ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ

  Бібліографічне посилання: Бойко О.Д. ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Partiia_sotsialistiv (останній перегляд: 16.10.2019)
ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ

ПАРТІЯ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ (ПСР), есери – соціаліст. партія, найбільш масова та впливова в Росії на поч. 20 ст. Входила до Інтернаціоналу II. Перші орг-ції есерів виникли в серед. 90-х рр. 19 ст. з колиш. народницьких гуртків і груп. На поч. 20 ст. до них приєдналися старі народники, які відбули каторгу й заслання (К.Брешко-Брешковська, М.Гоц, О.Минор та ін.), та екстремістськи налаштована молодь зі студентських рухів (М.Авксентьєв, Б.Савінков, А.Гоц, І.Каляєв, Є.Сазонов та ін.). Вони склали керівне ядро партії. Гол. ідеологом і лідером есерів був В.Чернов. Об'єднання окремих орг-цій в єдину партію відбулося в грудні 1901 – січні 1902 в Берліні (Німеччина). Про це в січні 1902 повідомила есерівська газ. "Революционная Россия".

Програму і статут ухвалив Установчий з'їзд, що відбувся 29 грудня 1905 – 4 січня 1906 у Фінляндії. Есери вважали селянство провідним класом рос. сусп-ва. В основу програми була покладена есерівська доктрина демократ. соціалізму і особливого шляху до нього аграрних країн, насамперед Росії. Гол. підвалини есерівського соціалізму складали політ. демократія і соціалізація землі. Програма передбачала встановлення демократ. республіки, загальне виборче право, демократ. свободи. Держ. лад – федеративна республіка з широкою автономією міських та сільс. громад, а також нац. регіонів, із визнанням за останніми права на самовизначення. Гол. екон. вимогою була соціалізація землі: ліквідація приватної власності на землю та передача її в розпорядження місц. органів самоврядування з подальшим розподіленням за зрівняльно-трудовою нормою. У питаннях тактики ПСР визнавала як легальні: агітація, пропаганда, парламентська діяльність, так і нелегальні методи боротьби: страйки, бойкоти, повстання тощо.

На відміну від соціал-демократів есери визнавали терор (у т. ч. індивідуальний) дієвим засобом боротьби проти самодержавства. Партія мала Бойову орг-цію (див. Бойова організація Партії соціалістів-революціонерів), яка розпочала свою діяльність у квітні 1902 вбивством міністра внутр. справ Рос. імперії Д.Сипягина. Бойова орг-ція була автономною, глибоко законспірованою частиною партії. ЦК лише давав їй завдання на здійснення терористичних актів та термін їх виконання, але не мав права втручатися у внутр. діяльність. За час існування бойової орг-ції (1901–08) в ній перебувало не більше 80-ти осіб. Ця орг-ція перебувала на автономному становищі, мала власний статут, касу, паролі і явки. Її керівниками були Г.Гершуні (1901–03) та Є.Азеф (1903–08). Більшість терористичних актів відбулася в часи революції 1905–1907, з 1908 терор почав сходити нанівець, після вбивства анархістами прем'єр-міністра П.Столипіна (1911) фактично припинився.

ПСР активізувала свою діяльність під час революції 1905–07. Чисельність партії зросла до 50–60 тис. осіб, до 90 % яких складали селяни й робітники, проте в кер-ві абсолютну більшість мала інтелігенція. Есери брали участь в організації антиурядових виступів у містах, селах, в армії і на флоті. Мали значний вплив у Всерос. сел. союзі, поштово-телеграфних, залізничних і вчительських профспілках, офіцерських та солдатських громад. орг-ціях. За активного сприяння ПСР була утворена Трудова група в Державній думі Російської імперії, програма якої містила есерівські програмні положення. Репресивна політика царизму щодо есерів у післяреволюц. період привела до згортання їхньої діяльності в Росії. Більшість лідерів емігрували, до 1917 партія перебувала на нелегальному становищі.

