ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОРГАНІЦИЗМ

  Бібліографічне посилання: Ясь О.В. ОРГАНІЦИЗМ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Orhanitsyzm (останній перегляд: 22.07.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОРГАНІЦИЗМ

ОРГАНІЦИЗМ, органологія – методологічна стратегія пізнання, яка уподібнює сусп-во до природного організму ("тіла"). О. представлений у численних соціогуманітарних теоріях та концепціях, зокрема в романтичному та позитивістському історіописанні, соціологічних візіях історії, циклічних побудовах культурно-істор. типів і цивілізацій тощо. Ідея О., себто уподібнення людського сусп-ва до природного організму/тіла, походить з давніх часів, принаймні від доби античності. Зазвичай її пов'язують із конструкціями т. зв. життєвих циклів та функцій організму в сенсі їхньої повторюваності та неодмінною інваріантністю – скінченністі природного і заразом соціального буття, що, звісно, постулює телеологічність істор. руху. Приміром, циклічну модель споглядаємо в базовій тричленній формулі – народження, становлення, вмирання – чи у вигляді її багатоманітних проекцій з різною кількістю складових. Властиво, що різноманітні циклічні візії побутують у творах багатьох авторів класичної давнини – Юлія Аннея Флора, Марка Туллія Цицерона, Марка Теренція Варрона та ін. Урешті, у часи античності з'явилася думка, котру здебільшого приписують Платону, за якою ціле є чимось більшим, аніж звичайна сума його складових. Ця теза є наріжною ідеєю в конструкціях О. як натуралістичної програми пізнання на обширах соціогуманітаристики, у межах якої сусп-во розглядається як частина світу природи, а соціальне буття – як різновид природного життя. До циклічних/органічних мотивів істор. руху апелювали й пізніше. Зокрема, у ранньомодерні часи цю ідею обстоював італ. філософ Дж.Віко. Та справжній злам в європ. соціогуманітаристиці щодо побутування уявлень, пов'язаних з О., стався протягом модерної доби, особливо впродовж 19 ст. Засадні трансформації наук. картини тогочасного світу зумовили гостре змагання між механіцизмом й О. Здавалося, що зазначений інтелектуальний конфлікт спирався майже виключно на розвій природничих та математичних наук, а відтак транслювався в соціогуманітаристику опосередковано. Проте нечуваний до того часу соціальний і політ. динамізм 19 ст. творив власні терени конфронтації механістичних взірців світосприйняття з органічними конструкціями, в яких прагнули відобразити мінливість, часто-густо невпорядкованість, стихійність, імпульсивність, ба навіть хаотичність людського буття. Не випадково провідниками своєрідного "натурфілософського бунту" супроти канонів механістичного природознавства стали нім. філософи Г.-В.Геґель та Ф. фон Шеллінг. Напр., Г.-В.Геґель пов'язував різноманітні стани "природного духу" як окремих індивідів, так і націй, з віковою різницею їхнього життя. Звідси й походить його знаменита теза про 4 вікові стани всесвітньої історії (дитячий, юнацький, зрілий та старечий). Подібне бачення соціального світу обстоював і Ф. фон Шеллінг, який наголошував на органічному розумінні самої природи істор. часу. Ба більше, в його працях йдеться про органічний спосіб відчуття, мислення і дії.

