ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Чухліб Т.В. ПАЛІЙ (Гурко) Семен Пилипович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Palij_S (останній перегляд: 17.07.2019)
ПАЛІЙ (ГУРКО) СЕМЕН ПИЛИПОВИЧ

ПАЛІЙ (Гурко) Семен Пилипович (бл. 1640 – після 24.01.1710) – держ. і військ. діяч, полковник Фастівського охочекомонного (1684–1702) і Білоцерківського (1702–04; 1709–10) полків Укр. козац. д-ви. Н. в м. Борзна на Чернігово-Сіверщині в міщанській родині Гурків. Під час національної революції 1648–1676 був козаком Ніжинського полку. Можливо, навч. в Києво-Могилянській академії. Певний час служив у війську гетьмана П.Дорошенка. З кінця 1670-х рр. перебував на Чортомлицькій Січі, де отримав прізвисько "Палій". Відгукнувся на закличні універсали польс. короля Яна III Собеського та влітку 1683 на чолі підрозділу запороз. козаків вирушив під австрійс. столицю Відень. Взяв участь у відбитті в Османської імперії Парканської, Естергомської та Сеценської фортець (Угорщина, Словаччина). У березні 1684 претендував на гетьман. посаду козацтва Правобережної України. Того ж року отримав привілей Яна III Собеського на формування охочекомонного козац. полку на Київщині. Опираючись на постанову вального сейму Речі Посполитої, 1685 разом з А.Могилою, А.Абазином, С.Самусем, З.Іскрою розпочав реколонізацію спустошених війнами земель на Правобережжі.

Брав участь у війні "Священної ліги" з Осман. імперією 1684–99 та російсько-турецькій війні 1686–1700. У складі польсько-литовсько-укр. війська П. 1685 вирушив у похід до Молдавського князівства, де 1 жовтня 1685 був поранений у битві з турками під Боянами (Буковина). 1686 відзначився під час зайняття армією Речі Посполитої молдов. столиці м. Ясси (нині місто в Румунії), яка перебувала під владою Османів. Разом із коронними військами правобережні козаки воювали проти турків і татар на Зх. Поділлі, зокрема поблизу м. Кам'янець (нині м. Кам'янець-Подільський). Обороняв від татар. нападів Немирів (1688), Умань(1689), Білу Церкву (1687, 1690), Смілу (1693) та Фастів (1690, 1693, 1695). 1688–95 очолював військ. операції правобережних – а також спільні з лівобережними – козац. полків у володіннях Осман. імперії та Кримського ханату в Пн. Причорномор'ї й Молдові. Не раз надсилав полонених турків, татар і ногайців до Варшави, Москви та Батурина. Інформація про військ. діяльність П. тиражувалася в "летючих листках" Австрії, Венеції, Голландії, Німеччини, Польщі, Франції та ін. д-вах.

Не підкорявся правобереж. гетьманам А.Могилі (1684–89) та Гришку (1689–92), але налагодив співпрацю із С.Самусем (1693–1702). У 1-й пол. 1689 намагався відвоювати гетьман. резиденцію Правобережжя м. Немирів. Це поряд із ін. причинами (бажання перейти під зверхність Москви, зв'язки з Батурином і Запорожжям) спонукало Варшаву ув'язнити П. протягом вересня 1689 – червня 1691. Після виходу з в'язниці за королів. розпорядженням знову отримав дозвіл на резиденцію у Фастові (а перед тим йому пропонувалося осісти в Чигирині). 1693 з огляду на наступ польс. військ великого гетьмана коронного С.-Я.Яблоновського та королів. реґіментаря Б.Вільги хотів перейти з Фастова до Умані. Протягом 1690-х рр. зустрічався з І.Мазепою, зокрема в Баришівці під Києвом, Батурині та Києві. Лівобереж. гетьман на власні кошти купив йому двір у Києві на Подолі, де з 1690 проживала дружина П. з дітьми. Спільно з ін. полковниками Війська Запорозького поширював свою владу на велику територію Пн. і Пд-Сх. Київщини та Сх. Брацлавщини в межах колишніх Київського полку (правобереж. частини), Білоцерківського полку, Паволоцького полку, Корсунського полку, Уманського полку, Брацлавського полку, Черкаського полку (правобереж. частини), Чигиринського полку, Торговицького полку і Могилівського полку Укр. козац. д-ви. 1696 правобережні козаки поширили владу на Горностайпільську, Бородянську й Казаровицьку волості (на півночі Київського воєводства). 1702 війська П. та А.Абазина приєднали до своїх володінь Балтський, Ольгопільський, Ямпільський повіти та сх. райони Поділля, де порубіжними пд. містами стали Калюс і Могилів (нині м. Могилів-Подільський). Проводив політику витіснення польс. шляхти та погрожував, що відвоює Правобережну Україну не лише по р. Случ (прит. Горині, бас. Дніпра), але й по р. Вісла. Тривалий час лавірував між Варшавою, Москвою (у т. ч. Батурином) та Бахчисараєм. 1691 відмовився перейти в підданство до крим. хана, а 1694 склав таємну присягу на вірність рос. царям Івану та Петру, а також гетьману І.Мазепі. У тому ж році присягнув польс. королю Яну III Собеському та вислав посольство до королів. резиденції в м. Жовква. У відповідь король оголосив П. "стражником поліським". Після смерті Яна III Собеського підтримував франц. принца Конде як кандидата на польс. трон, але 1698 визнав владу Августа II Фридерика Саксонського та отримав від нього 3 королів. корогви і полковницький пернач. Не погодився з рішеннями вального сейму Речі Посполитої 1699 про заборону козацтва на Правобережжі.

