ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ

  Бібліографічне посилання: Шандра В.С. ПАВЛО І Петрович [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pavlo_I (останній перегляд: 19.07.2019)
ПАВЛО І ПЕТРОВИЧ

ПАВЛО І, Павло Петрович (20.09.1754–11.03.1801) – рос. імператор (7 листопада 1796 – 11 березня 1801). Син імп. Петра ІІІ й імп. Катерини ІІ. Освіту отримав у вихователя (обер-гофмейстера) М.Паніна, вивчав історію, географію, рос. і нім. мови, математику, астрономію, фізику, мист-во, згодом – держ. управління з основами держ. комерції, внутр. і зовн. політики, сухопутних і морських війн, які йому викладав Г.Теплов. Під впливом М.Паніна вважав, що Катерина II узурпувала трон, який повинен був дістатися йому. Цим та підозрою матері у вбивстві батька Петра III пояснював для себе усунення його від державних справ і усамітнення у Гатчинську, позбавленому придворної пишноти маєтку. Читав просвітницьку літературу, зокрема Вольтера, Ш.-Л. де Монтеск'є, В.Блекстона, Д.Юма та ін., але віддававперевагу прусській моделі поліцейської держави з її військ. й адм. системою Фрідріха II Гогенцоллерна. Підготував "Рассуждения о государстве вообще, относительно числа войск, потребного для защиты оного и касательно обороны всех пределов" (1774). Критично оцінював військові дії імп. Катерини II, не схвалював завоювання Криму, поділів Речі Посполитої. 1794 імп. Катерина II оголосила про усунення його від престолу з передачею трону старшому внукові Олександру Павловичу, але не зустріла розуміння з боку вищих держ. сановників.

Одружувався двічі: перший раз – 1773 з принцесою Гессен-Дармштадською Вільгельміною, яка із прийняттям православ'я отримала ім'я Наталії Олексіївни. Після її смерті (1776) – із вюртемберзькою принцесою Софією-Доротеєю, у православ'ї – Марія Федорівна, яка стала матір'ю його дітей, серед них були майбутні імператори – Олександр І та Микола І.

Незважаючи на нетривале царювання, П. I вніс зміни практично в усі сфери внутр. політики д-ви, намагаючись привести держ. устрій Росії у відповідність із власною моделлю влади. Основними її засадами стали централізація, перехід із колегіального управління на одноособове, міністерське, а також зростання ролі самодержавства, регламентація та бюрократизація, як і законність, яку вбачав у дотриманні осн. держ. законів. Бажав управляти внутрішньополіт. життям особисто при допомозі центр. органів і повновладних губернаторів, вважав, що в особі імператора мають зосереджуватися функції законодавства, управління і верховного суду. Впорядкував вищі органи влади, зокрема, Найвища рада займалася законодорадчими справами в міжнар., фінансовій, управлінській та судовій сферах. Сенат став вищою адміністративно-суд. установою. Було змінено галузеве управління, яким опікувалися все ті ж колегії, які мали схожість із катерининськими, однак по суті були мін-вами з переважанням особистого управління. П. I не схвалював запроваджених імп. Катериною II управлінських принципів, таких як колегіальність, відносна самостійність держ. установ, станове управління, що формувалося на виборному принципі. Намагався замінити виборних представників чиновницьким апаратом. Здійснював рішучі заходи в боротьбі з корупцією, інфляцією, зубожінням народу, вимагав від чиновників виконання своїх обов'язків. При адм. реформі розподілив д-ву на губернії, кількість яких була зменшена із 51 до 42. З укр. губерній були ліквідовані Брацлавська, Вознесенська, Чернігівська, Таврійська; деякі з губерній були укрупнені, зокрема, утворювалася Малоросійська губернія із Чернігівської та Новгород-Сіверської. Територіальних змін зазнали Волинська, Київська, Новоросійська (замість Катеринославської), Подільська, Слобідсько-Українська (замість Харківської) губернії. Указом від 22 грудня 1796 ліквідував посади намісників. Відмовився від 3-ступеневої системи управління (імператор–генерал-губернатор–губернатор) і перевів д-ву на 2-ступеневу: імператор/Сенат–губернатор. Зріс його контроль за дворянськими зібраннями (див. Дворянські збори). Не довіряючи губернаторам і генерал-губернаторам Катерини II, П. I провів чистку кадрового складу місц. управління. Унаслідок губернської реформи 1796 шляхом нового адм.-тер. перерозподілу, ліквідації середніх ланок, заміни в адміністративно-управлінській системі виборного принципу на бюрократичний було зміцнено управлінську централізацію та здешевлено управлінський апарат.