Після Лютневої революції 1917 ПСР стала провідною політ. партією Росії. Улітку 1917 вона налічувала бл. 1 млн членів, які об'єднувалися в 436 орг-ціях. Лідери: М.Авксентьєв, В.Чернов, М.Гоц, В.Зензинов, О.Керенський. Друкований орган ЦК – газ. "Дело народа". Разом із Російською соціал-демократичною робітничою партією (меншовиків) есери стали правлячою партією. Вони мали найбільше представництво і грали провідну роль у місц. радах та Всерос. ЦВК (голова – М.Авксентьєв). Входили до Тимчасового уряду: М.Авксентьєв, В.Чернов, С.Маслов та ін. О.Керенський послідовно займав посади міністра внутр. справ, військ. і мор. міністра, з 6 серпня (24 липня) 1917 – голови уряду.

Есерівські орг-ції в Україні 1917 налічували 69 тис. членів, лідери: О.Зарубін, Й.Скловський, К.Сухових. Есери входили до Української Центральної Ради та Комітету Української Центральної Ради (Й.Скловський, С.Сараджев), Генерального секретаріату Української Центральної Ради (О.Зарубін – ген. секретар пошти і телеграфу). Відповідно до програмних вимог партії есери негативно ставилися до укр. автономії, утрималися при голосуванні за III та IV Універсали УЦР.

З літа 1917 в партії посилилися розбіжності, її ліве крило разом із більшовиками виступало проти Тимчасового уряду, за передачу влади радам. Праві есери вважали Жовтневий переворот у Петрограді 1917 "злочином перед батьківщиною і революцією". Вони відмовилися брати участь у роботі Другого Всеросійського з'їзду рад 1917 і не підтримали нову владу. 9 листопада (27 жовтня) 1917 ЦК ПСР ухвалив постанову про виключення з партії "усіх, хто брав участь у більшовицькій авантюрі". Наслідки перевороту були фатальними для ПСР: із правлячої партії вона перетворилась на опозиційну. В листопаді 1917 стався її остаточний розкол, була утворена окрема Партія лівих соціалістів-революціонерів. Есери отримали 40 % голосів на виборах до Всеросійських Установчих зборів, В.Чернов був обраний їх головою. Це свідчило про великий авторитет партії серед рос. громадянства. Проте розгін більшовиками Всерос. Установчих зборів завдав їй ще одного відчутного удару. Протягом січня–квітня 1918 кер-во ПСР намагалося згуртувати свої ряди й виробити нову тактику у протистоянні з більшовиками.

У травні 1918 Рада ПСР прийняла рішення про збройну боротьбу проти рад. влади під гаслом Всерос. Установчих зборів. У відповідь на це 14 червня 1918 Всерос. ЦВК рад виключив "правих" есерів із рад усіх рівнів. Спираючись на підтримку повсталих частин Чехословац. корпусу, есери влітку 1918 встановили свою владу в Поволжі і Сибіру, сформували кілька регіональних урядів (К-т членів Всерос. Установчих зборів (Комуч) у Самарі, Тимчасовий Сибірський уряд, Директорію в Уфі та ін.). Вони організували низку антирад. заколотів (в Ярославлі, Муромі та ін.) і терористичних актів проти більшовицького керівництва (В.Леніна, В.Володарського, М.Урицького). Наприкінці 1918 есерівські уряди були скинуті адміралом О.Колчаком, лідери партії заарештовані, згодом вони опинилися в еміграції.

1919–20 есери вели боротьбу як проти рад. влади, так і проти "білих" режимів (О.Колчака в Сибіру та на Далекому Сх., А.Денікіна в Україні й на Півдні Росії та ін.), визначаючи свою позицію як "третя сила". Вплив партії дедалі зменшувався, більшість членів ЦК перебувала в тюрмах або в еміграції. З кінця 1920 кер-во перейшло до Центр. орг. бюро ЦК; як і раніше, гол. метою партії залишалася боротьба за демократію. Рад. влада засудила "контрреволюційну діяльність" есерів. 1922 відбувся один із перших у рад. Росії політ. суд. процесів над правими есерами. Попри захист кер-ва II Інтернаціоналу 12 лідерів партії були умовно засуджені до страти (з відстрочкою вироку), решта (22) – до тюремного ув'язнення. З арештом 1925 останнього складу Центр. бюро ПСР партія фактично припинила існування, діяла лише есерівська еміграція. Колишні члени партії в СРСР зазнали політ. переслідувань, були репресовані.


