ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОРЛОВ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Усенко П.Г. ОРЛОВ Михайло Федорович [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Orlov_M (останній перегляд: 18.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОРЛОВ МИХАЙЛО ФЕДОРОВИЧ

ОРЛОВ Михайло Федорович (05. 04(25.03).1788–31(19).03.1842) – військовий та освіт. діяч, генерал-майор з призначенням до царського почту (1814), дипломат, поміщик, економіст, мемуарист, публіцист, репресований. Почесний член Т-ва початкової освіти в Парижі (Франція; 1816). Позашлюбний син графа Ф.Орлова та полковниці Т.Ярославової, племінник фаворита імп. Катерини II графа Г.Орлова, брат прийдешнього шефа жандармів і гол. начальника Третього відділу "Власної Його імператорської величності канцелярії" (1844–56), голови Держ. ради Рос. імперії та Комітету міністрів Російської імперії (1856–61) князя (із 1856) О.Орлова. Н. в м. Москва. За царициним указом од 8 травня (27 квітня) 1796 після смерті батька одержав дворянство, прізвище й герб роду Орлових. Первісну освіту здобув під наглядом свого стрия – графа В.Орлова. Від 1801 – у привілейованому петерб. пансіоні абата Шарля-Домініка Ніколя. 27 (15) липня 1805 вступив естандарт-юнкером до Кавалергардського полку. 2 грудня (20 листопада) 1805 брав участь у безстрашній атаці проти кінних гвардійців франц. імп. Наполеона I Бонапарта поблизу Аустерліца (нині м. Славков-у-Брно, Чехія). 21 (9) січня 1806 номінований корнетом. 1807 виявив доблесть у боях під Гутштадтом, Гейльсбергом, Фрідландом, удостоєний золотої шпаги з написом "За храбрость". Від 9 травня (27 квітня) 1808 – поручик. Уфундував політ. конспірацію, куди, зокрема, залучив майбутніх діячів декабристів руху М.Луніна, кн. С.Волконського, кн. П.Лопухіна, військ. історика Д.Бутурліна. 13 (1) липня 1810 призначений ад'ютантом керуючого квартирмейстерською частиною рос. армії генерал-майора кн. П.Волконського.

Герой Війни 1812. Від 26 (14) червня 1812 супроводжував генерал-ад'ютанта О.Балашова, направленого рос. імп. Олександром I на переговори із зверхником Франції Наполеоном I Бонапартом до Вільна (див. Вільнюс). Принагідно розвідував франц. залоги, по поверненні подав докладний звіт про побачене й почуте в мандрівці, стимулювавши розгортання операцій у тилу агресора. 14 (2) липня 1812 за заслуги підвищений до штаб-ротмістра із зарахуванням флігель-ад'ютантом. 16–19 (4–7) серпня 1812 брав участь в обороні Смоленська (нині місто в РФ). Надалі виконував особливі завдання генерала М.Барклая де Толлі та кн. М.Кутузова, неофіційно зустрічався з Наполеоном I Бонапартом. Учасник Бородінської битви 1812 та бою, що їй передував 5 вересня (24 серпня) – за Шевардинський редут. У загоні генерал-майора І.Дорохова – штабний офіцер. Сміливо бився за м. Верея (нині місто Моск. обл., РФ), коли раптовим нічним штурмом вдалося полонити заскочений окупаційний гарнізон тамтешнього укріплення (2 сотні осіб, у т. ч. 16 офіцерів із прапором Вестфальського полку). Воював під Малоярославцем, Вязьмою, Красним, при р. Березина (прит. Дніпра), відтак отримав чин ротмістра. Забезпечував зв'язок головнокомандувача генерал-фельдмаршала кн. М.Кутузова з командуючим Дунайською армією адміралом П.Чичаговим. 1 грудня (19 листопада) 1812 разом із кн. П.Волконським відряджений доповісти царю про ситуацію в армії.

