася фактично до революц. подій 1905.

Кількаразові замахи: революціонера Д.Каракозова (1866), поляка А.Березовського (1867), народника О.Соловйова у квітні 1879 й підрив поїзда восени 1879, а також висадження в повітря частини Зимового палацу С.Халтуріним (1880) призвели до зміни курсу від ліберального реформування до реакції. Для боротьби з радикалізмом була створена 1880 Верховна розпорядча комісія на чолі з міністром внутр. справ М.Лорис-Меликовим, програма якої поєднувала репресивні заходи з реформуванням. Один із проектів запровадження законодорадчого органу, який би представляв інтереси усіх станів Рос. імперії, був схвалений імператором і мав розглядатися в Раді міністрів 4 березня 1881.

О. II продовжував здійснювати традиційну імперську політику. Значного розмаху набула експансія Росії на Пн. Кавказ, де народи Дагестану та Чечні чинили значний опір рос. військам, що ставало серйозним дестабілізуючим фактором в імперії. О. II прийняв рішення про активне придушення спротиву гірських племен за допомогою військ, які перебували на Кавказі під час Крим. війни 1853–56. (Сам О. II, будучи ще цесаревичем, брав участь у бойових діях проти чеченців 1850.) Цю ідею підтримав генерал-фельдмаршал кн. О.Барятинський, якого імператор призначив кавказ. намісником і командуючим військами. Провідника чеченців Шаміля, який об'єднав горців Дагестану і Чечні, було взято в полон рос. військами в його резиденції Дарго восени 1859, переправлено до Росії (м. Калуга), а звідси – за кордон (1870). Таким же чином за участю армії здійснено підкорення Зх. Кавказу, що й вирішило закінчення війни 1859, хоча окремі бойові дії продовжувалися до 1864. Уже в ході війни військ. адміністрація була замінена цивільною й імперія залучила до співпраці лояльні еліти місц. етносів. Її представники брали участь у місц. управлінні, були наділені землею, але не ставали повноправними дворянами. Продовжувалася колоніальна експансія в Азію, яка після Крим. війни 1853–56 здійснювалася в протистоянні могутності Великої Британії. Завойовницькі походи М.Черняєва і К. фон Кауфмана, що завершилися взяттям Ташкента й Самарканда (1868), сприяли перетворенню Бухари, Хіви і Коканду в протекторати Росії. Після анексії казахських степів там були створені Туркестанське (1867) та Оренбурзьке (1868) генерал-губернаторства. Унаслідок воєнних дій і дипломатичних переговорів з Китаєм Росія отримала повну владу над середньоазіат. землями та Амурською областю. Поступове захоплення Середньої Азії завершилося 1881 якраз на кінець його царювання.

Щодо політики стосовно України, то О. II 1856 припинив діяльність у Лівобережній Україні Малоросійського генерал-губернаторства (існувало з 1802), що свідчило про ліквідацію будь-яких особливостей адм. устрою в Полтав., Черніг. та Харків. губерніях, які ставали внутр. рос. губерніями. Пд. України перебував у складі Новоросійського і Бессарабського генерал-губернаторства (1822–74), осн. відмінності якого ліквідовувалися в результаті поширення ліберальних реформ 1860–70-х рр. У Правобереж. Україні в складі Київського генерал-губернаторства (1832–1914) продовжувалися заходи уряду щодо ліквідації польс. землеволодіння та польс. культ. традиції. О. II багато разів відвідував Україну, зокрема, приїжджав до Києва 7 разів, розглядав проект можливого перенесення сюди столиці Росії. Часто бував у пд. укр. губерніях, де дислокувалися кавалерійс. д-зії.

Був убитий Г.Гриневицьким у С.-Петербурзі 1 березня 1881 за присудом Виконавчого к-ту "Народної волі" (організатор убивства – С.Перовська) вибухом бомби під каретою імператора. Похований у Петропавловській фортеці.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. А.Л. Русские государи в Киеве (1706–1885). К., 1896
  2. Татищев С. Александр II. В кн.: Русский биографический словарь, т. 1. СПБ., 1896
  3. Российские самодержцы (1801–1917). М., 1994
  4. Власть и реформы: От самодержавной к советской России. СПб., 1996
  5. Национальные окраины Российской империи: Становление и развитие системы управления. М., 1997
  6. Кухарук А. Не в Петербурге, не в Москве, а в Киеве и Цареграде…: Могла ли столица Российской империи переместиться на берега Днепра? "Родина", 1999, № 8
  7. Миронов Б.Н. Социальная история России, т. 1–2. СПб., 2000
  8. Уортман Р.С. Сценарии власти: Мифы и церемонии русской монархии, т. 2: От Александра II до отречения Николая II. М., 2004
  9. Комзолова А.А. Политика самодержавия в Северо-Западном крае в эпоху Великих реформ. М., 2005
  10. Шандра В. Генерал-губернаторства в Україні: ХIХ – початок ХХ ст. К., 2005.

