ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАРФЕНІЙ

  Бібліографічне посилання: Зінченко А.Л. ПАРФЕНІЙ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Parfenij_L (останній перегляд: 16.07.2019)
ПАРФЕНІЙ

ПАРФЕНІЙ (у миру – Левицький Памфил Андрійович; 28.09.1858–22.01.1922) – архієпископ, педагог і просвітник, організатор і редактор видання Євангелія укр. мовою, активний учасник нац. церк. руху на поч. 1920-х рр. Н. в с. Плішивець (нині село Гадяцького р-ну Полтав. обл.) в сім'ї парафіяльного священика Андрія Левицького. Закінчив Полтав. духовну семінарію, а 1884 – Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я. У січні 1894 пострижений у ченці; призначений смотрителем Звенигородського духовного уч-ща; згодом – помічником смотрителя Переяслав. духовного уч-ща, інспектором Віфанської духовної семінарії (м. Сергієв Посад у Підмосков'ї); з 1895 – ректор Віфанської, а з 1897 – Московської духовних семінарій. 1899 хіротонізований на єпископа Можайського, вікарія Моск. єпархії; надштатний член Моск. Синодальної контори. У Москві керував перекладом рос. мовою Четей міней Димитрія Ростовського. За його діяльної участі засновано Братство святителя Алексія для опікування бідними дітьми та ін. доброчинні установи. Організатор культурно-просвітницьких акцій: читань для робітників, робітн. хорів, видання популярної літератури. Сприяв розширенню мережі церковно-парафіяльних шкіл у Підмосков'ї, підтримував цю справу як власними внесками, так і залученням до цього ін. жертводавців.

З 1898 П. опікувався буд-вом церкви Покрови в с. Плішивець, збудованої 1902–06 за зразком Троїцького собору в Новоселиці (Новомосковську).

1 грудня 1904 П. призначено єпископом Подільським і Брацлавським. Служачи на Поділлі, П. організував видання перекладу Нового Завіту укр. мовою (ухвала Найсвятішого Синоду від 10–18 травня 1905). За основу було взято переклад, зроблений у 1860-ті рр. П.Морачевським. У редагуванні взяли активну участь відомі мовознавці П.Житецький, О.Левицький, А.Шахматов. У Кам'янці-Подільському було утворено комісію у складі протоієреїв Ю.Сіцінського, К.Стиранкевича та ін., яка займалася перекладом. Переклад був надрукований із паралельним слов'ян. текстом у Москві в синодальній друкарні 1906–11.

За ухвалою цієї комісії (27 листопада 1905) було видане великоднє Євангеліє укр. мовою накладом 8 тис. прим.; укр. мова ставала мовою богослужіння, сакральною мовою. На великодній літургії 1907 в Кам'янці-Подільську єпископ П. замінив церковнослов'ян. текст Євангелія від Іоанна українським. Проповідував у парафіях укр. мовою, благословив видання книги священика Ванькевича "Проповіді до малоросійського народу". Сприяв розширенню мережі церковно-парафіяльних шкіл, у т. ч. для навчання дівчаток. Підтримував діяльність Подільського товариства "Просвіта", був почесним членом "Подольского церковного историко-археологического общества".

Сприяв запровадженню викладання в духовній семінарії укр. історії та літератури, а в церковно-парафіяльних школах – укр. мови. 15 лютого 1908 П. призначено єпископом Тульським і Белєвським. 1909 його коштом у Плішивці було збудовано школу, поповнено б-ку.

1917 вийшовши на спочинок, П. проживав у Плішивці й виконував функції парафіяльного священика. З 1920 керував Полтав. єпархією.

У серпні 1920 на прохання Всеукраїнської православної церковної ради П. дав згоду прийняти під свою опіку укр. парафії і висвятив для Укр. церкви понад 30 священиків. П. переконував моск. патріарха Тихона дати йому благословення "якщо не стати "на чолі", то прийняти під "догляд" Українську Церкву". Проте ухвалою Собору єпископів від 18 (3) березня 1921 діяльність архієпископа П. на підтримку укр. церк. руху було засуджено. Коли ж травневий Собор Київщини 1921 обрав П. 24 травня 1921 митрополитом Укр. автокефальної правосл. церкви, під тиском ієрархів Московського патріархату він надалі відмовився підтримувати Українську автокефальну православну церкву. Ускладнила становище й хвороба, яка стала на перешкоді прибуттю П. до Києва.

П. у Хрестовоздвиженському монастирі в Полтаві.


Література:
  1. Левицкий О. Новый храм в старом украинском стиле. "Киевская старина", 1906. т. 45, № 11–12
  2. Пилявець Л., Чуприна В. Речник української волі в її церковно-правовому вияві. "Людина і світ", 2000, № 6
  3. Стародуб А.В. Видання українського перекладу Євангелія (1905–1912) (за матеріалами архіву Московської синодальної друкарні). Web: http://history.org.ua/JournALL/xix/6/25.pdf.

Посилання:
  • ЧЕТЬЇ МІНЕЇ
  • ДИМИТРІЙ РОСТОВСЬКИЙ
  • КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ДУХОВНА АКАДЕМІЯ 1819–1919
  • ЛЕВИЦЬКИЙ ОРЕСТ ІВАНОВИЧ
  • МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ
  • МОСКВА
  • НОВОМОСКОВСЬК
  • ПАРАФІЯ
  • ПОДІЛЬСЬКА ЗЕМЛЯ
  • ПОДІЛЬСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА
  • ПОДОЛЬСКОЕ ЦЕРКОВНОЕ ИСТОРИКО-АРХЕОЛОГИЧЕСКОЕ ОБЩЕСТВО
  • ПОЛТАВА
  • СІЦІНСЬКИЙ ЮХИМ ЙОСИПОВИЧ
  • ЦЕРКОВНО-ПАРАФІЯЛЬНІ ШКОЛИ
  • ТИХОН (БЕЛАВІН)
  • УКРАЇНСЬКА АВТОКЕФАЛЬНА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА (УАПУ)
  • ВСЕУКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКОВНА РАДА
  • ЖИТЕЦЬКИЙ ПАВЛО ГНАТОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ПОДІЛЬСЬКЕ ТОВАРИСТВО ПРОСВІТА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)