Листувався з польс. королями Яном III Собеським, Августом II Фридериком, моск. царями Іваном та Петром (згодом – тільки Петром I), молдов. господарем К.Дукою, кн. М.Радзивіллом, вел. гетьманом литов. К.Сапєгою, київ. катол. єпископом А.Залуським, моск. воєводами в Києві князями М.Ромодановським, П.Хованським та ін. З 1693 при дворі К.Сапєги у Вільно (нині м. Вільнюс) перебував спец. представник правобереж. полковника. Відомі також листи П. до ін. урядовців Польщі, Литви, Росії та Криму. Польс. магнат Ф.Замойський 1694 порівнював П. з курфюрстом Бранденбурга, а 1701 відзначав, що той ішов шляхом Б.Хмельницького та "мав у голові удільне панство (державу. – Т.Ч.)". Усупереч умовам "Вічного миру" 1686 проводив політику на об'єднання Правобережжя та Лівобережжя. Не раз надсилав до І.Мазепи розвідувальні дані та написані до нього листи польс. урядовців. 1688, 1691, 1692, 1693, 1699 і 1700 звертався з проханням до царів Моск. д-ви про прийняття Правобережжя під їхню зверхність. З 1692 намагався підштовхнути Москву та Батурин до війни з Польщею. 1693 розглядався козаками Запороз. Січі як претендент на гетьманство. З початком Північної війни 1700–1721 бл. 500 козаків П. допомогли польс. королю Августу II Фридерику в боях під Ригою (нині столиця Латвії). 22 серпня 1700 уклав перемир'я з великим гетьманом коронним С.-Я.Яблоновським. Після королів. універсалів 25 січня та 4 травня 1702 про ліквідацію правобереж. козацтва в Київському воєводстві, Брацлавському воєводстві і Фастові зібрав на початку березня 1702 козац. раду, де публічно відмовився від протекції польс. короля Августа II Сильного, оголосив Правобережжя "вільною козацькою областю" й заявив про присягу рос. цареві Петру I і гетьманові І.Мазепі. Впродовж 1702–04 разом із С.Самусем очолював повстання ("друга Хмельниччина") на Київщині, Брацлавщині, Поділлі й Волині проти панування Польщі. 26 жовтня 1702 повстанці розгромили коронні війська кн. Х.Любомирського та частини посполитого рушення Я.Потоцького й Д.Рушиця під Бердичевом, а в жовтні–листопаді 1702 відвоювали Вінницю, Немирів, Котельню, Бихів, Бар, Старокостянтинів, Дунаївці, Шаргород, Хмільник, Бушу, Рашків, Калюс та ін. Був одним із гол. фігурантів Нарвського договору 1704 між Москвою та Варшавою. На виконання статті 4 договору в лютому 1704 Петро I надіслав П. листа з вимогою звільнити усі зайняті правобережними козаками міста на користь Августа II Фридерика. У травні 1704 підрозділи П. приєдналися до 40-тис. війська І.Мазепи під час "польського" походу. З огляду на невиконання царського наказу, а також зважаючи на його контакти з прихильниками швед. короля Карла ХII (князем Любомирським і Сапєгою), за згоди рос. урядовця Ф.Головіна та розпорядженням І.Мазепи П. був заарештований у кінці липня 1704. Перебував у Батуринській в'язниці до червня 1705. На вимогу Петра I відправлений до Москви, звідти за царським наказом від 21 серпня 1705 – до сибірського м. Тобольськ (нині місто Тюменської обл., РФ). Перебував на засланні до весни 1708, звідки повернений на прохання київ. полк. А.Танського за царським наказом від 28 листопада 1708. Брав участь у Полтавській битві 1709 у складі військ гетьмана І.Скоропадського. Повернувся на Київщину, де знову очолив Білоцерківський полк.

