ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАТОН БОРИС ЄВГЕНОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Онопрієнко В.І. ПАТОН Борис Євгенович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Paton_B (останній перегляд: 15.12.2019)
ПАТОН БОРИС ЄВГЕНОВИЧ

ПАТОН Борис Євгенович (н. 27.11.1918) – учений у галузі електрозварювання, металургії і технології металів. Професор (1954), академік АН УРСР (1958), академік АН СРСР (1962), академік РАН (1992), президент АН УРСР (з 1962; з 1991 – АН України, з 1994 – Національна академія наук України). Засл. діяч н. і т. України (1968), засл. винахідник СРСР (1983). Двічі Герой Соц. Праці (1969, 1978), Герой України (1998). Іноз. член низки академій і наук. т-в зарубіжних країн, у т. ч. Болг. АН (1969), Чехословац. АН (1973), АН Нім. Демократ. Республіки (1980), Академії наук і мист-в Боснії і Герцеговини (1975), Швед. королів. академії інженерних наук (1986), АН Індії (1994), АН Вірменії (1994), АН Білорусі (1995), АН Казахстану (1995), АН Грузії (1996), АН Таджикистану (2001), АН Киргизії (2004). Почесний д-р і професор багатьох ун-тів світу. Син Є.Патона. Н. в м. Київ. 1941 закінчив Київ. політех. ін-т. 1941–42 – інженер електротех. лабораторії з-ду "Красное Сормово" (м. Горький; нині Нижній Новгород, РФ); 1942–45 – молодший і старший наук. співробітник, 1945–50 – зав. відді- лу, 1950–53 – заст. директора з наук. роботи, з 1953 – директор Ін-ту електрозварювання ім. Є.Патона АН УРСР, з 1962 – президент АН УРСР.

Наук. дослідження П. присвячені процесам автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом, розробці теор. основ створення автоматів для зварювання і зварювальних джерел живлення; проблемам управління зварювальними процесами, створення нових перспективних конструкцій і функціональних матеріалів майбутнього. Під його кер-вом створений принципово новий спосіб зварювання – електрошлаковий. П. очолив дослідження із впровадження зварювальних джерел теплоти для підвищення якості металу, що виплавляється, на основі чого заснована нова галузь металургії – спец. електрометалургія. Уперше почав і активізував дослідження в галузі використання зварювання і споріднених технологій у космосі, створення косміч. конструкцій; визнаний лідер у цій сфері діяльності. Гол. ініціатор створення унікальної технології зварювання живих тканин, що використовується в хірургії.

1942 приступив до інженерної діяльності в Ін-ті електрозварювання АН УРСР, евакуйованому з Києва до Нижнього Тагіла (нині місто Свердловської обл., РФ). Взяв участь у розробці і впровадженні в екстремальних умовах воєн. часу легендарної технологічної інновації – автоматичного зварювання броні танків, що внесла неоцінимий вклад в перемогу у війні. Фахівці ін-ту вперше у світі вирішили складні наук. і тех. завдання, пов'язані з автоматичним зварюванням броні, розробили досконалу технологію й необхідне устаткування. Вживання автоматичного зварювання в оборонній пром-сті забезпечило можливість різкого збільшення випуску бойових машин, боєприпасів і озброєння високої якості. В умовах воєн. часу вживання автоматичного зварювання під флюсом для вир-ва техніки стало вирішальним чинником різкого нарощування обсягів вир-ва в стислі терміни. Під час Другої світової війни ні в одній ін. країні автоматичне зварювання під флюсом у танк. пром-сті не застосовувалося. Лише в останні воєнні роки почали освоювати цей спосіб при виготовленні бронекорпусів танків і самохідних артилер. установок у США. П. було доручено розробити електричну схему нових автоматичних зварювальних голівок, що реалізовують відкрите 1942 В.Дятловим явище саморегулювання дуги. З цим завданням молодий інженер впорався блискуче. Виключно проста конструкція, надійність і зручність у роботі не лише дали можливість випускати нові голівки в умовах простих мех. майстерень, а й вирішували проблему кадрів при їх експлуатації.