Почав проводити антидворянську політику, для чого переглянув принципи запровадження дворянських вольностей 1762. Частково скасував, а частково знехтував чинністю Жалуваної грамоти дворянству 1785. Повертав дворян до обов'язкової держ. служби, особливо військової, заборонив записувати дворянських дітей у гвардію. Скасував губернські дворянські зібрання, хоча посаду предводителя дворянства зберіг, натомість підняв значення повітових дворянських зібрань, на яких відбувалися вибори місц. посадовців; увів фізичне покарання дворян, відмовив їм у праві колективних звернень до губернатора, Правительствуючого Сенату і верховної влади. Покарання за ці порушення були суворими, аж до конфіскації маєтків. Переклав із д-ви на дворян фінансування місц. чиновницького апарату, для чого запровадив особливий збір із маєтків. Були ліквідовані станові суд. установи – верхній земський суд, губернський магістрат, верхня розправа, совісний суд, а також припиняли діяльність приказ громад. опіки та дворянська опіка. З чинів місц. прокуратури залишилася лише посада губернського прокурора. Повітовий суд зі станового дворянського був перетворений на загальностановий для всього населення повіту, крім міщан.

У церк. питаннях П. I підвищив вимоги до освіченості духовенства. 1796 духовенство було звільнене від фізичних покарань, піднято таксу на треби. Дотримувався віротерпимості, отримав звання великого магістра катол. ордену св. Іоанна Єрусалимського. Демонстрував вселенську роль рос. самодержавства, вважав себе захисником усього християнства: і православного, і католицького. На прохання мальтійських рицарів прийняв посаду протектора, а згодом – і гросмейстера Мальтійського ордену.

Провадив політику, спрямовану на обмеження кріпосного права. Указами від 5 квітня 1797 запроваджував 3-денну панщину для поміщицьких селян, від 16 жовтня 1798 був заборонений продаж малорос. селян без землі, 19 січня 1800 – не дозволено розривати сім'ї при переході від одного власника до іншого. Заборонив поміщикам примушувати кріпаків працювати в неділю та дозволив тим скаржитися на утиски. Було полегшено відбуття рекрутської повинності внаслідок скорочення чисельності армії з 500 тис. до 350 тис. осіб; замінено сплату хлібного податку грошовим збором, зменшено розміри підводної, шля- хової, мостової, поштової по- винностей. Вдався до найширшого відкриття запасних хлібних магазинів та скасував 1797 недоїмки (7 млн руб.), несплачені як подушний податок. Був послаблений паспортний режим для селян із можливим переходом до міщанського і купецького стану. Запровадив для державних селян волосне управління з виборним самоврядуванням (1797). Разом з тим поширив кріпосне право на селян приєднаних територій – Криму, Кавказу, Кубані.

Упорядкував престолонаслідування в Російській імперії – згідно із законом від 5 квітня 1797 царювання передавалося від батька до сина, жінки позбавлялися права на трон. На основі цього закону імператорська фамілія отримала статус одного з інститутів держ. влади.

У сфері освіти дотримувався принципу якнайширшого її запровадження. Сприяв заснуванню Дерптського ун-ту, Петербурзької і Московської медико-хірургічних академій. Була заснована юнкерська школа для підготовки чиновників для статської служби.

Запровадив нові військ. статути, що зміцнило армію, яку П. I вважав гарантом від соціальних потрясінь. Виключив із гвардії до 20 тис. офіцерів, записаних до неї з дня народження.

Продовжував політику експансії Росії на Кавказі. Остаточно приєднав Грузію. 18 грудня 1800 підписав маніфест "О присоединении Грузинского царства к России", яким ліквідовував протекторат Росії як осн. принцип Георгіївського трактату 1783. 12-ти губерніям надав статус особливих губерній ("на особых правах состоящих"), з-поміж них – Малоросійська, Волинська, Київська, Подільська. Тут відновлювалися деякі місц. установи, зокрема судові (у Київській губернії замість судових палат був уведений гол. суд, у Малорос. губ. – ген. суд), поновлювалася чинність Статутів Великого князівства Литовського, у правобереж. губерніях відновив як державну польс. мову. У зовн. політиці не був послідовним. 1798 Рос. імперія вступила в антифранц. коаліцію з Великою Британією, Австрією та Османською імперією. За участю рос. військ під командуванням генерал-фельдмаршала О.Суворова була звільнена від франц. панування Пн. Італія. Почав організовувати Донське військо для походу в Індію. Ратифікував Петерб. конвенцію 1796 про ліквідацію Речі Посполитої як д-ви.

