ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОЛЕКСАНДРІЯ

  Бібліографічне посилання: Верменич Я.В., Скляренко Є.М. ОЛЕКСАНДРІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Oleksandriia_mst (останній перегляд: 17.12.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОЛЕКСАНДРІЯ

ОЛЕКСАНДРІЯ (до 1758 – Усівка, Усиківка, 1758–84 – Бечея, 1784–95 – Олександрійськ, Олександрія, 1795–1806 – Усівка) – місто обласного підпорядкування Кіровоградської області, райцентр. Розташов. на берегах р. Інгулець (прит. Дніпра) та його прит. Березівка. Населення 92,6 тис. осіб (2005). Міськраді підпорядковані с-ща міськ. типу Димитрове та Пантаївка.

При впадінні в Інгулець р. Березівка вже з 1739 існувало кілька хуторів переселенців, власниками яких вважалися козаки Миргородського полку. Одним із них був Г.Усик.

Перша згадка про поселення на території міста датується 1746. Із часу свого заснування Усівка була укріпленим пунктом, який стояв на шляху набігів татар на землі поблизу Інгульця. У серед. 18 ст. в Усівці й навколо неї почали селитися селяни-втікачі. Поселення стояло на важливому торг. шляху в Крим. За переписом 1752, в Усівці налічувалося 109 дворів, населення – 256 осіб. 1759 збудована перша правосл. церква св. Миколая.

Статус поселення Усівка отримала 1754; після буд-ва фортеці св. Єлизавети (нині там м. Кіровоград) в Усівці розміщується військ. гарнізон – солдати й офіцери Пандурського полку. Зі створенням Нової Сербії на території сучасної О. спочатку з'явилися Усівський і Березівський шанці; 1758 їм було дано сербські назви – Слань-Камінь і Бечея. Остання вважалася центром Березівського шанцю, але паралельно вживалася і стара назва – Усівка. Населення хуторів, яке не бажало жити в сербських шанцях, переселялося в слободи Новослобідського козацького полку, на землі, що раніше формально належали паланкам Нової Січі.

Під назвою Бечея поселення позначене на карті, складеній інженером-полк. Д.Дебоскетом 1751. Пізніше в Бечеї розташовувалася 12-та рота Жовтого гусарського полку. Після скасування Нової Сербії як окремої адм. одиниці (1764) Бечея увійшла до складу Єлизаветградської провінції новоутвореної Новоросійської губернії. 1768 під час Коліївщини населення брало участь у здобутті Умані, 1769 чинило опір татар. війську.

1775–76 у зв'язку з поділом провінцій на повіти на території колиш. Єлизаветградської провінції виник Олександрійський пов. 1783 Новорос. губ. була об'єднана з Азовською губернією в Катеринославське намісництво. Відповідно до указу 24 січня 1784 Бечея стала повітовим містом із назвою Олександрійськ. Пізніше назва змінилася на Олександрію. 1793 тут було 120 хат, населення – 738 осіб.

Під час чергової адм. реформи 1795 повітовий центр перенесено в м-ко Крилів, поселенню повернуто стару назву Усівка, а Крилів почав іменуватися Олександрією. 1806 Крилову повернуто попередню назву, а Усівка знову стала Олександрією в статусі повітового центру, тепер – уже Херсонської губернії.

1816 в місті з'явилися перші освітні заклади: повітове уч-ще та парафіяльне уч-ще. На 1823 в О. налічувалося 332 будинки, населення – 1800 осіб. Працювали 42 крамниці, щороку відбувалися 3 ярмарки. 1847 затверджено герб міста. Під час Кримської війни 1853–1856 до О. було евакуйовано багато установ з Одеси, Херсона та ін. міст.

Із буд-вом 1872 поблизу О. залізниці ХарківМиколаїв екон. і культ. розвиток міста дещо прискорився, на поч. 20 ст. діяли 12 винокурних з-дів, зародилося пром. вир-во, почалася розробка місц. родовищ бурого вугілля. Значно зросла чисельність населення, яке на 1897 складало 14 тис. осіб. Із 1880-х рр. почав діяти театр, де розпочав акторську діяльність Г.Юра. Із 1909 видавалася газ. "Известия Александрийского уездного земства". 1910 засновано вчительську семінарію.

1917–20 влада в О. належала Українській Народній Республіці (листопад 1917 – січень 1918, березень–квітень 1918, грудень 1918 – лютий 1919), більшовикам (січень–березень 1918, лютий–серпень 1919), Українській Державі (квітень–листопад 1918), денікінцям (серпень 1919 – січень 1920). У березні–листопаді 1918 О. була під контролем австро-нім. військ. У травні 1919 місто захопили повстанці Н.Григор'єва. Остаточно рад. владу встановлено в січні 1920.

