ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАРАДЖАНОВ СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Тримбач С.В. ПАРАДЖАНОВ Сергій Йосипович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Paradzhanov_S (останній перегляд: 19.12.2018)
ПАРАДЖАНОВ СЕРГІЙ ЙОСИПОВИЧ

ПАРАДЖАНОВ Сергій Йосипович (09.01.1924–20.07.1990) – кінорежисер, сценарист, художник. Нар. арт. УРСР (1990). Н. в м. Тбілісі (нині столиця Грузії). Навч. на буд. ф-ті Тбіліського ін-ту залізничного транспорту (1942–43), 1943–44 – на вокальному ф-ті Тбіліської консерваторії та в хореографічній студії при Тбіліському оперному театрі. 1945 переведений до Моск. консерваторії, потому вступив до Всесоюзного держ. ін-ту кінематографії. 1952 закінчив режисерський ф-т цього ін-ту (майстерня І.Савченка). З 1952 – асистент режисера, режисер Київ. кіностудії (від 1957 – Київ. кіностудія ім. О.Довженка). Працював режисером на кіностудіях "Вірменфільм" та "Грузія-фільм".

Зі студентських літ виявляв інтерес до фольклорної поетики. Це знайшло своє вираження уже в дипломній короткометражній стрічці "Андрієш" (1952), котра, втім, як пізніше згадував сам П., не була підтримана О.Довженком, на ту пору викладачем Всесоюзного держ. ін-ту кінематографії. За спогадами Р.Юренєва, О.Довженка не влаштувало надто жорстке поєднання театральної стилістики та фотографічної реальності. У першій самостійній роботі, уже повнометражній версії "Андрієш" (1954, за мотивами казки Е.Букова), продовжив пошуки в напрямі поетичного кіно, з його особливою роллю кінокамери, пластичного ряду, установки на відтворення усталених форм колективного життя. У наступних фільмах прагнув опанувати засоби інтерпретування рад. обрядовості із залученням прийомів фольклорної поетики ("Перший парубок", 1958, "Українська рапсодія", 1961, "Квітка на камені", 1962). Одначе у перших фільмах П. рідко виявляв те, що потім принесло йому світ. славу, – уміння виводити на поверхню висліди архаїчної свідомості, візуалізувати її. Крім того, зняв кілька документальних стрічок ("Наталія Ужвій", "Думка", "Золоті руки"). Не раз висловлював протест проти надто жорсткої регламентації творчої діяльності на Київській кіностудії ім. О.Довженка.

1964 екранізував повість М.Коцюбинського "Тіні забутих предків". Фільм приніс режисерові світ. славу, розвинув принципи міфопоетичної естетики, що йдуть від нар. творчості, від М.Гоголя та О.Довженка. Маргінальний матеріал життя гуцулів несподівано перемістився до центру культурного, а затим – і громад. життя в Україні. Гуцули раніше цікавили хіба що етнологів – як "резервація", де збереглися архаїчні обряди, побут, звичаї. За первісним задумом передбачалося щось на кшталт укр. "Ромео і Джульєтти", тільки із класовим відтінком – про майнову нерівність двох сімей, що й стало причиною трагедії любові молодих людей. Одначе в процесі зйомок з'ясувалося, що світ нар. життя живий, наповнений смисложиттєвими цінностями. Тим самим випрозорилася внутр. стратегія творчого пошуку П. Де в чому вона нагадує стратегії, властиві відомій мистецькій течії сюрреалізму: особлива свобода худож. прийомів, увага до неконтрольованого потоку свідомості, захоплення фольклором маргінальних етнічних угруповань, прагнення до виявлення струму істор. руху в позірно музеєфікованому просторі. У підсумку справжнім одкровенням стало відкриття фільмом живої реальності там, де доти уявлявся суціль архаїчний шар свідомості.

У канонізованому в СРСР мист-ві соціаліст. реалізму героєм є людина, яка пробивається із власної недосконалості, із "німоти" і "темноти" до "слова" і "світла". У П. людина повертається в дословесну "темноту" з тим, аби віднайти саму себе, а разом – і фундаментальніші цінності. Тим самим дискредитувалась утопія побудови світу на розумних, контрольованих раціоначалах. Виникає установка на ін. психічну, світоглядну, ідеологічну реальність, яка не управляється раціональними засобами. Подібні світоглядні конструкції викликали насторогу владних інституцій до творчості режисера. Недовіра до митця посилилася після прем'єри "Тіней забутих предків" у київ. кінотеатрі "Україна" (4 вересня 1965), під час якої було озвучено протести проти арештів укр. інтелігентів. Після цього ім'я П. починає асоціюватися із протестними настроями в середовищі укр. інтелектуалів. Цьому сприяли поведінка митця та його заяви щодо відсутності свободи в рад. сусп-ві, неофіц. критика політ. кер-ва тощо. Наступний фільм П. "Київські фрески" (1965) було зупинено після відзнятих проб. Сценарій за новелою М.Коцюбинського "Інтермеццо", як і низка інших, не отримав дозволу на постановку. 1969 митець виїхав до Вірменії, де зняв фільм "Колір гранату" (первісна назва "Саят-Нова", про славетного поета середньовіччя), який вийшов у прокат не в авторській версії, а зазнавши переробки та перемонтування. 1971 повернувся до Києва. 1973 П. був заарештований і засуджений за сфабрикованим звинуваченням. Протягом 1974–78, після вироку суду, перебував у таборах. Звільнений 1978 за клопотаннями рад. і зарубіжних (Луї Арагон, Ельза Тріоле та ін.) митців. Після звільнення не дістав дозволу на проживання в Києві, мешкав у Тбілісі. Поставив картини "Легенда про Сурамську фортецю" (1984), "Ашик-Керіб" (1988). Роботу над фільмом "Сповідь" перервала смерть режисера.

