ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ОВРУЧ

  Бібліографічне посилання: Андрощук О.В. ОВРУЧ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 7: Мі-О / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2010. - 728 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Ovruch_mst (останній перегляд: 24.04.2019)
Енциклопедія історії України ( Т. 7: Мі-О ) в електронній біблотеці

ОВРУЧ

ОВРУЧ (до 1569 – Вручий) – місто Житомирської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Норин (прит. Ужа, бас. Дніпра). Населення 16,8 тис. осіб (2001).

Імовірно, виник як укріплений населений пункт наприкінці 9 – у 10 ст. Із 2-ї пол. 10 ст. – політ. центр Древлянської землі. Перша його згадка в літописі під 977 засвідчує наявність оборонних споруд із брамою і містком, перекинутим через рів. Саме тут тоді загинув посаджений вел. кн. київ. Святославом Ігоровичем намісником у землі древлян 970 його син – овруцький кн. Олег Святославич, який зазнав поразки від свого брата вел. кн. київ. Ярополка Святославича. В останній чв. 12 ст. О. з прилеглими до нього землями став удільним володінням кн. Рюрика Ростиславича. Бл. 1190 він збудував тут Василія святого церкву.

Навколо О. містяться унікальні для Євразії поклади пірофілітового сланцю (т. зв. рожевого шиферу). Наприкінці 10 ст. почався видобуток цієї гірської породи, з якої виготовляли плити для монументального буд-ва в містах Наддніпрянщини, а також дрібні вироби (пряслиця, хрести, іконки), знахідки яких поширені в усіх регіонах Київської Русі та сусідніх країнах. В околицях О. досліджено давньорус. спеціалізовані промислові селища з копальнями. Саме місто виконувало функції організації й контролю "пірофілітової індустрії".

Літ.: Сас П.П. Феодальные города Украины в конце ХV – 60-х годах ХVI в. К., 1989; Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. К., 1989; Томашевський А.П. Археологічні дослідження літописного Вручого в Овруцькому проекті. В кн.: Стародавній Іскоростень і слов'янські гради VIII–X ст. К., 2004.

В.М. Ричка.

Археологічно О. досліджений дуже слабо. Топографія, яка склалася в давньорус. часи, зберігалася без істотних змін до ранньомодерного часу і зафіксована на плані 1798. Місто мало 2 лінії деревоземляних фортифікацій: замок (давньорус. дитинець) та острог (окольне місто).

Не відомо, чи постраждало місто від монголо-татарської навали. Згадка кн. Андрія Вруцького (гіпотетично правив у 1-й пол. 14 ст.) в синодику Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря дає підстави припускати, що в "татарську добу" місто було важливим центром Київської землі. Разом з усією Київщиною в 1360-ті рр. О. увійшов до Великого князівства Литовського.

Після утворення Київського воєводства – центр намісництва. Від 1566 – центр повіту.

За описом 1519, в місті було 500 димів, а за матеріалами поборових реєстрів 1570–76 – 128 димів. Більшість населення зай-малася сільс. госп-вом, а також ремеслами й торгівлею.

Після Люблінської унії 1569 О. увійшов до складу Речі Посполитої як повітове місто Київ. воєводства. 1641 польс. король Владислав IV Ваза надав О. магдебурзьке право.

У період національної революції 1648–1676 в місті був сформований козац. загін під проводом полковника І.Голоти (1648). 1664–65 в О. вибухнуло антипольс. повстання, яке очолив Децик. До 1667 О. залишався сотенним містом Київського полку. За Андрусівським договором (перемир'ям) 1667 місто відійшло до Польщі і стало власністю родини Потоцьких.

1702–04 овруцькі міщани брали участь у повстанні під проводом С.Палія. 1793 О. увійшов до складу Російської імперії. Із 1794 місто належало до Ізяславського намісництва, а 1797 стало повітовим центром Волинської губернії. На той час у ньому налічувалося 539 дворів, проживало 4,5 тис. населення. Під час Війни 1812 в О. перебувало народне ополчення Полтавської губернії, згодом – частини 30-тис. ополчення Волин. губ.