Посилання:
  • АНЕКСІЯ
  • БАНКИ
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ
  • ДВОРЯНСЬКІ КОМІТЕТИ
  • ДВОРЯНСЬКІ ЗБОРИ
  • ДВОРЯНСТВО
  • ЕЛІТА
  • ЕМСЬКИЙ АКТ 1876
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ГУБЕРНАТОР
  • ГУБЕРНІЯ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • ІНВЕНТАРНІ ПРАВИЛА 1847–1848
  • КАВЕЛІН КОСТЯНТИН ДМИТРОВИЧ
  • ХАЛТУРІН СТЕПАН
  • КОЛОКОЛ
  • КОМІТЕТ МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КРІПАЦТВО, КРІПОСНЕ ПРАВО
  • КУПЕЦЬКІ ГІЛЬДІЇ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО, УКРАЇНО-СЛОВ'ЯНСЬКЕ ТОВАРИСТВО, КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • ЛОРИС-МЕЛИКОВ (ЛОРІС-МЕЛІКОВ) МИХАЙЛО ТАРІЕЛОВИЧ
  • МАЛОРОСІЙСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • МІСЬКА ДУМА
  • МІСЬКА РЕФОРМА 1870
  • МОСКВА
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • МИРОВИЙ ПОСЕРЕДНИК
  • НАРОДНА ВОЛЯ
  • НОВОРОСІЙСЬКЕ І БЕССАРАБСЬКЕ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРСТВО
  • ОДЕСА
  • ОЛЕКСАНДР ІІІ
  • ПАРИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1856
  • ПЕРОВСЬКА С.
  • ПЕТРОПАВЛОВСЬКА ФОРТЕЦЯ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1830–1831
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864
  • ПОЛТАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ПРОТЕКТОРАТ
  • ПРИПИСНІ СЕЛЯНИ
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1877–1878
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • СТАНИ, УСТАЛЕНІ СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ В СЕРЕДНЬОВІЧНИХ ТА РАННЬОМОДЕРНИХ СУСП-ВАХ
  • СУДОВА РЕФОРМА 1864
  • УДІЛЬНІ СЕЛЯНИ
  • ВАЛУЄВСЬКИЙ ЦИРКУЛЯР
  • ВІЙСЬКОВІ ПОСЕЛЕННЯ
  • ВІЙСЬКОВІ РЕФОРМИ 60-70-Х РР. ХІХ СТ.
  • ВІЙСЬКОВИЙ ОКРУГ
  • ЗЕМСЬКА РЕФОРМА 1864
  • ЗЕМСТВА
  • ЖУКОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ АНДРІЙОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • АКСАКОВ ІВАН СЕРГІЙОВИЧ
  • БЕНЕДИКТ XV
  • БОГРОВ ДМИТРО ГРИГОРОВИЧ
  • БРАНДТНЕР ЛЮДВИК КАРЛОВИЧ
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ЧУБИНСЬКИЙ ПАВЛО ПЛАТОНОВИЧ
  • ДЄНЄЖКА
  • ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ
  • ДОБРОВІЛЬНИЙ ФЛОТ
  • ДОНДУКОВ-КОРСАКОВ ОЛЕКСАНДР МИХАЙЛОВИЧ
  • ДВОРЯНСЬКІ КОМІТЕТИ
  • ЕМСЬКИЙ АКТ 1876
  • ЄВРЕЇ В УКРАЇНІ
  • ФІНЛЯНДІЯ
  • ГЕ (ҐЕ) МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГЛИНКА ФЕДІР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ
  • ГУРКО ЙОСИП ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ІМПЕРІЯ
  • ІНОГОРОДЦІ
  • КАНТОНІСТИ
  • КАТОЛИЦЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ
  • КАВЕЛІН КОСТЯНТИН ДМИТРОВИЧ
  • ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КІСТЯКІВСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • КОЛОДКЕВИЧ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ
  • КОВАЛЕВСЬКИЙ ЄВГРАФ ПЕТРОВИЧ