Вніс (разом з А.Макарою, 1943) істотний вклад у прояснення фіз. картини зварювального процесу при зварюванні під флюсом.

У післявоєнні роки активно включився в дослідження процесів металургії зварювання, теплових процесів при нагріванні та плавленні електродного дроту. Дослідження процесу нагріву електрода при автоматичному зварюванні під флюсом стали теор. базою для розробки способу і технології зварювання під флюсом тонким електродним дротом (1948). Спосіб, що отримав назву шлангового напівавтоматичного дугового зварювання під флюсом, дав можливість підняти продуктивність і якість зварювання криволінійних, кутових та ін. швів складної конфігурації, недоступних для зварювання автоматами в монтажних і заводських умовах. Апаратура, розроблена для його реалізації, послужила технологічною базою для нового покоління зварювальної техніки.

У результаті досліджень залежності параметрів зварних швів від напруги на дузі й ін. умов механізованого зварювання П. були закладені основи нового наук. напряму – автоматичного регулювання зварювальних процесів дією на дугу і на параметри шва через систему, що їх живить. Були сформульовані принципи автоматичного регулювання процесу зварювання через джерело живлення, розроблені різні типи регуляторів напруги дуги при живленні змінним струмом. Ці розробки поклали початок науково обґрунтованим методикам розрахунку і конструювання трансформаторів для автоматичного зварювання.

Очоливши Ін-т електрозварювання АН УРСР, П. став організатором широкого фронту фундаментальних і цілеспрямованих досліджень, які стали основою для створення і широкого застосування багатьох способів зварювання: напівавтоматичного, у середовищі захисних газів, електрошлакового, мікроплазмового та ін. Сконцентрував зусилля колективу дослідників на поглибленому вивченні природи електрошлакового процесу, на визначенні його стійкості й автоматизації осн. режимних параметрів з одночасною розробкою технології застосування цього процесу.

Цей напрям розділився на 2 взаємозв'язані гілки, одна з яких продовжувала розвиватися в напрямі зварювальних технологій, а друга вийшла за їх межі й незабаром склала серію самостійних електрошлакових технологій. Вивчення явищ і процесів, що виникають при проходженні електричного струму через різні середовища, стимулювало формування нової перспективної галузі якісної металургії – спец. електрометалургії, яка об'єднала такі способи отримання рафінованих металів, як електрошлаковий, електронно-променевий, плазменно-дуговий. У стислі терміни були розроблені нові способи зварювання, створені численні прототипи нового покоління пром. зварювальної техніки, вивчені технологічні режими.

Глибоке вивчення природи електрошлакової переплавки, її фізико-хім. закономірностей і електротех. характеристик було узагальнене в монографії "Електрошлакова переплавка" (1963), що незабаром була перевидана в США і Великій Британії. Технологічні розробки увінчалися створенням десятків винаходів, втілених у пром. апаратурі для електрошлакової переплавки. Розробки Ін-ту електрозварювання АН УРСР запатентовані в розвинених країнах, включаючи США, ФРН, Японію. Лідируюче положення вітчизн. зварювальної науки і техніки в галузі електрошлакової переплавки широко визнане у світі.

На поч. 1970-х рр. були розроблені нові способи електрошлакового литва, що незабаром стало незамінним у вир-ві металургійного устаткування. Пізніше почали розвиватися електрошлакове кокільне і відцентрове литво, які широко розсунули межі застосування електрошлакових технологій. Нині спектр таких технологій (з урахуванням електрошлакового зварювання) включає бл. 20 технологічних процесів переплавки, литва, наплавлення, поверхневої обробки та інших, без яких немислимі сучасна металургія і машинобудування.

Важливим стратегічним напрямом розвитку зварювальних і електрометалургійних технологій П. вважає розробку принципово нових автоматизованих систем управління процесами зварювання, установками й механізованими лініями з використанням комп'ютерної і мікропроцесорної техніки, створення зварювальних роботів. Велику увагу приділяв вивченню металургії зварювання, удосконаленню металевих матеріалів, тих, що існують, і створенню нових.

