ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОСЬОВИЙ ЧАС

  Бібліографічне посилання: Павленко Ю.В. ОСЬОВИЙ ЧАС [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Osovyj_chas (останній перегляд: 19.02.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОСЬОВИЙ ЧАС

ОСЬОВИЙ ЧАС – доба якісних трансформацій соціокульт. системи при переході від ранніх до розвинутих цивілізацій. За ясперсівською традицією (див. К.Ясперс) розглядається в суто духовній площині. Ідейні зміни, що передували йому, фіксуються вже в давньоєгип. текстах, в яких відображене почуття відчаю усамітненої людини, що втратила зв'язок із космосоціальним (саме в такій його первинній нерозділеній єдності) цілим під час суспільно-істор. катастрофи. У пізніх гімнах "Рігведи" та давньоєгип. портреті, особливо ж у спробі фараона Ехнатона (Аменхотепа IV) здійснити всупереч традиціям Єгипту масштабну релігійно-соціальну реформу, передчувалося наближення нової доби.

К.Ясперс пов'язував О.ч. з ідейно-світоглядними зрушеннями, що мали місце в центрах випереджаючого розвитку людства (Греція, Палестина, Іран, Індія та Китай) між 8 та 3 ст. до н. е. Тоді одночасно діяли "вчителі людства" (Піфагор, Сократ, Платон, Арістотель, Ієремія, Заратуштра, Гаутама Будда, Лао-цзи, Конфуцій), які висунули персоналістичні цінності та постулювали кінцеву причетність кожної конкретної людини до трансцендентно-сакральної першооснови буття – Логоса, Яхве, Брахми, Дао. Відповідно до цього усвідомлення самоцінності людської особистості розкривалося в якісних змінах у літературі та мистецтві. Зокрема, авторська лірика розквітає в Давній Греції (Алкей, Сапфо, Анакреонт) та Палестині (псалми, особливо пов'язані з ім'ям царя Давида), дещо пізніше – у буддійських колах Індії ("пісні ченців" та "пісні черниць") і в Китаї доби Чжаньго (Цюй Юань). В образотворчому мист-ві спостерігаємо утвердження (особливо в греків, а потім – й у римлян) портретного жанру, менш виразно репрезентованого в ін. центрах О.ч.

О.ч. відповідав, за К.Ясперсом, переходу людства від першої, ранньокласової стадії розвитку сусп-в, до другої, традиційної (станово-класової), яка характеризується якісно вищим рівнем самосвідомості та можливостей самореалізації особи в різних сферах життєдіяльності за умов порушення однозначної кореляції між соціальним, політичним та економічним статусами індивіда. Найвиразніше й найповніше цей процес реалізується за умов катастрофічної загибелі однієї ранньоцивілізованої системи і формування на її руїнах якісно ін. цивілізації – вторинної, "другої серії" у тойнбіанській термінології. Саме це бачимо в Егеїді після розпаду крито-мікенської цивілізації та вторгнення дорійців; в Індії, де вторгненню індоаріїв передував крах харапської цивілізації долини р. Інд; у Пн. Китаї, де послаблена внутр. кризою шан-іньська цивілізація впала жертвою чжоусців, які незабаром сформували власну соціокульт. систему. Внаслідок бурхливих трансформацій у зазначених регіонах на серед. 1 тис. до н. е. виникають антична (початково як давньогрецька), давньоєврейська (іудейська), давньоіранська (зороастрійська), давньоіндійська (індуїсько-буддійська) та давньокитайська (конфуціансько-даоська) соціокульт. системи, з яких вийшли вищі релігії (не лише буддизм, християнство та іслам, а також зороастризм, іудаїзм, джайнізм, індуїзм, даосизм і конфуціанство), що стали основою великих цивілізацій останніх 2-х тисячоліть.

О.ч. у його ясперсівському розумінні варто зіставити з глобальними техніко-технологічно-госп. змінами, що охопили смугу давніх цивілізацій від Егеїди до Китаю між серединами 2 та 1 тис. до н. е. Тех. прогрес не зводився лише до поширення чорної металургії, а мав системний характер. Модернізація знарядь с.-г. праці і ремісничого обладнання, верстатів не була прямим наслідком поширення заліза. На Близькому й Середньому Сході вона в більшості випадків навіть передувала йому, а в Середземномор'ї, Індії та Китаї проходила одночасно з масовим оволодінням залізоробною справою. Цей технологічний переворот в усіх давніх цивілізаціях завершується на серед. 1 тис. до н. е., тобто за О.ч. Принципова відповідність між зрушеннями в техніко-технологічній та релігійно-філософській сферах не була випадковою. У соціально-екон. плані феномен О.ч. пов'язаний із виникненням автономних щодо державних форм власності і становленням у провідних містах товарно-ринкових відносин, у суспільно-моральному – із визнанням за людиною права стати в опозицію до освяченого авторитетом предків і релігією світогляду або навіть виступити з відкритим засудженням можновладців, як пророки Ізраїлю та Іудеї. Тоді ж у субтропічній смузі Старого Світу завершився процес трансформації ранньокласових сусп-в у цивілізації традиційного типу.

