ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Пошук
у тексті
статей
логіка:
А  Б  В  Г  Ґ  Д  Е  Є  Ж  З  И  І  Ї  Й  К  Л  М  Н  О  П  Р  С  Т  У  Ф  Х  Ц  Ч  Ш  Щ  Ю  Я  
Том (Україна - Українці) Кн. 1
Гасла
(пошук у заголовках)
логіка:

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

  Бібліографічне посилання: Вирський Д.С., Вортман Д.Я. ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ [Електронний ресурс] . – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Pereiaslav_Khmelnytskyj_mst (останній перегляд: 15.12.2019)
ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (до 1943 – Переяслав, у давньорус. джерелах – Переяславль, Переяславль Руський) – місто обласного підпорядкування Київської області, райцентр. Розташов. при впадінні р. Альта в р. Трубіж (ліва прит. Дніпра). Населення 28,3 тис. осіб (2010).

Про час виникнення міста літопис дає суперечливі відомості: з одного боку, Переяславль згадується під 907 у тексті договору вел. кн. київ. Олега з Візантією (див. Договори Київської Русі з Візантією), з другого – під 993 розповідається про заснування Переяславля вел. кн. київ. Володимиром Святославичем на місці, де були переможені печеніги (битву розпочав легендарний двобій рус. й печенізького богатирів). Цю суперечку розв'язують археол. дані, які стверджують, що Переяславль був заснований наприкінці 10 ст. Згадку Переяславля під 907 деякі дослідники пояснюють тим, що літописець не раніше 2-ї пол. 11 ст. вставив назву міста в текст договору. Інші ж дослідники припускають, що Переяславль на поч. 10 ст. вже існував, але в ін. місці (щоправда, археологічно це не доведено). Так чи інакше, не підлягає сумніву, що заснування Переяславля на теперішньому місці пов'язане з діяльністю вел. кн. київ. Володимира Святославича, спрямованою на захист пд. кордонів Київської Русі та освоєння майже незаселеного на той час лісостепового Лівобережжя. Місто, яке виникло за єдиним архітектурно-планувальним задумом, мало слугувати центром лівобереж. ділянки оборонної системи, до якої входили вали (див. Змієві вали) та фортеці.

У серед. 11 ст. Переяславль, згідно з Рядом Ярослава 1054, став третім (після Києва і Чернігова) за "рангом" містом на Русі, столицею Переяславського князівства, яке дісталося Всеволоду Ярославичу. Політ. значення Переяславля зберігалося й під час князювання в ньому Володимира Мономаха, а пізніше почало підупадати. Імовірно, у 1030–50-ті рр. Переяславль став центром єпархії (переяслав. єпископ вперше згадується під 1072). У 1070–80-х рр. переяслав. ієрархи мали титул митрополитів (нетривалий час на Русі було 3 митрополити – у Києві, Чернігові та Переяславлі). Від свого заснування Переяславль потерпав від нападів печенігів, а з поч. 1060-х рр. – половців, але жодного разу не був ними захоплений. Найбільшої загрози місто зазнало 1185, коли його намагався здобути хан Кончак. Не раз за Переяславль змагалися рус. князі (напр., вел. кн. київ. Ізяслав Мстиславич і ростово-суздальський кн. Юрій Долгорукий у серпні 1149), але вони билися на околицях міста, не завдаючи йому відчутної шкоди.

У давньорус. час склався поділ Переяславля на 2 частини – дитинець та окольне місто (у 16–18 ст. відповідно Замок та Нижнє (Черкаське) місто). Укріплення дитинця збудовано наприкінці 10 ст., а окольного міста – імовірно, між 1136 і 1142 за ініціативою переяслав. кн. Андрія Доброго. У дитинці були виокремлені князівська та єпископська частини. Наприкінці 1080-х рр. з ініціативи єпископа (митрополита) Єфрема (див. Єфрем Печерський) в місті розгорнулися масштабні буд. роботи, в ході яких було сформовано ансамбль єпископ-ської частини дитинця (муровані кафедральний Михайлівський собор, Єпископські ворота з надбрамною церквою св. Федора, лазня тощо). У самому місті та околицях існувало кілька монастирів. У 12 ст. в Переяславлі велося літописання. Кількість населення міста на час його розквіту (1-ша пол. 12 ст.) дослідники оцінюють у 10–12 тис. осіб.

