ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОСТРОЗЬКА УГОДА 1670

  Бібліографічне посилання: Чухліб Т.В. ОСТРОЗЬКА УГОДА 1670 [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ostrozkyj_dohovir_1670 (останній перегляд: 23.09.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОСТРОЗЬКА УГОДА 1670

ОСТРОЗЬКА УГОДА 1670 – договір політ. характеру між гетьманом частини Правобережної України й одночасно кошовим отаманом Запорозької Січі М.Ханенком та представниками короля Речі Посполитої Міхала-Корибута Вишневецького, який був укладений 12 (2) вересня 1670 в м. Острог.

Переговорний процес між Чигирином та Варшавою розпочався під тиском гетьман. уряду П.Дорошенка, але був прискорений польс. стороною через укладення П.Дорошенком українсько-турец. угоди 1669. Дипломатичні перемовини беруть початок від часу відсилки на елекційні сейми Речі Посполитої 1666 та 1669 послів П.Дорошенка зі спец. "інструкціями", які містили оперті на положення Гадяцького договору 1658 вимоги до королів. влади. На початку березня 1670 Міхал-Корибут Вишневецький дав доручення коронному підканцлерові А.Ольшевському скликати спец. комісію для укладення відповідної угоди з Військом Запорозьким. У відповідь на черговий варшавський вальний сейм 1670 прибуло укр. посольство на чолі із С.Білоцерківським і П.Смардовським. Воно мало повторити попередні вимоги, а також просити короля й сейм відмовитися від Андрусівського договору (перемир'я) 1667 з Моск. царством і допомогти в боротьбі з росіянами за повернення Лівобережної України. У травні 1670 на спільну Острозьку комісію (місцем її проведення було визначене м. Острог) прибули представники гетьмана П.Дорошенка на чолі з генеральним писарем М.Вуяхевичем і колиш. генеральним суддею Г.Гапановичем. Вони запропонували проект програми українсько-польс. примирення на основі широкої автономії України у складі Речі Посполитої. У 24-х пунктах спец. "інструкції козацьким комісарам" від 20 (10) травня 1670 йшлося про забезпечення прав вільного віросповідання православних на землях, "поки язик народу Руського засягає", держ. урядів, проблеми освіти, визначення території для Війська Запорозького в межах Київського воєводства, Брацлавського воєводства та Чернігівського воєводства (із прилученням частини Поділля, Пд. Білорусі та Полісся з кордонами по р. Горинь (прит. Прип'яті, бас. Дніпра)), право засідати в польс. сеймі правосл. ієрархів, "привілеї" для гетьмана, старшини, козаків і міщан та ін., що передбачало відновлення Гадяцької угоди 1658. Ґрунтовний проект-"інструкцію" з 31-го пункту мали й представники Корони Польської. Їхні вимоги до П.Дорошенка орієнтувалися на текст Гадяцької угоди, який був ратифікований на сеймі 1659 і з якого були вилучені найбільш важливі для українців положення. Різні підходи (козаки вважали її чинною, а поляки – навпаки) й затягування Варшавою укладення вигідної для П.Дорошенка угоди в Острозі змусили гетьмана нарешті узаконити стосунки з Османською імперією – на старшинській раді в грудні 1670 було ухвалено рішення про остаточний перехід правобереж. частини Укр. козац. д-ви під сюзеренітет султана Мегмеда IV. У відповідь Варшава ініціювала обрання на гетьманство від частини правобереж. полків та Запороз. Січі уманського полк. М.Ханенка. Процес мирних переговорів із польс. боку мали контролювати: від сенату – катол. біскупи С.Сарновський та Т.Уейський; від короля – гетьман великий коронний Я.Собеський (див. Ян III Собеський). Посередником між Варшавою та урядом М.Ханенка був колиш. правобереж. гетьман, полоцький стольник П.Тетеря, а між поляками та урядом П.Дорошенка – львів. православний єпископ Й.Шумлянський. 10 вересня (31 серпня) 1670 до Острога, де перебували польс. комісари волин. каштелян Ф.Любовицький, холмський каштелян Я.Пясочинський, київ. стольник Є.Манецький, брацлавський староста С.Пясочинський на чолі з черніг. воєводою С.-К.Беневським, прибуло посольство від кошового отамана М.Ханенка (в Острозі він був затверджений на "альтернативне" гетьманство) на чолі з козац. полк. С.Богаченком у складі військ. старшин Запороз. Січі Я.Ярошенка, Р.Малюка, І.Полтавця-Остряниці, І.Завіши, С.Білого та В.Олексієнка. Вони одразу ж почали погоджуватися з усіма запропонованими пунктами (стали "щиріше трактувати"), а також заявили про укладення договору від імені "усієї України". Уже 12 (2) вересня було ухвалено О.у., хоча перед тим переговори з послами П.Дорошенка тривали з перервами бл. 4-х місяців. Її положення передбачали: 1) на укр. землях мала залишатися унія; 2) шляхта поверталася до своїх маєтків в Україні без усіляких обмежень; 3) гетьман. уряд відмовлявся від усіх чужоземних протекцій та не мав права зноситися з ін. д-вами; 4) новообраний гетьман Війська Запорозького повинен був обов'язково затверджуватися королів. привілеєм; 5) гетьманові та генеральній старшині мали вручатися з рук короля клейноди, після чого вони складатимуть йому присягу; 6) під час військ. походів Речі Посполитої укр. гетьман мав підпорядковуватися великому коронному гетьманові тощо. Угода була скріплена двохсторонньою присягою в місц. костьолі отців єзуїтів. О.у. поступалася Острозькому проекту П.Дорошенка у визначенні політико-правового статусу Правобереж. України. Політ., екон. і реліг. права українців, порівняно з попередніми договорами в Гадячі (1658), Чуднові (1660) та Підгайцях (1667), значно обмежувалися, але в боротьбі з гетьманом П.Дорошенком М.Ханенко отримував перевагу. О.у. затверджено конституцією сеймовою Речі Посполитої 22 грудня 1670 у Варшаві, а її текст внесено до актів Метрики Коронної. Друковані примірники угоди розсилалися в усі правобережні полки. Одночасно до Чигирина відправили королів. лист із викладенням причин відмови представникам П.Дорошенка, в якому зазначалося: скасування унії в Україні не залежить від світської влади, а виокремлення Війську Запорозькому окремої території є неможливим, адже тоді б знову постало Рус. князівство, від якого козаки начебто відмовилися згідно з Чуднівським договором 1660. П.Дорошенко продовжував спроби змусити урядові кола Речі Посполитої до "переукладення" Острозької угоди, але на запропонованих укр. стороною умовах. Спочатку до Варшави з Чигирина виїхали посли Я.Петрановський та М.Харлан, які мали чергову дипломатичну "інструкцію" від гетьмана. На початку квітня (у кінці березня) 1671 гетьман П.Дорошенко знову вислав до Польщі пропозиції примирення. Вони складалися із 7-ми пунктів і базувалися на положеннях українсько-польс. угод у Гадячі та Чуднові й незатверджених "травневих" положеннях Острозького проекту. Отримавши чергову відмову, П.Дорошенко в липні 1671 за сприяння татарсько-турец. сил розпочав облогу польс. гарнізону Білої Церкви. Одночасно Корона Польська організувала військ. похід у Правобережну Україну. З огляду на політику Речі Посполитої щодо України, протистояння між прихильниками П.Дорошенка та М.Ханенка, вступ 1672 на Правобережжя армії Осман. імперії та постійні воєнні дії положення О.у. так і не були впроваджені в політ. практику.