Упродовж 1768–73 в О. діяв єзуїтський колегіум. 1776 створено трикласне повітове уч-ще, що підпорядковувалося Краківській академії та Овруцькому василіанському монастирю. 1806 уч-ще перетворено на чотирикласне, а 1860 до О. переведене дворянське уч-ще з м. Полонне. 1863 в місті сталася велика пожежа.

На кінець 19 ст. в О. налічувалося 7,3 тис. мешканців, працювали 2 шкіряних та 2 цегельних з-ди, 3 вітряні та 3 водяні млини, лісопильня, діяли 3 церкви й костьол. На поч. 20 ст. в О. проживало вже понад 11 тис. осіб із числа міщан, купців, ремісників і селян-власників, 317 дворян, 145 представників правосл. та іудейського духовенства. У місті було 24 вулиці й провулки, 1103 будинки; діяла земська лікарня на 30 ліжок. 1910 в 4-х школах О. навчалися грамоті 445 учнів.

У роки Української революції 1917–1921 О. не раз переходив із рук у руки ворогуючих сторін. 9 січня 1918 більшовизовані військ. частини Південно-Західного фронту витіснили з міста підрозділи Армії Української Народної Республіки й проголосили рад. владу, а в лютому 1918 О. зайняли Армія УНР й австро-нім. війська. 1 грудня 1918 більшовицькі частини вдруге захопили О.: був створений революц. к-т на чолі з Ф.Хомутовським. Проте 17 грудня 1918 було відновлено владу Української Народної Республіки. 27 січня 1919 в О. було втретє проголошено рад. владу. До серед. 1919 місто кілька разів переходило з рук у руки. У березні 1920 О. зайняли польс. війська, а 21 червня 1920 – частини Червоної армії, у числі яких діяла 44-та д-зія М.Щорса.

Райцентр Коростенської округи (1923–30, 1935–37), від 1932 – у складі Київської області; від 1937 – райцентр Житомир. обл.

1929 в місті засновано з-д із вир-ва тех. спирту з торфу, згодом – шкірзавод, маслозавод. 1930 відкрився рух поїздів по лінії О.–Чернігів, а через 2 роки – О.–Білокоровичі (нині село Олевського р-ну Житомир. обл.).

Під час Великої вітчизн. війни Рад. Союзу 1941–45 О. був окупований нім. військами від 22 серпня 1941 до 17 листопада 1943. У місті діяло антифашист. підпілля, а в околицях – партизан. з'єднання О.Сабурова.

1951 в О. розпочав роботу льонозавод, 1952 – комбінат молочних консервів і овочесушильний з-д (нині ВАТ "Молочно-консервний комбінат").

У місті збереглася пам'ятка давньорус. арх-ри – церква св. Василія. 2001 на місці колиш. єзуїтського костьолу (з кінця 18 ст. – унійний, а з 1831 – правосл. храм; знищений у 1930-х рр.) відбудовано Спасо-Преображенський кафедральний собор. Постановою КМ України № 878 від 29 липня 2001 місто занесене до "Списку історичних населених місць України".

З О. походили військ. і держ. діяч О.Дашкевич, архімандрит Макарій Токаревський (1605–78), учений-лісівник В.Графф (1819–67). У місті діють г-зія та б-ка ім. А.Малишка, який працював учителем укр. мови в загальноосвіт. школі № 1, музей освіти Овруччини, музична та художня школи.

Інтернет-сайт міста: http://www.ovruch.com.ua.

дата публікації: 2010 р.