На початку березня 1239 Переяславль був здобутий штур-мом і зруйнований монголо-татарами. За археол. даними, територія міста залишалася незалюдненою аж до 15 ст., коли на теренах окольного міста з'явилося невеличке поселення. Датою відродження міста можна вважати 1585, коли згідно з привілеєм польс. короля Стефана Баторія на "порожньому городищі" (під яким мали на увазі незаселений із 13 ст. давньорус. дитинець) київ. воєвода кн. В.-К.Острозький спорудив дерево-земляний замок. Тоді ж П. здобув магдебурзьке право і став центром староства, яке тримали князі Острозькі, потім кн. Я.Заславський (із 1620), Л.Жолкевський, С.Конецпольський, О.Конецпольський. Місто швидко зростало й перетворювалося на ремісничо-торг. центр, у госп-ві якого велику роль відігравала торгівля селітрою; 1637 міщани отримали дозвіл організовувати цехи. Більшість мешканців староства становили козаки. Після 1625 Переяслав став центром Переяславського полку реєстрового козацтва. 1635 на запрошення Л.Жолкевського в П. оселилися єзуїти, які заснували єзуїтську школу (1645 отримала статус колегіуму, діяла до 1648).

Під час Косинського повстання 1591–1593 у 1591 повсталі запороз. козаки (які на той час перебували в конфлікті чи то з переяслав. міщанами, чи то з переяслав. урядовцями) здобули і спалили місто. Під час Федоровича повстання 1630 повсталі запороз. козаки опанували Переяслав і заклали поруч з містом укріплений табір (див. Ваґенбург), яким безуспішно намагалися оволодіти урядові війська. Ці бої під Переяславом у травні 1630 згодом романтична традиція перетворила на "Тарасову ніч", оспівану Т.Шевченком.

Із початком Національної революції 1648–1676 Переяслав став одним із найважливіших міст на теренах Війська Запорозького. 1648–1781 Переяслав був центром полку (як адм.-тер. одиниці) та базою козац. артилерії. Під час національно-визвол. війни укр. народу серед. 17 ст. місто не раз ставало місцем збору козац. військ. За гетьманування Б.Хмельницького та його наступників Переяслав не раз обирався як місце проведення переговорів і нарад, які вирішували важливі для козац. д-ви питання (див. Переяславська угода 1649, Переяславська рада 1654, Переяславські статті 1659, Переяславські статті 1674). Із 1659 в місті стояла рос. залога. 19 липня 1666 під час Переяславського полку повстання 1666 повсталі козаки здобули Нижнє місто, але зазнали невдачі при штурмі замку. З Переяславом пов'язаний епізод боротьби козацтва за збереження своїх демократ. традицій, коли 1727 місц. козаки вигнали переяслав. полк. В.Танського та обрали на його місце бориспільського сотника С.Афендика.

1701 засновано Переяслав. єпархію (1803 перетворено на Полтавсько-Переяславську; резиденція єпископів була в Переяславі до 1847). Резиденція єпископів містилася у Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. При тому ж монастирі з 1738 діяв Переяславський колегіум.

До кінця 18 ст. Переяслав зберігав значення фортеці, її вали й рови не раз зазнавали модернізації і були ліквідовані в 19 ст. Навколо укріпленого середмістя сформувалися передмістя (форштадти) – Забашта, Заальтиччя, Задовгомостянське (пізніше Підварки).

Із ліквідацією Переяслав. полку Переяслав 1781 став повітовим центром Київського намісництва, із 1796 – Малоросійської губернії, із 1802 – Полтавської губернії. 1782 місто мало 4987 жителів, у 1835 – 8460, наприкінці 1860-х рр. – бл. 10 тис. жителів. У 2-й пол. 19 ст. Переяслав лишився осторонь залізниць і розвивався у сповільненому темпі. 1897 тут мешкало 14 614 осіб. На поч. 19 ст. в місті (населення якого на цей час було майже моноетнічним) з'явилися євреї, кількість яких швидко зростала. У 2-й пол. 19 – 1-й третині 20 ст. вони становили від третини до половини переяславців.

1845 і 1859 в Переяславі перебував Т.Шевченко (жив в оселі свого друга лікаря А.Козачковського; нині в цьому будинку Істор. музей).

1917–20 влада в місті не раз змінювалася. 1919–24 навколо Переяслава діяли сел. повстанські загони. У липні 1919 в місті точилися бої між загоном ота-мана Зеленого та рад. військ. частиною, а в листопаді 1919 – між загоном М.Одинця й денікінцями. Із 1921 місто у складі Київської губернії, із 1923 – райцентр.