У зарубіжному антинаполеонівському поході 1813–14 підпорядкований генералові від інфантерії М.Милорадовичу (див. Милорадовичі) для використання в партизан. русі, на "відзнаку в боротьбі з ворогом" зріс до полковника – 6 квітня (25 березня) 1813. Навесні 1814 впорався з місією парламентера для вироблення засад капітуляції захисників Парижа (столиця Франції) й досяг реалізації прелімінарного мирного акту. 14 (2) квітня 1814 пожалуваний генеральським званням. Направлений до Копенгагена (столиця Данії), виконував функції спеціально уповноваженої особи в улагодженні шведсько-норвез. конфлікту.

Спільно з молодшим другом графом М.Дмитрієвим-Мамоновим організував таємне коло аристократів-тираноборців "Орден російських лицарів" ("Орден русских рыцарей"). Через подання колективної петиції домагався від царя скасування кріпацтва. Прагнув опонувати проектуванню Царства Польського, на загал урядовим планам стосовно автономії Польщі в Російській імперії. Згодом під впливом М.Тургенєва (див. Тургенєви), усвідомивши хибність позиції "патріотизму раба", симпатизував перспективі "вільного правління в Польщі".

1815 – нач. штабу 7-го піх. корпусу експедиційної армії. Улітку 1816 лікувався на курорті Береж-ле-Бен у горах Піренеї, восени відкликаний на батьківщину. До серед. 1817 здебільшого перебував у Санкт-Петербурзі. Блискучий оратор, він став одним із лідерів літ. гуртка "Арзамас", спрямовував зусилля на пропаганду ідей свободи. Висловив упевненість у перевагах представницької влади.

За свої настрої відсторонений із царського оточення, восени 1817 переведений до Києва начальником штабу 4-го піх. корпусу. 1818 вступив до "Союзу благоденства" (там 1821 рішуче висунув радикальну програму революц. заходів, але не знайшов розуміння ін. членів т-ва). Розвинув громад. активність, опікувався корпусною школою кантоністів. 1819 обраний віце-президентом відділення Бібл. т-ва. Значного розголосу набула його промова на урочистих зборах цієї філії з ініціюванням київ. безплатної парафіяльної школи переважно для сиріт і дітей незаможних батьків. Згуртував осередок фрондерськи налаштованих осіб, до яких приєднався й кн. С.Волконський. Критикував працю М.Карамзіна "История государства Российского". У листуванні з Д.Бутурліним, поширюваному списками, застеріг адресата, "що історик не може бути істориком, коли він не має певних відомостей про політичну економію".

Улітку 1820 за протекцією нач. штабу 2-ї армії генерал-ад'ютанта П.Кисельова призначений командиром 16-ї піх. д-зії, дислокованої у Бессарабії. 22 (10) липня 1920 вирушив до м. Кишинів (нині столиця Молдови), по дорозі зупинявся в Тульчині. На новому місці служби налагодив взаємини з місц. вільнодумцями, приятелював із засланим туди О.Пушкіним. Обстоював людську гідність солдатів, підвищував їхній освіт. рівень (витрачаючи власні кошти), запобігав у підпорядкованих йому частинах тілесним покаранням. Із метою координації визвол. змагань на Балканах вів перемовини із кн. Олександром Іпсіланті (добре знав і його брата Дмитра; див. Іпсіланті). Навідував Кам'янку. 27 (15) травня 1821 в Києві повінчався з Катериною Раєвською (1797–1885), донькою М.Раєвського-старшого, племінницею В.Давидова, правнучкою М.Ломоносова, правнучатою племінницею кн. Г.Потьомкіна, сестрою М.Раєвського-молодшого та кн. М.Волконської. Цього самого року до посмертного видання трактату посланника Сардинського королівства при петерб. дворі Ж. де Местра "Роздуми про Францію" (Maistre J. de. Considérations sur la France. Paris, 1821) своєрідною передмовою включено компліментарне звернення О. до автора книги.