  • КОЗАЦЬКІ УКРАЇНСЬКІ КІННІ ПОЛКИ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ 1812–1864
  • КРАШЕВСЬКИЙ (KRASZEWSKI) ЮЗЕФ-ІГНАЦИ
  • КРАСНОПЕВЦЕВ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • КРАСОВСЬКИЙ АНДРІЙ ОПАНАСОВИЧ
  • КРАВЧИНСЬКИЙ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • КРОПОТКІН ПЕТРО ОЛЕКСІЙОВИЧ
  • КУПЕЦЬКІ ГІЛЬДІЇ
  • КИБАЛЬЧИЧ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • КИБАЛЬЧИЧ ВІКТОР ЛЬВОВИЧ
  • ЛАМБЕРТ КАРЛ ЙОСИФОВИЧ (ЙОСИПОВИЧ), ДЕ
  • ЛАНГАНС МАРТИН РУДОЛЬФОВИЧ
  • ЛЕБЕДИНСЬКИЙ СВЯТО-ГЕОРГІЇВСЬКИЙ МОНАСТИР ТА ЛЕБЕДИНСЬКИЙ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКИЙ МОНАСТИР.
  • ЛЕБЕДИНЦЕВИ
  • ЛЕЛЕВЕЛЬ ЙОАХИМ
  • ЛЕВШИН ОЛЕКСІЙ ІРАКЛІЄВИЧ
  • ЛОРЕР МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • ЛОРИС-МЕЛИКОВ (ЛОРІС-МЕЛІКОВ) МИХАЙЛО ТАРІЕЛОВИЧ
  • МАРІЇНСЬКИЙ ПАЛАЦ
  • МАЗАРАКІ
  • СМУГА ОСІЛОСТІ, СМУГА ПОСТІЙНОЇ ЄВРЕЙСЬКОЇ ОСІЛОСТІ
  • МІСЬКА РЕФОРМА 1870
  • МУЗЕЙ УКРАЇНИ
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • МИКОЛА II
  • НАРОДНА ВОЛЯ
  • НАРОДНИКИ
  • НАРОДОЛЮБЦІ
  • НІМЦІ В УКРАЇНІ
  • ОХОРОННІ ВІДДІЛЕННЯ
  • ОКРУЖНИЙ СУД
  • ОЛЕКСАНДР ІІІ
  • ОРДА НАПОЛЕОН
  • ОСИНСЬКИЙ ВАЛЕР'ЯН АНДРІЙОВИЧ
  • ПАРИЗЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1856
  • ПАСКЕВИЧ (ПАСЬКЕВИЧ) ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ
  • ПЕРШОМАРТОВЦІ
  • ПОБЄДОНОСЦЕВ КОСТЯНТИН ПЕТРОВИЧ
  • ПОГРОМИ ЄВРЕЙСЬКІ
  • ПОЛЬ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ
  • ПОЛЬСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1863 –1864
  • ПОСТУПУ ТЕОРІЇ
  • ПИСЬМА И БУМАГИ ИМПЕРАТОРА ПЕТРА ВЕЛИКОГО
  • РАДА МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • РОМАНОВИЧ-СЛАВАТИНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • РОСІЯ
  • РУССКОЕ ИСТОРИЧЕСКОЕ ОБЩЕСТВО
  • РУССКИЙ БИОГРАФИЧЕСКИЙ СЛОВАРЬ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • СЕЛЯНСЬКА РЕФОРМА 1861
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • ШОВІНІЗМ
  • СЄРАКОВСЬКИЙ ЗИГМУНТ
  • СТАРООБРЯДСТВО
  • СУДОВА РЕФОРМА 1864
  • СУДОВО-АДМІНІСТРАТИВНА РЕФОРМА 1889
  • ТАБЕЛЬ ПРО РАНГИ 1722
  • ТАЄМНІ КОМІТЕТИ
  • ТАВРІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ТЕРЛЕЦЬКИЙ ІПОЛІТ
  • ТЕРОР І ТЕРОРИЗМ
  • ТРЕТІЙ РИМ - ЄВРОП. РЕЛІГІЙНО-ПОЛІТ. ІДЕЯ
  • УДІЛЬНІ СЕЛЯНИ
  • ВЕДЕНЯПІН АПОЛЛОН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ВІЙСЬКО КРИМСЬКО-ТАТАРСЬКЕ
  • ВІТТЕ СЕРГІЙ ЮЛІЙОВИЧ
  • ВІТТЕНБЕРГ СОЛОМОН ЯКОВИЧ
  • ВОЙНОРАЛЬСЬКИЙ ПОРФИРІЙ ІВАНОВИЧ
  • ВОРОНЦОВА (У ДІВОЦТВІ БРАНИЦЬКА) ЄЛИЗАВЕТА
  • ВИГОДОВСЬКИЙ (ДУНЦОВ) ПАВЛО ХОМИЧ
  • ВИКУПНА ОПЕРАЦІЯ
  • ЯЛТА, МІСТО АРК
  • ЮЗЕФОВИЧ МИХАЙЛО ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЗАКОН БОЖИЙ
  • ЗЕМЛЯ І ВОЛЯ 1862–1864
  • ЗЕМЛЯ І ВОЛЯ 1876–1879
  • ЗЕМСЬКА РЕФОРМА 1864
  • ЖЕЛЯБОВ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)