Гітлерівська окупація (17 вересня 1941 – 21 вересня 1943) призвела до великих жертв серед населення (зокрема припинила існування єврейс. громада) та руйнувань, у т. ч. архіт. пам'яток. У місті діяли рад. підпільники, а в околицях – партизани.

1954 П.-Х. став одним із гол. місць проведення урочистостей, присвячених 300-річчю т. зв. возз'єднання України з Росією. У зв'язку з підготовкою до ювілею на розвиток міста було виділено значні кошти, під кер-вом В.Заболотного розроблено й частково реалізовано план реконструкції П.-Х. (зокрема було сформовано ансамбль нової центр. площі), проведено масштабні археол. розкопки (під час яких дослід-жено рештки кількох мурованих давньорус. споруд), занедбаний на той час краєзнавчий музей перетворено на історичний. Завдяки ентузіазму його директора М.Сікорського П.-Х. згодом перетворився на місто музеїв, найбільш знаним з яких є Музей нар. арх-ри та побуту. 1979 створено нац. історико-етногр. заповідник "Переяслав". 1987 відкрито філіал Київ. пед. ін-ту (нині Переяслав-Хмельницький пед. ун-т ім. Г.Сковороди).

Археол. пам'ятки: кургани різних епох, поселення київської культури, поселення і могильник черняхівської культури, рештки валів і культ. шар давньорус. та ранньомодерного міста (10–18 ст.), фундаменти давньорус. мурованих споруд, дві з яких (Свято-Михайлівський собор і т. зв. Спаський храм-усипальня) музеєфіковано. Архітектурно-істор. пам'ятки: ансамбль Вознесенського монастиря із собором (1695–1700), будівлею колегіуму (1753–57) і дзвіницею (1770–76); ансамбль Свято-Михайлівського монастиря із церквою (1743–50; на місці дерев'яної церкви, бл. 1659) та дзвіницею (1745); Борисоглібська церква (1839), Успенська церква (1889–96, на місці дерев'яної церкви, в якій 1654 Б.Хмельницький та козац. старшина склали присягу рос. цареві Олексію Михайловичу), будівлі земства (1860-ті рр.), синагоги (1900), жін. г-зії (1905), чол. г-зії (1906–08). Численні пам'ятники, у т. ч. на честь 300-річчя возз'єднання України з Росією (1961), на місці Переяслав. ради (1982), на честь першої літописної згадки назви "Україна" (1999).

У П. народилися рос. письменник М.Херасков, педагог і письменник І.Тимківський, Шолом-Алейхем, П.Холодний, діяч російського націоналістичного руху А.Савенко, Г.Хрустальов-Носар, архітектори В.Пещанський і В.Заболотний.


Література:
  1. Юрченко О., Вовкодав С. До питання про існування Переяслава в другій половині ХIII – ХV ст. В кн.: Наукові записки з української історії, вип. 15. Переяслав-Хмельницький, 2004
  2. Юрченко О. Давньоруська спадщина пізньосередньовічного Переяслава. Там само, вип. 16. Переяслав-Хмельницький, 2005
  3. Набок Л., Колибенко О. Православні храми Переяславщини: Історія. Дослідження. Сучасність. Переяслав-Хмельницький, 2007
  4. Переяслав у віках. К., 2007.

див. також ресурси Електронної бібліотеки “Україніка” (НБУВ)