У 2-й пол. 1980-х рр. фільми митця повернулися глядачеві, його творчість викликала ще більший інтерес громадськості – як в СРСР, так і поза його межами. У Києві були поставлені фільми за сценаріями П. – "Етюди про Врубеля" (1988, реж. Л.Осика) та "Лебедине озеро: Зона" (1989, реж. Ю.Іллєнко, 2 нагороди Каннського кінофестивалю).

Лауреат Нац. премії України ім. Т.Шевченка (1992, посмертно).

П. у м. Єреван (нині столиця Вірменії).

1991 в Єревані відкрито Дім-музей Параджанова, де експоновано образотворчі роботи митця, зокрема й ті, що зроблені в таборах, в ув'язненні. По смерті у багатьох містах світу (Москва, Київ, Канни, Амстердам, Рим, Париж, Нью-Йорк, Лондон, Пекін, Токіо та ін.) відбуваються ретроспективи фільмів та виставки робіт П. На території Національної кіностудії художніх фільмів імені О.Довженка відкрито пам'ятник П., на будинку, де жив митець (проспект Перемоги, 2), встановлено меморіальну дошку. 1999 рік ЮНЕСКО оголосила Роком Параджанова. Про митця знято велику кількість фільмів, серед яких "Сергій Параджанов: “Я знімаю геніальний фільм”" (1991, реж. В.Луговський), "Маестро" (1993, О.Кайдановський), "Ніч у музеї Параджанова" (1998, Р.Балаян), "Небезпечно вільна людина" (2004, Р.Ширман) та ін.

Офіц. реабілітації не надійшло досі, попри численні звернення громадськості.


Праці:
  1. Дремлющий дворец: Киносценарии. СПб., 2004.
Література:
  1. Сергей Параджанов: "…чтобы не молчать, берусь за перо": Выбранные места из переписки с недругами и друзьями. "Искусство кино", 1990, № 12
  2. Григорян Л. Три цвета одной страсти. М., 1991
  3. Сергій Параджанов: Злет, трагедія, вічність. К., 1994
  4. Луговський В. Невідомий Маестро. К., 1998
  5. Блохин Н. Изгнание Параджанова. Ставрополь, 2002
  6. Сергей Параджанов: Коллаж на фоне автопортрета: Жизнь – игра. Нижний Новгород, 2008.

Посилання:
  • ДОВЖЕНКО ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ
  • ГОГОЛЬ МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • ГУЦУЛИ
  • ІЛЛЄНКО ЮРІЙ ГЕРАСИМОВИЧ
  • КОЦЮБИНСЬКИЙ МИХАЙЛО МИХАЙЛОВИЧ
  • КИЇВ
  • НАЦІОНАЛЬНА КІНОСТУДІЯ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА
  • ОСИКА ЛЕОНІД МИХАЙЛОВИЧ
  • САВЧЕНКО ІГОР АНДРІЙОВИЧ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ЮНЕСКО, ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ З ПИТАНЬ ОСВІТИ, НАУКИ І КУЛЬТУРИ

  • Пов'язані терміни:
  • БАДЗЬО ЮРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЧОРНОВІЛ В'ЯЧЕСЛАВ МАКСИМОВИЧ
  • ДИСИДЕНТСЬКІ (ОПОЗИЦІЙНІ) РУХИ 1960–1980-Х РОКІВ В УКРАЇНІ
  • ІЛЛЄНКО ЮРІЙ ГЕРАСИМОВИЧ
  • ЛУК'ЯНІВСЬКА ТЮРМА
  • МИСТЕЦТВО
  • НАЦІОНАЛЬНА КІНОСТУДІЯ ХУДОЖНІХ ФІЛЬМІВ ІМЕНІ ОЛЕКСАНДРА ДОВЖЕНКА
  • ОСИКА ЛЕОНІД МИХАЙЛОВИЧ
  • ПРАВОЗАХИСНИЙ РУХ В УРСР В 1960–1980-ТІ РОКИ
  • САВЧЕНКО ІГОР АНДРІЙОВИЧ
  • ШІСТДЕСЯТНИЦТВО
  • СТУС ВАСИЛЬ СЕМЕНОВИЧ
  • УЖВІЙ НАТАЛІЯ МИХАЙЛІВНА
  • ВІСНИК РЕПРЕСІЙ В УКРАЇНІ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)