1822 за наказом генерала від кавалерії П.Вітгенштейна із санкції рос. імп. Олександра I розгорнулося слідство щодо О., звинуваченого корпусним ко-мандиром генерал-лейтенантом І.Сабанеєвим (невдовзі генералом од інфантерії) у послабленні дисципліни підлеглих. На поч. 1822 повернувся із дружиною до Києва. 30 (18) квітня 1823 через справу В.Раєвського усунутий від командування й, хоч формально залишений при армії, був од неї практично відлученим. Відхилив пропозиції очолити Південне та Північне т-ва того етапу декабристів руху й не пристав до трансформованої конспірації, хоча залишався близьким їй. 1824 контактував із кн. С.Трубецьким, С.Муравйовим-Апостолом, М.Бестужевим-Рюміним. Захоплено відгукнувся про поему К.Рилєєва "Войнаровский". Мешкав також у Криму з наміром придбати там нерухомість. 1825 у Сімферополі зустрічався з О.Грибоєдовим – рос. поетом і дипломатом. Наїздив до с. Бовтишка Чигиринського пов. Київ. губ. (нині село Олександрівського р-ну Кіровогр. обл.), Одеси, Москви та маєтку Милятино Масальського пов. Калузької губ. (нині село Барятинського р-ну Калузької обл., РФ), де володів 23 тис. десятин землі, кришталевим з-дом із 230 робітниками та півтисячею селян. У переддень повстання декабристів кн. С.Трубецькой покликав його на підмогу, але, як з'ясувалося, запізно.

Заарештований 2 січня 1826 (21 грудня 1825) у Москві, через тиждень доправлений до С.-Петербурга, допитаний імп. Миколою I. 10 січня 1826 (29 грудня 1825) замкнений у Петропавловській фортеці, наступного дня переведений з Алексєєвського равеліну в сусідню квартиру тюремної цитаделі, а завдяки заступництву старшого брата Олексія (графа від 25 грудня 1825 за ст. ст.) перед новим монархом таке ув'язнення за місяць було замінене на видалення до с. Милятино під пильний поліційний нагляд. 1827 та 1829 гостював у Бовтишці (востаннє – попрощавшись із умираючим тестем). Восени 1829 скористався дозволом мешкати в Полтаві, залишився з родиною в Україні до літа 1830. Наступного року з "найвищої" волі для виховання сина Миколи (1821–86) осів у Москві. Познайомився з О.Герценом, спілкувався з Т.Грановським, М.Погодіним, філософами П.Чаадаєвим і О.Хомяковим, бібліографом С.Полторацьким, письменниками М.Павловим, Я.Полонським, І.Тургенєвим, О.Тургенєвим, С.Шевирьовим, кн. П.Вяземським та ін.

1833 в урізаному властями варіанті анонімно оприлюднив оригінальне осмислення фінансових питань під заголовком "О государственном кредите" (повніший текст побачив світ 1840 у Лейпцигу названим "Über den Staatskredit"; 1955 в СРСР репрезентовано авторські вставки, збережені О.). Обмірковував проблематику реформ, відповідно необхідних для Рос. імперії. Як знавець мист-в став одним з ініціаторів і директорів Моск. худож. класу, 30 (18) червня 1834 публічно звітував за минулий навч. рік, звернув увагу на потребу у фаховому уч-щі живопису і скульптури. 1836 виголосив доповідь на засіданні Моск. т-ва дослідників природи. Подав на цензурування підготовлені ним для публікації спогади. Сприяв історикові О.Данилевському-Михайловському матеріалами для нарису "Описание Отечественной войны". 1841–42 тяжко хворів.

Кавалер орденів св. рівноапостольного кн. Володимира 3-го ст., св. Анни 2-го ст. з алмазами, св. Георгія 4-го класу і 3-х іноземних: австрійс., датського, прусського.

П. у м. Москва, похований у Новодівичому монастирі.

Із залишених по ньому паперів рос. імп. Микола I, на подання О.Бенкендорфа, погодився, щоби в альманасі "Утренняя заря" 1843 було вміщено фрагмент нотаток "Капитуляция Парижа в 1814 году" (потім не раз передрукований).

Його портрети малював О.Пушкін. 1975 у Кишиневі О. відкрито пам'ятник.

дата публікації: 2010 р.