Очоливши 1962 АН УРСР, П. розумів, що вона потребує істотної реорганізації. З 1930-х рр. частка прикладних досліджень в академічній науці безперервно зростала. Разом із тим академічна наука саме за рахунок прикладних досліджень довела своє значення для розвитку економіки країни. Програма реформ в АН УРСР, яку розпочав П., засновувалася на тому, що гол. ресурс академічної науки полягає у фундаментальних дослідженнях. Тому ін-ти з великою часткою прикладних розробок повинні були різко підняти рівень фундаментальних досліджень. Це стосувалося й рідного Ін-ту електрозварювання АН УРСР, який на той час уже мав високий рейтинг у країні. Цей процес фундаменталізації наук. пошуку в академічних установах, де прикладна тематика домінувала, і став основою розвитку АН УРСР на два десятиліття. Прикладна тематика не заборонялася, і частка її зростала, але разом з тим повинен був зростати й рівень фундаментальності досліджень. Саме на цій основі в 1970–80-ті рр. АН УРСР стрімко збільшила ефективність свого впливу на галузі нар. госп-ва, реалізувала численні орг. новації, які наблизили її до вир-ва. З метою здійснення оперативного доведення наук. результатів до стадії пром. освоєння АН УРСР почала створювати науково-тех. комплекси. Вони складалися з ін-тів, конструкторських бюро, дослідних вир-в і з-дів. Із часом виникли міжгалузеві науково-тех. комплекси, два з яких було організовано на базі Ін-ту електрозварювання АН УРСР та Ін-ту проблем матеріалознавства АН УРСР. Щоб прискорити технологічне впровадження перспективних здобутків наук. пошуку, в деяких науково-тех. комплексах АН УРСР з'явилися підрозділи, що дістали назву інженерних центрів. У серед. 1980-х рр. діяло 9 таких центрів. Поряд з цим зростала й частка прикладних досліджень для пром-сті, воєнно-промислового комплексу, косміч. програм, що сприяло швидкому зростанню ефективності роботи АН УРСР.

Ще одна орг. новація внутр. політики АН УРСР цього періоду – орієнтація на перетворення її з переважно київ. установи на всеукраїнську. З 1960-х рр. почався процес створення наук. центрів у регіонах України. Донец. наук. центр до певної міри створювався 1965 за зразком Сибірського відділення АН СРСР: у регіон із розвинутою пром-стю, де наук. потенціал практично був відсутній, були запрошені вчені з Києва, Харкова, деяких ін. міст і на новому місці були сформовані наук. колективи. В ін. містах України ін-ти АН УРСР створювалися більш природним, еволюційним, шляхом. Потужна група їх уже була у Львові, існували ін-ти в Одесі, Севастополі, Дніпропетровську та ін. містах, не кажучи вже про такий найстаріший центр розвитку науки в Україні, як Харків.

За ініціативою П. на поч. 1960-х рр. в АН УРСР почала формуватися власна приладобудівна база для дослідних цілей, а потім – і для дрібносерійного вир-ва, що дало змогу частково компенсувати зменшення імпорту устаткування в результаті різкого зростання цін на наук. техніку на світ. ринку в 1970-ті рр. Здійснювалися заходи і для створення колективних баз користування цінним наук. устаткуванням. Щорічно в академічних установах встановлювалося бл. 5 тис. одиниць наук. устаткування. При цьому проводилася велика аналітична робота із врахування структури технологічних систем для різних галузей науки, тому що процеси формування технологічної бази досліджень у різних галузях знань мають свої особливості. Науковці АН УРСР були серед перших у країні, які приступили до створення і впровадження автоматизованих систем досліджень.

