ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАПАНІН ІВАН ДМИТРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Подкур Р.Ю. ПАПАНІН Іван Дмитрович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Papanin_I (останній перегляд: 23.07.2019)
ПАПАНІН ІВАН ДМИТРОВИЧ

ПАПАНІН Іван Дмитрович (26(14).111894 - 30.01.1986) - дослідник Арктики, контр-адмірал (1943). Д-р геогр. н. (1938). Двічі Герой Рад. Союзу (1937, 1940). Н. в м. Севастополь у сім'ї портового матроса. Після закінчення 1909 земської початкової школи працював робітником на Севастопольському з-ді навігаційного обладнання. 1912 як кваліфікований робітник був направлений на суднобудівний з-д в м. Ревель (м. Таллінн, Естонія). На поч. 1915 був призваний на військ. службу на флот як фахівець з ремонту суднового обладнання Чорномор. флоту. У жовтні 1917 вступив до 1-го Чорномор. загону Червоної гвардії. 1918 брав активну участь у захопленны влади в Севастополі та Сімферополі. Після окупації Криму нім. військами працював у підпіллі до поч. 1920. Крим. підпільний обком РКП(б) направив П. у складі групи більшовиків у Харків до ЦК КП(б)У для координації дій підпільно-партизан. груп та Червоної армії. Згодом П. призначений комісаром оперативного відділу штабу мор. сил Південно-Західного фронту. У серпні 1920 у складі 11-ти комуністів та військ. фахівців на чолі з О.Мокроусовим був направлений до Криму для організації партизан. загонів. Невдовзі нелегальними каналами направлений до Харкова, де дислокувався штаб рад. військ, очолюваних М.Фрунзе. Після перевірки через Закордонний відділ ЦК КП(б)У П. на зустрічі з М.Фрунзе доповів про діяльність крим. повстанських загонів. Наприкінці жовтня 1920 П., використовуючи конспіративні зв'язки Закордонного відділу ЦК КП(б)У, повернувся до Криму з вантажем зброї, грошей і документів. Після розгрому Російської армії генерал-лейтенанта П.Врангеля в листопаді 1920 за рекомендацією секретаря Кримського обкому РКП(б) Р.Землячки був призначений комендантом Крим. ЧК. Брав участь у масових розстрілах військовослужбовців Білої армії, а також мешканців Криму непролетарського походження – викладачів та учнів, сестер милосердя, священиків, підприємців, інженерів, лікарів, а також у конфіскаціях їхнього майна. До безпосередніх обов'язків комендантів (їх називали "комісарами смерті") входило виконання вироків та керівництво розстрілами. Сам П. свою діяльність у ВЧК визначав як дії "санітара революції". Улітку 1921 потрапив до лікарні з діагнозом "нервове виснаження". Потому призначений військ. комендантом ВУЦВК УСРР, згодом – до березня 1922 – працював секретарем РВР Чорномор. флоту. 1923 – керуючий справами, нач. центр. управління воєнізованої охорони нар. комісаріату пошти й телеграфу СРСР. 1932–33 – нач. полярної станції Бухта Тиха (Земля Франца-Іосифа), 1934–35 – нач. станції на мисі Челюскін, 1937–38 очолював першу в світі дрейфуючу станцію "Північний полюс". 1939 – на поч. 1940 П. очолив експедицію із урятування криголама "Георгій Сєдов". Вдруге звання Героя Рад. Союзу отримав під час Другої світової війни за успішний супровід німецької ескадри Північним морським шляхом, що направлялася в Атлантику для рейдерства та потоплення британських кораблів (1940). 1939–48 – нач. Гол. управління Пн. мор. шляху, уповноважений Держ. к-ту оборони СРСР з перевезень на Півночі, організовував постачання таборів Гулаг. 1948–72 – заст. директора Ін-ту океанології АН СРСР з експедицій, нач. відділу мор. експедиційних робіт АН СРСР, із 1956 – директор Ін-ту біології внутр. водоймищ АН СРСР.

Автор книг "Жизнь на льдине" (1938), "Лед и пламя" (1977).

Депутат ВР СРСР 1–2-го скликань (1937–50).

Нагороджений 2-ма орденами Червоного Прапора (1922, 1950), 9-ма орденами Леніна (1937, 1938, травень 1944, листопад 1944, 1945, 1956, 1964, 1974, 1984), орденом Червоної Зірки (1945), орденом Нахімова 1-го ст. (1945), 2-ма орденами Трудового Червоного Прапора (1955, 1980), орденом Жовтневої революції (1971), орденом Дружби народів (1982), орденом Вітчизн. війни 1-го ст. (1985), медалями СРСР.

Почесний громадянин міст Мурманськ, Архангельськ, Севастополь, Липецьк, Ярославської обл.

П. у м. Москва. Похований на Новодівичому кладовищі.

Пам'ятники П. споруджені в Севастополі й Мурманську. На будинку в Москві на Арбаті, де проживав П., встановлена меморіальна дошка.


остання редакція: 2019 р.
Література:
  1. Вишневский В.В. Герой Советского Союза Иван Дмитриевич Папанин: Биографический очерк. М., 1938
  2. Лукацкий А. Наш земляк: О Герое Советского Союза Иване Дмитриевиче Папанине. Симферополь, 1938
  3. Кpемеp В.А. Иван Дмитриевич Папанин. М., 1964
  4. Семидесятилетие Ивана Дмитриевича Папанина. В кн.: Вопросы географии, сб. 67. М., 1965
  5. Тихомиров Г.С. К истории экспедиции Папанина. М., 1980
  6. Орешкин Д.Б. Три грани жизни [И.Д. Папанина]. "Наука в СССР", 1985, № 5
  7. Жуков Ю.Н. Сталин: Арктический щит. М., 2008.


Посилання:
  • ФРУНЗЕ МИХАЙЛО ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГУЛАГ
  • ХАРКІВ
  • МОКРОУСОВ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • МОСКВА
  • ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ФРОНТ
  • СЕВАСТОПОЛЬ, МІСТО АРК
  • СІМФЕРОПОЛЬ
  • ВРАНГЕЛЬ ПЕТРО МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЗАКОРДОННИЙ ВІДДІЛ ЦК КП(Б)УЗАКОРДОННИЙ ВІДДІЛ ЦК КП(Б)У, ЗАКОРДОТ ЦК КП(Б)У
  • ЗЕМЛЯЧКА РОЗАЛІЯ САМІЙЛІВНА

  • Пов'язані терміни:
  • СЕВАСТОПОЛЬ, МІСТО АРК


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)