Література:
  1. Партия социалистов-революционеров после Октябрьского переворота 1917 года: Документы из архива П.С.-Р. Амстердам, 1989
  2. Гусев К.В. Рыцари террора. М., 1992
  3. Политические партии России: конец ХIХ – первая треть ХХ века: Энциклопедия. М., 1996
  4. Леонов М.И. Партия социалистов-революционеров в 1905–1907 гг. М., 1997
  5. Морозов К.Н. Партия социалистов-революционеров в 1907–1914 гг. М., 1998
  6. Суслов А.Ю. Социалисты-революционеры в Советской России: источники и историография. Казань, 2007.

Посилання:
  • АВТОНОМІЯ
  • АЗЕФ ЄВНО ФІШЕЛЕВИЧ
  • БІЛЬШОВИКИ
  • БОЙОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ПАРТІЇ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ
  • БРЕШКО-БРЕШКОВСЬКА КАТЕРИНА КОСТЯНТИНІВНА
  • ДЕМОКРАТІЯ
  • ДЕНІКІН АНТОН ІВАНОВИЧ
  • ДЕРЖАВНА ДУМА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • ДРУГИЙ ВСЕРОСІЙСЬКИЙ З'ЇЗД РАД 1917
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
  • ГЕРШУНІ ГРИГОРІЙ АНДРІЙОВИЧ
  • ІНТЕЛІГЕНЦІЯ
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ II
  • КЕРЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • КОЛЧАК ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • КОМІТЕТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ, МАЛА РАДА
  • ЛЕНІН ВОЛОДИМИР ІЛЛІЧ
  • ЛЮТНЕВА РЕВОЛЮЦІЯ 1917
  • МЕНШОВИКИ
  • НАРОДНИКИ
  • ПАРТІЯ ЛІВИХ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ (ПЛСР), ЛІВІ ЕСЕРИ
  • РЕСПУБЛІКА
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РОСІЙСЬКА СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТИЧНА РОБІТНИЧА ПАРТІЯ (БІЛЬШОВИКІВ)
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • САВІНКОВ БОРИС ВІКТОРОВИЧ
  • СЕЛЯНСТВО
  • СОЦІАЛІЗМ
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • СТОЛИПІН ПЕТРО АРКАДІЙОВИЧ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
  • УРИЦЬКИЙ М. Я.
  • ВСЕРОСІЙСЬКІ УСТАНОВЧІ ЗБОРИ
  • ЗАРУБІН ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЖОВТНЕВИЙ ПЕРЕВОРОТ У ПЕТРОГРАДІ 1917