Література:
  1. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiaсskich, t. 7. Б/м, 1885
  2. Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 1. Почаев, 1888
  3. Толмачев И.Н. Юго-Западный край: Статистическое обозрение, т. 1: Восточное Полесье. К., 1897
  4. ІМіС УРСР: Житомирська область. К., 1973
  5. Русина О. До питання про київських князів татарської доби. "ЗНТШ" (Львів), 1993, т. 225
  6. Ричков П. Українська архітектурна спадщина товариства Ісуса: Коротка антологія. "Архітектурна спадщина України", вип. 5, К., 2002
  7. Бондаренко С.Д. Земля Древлянська: Історичні нариси про Овруччину. Житомир, 2003
  8. Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795–2006: Довідник. Житомир, 2007.

Посилання:
  • АНДРУСІВСЬКИЙ ДОГОВІР 1667
  • АРМІЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ
  • ДАШКЕВИЧ ОСТАФІЙ
  • ДЕЦИК
  • ДИМ
  • ГОЛОТА ІЛЛЯ
  • ІЗЯСЛАВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • КОРОСТЕНСЬКА ОКРУГА
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • КИЇВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ 1569
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МІЩАНИ
  • МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА
  • НАРОДНЕ ОПОЛЧЕННЯ
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ
  • ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ФРОНТ
  • ПОЛОННЕ
  • ПОЛТАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РЮРИК РОСТИСЛАВИЧ, РЮРИК-ВАСИЛІЙ РОСТИСЛАВИЧ
  • САБУРОВ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • СВЯТОСЛАВ ІГОРЕВИЧ
  • УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА
  • УКРАЇНСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ (1917-1920)
  • ВАСИЛІЯ СВЯТОГО ЦЕРКВА В ОВРУЧІ
  • ВЕЛИКЕ КНЯЗІВСТВО ЛИТОВСЬКЕ
  • ВІЙНА 1812 Р.
  • ВЛАДИСЛАВ IV ВАЗА
  • ВОЛИНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ЯРОПОЛК СВЯТОСЛАВИЧ
  • ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ

  • Пов'язані терміни:
  • АКТИ ЗЕМСЬКІ ТА ГРОДСЬКІ
  • БОГОРАЗ ВОЛОДИМИР ГЕРМАНОВИЧ
  • БОЙОВІ ДІЇ РАДЯНСЬКИХ ПАРТИЗАНІВ УКРАЇНИ 1941-1944
  • ДАШКЕВИЧ ОСТАФІЙ
  • ДРЕВЛЯНИ
  • ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ
  • ФРЕСКА
  • ГЕДИМІНА ПОХОДИ НА ВОЛИНЬ І КИЇВЩИНУ 1323 І 1324
  • ГЕТЬМАНЩИНА
  • ІНКОРПОРАЦІОНІЗМ
  • ХВОЙКА ВІКЕНТІЙ ВЯЧЕСЛАВОВИЧ
  • КОРЧМАР ЯКІВ ІСАКОВИЧ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИЇВСЬКА ЗЕМЛЯ
  • КИЇВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЛОБОДА ГРИГОРІЙ
  • МАЛИШКО АНДРІЙ САМІЙЛОВИЧ
  • МИКОЛА II
  • НАЛИВАЙКА ПОВСТАННЯ (1594-1596)
  • ОЛЕГ СВЯТОСЛАВИЧ
  • ОЛЕГ ЯРОСЛАВИЧ
  • ОВРУЦЬКИЙ ПОЛК
  • ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ФРОНТ
  • ПОЛІЩУКИ
  • РЮРИК РОСТИСЛАВИЧ, РЮРИК-ВАСИЛІЙ РОСТИСЛАВИЧ
  • ЩУСЄВ ОЛЕКСІЙ ВІКТОРОВИЧ
  • ШАУЛА МАТВІЙ
  • ВАСИЛІАНСЬКІ ШКОЛИ
  • ВАСИЛІЯ СВЯТОГО ЦЕРКВА В ОВРУЧІ
  • ВІЙНА 1812 Р.
  • ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ СВЯТИЙ
  • ВРУЧИЙ
  • ЯРОПОЛК СВЯТОСЛАВИЧ
  • ЖИТОМИРСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЗОНДЕРШТАБ Р


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)