Із 1920 О. – повітове місто Кременчуцької губернії, із березня 1923 по червень 1925 – центр Олександрійської округи. Райцентр із 1923. Із 1925 – у складі Кременчуцької округи, із 1932 – Дніпропетровської області, із 1939 – Кіровогр. обл.

Наприкінці 1925 в місті діяли понад 90 кустарно-пром. підпр-в, населення – 20 048 осіб.

1929 стаціонарна геологорозвідувальна партія Укр. геол. управління виявила значні поклади вугілля на околицях О. Із Москви прибула спец. гідрогеологічна партія для вивчення режиму підземних вод. 1931 почалося спорудження Байдаківського вуглерозрізу, який 1932 дав перше вугілля, а 1936 досяг проектної потужності – 270 тис. т на рік.

1929–30 видавалася окружна газ. "До перемоги", із березня 1930 – районна газ. "Колективіст Олександрійщини", перейм. 1939 на "Більшовицьку правду".

Під час гітлерівської окупації (6 серпня 1941 – 6 грудня 1943) в місті діяло 5 підпільних груп. Територія входила до складу рейхскомісаріату "Україна", в О. знаходився гебітскомісаріат. Наказом Верховного головнокомандувача ЗС СРСР Й.Сталіна 11-ти військ. частинам, що відзначилися при звільненні міста в грудні 1943, було присвоєне найменування "Олександрійських".

Протягом 1951–71 в О. побудовано 20 пром. підпр-в, до 1955 завершено створення буровугільного басейну.

В О. народилися: Маршал Рад. Союзу, двічі Герой Рад. Союзу П.Кошовий, філософ, літературознавець Д.Чижевський, льотчик-космонавт Л.Попов, працювали нар. арт. СРСР Г.Юра, худож. Б.Йогансен.

Істор. пам'ятки: жін. г-зія (1873), земська управа (1910).

Офіційний сайт Олександрійської міської ради: http://www.alexandria.kr.ua/index.php.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. ІМіС УРСР: Кіровоградська область. К., 1972; Кабузан В.Н. Заселение Новороссии (Екатеринославской и Херсонской губерний) в XVIII – первой половине XIX в. (1719–1858). М., 1976
  2. Пивовар А.В. Поселення Задніпровських місць до утворення Нової Сербії в документах середини 18 ст. К., 2003
  3. Цапюк С.К., Петренко В.П. Олександрія вчора, сьогодні, завтра: Нариси з історії нашого краю. Олександрія, 2004
  4. Кузик Б.М., Білошапка В.В. Кіровоградщина: Історія та сучасність центру України, т. 1–2. Дніпропетровськ, 2005
  5. Никифоров В.Н. Очерки Александрийского уезда Херсонской губернии. Александрия, 2008.

Посилання:
  • АЗОВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • ЧИЖЕВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ДЕБОСКЕТ ДАНІЇЛ
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ГЕБІТСКОМІСАРІАТИ
  • ГРИГОР'ЄВ НИКИФОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • ХАРКІВ
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ХЕРСОНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХУТІР
  • КІРОВОГРАД
  • КІРОВОГРАДСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КОЛІЇВЩИНА
  • КОШОВИЙ ПЕТРО КИРИЛОВИЧ
  • КРЕМЕНЧУЦЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КРЕМЕНЧУЦЬКА ОКРУГА
  • КРИЛІВ
  • КРИМСЬКА ВІЙНА 1853–1856, СХІДНА ВІЙНА 1853–1856
  • МОСКВА
  • МИКОЛАЇВ
  • МИРГОРОДСЬКИЙ ПОЛК
  • НОВА СЕРБІЯ
  • НОВА СІЧ
  • НОВОРОСІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • НОВОСЛОБІДСЬКИЙ КОЗАЦЬКИЙ ПОЛК
  • ОДЕСА
  • ПАЛАНКА
  • ПОПОВ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ
  • ПОВІТ
  • ПРОВІНЦІЇ
  • РЕЙХСКОМІСАРІАТ УКРАЇНА
  • СЛОБОДА
  • СТАЛІН ЙОСИФ ВІССАРІОНОВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • ЮРА ГНАТ ПЕТРОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • АВРАМЕНКО ВАСИЛЬ КИРИЛОВИЧ
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • ГРИГОР'ЄВА ПОВСТАННЯ 1919
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • КІРОВОГРАДСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КОШОВИЙ ПЕТРО КИРИЛОВИЧ
  • ПОХІДНІ ГРУПИ ОУН
  • ПОПОВ ЛЕОНІД ІВАНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)