З О.ч. пов'язані й процеси створення світ. імперій та виникнення світ. релігій. Прообразами пізніших імперських структур О.ч. були д-ви Саргона Аккадського та III династії Ура у Дворіччі, тим більше – давньоєгип. Нове царство. Проте безперервна лінія імперського розвитку розпочинається з часу оволодіння чорною металургією (масове вир-во якісної зброї) в цивілізаційній смузі від Середземномор'я до Китаю. На Бл. Сході цей процес у 6 ст. до н. е. завершився утворенням перської імперії Ахеменідів. Дещо пізніше подібні імперії виникають в Індії та в Китаї. З цього часу імперська структура стає в більшості цивілізованих регіонів нормою стабільного життя.

Духовно-культ. зрушення О.ч., як і утворення великих і відносно стабільних д-в імперського типу зі строкатим у культурно-мовному плані населенням, істотно позначилися на етнічному процесі. У межах великих д-в відбувалися змішання, культ. синкретизація та мовна нівеляція людей, різних за етнічним походженням. Останні віч-на-віч стикаються з такими проблемами буття у світі, на які в їхніх національно-реліг. традиціях продуктивних відповідей не було. За таких умов створюються світові, космополітичні релігії. Саме вони знайшли ті форми розв'язання світоглядних питань, які виявилися однаково придатними для сприйняття представниками всіх сусп. прошарків. У їх межах постав оптимальний синтез чуттєво-образного, раціонально-логічного та містико-символічного, який ми спостерігаємо в християнстві, ісламі та буддизмі. Соціально-політичні та релігійно-культурні фактори сприяють розмиванню етнічних бар'єрів і переоформленню етнічної свідомості. Поняття підданства та реліг. належності часто-густо набувають більшої ваги, ніж етнічне і родове походження. Люди насамперед ідентифікують себе з політ. та конфесійними реаліями, а також із причетністю до певного соціального стану, що в деяких випадках (касти в Індії) стає найістотнішим. Макроетнічні спільності складаються на основі макрополіт. та конфесійної єдності.

Периферійні відносно найпросунутіших регіональних цивілізацій етноси долали межу між ранньокласовим та станово-класовим сусп-вами за наявності імпульсів із боку розвинутіших сусідів, так що за деяких обставин доба ранньокласових відносин минала впродовж 2–3-х століть. Заг. тенденція полягала в тому, що не повністю розвинуті ранньокласові структури прискореними темпами трансформувалися в традиційні (станово-класові), а вищі релігії накладалися на варварські духовно-культ. форми, синтезуючись із ними. (Подібне, зокрема, мало місце в перші століття історії Київської Русі.)

О.ч. маємо розглядати як найважливішу віху в історії доіндустріальних цивілізацій. Свідомість і воля окремих особистостей дедалі більшою мірою визначають істор. трансформації. Такий стан речей стихійно позначився на підходах учених до різних істор. епох. Якщо провідні етнологи та археологи виходять у своїх дослідженнях із провідної ролі об'єктивних соціокульт. законів та технологічного поступу, то при розгляді подій О.ч. й доби традиційних цивілізацій, тим більше – з епохи Відродження та Реформації, дослідники використовують здебільшого культурно-світоглядні пояснення.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Ясперс К. Смысл и постижение истории. М., 1990
  2. Чубаров В.В. Ближневосточный локомотив: Темпы развития техники й технологии в Древнем мире. В кн.: Архаическое общество: Узловые проблемы социологии развития. М., 1991
  3. Померанц Г. Лекции по философии истории. М., 1993
  4. Тойнбі А.Дж. Дослідження історії, т. 1–2. К., 1995
  5. Павленко Ю.В. Человек и власть на Востоке. В кн.: Павленко Ю.В. История мировой цивилизации: Философский анализ. К., 2002.

Посилання:
  • АРІСТОТЕЛЬ
  • ЕТНОС
  • ІМПЕРІЯ
  • ІСЛАМ
  • ІУДАЇЗМ В УКРАЇНІ
  • ХРИСТИЯНСТВО
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • МАКРОЕТНІЧНА СПІЛЬНІСТЬ
  • МІСТО
  • МИСТЕЦТВО
  • РЕФОРМАЦІЯ
  • РЕЛІГІЯ
  • ЦИВІЛІЗАЦІЯ
  • ВІДРОДЖЕННЯ, РЕНЕСАНС
  • ЯСПЕРС


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)