Посилання:
  • АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ДОБРИЙ
  • ЧЕРНЯХІВСЬКА КУЛЬТУРА
  • ЧЕРНІГІВ, ОБЛАСНИЙ ЦЕНТР
  • ДОГОВОРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ З ВІЗАНТІЄЮ
  • ДИТИНЕЦЬ
  • ЄФРЕМ ПЕЧЕРСЬКИЙ
  • ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ
  • ЄЗУЇТИ
  • ФЕДОРОВИЧА ПОВСТАННЯ 1630
  • ІЗЯСЛАВ МСТИСЛАВИЧ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХОЛОДНИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • ХРУСТАЛЬОВ-НОСАР ГЕОРГІЙ СТЕПАНОВИЧ
  • КОНЧАК
  • КОНЕЦПОЛЬСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР
  • КОНЕЦПОЛЬСЬКИЙ СТАНІСЛАВ
  • КОСИНСЬКОГО ПОВСТАННЯ 1591–1593
  • КОЗАК, СЛОВО
  • КУРГАН, НАДМОГИЛЬНИЙ ПАГОРБ
  • КИЇВ
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКА КУЛЬТУРА, КИЇВСЬКА АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • КИЇВСЬКА РУСЬ, СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ЯДРА ДЕРЖАВИ
  • КИЇВСЬКЕ НАМІСНИЦТВО
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МАЛОРОСІЙСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • МІЩАНИ
  • МИХАЙЛІВСЬКИЙ СОБОР У ПЕРЕЯСЛАВІ
  • МИТРОПОЛИТ
  • НАЦІОНАЛЬНА РЕВОЛЮЦІЯ 1648–1676
  • ОЛЕГ
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ОСТРОЗЬКІ
  • ОСТРОЗЬКИЙ КОСТЯНТИН ІВАНОВИЧ
  • ПЕЧЕНІГИ
  • ПЕРЕЯСЛАВ, НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЗАПОВІДНИК ПЕРЕЯСЛАВ
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА 1649
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ 1659
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ 1674
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ПОЛКУ ПОВСТАННЯ 1666
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ КОЛЕГІУМ
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКИЙ ПОЛК
  • ПОЛОВЦІ
  • ПОЛТАВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • ПОЛТАВСЬКИЙ ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ МОНАСТИР
  • РЯД ЯРОСЛАВА 1054
  • ШЕВЧЕНКО ТАРАС ГРИГОРОВИЧ
  • ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ
  • СІКОРСЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • СОТНИК
  • СТАРОСТВО
  • СТЕФАН БАТОРІЙ
  • ЦЕХИ
  • ВАҐЕНБУРГ
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВОЛОДИМИР МОНОМАХ
  • ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ СВЯТИЙ
  • ВСЕВОЛОД ЯРОСЛАВИЧ
  • ЮРІЙ ДОЛГОРУКИЙ, ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ДОЛГОРУКИЙ
  • ЗАБОЛОТНИЙ ВОЛОДИМИР ГНАТОВИЧ
  • ЗМІЄВІ ВАЛИ