Дж.: Бібліотека музею Чарторийських у Кракові. Відділ рукописів, спр. 2099, арк. 554-557; Volumina legum, vol. 5. Petersburg, 1860; Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 9. СПб., 1877.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Acta Historica res gestas poloniae illustrantia ab anno 1507 usoue ad annum 1795. Pisma do wieku i spraw Jana Sobieskiego, vol. 2, pars. 1. Kraków, 1880
  2. Korzon T. Dola i niedola Jana Sobieskiego: 1629–1674, t. 2. Kraków, 1898
  3. Костомаров Н. Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования, кн. 6, т. 15: Руина. СПб., 1905; Оглоблин О. До історії Руїни. В кн.: Записки історико-філологічного відділу ВУАН, кн. 16. К., 1928
  4. andrusiak M. Józef Szumlanski: Pierwszy biskup unicki Lwowski (1667–1708): Zarys biograficzny. Lwów, 1934
  5. Woliński J. Materiały do dziejów wojny polsko-tureckiej 1672–1676. В кн.: Studia i materiały do historii wojskowości Polskiej, t. 10, cz. 1. Warszawa, 1964
  6. Jaworski M. Kampania Ukrainna Jana Sobieskiego w 1671 r. Там само, t. 11, cz. 1. Warszawa, 1965
  7. Wójcik Z. Między traktatem andruszowskim i wojna turecka. Stosunki polsko-rosyjskie 1667–1672. Warszawa, 1968
  8. Przyboś A. Michal Korybut Wiśniowiecki 1640–1673. Kraków–Wrocław, 1984
  9. Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко: Огляд життя та політичної діяльності. Нью-Йорк, 1985
  10. Смолій В., Степанков В. Переддень Руїни (1650–1670). "Київська старовина", 1993, № 6
  11. Санин Г. Некоторые черты политики гетмана Петра Дорошенка. В кн.: Українське козацтво: витоки, еволюція, спадщина: Матеріали міжнародної наукової конференції, вип. 2. К., 1993
  12. Чухліб Т. Михайло Ханенко. В кн.: Володарі гетьманської булави: Історичні портрети. К., 1994
  13. Його ж. З історії політичної боротьби в Українській державі у 60–70-х рр. ХVII ст.: Діяльність правобережного гетьмана Михайла Ханенка. В кн.: Середньовічна Україна: Збірник наукових праць, вип. 2. К., 1997
  14. Мицик Ю. З документів українських гетьманів та полковників доби Руїни (за матеріалами польських архівосховищ). "Сіверянський літопис", 1999, № 3
  15. Perdenia J. Piotr Doroszenko a Polska. Kraków, 2000
  16. Степанков В. "Реляція панів комісарів Острозької комісії" (вересень 1670 р.) як джерело дослідженння політичної історії Правобережного гетьманства. В кн.: Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики: Збірка наукових праць на пошану академіка Української Могилянсько-Мазепинської Академії наук (м. Оттава, Канада) Ярослава Івановича Дзири. К., 2002
  17. Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663–1713). К., 2004
  18. Крикун М. Між війною та радою: Козацтво Правобережної України в другій половині ХVII – на початку ХVIII ст. К., 2006
  19. Chmielewska M. Sejm elekcyjny Michala Korybuta Wiśniowieckiego 1669 roku. Warszawa, 2006
  20. Dabrowski J. Próby rozwigzania konfliktu kozackiego w latach 1648–1672 przez polskie elity polityczne. В кн.: Социум. Альманах соціальної історії. К., 2007
  21. Чухліб Т. Гадяч 1658 року та ідея його відновлення в українсько-польських стосунках (1660-ті – початок 1680-х рр.). К., 2008
  22. Його ж. Козаки і монархи: Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648–1721 рр. К., 2009
  23. Степанков В. Острозька комісія 1670 року: передумови, хід, наслідки. В кн.: Україна крізь віки. К., 2010.