  • Пов'язані терміни:
  • АРМІЙСЬКІ КОМІТЕТИ
  • АЗЕФ ЄВНО ФІШЕЛЕВИЧ
  • БАХ ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • БАЛАБУХА СЕРГІЙ ПАВЛОВИЧ
  • БЕСІДОВСЬКИЙ ГІРШ ЗЕЛІКОВИЧ
  • БІЛЬШОВИЗАЦІЯ РАД
  • БУРЕВІЙ (БУРОВІЙ) КОСТЬ СТЕПАНОВИЧ
  • БУРЖУАЗНА РЕВОЛЮЦІЯ
  • ДЕМОКРАТИЧНА НАРАДА 1917
  • ДЕРЖАВНА ДУМА РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ
  • ДРУГИЙ ВСЕРОСІЙСЬКИЙ З'ЇЗД РАД 1917
  • ДИКТАТУРА ПРОЛЕТАРІАТУ
  • ЕСЕРИ
  • ГАПОН ГЕОРГІЙ АПОЛЛОНОВИЧ
  • ГЕККЕР НАУМ ЛЕОНТІЙОВИЧ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ СЕКРЕТАРІАТ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ
  • ГРІН ОЛЕКСАНДР СТЕПАНОВИЧ
  • ГУБЕРНСЬКІ З'ЇЗДИ РАД СЕЛЯНСЬКИХ ДЕПУТАТІВ 1917–1918
  • ІНТЕРНАЦІОНАЛ II
  • КАЛМАНОВИЧ МОЙСЕЙ ЙОСИПОВИЧ
  • КАНАРСЬКИЙ СЕРГІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • КАРЛЕЙЛЬ ТОМАС
  • КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (КАДЕТИ)
  • КЕРЕНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ
  • ХЕРСОН, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • КОМПАРТІЙНО-РАДЯНСЬКА СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ В СРСР: ТВОРЕННЯ, ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ, КРАХ
  • КОМУНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО СЕЛА 1919
  • КОНДРАТЬЄВ МИКОЛА ДМИТРОВИЧ
  • КОВАЛЬСЬКА ЄЛИЗАВЕТА МИКОЛАЇВНА
  • КРАЙОВИЙ КОМІТЕТ ПО ОХОРОНІ РЕВОЛЮЦІЇ В УКРАЇНІ
  • КРИМ СОЛОМОН САМІЙЛОВИЧ
  • КРУПКО СЕМЕН НИКИФОРОВИЧ
  • КУДРЯ ДАНИЛО ЄВМЕНОВИЧ
  • КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНА АВТОНОМІЯ
  • КВІТНЕВІ ТЕЗИ В.ЛЕНІНА
  • ЛІВШИЦЬ (ЛІФШИЦЬ) ЯКІВ АБРАМОВИЧ
  • ЛЮБЧЕНКО ПАНАС ПЕТРОВИЧ
  • МАКІВКА СТЕПАН АДАМОВИЧ
  • МАРТОВ ЮЛІЙ ЙОСИПОВИЧ
  • МЕНШОВИКИ
  • МИХАЙЛИЧЕНКО ГНАТ ВАСИЛЬОВИЧ
  • МИКОЛА II
  • НОВИЦЬКИЙ ВІКТОР ІЗМАЙЛОВИЧ
  • ОБЕРУЧЕВ КОСТЯНТИН МИХАЙЛОВИЧ
  • ОБНОВЛЕНСТВО
  • ОДЕСА
  • ПАНЧЕНКО МИХАЙЛО ЮРІЙОВИЧ
  • ПАРТІЯ ЛІВИХ СОЦІАЛІСТІВ-РЕВОЛЮЦІОНЕРІВ (ПЛСР), ЛІВІ ЕСЕРИ
  • РАДИ РОБІТНИЧИХ, СЕЛЯНСЬКИХ І СОЛДАТСЬКИХ ДЕПУТАТІВ, ДЕПУТАТІВ ТРУДЯЩИХ, НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ
  • РЕВОЛЮЦІЯ 1905–1907 В УКРАЇНІ
  • РУМЧЕРОД
  • СКІФСЬКИЙ МІФ
  • СОРОКІН ПИТИРИМ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СОЦІАЛ-ДЕМОКРАТІЯ
  • СОЦІАЛІЗМ
  • ТЕРЛЕЦЬКИЙ ЄВГЕН ПЕТРОВИЧ
  • ТИМЧАСОВИЙ УРЯД
  • ВСЕРОСІЙСЬКІ УСТАНОВЧІ ЗБОРИ
  • ВСЕРОСІЙСЬКИЙ СЕЛЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ЗАГАЛЬНИЙ СТРАЙК НА ПІВДНІ РОСІЇ 1903
  • ЗАКОН ПРО СОЦІАЛІЗАЦІЮ ЗЕМЛІ 1918
  • ЗАКОНОДАВЧА ПРОЦЕДУРА ТА ЗАКОНОДАВЧІ ІНСТИТУЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ НАРОДНІЙ РЕСПУБЛІЦІ 1917–1918
  • ЗАЛІЗНЯК МИКОЛА КІНДРАТОВИЧ
  • ЗАПОРІЖЖЯ
  • ЗАРУБІН ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ
  • ЗЕЛЕНИЙ, ОТАМАН
  • ЗЕМЕЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ 1917–1920
  • ЖАДАНІВСЬКИЙ БОРИС ПЕТРОВИЧ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)