ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАРТЕСНИЙ СПІВ

  Бібліографічне посилання: Корній Л.П. ПАРТЕСНИЙ СПІВ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Partesnyj_spiv (останній перегляд: 16.07.2019)
ПАРТЕСНИЙ СПІВ

ПАРТЕСНИЙ СПІВ (від лат. pars – "частина, участь, партія", множина – partes) – укр. багатоголосий церк. спів, який сформувався наприкінці 16 ст. і розвивався впродовж 17 – 1-ї пол. 18 ст. Серед великої кількості партесних творів є авторські й анонімні. Партесні твори писали М.Дилецький, С.Пекалицький, І.Календа, Давидович, Ф.Світлий, І.Домарацький та ін. Дійшли до нашого часу у вигляді рукописних хорових партій (партитури відсутні). У П.с. проявився бароковий муз. стиль, найбільш яскраво представлений у жанрі партесного концерту. П.с., змінивши церк. монодію (одноголосся), відзначався більш яскравою емоційною виразністю. У партесних творах композитори використовували велику кількість хорових голосів (8, 12, 16 і більше) зі змінним типом багатоголосся (поперемінний спів різних груп хорових голосів, а також усіх голосів разом та ансамблів); для них були притаманні величність, монументальність, яскрава й різноманітна звукова колористика, охоплення широкого звукового простору, урочисто-панегіричні та лірико-драм. образи, динамізм і контрастність, поєднання гармонічної та поліфонічної хорової фактури. У партесних творах композитори іноді використовували укр. народно-пісенні інтонації. Класиком укр. партесної музики і видатним муз. теоретиком був Микола Дилецький (2-га пол. 17 – поч. 18 ст.), за деякими відомостями – киянин. Його "Граматика музикальна" була осн. посібником на східнослов'ян. землях для виконавців і творців партесної музики, а також цінним внеском в європ. музично-теор. думку. Укр. П.с. із серед. 17 ст. був поширений у рос. церквах. У Росії він був запроваджений укр. композиторами, регентами, півчими, яких запрошували царська та церк. влади.


Література:
  1. Герасимова-Персидська Н. Хоровий концерт на Україні ХVII–ХVIII ст. К., 1978
  2. Її ж. Партесный концерт в истории музыкальной культуры. М., 1983
  3. Її ж. Специфіка національного варіанту бароко в українській музиці XVII ст. В кн.: Українське бароко і європейський контекст. К., 1991
  4. Її ж. Схід–Захід у слов'янській музиці доби бароко. В кн.: Мистецтво, фольклор та етнографія слов'ян: XI конгрес славістів у Братиславі. К., 1993
  5. Корній Л. Історія української музики, ч. 1. К.–Х.–Нью-Йорк, 1996.

Посилання:
  • ДИЛЕЦЬКИЙ МИКОЛА ПАВЛОВИЧ

  • Пов'язані терміни:
  • ДИЛЕЦЬКИЙ МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • ГЛУХІВСЬКА ШКОЛА СПІВУ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ МУЗИКИ
  • КНИГОЗБІРНІ ВИКЛАДАЧІВ ТА ВИПУСКНИКІВ КИЇВСЬКОЇ АКАДЕМІЇ
  • ЛУЦЬКА БРАТСЬКА ШКОЛА
  • МАНЯВСЬКИЙ СКИТ
  • МОСКВА


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)