О. чи органологія (останній термін запропонував нім. філософ Е.Трельч) постала в модерну добу як спосіб осягнення своєрідного зв'язку між ідеальним і реальним. Заразом вона стала інтелектуальною опозицією до раціональних, універсальних і нормативних конструкцій, з якими ототожнювали ідеали Французької революції кінця 18 століття. Натомість ідея органічного розвитку, яка повсюдно панувала в романтичному історіописаннні 19 ст., мала своїм вислідом думку про унікальність істор. буття, зокрема неповторність нац./нар. духу та його різноманітних перевтілень. Адже плин історії можна відчути тільки один-єдиний раз, себто вловити певний його момент або стан. Такі романтичні уявлення, вочевидь, підважували й, кінець-кінцем, звели нанівець моралізаторські і механістичні мотиви, які належали до неодмінних атрибутів пізньопросвітницького історіописання. Зрештою, О. посів чільне місце не тільки в нім. класичній філософії та романтичних системах світобачення, а й у позитивістських доктринах. Проте в позитивістській органології практично не залишалося жодного місця для побутування духу народу/нації. Натомість впроваджувалися безпосередні біологічні аналогії з матеріальним організмом/тілом, які давали можливість тотально генералізувати емпіричний матеріал. Приміром, англ. філософ Г.Спенсер, якого вважають фундатором соціал-органіцизму, уподібнював сусп-во до "соціального тіла", котре будовою та функціями нагадує живий організм. Відтак історичний процес тлумачився як органічна еволюція сусп-ва. Більше того, Г.Спенсер впроваджував органічні аналогії до дрібних, інколи навіть вульгаризованих, деталей. Зокрема, він порівнював дроти телеграфного зв'язку з нервовою системою природного організму. Серед прихильників позитивістських візій ширилися й ін. натуралістичні уподібнення, іноді доведені до надмірних крайнощів: окремий індивід або родина – як соціальна клітина, торгівля – кровоносна система, уряд – головний мозок тощо. Водночас науковці 19 ст. прагнули віднайти та формалізувати соціальні й істор. закони на засадах органології. Такі соціогуманітаристські уявлення 19 ст. й спричинилися до виникнення низки біоорганічних теорій сусп-ва як своєрідного надорганізму в інтелектуальному дусі еволюційної біології (Р.Вормс, П.-Ф.Ліліенфельд-Толль, А.-Е.Шеффле та ін.). Та як би там не було, але з присмерком позитивізму ідея О. все ж таки не зникла із соціогуманітаристики. Натомість О. зазнав трансформації в руслі неокантіанського та соціологічного поворотів, які творили з "органічними" концептами разючі й цікаві інтелектуальні мутації, спричинили їхнє перетікання в ін. предметні області, продукували інструментальні трансформації тощо. Зокрема, на теренах соціогуманітаристики на межі 19–20 ст. поширилася соціально-психологічна та структурно-функціональна органологія як дослідницькі стратегії. У таких візіях цілісність людського сусп-ва виводилася з ідеї колективної свідомості чи заг. розуму як самостійної реальності, що є чимось іншим, аніж звичайна сума чи сполучена свідомість усіх індивідів тощо. Крім того, сусп-во часто-густо розглядалося як надорганізм, гол. метою якого є підтримання соціальних інститутів та їхніх функцій, тобто О. перетворився на функціоналізм чи структурно-функціональну парадигму гуманітарного пізнання (Е.Дюркгейм, А.Редкліфф-Браун, Б.Малиновський та ін.). Зрештою, видозмінені ідеї органології побутували в численних концепціях гештальтпсихології (М.Вертхеймер, В.Кьоллер, К.Коффка), емерджентної еволюції (С.Александер, К.Ллойд Морган), органічного індетермінізму (Ф.Веллс, О.Рейзер) та ін. Заразом вони циркулювали у візіях адептів філософії життя чи віталізму, котрі трактували саме поняття "життя" як первісну реальність – цілісний органічний простір у біологічній, космологічній чи історико-антропологічній варіаціях, який передує поділові світу на реальне та ідеальне (А.Бергсон, В.Дільтей, Г.Зіммель, Ф.-В.Ніцше та ін.). Самостійне призначення у світ. соціогуманітаристиці здобула й циклічна органологія. Вона репрезентована в різноманітних теоріях культурно-істор. типів чи цивілізацій (М.Данилевський, А.-Дж.Тойнбі та ін.), в яких антитеза органічного і механічного іноді представлена як конфлікт культури й цивілізації (О.Шпенглер).

О. виступає як один із засадних елементів різноманітних політ. доктрин, зокрема консерватизму. Так, у консервативних візіях органічні мотиви, як правило, протистоять ідеям індивідуального атомізму чи механістичної соціалізації, які пов'язують із ліберальними та демократ. ідеалами. Сенс О. в консервативних концепціях виводять, переважно, із системи рівноваги, в якій розглядаються окремі особистості, речі, явища, ідеологічні й політ. вартості тощо. Відтак органічний ідеал консерватизму поч. 20 ст. вбачали в ідеї чіткого станового поділу або, принаймні, в добре вибудуваній соціальній ієрархії сусп-ва.

