ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАЛЕОГЕОГРАФІЯ

  Бібліографічне посилання: Матвіїшина Ж.М. ПАЛЕОГЕОГРАФІЯ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Paleoheohrafiia (останній перегляд: 17.02.2019)
ПАЛЕОГЕОГРАФІЯ

ПАЛЕОГЕОГРАФІЯ (від грец. παλαιός – старовинний, давній – та γεωγραφία – опис землі) – наука про давню природу земної поверхні. Об'єктом дослідження є геогр. оболонка як єдине ціле і її компоненти в їхньому взаємозв'язку і взаємодії. Виділяють галузі П.: палеогеологію, палеогеоморфологію, палеопедологію, палеогідрологію, палеобіогеог-рафію, а також частини – заг., галузеву, регіональну, прикладну. У заг. системі наук тісно пов'язана з фізичною географією, геологією, біологією, археологією, історією.

Деякі положення заг. П. сформульовані О.Карпинським 1887, узагальнення належать К.Маркову, Л.Рухіну, в Україні – П.Тутковському, Д.Соболєву, В.Бондарчуку, В.Крокосу, К.Маркову, А.Величку, Н.Хотинському, П.Заморію, М.Векличу та ін.

Початковим етапом усіх палеогеогр. досліджень є складання стратиграфічних схем. В основі комплексних і галузевих методів П. є поетапне дослідження, ана-ліз і синтез палеогеогр. докумен-тів та відтворення на цій базі давньої природи чи окремих її сторін; синтезом знань є палео-геогр. реконструкції (у цілому чи покомпонентно).

В.Крокосом 1927 розпочата розробка детального стратигра-фічного розчленування плейсто-цену України (з яким пов'язані палеолітичні стоянки), виділено 11 верств (ярусів). 1993 колек-тивно розроблена і прийнята як регіональна для України Міжвідомчим стратиграфічним к-том України і затверджена Міжвідомчим стратиграфічним к-том колиш. СРСР схема палеогеогр. етапності плейстоцену і пліоцену України (М.Веклич та ін., більше 30-ти авторів).

Ці схеми становлять офіц. стратиграфічну основу дослід-ження відповідних відкладів. М.Векличем (1984–90) створена детальна (25–33 підрозділи) гло-бальна схема етапності голоцену, яка застосовується для його розчленування також на території України, зокрема і для вивчення археол. пам'яток мезолітузалізного віку.

Датування археол. етапів археологами проводиться в Україні, як правило, за послідовністю регіональних археологічних культур, а кореляція з природно-істор. етапами – за альпійською схемою. Останнім часом для зіставлень переважно використовується схема 1993 р.

Вивченість етапів розвитку антропозойської (пізньо-кайно-зойської) – 6,1 чи 6,5 млн років тому, а з 1980-х рр. – також голоценової (з 13–10 тис. років тому) природи досить детальна. Протягом часу існування людини на території України (бл. 1,5 млн років) встановлено понад 100 палеогеогр. етапів різних таксонів (класифікаційних одиниць різних рангів, таких як ера, період, епоха, вік тощо): 90 – у пліоцені, 80 – у плейстоцені, 33 – у голоцені, з яким пов'язана більша частина археол. знахідок.

Виникла необхідність у спільних дослідженнях для розв'язання актуальних проблем, таких як геохронологія, палеоекогеографія стародавньої людини.

Палеоекологія – це наука про конкретні умови існування біоти (сукупність видів живих організмів, що істор. склалася й поєднується заг. областю поши-рення), зокрема людини та її спільнот в даному місці й на даному етапі розвитку природи. Ці дослідження стали актуальними в останні десятиріччя. Палеоекогеографія повинна досліджувати поетапний територіальний розподіл давніх екологічних умов існування біоти (в т.ч. людини), виявляти його глобальні, регіональні, локальні палеогеогр. закони в часі й по латералі (назовні, убік; від лат. lateralis – бічний). Якщо палеоекологія людини може вивчатися на всіх стоянках і місцезнаходженнях, то палеоекогеогр. дослідження проводяться на територіях, де є достатня кількість археол. пам'яток, тобто починаючи, мабуть, із мустьє.

Діапазон міграції природних зон протягом пізнього кайнозою змінювався від кількох геогр. поясів (3,5 тис. км по широті) до одного поясу й менше (400–300 км). Перехід від одного інваріантного палеоландшафту до сусіднього геохронологічного майже миттєвий. У пізньому голоцені тривалість такого переходу була, мабуть, бл. 50-ти років.

Встановлено певну етапність розвитку людства на території України (1971–86), датовану ар-хеол. методами незалежно від визначення й датування палео-географічної етапності.

Усі археол. пам'ятки в Україні містяться у товщі плейстоценових і голоценових відкладів. Вивчення їх в Україні розпочалося з 19 ст. Нині є наук. дані про понад 1,5 тис. стоянок і місцезнаходжень. Створені теор. і регіональні узагальнення: праці П.П.Єфименка (1938, 1953), І.Шовкопляса (1964), "Нариси стародавньої історії УРСР" (1957), "Археологія Української РСР" (т. 1–3, 1971–75) та ін.