Праці:
  1. Подвиг полковника Миллера. "Отечественные записки", 1823, № 38
  2. Замечания на перевод статьи "Краткое обозрение военной истории со времен Людовика XIV до наших времен". "Благонамеренный", 1825, № 10
  3. Некрология генерала от кавалерии Н.Н. Раевского. СПб., 1829
  4. Мнение действительного члена Московского скакового общества. В кн.: Изложение мнений г-д членов Московского общества скаковой охоты, последовавших по случаю назначения для призов ежегодно 30 тыс. рублей. М., 1833
  5. Публичный художественный класс. М., 1833 (у співавт.)
  6. Отчет Московского художественного класса за 1834/3 год, читанный в годичном собрании директором Михаилом Федоровичем Орловым. "Московский наблюдатель", 1835, ч. 2, кн. 2
  7. Капитуляция Парижа. Политические сочинения. Письма. М., 1963.
Література:
  1. Орлов Н.М. Михаил Федорович Орлов. "Русская старина", 1872, № 5
  2. Якушкин Е.И. Съезд членов "Союза благоденствия" в Москве 1821 г. (ответ Н.М. Орлову). Там само, 1872, № 11
  3. [ Милютин Д.А. ] Павел Дмитр. Киселев и Мих. Фед. Орлов в 1819–1820 гг. Там само, 1887, № 7
  4. Дивов Н.А. По поводу рассказа М.Ф. Орлова о взятии Парижа. "Русский архив", 1878, № 1
  5. Мартос И.Р. Ланкастерское училище в Киеве (ок. 1820). "Киевская старина", 1897, № 6, 7/8
  6. Петров А. Орлов Михаил Федорович. В кн.: Русский биографический словарь. М., 1905
  7. Гершензон М.О. Семья декабристов. "Былое", 1906, № 10–11
  8. Його ж. История молодой России. М.–Пг., 1923
  9. Восстание декабристов: Материалы, т. 1, 8. М.–Л., 1925
  10. Документы следственного дела М.Ф. Орлова. "Красный архив", 1925, т. 6
  11. Чернов С.Н. К истории политических столкновений на Московском съезде 1821 г. Саратов, 1925
  12. Боголепов М. Первая русская книга о государственном кредите. "Советские финансы", 1945, № 5
  13. Базанов В.Г. Декабристы в Кишиневе (М.Ф. Орлов и В.Ф. Раевский). Кишинев, 1951
  14. Боровой С.А. Декабрист М.Ф. Орлов и его книга "О государственном кредите". "Известия АН СССР: Серия истории и философии", 1951, т. 8
  15. Морозов Ф.М. О книге декабриста М.Ф. Орлова "О государственном кредите". "Вопросы экономики", 1954, № 10
  16. Новые материалы о книге декабриста М.Ф. Орлова "О государственном кредите". В кн.: Записки Отдела рукописей Библиотеки имени В.И. Ленина, вып. 17. М., 1955
  17. Лисенко М.М. Просвітительська та агітаційна діяльність декабристів серед солдатів на Україні в 20-х роках XIX ст. В кн.: Науково-дослідний інститут педагогіки: Наукові записки, т. 5. К., 1957
  18. Пугачев В.В. М.Ф. Орлов и Московский съезд Союза благоденствия. В кн.: Ученые записки Саратовского университета, т. 66. Саратов, 1958
  19. Тартаковский А.Г. "Бюллетень" М.Ф. Орлова о поездке во французскую армию в начале войны 1812 года. В кн.: Археографический ежегодник за 1961 год. М., 1962
  20. Усакина Т.И. Памфлет М.Н. Загоскина на П.Я. Чаадаева и М.Ф. Орлова. В кн.: Декабристы в Москве. М., 1963
  21. Павлова Л.Я. Декабрист М.Ф. Орлов. М., 1964
  22. Алпатов М.А. Формирование исторических взглядов декабриста М.Ф. Орлова. В кн.: История и историки: 1972. М., 1973
  23. Ланда С.С. Зарубежные революционные связи декабриста М.Ф. Орлова. "Новая и новейшая история", 1975, № 6
  24. Алпатов М.А. Концепция всемирной истории Михаила Орлова (30-е годы XIX в.). В кн.: История и историки: 1974. М., 1976
  25. Достян И.С. Русская общественная мысль и балканские народы: От Радищева до декабристов. М., 1980
  26. Орлик О.В. Декабристы и внешняя политика России. М., 1984
  27. Дружинин Н.Н. Избранные труды: Революционное движение в России в XIX в. М., 1985
  28. Иовва И.Ф. Передовая Россия и общественно-политическое движение в Молдавии (первая половина XIX в.). Кишинев, 1986
  29. Декабристы: Биографический справочник. М., 1988
  30. Аникин А.В. Муза и мамона. М., 1989
  31. "Арзамас", т. 1–2. М., 1994
  32. Горшман А. Орлов. В кн.: Русский архив: История Отечества в свидетельствах и документах XVIII–XX вв., т. 7. М., 1996
  33. Орлов Михаил Федорович. В кн.: Русский биографический словарь, т. 11. М., 2001
  34. Парсалов В.С. Жозеф де Местр и Михаил Орлов. "Отечественная история", 2001, № 1
  35. Його ж. Орлов. В кн.: Отечественная война 1812 года. М., 2004.

