ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАНТЮРКІЗМ

  Бібліографічне посилання: Семиволос І.М. ПАНТЮРКІЗМ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pantiurkizm (останній перегляд: 16.07.2019)
ПАНТЮРКІЗМ

ПАНТЮРКІЗМ – ідейна течія та політ. рух, який у часи свого найбільшого піднесення прагнув до культ. або політ. об'єднання народів тюркського походження або тих, яких прихильники П. вважали такими. П. належить до переліку паннаціоналістичних ідеологій і рухів, таких як панславізм, пангерманізм, панкельтизм, паніранізм, панарабізм тощо. Характерною рисою паннаціоналізмів на відміну від націоналізмів є великий розмір нац. територій, на які вони претендують, і, як наслідок цього, розширене визначення нації на базі, як правило, певної сукупності к-р та етнічних груп.

Дослідники визначають 4 етапи розвитку П. Перший період окреслений 1865 – коли вперше ідеї П. були проголошені в Російській імперії – та поч. 20 ст. Цей період пов'язаний із діяльністю деяких рос. мусульманських інтелектуалів тюркського походження. Серед гол. провідників цієї ідеології були крим. татарин Ісмаїл-бей Гаспринський і волзький татарин Юсуф Акчура. І.Гаспринський висунув гасло "єдність у мові, думці та справі" ("Dilde Fikirde Íşte Birlik") і створив газ. "Терджиман", що становила дієвий проект просування єдиної зрозумілої для всіх рос. і осман. тюрків мови на підставі модернізованої араб. абетки. У публічній дискусії П. мав конкурувати з кількома ін. ідеологічними проектами – османізмом, європеїзмом і панісламізмом. На їхньому фоні П. був спробою створення нового типу тюркського націоналізму, який не протиставляв себе Заходу, визнавав іслам як цінність, але виявляв певне тяжіння до секуляризму. П. рос. мусульманських інтелектуалів був спробою духовного опору потужному проектові русифікації, яка стала офіц. політикою Рос. імперії наприкінці 19 ст. Невипадково у деяких рисах П. виступає як дзеркальне відображення, або відповідь на ідеологію панславізму.

Другий період з 1904–05 (поразка Росії у війні з Японією, скликання першого парламенту і сподівання на широку лібералізацію сусп. життя в Росії) по 1922–23 (створення Турец. Республіки і радянізація Центр. Азії) дослідники називають золотою добою П. На початку цього періоду ідеї П. проникають до Туреччини, особливо внаслідок еміграції провідних рос. пан-тюркістів після поразки революції 1905–1907, і стають важливим елементом у формуванні турец. націоналізму, або тюркізму (турец. – Türkçülük). Вважається, що останній термін був вперше запропонований Ю.Акчурою. Ідеї, викладені у його книжці "Три системи управління" ("Üç Tarz-í Siyaset"), були покладені в основу ідеології молодотурків, унаслідок чого турец. націоналісти аж до закінчення Першої світової війни підтримували іредентизм (рух за возз'єднання в єдиній д-ві) тюркських народів поруч із ствердженням першості Туреччини як материнської д-ви всіх тюрків.

Третій період розвитку П. продовжувався до закінчення Другої світової війни. Знаковою фігурою цього періоду є турец. учений, письменник і політ. діяч Зія Гьокалп (Ziya Gökalp), який написав класичну працю "Принципи тюркізму" ("Türkçülüğün Esaslarí", 1923), де він намагався впорядкувати ідеї П. і турец. націоналізму як не конкурентні, а взаємодоповнюючі. На теренах СРСР рух пантюркістів зазнав суворих переслідувань. Протягом цього періоду ідеї П. в опосередкованому вигляді продовжували відтворюватися в худож. творах тюркомовних рад. письменників, що прославляли прадавніх тюрків. У Туреччині переважали ідеї класичного турец. націоналізму, який концентрував свої інтереси в рамках політ. кордонів тогочасної турец. д-ви. Ідеї П. в цю добу відійшли на задній план і надихали виникнення низки періодичних видань (часописи "Бозкурт" ("Сірий вовк"), "Танридаг" (Тянь-Шань турец. мовою – прабатьківщина тюрків) тощо.

Четвертий етап розвитку П. почався з кінця II світ. війни й триває дотепер. Ідеї П. на теренах колиш. СРСР стали не більш як інтелектуальною забавкою переважно творчої інтелігенції тюркомовних народів, яка хіба що слугувала додатковою фарбою або елементом до набагато потужніших в ідейному, а з виникненням нових незалежних д-в – також і в інституційному відношенні, місц. націоналізмів. У Туреччині П. під впливом місц. націоналізму став більш туреччиноцентричним. Свідченням цього є концепт "зовнішніх тюрків" (Díş Türkler), під якими розуміють представників тюркомовних народів, що живуть за межами Туреччини. Ідеї П. в Туреччині надихають науковців і митців на вивчення к-р тюркомовних народів. Провідною фігурою цієї доби був, зокрема, представник білогвард. башкирської діаспори, провідний учасник басмацького руху, історик, професор Ахмад Зекі Веліді Тоган (Zeki Velidi Togan). Поруч із науковою розвивалася й політ. література пантюркістської спрямованості, яка набувала дедалі більш расистського забарвлення. Прикладом цієї тенденції є трансформована версія П. – туранізм, що наголошувала на єдності широкого списку неіндоєвроп. народів Євразії, включаючи тюрків, монголів, фіноугрів і навіть, у деяких версіях, японців та корейців. Пік політ. активності пантюркістів припав на 1960–70-ті рр. – час кіпрської кризи і загострення відносин із Грецією. Пізніше прихильники П. активно боролися з турец. лівими силами, підтримували військ. перевороти і правонаціоналістичні партії (напр., Партію націоналістичного руху – Milliyetçi Hareket Partisi). Попри те, що деякі базові концепти П., насамперед уявлення про єдність тюркських народів і звичка називати їх усіх "тюрками" з доданням якогось характерного елементу (напр., "кримські тюрки" – Kírím Türkleri – замість "кримські татари"), є дуже поширеними в сучасній Туреччині, ключова ідея П., а саме – створення великої тюркської наддержави, практично зійшла з політ. сцени.


Література:
  1. Гаспринский И. Русское мусульманство: Мысли, заметки и наблюдения. Симферополь, 1881
  2. Parla T. The social and political thought of Ziya Gökalp: 1876–1924.Leiden, 1985
  3. Landau J.M. Pan-Turkism: From Irredentism to Cooperation.London, 1995
  4. Його ж. Exploring Ottoman and Turkish History.London, 2004.

Посилання:
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ГАСПРИНСЬКИЙ ІСМАЇЛ-БЕЙ
  • ІСЛАМ
  • КРИМСЬКІ ТАТАРИ
  • НАЦІЯ
  • НАЦІОНАЛІЗМ
  • ПАНСЛАВІЗМ
  • ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА І УКРАЇНА. ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА (ВЕЛИКА ВІЙНА)
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905-1907
  • РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ
  • РУСИФІКАЦІЯ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ТЕРДЖІМАН
  • ТЮРКИ

  • Пов'язані терміни:
  • КРИМСЬКІ ТАТАРИ
  • МАКРОЕТНІЧНА СПІЛЬНІСТЬ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)