Інструментальні властивості О. як методологічної стратегії видавалися вельми привабливими багатьом історикам, особливо тим, які прагнули повніше відобразити складну просторово-часову конфігурацію істор. сцени та шукали адекватні засоби для її мовної репрезентації у своїх текстах. Заразом О. виступав як специфічна аксіологічна настанова в наук. практиках ученого-гуманітарія, яка давала йому змогу зберегти цілісність та забезпечити межі освітлення відповідної дослідницької перспективи в неосяжному морі фактографії, котре стрімко розширювалося в 19, а тим більше в 20 ст. У такому сенсі різноманітні конструкції з обсягу органології були однією з інтелектуальних предтеч холізму, себто ідеї конструювання сусп-ва як цілісної системи, хоча, звичайно, в спрощеному вигляді.

Ідеї О. циркулювали і в українському історіописанні 19–20 ст., зокрема в студіях В.Антоновича, М.Драгоманова, М.Костомарова, В.Липинського, О.Оглоблина та деяких ін. учених.

Приміром, М.Костомаров виходив з того, що будь-яке сусп-во у своїй історії переживає періоди виникнення, розквіту та занепаду. Зокрема, відому органічну тріаду молодість–зрілість–старість споглядаємо і в "Книзі буття українського народу", напр., щодо означення різних стадій існування людства. Загалом уявлення М.Костомарова про "організм" ("народне тіло"), як і багатьох ін. європ. романтиків, мали підпорою давню ідею тотального одухотворення сусп-ва і природи, врешті-решт усього макрокосмічного порядку. Власне, це – тіло-ідеал, "органічне" втілення ідеї-задуму Божого Провидіння в просторі і часі, яке набуває різних образів у ту чи іншу істор. добу. Відтак колективний/масовий герой представлений у працях М.Костомарова переважно як єдина сконструйована палітра, цілісне полотно з безліччю хаотичних фрагментів, мозаїк-частинок, що пензлем автора організовуються в єдине і струнке тіло-ідеал у вигляді унікальної множинності образів нац./нар. організму. Крім того, у студіях М.Костомарова органічне представлення світу минувшини посідає чільне місце, позаяк воно виступає як основа нац. характерології і навіть як специфічна риса істор. буття східнослов'ян. народів. Урешті, в ієрархії романтичного світосприйняття М.Костомарова держ., політ. чинники і навіть цивілізаційні впливи ("державний організм", "політичне тіло") виступають як "зовнішні" вияви існування народу/нації. Натомість Боже Провидіння творить засадні, "внутрішні" прикмети, властиво тіло-ідеал, що є сутністю "національного духу". Для їхнього означення М.Костомаров уживав терміни "народоправство" та "єдиновладдя" як специфічні маркери того чи ін. нац./нар. організму. Відтак, послуговуючися цими дефініціями, М.Костомаров окреслював засадний конфлікт між двома різними тілами-ідеалами на авансцені історії – руським та українським. Причому визначальним, трансцендентним мірилом вартості у світосприйнятті М.Костомарова була ідея правди, яку репрезентує народне "тіло" ("організм"). Його устремління є домінуючими щодо формулювання того чи ін. вердикту історика про визначні особистості минулого, певні явища, процеси тощо. Саме в такому органічно-ідеалістичному контексті постає змагання між народоправством та єдиновладдям, яке є не стільки конфліктом у матеріально-фізичній площині, скільки протистоянням у духовній царині як двох відмінних організмів-ідеалів, двох "правд" істор. буття. Властиво те, що безпосередньо з конфлікту народоправства та єдиновладдя постає федеративна концепція М.Костомарова. Про те, наскільки важливими є зазначені ідеали у світосприйнятті М.Костомарова, свідчить його типологія "двох руських народностей", яку він розкрив у вигляді кількох опозицій: особиста воля малороса та загальність великоросіянина, укр. громада як "добровільне товариство людей" і рос. "мір" ("община") як "абстрактний вислів загальної волі", що нав'язує "громадську й державну єдність". Таким чином, 1861 з ідеалістичної/метафізичної типології "організмів" ("тіл") народилася знаменита формула М.Костомарова про "дві руські народності", що мала неабиякий вплив на укр. соціогуманітаристику 2-ї пол. 19 – поч. 20 ст.

З критикою позитивістського О. Г.Спенсера та його впливу на тогочасне представлення історії країн стародавнього Сходу (Бл. Сходу, Індії) виступав М.Драгоманов.