  • Пов'язані терміни:
  • АНАСТАС
  • АНДРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ДОБРИЙ
  • АРТИЛЕРІЯ
  • БЕРЛИ
  • БУЖИНСЬКА БИТВА 1662
  • ЧОРНОТА ІВАН
  • ДАВНЬОРУСЬКА ЕТНОКУЛЬТУРНА СПІЛЬНІСТЬ
  • ДЕЦИК
  • ДРУЖБИ НАРОДІВ ОРДЕН
  • ЄЗУЇТСЬКІ ШКОЛИ
  • ЄЗУЇТИ
  • ФЕДОРОВИЧА ПОВСТАННЯ 1630
  • ФЕОПЕМПТ, МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ
  • ФРЕСКА
  • ГЕДИМІНА ПОХОДИ НА ВОЛИНЬ І КИЇВЩИНУ 1323 І 1324
  • ГЕЙДЕНШТЕЙН РЕЙНГОЛЬД
  • ГЛУХІВСЬКІ СТАТТІ 1669
  • ГЛИНКА МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • ГНЄЗДИЛОВ ВАСИЛЬ ГЕОРГІЙОВИЧ
  • ГОРОДОВЕНКО НЕСТОР ФЕОФАНОВИЧ
  • ГУЛЯНИЦЬКИЙ ГРИГОРІЙ
  • ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ НАН УКРАЇНИ
  • КАМІНСЬКИЙ ФЕДІР ІВАНОВИЧ
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ БОГДАН
  • ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ЮРІЙ
  • ХОЛОДНИЙ ПЕТРО ІВАНОВИЧ
  • ХИТРОВО БОГДАНА ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ 1658
  • КЛЕЙНОДИ КОЗАЦЬКІ
  • КНЯЗІВСТВО ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ, ПРОЕКТ ЙОСИПА ВЕРЕЩИНСЬКОГО
  • КОНОНОВИЧ САВА
  • КОНСТАНТИНОВИЧІ, КОСТЯНТИНОВИЧІ
  • КОСИНСЬКОГО ПОВСТАННЯ 1591–1593
  • КОВАЛЕВСЬКИЙ (КОВАЛІВСЬКИЙ) ІВАН
  • КРИЧЕВСЬКИЙ ФЕДІР ГРИГОРОВИЧ
  • КУЦЕВИЧ-МИНЬКІВСЬКИЙ ІВАН
  • КИЇВСЬКА ГУБЕРНІЯ
  • КИЇВСЬКА ОБЛАСТЬ
  • ЛАДИЖИНСЬКА ОБОРОНА 1674
  • ЛАВРИНЕНКОВ ВОЛОДИМИР ДМИТРОВИЧ
  • МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
  • МАЗЕПА ІВАН СТЕПАНОВИЧ
  • МЯСКОВСЬКИЙ ВОЙЦЄХ
  • МОСКОВСЬКІ СТАТТІ 1665
  • МИХАЙЛІВСЬКИЙ СОБОР У ПЕРЕЯСЛАВІ
  • МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ
  • НАЛИВАЙКА ПОВСТАННЯ (1594-1596)
  • НОВГОРОД-СІВЕРСЬКИЙ
  • ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ
  • ПАВЛЮКА ПОВСТАННЯ 1637
  • ПЕРЕЯСЛАВ, НАЦІОНАЛЬНИЙ ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ ЗАПОВІДНИК ПЕРЕЯСЛАВ
  • ПЕРЕЯСЛАВЛЬ, ПЕРЕЯСЛАВЛЬ РУСЬКИЙ
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА 1654
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА 1649
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ 1659
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКІ СТАТТІ 1674
  • ПЕРЕЯСЛАВСЬКОГО ПОЛКУ ПОВСТАННЯ 1666
  • ПЕРЕСІЧЕН
  • ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ
  • ПЛАНО КАРПІНІ
  • ПОЛОВЦІ
  • ПОВСТАННЯ ЛІВОБЕРЕЖНЕ 1668
  • РЯД ЯРОСЛАВА 1054
  • РОМОДАНОВСЬКИЙ ГРИГОРІЙ ГРИГОРОВИЧ
  • РОСІЯНИ В УКРАЇНІ
  • РУСЬ
  • РИБАКОВ БОРИС ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • САМОЙЛОВИЧ ІВАН САМІЙЛОВИЧ
  • САМОЙЛОВИЧА І. ТА РОМОДАНОВСЬКОГО Г. ПРАВОБЕРЕЖНА КАМПАНІЯ 1674
  • САРАЙ
  • САРАЙСЬКА ЄПАРХІЯ
  • ШАРУКАН, ХАН
  • ШЕВЧЕНКА ТАРАСА МУЗЕЇ ТА ЗАПОВІДНИКИ
  • ШОЛОМ-АЛЕЙХЕМ
  • СІКОРСЬКИЙ МИХАЙЛО ІВАНОВИЧ
  • СІРКО ІВАН
  • СОЛОНИЦЬКИЙ БІЙ 1596
  • СОМКО ЯКИМ СЕМЕНОВИЧ
  • СТРІЛЬЦІ
  • СУХОБОКОВ ОЛЕГ ВАСИЛЬОВИЧ
  • СУХОМЛИНСЬКИЙ ВАСИЛЬ ОЛЕКСАНДРОВИЧ
  • СВЯТОСЛАВ ОЛЬГОВИЧ, СВЯТОСЛАВ-МИКОЛАЙ ОЛЬГОВИЧ
  • СИЛЬВЕСТР ІГУМЕН
  • ТРОНЬКО ПЕТРО ТИМОФІЙОВИЧ
  • ЦИЦЮРА ТИМОФІЙ
  • ТУГОРКАН
  • ТИШКЕВИЧІ
  • ВАТИКАН
  • ВЕШНЯК-ЯКУБОВИЧ ФЕДІР
  • В'ЯЧЕСЛАВ ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ВІЙСЬКО ЗАПОРОЗЬКЕ
  • ВІТГЕНШТЕЙН ПЕТРО ХРИСТИЯНОВИЧ
  • ВОЛОДИМИР МОНОМАХ
  • ВСЕВОЛОД ЯРОСЛАВИЧ
  • ВСЕВОЛОД ОЛЬГОВИЧ
  • ВИЩА ОСВІТА В УКРАЇНІ
  • ЯНЕНКО-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПАВЛО ІВАНОВИЧ
  • ЯРОПОЛК ВОЛОДИМИРОВИЧ
  • ЮРІЙ ДОЛГОРУКИЙ, ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ ДОЛГОРУКИЙ
  • ЗАБОЛОТНИЙ ВОЛОДИМИР ГНАТОВИЧ
  • ЗАМОСТСЬКЕ ПЕРЕМИР'Я 1648
  • ЖОВНИНСЬКА БИТВА 1662


  • (тексти та зображення доступні на умовах ліцензії Creative Commons
    із зазначенням авторства — розповсюдження на тих самих умовах)