ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОТАМАНЩИНА

  Бібліографічне посилання: Кульчицький С.В. ОТАМАНЩИНА [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Otamanschyna (останній перегляд: 11.12.2018)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОТАМАНЩИНА

ОТАМАНЩИНА – термін, запроваджений в обіг В.Винниченком. Узимку 1919–20 він написав і в лютому 1920 опублікував у віденській друкарні публіцистично-мемуарну працю "Відродження нації", в якій виклав свій погляд на історію української революції 1917–1921 від березня 1917 до грудня 1919. Том 3-й цієї праці був поділений на 3 частини: доба Гетьманщини, Директорії і О. Добу О. В.Винниченко датував від початку другої війни з РСФРР (із 16 січня 1919; див. Війна РСФРР і УНР 1918–1919) до "листопадової катастрофи" 1919, тобто переходу Української Галицької армії на бік генерал-лейтенанта А.Денікіна, розпаду Директорії Української Народної Республіки і переходу Армії Української Народної Республіки до партизан. дій у рад. і білогвард. запіллі.

Маючи перед собою багатьох противників, Директорія УНР не спромоглася створити вертикаль влади і тому не контролювала становища навіть у регіонах, які знаходилися під її юрисдикцією. Армія УНР, сформована переважно із сел. загонів, які боролися з гетьман. військами і нім. окупантами, швидко розтанула. Деякі отамани переходили зі своїми загонами на бік більшовиків, інші не бажали визнавати будь-яку владу, крім власної. У цій ситуації війни всіх проти всіх найбільше страждали цивільні громадяни, особливо населення єврейс. містечок. "Рідко було якесь містечко або місто на території отаманщини, де жили євреї, щоб там не погуляла отаманська рука, де б не було грабіжу, мордування, катування й убийства беззбройних людей, починаючи з старих дідів і кінчаючи малими дітьми", – писав В.Винниченко.

Військ. сили, які залишилися в підпорядкуванні Директорії УНР, теж не були їй надійною опорою. У квітні 1919 командувач Волин. групи Армії УНР генерал-хорунжий В.Оскілко здійснив у Рівному спробу держ. перевороту. Спроба виявилася невдалою, але уряд УНР змушений був залишити Рівне й переїхати в Радивілів. У червні 1919 полк. П.Болбочан самовільно очолив Запорізький корпус Армії УНР, після чого був звинувачений у спробі ліквідувати Директорію УНР і розстріляний за вироком військово-польового суду.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Винниченко В. Відродження нації, ч. 1–3. К.–Відень, 1920 (репринтне вид. – К., 1990)
  2. Верстюк В. Махновщина: Селянський повстанський рух на Україні (1918–1921). К., 1991
  3. Директорія, Рада народних міністрів Української Народної Республіки. 1918–1920: Документи і матеріали, т. 1–2. К., 2006.

Посилання:
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БОЛБОЧАН ПЕТРО ФЕДОРОВИЧ
  • ДЕНІКІН АНТОН ІВАНОВИЧ
  • ДИРЕКТОРІЯ, ДИРЕКТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ОСКІЛКО ВОЛОДИМИР ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ
  • РАДИВИЛІВ
  • РІВНЕ
  • УКРАЇНСЬКА ГАЛИЦЬКА АРМІЯ (УГА)
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • ВІЙНА РСФРР І УНР 1918-1919 РР.
  • ЗАПОРІЗЬКИЙ КОРПУС АРМІЇ УНР

  • Пов'язані терміни:
  • ЧЕБОТАРІВ МИКОЛА
  • ПОГРОМИ ЄВРЕЙСЬКІ
  • ПРОТИГЕТЬМАНСЬКЕ ПОВСТАННЯ 1918
  • РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (РНМ УНР)


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)