Видавав універсали щодо оборони монастирів та надання маєтностей правосл. церкві в Правобереж. Україні, побудував на власні кошти церкву у Фастові, був благодійником Київського Межигірського Спасо-Преображенського монастиря та кількох правосл. храмів Києва. П. мав власний герб і печатку. Із серпня 1688 володів кількома селами в Романівському старостві на Київщині.

П. після 24 січня 1710 та похований із почестями у Свято-Покровському Межигірському монастирі під Києвом. До 1797 в монастирській церкві Сходження Святого Духа знаходилися портрет П. (на сьогодні існує копія 1-ї пол. 19 ст.), пернач зі срібла, шабля, оправлена в срібло, дві срібні чарки, килимок та подароване полковником Євангеліє видання 1650-х рр. Наприкінці 18 ст. частина речей П. на прохання Чорноморського козацького війська була передана на Кубань. Пернач і чарки впродовж 19 – поч. 20 зберігалися в колекції В.Тарновського (нині в Чернігівському істор. музеї, й одна чарка – у Національному музеї історії України). Нині в м. Біла Церква існує громад. організація "Білоцерківська Січ імені Семена Палія". Про нього складені нар. пісні, перекази та легенди, а також написано низку худож. і мистецьких творів, зокрема: поема Т.Шевченка "Чернець" 1847 (ілюстрована 1884 худож. М.Микешиним), поема-балада Л.Боровиковського "Палій" (1840-ві рр.), повісті Ф.Бурлаки "Битва на Кодимі" (1945) і Ю.Мушкетика "Семен Палій" (1954) та ін. Згаданий Т.Шевченком у поезії "Іржавець" (1847), а також "Швачка" (1848): "…Полковника фастовського / Славного Семена".