Посилання:
  • АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1667
  • АВТОНОМІЯ
  • БЕНЕВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ КАЗИМІР
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БОГАЧЕНКО СЕМЕН
  • БРАЦЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЧУДНІВ, СМТ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧУДНІВСЬКА КАМПАНІЯ 1660
  • ЧИГИРИН, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ
  • ГАДЯЦЬКИЙ ДОГОВІР 1658
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ ПИСАР
  • ГЕНЕРАЛЬНА СТАРШИНА
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СУДДЯ
  • ГЕТЬМАН ВЕЛИКИЙ КОРОННИЙ
  • КАШТЕЛЯН
  • ХАНЕНКО МИХАЙЛО СТЕПАНОВИЧ
  • КОНСТИТУЦІЇ СЕЙМОВІ
  • КОШОВИЙ ОТАМАН
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • ЛІВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ЛІВОБЕРЕЖЖЯ
  • МЕГМЕД IV, МЕГМЕД (МАГОМЕД, МЕХМЕД) IV АВДЖИ МИСЛИВЕЦЬ
  • МІХАЛ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ, МІХАЛ-ТОМАШ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ОСТРОГ
  • ПЕТРАНОВСЬКИЙ ЯРЕМА
  • ПІДГАЙЦІ
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ПОЛТАВЕЦЬ-ОСТРЯНИЦЯ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • ШЛЯХТА, ШЛЯХЕТСТВО
  • ШУМЛЯНСЬКИЙ ЙОСИП
  • СТОЛЬНИК
  • ТЕТЕРЯ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ВАЛЬНИЙ СЕЙМ
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВОЄВОДА
  • ВУЯХЕВИЧ-ВИСОЧИНСЬКИЙ МЕЛЕНТІЙ
  • ЯН ІІІ СОБЄСЬКИЙ
  • ЗАПОРОЗЬКА СІЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ХАНЕНКО МИХАЙЛО СТЕПАНОВИЧ
  • МІХАЛ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ, МІХАЛ-ТОМАШ-КОРИБУТ ВИШНЕВЕЦЬКИЙ
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • ОСТРОГ
  • ПЕТРАНОВСЬКИЙ ЯРЕМА
  • ШУМЛЯНСЬКИЙ ЙОСИП
  • СІРКО ІВАН


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)