О. є одним із наріжних концептів у теорії "класократичної монархії" В.Липинського. Зокрема, у своїй праці "Листи до братів-хліборобів" автор підносить і трансформує термін "організм" в органічний тип взаємин соціуму чи метод побудови "класократичного" громад. життя. В.Липинський обстоював думку про побутування "органічного взаємовідношення" між активною й пасивною расою, що утворює "класократичний" лад. Такий тип взаємовідносин, за його візією, передбачає збройне завоювання активною расою пасивної. В.Липинський характеризував його як завоювання "зверху", "по-лицарськи". У подальшому відбувається "органічне співробітництво" на основі інстинкту осілості та персонального проводу, внутр. єдності й організованості активної раси, що приводить до вироблення спільних інстинктів (сусідства, території та родини). Відтак творяться нові громад. і політ. вартості, формується відповідна сусп. ієрархія тощо. Запорукою "органічної співпраці", на його думку, було обмеження реліг. мораллю "класократичної сили і авторитету", що реалізується через відокремлення духовної влади від світської. Схематизація минувшини подавалася В.Липинським як понятійна тріада, відповідно до трьох циклів держ. правління та трьох станів існування нації – класократія (органічний спосіб утворення), демократія (хаотичний спосіб) та охлократія (механічний спосіб).

Урешті, у працях В.Липинського О. репрезентований як методологічна стратегія, яка вирізняється багатоманітністю інструментального застосування. Передусім, органічність – це природний спосіб творення ієрархії/структури соціуму. В авторському представленні цей спосіб випливає з двоїстої природи самого Всесвіту та дуалізму людського буття – природного і заразом соціального, реального й ідеального, тобто виказує інтелектуальні впливи віталізму чи філософії життя. Тому похідні метафори "органічний колектив", "органічне сполучення", "органічний" часто-густо вживаються саме для підкреслення ієрархічності соціального/нац. буття. Та, попри свою природність, органічність не є тотально детермінованою, за візією В.Липинського. Натомість вона є найкращим із трьох конкуруючих способів (методів) організації громад. життя нації, який упорядковує й спрямовує "стихійні хотіння" до держ. буття. Відтак О. виступає як своєрідна формація, що виробляє, спрямовує колективну свідомість, тобто кристалізує ідеальне, ірраціональне й містичне в межах "органічної сполуки". Урешті, органологія В.Липинського плавно перетікає в циклічне представлення світу минувшини як коловороту націй у пошуках вічного шляху до Бога, себто релігійно-морального сенсу істор. буття.

