ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАЛАЦЬКИЙ ФРАНТІШЕК

  Бібліографічне посилання: Віднянський С.В. ПАЛАЦЬКИЙ Франтішек [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Palatskyj_F (останній перегляд: 23.07.2019)
ПАЛАЦЬКИЙ ФРАНТІШЕК

ПАЛАЦЬКИЙ (Palacký) Франтішек (14.06. 1798–26.05.1876) – історик, філософ, політик і діяч чеського національно-культ. відродження 19 ст. Н. в с. Годславіце в Моравії (нині село Моравськосилезького краю, Чехія) в сім'ї вчителя, навч. в євангелістичній семінарії в Пресбурзі (нині м. Братислава, Словаччина), потім – у Відні, де готував себе до кар'єри священика. Утім захоплення літературою та філософією, особливо І.Канта й Г.-В.Геґеля, і початок чеського відродження, зокрема твір Й.Юнгмана "Розмова про чеську мову", в значній мірі визначили напрям його подальшої діяльності. 1818 опублікував у співавторстві зі своїм другом П.-Й.Шафариком працю "Початки чеської поезії", де обґрунтовувалася необхідність відродження нац. к-ри й науки, що стала програмою дій чеських "будителів". Його естетико-філос. твори "Оглядова історія естетики" (1823) та "Наука про прекрасне" (1827) стали першими працями епохи нац. відродження, що були опубл. чеською мовою. 1823 поселився у Празі (нині столиця Чехії), давав приватні уроки, згодом став архіваріусом графів Штернбергів, на замовлення яких написав історію їхнього роду. Ініціатор реорганізації Чеського нац. музею, що перетворився на важливий центр наук. і культ. життя країни. Зокрема, 1827 став засновником і редактором (до 1838) "Часопису Чеського музею", що виходив 2-ма мовами – німецькою та чеською, перетворивши його на орган істориків, а також 1831 – одним із засновників Матиці чеської. Про важливе значення "Часопису Чеського музею" для нац. відродження слов'ян. народів, у т. ч. українського, і Матиці чеської для поширення слов'ян. книжки та розвитку зв'язків між чеськими й укр. "будителями" писав, напр., Я.Головацький у листі до О.Бодянського від 5 листопада 1844.

П. по праву вважається "батьком чеської історіографії", зокрема родоначальником і гол. представником її романтичного напряму. Під кер-вом одного із засновників чеської славістики Й.Добровського він пройшов школу методики наук. дослідження. Як секретар Королів. чеського т-ва наук сприяв його переходу на нац. позиції. 1829 став офіц. (становим земським) історіографом Чеського королівства (затверджений у цьому званні урядом лише через 10 років), якому було запропоновано написання узагальнюючої історії Чехії. Із метою пошуків істор. джерел здійснив кілька закордонних подорожей до Німеччини, Франції, Італії, надрукував низку попередніх досліджень. 1836 з'явився німецькою, а 1848 – чеською мовою 1-й том його гол. праці – "Історія чеського народу в Чехії та Моравії", яка до кінця його життя була доведена до 1526, коли чеські землі були приєднані до складу Габсбурзької монархії (посмертне видання, із біографією автора, вийшло в 5-ти томах у Празі 1877–78 чеською мовою, трохи раніше – німецькою). Причому німецьке і чеське видання не були ідентичними: у чеському особливі акценти робилися на подіях та фактах, важливих для виховання нац. самосвідомості. Ця книга була першою спробою наук. історії Чехії і для свого часу стала видатним наук. досягненням, мала вагомі літ. переваги, але не позбавлена й недоліків, насамперед через патріотичну упередженість автора. Зокрема, ним широко використовувалися такі підозрілі джерела, як Краледворський та Зеленогорський рукописи (згодом була доведена їх підробка), у достовірності яких він був твердо переконаний і разом із П.-Й.Шафариком завзято її захищав і на яких ґрунтувалося багато чого в його чеській історії, що розглядалася ним як споконвічна боротьба німецької та слов'янської стихій. Незважаючи на це, "Історія чеського народу в Чехії та Моравії" відіграла важливу роль у розвиткові чеської істор. науки, к-ри і національно-визвол. руху. В цій праці вперше історія чехів була представлена як безперервний процес розвитку. Найважливішим періодом чеської нац. історії, основою її періодизації П. вважав гусизм (гуситський рух, війни) як найвищий прояв слов'ян. демократ. духу, в якому вбачав боротьбу за реформи, свободу і право, змагання за нові соціальні відносини, вклад чеського народу у прогресивний розвиток людства. Його праця сприяла утвердженню в істор. свідомості чеського народу Я.Гуса і Я.Жижки як нац. героїв.