Література:
  1. Антонович В. Содержание актов о козаках на правой стороне Днепра (1679–1716). В кн.: Архив Юго-Западной России, ч. 3, т. 2. К., 1868
  2. Antony (Rolle) J. Bunty Palejowe. В кн.: Przewodnik naukowy i literacki, rocz. 6. Lwów, 1878
  3. Модзалевский В. К характеристике личности и деятельности С. Палия. В кн.: Труды Черниговской губернской архивной комиссии, вып. 2. Чернигов, 1915
  4. Андрусяк М. До історії правобічних козаків у 1688–1689 рр. "ЗНТШ", 1930, т. 100
  5. Його ж. Мазепа і Правобережжя. Львів, 1938
  6. Полонська-Василенко Н. Палій та Мазепа. "Літопис Червоної Калини" (Львів), 1938 (1992), ч. 8–9
  7. Дядиченко В. Семен Палій. Саратов, 1942
  8. Крупницький Б. З історії Правобережжя 1683–1688 рр. В кн.: Праці історично-філологічного товариства в Празі, вип. 4. Прага, 1942
  9. Janczak J. Powstanie Paleja. В кн.: Zeszyty Naukowie Uniwersytetu Wrocławskiego: Historia, 3.Wrocław, 1960
  10. Сергієнко Г. Семен Палій. "УІЖ", 1960, № 7
  11. Janczаk J. Per Palej aubstand von 1702 bis1704 inder Ukraine und die Haltung der Rzeczypospolita zum Nordischen Krieg um die Polnischen Krieges 1700–1721.Berlin, 1962
  12. Perdenia J. Stanowisko Rzeczypospolitej szlacheckiey wobec sprawy Ukrainy na przełomie XVII–XVIII ww.Wrocław, 1963
  13. Сергієнко Г. Визвольний рух на Правобережній Україні в кінці XVII ст. і на початку XVIII ст. К., 1963
  14. Majewski W. Palij Semen. В кн.: Polski Słownik Biograficzny, t. 25. Warszawa, 1982
  15. Масенко Л. Невідома сторінка з біографії С. Палія (битва з татарами 1693 р.). "УІЖ", 1990, № 9
  16. Смолій В., Степанков В. Правобережна Україна в другій половині XVII – XVIII ст.: проблема державотворення. К., 1993
  17. Смолій В. Семен Палій. В кн.: Котляр М., Смолій В. Історія в життєписах. К., 1994
  18. Чухліб Т. Козацький устрій Правобережної України (остання чверть XVII ст.). К., 1996
  19. Семен Палій та Фастівщина в історії України: Збірник матеріалів конференції. К.–Фастів, 1997
  20. Чухліб Т. Семен Палій. В кн.: Історія України в особах: Козаччина. К., 2000
  21. Кривошея В. Білоцерківський полк. К., 2002
  22. Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: Соратники та прибічники. К., 2004; Станіславський В. Запорозька Січ та Річ Посполита: 1686–1699 рр. К., 2004
  23. Czuchlib T. Warszawa–Fastów: Strony wspołpracy i walki między stolicą Polską a "prowincjonalnym" miasteczkiem kozackim. В кн.: Wojna a pokoj. Kijów, 2004
  24. Станіславський В. Взаємини Івана Мазепи з Семеном Палієм та українсько-польські стосунки на Правобережній Україні. В кн.: Україна в Центрально-Східній Європі, вип. 8. К., 2008
  25. Чухліб Т. Козаки і монархи: Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648–1721 рр. К., 2009.

Посилання:
  • АБАЗИН (АБАЗИНЕЦЬ) АНДРІЙ
  • БАР, М.ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • БАРИШІВКА
  • БАТУРИН
  • БЕРДИЧІВ
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ПОЛК
  • БОРОВИКОВСЬКИЙ ЛЕВКО ІВАНОВИЧ
  • БОРЗНА
  • БРАЦЛАВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • БРАЦЛАВСЬКИЙ ПОЛК
  • БУКОВИНА
  • ЧЕРКАСЬКИЙ ПОЛК
  • ЧОРНОМОРСЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ЧОРТОМЛИЦЬКА СІЧ
  • ЧИГИРИН, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • ЧИГИРИНСЬКИЙ ПОЛК
  • ДОРОШЕНКО ПЕТРО ДОРОФІЙОВИЧ
  • ДУНАЇВЦІ
  • ФАСТІВ, МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ГЕТЬМАН ВЕЛИКИЙ КОРОННИЙ
  • ГРИШКО
  • ІСКРА ЗАХАР ЮРІЙОВИЧ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХМІЛЬНИК, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • КОРСУНСЬКИЙ ПОЛК
  • КРИМСЬКИЙ ХАНАТ
  • КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ (КМА), КИЇВСЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА, КИЇВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ, КИЇВСЬКА АКАДЕМІЯ, КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ, НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКЕ ВОЄВОДСТВО
  • КИЇВСЬКИЙ МЕЖИГІРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • КИЇВСЬКИЙ ПОЛК
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МИКЕШИН МИХАЙЛО ЙОСИПОВИЧ
  • МОГИЛА (МОГИЛЕНКО, МИГУЛА) АНДРІЙ
  • МОГИЛІВ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • МОГИЛІВСЬКИЙ ПОЛК
  • МОЛДАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • МОСКВА
  • МУШКЕТИК ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • НАРВСЬКИЙ ДОГОВІР 1704
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
  • НЕМИРІВ, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • НІЖИНСЬКИЙ ПОЛК
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАВОЛОЦЬКИЙ ПОЛК
  • ПЕТРО І, ПЕТРО I ОЛЕКСІЙОВИЧ, ПЕТРО ВЕЛИКИЙ
  • ПІВНІЧНА ВІЙНА 1700–1721, ВЕЛИКА ПІВНІЧНА ВІЙНА, ТРЕТЯ ПІВНІЧНА ВІЙНА
  • ПОДІЛ
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ПОЛТАВСЬКА БИТВА 1709
  • ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ
  • ПРАВОБЕРЕЖНА УКРАЇНА, ПРАВОБЕРЕЖЖЯ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКА ВІЙНА 1686–1700
  • САМУСЬ (САМІЙЛО ІВАНОВИЧ)
  • ШАРГОРОД
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • СКОРОПАДСЬКИЙ ІВАН ІЛЛІЧ
  • СМІЛА , МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • СТАРОКОСТЯНТИНІВ, МІСТО ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • СВЯЩЕННА ЛІГА
  • ТАРНОВСЬКИЙ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ТОРГОВИЦЬКИЙ ПОЛК
  • УМАНЬ, МІСТО ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • УМАНСЬКИЙ ПОЛК
  • ВАЛЬНИЙ СЕЙМ
  • ВАРШАВА
  • ВІЧНИЙ МИР 1686 Р.
  • ВІЛЬНЮС
  • ВІННИЦЯ
  • ЯБЛОНОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ-ЯН
  • ЯН ІІІ СОБЄСЬКИЙ
  • ЖОВКВА