П. I був убитий 11 березня 1801 внаслідок змови, в якій брали участь придворні сановники, зокрема гвард. генералітет. Є відомості, що на фізичне усунення його від трону було отримано дозвіл від вел. кн. Олександра Павловича (Олександра I). Причин перевороту було кілька: наступ на права і привілеї дворянського стану, непослідовність, відсутність стабільності й спадкоємності в політ. сфері, фактично деспотичне правління, яке після імп. Катерини II вже не сприймалося суспільством.

Дж.: Буцинский П.Н. Отзывы о Павле I его современников. Х., 1901; Цареубийство 11 марта 1801 года: Записки участников и современников. М., 1990 [Репринтное воспроизведение издания1907 г.]; Массон Ш. Секретные записки о России времени царствования Екатерины II и Павла I. М., 1996.


Література:
  1. Кобеко Д.Ф. Цесаревич Павел Петрович (1754–1796): Историческое исследование. СПб., 1887
  2. Шумигорский Е.С. Император Павел I: Жизнь и царствование. СПб., 1907
  3. Моран П. Павел I до восшествия на престол. М., 1912
  4. Клочков М.В. Дворянское самоуправление в царствование Павла I. СПб., 1912
  5. Валишевский К. Сын Великой Екатерины – император Павел I. Пг., 1914
  6. Клочков М.В. Очерки правительственной деятельности времени Павла I. Пг., 1916
  7. McGrew R.E. Paul I of Russia.Oxford, 1992
  8. Сорокин Ю.А. Павел I: Личность и судьба. Омск, 1996
  9. Шильдер Н. Император Павел Первый: Историко-библиографический очерк. М., 1996
  10. Каменский А.Б. От Петра I до Павла I: Реформы в России XVIII века: Опыт целостного анализа. М., 2001
  11. Скоробогатов А.В. Государство и общество в идеологии и политике императора Павла I. Казань, 2004
  12. Уортман Р.С. Сценарии власти: Мифы и церемонии русской монархии, т. 1: От Петра Великого до смерти Николая I. М., 2004
  13. Писарькова Л.Ф. Государственное управление России с конца XVII до конца XVIII века. М., 2007.

Посилання:
  • ДЕРЖАВНІ СЕЛЯНИ
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДВОРЯНСЬКІ ЗБОРИ
  • ГУБЕРНАТОР
  • ГУБЕРНІЯ
  • ІМПЕРАТОР
  • КАТЕРИНА ІІ, КАТЕРИНА II ОЛЕКСІЇВНА ТА ЇЇ ПОЛІТИКА СТОСОВНО УКРАЇНИ
  • ХРИСТИЯНСТВО НАРОДНЕ
  • КУБАНЬ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • МАЛОРОСІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • МІЩАНИ
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ
  • ПАНЩИНА
  • ПЕТРО ІІІ ФЕДОРОВИЧ
  • ПОМІЩИКИ
  • ПОВІТ
  • ПРЕДВОДИТЕЛЬ ДВОРЯНСТВА
  • ПРОТЕКТОРАТ
  • РЕКРУТСЬКА ПОВИННІСТЬ
  • РІЧ ПОСПОЛИТА
  • САМОДЕРЖАВСТВО
  • СТАТУТИ ВЕЛИКОГО КНЯЗІВСТВА ЛИТОВСЬКОГО 1529, 1566, 1588
  • СУДОВІ ПАЛАТИ
  • СУВОРОВ ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ
  • ТЕПЛОВ ГРИГОРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ
  • ВЕРХНЯ РОЗПРАВА
  • ВОЛЬТЕР
  • ЖАЛУВАНА ГРАМОТА ДВОРЯНСТВУ 1785