Гол. особливістю розвитку АН УРСР порівняно з ін. респ. академіями стало те, що вона зуміла залучити кошти пром. підпр-в, мін-в і відомств, зацікавлених у розробках її ін-тів. Установи АН УРСР, маючи незалежний міжгалузевий статус, постійно прагнули справляти серйозний вплив на розвиток галузей пром-сті. Фактично АН УРСР стала центром розвитку тех. наук в СРСР. Деякі її ін-ти отримали статус головних в СРСР із найважливіших напрямів науково-технічного прогресу. Так, Ін-т електрозварювання ім. Є.Патона АН УРСР був головним у країні в галузі зварювання та спец. металургії, а з 1984 – ще й із проблеми зміцнюючих та захисних покриттів; Ін-т проблем матеріалознавства АН УРСР – із проблеми "порошкова металургія"; Ін-т проблем міцності АН УРСР – у галузі розробки критеріїв несучої здатності та довговічності конструкційних елементів ядерних реакторів; Ін-т геотех. механіки АН УРСР – у розробці теор. основ, техніки і технології видобутку корисних копалин на великих глибинах; Фізико-мех. ін-т АН УРСР – із проблеми "фізико-хімічна механіка матеріалів".

Обраний АН УРСР напрям розвитку ("Патонівський маневр", як його називали) виявився правильним, певною мірою навіть рятівним для укр. академії. На базі наук. досягнень АН УРСР були одержані помітні досягнення в розвитку багатьох традиційних галузей пром-сті, створені нові галузі, такі, як спец. електрометалургія, порошкова металургія, розроблені нові види обробки металів – високоефективні процеси зварювання, гідроекструзія, різні способи нанесення покриттів із заданими властивостями, нові ливарні процеси. Знайшли застосування багато технологічних процесів, обладнання, матеріали, препарати, системи й засоби автоматизації. Багато з них за науково-тех. рівнем не мали на той час аналогів у світі. Така орієнтація не тільки не заважала розвиткові досліджень навіть у найбільш абстрактних галузях науки, але в більшості випадків сприяла йому. В багатьох галузях науки сформувалися нові наук. напрями й школи. АН УРСР стала загальновизнаним центром матеріалознавства. Лідером цього напряму став Ін-т електрозварювання ім. Є.Патона АН УРСР, що став найбільшим у світі наук. центром у галузі зварювання та спец. електрометалургії. Крім того, що його роботи заклали основу нових галузей пром-сті, важко було назвати більш-менш солідне пром. підпр-во в СРСР, на якому б не використовувалися розробки цього ін-ту. 1969 за допомогою створеної в ін-ті установки "Вулкан" вперше було здійснено зварювання металів на борту косміч. корабля "Союз-6". 1984 за допомогою створеного в Ін-ті електрозварювання АН УРСР універсального ручного інструмента були проведені технологічні операції зварювання і напилення у відкритому космосі.

Активна творча діяльність і талант керівника висунули П. в ряди видатних організаторів науки, відомих у світі. П. – ініціатор створення єдиного наук. простору країн Співдружності Незалежних Держав, засновник і президент Міжнар. асоціації академій наук. Він послідовно відстоює місце і функції академії наук у сусп-ві, доводячи, що академія наук як осередок фундаментальної науки орієнтована на пошук нових закономірностей і принципово нових явищ, кваліфіковану експертизу соціально-екон. програм, що розвиток фундаментальної науки визначає інтелектуальний рівень сусп-ва, міжнар. престиж країни.

Автор і співавтор більше 720 винаходів (500 іноз. патентів), понад 1200 публікацій, у т. ч. 20 наук. монографій. Гол. редактор журналів "Автоматическая сварка", "Техническая диагностика и неразрушающий контроль", "Современная электрометаллургия", "Вісник Національної академії наук України".

Лауреат Держ. премії СРСР (1950), Ленінської премії (1957), Держ. премій УРСР та України (1970, 2004), премій РМ УРСР (1984) та РМ СРСР (1988), премії "Тріумф" (2004, РФ).

Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1943), 4-ма орденами Леніна (1967, 1969, 1975, 1978), Почесною Грамотою Президії ВР УРСР (1981), золотою медаллю ім. М.Ломоносова АН СРСР (1981), орденами Жовтневої Революції (1984) та Дружби народів (1988), Почесною Відзнакою Президента України (1993), орденом кн. Ярослава Мудрого 5-го (травень 1997), 4-го (листопад 2003) і 1-го ст. (листопад 2008), відзнакою Герой України (став першим нагородженим цією відзнакою із врученням ордена Держави; 26 листопада 1998); нагороджений рос. орденом "За заслуги перед Отечеством" 2-го ст. (1998), Почесними Грамотами КМ України (квітень 2002, листопад 2003), золотою медаллю ім. С.Корольова (2003), золотою медаллю ім. Яна Чохральського (2006). Удостоєний багатьох зарубіжних наук. і держ. нагород.


Праці:
  1. Экспериментальное исследование процесса автоматической сварки под слоем флюса. К., 1944 (у співавт.)
  2. Сварочные головки и питание их током. К., 1947
  3. Исследование условий устойчивого горения сварочной дуги и ее регулирования. К., 1951
  4. Шланговая полуавтоматическая сварка под флюсом. К.–М., 1952 (у співавт.)
  5. Элементы расчета цепей и аппаратов переменного тока для дуговой сварки. К., 1953 (у співавт.)
  6. Современная сварочная техника. К.–М., 1957
  7. Электрооборудование для дуговой и шлаковой сварки. М., 1966 (у співавт.)
  8. Электрооборудование для контактной сварки: Элементы теории. М., 1969 (у співавт.)
  9. Промышленные роботы для сварки. К., 1977 (у співавт.)
  10. Электрошлаковое литье. К., 1980 (у співавт.)
  11. Наука. Техника. Прогресс. М., 1987
  12. Электронно-лучевая сварка. К., 1987
  13. Welding in space and related technologies. Cambridge, 1997
  14. Космос: Технологии, материаловедение, конструкции. К., 2000
  15. Электронно-лучевая плавка титана. К., 2006 (у співавт.).
Література:
  1. Матійко М.М. Розвиток дугового електрозварювання на Україні. К., 1960
  2. Чеканов А.А. История автоматической электросварки. М., 1963
  3. Ладивір І.І. Вклад учених АН УРСР у перемогу над фашистською Німеччиною. К., 1970
  4. Сварка в СССР, т. 1–2. М., 1981
  5. Организация и управление в Академии наук Украинской ССР: Опыт и проблемы (1961–1986 гг.). К., 1988
  6. Оноприенко В.И. Фундаментализация научного поиска в технических науках. К., 1988
  7. Онопрієнко В.І. Історія української науки: ХIХ–ХХ ст.: Навчальний посібник. К., 1998
  8. Історія Національної академії наук України в суспільно-політичному контексті: 1918–1998. К., 2000
  9. Національна академія наук України: 1918–2008: До 90-річчя від дня заснування. К., 2008
  10. Біографія Б. Патона на сайтах НАН України (web: http://www.nas.gov.ua) та Інституту електрозварювання НАН України (web: http://www.paton.kiev.ua).

Посилання:
  • ДНІПРОПЕТРОВСЬК
  • ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА 1939–1945
  • ХАРКІВ
  • КИЇВ
  • ЛЬВІВ
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • ОДЕСА
  • ПАТОН ЄВГЕН ОСКАРОВИЧ
  • СЕВАСТОПОЛЬ, МІСТО АРК
  • СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД)
  • СРСР, РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ
  • ВОЄННО-ПРОМИСЛОВИЙ КОМПЛЕКС (ВПК)

  • Пов'язані терміни:
  • ФАЛЕРИСТИКА
  • ГЕРОЙ УКРАЇНИ
  • ІСТОРІЯ НАУКИ
  • ЛЕНІНСЬКІ ПРЕМІЇ ТА ПРЕМІЇ ІМЕНІ ЛЕНІНА
  • МОСКВА
  • НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ (КПІ)
  • ОРДЕНИ УКРАЇНИ
  • ПАТОН ЄВГЕН ОСКАРОВИЧ
  • РЕАБІЛІТОВАНІ ІСТОРІЄЮ
  • РОСІЙСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК
  • ВІСНИК НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ УКРАЇНИ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)