Посилання:
  • АВТОНОМІЯ
  • БАРКЛАЙ ДЕ ТОЛЛІ МИХАЙЛО БОГДАНОВИЧ
  • БЕНКЕНДОРФ ОЛЕКСАНДР ХРИСТОФОРОВИЧ
  • БЕССАРАБІЯ
  • БЕСТУЖЕВ-РЮМІН МИХАЙЛО ПАВЛОВИЧ
  • БОРОДІНСЬКА БИТВА 1812 Р.
  • ЧИЧАГОВ П.
  • ДАВИДОВ ВАСИЛЬ ЛЬВОВИЧ
  • ДЕКАБРИСТІВ РУХ В УКРАЇНІ
  • ДЕСЯТИНА
  • ДВОРЯНСТВО
  • ГЕРЦЕН ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ
  • ГРАНОВСЬКИЙ ТИМОФІЙ
  • ІПСІЛАНТІ
  • КАМ'ЯНКА
  • КАНТОНІСТИ
  • КОМІТЕТ МІНІСТРІВ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • КРИМ, ПЕРЕБІГ ОСНОВНИХ ДОІСТОРИЧНИХ ТА ІСТОРИЧНИХ ПОДІЙ НА ПІВОСТРОВІ КРИМ
  • КУТУЗОВ МИХАЙЛО ІЛАРІОНОВИЧ
  • КИЇВ
  • ЛОМОНОСОВ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ
  • МОСКВА
  • МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ СЕРГІЙ ІВАНОВИЧ
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • МИЛОРАДОВИЧІ
  • НАПОЛЕОН І БОНАПАРТ
  • ОДЕСА
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ПЕТРОПАВЛОВСЬКА ФОРТЕЦЯ
  • ПОГОДІН МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • ПОЛТАВА
  • ПОТЬОМКІН ГРИГОРІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • ПУШКІН ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ
  • РАЄВСЬКИЙ М МОЛОДШИЙ
  • РАЄВСЬКИЙ М. М. СТАРШИЙ
  • РАЄВСЬКИЙ В. Ф.
  • РІД
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РИЛЄЄВ КІНДРАТ ФЕДОРОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • СОЮЗ БЛАГОДЕНСТВА
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТРЕТІЙ ВІДДІЛ
  • ТРУБЕЦЬКОЙ С. П.
  • ЦАРСТВО ПОЛЬСЬКЕ
  • ТУЛЬЧИН, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ТУРГЕНЄВИ
  • ВІЙНА 1812 Р.
  • ВІЛЬНЮС
  • ВІТГЕНШТЕЙН ПЕТРО ХРИСТИЯНОВИЧ
  • ВОЛКОНСЬКА МАРІЯ МИКОЛАЇВНА
  • ВОЛКОНСЬКИЙ СЕРГІЙ ГРИГОРОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ДЕКАБРИСТІВ РУХ В УКРАЇНІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)