  • Пов'язані терміни:
  • АБАЗИН (АБАЗИНЕЦЬ) АНДРІЙ
  • АВГУСТ ІІ
  • БАР, М.ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • БІЛА ЦЕРКВА
  • БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ПОЛК
  • БОГУСЛАВСЬКИЙ ПОЛК
  • БОРОДЯНКА
  • БОРЗНА
  • БРАТКОВСЬКИЙ ДАНИЛО БОГДАНОВИЧ
  • БРАЦЛАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ЧЕРНІГІВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ДИМЕР
  • ФАСТІВ, МІСТО КИЇВСЬКОЇ ОБЛ.
  • ФАСТІВСЬКИЙ ПОЛК
  • ГАЛИЦЬКИЙ ПОХІД ТАТАРСЬКО-НОГАЙСЬКОГО ВІЙСЬКА 1695
  • ГРИШКО
  • ІЛЛІНЦІ
  • ІРПІНЬ
  • ІСКРА ЗАХАР ЮРІЙОВИЧ
  • КАНІВ
  • КАНІВСЬКИЙ ПОЛК
  • КОРОСТИШІВ
  • КОРОТКИЙ ОПИС МАЛОРОСІЇ
  • КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ
  • КОЗАЦТВО І ФОЛЬКЛОР
  • КОЗАЦТВО УКРАЇНСЬКЕ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КИЇВСЬКИЙ МЕЖИГІРСЬКИЙ СПАСО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • ЛУК'ЯНОВ ІОАНН ТА ЙОГО ТВІР ХОЖДЕНИЯ В СВЯТУЮ ЗЕМЛЮ МОСКОВСКОГО СВЯЩЕННИКА ИОАННА ЛУКЬЯНОВА: 1701–1703.
  • МАКАРІВ
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МУШКЕТИК ЮРІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ ІМЕНІ В.В.ТАРНОВСЬКОГО ЧЕРНІГІВСЬКОГО ГУБЕРНСЬКОГО ЗЕМСТВА.
  • НАРВСЬКИЙ ДОГОВІР 1704
  • НЕМИРІВ, МІСТО ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ОРАТІВ
  • ОВРУЧ
  • ПІДКАМІНЬ
  • ПОГРЕБИЩЕ
  • ПОКОЗАЧЕННЯ
  • ПОКРОВИ БОГОРОДИЦІ ЦЕРКВА В М. ФАСТІВ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
  • ПОТОЦЬКІ
  • РАДОМИШЛЬ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • САМУСЬ (САМІЙЛО ІВАНОВИЧ)
  • СЕНЯВСЬКІ
  • СТЕБЛІВ, СМТ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛ.
  • СИТКІВЦІ, СМТ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛ.
  • ТАНСЬКІ, РІД
  • ТЕРНОПІЛЬ
  • ВІДЕНСЬКА БИТВА 1683 Р.
  • ВІННИЦЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЯБЛОНОВСЬКИЙ СТАНІСЛАВ-ЯН
  • ЗАПИСКИ О ЮЖНОЙ РУСИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)