Ще немає відомостей про пліоценові археол. знахідки, хоча можливість їх відкриття існує. Найдавніше на території України місцезнаходження – ашельське, відкрите В.Гладіліним поблизу смт (вік, мабуть, мартоноський – 800–900 тис. років тому чи давніше). Мустьє тепер датується прилуцьким-середньо-дофінівським часом (130–35 тис. років тому) чи давніше. Виявлених палеогеогр. етапів протягом цього часу бл. 20-ти, тоді як підрозділів мустьє значно менше. Те ж можна сказати і про пізній палеоліт (35–12 тис. років тому), мезоліт (12–8 тис. років тому). І лише з неоліту кожному етапові розвитку голоценової природи відповідає певна археол. к-ра. В інтервалі до 700 тис. років тому етапи розвитку природи й археол. к-р збігаються.

В результаті вивчення взаємодії людського сусп-ва й природи, соціоекосистем різних таксонів і віку з'явилася соціоекологія. Від початку виникнення людства (бл. 2 млн років тому) до останніх трьох-чотирьох століть людство і природа розвиваються загалом у динамічній рівновазі. Ще й тепер, особливо в Україні, дослідження давніх соціоекосистем проводиться не в цілому, а по частинах: історію давньої природи вивчає переважно П., а історію людини – археологія.

При археол. та істор. дослідженнях особливо активно використовуються суто палеогеогр. методи, такі як літологостратиграфічний, біостратиграфічний, зокрема дослідження фауни ссавців, малакофауни (молюсків), спорово-пилковий аналіз, палеопедологічні методи й, зокрема, мікроморфологічний аналіз.

Опубліковані монографії з розвитку природи і зміни клімату України й окремих її регіонів, у Національному і Комплексному атласах України розміщені карти палеоландшафтів плейстоцену України.

Палеогеогр. дослідження в Україні активно проводяться у відділі палеогеографії Ін-ту географії НАН України, Ін-ті геол. наук НАН України, на кафедрах геогр. і геол. ф-тів Київ., Львів., Дніпроп. ун-тів, в Івано-Франк. ін-ті нафти і газу, поодинокі дослідження здійснюються в ін. установах. Останнім часом значно активізувалася співпраця палеогеографів, археологів, істориків, що відображено в публікаціях останнього десятиліття.


Література:
  1. Ефименко П.Б. Первобытное общество: Очерки по истории палеолитического времени. Л., 1938
  2. К., 1953
  3. Ефименко П.П., Шовкопляс И.Г. Археологические открытия на Украине за последние годы. "Советская археология", 1954, т. 19
  4. Заморій П.К. Четвертинні відклади Української РСР. К., 1961
  5. Археологія Української РСР, т. 1–3. К., 1971–75
  6. Веклич М.Ф. и др. Методика палеопедологических исследований. К., 1979
  7. Сиренко Н.А., Турло С.И. Развитие почв и растительности Украины в плиоцене и плейстоцене. К., 1986
  8. Веклич М.Ф. Проблемы палеоклиматологии. К., 1987
  9. Веклич М.Ф. и др. Стратиграфическая схема плиоценовых отложений Украины. К., 1993
  10. Веклич М.Ф. и др. Стратиграфическая схема четвертичных отложений Украины. К., 1993
  11. Синицын Н.А., Праслов Н.Д. Радио-углеродная хронология палеолита Восточной Европы и Северной Азии: Проблемы и перспективы. СПб, 1997
  12. Кам'яна доба України, вип. 5. К., 2004
  13. Матвіїшина Ж.М., Герасименко Н.П. Палеоландшафти території України у плейстоцені (карти і легенди): Масштаб 1: 15000000. В кн.: Комплексний географічний атлас України. К., 2005
  14. Куница Н.А. Природа Украины в плейстоцене (по данным малакофаунистического анализа). Черновцы, 2007
  15. Матвіїшина Ж.М., Герасименко Н.П. Палеоландшафти: Плейстоцен: Масштаб 1: 12000000. К., 2007
  16. Палеоклиматы и палеоландшафты внетропического пространства Северного полушария: Поздний плейстоцен – голоцен: Атлас-монография. М., 2009.

Посилання:
  • АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА
  • АРХЕОЛОГІЯ
  • АРХЕОЛОГІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
  • ЄФИМЕНКО ПЕТРО ПЕТРОВИЧ
  • МЕЗОЛІТ
  • МУСТЬЄ
  • НЕОЛІТ, НОВОКАМ'ЯНИЙ ВІК
  • ШОВКОПЛЯС ІВАН ГАВРИЛОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТУТКОВСЬКИЙ ПАВЛО АПОЛЛОНОВИЧ
  • ЗАЛІЗНИЙ ВІК

  • Пов'язані терміни:
  • ПОГРЕБНЯК ПЕТРО СТЕПАНОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)