Ідеї О. відіграють певну роль і в працях О.Оглоблина. Вони пов'язані з його спробами демонтувати в 1920-х рр. концептуальні схеми рос. та польс. істор. науки в екон. царині, які поділяли укр. госп. життя на низку окремих сегментів. Властиво пошук адекватних інструментів та масштабів висвітлення підвів О.Оглоблина до думки про потребу органічного представлення екон. історії України. Причому терміни-метафори "організм" та "органічний" у текстах історика вживаються для позначення укр. екон. минувшини як певної цілісності. З концептом О. пов'язані й студії О.Оглоблина щодо витворення самого поняття "української економіки". У його працях простежуються спроби піднести поняття "громадський організм" та "українська економіка" до операційних термінів міжнац., міжнар. значення. Зокрема, привертає увагу авторська репрезентація "господарської минувшини" України не як низки різнорідних, роздільних екон. сегментів, а як окремої одиниці в європ. масштабі. Водночас О.Оглоблин рішуче виступив проти тези М.І.Яворського про "єдиний східноєвропейський організм", який начебто відображав цілковиту "гармонію" інтересів рос. й укр. капіталу. Крім того, О.Оглоблин висловив думку про "органічний контакт" укр. громад. думки на всій території України. Відтак термін "український громадський організм", який уживав О.Оглоблин, у такому світлі постає не тільки як поняття-інструмент з обсягу екон. історії, а і як конструкція, яка шириться на ін. площини минувшини, зокрема сусп. думки. Однак концептуальне оформлення поглядів О.Оглоблина було обірване хвилею репресій на поч. 1930-х рр. На еміграції О.Оглоблин епізодично застосовував концепт О., зокрема, наближався до потрактування укр. сусп-ва як "організму-конструкції" ("єдиного національно-господарського організму", "органічного з'єднання", "національного організму" тощо), в якому синтезовані культ., соціальні, національно-політ., господарсько-екон., ідеологічно-держ., територіальні та ін. складові, що виразно нав'язує інтелектуальний зв'язок із соціологічними компонентами його схеми масової історії кінця 1920-х – поч. 1930-х рр. Неабияка популярність О. в студіях плеяди визначних представників укр. історіописання 19–20 ст. значною мірою спричинялася гострими потребами в цілісній і самостійній репрезентації укр. історії. Протягом 20 ст. О. частково перетік до ін. методологічних стратегій соціогуманітарного пізнання (холізм, функціоналізм, структуралізм), частково втратив свою інструментальну привабливість.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Костомаров Н. Об историческом значении русской народной поэзии. Х., 1843
  2. Його ж. Мысли о федеративном начале в древней Руси. "Основа", 1861, № 1
  3. Костомаров М. Дві руські народності. К.–Лейпциг, [1923]
  4. Оглоблін О. Проблема української економіки в науковій і громадській думці ХIХ–ХХ в. "Червоний шлях", 1928, № 9/10
  5. Його ж. Нариси з історії капіталізму на Україні, вип. 1: Україна в суперечках міжнародної економіки й політики за першої половини ХIХ століття. Х.–К., 1931
  6. Липинський В. Релігія і церква в історії України. Львів, 1933
  7. Оглоблин О. Проблема схеми історії України 19–20 століття (до 1917 року). Мюнхен–Нью-Йорк, 1973
  8. Гегель Г. Энциклопедия философских наук, т. 3: Философия духа. М., 1977
  9. Комаринець Т.І. Ідейно-естетичні основи українського романтизму (проблема національного й інтернаціонального). Львів, 1983
  10. Шеллинг Ф. Сочинения, т. 2. М., 1989
  11. Драгоманов М. Положение и задачи науки древней истории. В кн.: Драгоманов М.П. Вибране. К., 1991
  12. Липинський В. Твори. Архів. Студії, т. 3: Україна на переломі 1657–1659: Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті. Філадельфія, 1991
  13. Гегель Г. Философия истории. М., 1993
  14. Трельч Э. Историзм и его проблемы: Логическая проблема философии истории. М., 1994
  15. Липинський В. Повне зібрання творів, архів, студії, т. 6, кн. 1: Листи до братів-хліборобів про ідею і організацію українського монархізму. К.–Філадельфія, 1995
  16. Спенсер Г. Опыты научные, политические и философские. Минск, 1998
  17. Артюх В. "Книга буття українського народу" М. Костомарова: сакральні виміри національної самосвідомості. "Сіверянський літопис", 2000, № 5
  18. Уайт Х. Метаистория: Историческое воображение в Европе ХIХ века. Екатеринбург, 2002
  19. Мислителі німецького романтизму. Івано-Франківськ, 2003
  20. Чижевський Д. Філософські твори, т. 1: Нариси з історії філософії на Україні: Філософія Григорія С. Сковороди. К., 2005.

Посилання:
  • АНТОНОВИЧ ВОЛОДИМИР БОНІФАТІЙОВИЧ
  • АНТИЧНІСТЬ
  • ДАНИЛЕВСЬКИЙ МИКОЛА ЯКОВИЧ
  • ДІЛЬТЕЙ (DILTHEY) ВІЛЬГЕЛЬМ
  • ДРАГОМАНОВ МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ДЮРКГЕЙМ (DURKHEIM) ЕМІЛЬ
  • ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1789–1804
  • ГЕҐЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ
  • ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС
  • КНИГА БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ АБО ЗАКОН БОЖИЙ
  • КОНСЕРВАТИЗМ: ПОЛІТИЧНА ДОКТРИНА І РЕАЛЬНА ПОЛІТИКА
  • КОСТОМАРОВ МИКОЛА ІВАНОВИЧ
  • КУЛЬТУРА В РОЗМАЇТОСТІ ПОНЯТЬ, ЯВИЩ І СХЕМ ПОСТУПУ
  • ЛИПИНСЬКИЙ В'ЯЧЕСЛАВ (ВАЦЛАВ-ВІКЕНТІЙ) КАЗИМИРОВИЧ
  • НАЦІЯ
  • НІЦШЕ ФРІДРІХ-ВІЛЬГЕЛЬМ
  • ОГЛОБЛИН ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ШПЕНГЛЕР ОСВАЛЬД
  • СПЕНСЕР ГЕРБЕРТ
  • ТОЙНБІ АРНОЛЬД-ДЖОЗЕФ
  • ТРЕЛЬЧ ЕРНСТ
  • ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ЯВОРСЬКИЙ МАТВІЙ ІВАНОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ПОСТУПУ ТЕОРІЇ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)