Окрім своєї гол. праці, П. – автор багаточисельних ін. досліджень з історії Чехії, а також опублікував величезну кількість джерел з історії, літератури та мист-ва середньовічної Чехії, у т. ч. чеські літописи, зокрема, поклав початок багатотомним виданням джерел "Архів чеський" та "Fontes rerum Bohemicarum".

Із початком буржуазно-демократ. революції в Габсбурзькій монархії 1848 П. розгорнув активну політ. діяльність, очоливши чеський національно-ліберальний рух. Як провідний діяч нац. партії він, зокрема, був одним з авторів декларації про об'єднання Богемії, Моравії та Силезії в один коронний край, а згодом виступив із розгорнутою програмою австрославізму, поєднавши ідею співробітництва слов'ян із вимогою федералізації монархії. Публічно політ. доктрину австрославізму він уперше висловив у т. зв. Посланні до Франкфурта 11 квітня 1848, в якому відкинув запрошення взяти участь у роботі скликаного вперше в історії вільно обраного парламенту нім. земель із метою об'єднання Німеччини, і пізніше – під час своєї роботи в конституційному к-ті австрійс. рейхсрату, депутатом якого був із кінця 1840-х до поч. 1860-х рр., а також розгорнуто – у трактаті "Ідея держави Австрійської" 1865. Головував на Слов'янському з'їзді 1848 у Празі та очолював представництво Чехії на Слов'ян. з'їзді 1867 у Москві. Із 1860-х рр. – один з ідейних вождів консервативної партії старочехів, 1861 призначений пожиттєвим членом австрійс. верхньої палати як визнаний лідер чеського народу, якого часто називали "національним вождем", "батьком нації". Підтримував творчі зв'язки з галицькими (русинськими) "будителями", про що свідчить його участь у міжслов'ян. книгообміні.

П. у м. Прага.


Література:
  1. Удальцов И.И. К характеристике политической деятельности Ф. Палацкого. "Вопросы истории", 1950, № 10
  2. Лаптева Л.П. Чешский ученый ХIХ в. Франтишек Палацкий и его связи с русской наукой. "Славяноведение", 1999, № 2
  3. František Palacký 1798/1998 dějiný a dńešek: Sbornik z jubilejni conferencé. Praha, 1999
  4. Черв'якова О.В. Взаємодія слов'янських будителей у справі формування національних бібліотек (на прикладі українсько-чесько-словацьких науково-культурних зв'язків в 40–60 рр. ХIХ ст.). В кн.: Міжнародні зв'язки України: Наукові пошуки і знахідки, вип. 11. К., 2002
  5. Nejvétši čéch: 100 nejvyznamńejšich osobností Čéch, Morávy a Slezska. Praha, 2005.

Посилання:
  • АВСТРОСЛАВІЗМ
  • БОДЯНСЬКИЙ ОСИП МАКСИМОВИЧ
  • БУДИТЕЛІ
  • ДОБРОВСЬКИЙ ЙОЗЕФ
  • ГЕҐЕЛЬ ГЕОРГ ВІЛЬГЕЛЬМ ФРІДРІХ
  • ГОЛОВАЦЬКИЙ ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ
  • КАНТ ІММАНУЇЛ
  • КОРОННИЙ КРАЙ
  • МОСКВА
  • ШАФАРИК ПАВЕЛ-ЙОЗЕФ
  • СЛАВІСТИКА
  • СЛОВ’ЯНСЬКИЙ З’ЇЗД 1848 У ПРАЗІ
  • ВІДЕНЬ

  • Пов'язані терміни:
  • АВСТРОСЛАВІЗМ
  • БОДЯНСЬКИЙ ОСИП МАКСИМОВИЧ
  • БУДИТЕЛІ
  • ЧЕХІЯ, ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА
  • ДОБРЯНСЬКИЙ АДОЛЬФ
  • ЛАШНЮКОВ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ
  • ПЕТРОВ МИХАЙЛО НАЗАРОВИЧ
  • ПОГОДІН МИХАЙЛО ПЕТРОВИЧ
  • СЛОВ’ЯНОЗНАВСТВО


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)