  • Пов'язані терміни:
  • АНДРІЯ ПЕРВОЗВАННОГО ОРДЕН
  • БАЛТА
  • БРАЦЛАВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • БРИГЕН ОЛЕКСАНДР ФЕДОРОВИЧ ФОН ДЕР
  • БУРСАК ФЕДІР ЯКОВИЧ
  • БУЗЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • ДЕРЖАВНІ НАГОРОДИ РОСІЇ
  • ДЕВОЛАН
  • ДОБРОЧИННІСТЬ, БЛАГОДІЙНИЦТВО
  • ДУХОВЕНСТВО
  • ДИКУН ФЕДІР
  • ЄЗУЇТИ
  • ГАБЛИЦЬ (HABLITZ) КАРЛ ІВАНОВИЧ
  • ГЕНЕРАЛЬНИЙ МАЛОРОСІЙСЬКИЙ СУД
  • ГРЕЙГ ОЛЕКСІЙ САМУЇЛОВИЧ
  • ГРИБОВСЬКИЙ АНДРІЯН МУСІЙОВИЧ
  • ГУДОВИЧ АНДРІЙ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ІСКРИЦЬКІ
  • КАГАРЛИК
  • КАРАЗІН ВАСИЛЬ НАЗАРОВИЧ
  • КАТЕРИНОСЛАВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • КАТОРГА, КАТОРЖНІ РОБОТИ
  • ХАРКІВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ХАРКІВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • КНЯЗЬ
  • КОЛОНА МАГДЕБУРЗЬКОГО ПРАВА В КИЄВІ, ПАМ'ЯТНИК ХРЕЩЕННЯ РУСІ, НИЖНІЙ ПАМ'ЯТНИК КНЯЗЮ ВОЛОДИМИРУ
  • КОЛОНІЗАЦІЯ ПІВДЕННОЇ УКРАЇНИ
  • КОРСУНЬ-ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ
  • КОСЦЮШКО ТАДЕЙ
  • КОТЛЯРЕВСЬКИЙ ТИМОФІЙ ТЕРЕНТІЙОВИЧ
  • КРУЗ ОЛЕКСАНДР ІВАНОВИЧ, ФОН
  • КУРАКІН ОЛЕКСІЙ БОРИСОВИЧ, ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ НА ПОСАДІ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА МАЛОРОСІЇ В 1802–1807
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКА УНІЙНА МИТРОПОЛІЯ
  • КИЇВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • ЛАМБЕРТ КАРЛ ЙОСИФОВИЧ (ЙОСИПОВИЧ), ДЕ
  • ЛЕВАШОВ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛЕВАНДА ІВАН (ІОАНН) ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЛОБАНОВ-РОСТОВСЬКИЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ
  • ЛОСЕНКО АНТОН ПАВЛОВИЧ
  • МАЛОРОСІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • МУРАВЙОВ-АПОСТОЛ ІВАН МАТВІЙОВИЧ
  • МИКОЛА І, МИКОЛА ПАВЛОВИЧ
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ ГУРТОК
  • ОБУХІВ
  • ОЛЕКСАНДР І
  • ОСТЕН-САКЕН ФАБІАН-ГОТЛІБ
  • ПАНЩИНА
  • ПАСКЕВИЧ (ПАСЬКЕВИЧ) ІВАН ФЕДОРОВИЧ
  • ПІДКОМОРСЬКИЙ СУД
  • ПІЩАНКА
  • ПОДІЛЬСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОДІЛЬСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • ПОЛЯКИ В УКРАЇНІ
  • ПОНЯТОВСЬКИЙ ЮЗЕФ-АНТОНІ
  • ПОРТО-ФРАНКО
  • ПОТОЦЬКИЙ СТАНІСЛАВ-ФЕЛІКС, СТАНІСЛАВ-ЩЕНСНИ
  • ПИШЧЕВИЧ ОЛЕКСАНДР СЕМЕНОВИЧ
  • РЄПНІН (РЕПНІН) МИКОЛА ВАСИЛЬОВИЧ
  • РОСІЯ
  • РОЗУМОВСЬКИЙ АНДРІЙ КИРИЛОВИЧ
  • САНКТ-ПЕТЕРБУРГ
  • СПРАВНИК
  • СТАНІСЛАВ-АВГУСТ ПОНЯТОВСЬКИЙ
  • СТАРООБРЯДСТВО
  • СУДОВІ ПАЛАТИ
  • ТАВРІЙСЬКА ОБЛАСТЬ
  • УПРАВА ВОЛОСНА, ВОЛОСНЕ ПРАВЛІННЯ – СТАНОВО-АДМ. УСТАНОВА ДЛЯ УПРАВЛІННЯ СЕЛЯНАМИ В РОС. ІМПЕРІЇ
  • УШАКОВ ФЕДІР ФЕДОРОВИЧ
  • ВОЛОСТЬ
  • ВОЛИНСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ВОЛИНСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • ВОЗНЕСЕНСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • ЗАВАДОВСЬКИЙ ПЕТРО ВАСИЛЬОВИЧ
  • ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ
  • ЗЕМСЬКІ СУДИ
  • ЖАНДАРМЕРІЯ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)